Geum.ru

Коли Господь створив людину, він не запатентував свій винахід

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   28

Нарешті широке вимощене каменем поле розгорнуло свій вигляд перед шістьма парами очей, і що найпривабливіше, так це безліч оголених жінок різного віку, хоча краще б встановили якийсь блок пост, через який би пропускали лише вісімнадцятирічних пишногрудих красунь, але добре, що хоча б так і ще—біля них вже були представниці прекрасної половини людського м’яса (для студентів жінки не являли чогось більшого ніж апарат задоволення пристрасті), тому день вже не міг пройти марно.

Процес оголення тривав менше хвилини (зі сторони хлопців), а от дівчата вирішили затягнути цю божественну мить і Пітер вже хотів сам допомогти їм зняти непотрібну матерію.

Коли роздягнута ватага увійшла до оголеного натовпу, тримаючись по парах, то стало зрозуміло, що не все добре навіть у раю, адже на погляд студентам кілька разів потрапили старенькі бабусі з обвислими округлостями і зі зморщеною шкірою, витерпіти таке міг не кожний, тому якоїсь миті Уфо гадав, що випустить дві літри пива на волю, але третій розмір грудей його тимчасової коханої примусив розтопити приступ огиди.

Після того як фотограф пояснив усім присутнім (через гучномовець), що потрібно робити, дотримавшись всіх вказівок, Пітер вже лежав на одній із грудей своєї подружки і думав про те, який же все-таки світ чудовий та справедливий.

Майстер фотографії хотів зобразити людей у вигляді орла, а тому вся маса окреслилась спеціальною пунктирною лінією для створення потрібного образу. Компанія Пітера прихопила із собою теплі покривала, щоб не лежати на холодному камені, а тому вони почували себе в таких умовах більш ніж зручно.

Вид, який відкривався студентам після того як вони вляглися, примушував ворушитись і, всупереч волі, підніматись на нову висоту статеві органи хлопців, але, на диво, відчуття сорому подалось у відпустку, тому троє збоченців мовчки насолоджувались красою своїх Афродит і проводили наукові експедиції по їхнім тілам.

Коли фотосесія закінчилася, всі шестеро були наскільки збуджені, що вирішили якомога швидше піти в якесь усамітнене містечко. Таким, на їхню думку, був чотиризірковий готель «Бренс», який стояв за десять хвилин ходьби від їхнього останнього місця перебування, по дорозі вони ще зайшли в продуктовий магазинчик і докупили спиртних напоїв та закусок до них.

Кімната, що розраховувалась на чотирьох чоловік, була непогано обставлена, але найголовніше—чотири одномісних ліжка, які Уфо з товаришами відразу зсунули. Навпроти втулився великий плазмовий телевізор, широкий журнальний стіл, а біля нього комфортно розміщувались чотири півметрові тумбочки і два стільця. В обсяг сплаченої кімнати вписувалась ванна з туалетом, телефон в коридорі і маленький балкончик з краєвидом на внутрішню територію готелю.

Світловий день ледве перевалив за середину, а тусовка вже зазнала розпалу, почалися відверті натяки на й так мало приховані бажання. Гра в карти на роздягання чудово відповідала настрою розпеченим особистостям, тому всі сіли великим колом і чекали поки товариш Пітера Ральф принесе колоду карт, з якого-небудь ларька, де цього товару було навалом.

А тим часом неповна група спостерігала за екзотичним вигинанням Еріки посеред ліжка, показуючи все своє вміння лише для однієї людини—Пітера—погляди інших були неважливими і не такими бажаними. Адже Еріка закохалась в цього зірвиголову ще з дитинства, з того моменту як тільки познайомилася з ним, а відтоді вже пройшло сім років, та за весь цей час їхнє спілкування обмежувалося лише примітивним привітанням і символічними запитаннями про перебіг справ в кожного. Але нещодавно все змінилося, об’єкт її почуттів став поступово проявляти неприхований інтерес і це дивне запрошення прийняти участь у масовому фотографуванні стало чимось надзвичайним, хоч для переважної більшості дівчат це виглядало б занадто вульгарним і ніхто б свідомо на таке не пішов та все це тепер було неважливим—вона поруч з тим про кого так довго мріяла і кого так хотіла, єдине, за щоб вона віддала життя в такий момент, так це за те, аби час перестав мандрувати своєю безкінечною річкою і став єдиною приємною та затяжною миттю.

Через десять хвилин прибіг Ральф з картами, дехто вже цілувався і пускав у розвідку свої верхні кінцівки, а Пітер з Ерікою стояли на балконі і курили марихуану, відлітаючи з кожною затяжкою все далі й далі у примарний світ легкості й безтурботності.

- Ей, досить вам займатися своїми брудними справами!!!- крикнув Ральф,- Нас чекає приємна гра!- його посмішка була схожа на морду кота, коли той обнюхається валер’янки.

Компанія знову розбилася по своїх попередніх місцях, поділившись на дві команди, в одну зараховувались особи чоловічої статі, а в іншій, звісно, жіночої. Гра була швидкою, оскільки бажання кожного якомога швидше скинути непотрібний в даній ситуації одяг перевалювало за кульмінаційну верхівку.

Пітер ще був у білизні, в одній шкарпетці і майці, а Еріка в футболці і коротких шортах, коли її погляд чітко йому пояснив, що грати далі більше не можливо—неосідланий порив кликав віддатися інстинктам ПРОЦЕСУ самозбереженню.

Дівчина взяла коханого за руку і повела у ванну кімнату, де увімкнула гарячу воду і блискавично зняла з себе одяг до якого не дотягнулася гра. Пристрасні поцілунки і жадні обійми обрамлялися частим диханням і неголосним стоном, Пітер взяв ініціативу у свої руки і їх обох накрила цунамі задоволення.

В цей час у кімнаті, де щойно панувала азартна гра, розпочалася повноцінна оргія—не існувало ні сорому, ні огиди у зміїному переплетінні тіл, одностатеві прояви кохання здійснювались під впливом значної дії дурману, складалося враження, що камасутра створювалася з натури цих молодих людей.

Через пару годин, коли тваринні приступи зайняли своє вихідне положення, вся бригада дивилася фільм жаху по телевізору, заправляючись пивом і додатковими порціями марихуани.

- Пітер, давай розкажемо усім про те, що ми скоро станемо героями…ги…- Ральфа, найкращого друга глави компанії, пробило на затяжний сміх з власного розуміння слова «герой».

- Хавлом клацни і дивись мовчки телевізор.- тема, зачіплена другом, взбісила Пітера і стримати гнів було доволі важко.

- А я все одно хочу щоб про наші подвиги знали.- п’яне бурмотіння невідчувало погрози в голосі опонента,- Що толку, коли ми підірвемо якийсь завод аби насолити америкосам, а про це знатиме жменя людей? Я хочу щоб нами гордилися внуки…- розмашистий удар попав Ральфу в його конопатий ніс, який відразу перетворився у м’ясну кашу з якої виходила багата на кількість кров, що стікала по шиї і руках (ними потерпілий намагався прикрити лице) аж до ліктів.

Під натиском наступного удару бідолаха опинився на підлозі. Там відкривався «гарний» вигляд підліжкового простору з пустих пляшок і поліетиленових пачок від фаст-фудів.

Почалася паніка, викликана писком слабшої половини і криком сильнішої.

- Ти що, чортяка, хочеш аби із-за твоїх тупих мізків та непереборного бажання здобути славу накрилася вся наша ідея?!? Тепер ти позбувся всього! Так само як і наші непосвячені друзі, яких і посвящати тепер не треба із-за тебе! Сумніваюсь, що хтось із присутніх тобі подякує за твою послугу…Я телефоную Васкесу.- Пітер розвернувся в напрямку коридора, де на стіні висів телефон, а тоді передумав і дістав мобільний.

- Ні! Не треба нікому дзвонити, я завтикав!.. З ким такого не буває? Ти хочеш аби нас повбивали?!?- злякано й без тіні колишнього затуманеного стану заговорив Ральф.

- Ти сам це щойно зробив і, доречі, не нас, а вас!- Пітер вже набирав тільки йому відомий номер і вийшов у коридор аби сказати про те що сталося.

- Що тут діється?- істеричним тоном запитала у Ральфа подружка Уфо,- Що це все значить? Ми що помремо?!? Із-за чого? Що ви обоє тут казали? Я нічого не розумію…- обличчя дівчини залилося рясними слізьми.

- Тепер нам більше не жити…Ми з Пітером допомагаємо підпільній організації, що чинить опір американській пропаганді—революціонери по-нашому, терористи—по їхньому. - тихо промовив колишній друг,- Це кінець.- накривши голову руками, сів на край ліжка найкращий друг.

- Ні, треба швидко звідси тікати,- сказав інший Пітеровий одногрупник, який теж нічого не знав про темну діяльність Уфо,- Мій батько нам допоможе, нам ніхто нічого не зробить.

- Ініціатива виходить із самого верху, тому вам не допоможе навіть Господь-Бог.- слова Пітера, що вже повернувся в кімнату, каменем опустилися на свідомість присутніх.- Не обтяжуйте свою участь і дочекайтеся свого ескорту, я попросив аби вам нічого не робили, максимум, що вам може бути, так це перебування під наглядом у затишному місці, поки не скінчиться наша місія.- пізніше про зроблене, а точніше сказане Пітер буде гірко жаліти, але егоїстичне бажання сподобатися босу брало верх над думкою про оточуючих.

-І скільки нам там бути, день, тиждень, рік???- розгнівано запитала Еріка.

- Це неважливо, адже ваше життя вас не покине, а без нього хіба вже кудись поспішатимеш? Але є одна найголовніша умова—ніхто нікуди зараз не має виходити. Чекаємо поки за нами приїдуть.- Пітер стояв в проході, не даючи комусь вийти.

- Він бреше, нас усіх повбивають!- зірваним на хрип голосом кричав Ральф.

- Ви підпишете собі смертний вирок якщо вийдете за межі цього номеру.- з морозним спокоєм сказав Пітер.

- Я йду звідси! Хто зі мною?- колишній товариш Піта направився до виходу.

-Я попередив усіх, тому вибір за вами: вмерти зараз або тоді, коли для цього настане свій час.- Ральф зі своїм товаришем намагався покинути номер, але для цього довелося прибрати з дороги Пітера—різкий удар Уфо нижче пояса перегнув того вдвічі, після чого шестірка Етена Васкеса впала на коліна, задихаючись від перехопленого подиху.

- Якщо ми йому закриємо назавжди рот, то він нікому не скаже хто тут був і що робив, номер зареєстрований на Пітера, тому ніхто не дізнається про нас.- Ральф змінив стратегію і паніка цілковито охопила свідомість хлопця.

- Давай скинемо його з балкону, він обкурений і п’яний, тому всі подумають що це нещасний випадок.- добавив напарник по безвиходдю.

Пітер не міг не те щоб поворушитись, але й сказати щось теж не міг—дихання скрутило в металевий вузел, а другий удар по голові розмазав погляд у різнокольорову гамму. Його тягнули до балкону, де хлопця чекало вільне падіння на пару секунд і відпочинок під двометровим шаром землі як наслідок.

- Стійте!!! Що ви робите??? Він же сказав, що все обійдеться, якщо ми прислухаємося до його слів! Так не можна робити! Допоможіть, хто-небудь!!!- у двері хтось голосно постукав і щось говорив. Еріка намагалася відтягнути Ральфа від Пітера, але він вдарив її і захисниця простяглася на підлозі у безсвідомому стані.

Двері без особливих зусиль вилетіли з петель і комфортно розмістилися в маленькому коридорі, двоє чоловіків зробили по кілька коротких тихих пострілів і вийшли на балкон аби забрати Уфо, який покрився кров’яною сумішшю із голови свого колишнього колеги по підпіллю і друга по життю.

Стіни вибірково перефарбувалися у яскраво-червоний колір, ніхто не мучився, смерть застала швидко й незвано. Дві дівчинки, із відкритими очима і безмовним криком розстягнулися на чотириспальному ліжку, у однієї куля попала в око і на противагу лівому зрачку з печаттю страху перед смертю, праве—перетворилося у червону дирку з витікаючим мозком.

Тихий стогін примусив одного з представників смерті обернутися і підійти до груди тіл з двох хлопців, там, живим організмом, ворушилась молода дівчинка, чоловік знову підняв свій пістолет з глушником аби доробити почате.

- Ні! Не треба! Тільки не її, вона єдина, хто захищав мене коли інші хотіли скинути, вона нічого не скаже—Я ЗА НЕЇ РУЧАЮСЯ! БУДЬ-ЛАСКА… Якщо щось піде не так, то я сам її вб’ю.- автоматною чергою слів випалив Пітер і через мить сам засумнівався чи розібрав би він сказане, якби був на місці вбивці.

- Добре, в тебе буде шанс виправити ситуацію. Сьогодні ти сильно насмітив, і босу доведеться трішки попрацювати аби це замазати. Ця дівчина висить на тобі, додому вона більше не потрапить і рідних не побачить.- Генрі, знайомий Піта і гончий пес Васкеса, говорив це коли вів дівчину пожежними сходами на двір, де їх чекав автомобіль.

Бажання Еріки бути з Пітером здійснилося, хоча в доволі нестандартній жахливій формі, тепер її життя залежало від нього—усвідомлення почутого в номері ехом відбивалося від закутків жіночого світосприйняття, але страху не було, тільки відбитки шоку, він, мабуть, і не давав розійтися емоціям наповну силу—увімкнулася безумовна захисна реакція організму від стресу, мозок сприймав лише позитивне, адже міг би й витікати з двосантиметрової дирки в голові, але цього розум дівчини не розумів, не бажав розуміти. Уловлювалася лише близькість з коханою людиною, що поручилася за її життя…

Двоповерховий заміський будинок стояв усамітнено, не бажаючи товаришувати з іншими сусідами, дорога до нього вела через невелику лісосмугу.

В загальному, щоб дістатися до особняка від злощасного готелю потрібно було витратити півтори години буденного життя. Однак, цей час злизався б до п’ятнадцяти хвилин, якби технологічний рівень Каракасу сягав світових столиць «семірки». Та часу традиційного, переважного по всій планеті пересування, ніхто не відміняв і його було вдосталь аби переусвідомити колишні пріоритети і обдумати сучасне положення.

Думки Еріки про рідних нахлинули сумним легіоном, хотілося побути в обіймах батька, відчути себе маленькою і захищеною в його мужніх руках, ця функція слабо інтерпретувалася в образі Пітера Уфо, хоча, «виходить, він тепер став для мене найріднішою людиною», життя до гулянки в «Бренсі» перетворилося в єдиний мозолистий спогад, який знаходився за кілька годин ходьби від нового дому-фортеці, та «навіть якщо й буде змога потрапити додому, то це все одно нічого не змінить, адже інформація про місце мого проживання і про рідних буде оперативно опрацьована, і якщо сила організації наскільки велика, як казав коханий, то стерти з обличчя планети кількох багатознаючих людей буде простіше ніж подих. Правду говорили, що коли багато знаєш, то швидко постарієш, але в даному випадку знання принесли лише смерть, краще б залишитись все життя тупою і неосвіченою, аніж знати про такі речі. Раніше здавалося, що перебіг таких подій може статися лише у фільмах з перенасиченим кримінальним вмістом, а тепер—сама стала героїнею жахливої сцени.»

Будинок охопився квадратом залізобетонної конструкції двометрової висоти, по периметру розмістились з рівномірними проміжками камери відео спостереження (так розповів Уфо—для того, аби спроби затриманих втекти навіть не обдумувалися, а візити небажаних гостей—не допускались).

Високі парадні ворота охороняв чоловік у чорній уніформі, він переговорив з кимось по рації і ворота відчинились, розкриваючи внутрішній вигляд нового помешкання.

Дорога з гравію підводила до самого входу, оточеного двома арками п’ятиметрової висоти. По території проходило кілька чоловік в такій же уніформі, як і в першого охоронця на воротах. Все довкола мало доглянуту форму, із-за кутка будинку визирало кілька фруктових дерев. Передня видима частина приватної власності виглядала пустою, для кращого спостерігання за нею.

Пітер з двома вбивцями кудись вийшов, при цьому Генрі неоспорюваним тоном попросив молоду леді огледіти все навколо із заднього пасажирського місця і дочекатися поки за нею не прийде її «няня»—Пітер Уфо.

Васкес сидів у своєму кабінеті на першому поверсі, вигляд був засмученим і по обличчю спостерігалось, що думки знаходяться в іншому місці, навіть після того як Генрі кілька раз сказав про прибуття джерела проблеми.

- Ти підвів мої сподівання, і моє враження про тебе теж змінилося. Я гадав, що після зробленого для твого існування, ти повинен був би ясніше усвідомлювати глибину відповідальності яка сіла на тебе, коли ти погодився допомогти.- холодно-байдужий, всупереч розповіді міміки обличчя, голос підтримувався спопеляючим осудженням Генрі, що став по праву руку від хазїна.

- Я не видав нас, це все дурнуватий помічник…- почав пояснювати хлопець.

- Тс…Не перекидай проблему на мертвих, вони відповісти вже не зможуть, а ти, як бачиш, ще живий. Вся суть в тому, що ту людину взяв ти, і саме ти говорив про достойність вибору, але зараз твоя думка категорично інша, це недобре.- безбарвність тону нав’язувала неприємні помисли.

- Я зробив все можливе аби інформація не витекла за межі нашого кола.

- Знаю, тому ти ще маєш можливість насолоджуватись сонячним світлом і повітрям в легенях, заміть, воно ще циркулює.

- Ми просто хотіли відпочити перед справою, адже хто знає чи матиму я ще колись таку можливість…- не встиг договорити Пітер.

- Не хвилюйся ти так, я розумію причину твого бажання, це справедливо… Я все обдумав, після розповіді Генрі суті проблеми, ти повівся правильно в даній ситуації, не зважаючи на ірраціональний стан твоїх мізків. В тебе є можливість виправити свій статус в моїх очах, ну, і додатковим стимулом буде життя дівчини.- Етен розглядав досконалість свого манікюру.

- Вона мені не дівчина, ми лише трохи порозважалися.- почервонівши, ніби в першому класі, сказав Пітер.

- То ти хочеш аби вона нас покинула?- Васкес підморгнув Генрі.

- Ні, ні, що ви…Вона невинна, я лише хочу щоб вона жила.- поправився хлопець, потраючи пітні долоні.

-Ок. Твоя кімната наверху, тепер вона буде жити з тобою, так як ми не розраховували на ще одного мешканця. Вся відповідальність за її вибрики зарахується на твій рахунок, тому проконсультуй її правильно.- на останок кинув Васкес і розвернувся на кріслі, втративши до гостей будь-який інтерес.

«Будинок мав розкішний вигляд, це й недивно, судячи з того як він охоронявся. На кожному кутку стояли старовинні статуї або вази, зроблені не одну сотню років назад, за одну з них, мабуть, можна було придбати всю багатоповерхівку в якій я жила.»

Безцінні картини зробили б честь будь-якому музею своїм перебуванням, дубові лаковані сходи вели на другий поверх, де, як сказав Пітер, дівчина тепер житиме разом з ним.

Кімната, яку їм приготували, мала велике одномісне ліжко, телевізор із супутниковим телебаченням, телефон, комп’ютер з підключеним інтернетом.

Але зробити дзвінок або написати яке-небудь повідомлення по електронній пошті не надавалось можливості—телефон лише приймав дзвінки, а за допомогою комп’ютера можна лише скачувати необхідну інформацію, в інших функціях доступ обмежувався.

Про режим перебування повідомила пожила жінка з суворим допитливим лицем, харчування було триразовим, за стандартом, але по бажанню можна без проблем проінспектувати кухню в пошуках чогось смачненького.

Прогулянки по будинку необмежувались, окрім кабінету Васкеса, якого, доречі, Еріка ще не бачила. Території особняка обмеження також не торкнулися—для плавання в басейні на задньому дворі або гри у великий теніс необхідним елементом виступала лише воля його мешканців, що однозначно стосувалася і підвалу, який сховав в собі два більярдних стола.

- Вибач, що втягнув у таку ситуацію і що тепер в тебе не буде колишнього життя.- почав щиро Пітер, коли його з дівчиною залишили на одинці у їхній кімнаті.

Йому стало шкода Еріки, тому він хотів хоч якось реабілітуватися.

- Ти не заслуговуєш на таке,- продовжив із опущеною головою юнак,- Але тепер вже нічого не можна буде змінити, якщо ти не хочеш щоб вони тебе…- обірвана думка так і не залишила окреслених рамок свідомості.

- Убили.- сама договорила Еріка,- Розумію, тобі важко це казати зараз, але це ж саме ти без проблем говорив у готелі.

- Коли я це говорив, то не вірив, що так може статися. Я й сам не знав, що все настільки серйозно, для мене це було авантюрною пригодою, як у фільмах…- промямлив хлопець, розуміючи що відмазатись від своєї вини не вдасться ніколи, хіба що забутись в якомусь сильнішому розумовому подразнику.

- Убили наших друзів…- похмуро, безсилим голосом заперечувала дійсність дівчина,- Може ти так не вважаєш, але для мене там були дійсно друзі,- після кілька секундної вимушеної емоціями зупинки, продовжила заручниця,- Які так само як і я хотіли жити…вони ще так мало прожили, а тепер їх немає і це все із-за тебе, якби ти не подзвонив цим виродкам, якби не розтріпав, як якась баба, то все б було нормально!- нестрималася дівчина і виливала життєву несправедливість у безсилі слова,- Перевели б на жарт і всі б про це забули. Ти став причиною смерті чотирьох невинних людей!.. Як ти можеш з таким жити?- солоні сльози прорвали дамбу надірваного криком самоконтролю, а сила голосу так само згасла як спалахнула.

- Мені дуже шкода…- тільки й додав розбитий по всіх фронтах Пітер.

- Шкода тоді, коли ліктьом зачепиш і розіб’єш вазу в гостях, а із-за тебе загинули люди.- крізь всхлип, закривши руками обличчя, відповіла дівчина.

- Це ще не все, загине більше…із-за нашої ідеї.- Пітер вивчав прикрите лице дівчини в надії що та гляне на нього.

- Якої такої ідеї? Що ви задумали? Про які вибухи говорив Ральф? Навіщо?- нова іскра інтересу трохи, лише трохи притупила потік сліз, але долоні так і не прибралися.

- Тепер ти можеш знати…- із глибоким видихом і з набутою сталевою рішучістю присудив Уфо,- Бачила новини про паливний конфлікт між Венесуелою і США?- дівчина невпевнено кивнула головою і вже намагалася витерти обличчя.- Так от…хм…його рушійною силою виступають такі смертні як ми з тобою, тобто в даному випадку це я. А Етен, так звуть Васкеса, є одним із безпосередніх організаторів цієї кампанії, ну, тобто він безпосередньо здійснює задуманий вище план. Я хочу сказати, що Васкес теж підпорядковується, в цій системі існує чітка субординація.- перевівши подих від безпричинного пересихання в роті і зглотнувши бідну слюну, хлопець продовжив,- Пам’ятаєш, я казав, що нічого не вийде в ситуації з батьком одного з наших колишніх друзів, хоч він і займає високу посаду в державних органах нашого міста і має певний вплив?- Пітер отримав дубль невпевненого кивка.- Ініціатива виходить зверху, із самого верху, точно сказати не можу, цього навіть Етен не знає, але всім керує хтось із Виконавчого Кабінету, але, якщо взяти взагалі, то все керівництво нашої країни негативно налаштовано на експансію американців.- винуватець полону дівчини зупинився, аби дати їй обдумати і сприйняти сказане ним.