Коли Господь створив людину, він не запатентував свій винахід
| Вид материала | Документы |
- Реферат на тему, 75.7kb.
- Хороший лідер є найкращим, коли люди не помічають, що він їх веде, 114.53kb.
- Лекція для батьків Тема: Роль, 53.33kb.
- Роберт кох – один із основоположників медичної біології”, 54.36kb.
- Щоб вона не усвідомлювала жодної духовної небезпеки (особливо орієнтальної І окультної)., 51.85kb.
- Навчальні програми містять короткий, тезовий виклад головних розділів І тем курсу., 33.97kb.
- Облік та пошук пам'яток архітектури та містобудування, 85.53kb.
- Назва реферату: Доля рідної мови доля України Розділ, 73.9kb.
- Реферат на тему: Плавання Джеймса Кука, 63.71kb.
- Всеукраїнського конкурсу-захисту, 304.02kb.
Викладена світлим каменем алея трьома сходинками обривала своє життя біля дверей красеня-дома, вінок для відлякування злих духів, висів посередині дверей, навпроти грудей завітавшого гостя. Дзвінок праворуч двічі подав голос, намагаючись наперед не викликати негативу в господарів своєю напористістю.
Двері відчинила жінка, яка, як подумав Луї, вже переспупила той віковий поріг, коли ще можна називатися бабусею, цій жінці більше підходив статус прабабусі.
Нарочито голосне привітання викликало гірку гримасу на обличчі старої, «виходить, що зі слухом у неї все в повному порядку», хоча дефект зі слухом був насправді і, як виявилось далі, їй його поправив слуховий апарат.
Повільна розповідь на порозі суті візиту закінчилась і стара, ще з хвилину обдумуючи над сказаним, запросила сім’ю на чай.
В будинку вона розповіла, що дійсно, тут жив колись Майк Крічкітсон, але пройшло вже більше п’яти років як він з родиною виїхав десь на північ країни, там він з батьком розширив лісо-видобувний бізнес, а куди саме—невідомо, адже адреси чи контактного телефону після себе не залишив, жартуючи, що коли минуле зі своїми проблемами не знатиме де він, то й знайти його не зможе.
Розчарувавшись у почутому про Майка, подружжя зраділо пропозиції бабці залишитися у неї на невизначений час, поки Оріу не знайдуть собі підходяще житло, оскільки жіночка жила лише з двома внуками, формальне місце проживанняяких знаходилось за тридцять кілометрів від Регіни, а тому, в період навчання, вони проживали у бабусі.
Затяжні три підходи з тотожними чашечками чаю протягнули три години, за які Оріу дізнались майже про все життя старої і про причину самотності в такому великому для однієї людини будинку, що заключалася в смішній вартості і небажанні когось із дітей самому жити в цьому особняку—всі мали свої проблеми й достойне житло за межами Регіни, а тому, бабуся Луїза була як засланець в кам’яній двоповерховій чужині.
Але, на полегшене зітхання Луї, помітивши, що гості втомлені з дороги старенька квапливо провела їх на другий поверх, де вмостились дві кімнати для гостей і вручила їм маленький ключик від більшої з наявних. Замок маячив на дверях чисто символічно і за бажання, його можна відкрити навіть голкою чи паличкою від чупа-чупса.
Прийняття подружжям по черзі гарячої ванни зайняло ще півтори години, за цей час діти вже повною мірою насолоджувались денним відпочинком. Батьки відстали ненабагато, тому здоровий безпечний сон охопив подвійну свідомість обох дорослих, а тіла комфортно застряли в обіймах один одного на полуторному ліжку.
Коли білосніжні занавіски просвічували вечірні сумерки, Луї прокинувся від дитячого писку і шумного бігу по паркетній підлозі, через мить примішався ще один звук—хриплий голос бабусі із заспокійливими словами у наказовій формі аби ті зійшли на низ.
По булькотінню шлунку чоловік зрозумів, що єдиною за день їжею була ранкова трапеза, ситна за проявом, але не тривала по дії. Звірившись з годинником, іноземець встановив дванадцятигодинне перебування без здорової їжі.
Ізольда також прокинулася і щось завзято розповідала малому братику, який тихенько посопував. Ніжним подвійним поцілунком у губи й лоб чоловіку вдалося розбудити сплячу дружину і ширшавим шепотом поцікавитися про час їхнього обіду-вечері.
За вечерею всі жильці особняка познайомилися з новоприбувшими. Для дітей трапеза не затягнулася і тому одинадцятирічний хлопчик і дві дівчинки по сім і чотири роки побігли у вітальню, там був камін, який зараз символічно палав і м’який бурий коврик зі шкіри ведмедя на якому так любили забавлятись діти будинку.
Дорослі, в особах бабусі і чоловіка продовжували спілкуватись, в основому це були запитання-відповіді. Луї запитував, а бабуся намагалася розповісти що знала. Так глава родини дізнався про місце (одну з контор), де можна було підібрати житло за смаком і можливостями, про роботу, якою недурно б зайнятися і що не менш важливе в даний момент—курси англійської мови, з репетитором, який би приходив на дім клієнта.
В цей час Маріанна слухняно насолоджувалася мовними навичками чоловіка і розміреним, спеціально для розуміючого гостя, ґельґотанням бабки, махаючи головою в такт Луї, коли і той так робив, а інколи просила аби він перекладав їхньому гіду і житлодавцю питання, що цікавили і її.
Пройшло два дні, як французи вирішили перекваліфукаватися, хоча лише фактично, у канадців.
Бабуся Луїза була більш ніж рада аби хоч щось робити, не говорячи про допомогу примірній родині, адже кругові передбачливі будні, навіть для старого, бажаючого відпочинку організму, стали перебором одноманітності.
Жінки уже на другий день після знайомства виробили свою примітивну систему взаєморозуміння, яка дозволяла спілкуватися без слів—лише жестикуляція і міміка, але завжди збоку Луїзи лунало дублювання показаного на англійській мові. А так як середовище для новоприїзджих виявилось новим і доволі шукуючим екстриманільністю—незнання мови (щодо Маріанни), нове житло, знайомства, свіжий тип поведінки (хоча б на перших порах), то природнє загострення усіх, а особливо лінгвістичних навичок, уже пломенистою плямою маячило в оточинні англомовних жильців. Маріанна освоїла назви всіх предметів та речей, які стосувалися її під час допомоги старенькій, ще половину штуковин були ідентифіковані внаслідок армії рухів-запитань, що так і полонили весь вільний час бабки, яка без заперечень подалася у полон навчання мові.
Луї мав значну популярність у грошей, що тихо-мирно товстіли на швейцарському рахунку, тому запал, який маячив по приїзді накрився мідним тазом—то йому не подобався довгий робочий час, то умови («занадто брудно»), то місце.
Третій день перебування в Регіні. Полум’яний захід розпочав церемонію вечора. Луї, обдумуючи свою лінивість і жменю однойменних професійних навичок, приходить до висновку, що необхідно відкривати свою справу, нехай не з таким прибутком як вдома, але це ж, по суті, нове життя і поводитися тепер потрібно по-новому. Так, жити на проценти з покладених на депозит грошей можна, але від цього страждає чоловіче начало, а тому, хоча б для совісті і заспокоєння стареньких принципів треба було податися у налагоджування додаткової матеріальної лінії.
В такому випадку існувало два достовірних варіанти—чекати поки не пройде невідомий для Луї проміжок часу для отримання громадянства і тоді, на законних підставах зареєструватися і починати свій бізнес, або, можна зробити звичайні, прораховані наперед, вигідні капіталовложення у чужу роботу. Правильні інвестиції не потребують спеціальних маніпулювань із перепонами, що виникають при народженні власної справи, тому цей варіант червоним нарисом розкинувся на чистому папері робочої фантазії.
Заливши в себе дві чашечки зеленого чаю з меліссою, Луї приємно закинувся одіялом та подушкою, вимучено потягнувся і обдумував одну-дві мрії, які в подальшому можна було б обрамити у матеріальний стан. Але це все завтра…Потрійне позіхання за пару хвилин вірним радником шептало про необхідний відпочинок.
Безболісне падіння вниз по схилу і голосне, що майже закладало вуха, шепотіння вирвало з димки сну, перед поглядом маячило темне лице жінки, слів Луї ще не розібрав, але тон знайомий. Дружина вперто намагалася розбудити чоловіка, калатаючи його по плечу, і в саме вухо шептала, якусь нерозбериху.
- Що трапилося? Чому ти мене гамселиш? Заспокойся…- прошипів пробуджений.
- Ти що, оглух?- з люттю відрізала Маріанна.- Хтось розбив машину, твій брилок уже розривається. Ось, подивись.- половинка дратовано махала брилком від машини, який розривався від писку, повідомляючи про небезпеку.
Луї піднявся і в одних трусах подріботів до вікна, що виходило на вулицю, склавши руки на грудях і вкриваючи шию плечами. Дрімота просилася назад в тепле ліжко до теплого жіночого тільця, але побачене відразу прогнало лишні думки—якийсь бандюган розбив пасажирське вікно, що ближче до дому, і заліз всередину, активно риючись в межах магнітоли.
Сонний галоп по сходах спустив чоловіка в прихожу, з якої він забіг у вітальню і схопив біля каміну залізний совок. Поспішне гучне відкривання засову на дверях будинку і крос в трусах з совком в руках по газоні, ніяк не відбився на поведінці злочинця—той так і порпався в машині, «занадто безпечно»—подумав Луї.
Неконтрольована злість ударом відбилася на ногах незнайомця, що виглядали з машини, але той встиг на кілька сантиметрів їх відвести, тому гострий край совка лише розірвав штани правопорушнику і глибоко роздер ногу. Другий такий же швидкий удар припав на двері авто, а зловмисник уже був всередині, відкриваючи двері водія.
Луї, аби не оббігати капот, машини, спробував перепригнути через нього, однією рукою опираючись на нього, а в іншій тримаючи свою зброю, але дрябле, нетреноване тіло відразу підвело—рука зпасувала, не витримавши ваги хазяїна. І той лівим боком завалився на середину капота, махаючи як хрущ, кінцівками аби втриматися.
Луї впав з машини, совок боляче стукнув по правому коліні, а дихання від невисокого падіння на пару секунд забилося. Цього було достатньо аби незнайомець двічі припідняв Луї своїм правим черевиком, роблячи опору на живіт лежачого.
- Ну що, тварюка?!? Ти хтів мене покалічити чи вбити?- ще два удари, тільки вже в область голови, яка старанно прикривалася ліктями, підтвердили сказане на французькій мові.
Злочинець заліз в авто і дістав пістолет, який випав у нього з рук, коли Луї зробив напад.
- Я без вагань можу тебе тут завалити! І мені буде пофіг, що скаже шеф!- у вікнах сусідніх будинків запалало світло, з дому вибігла жінка і кинула в незнайомця якоюсь статуеткою.
- Я викликала поліцію, вона буде з хвилини на хвилину! Забирайся звідси!!!- з будинку навпроти вийшов молодик з биткою в руках, його поспішний (майже біг) крок змінився на завмирання стовпом, адже в його сторону був повернутий один із представників родини «кольт».
Правопорушник відчув крах невдачі—занадто багато свідків, тому він, шкутильгаючи заховався в тінях сусідніх будинків. Десь на паралельній з Хайсвен вулицею забурмотів мотор авто, а писк коліс ехом віддалився у невідомому напрямку.
- Любий, з тобою все добре?- жінка на колінах присіла біля Луї. З рота в нього йшла кров і він двічі її сплюнув, не дуже мітко правда, адже двічі він попав на оголену ногу дружини.
- А чого це ти лише в білизні, а?- з усмішкою, що мала б видавати нормальність справ, поцікавився Луї.
- Я вже викликала копів!- із-за спини Маріанни сказала Луїза, і підізвала до себе сусіда, що стояв з бейсбольною биткою, розповідаючи про правильність вчинку молодика і ще щось про совість, але далі Луї не слухав, а намагався буквою «г» піднятися з тротуару, біля якого стояв «Passat».
- Коханий, ти розібрав лице нападника?- підтримуючи чоловіка за руку, що лежала в Маріанни на плечі і тримаючи за бік, запитала дружина.
- Ні, було темно та ще й в голові була каша з цею швидкістю подій…Я так швидко видихся, ніби мені сорок п’ять років…Я вирішив—треба зайнятися фізкультуркою…О,- пригадав чоловік,- А голос-то знайомий, десь я його вже чув.- скривився Луї,- От якби він не кричав, а говорив спокійно…Хоча, кого я можу тут знати—просто збіг.- вирішив для себе годувальник.
Як тільки постраждалий вмостився на порозі, приїхав поліцейський патруль. Протокол, обіцянка знайти зловмисинка і відмова від медичної допомоги завершили нічні пригоди. Виснажений, але задоволений гордістю дружини за себе, глава Оріу безпечно заснув.
Нічний візит з камерою в руці був необхідною умовою, яка виникла після попереднього провалу. «Це ж треба, яким шустрим виявився товстунець, надалі треба буде з меншою легковажністю ставитися до слабких на вид чоловічих створінь.»
Відмикання парадних і дверей чорного входу провалилося—вони були закриті на засов із середини, а от вирізання склорізом достатній отвір аби відчини вікно у вітальню не залишили й тіні попередньої невдачі.
Подарунок від гостя, що в такт рухам незнайомця коливався в сумці через плече, вже лежав на сходах з відповідною позначкою на французькій.
Дві гостьові кімнати на другому поверсі відзначалися структурною різьбою по дерев’яних дверях від ще трьох, що монотонним рядком глянцевої поверхні стояли навпроти, по лівій стороні від спостерігача.
І одна з кімнат гостей була заповнена, саме вона і потрібна злочинцю. Двері без скрипу зрадили кімнату зі своїми постояльцями, тишу розвіював глухий квартет сопіння, сила якого визначалася в залежності від того, на якій ланці знаходився об’єкт у віковій висхідній лінії.
Найгрубіше сопіння було і найглибшим, тому головне—аби не розбудити усі інші типи. Дівчинка двічі повернулася увісні, тому від несподіванки нежданний гість зробив дует присідань.
Заготовлений в кармані прошитий ефіром носовичок покірно обійняв праву руку. Ледь відчутне залишення його на обличчі дівчинки на кілька десятків ударів серця дало свій результат, адже змін у сні малютки незнайомець не помітив, навіть коли потурбував її своїм максимально ніжним дотиком.
Таке ж беззвучне пересування нутрощами будинку вивело на безлюдну нічну вулицю культурного району. Наступним, за двохсот метровим подоланням відстані між будинком і машиною, кроком був літак.
Прибитий успіхом смуглявий незнайомець уже після відривання коліс літака від канадської землі зміг глибоко вдихнути. Подвійне віскі під прокручування елементів виконаної операції тоталізатором сну діяло на притомність.
Все ж таки, операція пройшла бездоганно, оскільки моментів для проколу приховалось як бліх на собаці. Якби не холодний розрахунок і ясний розум, то, можливо, наступних років п’ятнадцять-двадцять можна було б провести у камері з однополим коханням. Маленький укол з мінімальною дозою наркотику надав дівчинці сонний вигляд, тому придирань службовців до чоловіка з роздратованою кволою дівчинкою на руках не постало, особливо, коли по документах це були батько й дочка.
«Отриманої порції якраз вистачить аби успішно, без ексцесів долетіти до Борисполя. Як же приємно на душі, коли все йде як треба» (інсценування з крадіжкою в автомобілі незнайомець до уваги не брав). Сон, обриваючи натоптані думки, почав перекидати все пережите за день у потрібній йому послідовності, тому відключення стало непомітним і необхідним для виснаженого тіла.
Зранку, замість дочки в постелі, подружжя Оріу знайшли пакунок на сходах. Він складався з двох частин—такого ж як раніше листа і ДВД диска.
Лист містив перелік того, що необхідно зробити аби повернути дочку—якщо упускати деталі, то основною вимогою був беззвучний виїзд з Канади, таким же шляхом як і приїзд, тільки до України, в Бориспіль, максимум—через два дні. Якщо ця умова не буде виконана або виконана із заминками, то дівчинку жде плачевна участь: по-перше, життя без батьків, а по-друге, прожиття певного періоду з тілесними стражданнями, а можливо й увіковіченнями. Ця обставина дуже яскраво підтверджувалася другим посланням.
На диску було аматорське відео з процесом побиття батька Маріанни, що заключалося у зломаному носі і безлічі несмертельних порізах по всьому тілі, не саме гірше, що можна зробити, але для показухи хватило—крові багато і озвучка стонами батька та криком матері дали потрібний результат.
Ніхто, навіть добродушна хазяйка будинку не знала причин швидкого від’їзду закоханої пари з дитиною. Всі її запитання залишилися без відповіді, а зауваження неприйняті. Вечірній літак перекидав сім’ю в Україну. Номер в кінці листа, за яким мав зателефонувати Луї по приїзду в Бориспіль, мав дати подальші вказівки щодо поведінки.
…
Сирітський притулок, всередині першого літнього місяця, як завжди, був окутаний ореолом сонячного знущання. Рвучкий писк малої сцикопіхоти підбадьорував перші атаки жари.
Біла майка, що на два розміри перебільшувала норму і що було лише на руку власнику (свобода рухів), відкривала попечений шрам на правому плечі у вигляді трьох кругових цяток понівеченої шкіри.
Одного разу тітонька Паула, коли малюк перевдягався, побачила жорстокий опік і пристрасно цікавилася його походженням, але її спроби віднеслись до марних і в результаті, несвідомо нагнавши на власника шраму свіжі спогади, викликала у нього сльози—він хотів вирватися з її рук і втікти, але вихователька міцно обійняла Адріана, сівши навприсідки, і теж гірко розплакалась. Вона добре впізнала сліди від сигарет. Хтось із старших вирішив проявити свою домінантність. Але зробити щось у відповідь не можна, дозволено лише змиритися.
Лаура, найкраща подружка і єдина близька, після тітоньки Паули, людина жила тепер в повноцінній сім’ї, не своїй, бо її папа помер від переохолодження, коли п’яним не дійшов додому—напившись так сильно із-за значного підвищення по роботі, а мама, так і не подолавши самотність вдови, закінчила життя самогубством—її знайшли з перерізаними венами.
Після від’їзду дівчинки, Адріан дуже часто ходив сам, не звертаючи уваги на однолітків, які знали його запал до забав, інтерес до яких зник після від’їзду подружки. Самотні кутки і скупі сльози стали вічними проважатими малого.
Одного разу, дивлячись на таке доросле страждання хлопчика, Паула написала листа родині, яка взяла Лауру, з поясненнями суму найкращого друга дівчинки із проханнями аби ті записали кілька слів від дівчинки, які Паула б передала хлопчаку.
Літо поступово входить у повний свій зріст, а бажання веселитися, після трьох місяців відомої малому самотності, так і не повернулося. Невисокі, двохметрової висоти, руколази були найвищою точкою на яку поклали усний дозвіл перебування, адже дерева, що захищали розваги дітлахів від спеки уже двадцять років, після щоденних таємних вилазок Адріаном на саму верхівку, стали забороненою зоною, у вигляді суворої лайки виховательки Паули.
З висоти двохсот сантиметрів все ставало інакшим, не по-дитячому сумні думки малого все безвиправніше налаштовували проти всіх, єдина радість, яка раніше не сприймалася серйозно, була вже не сама, з родиною…
Думки малюка перервав в’їзд класної, по особистих мірках, чорної двохдверної машини, що зупинилася неподалік від дитячого майданчика, мешканці притулку сферою охопили авто і чоловіка що з нього вийшов, лише Адріан і тітонька Паула залишилися на старих місцях. Діти щільним колом охоронців обступили незнайомця, який направлявся в адміністративний корпус, де сиділо керівництво притулку. Це означало лише одне, і діти знали, що після відвідин когось із посторонніх сусідньої будівлі, хтось із присутніх залишав стіни сирітської установи.
Адріан придирливо обдумував над тим, щоб він сказав, якби йому стало відомо, що повз нього хвилину назад пройшов батько…
Через десять хвилин, з адміністративного корпусу (умовна назва, суті якої відповідали лише три кабінети, які дійсно займалися організаційними питаннями, а всі інші кімнати переобладнались під великий спортзал, майстерні, басейн, в який нікого не пускали, і ще в масу невикористаних приміщень) вийшов незнайомець, а з ним і директор сирітського притулку. Кожен з малюків, випромінюючи невиправдані надії, дивився на двох дорослих, а Паула демонстративно відвернулася, адже такі оглядини у неї завжди асоціювалися з купівльою тварин—«це ж діти, тут непотрібно вибирати, вони не заслужили статусу товару…» але довести щось комусь просто нереально, тому кожного разу коло подій прокручувалося по одній відпрацьваній схемі, змінюючи лише дійових осіб.
Директор, тихо, але так щоб почули всі діти, попросив аби Паула підвела Адріана. Той, коли почув, що його хочуть роздивитися поближче, ще більше втратив дар мови.
І коли незнайомець, знаючи ім’я малого, ще раз для зав’язки з ним знайомства, поцікавився іменем хлопчика, то той лише затравлено подивився з під лоба великими карими очима, ніби не розуміючи слів.
Жартівливі виправдання директором сором’язливої поведінки вихованця розвіяли некомфортну тишу однобічного запитання.
Розуміючи, що зараз з малого користі мало, керівник установи відпустив хлопчика, а незнайомий чоловік продовжував з живим інтересом спостерігати за малим.
Швидка, роздратована хода до автомобіля розігнала потенційне коло малих шанувальників, що тільки почали формувати свою фігуру, але, помітивши настрій чужого дяді, всі поспішно розступились.
«Це ж треба бути таким впертим!»- Макс був поза собою від люті, розігнавши взяту в прокаті Honda S-2000 по території притулку, чоловік різко розвернувся, піднявши в повітря газоподібні клуби уже відпрацьваної резини і знову під’їхав до дитячого майданчику. Так само агресивно вийшов з авто, не вимикаючи двигун, і направився до Адріана.
Вихователька, відчуваючи недобре, моментально направилася напереріз чоловіку, той, опаливши її цілеспрямованим, нетерплячим заперечень поглядом, підійшов до малого, що знову сидів на руколазах і з ледь помітною тінню страху дивився на чужинця, а жінка, що намагалася зупинити хід незнайомця, так і стала там, де окопалась коли попала під вплив погляду чоловіка, в силах тільки спостерігати за діями іншої людини.
- Я заберу тебе. Чекай.- так, щоб почув лише малий з надлишками гніву сказав незнайомий.
У відповідь лише тріо змахів повік підтвердили почуте, але в такій же мірі незрозуміле.
Направляючись у готель, Макс проклинав цей європейський світ, в якому є такі честолюбиві дибіли, що виконують свою роботу згідно правил, і що гірше—згідно букви закону. «Йому не сподобалося, що для всиновлення у гостя з Росії не всі документи, а за деякими з них треба місяцями стояти в чергах у консульство, та ще й співбесіда зі штатним психологом для визначення портрету потенційного усиновителя—це просто абсурд! Не для того він має вищу освіту з нахилом на міжнародні відносини і зі знанням семи, окрім рідної російської і сусідньої української, мов! Це ж треба—йому непотрібні гроші. Та хто він такий? Сидить тут, підар, няньчить сопляків і щось розповідає про мораль і про дотриманням власним принципам…Та срати я на них хотів! У мене свої принципи—я доб’юся свого! Хоче цього, лисий нянь, чи ні. Та ще й про копів щось заговорив, коли я йому натякнув на неприємності—видно, що людина живе у примарній димці казкового світу Італії. Будь би побільше часу—хтось би плакав, благаючи про безкоштовне з безпроблемним власноручним оформленням усіх необхідних документів, забирання хлопця…