Оргкомітет IV міжнародної науково-практичної конференції

Вид материала

Документы

Содержание Конституційно-правова відповідальність представницьких органів публічної влади Актуальні проблеми реформування системи МВС України Недоторканність суддів конституційного суду: досвід країн ближнього зарубіжжя та вітчизняна законодавча практика правового релул Недослідженість особливостей провадження у справах про адміністративні правопорушення, що вчинені під час проведення масових зах

Подобный материал:

• Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
• Оргкомітет IV міжнародної науково-практичної конференції, 5682.7kb.
• Людина, культура, техніка у новому тисячолітті”, 232.98kb.
• Програма ІІ міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Аграрна наука ХХІ століття, 297.6kb.
• З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного, 4445.02kb.
• Програма X міжнародної науково-технічної конференції " авіа-2011" 19-21 квітня київ, 1105.86kb.
• Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. II харків, 5512.68kb.

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРЕДСТАВНИЦЬКИХ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ

Н.А. Заяць


Питання відповідальності представницьких органів публічної влади тісно пов’язано з питанням сутності народного представництва, його місця в системі розподілу влади, порядок формування забезпечення статусу тощо. Разом з цим виникає практична потреба більш комплексного дослідження механізму конституційно-правової відповідальності представницьких органів, включаючи її ознаки, підстави та санкції.

У теоретичних дослідженнях конституційно-правової тематики останнім часом багато звертають увагу на проблеми відповідальності. Ця юридична категорія повинна бути однією з ключових у визначенні механізму реалізації Конституції, її принципів і норм, інших правових приписів конституційного права. Однак, незважаючи на те, що вже більше 10 років діє Конституція України, яка проголосила нашу державу демократичної, соціальною та правовою, ще й досі правознавцями не приділяється належної уваги проблематиці конституційно-правової відповідальності.

При спробі виділити ознаки конституційної відповідальності виникають питання щодо відмежування цього виду відповідальності, по-перше, від політичної відповідальності, яка не завжди є одночасною і юридичною відповідальністю, по-друге, від інших видів юридичної відповідальності. Наприклад, відставка уряду через помилковий політичний курс є ознакою політичної відповідальності, але не може вважатись конституційною відповідальністю, оскільки відсутня ознака протиправності. Відклик же депутата представницького органу місцевого самоврядування, який був наслідком порушення його обов’язків, є заходом як політичної, так і юридичної конституційної відповідальності. І, природньо, що усунення президента з посади на підставі встановленого судом конституційного правопорушення є виключно конституційною відповідальністю без ознак політичної відповідальності. Виходячи з наведеного, не можна погодитись з думкою, що розпуск Верховної Ради України є засобом конституційної відповідальності, який реалізує Президент України. Незважаючи на те, що розпуск Верховної Ради передбачено Конституцією України, це ще не значить, що в наявності є всі ознаки конституційної відповідальності парламенту.

Ці справедливі зауваження ставлять перед конституційно-правовою наукою завдання розробки системи ефективних заходів і забезпечення конституційної законності в діяльності органів народного представництва на основі юридичної відповідальності. Законність, в свою чергу, забезпечується переважно через систему прокурорського нагляду та здійснення правосуддя і посилюється конкретними юридичними санкціями. Це можливо за умови забезпечення в суспільстві особливої ролі правосуддя та внесення низки поправок до законодавства.

Сучасне народне представництво в Україні принципово відрізняється від представницьких установ радянського періоду завдяки функціонуванню судового конституційного контролю. Повноваження Конституційного Суду України та практика їх реалізації останнім часом змушує парламент погоджувати совою волю з правовими позиціями Суду. Тому, доцільним було б вносити на розгляд суперечливої політико-правової практики також і в парламенті, а не тільки в судах. Вкрай необхідним є чіткій розподіл завдань трьох гілок влади на принципах поваги та стриманості, що, в свою чергу, безпосередньо пов’язано з авторитетом конституційного ладу та авторитетом самої держави.

Можна запропонувати таку модель елементів конституційної відповідальності представницьких органів публічної влади:

1. Зобов’язаний суб’єкт: законодавчий (представницький) орган влади.

2. Підстави виникнення конституційного делікту:

- бездіяльність у прийнятті нормативно правового акта, хоча конституцією передбачено такий обов’язок;

- прийняття нормативно правового акта, який суперечить Конституції України, якщо це виходить із змісту Конституції України чи правових позицій Конституційного Суду;

- протиправна діяльність, що не пов’язана із законодавчими повноваженнями представницького органу (втручання в компетенцію інших органів влади, систематичне порушення процедурних правил, вимог кворуму та інше).

3. Конституційно-правові санкції: попередження, дострокове припинення повноважень (розпуск).

4. Орган, що повноважний застосувати конституційно-правові санкції: Конституційний Суд України.

5. Політичні санкції: необрання депутата на другий термін, відклик депутата, демонстрації, мітинги, пікетування, народні бунти, протести.

Ця модель суттєво відрізняється від реально існуючої сьогодні в Україні, але вона містить низку переваг. По-перше, підстави конституційної відповідальності гармоніюють з конституційно-правовим механізмом врегулювання суспільних відносин. По-друге, органом, що застосовує конституційну санкцію, виступає спеціалізований судовий орган конституційного контролю, який діє на підставі норм матеріального та процесуального права. По-третє, конституційно-правові та політичні санкції гармоніюють між собою та не виключають одна одної. Таким чином запровадження цієї моделі сприятиме досягненню більш високого рівня конституційної законності в нашій країні.

З розвитком інститутів громадянського суспільства конституційно-правова відповідальність має реалізовуватись активніше і результативніше саме через інститути безпосереднього народовладдя (вибори, референдуми, інститути відкликання виборних посадових осіб виборцями та інше). Зі здобуттям Україною незалежності, її орієнтацією на демократичний шлях розвитку відбувається зростання в ній ролі установчої влади народу як постійно діючої, що сприяє подоланню політичної практики абсолютизації держави, становленню та розвитку громадянського суспільства.


Актуальні проблеми реформування системи МВС України

І.В. Зозуля


Сьогодні можна зазначити, що у зв’язку з виходом Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи органів Міністерства внутрішніх справ України» від 20.03.2008 р. за № 245/2008, процес реформування системи МВС України набув не тільки свого видимого максимуму, але одночасно, й подальшого гальмування через не підготовку відповідною Комісією проекту Концепції реформування системи органів Міністерства внутрішніх справ України. Цілком очевидно, що це викликано тими системними труднощами, що спіткали названу Комісію при виконанні доручення, а також наявними порушеннями порядку і нерозумінням сутності та особливостей процесу його розробки.

Разом із тим, розробці проекту Концепції реформування системи органів Міністерства внутрішніх справ України мають передувати численні наукові дослідження, серед яких, наприклад, пошук моделі національної поліцейської організації та інші. Зважуючи на комплексний характер таких досліджень та їх трудомісткість, деяка попередня розвідка проблем реформування системи МВС України нами була проведена раніше [1, 2]. При цьому, за останній рік набули актуальних ознак, і частково вже вирішені, наступні питання в галузі реформування системи Міністерства внутрішніх справ України, пов’язані також із реформуванням системи правоохоронних органів держави в цілому.

Так, у зв’язку з фактичним поверненням до ідеї проведення в Україні адміністративної реформи, сьогодні важливим є дослідження деяких засад пов’язаного з нею реформування системи МВС України та визначення особливостей втілення базових підвалин адміністративної реформи в державі на рівні такого правоохоронного відомства, як МВС України.

Можна зазначити, що досі невпорядкованою є практика нормативно-правових засад відряджень (заміщень посад) військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення в державні органи, установи і організації як складової реформування кадрової політики в Україні. Тому з’ясовано реальний стан функціонування інституту службовців силових структур, які відряджаються центральними органами державної влади України в організації і установи для забезпечення і контролю якісного виконання спеціальних доручень, та потреби в оптимізації такої практики з огляду на її результативність.

Із залученням матеріалу щодо діяльності та реформування державних силових і правоохоронних структур світу й здійснюваному над ними контролю та відбиттю його до реалій сучасної України досліджені деякі проблеми контролю діяльності силових і правоохоронних структур держави, зокрема, окремі форми, методи та засоби.

Як відомо, в останні часи в складі МВС України найбільших перетворень, у тому числі, й негативних, отримали Державна автоінспекція та місцева міліція. Виходячи з цього, певне значення набули питання розгляду найбільш значимих заходів щодо ДАЇ МВС України, які можна віднести до «реформаторських», а також аналіз нормативно-правової (переважно відомчої) бази щодо реформування ДАЇ. Стосовно місцевої міліції, то такими є розвідка досвіду нормативно-правового супроводження і наукових напрацювань щодо процесу створення місцевої міліції під час реформування системи МВС України, встановлення причин невдалого реформування місцевої міліції як об’єкта реформування в системі МВС України та висунення пропозицій з її відновлення.

Окреме місце в проблемі реформування правоохоронних органів займає встановлення доцільності особливого виділення пріоритетних напрямків у діяльності правоохоронних органів України на рівні нормативного акту Верховної Ради України, а також надання суджень щодо правильності виділення означених пріоритетних напрямків та їх особливого нормативно-правового закріплення. в рамках реалізації контрольних функцій нових якісних ознак набув розгляд діяльності Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності із супроводження процесу реформування органів внутрішніх справ України, а також систематизація тематичних заходів і з’ясування позиції Комітету, зауважень, думок та пропозицій провідних вчених і фахівців щодо реформування органів внутрішніх справ України. Окрім того, певна увага має бути приділена аналізу досвіду нормативно-правових напрацювань в Україні та ближнього зарубіжжя щодо правового регулювання охоронної діяльності, наданню зауважень, обґрунтуванню авторських пропозицій до вітчизняного проекту закону «Про охоронну діяльність», особливо в тій його частині, що має відношення до відповідних підрозділів МВС України.

Має значення і виконання аналізу дієвості результатів відомчого перебігу реформування системи МВС України, надання зауважень і конструктивних пропозицій з його удосконалення. Висунута гіпотеза про обмеженість, поверховість і недостовірність загальноприйнятої системи оцінки діяльності органів, підрозділів та служб системи МВС України за думками громадськості, з чого нагальною є потреба у кардинальній зміні такої оцінки тільки за науково обґрунтованими судженнями фахівців.

У проблемі розробки проекту Концепції реформування системи органів МВС України актуальними є з’ясування окремих аспектів порядку і сутності процесу його розробки, які раніше стосовно МВС України не досліджувалися, аналіз чинної практики розробки деяких концептуальних заходів з реформування правоохоронних структур та висунення пропозицій авторського бачення організації такого роду роботи. На цьому фоні однозначно важливим є аналіз відповідності принципам національної безпеки України окремих положень розроблених (чи таких, що розробляються) за Указами Президента України, концепцій реформування правоохоронних органів держави, зокрема, кримінальної юстиції України, системи органів Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної прикордонної служби України на період до 2015 року.

З проектом Концепції пов’язаний також аналіз стану концептуального забезпечення реформування системи МВС України, зокрема, за нормативно-правовими актами щодо розробки концепцій реформування МВС України, і заходів, що супроводжують цей процес. Важливим є й дослідження динаміки відомчих заходів із реформування та їхньої дієвості, а також основних недоліків концептуального забезпечення реформування системи МВС України. Окреме місце займає розгляд правового підґрунтя нагальних концептуальних проблем реформування правоохоронної системи держави, їх аналіз та надання зауважень щодо шляхів вирішення.

З огляду на відсутність загальновизнаного поняття, з метою зменшення суперечностей між формою та змістом, актуальним є аналіз раціональності в понятті «органи внутрішніх справ України», а також подання загального принципу його формування, визначення критеріальних ознак віднесення того чи іншого правоохоронного органу, підрозділу або служби до органів внутрішніх справ.

Надзвичайно важливим є й визначення сутності, обґрунтування вибору та надання рекомендації щодо типу європейської моделі поліцейської організації, на яку мають орієнтуватись українські ОВС в процесі євроінтеграції, та яка може бути покладена в основу майбутньої Концепції реформування системи органів внутрішніх справ України.

Виходячи з цього, велике значення набуває оцінка відповідності органів внутрішніх справ України вимогам континентально-європейської моделі поліцейської організації, а також встановленню розбіжностей між еталонною континентально-європейською моделлю та моделлю організації сучасних вітчизняних органів внутрішніх справ, наданню висновку щодо готовності переходу органів внутрішніх справ України до континентально-європейської моделі поліцейської організації.

Література:

1. Венедіктов В. С., Зозуля І. В. Проблеми реформування системи МВС України : монографія / В. С. Венедіктов, І. В. Зозуля. – Ужгород : ВАТ «Патент», 2005. – 216 с.

2. Зозуля І. В. Теорія і практика реформування системи МВС України : монографія / І. В. Зозуля. – Харків : Харків юридичний, 2008. – 480 с.


НЕДОТОРКАННІСТЬ СУДДІВ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ: ДОСВІД КРАЇН БЛИЖНЬОГО ЗАРУБІЖЖЯ ТА ВІТЧИЗНЯНА ЗАКОНОДАВЧА ПРАКТИКА ПРАВОВОГО РЕЛУЛЮВАННЯ

А.Ю. Кожевников


Прийняття нової Конституції України 28 червня 1996 року дало поштовх для утворення в нашій державі Конституційного Суду України - особливого судового органу конституційного контролю, метою створення якого є не тільки забезпечення прав і свобод людини та громадянина, а й здійснення контролю за діяльністю вищих органів державної влади. Таким чином, виконання Конституційним Судом України функції конституційного контролю у сфері охорони Основного Закону свідчить не лише про його особливу роль у системі вітчизняних органів державної влади, в тому числі й судових, а про необхідність встановлення особливого механізму захисту суддів Конституційного Суду України, оскільки здійснення у повному обсязі прав та обов’язків судді Конституційного Суду України було б значно складнішим, а у деяких випадках навіть і не можливим, без існування гарантій їхньої незалежної діяльності, важливе місце серед яких займає саме гарантія їх недоторканості.

Правову основу імунітету суддів Конституційного Суду України складає ст. 149 Конституції України, яка закріплює, що на суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені статтею 126 Основного Закону України. Також ст. 28 Закону України «Про Конституційний Суд України» проголошує, що особа судді Конституційного Суду України є недоторканною. Суддя Конституційного Суду України не може бути затриманий чи заарештований без згоди Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку судом. А у ч. 3 цієї ж статті зазначено, що судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом України.

Конкретизований ст. 28 Закону України «Про Конституційний Суд України» конституційний припис недоторканності суддів Конституційного Суду України, яка також встановила межі правового імунітету суддів, приводить до висновку, що їх недоторканність являє собою сукупність двох елементів – невідповідальності і недоторканості, які відрізняються способом забезпечення захисту суддів Конституційного Суду України.

В Російській Федерації згідно ст. 15 Федерального конституційного закону «Про Конституційний Суд Російської Федерації» суддя Конституційного Суду не може бути притягнутий до будь-якої відповідальності, у тому числі після закінчення терміну своїх повноважень, за думки, виражені ним при розгляді справи в Конституційному Суді, якщо тільки вироком суду, який набрав чинності, не буде встановлена вина даного судді в злочинному зловживанні своїми повноваженнями. Зазначений закон не визначає конкретних меж імунітету суддів Конституційного Суду Росії, роблячи відсилку до федерального закону про статус суддів.

Недоторканні і члени Конституційного Суду Вірменії. Вони не можуть бути заарештовані, притягнуті в судовому порядку до адміністративної чи кримінальної відповідальності інакше як зі згоди органу, що їх призначив. У випадку арешту чи обшуку члена Конституційного Суду про це терміново доводиться до відома орган, який призначив суддю, і голова Конституційного Суду. При цьому члена Конституційного Суду можна арештувати чи обшукати тільки з дозволу Генерального прокурора Республіки Вірменія.

Згідно законодавства Республіки Білорусь судді Конституційного Суду недоторканні і це поширюється на їх житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв’язку, кореспонденцію, їх майно і документи. Вони не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, заарештовані, іншим чином позбавлені волі без згоди глави держави, окрім випадків затримання на місці скоєння злочину. Кримінальна справа щодо члена Конституційного Суду може бути порушена тільки Генеральним прокурором зі згоди Президента Республіки Білорусь.

У Молдові судді Конституційного суду не можуть притягатися до судової відповідальності за подані голоси чи висловлені думки при здійсненні своїх повноважень. Вони також не можуть бути затримані, заарештовані, піддані обшуку, за винятком випадків, коли їх затримали на місці злочину, притягнуті до адміністративної чи кримінальної відповідальності без попередньої згоди Конституційного суду. Судовий розгляд злочинів і адміністративних правопорушень, вчинених суддями Конституційного суду відноситься до компетенції Вищої судової палати. Порушення кримінальної справи і запит про згоду на притягнення до суду відноситься до компетенції Генерального прокурора Республіки Молдова.

Розглядаючи питання імунітету суддів Конституційного Суду України хотілось би зазначити, що, безумовно, суддівська недоторканність являє собою певною мірою виключення із конституційного принципу рівності всіх перед законом і судом. В той же час, вона за своїм змістом виходить за межі особистої недоторканності. Це обумовлюється тим, що держава, яка висуває високі вимоги до судді і його професійної діяльності, вправі і зобов’язана забезпечити йому додаткові гарантії при здійсненні ним своїх професійних обов’язків.

Таким чином недоторканність судді Конституційного Суду є однією з умов неупередженої діяльності Конституційного Суду України та умовою виконання принципу забезпечення засад конституційного ладу України. Недоторканність судді повинна бути не особистим привілеєм громадянина, який займає посаду судді, а шляхом до захисту його професійної діяльності. Тому сьогодні варто відмовитися від позиції заперечення соціальної цінності імунітету суддів. У той же час ми поділяємо думку тих науковців, які не вважають існуючу в Україні модель недоторканності суддів та суддів Конституційного Суду ідеальною. Вона не є такою як з точки зору світової практики, так і встановлення балансу між інтересами українського суспільства і держави, а тому потребує свого удосконалення.


НЕДОСЛІДЖЕНІСТЬ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЩО ВЧИНЕНІ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ МАСОВИХ ЗАХОДІВ

Ю.С. Коллер


Створення умов для належного забезпечення функціонування системи державних органів та удосконалення чинного адміністративного законодавства становлять мету проведення адміністративно-правової реформи. Особливе місце у здійсненні адміністративно-правової реформи займає формування принципово нових механізмів реалізації провадження в справах про адміністративні правопорушення, оскільки від її ефективності значною мірою залежить здійснення державної політики у сфері організації і проведення на території України масових заходів.

Конституція України, прийнята 28 липня 1996 року, окреслила основні принципи та ідеї розбудови демократичної, соціальної, правової держави, закріпивши, зокрема, право громадян України збиратися мирно, без зброї і проводити мітинги, походи, і демонстрації. За цих умов значно зросла соціально-політична активність населення, яка проявляється в різних сферах суспільного життя і, зокрема, участі громадян в діяльності політичних партій, проведенні передвиборних кампаній, мітингів, демонстрацій, агітаційних зборів тощо. Наслідком цього стало зростання числа масових заходів, у тому числі культурно-видовищного та спортивного характеру, зокрема проведення Чемпіонату Європи з футболу 2012 року.

Необхідно зазначити, що протягом 2008 року тільки на території Донецької області відбулось 4802 масових заходи, з яких: політичної спрямованості – 107, соціально-економічного характеру – 31, спортивного – 67, релігійного – 2874, культурно-видовищного – 374, інші – 1349.

Як зазначає В.Г. Поліщук, «масові заходи – це організована, санкціонована, або несанкціонована форма активних дій великих груп людей в громадських місцях з метою виявлення їх волі, захисту своїх прав та свобод, законних інтересів, задоволення потреб в економічній, політичній, соціально-культурній, інших матеріальних і духовних сферах». Тобто, проведення будь-яких масових заходів, передбачає велике скупчення людей різних верств населення.

Гострота суспільних проблем, пов’язаних з реалізацією громадянами України права на мирні збори, мітинги, походи, демонстрації та інші масові заходи, підвищена соціальна небезпека злочинів, адміністративних проступків і екстремальних ситуацій, які нерідко виникають під час їх проведення, обумовлюють необхідність чіткого і всебічного правового регулювання відносин, що складаються в процесі їх проведення. У боротьбі з адміністративними правопорушеннями, що вчинені під час проведення масових заходів значна роль належить дотриманню правоохоронними органами принципів безповоротності, своєчасності й оперативності адміністративно-правового впливу на проступки. Для їх реалізації важливе значення мають всебічність та повнота урегульованості провадження в справах про адміністративні правопорушення. Прогалини в адміністративно-процесуальному праві, різночитання окремих його норм унеможливлюють на практиці застосувати ту чи іншу норму матеріального адміністративно-деліктного права, що встановлює відповідальність за порушення під час проведення масових заходів.

Необхідно підкреслити, що незважаючи на значну кількість наукових досліджень, які були виконані вченими як в Україні, так і інших країнах СНД, достатню кількість публікацій з питань адміністративної відповідальності взагалі й адміністративного процесу, зокрема, продовжує залишатися багато проблемних, дискусійних, а також недосліджених питань. Особливо це відчувається в процесі реформування адміністративного права, як однієї із провідних галузей українського права, де інститут адміністративної відповідальності й провадження у справах про адміністративні правопорушення займає важливе місце. Залишаються не дослідженими особливості провадження у справах про адміністративні правопорушення, що вчинені під час проведення масових заходів.

Необхідність підвищення ефективності провадження в справах про адміністративні правопорушення, що вчинені при проведенні масових заходів обумовлює актуальність і важливість глибокого і всебічного наукового дослідження широкого кола питань, пов’язаних з діяльністю різноманітних державних органів і громадських організацій в цій сфері, що дозволить успішно вирішувати поставлені перед ними завдання при проведенні масових заходів.