Geum.ru

Коли Господь створив людину, він не запатентував свій винахід

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Якою б плачевною не виступала ситуація зараз, та вона ніяк не зрівнювалось із безвихіддю, яка стала нормою в дитячому будинку з неофіційними правилами правлячої (старшої) верхівки. Женька (найкращий друг і брат по нещастю, що був на рік меншим) теж вирішив втекти з притулку-тюрми після чергового конфлікту за їжу—несамітня втеча пророкувала більше шансів на виживання та й тепла компанія ніколи не стає лишньою.

Після втілення зухвалості в життя хлопці потрапили до «Кулака» (невисокого—метр шістдесят, лисого підстаркуватого жорсткого чоловічка), який був безпосереднім виконавцем по заправлянню всією бомжарною системою. Без відома його наглядачів не проходило і не могло проходити ніякої фінансово-випрошувальної діяльності.

Так і стало з дуетом заробітчан, які з чотирьох годин жебракування у метро отримували суми, яких вистачало на день-два безтурботного існування. Але так завелось, що кожний хоче вирватися вгору, а це можна зробити лише за рахунок голови іншого, що й сталося.

Якийсь крисюк вирішив підняти свій нульовий статус у вуличній ієрархії на новий рівень, а тому вже через чотири дні мандрувань по різних станціях метро на підліткову безтурботність наїхали вишибали «Кулака» і показали на живому прикладі те, що стається з людьми, які не дають данини—після цього довелося більше місяця ходити з розмальованим кров’яними красками лицем і працювати без будь-якого особистого доходу. Наглядачем поставили того ж оленя, який і здав їх і тепер треба було завжди давати весь заробіток йому, а той передавав його ще далі і так фінансові крапельки стікалися в мішок однієї персони про яку ніхто, окрім «Кулака» й не здогадувався, а ця особа вже вміла поставити питання так щоб усі «заробітчани» тримались в імперативній покорі без його пристуності, а «добрі» стражи вуличного порядку закривали очі на цей процес заробітку, отримуючи свою частку—механізм працював краще швейцарського годинника і йому на заздрість—уже не один десяток років.

Добре, що хоч наглядач хлопців не відрізнявся значними інтелектуальними можливостями, а тому вдалося обставити ситуацію так, що їхній старший сам дозволив їм знайти собі місце перебування—«краще жити під каналізаційним люком у бетонній норі три на три, а ніж у підвалі колишнього дерево-оброблювального заводу, де мешкало близько сімдесяти чоловік—зборища найбезбашніших представників людського роду, для яких позбавити життя людини було таким же легким процесом як і сходити в туалет під себе, аби лишній раз не рухатися.»

Там вони з Женькою і зустріли Вітька, йому стукнуло сімнадцять, тобто він був старший за Володимира на два роки. Знайомство важко назвати приємним, адже перші дії з боку Віті втілились в тваринній агресії та ненависті, новий кращий друг тоді хотів довести свою корисність старшим по підпорядкуванню, і в той вечір обох новачків гарно відмолотили (не без активного втручання Віктора). Цього ж хлопчину і приставили для природнього нагляду за тупою «зеленню» по наказу щура, який здав парочка на початку «вільної» кар’єри і який тепер лише давав розпорядження і збирав гроші.

Після спілкування зі своїм старшим колегою стало ясно, що він не такий, яким намагався показати себе світу, Віктор сприймав світ через призму гумору та оптимізму і за це з ним було легко знайти тему для обговорення, і що найголовніше—він мав багато знайомих і знав безліч пробілів у роботі організації, а тому наставник швидко навчив як цим користуватися. Буквально через місяць уже стало зрозуміло, що трійцю уже не роз’єднати—чимало спільних вподобань і тотожні реакції сколотили міцну компанію, і тепер вони жили усамітнено, без зверхніх вказівок що і як робити (це якщо виконувався робочий план заробітку).

Те що двох побратимів не було—навіювало хвилювання. Володимир припіднявся на гарячій, накритій тряпками, трубі і спробував відтягнути від тіла липкий мокрий одяг, скорчивши при цьому неприємну гримасу, на залізній драбині висіли шматки бруду і від нього несло якимось лайном («мабуть хтось із трьох вступив і заніс в дім»), а тому хотілося відхилити голову аж на протилежну сторону міста, хоча запах від самого Володимира відрізнявся в незначній мірі і в черговий раз усвідомивши це, хлопець поліз на поверхню щоб огледіти місцевість («все ж таки це краще ніж просто лежати і чекати…»). Дві темні фігури швидким кроком йшли вздовж сміттєзвалища до Володимира, їхні обличчя накривались опущеними капюшонами, а засунуті в рукава руки тримались за голову, намагаючись закрити від морозного вітру, що знаходив найменшу щілину і протискувався в ню, ніби у власне пристанище.

Одразу стало відчутно як вологий від поту одяг почав охолоджуватися, прогнозуючи цим підхоплення якоїсь зарази. Коли до хлопців залишилось метрів двадцять Володимир прокричав привітання, але про те що він щось кричав можна судити тільки по напруженій міміці і широко розкритому роті. Вітя, він був на пів голови вищим за Женю, помахав рукою у відповідь і, прихопивши за рукав скрученого гачком друга, перейшов на легкий біг.

- Привіт, хазяйка!- радісно прокричав Віктор,- Зустрічай гостей!

- Сам ти хазяйка,- ніби ображено відповів Володимир,- Чому ви так довго? Я вже думав що ви кудись встряли!- майже прокричав Володя аби студений вітер з меншим успіхом зривав сказані слова.

- Давай спочатку заліземо у нашу нірку, а тоді й поговоримо нормально!- в такт порадив Вітя.

- Нам сьогодні добряче перепало від «Фріца»,- сказав спускаючись Женька,- Він прохавав нашу фішку на рахунок пляшок і металу, хтось йому в цьому допоміг, і тепер ми будемо віддавати йому по п’ятсот рублів щодня протягом місяця, але нас попередили, що коли дізнаються про подібний випадок знову, то жити ми більше не будемо і щоб дійшло краще, вони поставили свої мітки, уроди!- розійшовся самий меньший з компанії.

- Що вони зробили?- зтурбовано запитав Володимир, слухаючи як Вітя тихенько бурмотів нецензурщину із-за туалетного сморіду—контраст запаху після чистого морозного повітря постава бетонною стіною і не помітити його було не можливим. А Женя так і продовжував:

- Я тепер не зможу спати на спині пару тижнів, а Вітьок на животі, ці підари виховували нас за допомогою батога!!!- образа хлопця матеріалізувалася в блискучих, наповнених вологою очах,- Мене задрало це дибільне існування, чому не можна працювати на себе?- з викликом запитав Женька.

- Ми щось придумаємо, ми ж у трьох!- підбадьорливо сказав Володимир, скидаючи верхній одяг і дістаючи заначку, яку вони мали «роздавити» при настанні дійсно відповідної нагоди, із-за якої їхнє життя мало змінитися.

- І що ти робиш?- з нерозумінням запитав Вітя,- Це ми маємо випити лише в тому випадку, коли буде серйозний привід, ми ж домовлялися. Поклади її на місце.- грубо підвів старший, вмощуючись на одній із двох паралельних труб під дальшою від входу стіною.

- Послухай,- почав ініціатор,- Сьогоднішній день став останньою краплиною! Може досить уже жебракувати і бомбити перехожих, це не зробить нас незалежними.- завівся і сам Володимир, хоча свіжих відзнак батога на його тілі давно не було,- Треба зайнятися серйознішими справами і для цього нам треба привести себе в порядок і влитися в ряди нормальних людей.

- Слухай, пророк, сядь на місце і не розводь пцстого базару.- але після вижидаючих поглядів двох друзів продовжив,- І що ти пропонуєш?- з театральним живим інтересом запитав їхній старший, піддаючи невисказаній критиці затію друга.

- Ми займемося банками, а точніше, нам треба скористатися їхніми акціями про видачу кредиту лише за паспортом та ідентифікаційним номером, де не потрібно ніяких довідок про місце роботи.

- От звідси давай детальніше…- із сарказмом випалив Вітя, притворно округливши від «геніальності» друзяки очі.

- Я ж серйозно…- засмучено відповів Володимир,- Ч багато над цим думав і кажу це не просто так—я читав у газетах про таку можливість отримати кредит в банках, або інших підпільних канторках, що оформляють фіктивні кредити…- не закінчивши речення, Володимир слідкував за тим як Вітя піднявся зі свого місця і поліз по драбині нагору, а тоді зрозумів, що друг лише хтів відкрити більше люк аби світло сутінок густіше освітлювало бетонну яму.

- Ти продовжуй, продовжуй, я уважно слухаю вас пане фінансист.- спокійніше, але не без насмішки додав старший.

- Нам треба дістати паспорт і зробити на нього ідентифікаційний код, а в деяких випадках і цього не потрібно—ми почнемо з міляка,- серйозно, ніби не чув щойних знущань, продовжував Володимир,- А далі, коли трохи стабілізуємся, то можна буде почати і з чогось серйозного. Нам треба зараз підзбирати трохи грошенят аби придбати пристойний одяг для тебе, Вітьок, адже ти з нас найстарший і виглядаєш цілком дорослим, тому питань про набрання тобою повної дієздатності виникати не буде. Ну і…- хлопець замнявся,- Нам ще треба знайти паспорт.

- І де ти хочеш його взяти?- не зупинявся в бажанні розкритикувати Вітя.

- Це нескладно, адже при купівлі залізничного квитка необхідно пред’являти документи, які посвідчують особу. І це ми використаємо на свою користь—маленька диверсія з викраденням документів нікому не зашкодить—серйозно не зашкодить, тільки після викрадення треба буде діяти дуже швидко аби залишалось менше часу нас вистежити. Думаю, тепер ми будемо жити по-іншому, нам не треба буде жебракувати, не знаю як вам, але мені набридло принижуватись.- оптимістично завершив Володимир.

- Молодчина, не дарма я бачу ти тут валявся три дні,- з тим же сарказмом похвалив Вітя,- Ти як Ньютон, тільки замість яблука на тебе звалилася болячка, доречі, тобі вже краще?- окрім відвертого висміювання на лиці друга появились проблиски розуміння почутого і одинокий сміх швидко перервався, хазяїн якого вивчав серйозні обличчя двох квартирантів.

- Добре…- здався Вітя,- Логіка в твоїх словах то є, але чи вийде це—невідомо, хоча спробувати можна…- взявши собі додатковий тайм-аут для роздумів і розглядування сірого тунелю світла що провалювалось на обличчя друзів, Віктор глибоко вдихнув, закутуючись від приземленої прохолоди верху вулиці,- Вирішено. За наступних пару днів треба максимально сколотити грошову основу для твого плану Володя, а тоді й займемся паспортом і всякими…Просто всякими дрібницями.- сказав Віктор замість бажаних матюків і щиро посміхнувся супутникам свого життя.

- Тепер зрозуміло чому я вийняв нашу заначку?- ототожнивши посмішку старшого, запитав Володимир,- У нас все буде, от побачите, треба лише напрягтися. Завтра буде новий день, який обіцяє стати початком нашої нової історії, а зараз треба відпочити, трудяги!- із сарказмом сказав Володимир, мотиляючи над головою пляшкою «Столичної».

Щоб поринути в жаданий стан сп’яніння надривних доз у сто п’ятдесят грам вистачило, адже шлунки були пустими (не враховуючи закуски, яку вони знищували жменями—«добре, що свіжого чистого снігу вистачало), а самі організми не випромінювали залишкову енергію, тому пляшки вистачило аби розмазати потрійну свідомість і пустити в недовге плавання тіла. Заснули хлопці невеликою купою на середині труб тепломагістралі, каналізаційний люк зовсім відкрили, адже Вітя після оп’яніння чуть не постирав свої нюхові рецептори від «фірмового» запаху ями. Про тепло трійця не думала, адже температура у їхній норці стояла вища ніж у деяких квартирах, які живилися від центрального опалення.

- Агов, свині, просинайтеся! Хто там вчора розпинався про нове життя?- Вітьок був бадьорим, хоч і загальний стан, із кружками під червоними очима, залишав бажати кращого.

- Добре-добре, чого розкудкудакався?- дивлячись лише одним оком, запитав Женя, а інше ще мирно спало, додивляючись мрійливі сни (бажання вставати було маловато).

- У нас є трохи грошей на чорний день, тому за них зараз і поснідаємо, тільки спочатку приведемо себе в порядок.- оптимістично з надуманим планом розповідав розпорядок Вітя,- Треба купити новий одяг і покупатися, бо нас і в громадський туалет не впустять, не говорячи про кафешку, де ми хочемо поживитись.- з потяганням розпинався старший.

- Неподалік є речовий ринок із дешевим гуманітарним одягом із Європи там і купимо все необхідне, а зняти шар бруду можна буде у душових на залізничному ж вокзалі—по десятці і ми знову будемо схожі на людей.- Вітя в цей час рився під стіною у купі лахміття, там у металевій банці в них була казна, якої мало вистачити на необхідні процедури, але там залишилось лише п’ятсот п’ятдесят рублів із тисячі двохсот, обличчя Віктора не випромінювало нічого позитивного.

Женька стогнав, тримаючись за голову, із якої крізь пальці текла кров, коли він намагався піднятися, то отримав черговий удар черевиком Вітька прямо в око, білок якого відразу перефарбувався у червоний колір, тоненька доріжка крові разом із слізьми стікала по розбитому лицю, крикнути хлопець не міг, бо тіло впало у глибокий шок, посилаючи постійні конвульсії.

Володимир в черговий раз намагався кинутись на колишнього друга, та перебита гомілка внаслідок падіння з труби на силікатну цеглу відізвалася пекельним болем, а тому хлопцю залишалось тільки кричати про допомогу і благати Вітька зупинитися, але той не слухав, окутавшись шаленим гнівом, і направив свої емоції на побиття ногами крикуна, поки той не втратив свідомість.

Бабуся, що проходила повз бетонну нірку хлопців і почула нелюдські крики та благання про допомогу, відразу поспішила до багатоповерхівки, яка знаходилася за сто метрів від епіцентру галасу, чоловік, який чекав поки прогріється мотор автомобіля, щоб поїхати на роботу, безпечно курив цигарку, незважаючи на шум, який його не стосувався.

- Чому ви стоїте як вкопаний?!?- чоловік байдужо окинув стару і продовжував добивати свої легені,- Ви чоловік чи хто? Що за люди пішли? Допоможіть, хіба ви не чуєте, що там когось убивають!- бабуся не на жарт розкричалася,- Викличте швидку. Негайно!- тонкий висохший голос не взбудоражив жодної нотки жалю в «сміливого» представника чоловічої статі.

- Це не моя справа, старенька.- у зимовому стилі відповів чоловік,- Томі відстань.- уже розвернувшись до бабусі спиною сказав чоловік, після чого сів у машину і швидко залишив закинутий двір окрайнього будинку.

Школяр, який виходив з під’їзду і бачив цю сцену, дістав мобільний та набрав номер швидкої, а тоді передав його похилій жінці. На двір вийшли ще кілька мешканців будинку, хто по власних справах, а хто для того аби подивитися на причину проблеми, якою стала бабуся, що закликала чоловічу частину глядачів піти і розібратися в тому що сталося.

Поки все ж таки двоє молодих хлопців не погодилися на вмовляння, то з нірки, де сталося щось страшне, вилізла якась особа і побігла в напрямку сміттєзвалища. Коли бажаючі подивитися на безкоштовне кіно підійшли до того місця, яке щойно покинув незнайомець, і заглянули всередину, то не всі витримали картину, намальовану насиллям і більшість відвернулись (з бабусею і хлопцями прийшли ще четверо осіб).

Внизу, із відкритими заплаканими очима, лежав хлопець, немигаючий погляд якого був направлений на спостерігаючих. Його нога була в такому положенні, ніби нижче коліна утворився ще один суглоб, на драбині і підлозі виднілися яскраві червоні плями, труби тепломагістралі теж змінили забарвлення із суцільного коричнево-ржавого на плямистий темно-бурий, іншу частину приміщення, де лежав Женя, видно не було.

Під’їхала швидка допомога і наряд міліції, спочатку спустився міліціонер, а за ним два медичних працівника. Представник правоохоронних органів повідомив про ще одне тіло, у приміщенні стояв важкий запах нечистот і огидний запах свіжої крові. Один із медиків повідомив, що перший хлопець живий, але він перебуває у комі, його вони відразу й дістали і почали надавати першу допомогу, а другий помер, тому другий міліціонер що стояв на дворі викликав машину, яка б забрала тіло загиблого.

Перша машина із своїми черговими стала полем бою, що на повній швидкості їхало у відділення реанімації, де намагалися врятувати життя Володимиру.

Сержант і молоденький лейтенантик, який лише нещодавно закінчив навчання, оглядали місце вчинення злочину. По обстановці відразу визначилось, що все це було не запланованим вбивством, а бійкою на основі локального конфлікту, який переріс у вбивство. Складаючи протокол огляду місця події, лейтенант зазначив у ньому і власну гіпотезу, щодо можливого перебігу подій (речі колишніх мешканців давали яскраву картину недавніх подій і не для досвідченого правоохоронця).

Документів у загиблого не виявили, тому для встановлення особи необхідний був час, залишалось надіятись, що хлопець, який перебував у комі, втримає іскру життя і роздує її в благополучне оклигання, після чого й пролиє деталі злощасного ранку.

Це була перша серйозна справа лейтенанта Давидова, тому хотілося максимально проявити свою дедукцію і навички, отримані у ВУЗі, недарма ж диплом красувався відзнакою.

Експерт, який приїхав після виклику Давидовим одночасно із каталажкою, зняв відбитки пальців мерця і побутових предметів (пляшка, три скляних стакани, чашка і три тарілки), гірка лахміття, що слугувала змінним одягом мешканців не носила якоїсь позитивної для слідства інформації, тому з ним справу не мали.

У відділенні Давидов вирішив перевірити зняті відбитки із картотекою даних про колишніх неповнолітніх ув’язнених. Виявилося, що одні з відбитків належать Семенову Віктору Андрійовичу, інші загиблому, а треті не встановлено, хоча належність останніх відбитків сумніві не викликала—треба лише поїхати у лікарню і зняти папілярний відбиток пальців у потерпілого.

На другий день, картина вимальовувалася все чіткіше, адже після візиту до потерпілого стало відомо, що третій тип відбитків належить саме йому. Давидов надіявся, що кома не буде тривати вічно, адже слідчому егоїстично по заріз необхідні свідчення.

Зі слів лікарів, пацієнт мав скоро прийти до тями, хоч і переніс дві важкі операції-одну на нозі, тепер у нього там шпиці, а іншу, серйознішу—на голові, черепно-мозкова травма і по чотири шви в двох місцях були яскравим прикладом важкості стану потерпілого.

Поки бажані дані лежали в безсвідомих нішах потерпілого Давидов вирішив дати оголошення і фото двох хлопців по всіх типах учбових закладів приватного і державного характеру, «може хтось їх і впізнав би…»

Окремим оголошенням по всіх місцевих телеканалах йшов короткий опис персональних даних вбивці, короткий зміст вчиненого діяння і застаріле на два роки фото, яке взяли з особової справи Віктора, також оголосились можливі місця, де міг бути злочинець.

На третій день після вчинення злочину правоохоронці знайшли Семенова, він, як і передбачалося, перебував у одному з найбільших місць-скупчень бездомних, саме в тому, з якого він втік з новими друзями і в яке повернувся, вбивши одного і відправивши іншого у реанімацію.

Вигляд обвинуваченого був похмурим, в сірих, як мокрий асфальт, очах, читалося розкаяння і сум по вчиненому, не із-за того, що спіймали і доведеться відповідати, а тому що зрозумів межі вчиненої дії.

Проти нього Давидов висунув обвинувачення у вчиненому вбивстві і в завданні тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких потерпілий ще перебував у несвідомому стані. Як міру запобіжного заходу слідчий обрав взяття під варту і тому інтер’єром Семенова стала сіра камера з дерев’яними ліжками-лавками, на яких лежали два обірванця—один скрутився калачем і тихо похропував, а інший, заклавши руки за голову, вглядався у стелю.

- Тепер ти поживеш тут, сопляк! Коли надумаєш щось добавити до своєї робінгудської розповіді, скажеш черговому і я з тобою поговорю!- Давидов з презирством глянув на хлопця і голосно стукнув сталевими дверима, закривши їх за собою.

- За що посадили?- поцікавився той що розглядав стелю.- Я знаю,що вони рахіти і нормального ставлення від них не дочекаєшся, але все ж вони з тобою повелися занадто зневажливо. Що ти зробив?- чоловіку явно хотілося всунути ніс не в свої справи.

- Нормальне ставлення, саме таке яке ми заслуговуємо!- вибухнув обвинувачений,- Не буває наслідку без причини! Ми показуємо своїми вчинками як з нами поводитись!!!- Віктор розлітався від люті, кілька раз стукнувши долонею себе по лобі, він шукав привід випустити пар гніву.

- Ей, дружок, легше, чому так каламутиш?- єлейно запитав співкамерник,- Давай по порядку…- затриманий так і не договорив, бо його перебив крик Віктора.

- Ти мені не друг, рахло! І не говори до мене!- вбивця друга різко підійнявся і коротким стрибком опинився біля свого співрозмовника, ледь стримуючи себе від бажання вдарити говоруна.

- Ах ти ж півень нестрижений зараз я покажу як треба проявляти повагу до старших!!!- чоловік уже перейшов у сидяче положення аби стати на ноги, але не встиг, бо різкий правий удар з боку в щелепу опустив його до рівня підлоги, він дивився на хлопця затуманеним нерозуміючим поглядом, хотів щось сказати, але замість слів з рота пішла кров і випав шматок кутнього зуба.

- Ти бик не тому, що здоровый, а тому, що скотина…- через хвилину видав представник із касти фраєрів.- Так не роблять…- із концетрованим у спокійному голосі гнівом сказав сидячий.

Віктор весь час стояв над ним, напружившись для чергового всплеску тіла,нога стояла біля голови переможеного на бетонному ліжку, але тоді хлопець розвернувся до виходу і почав голосно кликати чергового і стукати ногою в металеві двері для швидшої реакції міліціонера.

- Що потрібно?- запитав голос за дверима, коли відкрилося маленьке скляне віконце і в ньому появилася пика охоронця порядку.

- Мені потрібно поговорити з лейтенантом Давидовим, він сказав щоб я вас покликав, коли схочу все розповісти…


Через шість тижнів після потрапляння до лікувальної установи Володимир вперше відкрив очі, перед ними пливло і розбігалося, перше, на що він звернув увагу, коли картинка стабілізувалася, то це лапатий сніг за вікном на основі темного неба.

В кімнаті панувала темрява, єдиним джерелом світла став вуличний ліхтар, світлова доріжка якого ледь освітлювала частину палати. Медичний запах дурно сприймався не тільки органами чуття, а й шлунком хлопця, який кілька разів зжався в тугий згусток, натякаючи на явний протест потенційною блювотою, але кілька глибоких вдихів ротом заспокоїли бунтівника і хлопець продовжив вивчення оточення.