Коли Господь створив людину, він не запатентував свій винахід
| Вид материала | Документы |
- Реферат на тему, 75.7kb.
- Хороший лідер є найкращим, коли люди не помічають, що він їх веде, 114.53kb.
- Лекція для батьків Тема: Роль, 53.33kb.
- Роберт кох – один із основоположників медичної біології”, 54.36kb.
- Щоб вона не усвідомлювала жодної духовної небезпеки (особливо орієнтальної І окультної)., 51.85kb.
- Навчальні програми містять короткий, тезовий виклад головних розділів І тем курсу., 33.97kb.
- Облік та пошук пам'яток архітектури та містобудування, 85.53kb.
- Назва реферату: Доля рідної мови доля України Розділ, 73.9kb.
- Реферат на тему: Плавання Джеймса Кука, 63.71kb.
- Всеукраїнського конкурсу-захисту, 304.02kb.
- Ходила в туалет, можна?- щасливо промурликала Еріка.
- А навіщо тобі була сумка?- крізь припущені віки настоював на своєму Пітер.
- Щоб ти передчасно не став батьком.- не змінюючи тону задовольнила інтерес сонного.
- А…ясно.- протягнув Пітер і повернувся на другий бік.- Що???- дійшло до Уфо, коли вже вмостився на іншому боці.- Яким батьком?- сон як рукою зняло із крайньо здивованої чоловічої плоті.- Я…я не розумію, ще ж і кількох днів не пройшло…- Еріка з цікавістю спостерігала за грою уяви у свого хлопця, а тоді добавила:
- Я приймала засіб контрацепції саме для того аби результату не було і не поставало таких питань при яких твій ротик не дотикався б зі скапуючою слюнею до підлоги.- дівчина обійняла хлопця, пригнувши до нього в ліжко, і поцілувала в лоба, але інтерес щодо подальших дій коханого не зник, так як і його неприховане в очах бажання запитати ще щось.
- Заспокойся ти,- продовжила Еріка, коли коханий, із питливим поглядом, але все ж таки лежачи, дивився на неї.- Ти що не чув про те, що небажану вагітність можна переривати до двох тижнів, за допомогою звичайної таблетки, без будь-якої шкоди для здоров’я?- Еріка не вірила, що з таким послужним списком дівчат як у Пітера, той не знав про примітивні речі.
- Та ні, я ніколи не цікавився, чим займаються дівчата за межами мого світосприйняття, сумніваюсь, що більшість їхніх дій приносять подих прекрасного—якщо двері чомусь закрились, розділяючи дві людські протилежності, то це для чогось потрібно, а суть цього—мене не хвилює.- заумно видав юнак.
- Тепер ясно, чому ти такий непросвітлений…- знову освітила кімнату посмішкою Еріка.
- Раз ти вже почала, то як поводитися з плодом, коли за цей двотижневий термін він сформується, це ж не пара клітин?- Пітер сів, опершись спиною об бильце з настроєм на довгу розмову.
- Все залежить від того, наскільки смілива дівчина у затягуванні невідворотного або наскільки неосвідомлена про новацію у власному організмі.- Еріка повторила жест коханого і вмикнула пультом приглушене світло з різнокольорових діодів на головній люстрі кімнати.- В таких випадках їй доведеться спостерігати за своєю дитиною, що розчеплиними шматками вивалюються з неї в домашніх умовах, а потім…- Пітер, вражений почутим навіть не став дослухувати речення, прикрившись руками в області вух він швидким прижком заліг на дно одномісного ліжка, всунувши голову під виступаючий край подушки на яку спиралась дівчина:
- Все, досить з мене інформації.- але, забавляючись сприйняттям хлопця загальновідомих жінкам речей, Еріка і не думала зупинятися.- Будь-ласка, перестань, а то мене зараз вирве на тебе!- наполовину зі сміхом, а наполовину серйозно пригрозив Пітер. І, так як він розраховував—дівчина перекрила неприємні факти і вмостилася біля Піта, запихнувши голову до нього під подушку.
Пізні ранкові новини сповістили про серію вибухів на двох нафтовидобувних свердловинах у Дікесі.
Крупним планом знімалися густі чорні клуби залишків горіння нафти. Пожежники бігали із рукавами в пошуках додаткових водяних джерел підключення, заважаючи один одному у виконанні покладених обов’язків.
Поліція перекрила всі підходи до місця події—нервові репортери хотіли пробратися поближче до осередку інформації…Після короткого огляду наслідків вибуху появилася беземоційна фізіономія ведучого і запрошеного по даному випадку представника із державної адміністрації для дачі свого коментаря подіям.
Пітер переключив на інший канал, там йшла якась програма про тварин, Еріка щасливо посміхалася, проснувшись вслід перемиканню каналів і прижавшись до нього всім тілом, дивилась на об’єкт свого кохання знизу вверх.
- Як спалося, котиня?- ніжно запитав Уфо.
- Ця ніч була найкращою у моєму житті, адже ми провели її разом, і не треба нікого боятися, що застукають.- вона з перебільшенням зробила наляканий вигляд і розсміялася.
- Тепер так буде завжди, кожного ранку будуть обійми і поцілунки, ніхто з нас не буде нікуди поспішати.- завірив Пітер.
- Ми ніби в цивільному шлюбі, так прікольно! А можна нам буде десь виїхати і погуляти, бо сидіти в чотирьох стінах мені вже набридло?- поглядом-благанням дівчина запалювала позитивну відповідь у Пітера.
- Я поговорю з Васкесом, може ми поїдемо десь відпочити—гори, море чи просто усамітнений будиночок біля озера.
- Звучить більш ніж привабливо,- вони солодко поцілувалися і почали вдягатися для спускання вниз щоб поснідати.
Васкес, отримавши похвалу від свого керівництва за організовану сенсацію, став одержувачем вказівки про прибирання доказів, що неоновою стрілкою вказувала на прихованих ним виконавців.
До вечора по всіх каналах рознесуть фотороботи Піта та Ерса, а їхнє перебування у заміській фортеці може призвести до небажаних результатів—тріумф перетвориться у трагедію, а шикарне ліжко із шовковими простирадлами—у тісні обійми землі.
Сліди треба прибрати—«немає людини, немає проблеми.»- пригадав стару, перекручену сотні разів, приказку Васкес, суть якої не зміниться до тої пори, поки хоч одна людська істота буде заздрити іншій.
6.
Святкування перемоги по досягненню мети, здобутої результатами, що показали дітлахи своїм народженням, у ресторані «Жар Сонця» було чи не єдиним часопроводженням такого виду відпочинку. Три наступні роки, незважаючи на часті удачі по правильному вгадуванню напрямку створення життя, були насичені тринадцятьма тисячами і сто сорока годинами експериментальної інтелектуальної праці.
Вдале завершення першого етапу по підготовці до клонування, а фактично—розвідці боєм на полі генетики, дало старт до фундаментальної роботи. Володимир Анатолійович у черговий раз продовжив час здачі двох наслідків експерименту із-за повторного прострочення вченими обіцяного строку.
Новообладнана лабораторія за сорок п’ять кілометрів від Москви, у заміській резиденції Володимира Комарова, містила технічний та інтелектуальний потенціал, що міг тягатися з «NASA» по можливості дослідження поставленого питання. Таким чином, замовник встановив повний контроль (а не нагляд, як він казав при переїзді) і кожного дня, забивши кілок на веденні бізнесу і важливих ділових зустрічах, він слідкував за повільним стабільним просуванням до щастя однієї людини (себе).
Вдале видалення ядра клітини із білкового веретена, не зачіпаючи при цьому хромосом, неодноразово відтворене, вселяло хитку впевненість, тому через шість з половиною місяців відбулися перші практичні дії по відтворенню Тараса та Інни. Отримавши благословення на продовження зверху, в лиці Володимира, вчені не примусили себе чекати з наступними кроками.
І коли все було готово для вирощування клонів, ставало відомо, що робота зроблена не до кінця якісно. Ще тричі, після практичного застосування своїх навичок, вчені відновлювали генетичний код померлих.
Загвоздка виникла в тому, що у замороженій крові, як виявилося, містилася не вся генетична інформація—частина її просто стерлася, внаслідок порушень у процесі заморожування. Продовжувати дослідження далі було б неможливо, як би не інші джерела по здобуттю необхідних клітинних зразків. Суть методу полягала у тому, що той фрагмент генетичного коду, якого не вистачало у замороженій крові померлих, відновлювали шляхом додавання цих частинок з іншого ДНК-матеріалу (волосся—як основа, клітини кісток і нігтів—в разі необхідності можна було дістати, порушивши усталені моральні принципи, шляхом наруги над могилою, зрозуміло, що без відома Володимира).
Метод можна порівняти з товстою книгою, сторінки якої заповнені єдиною нерозривною формулою ДНК людини, і у випадку з кров’ю потенційних клонів, деякі сторінки, абзаци і навіть стрічки втрачались. А так як книга знаходилась не в одньому екземплярі, то ці пробіли заповнювалися із копій (безмежно допомогло волосся загиблих, якого було вдосталь у квартирі—останньому пристанищі сина й дружини).
Через рік вісім місяців і тринадцять днів після удачі з першим експериментом прогриміло друге грандіозне досягнення—повний код був складений і новоутворену (комбінована з десятків сотень клітин) основу клонування успішно пересадили у підготовану яйцеклітину уже дев’яносто восьмої вагітної жінки.
Святкувати—ще рано, але робота являлася тріумфальною у житті кожного з трьох головних бутонів у букеті генного світу. А тому, подумки, кожний вже почепив на лоба по помітній зірці неповторності, відриваючись від землі.
Дев’ять місяців виношування затягнулися у вічність не лише для майбутнього подвійного батька і відновленого статусу чоловіка коханої дружини, вчені не менш захопливо й з величезними надіями чекали того, що було після «дорівнює», адже години складних вирахувань додавалися до годин неймовірних дослідів, що в сумі перемножувалися на бескінечність вкладу власного потенціалу і душі у виконану роботу.
Протягом часу очікування для науковців настало відносне послаблення, трохи незвичне, після звикання до жорсткого й непохитного графіку попередньої праці. Обов’язки, під час утвореного затишшя, розподілилися за предметною кваліфікацією і професійністю кожного з трьох геніїв: Зимовцов працював над проблемою відновлення пам’яті (за його теорією, кожна клітина організму, навіть якщо він уже вийшов з числа живих, зберігає необхідний обсяг зашифрованої у генах інформації того, що робив індивід за життя, кого знав, любив, що подобалося і, в залежності від сили переконань, могли навіть залишитися основні або й усі принципові погляди на оточуючий світ), Карімов, ревниво спостерігав за спільним (але егоїстично вважаючим своїм) дітищем з шести малюків (в основному, робилося зовнішнє спостереження, а при можливості бралися основні аналізи—кров, сеча, фрагменти шкіри, слюна і ще парочка двійок зразків, необхідних для комплексної дачі висновку щодо унікальності піддослідних), Антонов метався на вагах двох грунтовних досліджень, прижимаючи ту частину експерименту, на яку сам звертав увагу і яка тимчасово його захоплювала, в кінці кінців, після професійної критики колег, він посилено взявся за стан виношуваних сина та дружину Комарова, перевіряючи правильність ходу до миті з’явлення їх на світ.
Карімов, не гаючи часу, відразу, з фашистською рвучкістю, приступив до улюбленої, виношуваної роками справи. Першим, хто ліг під скальпель наукової думки вченого, був Есхіл. Батьків турбувала його глибока фантазія, яскраві на події сни, фрагменти побутових проявів «де жавю».
Після реєстрації на прийом до дитячого психолога, за дві години до приїзду батька і малолітнього пацієнта, лікарку, яка мала здійснювати огляд, керівництво люб’язно попросило попити кави, а функцію огяду надати спеціалісту, ім’я та предметна кваліфікація якого не вказались. Ніколас, підісланий Карімовом лікар, після ряду безболісних психологічних та малоболючих фізіологічних тестів, поєднаних з колегіальною консультацією, сказав Артуру те, що він несвідомо хотів почути, бажаючи аби з його сином було все гаразд.
Для себе, в якості професійного задоволення, і для керівництва—формально, Ніколас відмітив, що в хлопчику розпорошеним, але сильним пучком б’є промінь телепатичної сили.
Поїздка до Амієну (Франції), суттєво розвіяла запаленого наглядом Карімова, розганяючи симптоми трудоголізму, адже широкі на можливості і водночас психологічно тісні стіни лабораторії Володира Комарова починали кидати басисту тінь на бажання, а точніше—потенцію працювати з початковим імпульсом.
Підкоряючись невгамовному потягу випадку, Ізі зі своїм наказним батьком потрапила у автокатастрофу, та наслідки (невеликі) торкнулися лише Луї, а тому здоров’я дівчинки залишалося чистим на життєвій палітрі обставин.
Інстинкт материнства Маріанни не давав повноцінно підібратися до одного з результатів досліду, лише коли матір, скорившись поклику замученого тіла, відволіклася, Антуан Смітт (обирати псевдонім Ніколас любив чи не найбільше у своїй, нав’язаній іншими, грі у відвертість розмови). У Ніколаса була година з копійками аби зробити необхідне обстеження та розіграти сценку із причетністю до операції Луї перед засмученою дружиною. Антуан дав маху у черезмірному базіканні, адже він проговорився з ім’ям жінки, якого, в збіг обстановки, знати не міг—навіть лікар, який оперував чоловіка Маріанни не знав ім’я його дружини. Чим і викликав (як він подумав) зі сторони дружини не цілком здорові запитання при розмові із достеменним лікарем.
…
Смерть Діми й Сергія (встановлені досудовим слідством реквізити, що засвідчували юридичне перебування осіб серед членів суспільства) під час їхнього нападу на квартиру Володимира, не принесла й кубічного сантиметра пом’якшення для неба суму та злоби на тварин, що осмілились забрати життя у найрідніших людей власника злощасної квартири.
Чотири з половиною роки проповзли після загибелі половини його життя, на світі тримало лише двадцять п’ять відсотків…відведених єдиному сину. Власна ж четвертина забезпечувала особисте біологічне існування.
Активний пошук у перші два місяця можливих замовників такого удару не дало ніякого результату—тільки встановлення осіб убивць. Той, хто вирішив вивести Комарова з колії, домігся свого, замаскувавшись на невизначений термін після вчиненого і не компрометуючи себе жодним вчинком.
Законний спосіб (протягом тих же двох місяців), який також неофіційно підкорявся Володимиру, не виявив значних відмінностей у розслідуванні, що проводили люди душевно убитого й фізично вимотаного чоловіка і батька.
Не забувши, але, роблячи вид змирення із вчиненим, Володимир терпів п’ятдесят місяців аби спливли перші прив’язані нечистоти інформації з дна таємниць. Огризок стримуваної вістки непрямо родився на одній із високоелітних тіньових вечірок. Удачливі бізнесмени (як офіційне прикриття), найкращі друзі (як тимчасовий статус, поки один із «друзів» не стає конкурентом), істинні можновладці (як реальний стан речей, що впливав як на державну, так і на приватну сферу без будь-яких перешкод)—слугували відомими характеристиками без яких вступ в монопольний клуб був неможливим, а при тупій настирливості нового члена—могильною властивістю.
Урсул—новоспечений бізнесмен, що тільки півтора роки назад вліз у коло штучних російських богів, князівським поглядом, з вмиканням братівських обіймів та поцілунків в разі необхідності, сканував присутніх. Будучи наймолодшим серед колег-акул, за коротких, у великих справах, вісім років став домінантом у вирішенні народжених собою, а в більшості чужими, проблем.
У низах прирученої ним бикомаси говорили про гірську пристрасть боса при фактичному вирішенні наболівшого питання, яке становило життя людини. Заковані у вугільні зрачки зневага та зверхність ні разу не панували над невиліковною підозрілостю, навіть найближчі жорстоко страждали від часто невиправданих розправ. Хоча, двічі, такий метод втику (природнім талантом розбиратися у задумах людей і не пахло) спас Урсулу життя, перший раз поставлене в небезпеку головним менеджером (офіційно), правою рукою (в дійсності) і хорошим другом (в каверзних ситуаціях), другий раз—один із підлеглих мордоворотів вирішив підзаробити на сумісності двох однакових видів зайнятості, надаючи перевагу не на користь Урсула. В результаті, конкурент втратив легкоманіпулюючого шпигуна, а зраджений—одного з багатьох нічого невартих пішаків.
Подолавши алкогольну межу організму, мозок, не задумуючись над суттю сказаного, почав вибивати немаловажну інформаційну дріб про процес потраплення на олімп влади.
Колишній партнер Комарова по перевезенням, який одночасно з ним став членом лондонської біржі, де вони й познайомились, ставши відносно хорошими знайомими і потрапивши у правильне (потенційно) коло, й не знав, як своєю присутністю перекреслисть не одне життя.
Головним та водночас неможливим стержнем міцності у взаєминах між Володимиром та Владом була чесність у співпраці і відвертість у намірах. Саме ця відвертість і розвела обох бійців за різні боки бізнесової барикади. Та це не значило, що їхні погляди по відношенню один до одного стали іншими—часті (раз у місяць) зустрічі підігрівали казан теплих взаємовідносин.
Стабільно-зростаючий авторитет, червоний шкіряний диван, кальян з гашишем, дві м’ясисті ніжні дівчини під руками обійм і стакан з «Hennesy» в одній із них наповнили Урсула невиправданою змінною впевненістю у особистій всемогутності.
- Знаєш,- обплутаним язиком пробурмотів Урсул,- У наш час неможливо добитися чогось без хитрощів і наполегливості… Все занадто складно створено, аби просто підійти і взяти це з полиці. Ні-і-і-і!.. Треба працювати і працювати так, щоб в результаті міг сказати собі: «Я справжній мужик!»-пауза з трьох ковтків коньяка додала впевненості,- І мені насрати на все через що пробігає мій шлях! Я не побоюся переступити через людину… Людина—це зло, якби можна було, я б усіх відправив на відпочинок! І себе також, адже я поганий, дуже…- Урсул двічі ікнув,- А як тут по-іншому жити, коли тебе з дитинства привчають до обмежених матеріальних можливостей, до захисту від інших, до давання здачі за образу і до егоїзму, до піднесення власної цілі над цілями інших…- ностальгічні спогади дали можливість вклинутися й Вадиму.
- Так, у кожного є своя ціль, але прихід до неї в більшості випадків є унікальним. Ми з тобою, незважаючи на нашу цілеспрямованість, є щасливцями, адже нам просто пофортунило! Скільки мільйонів сидить за нижньою межею середнього достатку??? А ми, одиниці на ці мільйони, керуємо і вирішуємо долі більшості одним лише вчинком, який для нас може бути просто втіхою самолюбства, а для когось—на третину впаде заробітна плата по сітці наших підприємств…- Влад не договорив.
- Вибач, Владислав, можна ми будемо без цих формальних «ви», і я буду називати тебе просто по імені? Дякую…- мовив Урсул після кивка співрозмовника.- Я з тобою не погоджуюся! Як так що ми щасливці? Ми самі вирвали удачу, перетворивши на свого рабиню, яка повзає перед нами, і кожного разу, розпускаючи соплі, просить аби ми дозволили їй пискнути. Я сам творю своє життя! І відбираю чуже, якщо це захочу! І мені все одно, чи це буде звичайна людина чи президент, який косо на мене глянув!- під недовірчивим, трохи єхидним поглядом Влада опонент розлютився, прагнучи переконати у своїй правоті.- Я можу зробити що захочу, і ніхто не стане в мене на шляху!- різкі сплески по обличчям дівчат наказали їм покинути диван.- Таке вже було, не раз! І мені довелося наїхати не на яких-небудь торговців на ринку, тут рибка була в сотні разів більша, вона тоді була такою, якими ми стали лише зараз.
- І що, ти вбив ту рибину?- сумнівно запитав Влад.
- Ні…- затуманена чорнота зрачків насолоджувалася вчиненим, горделиво розпираючи хазяїна,- Я зробив краще, ефективніше: без голови бізнес може прожити, адже є багато її замінників, у формі родичів, помічників, заздрісників і так далі, а от без ніг—це інша справа, інших не знайдеш, адже, виходить, що ніхто не зазіхне на бізнес, якщо є його власник, але стан цього власника такий, що вдіяти він нічого не може, весь час думаючи про особисте, про втрату!..- посмішка насичено поповзла до вух.
- І що тепер з цею рибиною? Вона ще плаває у нашому морі?- посерйознішав Влад.
- Так, але в якості дельфіна, і нам, акулам, зробити нічого не може. Я відрізав значну частку водного простору, непрямо, це було б підозріло, а трохи згодом, дочекавшись моменту. І вийшло, що не ставши твердо на ноги, я вже прибрав потенційного конкурента.- з напів закритими очима і періодичними кивками головою завершив Урсул.
- Доброго дня, Володимир Анатолійович! Надіюся, що з впізнанням у вас не виникло проблем?- дружньо запитав знайомий чоловічий голос.
- Так, Владислав Андрійович. Вітаю вас. Щось сталося? Ми ж ніби маємо зустрітися через півтора тижня.- трохи розгублено, з думкою про насущні лабораторні проблеми відповів абонент.
- Я гадаю, що вам буде корисно про дещо дізнатися, а тому, я чекаю вас через півтори годину у своїй квартирі, де ми зустрічалися передостаннього разу.
- Можу я хоча б знати тему візиту?- легко поцікавився Володимир.
- Так, звичайно, вона стосується минулого, дуже болючого минулого.- з деякою заминкою відгукнувся Влад.
- Я вже виїжджаю.- стурбовано обірвав Комаров.
Вадим чекав у своєму кабінеті, беземоційний охоронець відрапортував хазяїну і пішов по частину своїх обов’язків.
Короткі, схожі на старі приятельські, обійми розпочали і завершили процес привітання.
- Влад, вибач за безцеремоність і наглість у твоєму домі,- випереджаючи товариша, почав гість,- Та чи не можемо ми перенести момент зацікавоеності справами один одного на кінцевий етап розмови?- непохитно скріпив формальним питанням неминучий факт.
- Та без проблем. Ти краще присядь, подумати тобі буде над чим.- театральна пауза підкреслила важливість моменту.
- Моя увага у твоєму розпорядженні.- спокійно запевнив Комаров.
- Я пам’ятаю твій біль, я й зараз щоразу його бачу. І я чув, що ти намагаєшся повернути щастя…- прямий підганяючий погляд Володимира відкидав розповідачем передумову.- Ладно, перейду відразу до суті. Я, здається, знаю хто став причиною твого горя.
- Що??? Хто це?!?- дратівливість і нетерпіння стрімким підриванням з крісла пробились назовні, але відразу під натиском поваги до співрозмовника і його будинку, моментна емоційна наглість зникла.
- Давай по порядку, аби ти все зрозумів. Я вчора зустрічався з Урсулом, ця персона, безсумнівно, тобі знайома. Алкоголь—велика річ, і вчора він дав тобі можливість заспокоїти душу. Він розповів, що незадовго до свого злету, обрубав «ноги» одній дуже й дуже впливовій особі, прибравши таким чином свого потенційного конкурента. Він порівняв її статус і з тим, який Урсул має зараз. А тоді, осіб з такими можливостями можна було перерахувати на пальцях однієї руки, і ніхто, окрім тебе, не зазнав такого горя за парочку років до підняття Урсула. Він непрямо натякнув, що вчинив гірше ніж якби просто вбив би власника такої імперії. Чорномазий сказав, що лише вивів велику рибу з колії.