Коли Господь створив людину, він не запатентував свій винахід
| Вид материала | Документы |
- Реферат на тему, 75.7kb.
- Хороший лідер є найкращим, коли люди не помічають, що він їх веде, 114.53kb.
- Лекція для батьків Тема: Роль, 53.33kb.
- Роберт кох – один із основоположників медичної біології”, 54.36kb.
- Щоб вона не усвідомлювала жодної духовної небезпеки (особливо орієнтальної І окультної)., 51.85kb.
- Навчальні програми містять короткий, тезовий виклад головних розділів І тем курсу., 33.97kb.
- Облік та пошук пам'яток архітектури та містобудування, 85.53kb.
- Назва реферату: Доля рідної мови доля України Розділ, 73.9kb.
- Реферат на тему: Плавання Джеймса Кука, 63.71kb.
- Всеукраїнського конкурсу-захисту, 304.02kb.
- Це все?..- підкреслила кінець інтелектуальних зусиль хлопця Еріка.
- Ми лише хочемо захистити свою незалежність,- з новою силою почав Уфо,- Навіть такою ціною, спостерігачем якої ти сьогодні була, і повір, це не все на що ми здатні. Наша підпільна організація існує для того аби в час, коли конфлікт зайде занадто далеко, можна було швидко й ефективно позбавити неприятелів можливості поживитися нашими ресурсами. Можеш це вважати національним егоїзмом, але віддавати нашу нафту ніхто не буде! Нехай краще вона згорить!!! І поки є такі як я, поки й будуть такі екстремістські заходи.
- А що за вибухи мають бути найближчими днями? Ральф казав, що має бути якась така акція.- Еріка почала розуміти важливість їхньої справи і логічність в цьому була, але усвідомити й змиритися з такими жертвами не хотіла.
- Ми з ним мали провести показовий виступ. В містечку Дікес є нафтовидобувний завод, там є ще значні запаси нафти, але по нашому підрахунку ці запаси є найбіднішими, порівняно з іншими нафтовими джерелами. У понеділок я поїду на це завдання, уже все прораховано до найменших дрібниць, тому залишається лише діяти.
- І ти ще раз зможеш вбити невинних людей?- з огидою, якої раніше ніразу не бачив хлопець процідила Еріка.
- Ми підірвемо завод вночі,- ігноруючи тон її питання роз’яснював далі Пітер,- Коли будуть лише охоронці. Ми покажемо, що блефу в наших словах немає. А після цього ми ще замінуємо всі інші заводи і дамо журналістам інформацію про це, аби вони розтрубили про це на весь світ, щоб на міжнародній арені Сполучені Штати виглядали тираном, ну й так далі…- засоромився свого охоплюючого тверезий розум зриву емоцій потупився в підлогу Уфо,- То вже політика в яку я не лізу і роблю те, що наказують.- в ту ж підлогу ледь чутним шепотом прирік локальний оратор.
- А як ти потрапив у цю організацію? На бігбордах і в газеті таке оголошення не дають.- серйозно запитала дівчина.
- Минулого року,- відвівшись від сумних думок, подумки дякуючи Еріці за незначну зміну русла розмови, розкривався молодик,- Коли я зі своїми друзями, ну ті, пам’ятаєш, що сиділи в моєму дворі? Ти не раз бачила нас, коли приходила до своєї тітки. Я з ними розмальовував стіни балончиками, або, як говоримо ми—бомбив їх. То був четвер, я точно пам’ятаю, адже тоді все і змінилося в моєму житті, в три години ранку ми вирішили обмалювати один мажорний ресторан—його назва «Трофей». І тема для розмальовки була більш ніж своєрідна, вона стосувалася жорсткої критики дій америкосів. Два моїх колеги розмальовували сусідній магазин, а мені чомусь захотілося розмалювати лише ресторан, я, по невідомій і для мене самого причині, вважав, що його власником є американець. І коли після двох годин напруженої роботи надпис був майже закінченим, то під’їхав автомобіль копів. Я так захопився розмальовуванням, що не почув як він опинився біля мене і не чув як кричали мої пацики, адже я голосно слухав музику на плеєрі і вийшло так, що їм навіть не довелося побігати, як буває в подібних ситуаціях. Мене повезли у відділення, де кілька раз провели виховну роботу за допомогою резиновою дубинки. Найжахливішим було тоді те, що із-за такої фігні мене мали вигнати з університету, а цього б мої батьки не пережили. Зранку приїхав власник ресторану, ним виявився Васкес, і сказав, що надпис доволі оригінальний і якщо не раховувати полотном для цього мистецтва стіну його ресторану, то все виглядало пречудово. А тоді через кілька хвилин мене випустили, і наглядове провадження на мене не відкрили, але коли ми вийшли з поліцейського відділу мене примусово попросили сісти в машину Васкеса, я тоді так злякався, що не міг навіть ворухнутись—думав, що то була лише показуха у відділку і тепер мало настати справжнє покарання. Але Етен запитав чи справді я так відношуся до янкі чи то лише модний вид протесту, який часто влаштовує молодь аби привернути до себе увагу. Я пояснив йому в кількох нецензурних словах всю глибину своєї «любові» до них і наступним питанням було чи зробив би я щось незаконне проти америкосів якби мав відповідні можливості. В результаті, я опинився у команді…тоді були різні перевірки моєї відданості, але то вже дрібниці. Я почав отримувати такі гроші за тиждень, як мої батьки разом взяті за місяць. Тоді почали поставати різні питання з їхнього боку щодо походження цих грошей і довелось видумати історію про розумного сина-менеджера, який працює на багату особу. Підставою для віри була моя майбутня професія, яку я маю отримати по закінченню навчання. Але тепер я належу Васкесу цілком, і це часом пригнічує—хочеться більше волі, але її вже не буде, так буде і з тобою, якщо життя тобі дороге…- завершив Уфо, вглядаючись в зелень очей своєї супутниці.
Далі питання вже не лилися. Вони просто лягли і думали про день що минув, його насичення подіями стало занадто жорстоким, а тому потрібний час аби все переварити і спробувати сприйняти як факт.
Спати вони лягли рано—напічкані стресом і розчаруванням тіла вимагали відпочинку.
Неголосний, але настирливий стукіт в двері примусив розплющити очі і зосередитись на думці про причину раннього пробудження, хоча на годиннику, який стояв на комоді вже бушувала одинадцята година, тому прокидання являлось логічним і необхідним.
- Еріка, ви ще спите? Прокидайтеся будь-ласка, вам треба поснідати.- «голос приємний, це, мабуть, хтось із прислуги»- подумала дівчина, піднімаючись з ліжка.
Але подив викликав спосіб, за допомогою якого намагалися розбудити, адже з полоненими так не поводяться, а вона в хоромах Васкеса виступала саме в ролі полоненої, хоч і в золотій клітці і з людиною, яку кохає, навіть знаючи про його рід зайнятості. «Доречі, а де він? Пітера не було поруч. Коли вони засинали, то він був на розкладній канапі, яку перенесли перед їхнім приїздом і стояла біля її ліжка, не дуже вписуючись в інтер’єр кімнати, а тепер він зник…»
- Ні-ні, я вже прокинулася, мені потрібно лише пару хвилин і я спущусь.- спохватилась дівчина після повтору сказаного кимось із-за дверей.
- Може вам допомогти?- той же м’який голос не відпадав у настирливості якось себе зарекомендувати.
- Ні, дякую, все необхідне я можу зробити сама.- вічливо, але з нажимом впертості відповіла Еріка.
- Добре, я почекаю аби провести в столову.- розмова через двері була досить забавною і дивною водночас.
У столовій на дванадцять персон (це простежувалося по кількості стільців з високими спинками навколо овального столу) Еріка була самою. Кессі лише показала їй цю кімнату і принесла на широкому світло-сірому (можливо срібному) підносі вівсянку з теплим молоком, бутерброд з шинкою і мультивітамінний сік. У вазі для фруктів посеред столу акумулювались банани, кілька апельсин і парочка ківі. Їсти хотілося так само, як і бажання пробігти крос на два кілометра в шубі під час тридцятиградусної спеки. Та, зробивши над собою нехарактерний примус, Еріка все ж перекусила—ложка каші, пів-бутерброда з шинкою і стакан соку стали сировиною для енергії на цілий день.
Пітер прокинувся о шостій годині і нехотя почав збиратися на пари, адже не треба було викликати хоч якісь підозри. Він був впевнений в тому, що з ним неодмінно поспілкуються представники з поліції на рахунок вчорашніх подій, але Васкес запевнив, що питання матимуть чисто формальний характер і викривати його ніхто не буде, хоча зробити це не так і важко—майже вся група знала про похід трьох молодчиків на площу для фотографування, які ще й просили аби хтось із жіночої половини групи пішов з ними.
Біля учбового корпусу стояла поліцейська машина, мікроавтобус місцевого телеканалу «ТС» і кілька фольксвагенів чорного кольору, на яких катаються державні службовці, що зв’язані зі слідчим департаментом країни, а це вже відхилялося від планки нормального. Але, надіючись на передбачливість Етена, Пітер вирішив притримуватися плану розповіді, яку йому нав’язав Етен Васкес.
В університеті проходив траур по двох колишніх студентах. У центральному коридорі на письмовому столі стояли дві фотографії хлопців, які паплюжила чорна діагональна пов’язка у лівому нижньому кутку.
Навчання в цей день відмінили, адже й викладачі і студенти перебували в пригніченому моральному стані, тому в усіх кабінетах провели символічну пару на тему обережної важливості людського життя і віддали честь загинувшим хвилиною мовчанки. Одногрупники незрозумілими поглядами дивилися на Уфо, кілька разів хтось передавав записку із запитанням про деталі трагедії, але стан настільки психологічно важко опускався на голову, що та відмовлялася працювати в заданому напередодні режимі—всі записки і питливі погляди залишалися проігнорованими. Совість била в найбільші за життя дзвони, не взмозі тримати тягар власної вини. Плечі обвисшим плащем горнулися до грудної клітки, а погляд ні разу не піднявся вище рівня опущеної голови.
Коли по університетському радіо оголосили про кінець навчального дня і про похід бажаючих провести колишніх колег у останню дорогу, до Пітера підійшли два чоловіка, один був у стандартній поліцейській формі, а інший у темно-сірому костюмі. Вони вічливо попросили пройти з ними в пусту аудиторію.
- Доброго дня Пітер Уфо. Надіюсь, ви розумієте чому ми вас хочемо почути. Ми дізналися, що ви разом ходили на фотографування, і ще про дівчат.- чоловік в костюмі невимушено, але з важко прихованою цікавістю вивчав риси хлопця.
- Так, я розумію. Що ви саме хочете знати?- роздавлено запитав юнак.
- Нам цікаве все, від думки про даний спосіб прогулювання навчання і до моменту, коли ви їх бачили востаннє.
Розповідь про виникнення ідеї і про сам захід зайняла п’ятнадцять хвилин, далі почали капати одне за одним питання про подальший розвиток подій.
- Як до вас потрапили дівчата, хто з ними говорив? Скільки їх було?- чоловік в костюмі із все більшим тиском пер на ледь обрамлену від каяття совість хлопця.
- Одну дівчину запросив я, а іншу Ральф, вона, здається, була його подружкою, тому заперечень ніяких не було.- не до кінця правду сказав Пітер.
- Ви ходили з ними в «Бренс»?- холодно пришпорив службовець.
- Так, вся наша компанія з п’яти чоловік пішла в готель аби продовжити гулянку, адже настрій був суперовим і всі хотіли екзотичного продовження.- з під лоба відповідав Уфо.
- Ага, те, що воно було екзотичним сперечатися ніхто не буде!- із сарказмом і відвертою зневагою заговорив полісмен, що до цього мовчки спостерігав за діалогом.
- Номер був заброньованим на мене…- Пітер не встиг договорити задумане із-за безтактовності поліцейського офіцера.
-А чому ви взяли номер з чотирма ліжками?- запитав той же офіцер тим же сакркастичним тоном.
- Там не було вільних тримісних номерів і нам не хотілося в п’ятьох лежати на двох ліжках, тому ваша логіка тут зіграла проти вас.- із презирством процідив Пітер.
- Ти, щеня, будеш мене вчити як виконувати мою роботу?!?- поліцейський був не в собі від злості, але нічого поганого, на думку Пітера, з його сторони сказано не було.
- Що було далі?- спокійно запитав чоловік в костюмі.
- Далі ми курили марихуану, грали в карти на роздягання, займалися груповим сексом і просто відпочивали,- всі ці дані вже були перевірені за допомогою експертизи, яка виявила багато попелу із марихуани, сперму на ліжках, де гралися молоді люди і на тілах убитих дівчат і Пітер здогадувався про освідомленість правоохоронців, тому викликати додаткову підозру брехнею по вже виявлених фактах не хотів.- Але тоді я пішов. В загальному я пробув там трохи більше ніж дві години, адже мені потрібно було йти на роботу, тому я прийняв душ і по пожарних сходах вийшов на вулицю аби не попадатися на очі коменданту готелю, а то б він почав вимагати з мене обіцяні мною двадцять доларів чайових, адже без такого квитка місць в готелі не було, особливо для такої компанії.
- Де ви працюєте і чи є свідки того, що ви там справді були?
- Я працюю в ресторані «Тріумф» головним менеджером, і там є кілька осіб, зокрема з персоналу, які могли мене бачити, можете перевірити.- з викликом видав останнє словосполучення затриманий.
- Добре, не хвилюйся—ми перевіремо кожне твоє слово. І ще одне питання: ти знаєш Еріку Крітч? Вона вчора не повернулася додому і її батьки подали в розшук. І ще ми дізналися про вашу зустріч за кілька днів до трагедії. Вона була з вами?- «І звідки вони все пронюхали?»—заливався здогадками Пітер.
- Так, знаю. Вона моя хороша знайома ще з дитинства. І дійсно ми з нею бачилися, але я часто її бачив, тому в цьому немає нічого дивного.- Уфо витримав випробування поглядом чоловіка в костюмі штучно спокійним і впевненим—лише ззовні, а от всередині в нього все просто розкидало від нервування, серце шалено калатало, а покладені на тремтячі коліна вологі долоні влучно прикривались столешньою парти.
- Все, синку, розмова закінчена—ти вільний.- сказав «сірий костюм».
Двічі Пітера просити не потрібно і він у квапливому сконцентрованому на самообладанні темпі покинув аудиторію, направляючись на двір. Думка намітила зловити таксі і поїхати в ресторан Васкеса—люди завжди тягнулися до сильнішого, як тільки хвіст прижимали недосяжні для власноручного вирішення проблеми.
Та ще й треба було розпитати про незнайомця в костюмі і чи все з ним владнали друзі Етена, адже такий цирк Уфо був не до вподоби і на зміну страху викриття прийшла легка з виду розлюченість—якщо Етен прорахувався з іншим видом державної влади, представником якої був той незнайомець в костюмі, то цілком можливо, що за ним встановлять нагляд поки не проясниться ситуація щодо вбивств або й взагалі відправляють у чотиристінний нерухомий круїз до вбивць і гвалтівників, до розряду яких Пітера приписувала лише совість, але вона не мала нічого спільго з реальними намірами і бажаннями.
- Привіт, Пітер. Як пройшов день і зустріч із полісменами?- Васкес був у хорошому настрої і на його обличчі розляглася посмішка, а таке проглядалось нечасто.
- Привіт…Сказати чесно чи трохи домалювати відповідь?- з ледь прихованим роздратуванням кинув Пітер.
- Давай чесно, я ж люблю, коли мої люди розповідають все, навіть про те скільки грам лайна ти зніс зранку, читаючи вечірню газету!- сміх Етена чомусь почав розслабляти, адже коли він в такому стані, то значить все було добре, а оскільки проблеми Уфо є проблемами і Васкеса, то природнім в даній ситуції мав стати безтурботний сміх і розслаблення, але цікавість брала свою данину:
- Все було напружено, мені дуже не сподобалося те, як зі мною розмовляли ці олені, вони щось пронюхають, особливо той, що був у костюмі. Я гадаю, він із слідчого департаменту, а їм все по-барабану.
- Якщо від тебе не воняло, то нічого вони не пронюхають. Поки всі державні посади займаються людьми, а не запрограмованими на виконання певних дій роботами, то все в нас буде добре. Перед зустріччю з тобою з ними обома проконсультувалися і тому все давно прорахувалось.
- Так чому ж тоді ми поводились як на сцені театру? Якби я хотів пограти, то неодмінно туди б і поступив.- полегшено прокоментував Уфо.
- Тихо-тихо, розійшовся!- уже зійшов з позитивної орбіти Етен,- Я хотів глянути наскільки в тебе товста кишка і чи витримаєш такі життєві дрібнички, адже якщо ти все зробиш правильно, то тебе чекає невеличкий відпочинок і маленький кар’єрний зріст. Я чув як ти з ними розмовляв і мені це сподобалося, так тримати, а зараз—їдь в наш будинок, там же тебе чекає твоя принцеса. Водій буде через хвилину біля входу. І ще, приготуйся до завтрашнього дня—в ньому ти станеш частиною історії нашої країни.- Васкес загадково посміхнувся і показав на вихід, знову відновивши попередній стан.
Ледь помітний просвіт крізь велике вікно пояснював мутному розуму, що рано ще прокидатися, можна годинку-другу повалятися на теплій канапі і поспостерігати за режисерськими здібностями власного мозку під час сну, але цей день має бути успішним, а тому всі деталі мають в черговий раз перевіритись і усвідомитись.
Льодяна вода і стандартні процедури з її участю допомогли сфокусувати погляд і просвітлити розум. У кімнаті джерелом світла виступала лише маленька настільна лампа, Еріка солодко спала, прижавши коліна до грудей і кумедно відкривши маленький ротик—вона була чарівна, хоча помітно виступали невеличкі проблиски емоційної міміки, «мабуть, їй снилося щось жахливе», тому довелося легенько подути на ню і ніжно погладити по голові—чорні шнурочки брів знову стали рівненькими.
Автомобіль, обладнаний і перефарбований під засіб пересування технічної служби по ремонту електроніки, уже стояв біля входу. Задум про те, аби потрапити на територію заводу під виглядом техніків був примітивним, але так вже склалося в житті, що все геніальне є надзвичайно простим, адже ніхто не думає про те, що убогий причинний зв’язок може домінувати у серйозних справах.
Водій Ерс уже чекав на робочому місці і привітливо посміхався. Вся апаратура і вибухівка попередньо завантажилась, залишалося лише діяти, а зробити перший крок стало найважчим, оскільки після нього вже хочеш чи ні, а робити щось треба—каша заварена, необхідно її тільки приправити і подавати хазяйнам.
Зараз виступала саме та межа, яка так туго переступається і для прокручування хоч сантиметра колеса подій просто не вистачає сміливості...
Територія вибраного об’єкту охоронялась надмірно посилено, навіть звичайні робітники в простих робочих костюмах без всяких побічних речей підпадали під суворий огляд, адже власники фірми не розділяли ідеї проявити такого патріотизму, як вищі політичні чини.
Для того, щоб огляд особистих речей і автомобіля проходив поверхнево, вирішили влаштувати невеличку диверсію при допомозі підпільних помічників які працювали на заводі. Вони попалили основні і запасні запобіжники на одній із свердловин, а тому робота там призупинилася.
Черговий, який слідкував за технічною стороною роботи фінансового джерела, відразу викликав відповідну службу, але їм не було суджено доїхати до місця призначення—чинити опір трьом озброєним головорізам Васкеса було б таким же успішним вчинком як і політ людини без надбання науково-технічного прогресу.
Черговий запитав номерний знак автомобіля, який мав приїхати, щоб впевнитися у приїзді саме ним викликаної машини, але цей варіант був прорахований, і зі старенького «Форда» люди Етена зняли розпізнавальні знаки для перевішення на авто Пітера.
Блок-пост охорони залишився позаду, Уфо полегшено видихнув та витер тильною стороною долоні лоба, залишилось ще не дуже багато—поки Ерс буде лагодити наслідки диверсії його колег, то Пітер спробує розкласти приготовані заряди на двох свердловинах, про одну з них він не думав, адже на ній вони мали офіційно лагодити запобіжники електричної системи, а от до іншої треба було під якимось приводом попасти або прослизнути непоміченим.
Їм назначили проважатого, що мав показати пошкоджені прилади і успішно провести по лабіринтам технічного приміщення, який чекав їх біля корпусу 33-б, саме там і необхідні були ремонтні роботи.
Коли вони під’їхали до вказаного об’єкту, Пітер уже перевдягнувся в уніформу рядового робітника заводу у фургоні авто, за плечима якого був рюкзак з п’ятьма брусками тротилу по двісті грам кожний. Їх і необхідно розкласти в безпосередній до видобутку нафти близькості під п’ятьма цистернами, які розраховувались на три тисячі тонн кожна.
«Видовище, мабуть, під час вибуху буде грандіозне,- думав Пітер,- Хотів би я побути свідком вивільнення енергії такого потенціалу.»
Біля корпусу 33-б вже чекав молодий чоловік, на вигляд йому давалось близько тридцяти років, одяг чистий, на відміну від більшості працівників, що ходили в брудних спецкомбінезонах на яких поставив свої значки процес видобутку нафти, «а цей, мабуть, являвся одним із тих хто сидів у офісі і керував парадом». Він помахав рукою і Ерс під’їхав до нього.
- Доброго дня!- Ерс відкрито посміхнувся і обмінявся рукостисканням з їхнім провідником.
- Та де ж він тут добрий, опівдні вся робота зупинилася і ми можемо не встигнути з сьогоднішнім планом, а залишатися і працювати в неробочий час бажання немає, тому всі робітники ходять злі й агресивні.- дратівливо відповів провожаючий.
- А чому не можна перенести план на завтра?- Ерс увійшов у роль і почав ставити питання, які б примушували говорити лише одного, не думаючи про Ерса і про те, яка в нього служба.
- Просто в нашого власника такі принципові правила, якби його воля, то ми б не вилазили звідси цілодобово,- підставний електротехнік тим часом виймав необхідне для полагодження обладнання із фургона, де в бокове сидіння заховався Пітер,- Він хоче якомога швидше тут все викачати і перетворити всю нафту на величезний рахунок у банку. У нас неодноразово були випадки невиправданого звільнення з роботи із-за того, що техніка не справлялася з поставленим об’ємом видобутку.- Ерс, створивши образ всерозуміючого, пішов за нещасним, що, нарешті, знайшов об’єкт, якому можна виговорити все наболівше. Пітер, лише на мить, зрадів, що не він виступав у ролі електрика, адже він дуже не любив, коли йому на вухо припадали із проблемами, що його ніяк не стосувалися.
Пітер, дочекавшись поки голоси стихнуть, виліз із схованки і уважно озирався довкола—тоноване бокове скло автомобіля розкривало навколишній спокій.
Неподалік пройшлося кілька робітників в тому напрямку, який був потрібний і Уфо. Бокові дверцята відчинились і Пітер спокійно, поправивши кепку, пішов у напрямку обраних цистерн. Вони, згідно плану, розміщувались за десять хвилин ходу від автомобіля і ще десять хвилин назад, а тому на замінування однієї цистерни відводилось дві хвилини, тоді ще треба взяти вибухівку у машині і замінувати іншу свердловину, на якій зараз працював Ерс.
Щоб менше кидатись в очі перехожим, а їх він зустрів уже трьох за п’ять хвилин ходьби, то довелося крокувати під сірими стінами величезних ангарів, які вели від однієї свердловини і, мабуть, до іншої, адже габаритні споруди тягнулися далеко і їхнього кінця хлопець так і не побачив—загороджувала бетонний краєвид якась паркова зона (судячи з слів провожатого, в ній могли відпочивати лише кілька чоловік з посадами, суть яких заключалася в одноманітній роботі по перебиранні паперів).