Передмова

Вид материала

Курс лекцій

Содержание 3. Процесуальний порядок закриття і відновлення кримінальної справи Висновки з питання 3 4. Направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення Висновки з питання 4 Висновки з теми Рекомендована література до теми Закінчення досудового слідства 1. Дії слідчого з ознайомлення учасників Висновки з питання 1 2. Поняття, значення, форма та зміст обвинувального висновку Висновки з питання 2 Висновки з теми Стадія порушення державного обвинувачення 1. Поняття, значення Висновки з питання 1 2. Характеристика стадії порушення державного обвинувачення 2.2. Коло учасників стадії 2.4. Етапи стадії 2.5. Кінцеві рішення стадії Висновки з питання 2 ... Полное содержание

Подобный материал:

• Частина захист інформації від витоку по технічнихканалах, 481.09kb.
• Передмова, 908.9kb.
• Управління освіти Кременчуцької міської ради Кременчуцька загальноосвітня школа І-ІІІ, 514.6kb.
• Передмова, 587.1kb.
• Передмова, 524.47kb.
• Передмова 5, 616.83kb.
• Правила безпечної роботи з інструментом та пристроями Київ 2001 передмова, 2909.45kb.
• Передмова, 1427.51kb.
• Правила безпеки для тютюнового та тютюново-ферментаційного виробництва передмова, 6226.62kb.
• Навчальний посібник підготовлено за сприяння Національного банку України, 5515.57kb.

3. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ЗАКРИТТЯ І ВІДНОВЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

Кримінальну справу закривають у такому процесуальному порядку.

1. Слідчий, не ознайомлюючи учасників досудового слідства з матеріалами кримінальної справи, закриває її мотивованою поста­новою, в якій зазначає:

• відомості про особу обвинуваченого;

• суть справи;

• підстави для закриття справи;

• рішення про скасування запобіжного заходу і заходів із забез­печення цивільного позову та можливої конфіскації майна;

• рішення щодо вирішення питання про речові докази відпо­відно до ст. 81 КПК.

Постанова про закриття кримінальної справи є підсумковим документом. Тому Ііикладення її змісту мас відображати найголов­ніші результати провадження. В описовій частині постанови про закриття справи за підставами, шо не реабілітують, доцільно навести здоб>ті докази із вказівкою на аркуші справи, де про них зазначено.

2. Якщо розслідуванням встановлено факти, які вимагають застосування заходів громадського або дисциплінарного впливу чи адміністративного стягнення щодо особи, яку притягали як'обви­нуваченого, або шодо інших осіб, слідчий, закриваючи кримінальну справу, доводить ці факти до відома громадської організації, трудово­го колективу або адміністрації підприємства, установи, організації для вжиття відповідних заходів впливу або надсилає матеріали справи до суду для застосування заходів адміністративного стягнення.

3. Копію постанови про закриття справи надсилають:

• прокуророві;

• особі, яку притягали до кримінальної відповідальності;

• особі, за заявою якої було порушено справу;

• потерпшому та цивільному позивачеві.

4. Постанову органу дізнання, слідчого про закриття справи може бути оскаржено прокуророві в 7-денний строк із дня одержання письмового повідомлення або копії постанови про закриття справи (ч. 1 ст. 215 КПК).

Постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи може оскаржити особа, інтересів якої вона стосується, або її представник до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом 7 днів із дня отримання її копії чи повідомлення прокурора про залишення скарги на цю постанову без задоволення (ст. 236-5 КПК).

Особа, щодо якої провадилося слідство, має право оскаржити постанову про закриття кримінальної справи в частині, що стосу­ється підстав закриття справи.

Отже, постанову про закриття справи, складену органом дізнання чи слідчим, може бути оскаржено або до прокурора, або одразу до суду. Це положення випливає з ч. 2 ст. 55 Конституції України, згідно з якою "кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади".

5. Прокурор розглядає скаргу і приймає за нею рішення не пізніше ЗО днів з дня її надходження: про скасування постанови про закриття справи і відновлення досудового слідства або про зали­шення скарги без задоволення. Про прийняте рішення прокурор повідомляє скаржника.

Скаргу розглядає суддя в порядку, передбаченому ст. 236-6 КПК, протягом 5 днів, а у разі складності справи — 10 днів із дня надход­ження закритої справи до суду. Суддя може прийняти за скаргою такі самі рішення, що й прокурор.

6. У разі закриття справи через смерть обвинуваченого близькі родичі та громадські організації вправі з метою реабілітації помер­лого просити про доведення досудового слідства до кінця.

Відновлення слідства у закритій кримінальній справі може мати місце тільки:

• у межах строків давності притягнення до кримінальної відпо­відальності, визначених ст. 49 КК;

• за постановою прокурора, начальника слідчого відділу, судді.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:

1. Кримінальна справа закривається постановою слідчого.

2. Постанову про закриття справи може бути оскаржено проку­ророві та до суду.

3. Досудове слідство у закритій кримінальній справі може бути відновлено за постановою прокурора, начальника слідчого відділу, судді тільки в межах строків давності притягнення до криміналь­ної відповідальності.

4. НАПРАВЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ ДО СУДУ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ ПИТАННЯ ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ

ОБВИНУВАЧЕНОГО ШД КРИМІНАЛЬНОЇ

ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ: ПІДСТАВИ І ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК

Звільнення від кримінальної відповідальності особи, яку обви­нувачують у вчиненні злочину, здійснюється виключно судом (ч. 2 ст. 44 КК). Тому кримінальна справа, в якій у ході розслідування встановлено підстави до звільнення особи від кримінальної відпо­відальності, підлягає направленню до суду.

244

245

Підстави прийняття такого рішення визначено кримінальним і продубльовано кримінальне-процесуальним законом, це:

1) зміна обстановки (ст. 48 КК; ст. 7 КПК);

2) дійове каяття особи (ст. 45 КК.; ст. 7-2 КПК);

3) примирення обвинуваченого з потерпілим (ст. 46 КК; ст. 8 КПК);

4) передання особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації (ст. 47 КК; статті 10, 11, 13 КПК);

5) закінчення строків давності притягнення до кримінальне відповідальності (ст. 49 КК; ст. 11-1 КПК);

6) застосування до неповнолітнього примусових заходів вихов­ного характеру (ч. 1 ст. 97 КК; статті 9, 438, 440, 447 КПК).

Кожна із зазначених підстав передбачає наявність відповідних умов. Останні регламентовано у вказаних вище статтях криміналь­ного та кримінально-процесуального законів.

Процесуальний порядок прийняття рішення про направлення кри­мінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності є такий.

Встановивши наявність підстави до прийняття відповідного рішення, слідчий:

1) до закриття кримінальної справи роз'яснює обвинуваченому:

• сутність обвинувачення;

• підставу звільнення від кримінальної відповідальності;

• право заперечувати проти закриття справи судом за цією підставою. Якщо обвинувачений заперечує проти прийняття такого рішення, то провадження у справі продовжується у звичайному порядку (з направленням справи до суду із обвинувальним виснов­ком).

Велике значення для практики слідчої діяльності має питання про те, чи можна приймати рішення про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності в тому разі, якщо обвинувачений не визнає себе винним у вчиненні злочину. Жодної вказівки щодо вирішення цієї ситуації немає ані в законі, ані в актах офіційного тлумачення норм права (постановах Пленуму Верховного Суду України). Тому часто прокурори не погоджуються із відповідною постановою слідчого, якщо обвинувачений хоча б частково не визнає себе винним. Моти­вується це рішення таким чином: "якщо обвинувачений не визнає вини, яка є доведеною, то це означає, шо він не покаявся у вчи­неному" (таким є професійне тлумачення правових норм, які регла­ментують звільнення особи від кримінальної відповідальності). Вирішувати це питання потрібно в кожному випадку окремо, за­лежно від ситуації провадження у справі. Однак категорично стверд-

246

-кувати про неможливість прийняття слідчим рішення про на­правлення справи до суду з підстав, передбачених статтями 7—11-1 КПК, не можна. Обвинувачений, навіть не визнаючи себе винним (він не зобов'язаний цього робити), вправі обирати свою "проце­суальну долю";

2) складає мотивовану постанову. Мотивом прийняття рішення є визнання прокурором того, що виправлення обвинуваченого мож­ливе без застосування кримінального покарання;

3) ознайомлює з постановою обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника;

4) якщо після ознайомлення із постановою учасники заявили вимогу про ознайомлення з усіма матеріалами справи, то виконує її. Ознайомлення з постановою і матеріалами кримінальної справи оформлюється протоколом;

5) направляє справу до прокурора.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 4:

1. Підстави прийняття рішення про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваче­ного від кримінальної відповідальності регламентовано як кримі­нальним, так і кримінальне-процесуальним законом.

2. Процесуальний порядок прийняття цього рішення за всіма підставами є єдиним.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Органи досудового слідства мають право закривати кримінальні справи за такими, що реабілітують, і "нейтральними" (формаль­ними) підставами.

2. Закривати кримінальні справи за підставами, що не реабіліту­ють, слідчий не має права, за такими винятками: наявність акта амністії; недосягнення особою на час вчинення суспільне небез­печного діяння 11-річного віку; смерть особи.

3. Для вирішення питання про закриття справи за підставами, що не реабілітують, слідчий зобов'язаний направити її до суду.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативно-правові акти

1. Про практику застосування судами законодавства, що регулює закрит­тя кримінальних справ (узагальнення Судової палати у кримінальних спра­вах Верховного Суду України) // Вісник Верховного Суду України. -2004. - № 2.

247

Наукові та навчальна-методичні джерела

1. Дубинский А. Я. Прекращение уголовного дела в стадии предвари­тельного расследования. — К., 1975.

2. Егоров В. С. Теоретические вопросы освобождения от уголовной от­ветственности. — М., 2002.

3. Рыжиков А. П. Окончание предварительного расследования. — М.,

1999.

4. Стойко Н. F. Недоказанность обстоятельств уголовного дела. — Крас­ноярск, 1984.

5. Термитник Б. М. Компроміс у криміначьному процесі // Підприєм­ництво, господарство і право. — 2002. — № 11.

6. Химичева Г. П., Мичурина О. В., Химичева О. В. Окончание предвари­тельного расследования прекращением уголовного дела. — Рязань, 2001.

7. Хруслова Л. Закриття кримінальних справ: деякі теоретичні та прак­тичні проблеми // Прокуратура. Людина. Держава, — 2004. — № 1.

8. Шевченко Т. Деякі питання застосування давності в кримінальному судочинстві // Право України. — 2002. — N° 10.

ЛЕКЦІЯ 13

ЗАКІНЧЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

СКЛАДАННЯМ ОБВИНУВАЛЬНОГО

ВИСНОВКУ

1. Дії слідчого з ознайомлення учасників досудового слідства з матеріалами кримінальної справи.

2. Поняття, значення, форма та зміст обвинувального висновку.

1. ДІЇ СЛІДЧОГО З ОЗНАЙОМЛЕННЯ УЧАСНИКІВ

ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА З МАТЕРІАЛАМИ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

Слідчий, визнавши, що в ході досудового слідства виконано всі завдання, повинен ознайомити певних учасників стадії з усіма ма­теріалами кримінальної справи.

Перед тим, як зробити ІІе, слідчий має додатково перевірити:

• чи роз'яснено учасникам процесу їхні права та обов'язки;

• чи немає підстав для зміни або доповнення обвинувачення;

• чи немає підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу;

• чи виділено матеріали шодо обвинувачених, злочини яких слід розслідувати в іншій кримінальній справі;

• чи зібрано всі дані, що характеризують особу обвинуваченого;

• чи закрито кримінальну справу (за наявності до того підстав) щодо окремих осіб або щодо окремих фактів злочинів, обвинува­чення за якими не підтвердилося;

• чи правильно підшито та пронумеровано матеріали кримі­нальної справи;

• дотримання всіх інших вимог закону.

Перевіривши ці обставини, слідчий, перед тим як розпочати складання обвинувального висновку, повинен виконати сукупність лій щодо ознайомлення учасників досудового слідства. Оскільки ці ДІЇ виконують у послідовності, чітко визначеній кримінально-процесуальним законом (статті 218—223 КПК), можна стверджувати, Що вони утворюють у своїй єдності певну процедуру, У межах останньої можуть бути як обов'язкові, так і факультативні дії.

Обоє 'язкові до виконання дії є такими тому, що їх здійснюють Незалежно від волі того чи Іншого учасника розслідування (на­приклад ознайомлення обвинуваченого з матеріалами кримінальної справи).

248

249

Факультативними є дії з ознайомлення з матеріалами кримі­нальної справи, що 'їх виконують тільки в разі заявления про цс клопотання відповідним учасником (наприклад ознайомлення ци­вільного позивача з матеріалами справи).

Кожну із проведених лій фіксують у певному документі. Як свідчить досвід викладання, положення щодо процедури оз­найомлення заінтересованих учасників досудового слідства з ма­теріалами кримінальної справи студенти найкраще опановують у вигляді таблиці.

№ з/п	Назва процесуальної дії	Обов'язкова чи факультативна	Процесуаль­ний документ
	Повідомлення потерпіло-
	му, цивільному позивачеві.
1	цивільному відповідачеві та їх представникам про закін-	Обов'язкова	Повідом-
	чення досудового слідства і		лення
	роз'яснення їм права на
	ознайомлення з матеріалами
	справи (ч. 1 ст. 217 КПК).
	Ознайомлення потерпіло-
	го, цивільного позивача, ци­вільного відповідача та їх	Факульта­тивна, бо
2	представників з матеріалами кримінальної справи (потер-	виконується тільки в разі	Протокол
	пілого і його представника —	заявления
	з усіма матеріалами; цивіль-	клопотання
	ного позивача, цивільного від-
	повідача і 'їх представників —
	з матеріалами, що стосуються
	цивільного позову).
	Оголошення обвинувачено-
	му про те, що:
	• слідство у його справі за-
3	кінчено;
	• він має право ознайомити-	Обов'язкова	Протокол
	ся з усіма матеріалами справи
	як особисто, так і з допо-
	могою захисника;
	• він може заявити клопо-
	тання;
	- про доповнення досудо-
— — . ____	вого слідства;

	— про розгляд криміналь-
	ної справи у суді першої Інс-
	танції (місцевому суді) одно-
	особово суддею чи колегі-
	альне судом у складі трьох
	суддів у випадках, передбаче-
	них законом (ч. 2 ст. 17 КПК
	— якщо санкція статті КК
	передбачає більше 10 років
	позбавлення волі)
	Пред'явлення обвинуваче-		Протокол (мо-
	ному для ознайомлення всіх		же бути скла-
	матеріалів кримінальної		дено і єдиний
	справи.		протокол про
	Якщо обвинувачених де-		оголошення
	кілька, то матеріали пред'яв-		про закінчення
4	ляють кожному з них у ви-	Обов'язкова	дос уд о в о го
	значеній слідчим послідов-		слідства і про
	ності.		пред'явлення
	Якщо у справі бере участь		обвинувачено-
	захисник, слідчий надає мож-		му і його захис-
	ливість ознайомитися з мате-		никові мате-
	ріалами справи і захисникові.		ріалів справи).
	Розгляд клопотань, заявле-		Задоволення
	них під час ознайомлення з		клопотання
	матеріалами справи. Клопо-		документально
	тання учасників задовольня-		не оформлю-
	ють у разі, якщо обставини,		ють (складають
	для з'ясування яких їх заяв-	Факульта-	документи про
5	лено, мають значення для	тивна	провадження
	справи.		процесуальних
			дій на вико-
			нання клопо-
			тання); відмо-
			ва (повна або
			часткова)
			оформлюється
			постановою.
	Пред'явлення обвинуваче-
	ному та іншим учасникам	Факультатив-
	матері алів виконання клопо-	ні для всієї
6	тань (додаткових матеріалів) , а якщо учасники заявляють	процедури і обов'язкові	Протоколи
	клопотання про ознайомлен-	щодо заявле-
	ня з усіма матеріалами кри-	них клопо-
	мінальної справи, то їм на-	тань
____	дають таку можливість.

250

251

Загальні правила ознайомлення заінтересованих учасників досудо-вого слідства з матеріалами кримінальної справи.

1. Матеріали справи пред'являють для ознайомлення у підши­тому та пронумерованому вигляді. Законом не встановлено правила, за якими належить систематизувати перед підшивкою матеріали! справи. Практикою ж напрацьовано такі "неписані" правила систе­матизації:

• матеріали кримінальної справи слід систематизувати не тіль­ки після закінчення досудового слідства, а й у ході провадження у | справі, що заощаджує сили І час слідчого;

• матеріали підшивають у папку зі щільного паперу або картону. Підшита справа за зовнішнім виглядом має нагадувати добре пе­реплетену книгу;

• матеріали діяльності в стадії порушення кримінальної справи підшивають повністю;

• матеріали кримінальної справи, отримані слідчим від органу дізнання й порядку ст. 109 КПК, як правило, повинні розміщува­тися без зміни їх систематизації;

• в одному томі справи підшивають 250—300 аркушів;

• нумерують не сторінки, а аркуші справи. Першою підшивають і нумерують постанову про порушення кримінальної справи (якшо в одному провадженні об'єднано кілька справ — то постанову про порушення першої кримінальної справи), а останнім — протокол про виконання вимог ст. 218 КПК шодо ознайомлення обвинува­ченого і його захисника з матеріалами справи;

• залежно від складності кримінальної справи, її обсягу, кіль­кості обвинувачених та інших обставин застосовують хронологічний (матеріали систематизують за датами провадження слідчих та інших процесуальних дій), тематичний (за епізодами, окремими обвину­ваченими або об'єктами злочинної діяльності) та змішаний спо­соби систематизації матеріалів справи (С. П. Єфімічев).

2. Учасникам надають можливість ознайомитися з усіма мате­ріалами кримінальної справи (винятки становлять тільки матеріали про застосування заходів безпеки, які зберігають окремо від кримі­нальної справи). Це правило стосується і тих випадків, коли у справі розслідували кілька епізодів злочинної діяльності, а учасник про­цесу має стосунок тільки до одного чи кількох із них.

3. Ознайомлювані з матеріалами справи учасники мають право робити з них виписки. Таке право надано особам з метою забез­печення можливості посилатися на докази у суді із зазначенням аркушів справи, на яких їх викладено.

4. Час ознайомлення із матеріалами справи зараховують у строк досудового слідства і тримання особи під вартою.

252

5, Пред'являючи додаткові матеріали досудового слідства (мате­ріали виконання клопотань учасників), заборонено змінювати попе­редній порядок розміщення документів у справі.

Після ознайомлення відповідних учасників із матеріалами кри­мінальної справи втрачає чинність правило про неприпустимість розголошення даних досудового слідства ("таємниця слідства"). Із матеріалами справи ознайомлюються обидві сторони (обвинува­чення та захисту).

Позитивне значення ознайомлення з матеріалами справи полягає в тому, що воно:

1) дає змогу сторонам підготуватися повною мірою до обстою­вання своїх прав і інтересів у суді;

2) допомагає виявити та усунути недоліки і прогалини досудового слідства.

Ознайомлення з матеріалами справи має і негативне значення, бо дає змогу сторонам у деяких випадках:

• "підкорегувати" свої показання у суді ("згадати" або "забути" якісь обставини);

• "нагадати" свідкам деякі обставини;

• вжити інших заходів до усунення із процесу "невигідних" для себе доказів.

Окрім того, ознайомлення з кримінальною справою позбавляє сторони можливості подати у суді докази, невідомі для іншої сто­рони, і позбавити у такий спосіб можливості спростувати їх.

Уразі повернення справи від прокурора чи із суду для проваджен­ня додаткового розслідування таємниця останнього стосується тільки даних, отриманих у ході додаткового провадження.

Ознайомлення з матеріалами кримінальної справи зачіпає по­ложення принципу змагальності. Тому в деяких державах (США, Англія) вважають елементарним заперечення обов'язку органів, які закінчують досудове провадження, ознайомлювати його учас­ників з усіма матеріалами кримінальної справи. Кожна із сторін збирає свої докази. Сторони дізнаються про докази, зібрані "проце­суальним супротивником", у повному обсязі лише під час судового розгляду.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

1. Перед тим, як розпочати ознайомлення учасників досудового слідства з матеріалами кримінальної справи, слідчий повинен перевірити, чи немає прогалин і недоліків у справі, підшити її та пронумерувати аркуші.

2. Матеріали кримінальної справи підшивають не хаотично, а з Урахуванням напрацьованих практикою правил їх систематизації.

3. Сукупність процесуальних дій із ознайомлення заінтересова учасників досудового слідства з матеріалами справи становить процедуру, в межах якої є як обов'язкові до провадження дії, так • факультативні.

2. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ, ФОРМА ТА ЗМІСТ ОБВИНУВАЛЬНОГО ВИСНОВКУ

Обвинувальний висновок — це кримінально-процесуальний в якому відображено рішення слідчого, затверджене прокурором, чи самого прокурора про закінчення досудового слідства І направ­лення кримінальної справи до суду для вирішення питання про винність обвинуваченого.

В обвинувальному висновку:

• підбивають підсумки проведеного розслідування;

• дають юридичну кваліфікацію злочину;

• викладають аналіз зібраних доказів. Підставами до складання обвинувального висновку є:

1) встановлення особи, яка вчинила злочин;

2) пред'явлення їй обвинувачення;

3) обґрунтованість обвинувачення достатньою сукупністю доказів;

4) відсутність підстав до закриття кримінальної справи або направлення її до суду для вирішення питання звільнення обвину­ваченого від кримінальної відповідальності.

Основні положення щодо складання обвинувального висновку, які впливають на його значення:

1) це рішення обумовлює розвиток кримінального процесу, пере­хід його із стадії досудового слідства в судові стадії;

2) обвинувальний висновок визначає межі судового розгляду справи. Тому він має відповідати таким вимогам;

• бути об'єктивним (спиратися в ньому треба тільки на переві­рені докази);

• визначеним (однозначним), а не альтернативним щодо квалі­фікації злочину;

• юридичне обґрунтованим, з посиланням на норми криміналь­ного, кримінально-процесуального та інших галузей права;

• я обвинувальному висновку слід уникати надміру натураль­ного опису злочинних дій, що мають жорстокий або інтимний! характер. У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України \ від 29 червня 1990 р. № 5 "Про виконання судами України законо- ' давства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судо- ; вого розгляду кримінальних справ і постановления вироку" суддям] рекомендовано кримінальні справи, обвинувальні висновки у яких

254

складено з недопустимою натуралізацією опису злочинних дій, що унеможливлює їх публічне оголошення, зі стадії попереднього розгляду справи відповідно до вимог сг. 230 КПК повертати проку­ророві для складання нового обвинувального висновку;

• текст має відповідати вимогам щодо граматики, лексики тощо.

форма обвинувального висновку — це його внутрішня структура. Згідно з ч. 2 ст. 223 КПК обвинувальний висновок складається з описової та резолютивної частини* і додатків.

В описовій частині зазначають:

— обставини справи, як їх встановлено на досудовому слідстві;

— місіїе, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених (як їх викладено у постанові про при­тягнення як обвинуваченого), а також зібрані у справі докази та відомості про потерпілого;

- показання кожного із обвинувачених по суті пред'явленого обвинувачення, доводи, наведені на свій захист, і результати їх пе­ревірки;

— наявність обставин, які обтяжують та пом'якшують по­карання.

Існує чотири способи викладення у описовій частині фактичних обставин справи: 1) систематичний; 2) хронологічний; 3) поепізод-ний; 4) змішаний.

У резолютивній частині:

- наводять відомості про особу кожного із обвинувачених (ан­кетні дані);

— коротко викладають суть обвинувачення із зазначенням статті кримінального закону, її кваліфікуючих ознак (якщо вони є).

До обвинувального висновку додають:

1) список осіб, що підлягають виклику в судове засідання, з зазна­ченням їх адрес та аркушів справи, де викладено їх показання або висновки. У списку з метою нерозголошення відомостей про осіб, щодо яких у порядку, передбаченому статтями 52-1 та 52-3 КПК, •застосовано заходи безпеки, замість їх справжніх прізвища, ім'я і по батькові зазначають псевдонім, а замість адреси — назву органу, який здійснює заходи безпеки, та його адресу;

2) довідку про рух справи та про застосування запобіжного за­ходу з зазначенням часу і місця тримання під вартою кожного з обвинувачених, якщо їх заарештовано;

3) довідки про речові докази, про цивільний позов, про заходи, вжиті до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна;

Об'єктивно в обвинувальному висновку е і вступна частина, де містяться вимітка про затвердження висновку прокурором, назва документа ("обвину­вальний висновок"), вказується номер кримінальної справи, хто є обвинуваче­ний у справі. Цю частину законодавець не регламентує.

255

4) довідку про судові витрати в справі за час досудового слідства з посиланням на відповідні аркуші справи;

5) переклад обвинувального висновку мовою, якою володіє об­винувачений (якщо обвинувальний висновок складено мовою, якою не він не володіє).

Кількість примірників обвинувального висновку визначають із такого розрахунку: по одному — у кримінальну справу (оригінал), прокуророві, який здійснює нагляд за досудовим слідством, об­винуваченому (кожному). Якшо у справі притягнено як обвинува­ченого неповнолітнього, то слід виготовити примірники обвину­вального висновку для законного представника обвинуваченого (якщо їх декілька, то для кожного) та для направлення прокуророві вищого рівня.

З обвинувальним висновком ніхто із учасників досудового слідства не ознайомлюється, однак його додають до опису до­кументів, що містяться у кримінальній справі. Підшивають об­винувальний висновок до справи після протоколу (протоколів), складених відповідно до вимог ст. 218 КПК, Між цим протоколом і обвинувальним висновком не повинно бути жодних документів.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:

1. Обвинувальний висновок є підсумковим для стадії досудового слідства процесуальним документом, в якому відображають резуль­тати провадження в цій стадії.

2. Обвинувальним висновком окреслюються межі майбутнього судового розгляду кримінальної справи.

3. Цей процесуальний документ складається із описової, резо­лютивної частини та додатків.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Перед тим, як ознайомити учасників лосудового слідства з матеріалами кримінальної справи, слідчий повинен додатково пе­ревірити, чи не було під час провадження в ній порушень закону.

2. Ознайомлення з матеріалами досудового слідства здійснюєть­ся за правилами та u порядку, визначеними законом.

3. Прийняття рішення про складання обвинувального висновку є однією із форм закінчення досудового слідства.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативи о-правові акти

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 р-№ 5 "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Супу України 3 питань судового розгляду кримінальник справ

256

і постановления вироку" // Постанови Пленуму Верховного Суду Ук­раїни у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К.., 2004.

Наукові та навчально-методичні джерела

1. Бем>зеров Ю. Н., Ефимичєв С. П. Обвинительное заключение. — М 1992.

2. Быков В. М., Гришин Ю. А. Обвинительное заключение по группово­му уголовному делу: Лекция. — Ташкент, 1988.

3. Гришин Ю. А. Окончание досудебного следствия с составлением об­винительного заключения: проблемы и пути реформирования. — Луганск. 1999.

4. ЕфимичЕв С. П. Правовые и организационные вопросы окончания предварительного расследования с обвинительным заключением. — Волго­град, 1977.

5. Ефимичев С. П. Оформление уголовного дела. — Волгоград, 1990.

6. Калмыков Ю. Н., Стремовскии В. А. Обвинительное заключение в советском уголовном процессе. — Ростов-на-Дону, 1970.

7. Каткова Т. В., Каткова А. Г. Закінчення досудового слідства та складання обвинувального висновку по кримінальній справі. — Харків, 2002.

8. Коханов В. А., Савкин А. В. Обвинительное заключение по уголовно­му делу. — М., 1993.

9. Мариупольский Л. А., Статкус В. Ф., Тульчина В. С. Обвинительное заключение в советском уголовном процессе. — М., 1969.

10. Питерцев С. К. Составление обвинительного заключения. — Л., 1988.

11. Постовой Д. А- Обвинительное заключение в советском уголовном процессе. — Харьков, 1964.

12. Рыжиков А. П. Окончание предварительного расследования. — М., 1999.

13. Якубович Н. А. Окончание предварительного следствия по делам, направляемым в суд. — М., 1970.

257

ЛЕКЦІЯ 14

СТАДІЯ ПОРУШЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ

1. Поняття, значення та загальні положення стадії порушення державного обвинувачення.

2. Характеристика стадії порушення державного обвинува­чення.

2.1. Завдання стадії.

2.2. Коло учасників стадії.

2.3. Процесуальні засоби діяльності в стадії.

2.4. Етапи стадії.

2.5. Кінцеві рішення сгадії.

1. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ

ТА ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ'

Порушення державного обвинувачення — це стадія кримінального процесу, в якій прокурор на підставі наданої йому органом досудо-вого слідства кримінальної справи із обвинувальним висновком вирішує питання щодо можливості твердження про вчинення кон­кретною особою кримінальне караного діяння, передбаченого певною нормою кримінального закону, шо зумовлює її обов'язок понести кримінальну відповідальність перед держаною в особі ком­петентних органів правосуддя, які повинні розглянути питання про прийняття обвинувачення до свого розгляду з метою встановлення винності та покарання обвинуваченого.

Порушення державного обвинувачення є самостійною стадією кримінального процесу, бо його здійснюють між стадією досудо-вого слідства, в якій слідчий складає обвинувальний висновок, ІІ стадією попереднього розгляду справи суддею, що йде після затвердження прокурором обвинувального висновку.

Довгий час у теорії тривали дискусії щодо природи й місця діяль­ності прокурора у кримінальній справі, що надійшла до нього від слідчого з обвинувальним висновком. Більшість учених вважала її складовою частиною стадії досудового слідства. За такого підходу

При написанні цієї лекції використано положення монографії професора В. С. Зеленецького, в якій він обґрунтував наявність у кримінальному процесі] сталії порушення державного обвинувачення (див.; Зе.іенецкий В. С. Возбужде-| ниє государственного обвинения в советском уголовном процессе. — Харьков, 1979. - 144с).

258

залишалося невирішеним питання про час виникнення функції державного обвинувачення, яку прокурор здійснює в суді.

Під час досудового слідства у кримінальній справі прокурор виконує одночасно дві функції: 1) нагляду за законністю і діяль­ності органів дізнання та досудового слідства; 2) обвинувачення. Перша функція переважає. Отримавши від слідчого кримінальну справу з обвинувальним висновком, прокурор, перевіривши, чи не було порушень закону під час розслідування, розглядає можливість направлення справи до суду. За позитивного вирішення цього питання прокурор перетворюється із наглядача на державного обви­нувача. В суді він виконує одну функцію — підтримання державного обвинувачення, яке виникає в момент затвердження прокурором обвинувального висновку.

Правове значення стадії порушення державного обвинувачення полягає в тому, що:

1) в цій стадії слідче (попереднє) обвинувачення трансформу­ється в державне, яке прокурор підтримуватиме у суді;

2) порушення проти конкретної особи державного обвинува­чення є підставою направлення кримінальної справи до суду;

3) порушене прокурором державне обвинувачення є предметом судового розгляду;

4) стадія виконує роль процесуального фільтра, через який від­бувається "фільтрація" результатів всієї попередньої діяльності через призму прокурорського нагляду;

5) не допускається надходження до суду кримінальних справ щодо невинних осіб.

Стадію порушення державного обвинувачення, як і інші стадії, характеризують притаманні тільки для неї основні положення:

1) порушення державного обвинувачення повноважною поса-ловою особою — прокурором;

2) незалежність прокурора при формулюванні ним обвинува­чення від будь-яких установ, організацій, підприємств, посадових осіб і громадян, чиї інтереси воно може зачіпати;

3) неприпустимість погіршення положення обвинуваченого при порушенні державного обвинувачення. Сформульоване прокуро­ром обвинувачення не повинно зумовлювати застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією;

4) забезпечення повноти досудового слідства;

5) здійснення обвинувальної діяльності на засадах рівності всіх громадян перед прокурором, який порушує державне обвинувачення на підставі закону і фактичних обставин справи, незалежно віл їх соціального, майнового І службового стану, національності, расової належності, віросповідання тощо;

6) порушення державного обвинувачення у визначений законом строк, що згідно зі ст. 233 КПК становить не більше 5 днів;

259

7) запобігання притягнення до кримінальної відповідальності невинного і порушення державного обвинувачення проти винної особи.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

1. Діяльність прокурора у кримінальній справі, що надійшла ло нього від слідчого з обвинувальним висновком, є самостійною стадією кримінального процесу — порушення державного обвину­вачення.

2. Порушення державного обвинувачення є передумовою здій­снення прокурором конституційної функції — підтримання обви­нувачення перед судом.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ

2.1. Завдання стядй

Завдання стадії порушення державного обвинувачення є похід­ними від виконуваних прокурором у цій стадії функцій, яких є дві:

1) контрольна, пов'язана із контролем за тим, чи досудове слідство проведено з дотриманням всіх вимог кримінально-процесуального закону;

2) організаційна, що полягає у підготовці прокурора до здійснення ним функції підтримання державного обвинувачення у суді та пере­веденні порушеного державного обвинувачення до суду для вирішен­ня питання про призначення кримінальної справи до судового роз­гляду.

Завдання стадії, залежно від того, реалізацію якої функції вони забезпечують, можна поділити на дві групи.

Першу групу завдань спрямовано на реалізацію контрольної функції. Ці завдання полягають у перевірці наявності обставин, зазначених у ст. 228 КПК:

• чи мала місце подія злочину;

• чи має діяння, яке ставлять у вину обвинуваченому, склад злочину;

• чи було додержано під час провадження дізнання і досудового слідства вимоги КПК про забезпечення права підозрюваного та об­винуваченого на захист;

• чи немає в справі обставин, що зумовлюють закриття справи згідно із ст- 213 КПК;

• чи пред'явлено обвинувачення за всіма установленими злочин­ними діями обвинуваченого;

. чи притягнуто як обвинувачених всіх осіб, яких викрито у вчи­ненні злочину;

. чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону;

• чи додержано вимог закону при складанні обвинувального висновку;

• чи правильно обрано запобіжний захід;

• чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, за­подіяних злочином, і можливої конфіскації майна;

• чи виявлено причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і чи вжито заходів до їх усунення;

• чи додержано органами дізнання або досудового слідства всіх інших вимог КПК.

Друга група завдань спрямована на реалізацію контрольної функції. ІДі завдання полягають у тому, шо прокурор або його заступ­ник:

• направляє кримінальну справу до суду, якому вона підсудна (ч. І ст. 232 КПК);

• повідомляє обвинуваченого, до якого сулу направлено справу (ч. 2ст. 232 КПК);

• відкликає (у необхідних випадках) із суду кримінальну справу, у якій попередній розгляд ще не відбувся (ч. 4 ст. 232 КПК).

2.2. Коло учасників стадії

Особливістю стадії порушення державного обвинувачення є те, що в ній бере участь лише один суб'єкт — прокурор.

2.3. Процесуальні засоби діяльності в стадії

Під час порушення державного обвинувачення прокурор засто­совує виключно логічні (розумові) засоби діяльності, оскільки в цій стадії не дозволено використовувати матеріальні засоби пізнання обставин вчиненого злочину (слідчі дії, витребування документів, призначення ревізій тощо).

2.4. Етапи стадії

1-й етап — прийняття до свого провадження кримінальної справи, Що надійшла від слідчого.

2-й етап — реалізація прокурором своїх наглядових повнова­жень. Прокурор перевіряє наявність обставин, зазначених у ст. 228 (див. вище).

260

3-й етап — прийняття одного із кінцевих рішень.

4-й етап — підготовка прокурора до здійснення функції підтри­мання державного обвинувачення у суді.

5-й етап — переведення порушеного ним державного обвинува­чення до суду для вирішення питання про призначення кримі­нальної справи до судового розгляду.

2.5. Кінцеві рішення стадії

Діяльність прокурора в стадії порушення державного обвинува­чення, як і в будь-якій іншій стадії, завершується прийняттям одного із кінцевих рішень. Одні з них звернені неначе в минуле (затвер­дження обвинувального висновку, що констатує виконання про­курором його наглядових повноважень щодо попередньої стадії кримінального процесу), інші — в майбутнє (порушення держав­ного обвинувачення проти конкретної особи і направлення справи до суду для вирішення суддею питання про призначення її до роз­гляду).

За результатами діяльності в стадії порушення державного обвинувачення у справі, що надійшла до нього із обвинувальним висновком, прокурор (або його заступник) приймає одне з таких рішень.

1. Рішення про затвердження обвинувального висновку — у разі, якщо прокурор, перевіривши кримінальну справу, дав позитивні відповіді на всі питання, зазначені в ст. 228 КПК, за винятком питан­ня про наявність обставин, що зумовлюють закриття криміналь­ної справи. Таке рішення фіксують не в окремому процесуальному документі, а шляхом надпису прокурором на обвинувальному висновку слова "затверджую" і вчинення ним підпису.

2. Рішення про складання нового обвинувального висновку про­курор (або його заступник) приймає у разі, якщо він не згоден з обвинувальним висновком, складеним слідчим. При цьому раніше складений обвинувальний висновок із справи вилучають.

3. Рішення про повернення справи органові дізнання або слід­чому зі своїми письмовими вказівками для провадження додатко-1 вого розслідування прокурор (чи його заступник) приймає, якщо:

• необхідно змінити обвинувачення на більш тяжке або таке, що істотно змінює пред'явлене обвинувачення за фактичними! обставинами (якщо ж зміна початкового обвинувачення не зу-І мовлює застосування статті кримінального закону з більш тяжкою] санкцією і не пов'язана з істотною зміною обвинувачення за фактичними обставинами, прокурор або його заступник складає І постанову, в якій зазначає зміни, що вносяться до обвинувального' висновку);

262



• допушено порушення під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких вимог кримінально-проце­суального закону, без усунення яких справу не може бути призна­чено до судового розгляду.

4. Рішення про закриття кримінальної справи. Підстави до закрит­тя справи прокурором визначено в ст. 213 КПК. Прийняття цього рішення оформлюється постановою з додержанням вимог ст. 214 КПК.

При прийнятті перших двох рішень прокурор або його заступник вправі;

. змінити складений слідчим список осіб, які підлягають виклику в судове засідання;

• скасувати чи змінити раніше обраний запобіжний захід;

• обрати запобіжний захід, якщо його не було обрано;

• поставити перед судом питання про обрання запобіжного за­ходу у вигляді взяття під варту.

До компетенції прокурора в цій стадії закон відносить і ви­рішення питання про надання ним згоди щодо направлення кри­мінальних справ до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі статей 7—11-1 КПК. Одержавши від слідчого кримінальну справу, що на­дійшла в порядку, передбаченому цими статтями, прокурор перевіряє повноту проведеного розслідування, законність поста­нови слідчого і приймає відповідно до ст. 232-1 КҐ1К одне з таких рішень:

1) дає письмову згоду з постановою слідчого і направляє справу до суду;

2) скасовує постанову слідчого і повертає йому справу з письмо­вими вказівками;

3) змінює постанову слідчого або виносить нову постанову. Мають специфіку і рішення прокурора у кримінальних справах

про діяння неосудних або обмежено осудних осіб. Згідно зі ст. 418 КПК, одержавши справу з постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру, прокурор:

1) погодившись із постановою, затверджує її та надсилає справу ДО суду;

2) визнавши, що психіатрична експертиза та інші докази, зібрані ^в справі, є недостатніми для того, щоб зробити висновок про пси­хічний стан обвинуваченого, або що в справі не зібрано достатніх показів про те, що суспільне небезпечне діяння, щодо якого про­вадилось досудове слідство, вчинено цією особою, повертає справу і Івоею письмовою вказівкою слідчому для проведення додаткового ^д°судового слідства.

263

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:

1. Для стадії порушення державного обвинувачення притаман­ні псі ознаки стадії кримінального процесу.

2. Особливостями цієї стадії є те, що учасником її є тільки один суб'єкт — прокурор, який здійснює діяльність лише з допомогою логічних (мислительних) операцій.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Стадія порушення державного обвинувачення є обов'язко­вою в справах публічного обвинувачення.

2. Ця стадія посідає проміжне місце між стадіями досудового слідства і попереднього розгляду справи суддею,

3. Прокурор виконує в стадії порушення державного обвинува­чення дві функції: 1) контрольну (наглядову) щодо досудоаого слідства; 2) організаційну щодо попереднього розгляду справи суддею.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Наукові та навчальне-методичні джерела

1. Зеленецкцй В. С. Возбуждение государственного обвинения в совет­ском уголовном процессе. — Харьков, 1979.

1. Зеяенецькии В. С. Державне обвинувачення в системі кримінально-прсшесуальних стадій // Вісник Академії правових наук України. — Харків, 1995. - Вип. 4.

3. Лобойко Д. М. Стадії кримінального процесу. — Дніпропетровськ, 2004.

РОЗДІЛ 3. ПРОВАДЖЕННЯ У СУДІ

ЛЕКЦІЯ 15 ПІДСУДНІСТЬ

1. Поняття і значення інституту підсудності.

2. Види підсудності.

3. Передання кримінальної справи з одного суду до іншого.