Оргкомітет IV міжнародної науково-практичної конференції
| Вид материала | Документы |
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Оргкомітет IV міжнародної науково-практичної конференції, 5682.7kb.
- Людина, культура, техніка у новому тисячолітті”, 232.98kb.
- Програма ІІ міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Аграрна наука ХХІ століття, 297.6kb.
- З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного, 4445.02kb.
- Програма X міжнародної науково-технічної конференції " авіа-2011" 19-21 квітня київ, 1105.86kb.
- Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. II харків, 5512.68kb.
ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ ГРОМАДЯН У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
В. В. Назаров
Наша держава і суспільство мають бути зацікавлені у якнайповнішому захисті прав і свобод громадян, оскільки конституційні права і свободи слугують не лише особистим інтересам кожного з громадян, а й спрямовані на організацію належного життя суспільства. Це у свою чергу вимагає здійснення постійного прокурорського нагляду як гарантії прав людини, посилення всієї діяльності органів прокуратури України щодо захисту прав громадян.
Проаналізувавши кримінально-процесуальне законодавство, основними повноваженнями прокурора, на нашу думку, щодо здійснення нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, які в той же час направлені на захист прав та інтересів суб’єктів, які мають та обстоюють у кримінальному провадженні власні інтереси можна визнати: перевірку не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини (ч. 1 п. 1 ст. 227 КПК України); скасування незаконних і необґрунтованих постанов слідчих та осіб, які провадять дізнання (ч. 1 п. 2 ст. 227 КПК України); усунення особи, яка провадить дізнання, або слідчого від подальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи (ч. 1 п. 10 ст. 227 КПК України); розгляд скарг на дії слідчого й органів дізнання (ст.ст. 110, 215, 234-235 КПК України); перевірку законності затримання працівниками органів дізнання і досудового слідства громадян за підозрою у вчиненні злочинів; перевірку законності проведення слідчих дій, які обмежують конституційні права і свободи особи.
Розглянемо деякі з них.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 227 КПК України прокурор здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства у межах своєї компетенції перевіряє не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини. Важливість цього пояснюється тим, що найбільша кількість порушень закону пов'язана саме з етапом реєстрації джерел інформації про злочини (приховування їх від реєстрації; відсутність у реєстраційних документах відомостей про особу, яка вчинила злочин, хоча вони є в заяві, тощо).
Негативну тенденцію щодо збільшення випадків приховування працівниками міліції злочинів від обліку, у тому числі тяжких та особливо тяжких, шляхом їх не реєстрації або незаконної відмови в порушенні кримінальних справ підтверджують проведені у 2008 році прокурорами перевірки. При здійсненні нагляду прокурорами виявлено та поставлено на облік понад 18 тис. укритих від обліку злочинів, з них у понад 17 тис. – скасовано постанови про незаконну відмову в порушенні кримінальних справ та порушено кримінальні справи. Майже 5 тис. з них скеровано до суду. За вимогами прокурорів за порушення закону при обліку злочинів більше 8 тис. працівників міліції притягнуто до дисциплінарної відповідальності, 36 – до кримінальної.
Все вищезазначене свідчить, що прокурор зобов’язаний, з метою захисту прав та інтересів відповідних суб’єктів кримінального провадження, постійно, жорстко, в межах закону, реагувати на такі дії працівників міліції, вирішувати питання щодо притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 227 КПК України прокурори своїми постановами мають право скасовувати незаконні і необґрунтовані постанови слідчих та осіб, які проводить дізнання. На жаль, сьогодні мають місце непоодинокі випадки порушення кримінальних справ за відсутності достатніх приводів і підстав. Нерідко кримінальні справи порушуються несвоєчасно, першочергові слідчі дії у них проводяться неякісно. Поширення набули факти прийняття незаконних рішень про зупинення досудового слідства і закриття справ.
Здійснюючи у 2008 році нагляд за додержанням законів при провадженні дізнання та досудового слідства, прокурори скасували понад 90,5 тис. незаконних постанов, у тому числі винесених слідчими прокуратури – 1,8 тис., органів внутрішніх справ – 87 тис., Служби безпеки – 249, податкової міліції – 1257, органів дізнання – 42, митних органів – 15, органів дізнання Міністерства з надзвичайних ситуацій – 16, Міністерства оборони та інших військових формувань – 46.
Як бачимо, використовуючи у своїй діяльності такий акт прокурорського реагування, як постанова, прокурор не лише скасовує незаконні рішення органів досудового слідства і дізнання, але й захищає законні права, у першу чергу права й законні інтереси громадян.
Одним з пріоритетних напрямів діяльності органів прокуратури щодо захисту прав особи, відносно якої провадиться дізнання чи досудове слідство є розгляд та розв’язання скарг. Під час перевірки скарги прокурор може виявити порушення закону, які допустили органи дізнання або слідчі. При цьому прокурор зобов'язаний ужити заходів щодо усунення порушень закону і повідомити заявника.
Загалом у 2008 році прокурорами задоволено понад 5,8 тис. скарг з питань слідства і дізнання, з яких понад 86,5 % – на дії і рішення слідчих та органів дізнання МВС України. Знову ж таки це свідчить про певну неефективність роботи органів дізнання та досудового слідства. Тому прокурор повинен швидко, без тяганини усувати будь-яке порушення закону і притягувати винних до відповідальності.
Отже, захист прав і свобод суб’єктів кримінального провадження, які мають та обстоюють у кримінальному провадженні власні інтереси має бути пріоритетним напрямом діяльності у здійсненні всіх сфер прокурорської роботи. Крім того, необхідно взяти приклад з Російської Федерації де у Федеративному законі «Про прокуратуру Російської Федерації» передбачена окрема глава – «Нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина». Тому, на нашу думку, слід передбачити такий розділ або главу у Законі України «Про прокуратуру», в якому чітко визначити предмет нагляду, повноваження органів прокуратури при здійсненні нагляду за додержанням прав громадян, а також правові засоби, що застосовуються прокурорами у забезпеченні прав і законних інтересів громадян.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ З ПРОТИДІЇ ЕКОНОМІЧНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ У ВУГІЛЬНІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ (ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ)
В.С. Новікова
З перших років незалежності міліція України була змушена вести сувору і жорстоку боротьбу зі злочинними зазіханнями на економіку молодої держави. В умовах кризи економіки відбувся перерозподіл доходів і власності на користь тіньових структур і окремих громадян, які стали на шлях незаконного збагачення. Зросла кількість розкрадань державної та суспільної власності, розбійних нападів, грабежів, крадіжок особистого майна, порушень правил торгівлі. Процвітало хабарництво, не діяли прийняті законодавчі акти, щодо захисту економічних інтересів громадян [1,с.90].
Варто звернути увагу, що економічний потенціал будь-якої держави залежить саме від стану паливно-енергетичного комплексу. Це має велике значення і для України, оскільки вона, маючи величезні запаси вугілля різного призначення, не має достатньої кількості запасів нафти та природного газу. З розвитком вугільної промисловості збільшується й зацікавленість криміналітету в ній, що, неодмінно, веде до виникнення нових способів скоєння злочинів у цьому секторі економіки. Тому метою цього дослідження є аналіз нормативно-правового регулювання діяльності міліції з протидії економічній злочинності у вугільній промисловості у радянські часи та на сучасному етапі. На підставі цього аналізу, передбачається зробити порівняльну характеристику стану боротьби із злочинністю у вугільній промисловості в УРСР та в незалежній Україні.
Розслідуванням злочинів у вугільній галузі в різний час займалися різні служби. Відразу після встановлення радянської влади в колишній Російській імперії ведення боротьби з розкраданнями державного і громадського майна, посадовими і господарськими злочинами було покладено на Військово-революційний комітет і його органи на місцях, а після створення 20 грудня 1917 р Всеросійської надзвичайної комісії (далі — ВЧК) — на спеціально утворений в її складі відділ. Активну участь у цій боротьбі брали апарати кримінального розшуку міліції, яка в Україні була створена декретом Раднаркому республіки від 9 лютого 1919 р. «Про організацію міліції».
П.П. Михайленко відзначає, що в організації української радянської міліції велике значення мав досвід братської РСФРР. На Україні широко застосовувались такі нормативи Російської Федерації, як перша інструкція „Про організацію радянської робітничо-селянської міліції”, яка була прийнята у жовтні 1918 року. [2,с. 18]
У складі Головного управління міліції НКВС 3 березня 1920 року було створено відділ промислової міліції. Необхідність організації промислової міліції була викликана низкою факторів: проведення у результаті перемоги Великої Жовтневої революції націоналізації підприємств, виникнення державного сектора в економіці – основи соціалістичної економіки; диверсії та розкрадання соціалістичної власності тощо.
До листопада 1920 року промислова міліція організаційно існувала самостійно, що спричинило деякий паралеризм у роботі промислової та загальної міліції. Тому 19 листопада 1920 року промислова міліція була зарахована у склад загальної міліції. Слід зазначити, що правове становище промислової міліції, її конкретні права та обов’язки не були достатньо регламентовані. Не було вироблено єдиного правового акту, який би визначав задачі та функції промислової міліції. Це пояснювалось, насамперед, тим, що, створення промислової міліції трохи затягнулось, досвід її організації та діяльності був невеликим, тому не дозволяв робити глибокі узагальнення, тому діяльність промислової міліції регламентувалась відомчими правовими актами НКВС, в основному циркулярами Головного управління міліції. Таке положення розглядалось як тимчасове. У вересні 1920 року Головне управління міліції , визначаючи у одному із циркулярів обов’язки промислової міліції, відзначало, що це робиться „до видання загальної інструкції промислової міліції”. [3,с.86-88].
Практика правотворчості та правозастосовчої діяльності викликала потребу певної спеціалізації слідчо-оперативних працівників міліції. Серед інших обставин це стало передумовою створення в системі Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) самостійної служби по боротьбі з розкраданням, спекуляцією, хабарництво та іншими злочинами в сфері економіки.
16 березня 1937 р. НКВС СРСР було видано наказ про організацію в Головному управлінні робітничо-селянської міліції НКВС СРСР відділу по боротьбі з розкраданнями соціалістичної власності і спекуляцією (отдел борьбы с хищениями социалистической собственности и спекуляцией (ОБХСС та БХСС — рос). На ці органи покладалося керівництво периферійними органами міліції по боротьбі з розкраданнями та спекуляцією, здійснення оперативної роботи по запобіганню цим злочинам і їх розкриттю, розслідування цих злочинів тощо. В республіках, краях і областях, а також у великих промислових центрах у складі управлінь міліції створювалися відділи групи БХСС [4,с.95-96].
Новий відлік часу служба БХСС України почала із серпня 1991 р. — з моменту проголошення Україною державної незалежності. Так згідно наказу МВС України від 2 вересня 1991 року №378, у зв’язку із деякими змінами у формі власності зародженням ринкових відносин , назву служби боротьби з розкраданням соціалістичної власності було змінено на службу захисту економіки від злочинних посягань(ЗЕЗП). Однією з основних функцій Головного управління Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України нині є визначення стратегії і пріоритетних напрямів в організації роботи по запобіганню розкриттю злочинів у сфері економіки та покладенню їм краю, що закріплено у відповідному Положенні, затвердженому 25 лютого 1997 року.
На сьогодні у регіонах України протидію злочинності у вугільній промисловості здійснює спеціальний відділ боротьби із злочинністю у вугільній промисловості та сфері надрокористування Управління державної служби боротьби з економічною злочинністю. На цей відділ покладені завдання, щодо забезпечення організаційно-профілактичних та оперативно-розшукових заходів з попередження, викриття та припинення злочинів на підприємствах вугільної галузі та у сфері надрокористування.
Слід зазначити, що рівень злочинності у вугільній промисловості у незалежній Україні та за радянських часів суттєво відрізняється. Це пов’язано з розвитком самої галузі - збільшення обсягу видобутку, застосування новітніх технологій. Але чимало залежить й від органів, що здійснюють боротьбу із злочинами у цій галузі. Таким чином, ми бачимо, що діяльність міліції з протидії економічні злочинності у вугільній промисловості змінювалась разом із розвитком вугільної промисловості. Форми та методи цієї протидії теж зазнавали чимало перетворень. На кожному етапі свого розвитку ця служба мала свої сильні та слабі сторони, але слід зазначити, що на сучасному етапі діяльність з протидії економічній злочинності у вугільній промисловості оплює форми та методи , необхідні для розслідування, викриття й попередження злочинів у цій галузі.
Література:
1.Зозуля Є.В. Міліція України в умовах становлення незалежної держави (90-ті рр. ХХ ст.): Монографія. - Донецьк: науково-дослідницький та редакційно-видавничий відділ Донецького юридичного інституту МВС, 2004,- 188 с.
2. Из истории советской милиции Украины. / Ю.В.Александров, Б.А. Воронин, М.А. Гельфанд / Под ред. П.П. Михайленко.- К.: МООП УССР, 1965.- 399 с.
3.Организационно-правовые основы становления советской милиции (1917-1920)/ Учебное пособие под ред. Р.С.Мулукаева.- М.: Академия МВД СССР, 1975. - 117 с.
4. Долгий А. Становления служби боротьби з економічною злочинністю органів внутрішніх справ (історичний огляд) //Право України .- 1998.-№5.-С.95-98.
ЩОДО ПИТАННЯ ПРО СУБ’ЄКТ ФІНАНСУВАННЯ ТЕРОРИЗМУ
Л.В. Новікова
Питання про суб’єкт фінансування тероризму має велике теоретичне та практичне значення та тісно пов’язане з проблемами суб’єкта злочину взагалі та суб’єкту тероризму зокрема.
Суб’єкт злочину у загальному розумінні – це особа, яка вчинила злочин. У більш вузькому, спеціальному розумінні суб’єкт злочину – це особа, здатна нести кримінальну відповідальність у випадку вчинення нею умисного або необережного суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом .
Відповідно до ч.1 ст. 18 КК України суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може настати кримінальна відповідальність. Це законодавче визначення дає можливість виділяти три обов’язкові групи ознак, що характеризують суб’єкта злочину. Він повинний бути: 1) фізичною особою; 2) осудним;
3) досягти віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Пропозиції ж передбачити кримінальну відповідальність юридичних осіб в нових кримінальних кодексах держав, що виникли на пострадянському просторі не знайшли достатньо широкої підтримки. Ці пропозиції, як вбачається, суперечать логіці законодавства та практиці його застосування. Наприклад, російський дослідник А. В. Наумов на користь встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб наводить такі аргументи: „Відповідальність юридичних осіб в кримінальному праві невипадково виникла в країнах з ринковою економікою. І якщо ми серйозно думаємо про роздержавлення і приватизацію власності, включаючи промислові підприємства, то рішення про можливість кримінальної відповідальності юридичних осіб неминуче буде прийняте і в нас. Який сенс від того, що в результаті чорнобильської трагедії декілька конкретних її винуватців були засуджені до тривалих строків позбавлення волі?”. Але чи багато було б користі та сенсу від притягнення до кримінальної відповідальності тієї ж Чорнобильської АЕС, котру і закрити не можна, оскільки, по-перше, неможливо ніяким вироком зупинити технологічний процес ядерної реакції, а по-друге, це порушить енергетичний баланс в країні і призведе до перебоїв у постачанні споживачам електроенергії; і вводити проти неї штрафні санкції недоцільно, оскільки, по-перше, від цієї трагедії у першу чергу зазнала збитків сама ж АЕС як суб’єкт господарювання, а, по-друге, матеріальні санкції неминуче призведуть до збільшення видаткової частини господарської діяльності, а, значить, і до прагнення до подорожчання продукту, що виробляється і надходить до споживачів.
Кримінальна відповідальність юридичних осіб допускається у так званій англо-американській системі права та деяких інших країнах (Франція, КНР, Молдова). Разом з тим практика у країнах, де цей інститут існує, свідчить про численні труднощі і досить малу ефективність при його застосуванні. „Існують досить серйозні сумніви, – відзначають
Б. С. Никифоров та Ф. М. Решетников, – стосовно реальності тих заходів, яким піддаються корпорації, у тих рідкісних випадках, коли порушені проти них кримінальні справи закінчуються судовим процесом і винесенням обвинувального вироку. Збитки від штрафу, накладеного на корпорацію, нерідко перекладаються нею або на пересічних утримувачів акцій, які не мають ніякого відношення до зловживань ради директорів чи інших службовців корпорації, або взагалі компенсуються тим, що послуги, які надаються корпорацією, або товари, що постачаються нею, після сплати штрафу сплачуються споживачами за більш високою ціною”
Н. Є. Крилова та Г. В. Серебренникова також зазначають: „Після введення в дію нового КК Франції було декілька випадків притягнення юридичних осіб до кримінальної відповідальності. В усіх випадках на юридичних осіб був накладений штраф ... зокрема, з рішень не видно, чи встановлював суд тих осіб, які в реальності вчинили злочинне діяння...”.
На недоцільність визнання юридичної особи суб’єктом злочину вказували провідні юристи ще наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. І ще одна важлива обставина, яка свідчить про неможливість визнання юридичної особи суб’єктом злочину – це неможливість застосування до неї характерних для кримінального закону мір покарання. М. С. Таганцев у зв’язку з цим запитував: „Як посадити у тюрму, заслати на поселення або на каторгу акціонерне товариство, земство?” І сам тут і відповідав: „Отже, залишаються грошові стягнення, а також аналогічні смертному вироку зупинення, ліквідація корпорацій. ...Але це зупинення не тотожне покаранню: з одного боку, ця міра може бути застосована, хоча б корпорацією й не було скоєно якого-небудь злочинного діяння, тільки внаслідок зміни обставин суспільного життя, а з іншого боку, вчинення членами корпорації злочинного діяння, навіть тяжкого, не може виправдати закриття товариства у тому разі, якщо його мета залишається корисною та необхідною для держави”. Сьогодні, як демонструє закордонний досвід, притягнення до кримінальної відповідальності юридичних осіб, покарання, що застосовуються до них, нічим не відрізняються від аналогічних санкцій адміністративного, фінансового або цивільно-правового характеру, тому немає жодної необхідності перевантажувати кримінальне законодавство якимись новими видами суб’єктів кримінальної відповідальності, а види відповідальності юридичних осіб – кримінальною відповідальністю. Юридична особа може нести відповідальність за злочини фізичних осіб, які входять до її складу, проте ця відповідальність не кримінальна, а якась інша – матеріальна, адміністративна, моральна тощо.
Концепція міжнародної кримінальної відповідальності держави не знайшла підтримки і серед провідних учених у галузі міжнародного права. Детальну і переконливу критику цієї теорії здійснювали, зокрема,
Г. І. Тункін, Д. Б. Левін, Ю. М. Колосов.
Таким чином, суб’єктом фінансування тероризму може бути лише фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК України може наставати кримінальна відповідальність.
Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність за фінансування тероризму, вбачається вельми серйозною проблемою кримінального права. За загальним правилом, згідно з ч. 1 ст. 22 КК України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. У ч. 2 ст. 22 КК України перелічені злочини, за вчинення яких настає кримінальна відповідальність з чотирнадцяти років. З позиції чинного кримінального законодавства, кваліфікація фінансування тероризму залежатиме від того, якого характеру і якого виду терористична діяльність фінансується, тобто здійснюватись за різними статтями Особливої частини КК України, за одними з яких відповідальність настає з 16 років, за іншими – з 14 років. Такий подвійний стандарт по відношенню до віку суб’єкта фінансування тероризму, що притаманний нині діючому кримінальному законодавству, вбачається неприйнятним і слугує підтвердженням необхідності доповнення КК України окремою статтею, яка передбачає відповідальність за фінансування тероризму.
Фінансування тероризму за своєю суттю є нічим іншим, як різновидом співучасті у терористичній діяльності, тому помилковим буде встановлювати більш сувору відповідальність за співучасть у злочині, ніж за сам закінчений злочин, вчинений його виконавцем. По-друге, в літературі також висловлено позицію, що з огляду на особливу складність, багатооб’єктність і цільову ієрархічність терористичної діяльності взагалі недоцільно за будь-який злочин терористичної спрямованості встановлювати відповідальність з 14 років.
Таким чином, суб’єктом складу злочину, який передбачає відповідальність за фінансування тероризму, може бути тільки загальний суб’єкт, тобто фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.
Цей злочин може вчинюватися фізичними особами безпосередньо, а також за допомогою застосування ними діяльності юридичних осіб та державних структур. Але кримінальній відповідальності повинна підлягати лише фізична особа. Юридична особа у зв’язку з учиненням суб’єктом кримінальної відповідальності злочину може нести адміністративну, матеріальну, моральну відповідальність, а держава – міжнародно-правову відповідальність, що за своєю суттю не є кримінальною відповідальністю.
Шістнадцятирічний вік настання кримінальної відповідальності за вчинення фінансування тероризму необхідно встановити з огляду на те, щоб не спричиняти у КК України суперечностей між ознаками суб’єкта цього злочину й ознаками суб’єктів злочинів, які фінансуються.