Передмова

Вид материалаКурс лекцій

Содержание


Висновки з питання 1
2. Підстави та умови притягнення особи як обвинуваченого
Висновки з питання 2
Процедура) притягнення особи
Дії слідчого
Документ, в якому вони фіксуються
Висновки з питання 3
4. Зміна і доповнення обвинувачення на досудовому слідстві
Висновки з питання 4
Висновки з теми
Рекомендована література до
Зупинення досудового слідства
1. Поняття, підстави, умови і правові наслідки зупинення досудового слідства
Висновки з питання 1
2. Процесуальний порядок зупинення досудового слідства
Подобный материал:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   40
ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

1. Притягнення особи як обвинуваченого і притягнення особи До кримінальної відповідальності не є тотожними поняттями.

2. Обвинувачення — це звернена до суду вимога органів досудо­вого слідства І прокуратури (або потерпілого) про визнання особи винною у вчиненні злочину.

221

3. Після притягнення особи як обвинуваченого її вважаюі-невинною (бо діє презумпція невинуватості), а обвинувачення] пред'явлене слідчим, слід розглядати лише як версію обвинуваль ної влади.

2. ПІДСТАВИ ТА УМОВИ ПРИТЯГНЕННЯ ОСОБИ ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО

У ст. 5 КПК зазначено: "Ніхто не може бути притягнутий які обвинувачений інакше, ніж на підставах і в порядку (курсив мій. —| Авт.), встановленому законом".

Тому необхідно розрізняти: 1) підстави притягнення як обвину-| ваченого і 2) порядок притягнення як обвинуваченого (про це — пит. З лекції).

Уст. 131 КПК підстави до притягнення як обвинуваченого сфор-| мульовано таким чином: "Коли є досить доказів, які вказують ._. вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану поста­нову про притягнення цієї особи як обвинуваченого ".

Поняття підстав до притягнення особи як обвинуваченого, як випливає зі змісту цієї норми, містять дві взаємопов'язані категорії:

1) матеріально-правові (злочин, винність);

2) процесуальне-правові (доведеність вчинення злочину, межі доказування).

Достатність доказів означає таку їх сукупність, що викриває певну. особу у вчиненні злочину і встановлює (доказує) в її діях скл) злочину (в теорії процесу використовують і поняття "недостат

сукупність доказів", тому доказів має бути саме стільки, щоб у •___

чого виникло суб'єктивне переконання в тому, що в діях особи," яка підлягає притягненню як обвинувачений, є склад злочину).

"Достатність доказів", так само, як і "недостатність", е оціноч-: ними поняттями (див. лекцію "Докази і доказування").

Отже, підставами для притягнення особи як обвинуваченого є на-і явність достатньої сукупності доказів, які вказують на вчинення] злочину певною особою.

Щоб притягнення обвинуваченого було обгрунтованим, у будь-] якому разі має бути доказано:

1) склад злочину (об'єкт, суб'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктив-І на сторона). Якшо склад злочину не встановлено — справа підлягає] закриттю за п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК;

2) вчинення нього діяння конкретною особою, яка за своїми' характеристиками може бути суб'єктом злочину (фізична; осудна; та, шо досягла віку кримінальної відповідальності);

3) характер і розмір завданої шкоди;

222

4) обставини, шо впливають на ступінь і характер відповідаль­ності (покарання) обвинуваченого: зазначені в статтях 66, 67 КК; ознаки злочину, шо кваліфікують (наприклад повторність).

Водночас законодавець не вимагає від слідчого обов'язкового встановлення всіх елементів предмета доказування. На момент прийняття рішення про притягнення особи як обвинуваченого має бути, встановлено обов'язково ті елементи, що впливають на квалі­фікацію діяння.

Не можуть бути підставами до притягнення особи як обвинува­ченого:

1) припущення, здогадки слідчого (випливає із презумпції не­винуватості);

2) визнання обвинуваченими своєї вини без підтвердження цього сукупністю доказів, що є в справі (ч. 2 ст. 72 КПК).

Поряд з підставами, є й умови притягнення як обвинуваченого:

1) у справі немає обставин, що виключають у ній провадження (ч. 1 ст. 6 КПК);

2) у слідчого немає сумнівів щодо необхідності притягнення як обвинуваченого;

3) одержання фактичних даних із процесуальних джерел, з вико­ристанням процесуальних засобів.

Незаконне (безпідставне) притягнення особи як обвинуваченого зумовлює:

1) кримінальну відповідальність за ст. 372 КК';

2) відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним притягненням до кримінальної відповідальності (див. лекцію "Реа­білітація").

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:

1. Притягнення особи як обвинуваченого має здійснюватися на підставах і в порядку, встановленому законом, за наявності відпо­відних умов.

2. Безпідставне притягнення особи як обвинуваченого зумовлює кримінальну відповідальність для слідчого і відшкодування завданої шкоди незаконно притягненому в такій якості.

" Диференціацію кримінальної відповідальності проведено за ознакою тяж­кості злочинів, що були поставлені s вину особі (ч 1 ІІієї статті передбачає відповідальність за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідаль­ності, поєднане з обвинуваченням у вчиненні злочину невеликої або середньої тнжкості, а ч. 2 — тяжкого або особливо тяхкого злочину). Доволі оригінальне питання кримінальної відповідальності за незаконне притягнення як обвинува­ченого (за неправильний кримінальний позов) вирішувалося в дореволюційній Росії. Згідно зі статтями 66 та 67 ч. 2 т. XY Зводу законів за вид. 1857 р. винні чрокурори піддавалися "тому покаранню, під яке обвинуваченого підвести намагалися".

223

3. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК

(ПРОЦЕДУРА) ПРИТЯГНЕННЯ ОСОБИ

ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО

Якшо у справі здобуто докази, що вказують на вчинення злочину конкретною особою, слідчий зобов'язаний пред'явити їй обвину­вачення. Відкладення прийняття такого рішення є порушенням прав особи, щодо якої здійснюється провадження. Чим раніше (за наявності до того підстав) особу буде притягнуто як обвинуваче­ного, тим скоріше вона дістане можливість реалізувати права із захисту під обвинувачення. На жаль, у слідчій практиці непоодино­кими є випадки, коли обвинувачення пред'являють безпосередньо перед закінченням досудового слідства, а Іноді й одночасно з озна­йомленням особи з матеріалами слідства. Така ситуація стає мож­ливою через те, що законом не врегульовано, коли саме слідчий повинен пред'явити обвинувачення. Цьому сприяє й об'єктивна при­чина: слідчий оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке не піддається регламентації.

Корисним для українського законодавця був би досвід регламен­тації цих питань у Кримінальне-процесуальному кодексі Франції. За французьким законом особа, щодо якої здійснюються слідчі дії, має право звернутися до слідчого із заявою про визнання її обвину­ваченим. З моменту подання заяви слідчому особа набуває всіх прав об винуваченого.

Встановивши підстави до притягнення особи як обвинуваченого, слідчий здійснює сукупність дій, які фіксуються у відповідних про­цесуальних документах.

Дії слідчого

1. Прийняття рішення про притягнення особи як обвинуваченого

2. Пред 'явлення обвинувачення. Має відбутися (правила):

* не пізніше двох днів з моменту ви­несення постанови і будь-якому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу;

• з обов'язковою участю захисника, за ви­нятком випадків, коли обвинувачений від­мовився від нього і таку відмову прийняв слідчий.

Документ, в якому вони фіксуються

Постанова про при­тягнення як обвинува­ченого (ст. 132 КПК)

Протокол про від­мову від участі за­хисника з ухазанням мотивів відмови. Про прийняття відмови чи її відхилення слідчий складає постанову (ч. 2 ст. 46 КПК)

Послідовність:

1) упевнитися в особі обвинуваченого;

2) оголосити йому постанову;

3) роз'яснити обвинуваченому суть обви­нувачення і всі його права; вручити копію постанови.

3. Допит обвинуваченого.

Здійснюється негайно після явки обвину­ваченого або приводу і в будь-кому разі не пізніше доби після пред'явлення обвинува­чення.

Процесуальна характеристика допиту об­винуваченого:

1) провадиться без постанови слідчого;

2) провадиться без санкції прокурора і без рішення суду,

3) провадиться без понятих;

4) мета допиту:

• з'ясувати ставлення обвинуваченого до пред'явленого обвинувачення;

• одержати фактичні дані щодо юридич­не значущих обставин кримінальної справи;

5) підстава до провадження допиту: факт пред'явлення обвинувачення;

6) місце допиту:

• місце провадження досудового слідства;

• місце перебування обвинуваченого (в ра­зі необхідності);

7) правила допиту:

• допит треба здійснити негайно після явки або приводу обвинуваченого і в будь-якому разі не пізніше доби після пред'яв­лення обвинувачення — ч. 1 ст. 143 КПК;

• обвинувачених допитують окремо (за відсутності інших обвинувачених) — ч. 5 ст. 143 КПК;

І обов'язковим є вжиття слідчим заходів до того, щоб обвинувачені в одній і тій самій справі не могли спілкуватися між собою -ч. 5 ст. 143 КПК;

• слідчому заборонено ставити навідні запитання (запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї) — ч. 6 ст. 143 КПК;

8) процесуальний порядок (процедура) до-"Іиту:

Протокол про пре­д'явлення обвинува­чення, роз'яснення його суті і вручення копії постанови

Протокол допиту обвинуваченого

224

225

• на початку допиту слідчий запитує об­винуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні;

• обвинувачений дає показання у вільній формі по суті пред'явленого обвинува­чення;

• в разі необхідності слідчий ставить за­питання;

• процесуальне оформлення факту, змісту і результатів допиту (складання протоколу; ознайомлення з ним обвинуваченого та інших осіб, якщо вони були присутні; внесення до протоколу доповнень, заува­жень).

9) учасники допиту:

обоє 'язкові: слідчий, обвинувачений; необов 'язкові: Ф прокурор;

• захисник (за винятком випадків, коли його участь у справі є обов'язковою, — ч. 1 ст. 145 КПК);

• перекладач;

• спеціаліст;

• особа, яка розуміє знаки глухих і німих;

• педагог або лікар, батьки чи інші за­конні представники неповнолітнього, який не досяг віку 16 років або якщо його виз­нано розумово відсталим — ч. 2 ст. 438 КПК);

10) способи фіксації:

• основний: протокол допиту обвинува­ченого (ст. 145 КПК);

• додаткові: застосування фото-, кіно­зйомки; звуко-, відеозапису; складання планів, схем та інших матеріалів, які по­яснюють його зміст.

Таким є загальний порядок притягнення особи як обвинува­ченого.

Є й особлива процедура здійснення цього акту, що пов'язана із особливим правовим статусом особи, щодо якої у справі зібрано достатні докази, які вказують на вчинення нею злочину:

• Президента України притягають як обвинуваченого згідно зі ст. 111 Конституції'України за спеціальною процедурою ("процедура імпічменту");

• народного депутата України не може бути притягнуто як об­винуваченого без згоди Верховної Ради України (ч. З ст. 80 Консти­туції України; ч. 1 ст. 27 Закону України "Про статус народного депутата України");

• суддю не може бути притягнуто без згоди Верховної Ради України (ч. 2 ст. 13 Закону України "Про статус суддів"; ч. 2 ст. 28 Закону України від 16 жовтня 1996 р. "Про Конституційний Суд України").

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:

1. Притягнення особи як обвинуваченого здійснюється в чітко визначеному законом порядку.

2. Виконання слідчим дій, що становлять у своїй єдності поря­док (процедуру) притягнення як обвинуваченого, відбувається в стислі строки,

3. Окрім загального, є й особливий порядок притягнення осіб до кримінальної відповідальності, підставою до застосування якого є наявність у осіб особливого правового статусу.

4. ЗМІНА І ДОПОВНЕННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ

Оскільки після пред'явлення обвинувачення формування су­купності доказів триває, може бути встановлено нові обставини вчинення злочину, обвинувачення у якому пред'явлено, або факт вчинення іншого злочину. Це потребує уточнення обвинувачення шляхом його зміни або доповнення.

Зміна обвинувачення — Іде зміна його на обвинувачення у вчи­ненні:

• більш тяжкого злочину, тобто кваліфікованого за законом, шо передбачає більш суворе покарання. Наприклад, зміна обвину­вачення з ч. І ст. 122 КК "Умисне середньої тяжкості тілесне уш­кодження" на ч. 2 цієї ж статті;

• злочину, що істотно відрізняється за своїми фактичними об­ставинами (зміна формулювання обвинувачення — наприклад, формулюють обвинувачення у замаху на злочин замість підготовки до злочину; ставлення в вину іншого злочину — наприклад, за­мість ст. 186 КК "Грабіж" ст. 187 КК "Розбій");

• менш тяжкого злочину. Наприклад, замість ст. 187 КК -186 КК.

Доповнення обвинувачення — це одночасне ставлення у вину обвинуваченому первинного обвинувачення та у вчиненні іншого,

227

самостійного злочину. Наприклад, одночасно із первинним обви­нуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 КК, ста-; виться у вину ще й злочин, передбачений ст. 187 КК.

У зазначених вище випадках слідчий зобов'язаний виконати всю процедуру притягнення як обвинуваченого (ч. 1 ст. 141 КПК).

Якщо ж частину пред'явленого обвинувачення не було під­тверджено, слідчий своєю постановою закриває кримінальну справу в цій частині, про що оголошує обвинуваченому. Виконання дій з притягнення як обвинуваченого закон не передбачає. Частину первинного обвинувачення, шо не підтвердилася, до обвинуваль­ного висновку не включають.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 4:

1. Пред'явлене обвинувачення до моменту закінчення досудо-вого слідства можуть змінювати або доповнювати.

2. У разі зміни та доповнення обвинувачення слідчий повинен виконати нею сукупність дій із притягнення особи як обвинуваче­ного.

3. Якшо із обвинувачення вилучають якусь його частину, справу в ній частині закривають постановою слідчого.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Висновок слідчого про винність особи і пред'явлення їй у зв'язку з цим обвинувачення має попередній характер, а тому об­винуваченого і далі вважають невинуватим.

2. Притягнення особи як обвинуваченого має бути здійснено одразу після встановлення до того підстав, в певному порядку і в] стислі строки.

3. Обвинувачення, пред'явлене слідчим, не є остаточним, воно може змінюватися і доповнюватися до моменту закінчення досу-дового слідства.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Наукові та навчальне-методичні джерела

1. Альперт С. А. Обвинение в советском уголовном процессе. — Харьков, 1974.

2. Давыдов П. М. Обвинение в советском уголовном процессе. — Сверл- | ловск, 1974.

3. Дудинский А. Я., Сербулов В. А. Привлечение в качестве обвиняемо­го. - К., 1989.

4. Kvpni>ea 3. И. Общественное обвинение и общественная зашита в суде. - М., 1974.

228

5. Матієк С. Щодо визначення поняття "обвинувачення" // Вісник прокуратури. - 2002. - № 5.

6. Михаіїлєнко О- Публічне та приватне обвинувачення. Історія за­родження, співвідношення та розвиток // Прокуратура. Людина. Держава. -2004. - № 3.

7. Михайлеика О., Юрчишин В. Обвинувачення. Його види і значення в кримінальному судочинстві України // Вісник прокуратури. — 2003. -

№ 5.

8. Михеєнко М., Сейтназарое К. Про момент виникнення функції обвинувачення у кримінальному процесі // Право України. — 1995. -

№ 11.

9. Михеєнко М. М. Громадське обвинувачення і громадський захист у радянському кримінальному судочинстві. — К., 1983.

10. Мікулін В. Підстави для формулювання обвинувачення в світлі ви­мог Конституції України // Право України. — 1997. — № 12.

11. Парадиев В. М. О понятии обвинения // Уголовно-процессуальные формы борьбы с правонарушениями. — Свердловск, 19S3.

12. Петрова Н. Е. Частное и субсидиарное обвинение. — Самара, 1999.

13. Рогатюк І. Перекваліфікація злочинних ДІЙ у кримінальному процесі: проблема юридична чи статистична // Право України. — 2004. -№ 12.

14. Рогатюк І. В. Зміна обвинувачення у досудовому слідстві та суді. Практичні аспекти // Підтримання державного обвинувачення у суді. — К., 2003.

15. Тимербаев А. Т., Чернявский В. С. Процессуальные и криминалисти­ческие вопросы привлечения в качестве обвиняемого: Пособие для сле­дователей и дознавателей. — Одесса, 1987.

16. Фаткуллин Ф. Н. Изменение обвинения. — М., 1971.


229

ЛЕКЦІЯ 11

ЗУПИНЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

1. Поняття, підстави, умови і правові наслідки зупинення досудового слідства.

2. Процесуальний порядок зупинення досудового слідства.

2.1. Процесуальний порядок зупинення досудового слідства у разі, якщо невідоме місцеперебування обвинуваченого.

2.2. Процесуальний порядок зупинення досудового слідства у разі, якщо психічне або інше тяжке захворювання обви­нуваченого перешкоджає закінченню провадження у справі.

2.3. Процесуальний порядок зупинення досудового слідства у разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин.

3. Пщстави і процесуальний порядок відновлення зупине­ного досудового слідства і пщстави закриття справи, слідство у якій зупинено.

1. ПОНЯТТЯ, ПІДСТАВИ, УМОВИ І ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ЗУПИНЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

Зупинення досудового слідства — це тимчасова вимушена перер­ва у провадженні досудового слідства, зумовлена обставинами, що унеможливлюють його подальше провадження.

Згідно зі ст. 206 КПК досудове слідство в кримінальній справі зупиняють за такими підставами':

1. Якщо місце перебування обвинуваченого невідоме (п. 1 ч. 1 ст. 206, ст. 207 КПК). Характерною ознакою цієї підстави зупинення досу­дового слшства є те, що слідчий знає, хто вчинив злочин, але місце перебування цієї особи не встановлено з різних причин. Закон ці причини не перелічує, однак зі слідчої практики випливає, що най­поширенішою є переховування обвинуваченого. Як правило, осо­би, що вчинили тяжкі злочини, ховаються одразу ж після вчинення злочину або отримання відомостей про порушення кримінальної справи.

Досудове слідство за цією підставою зупиняють, якщо виконано такі процесуальні умови:

1) у справі зібрано достатні та неспростовні докази, які вказують на те, що злочин вчинено певною особою;

Особливістю зупинення дізнання є те, що рішення про це може бути І прийнято тільки у разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин.

230

2) щодо такої особи винесено постанову про притягнення як обвинуваченого;

3) виконано всі слідчі дії, провадження яких можливе за відсут­ності обвинуваченого, вжито всіх можливих заходів до знайдення, отримання та збереження всіх доказів у справі. Дотримання цієї умови має на меті, по-перше, забезпечення реалізації принципу публічності (ст. 4 КПК), а, по-друге, дає змогу слідчому якомога швидше зафіксувати обставини, що мають значення для справи, і після встановлення місця перебування обвинуваченого одразу роз­почати виконання дій з його участю;

4) обвинувачений сховався від слідства, а вжитими заходами вста­новити його місце перебування не вдалося.

2. Якщо психічне або інше тяжке захворювання обвинуваченого пе­решкоджає закінченню провадження в справі (п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК).

Провадження у справі може бути зупинено за наявності таких умов:

1) хвороба обвинуваченого є тяжкою. Закон не містить переліку психічних чи інших захворювань, а вказує лише, що хвороба має бути тяжкою. В практиці діяльності слідчих органів таким визнають захворювання, за якого стан здоров'я обвинуваченого не дозволить допитати його як обвинуваченого або залучити до участі в інших слідчих діях;

2) хвороба має тимчасовий, а не хронічний характер. Це означає, то вона є виліковною, а тому можна очікувати одужання обвину­ваченого. Якщо захворювання є хронічним, то слід розглянути пи­тання про закриття кримінальної справи за ч. 2 ст. 7 КПК у зв'язку Іі зміною обставин (особа внаслідок тяжкого захворювання уже не с суспільне небезпечною);

3} захворювання обвинуваченого мас засвідчити лікар, який пра­цює в лікувальній установі, або своїм висновком судово-медична чи судово-психіатрична експертиза;

4) виконано всі слідчі дії, провадження яких можливе за відсут­ності хворого обвинуваченого, вжито всіх можливих заходів до знай­дення, отримання та збереження всіх доказів у справі.

Не можна зупиняти досудове слідство за п. 2 ст. 206 і ст. 208 КПК у тому разі, якщо у справі призначено стаціонарну судово-медичну або судово-психіатричну експертизу. Незалежно від тяжкос­ті захворювання обвинуваченого з ним провадять слідчу дію -експертизу, а тому говорити про неможливість участі обвинуваче­ного у провадженні слідчих дій не можна.

3. Якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин (п. З ч. 1 ст. 206, ст. 209 КПК).

Прийняти таке рішення можна за умови, що під час розслі-лУвання справи вжито всіх заходів до виявлення, закріплення та збереження всіх доказів у справі та встановлення особи, яка вчи­нила злочин, але встановити її так і не вдалося.

231

Перелік підстав, за якими зупиняють досудове слідство (ст. 206 КПК), є вичерпним і поширеному тлумаченню не підлягає. Будь-які інші обставини, що перешкоджають закінченню досудового слідства, наприклад, хвороба потерпілого, експерта, тривале відрядження обвинуваченого не можуть бути підставою до зупи­нення провадження у справі. Тому за їх наявності розслідування у справі має тривати, а якщо строк досудового слідства спливає, слід­чий повинен порушити перед відповідним прокурором клопотання про продовження строку слідства в порядку, передбаченому ст. 120 і КПК.

У Російській Федерації (РФ) провадження у справі може бути зупинено також у разі, якщо громадянин, реалізуючи своє право (ч. 4 ст. 125 Конституції РФ), вирішив звернутися зі скаргою до Конституційного Суду РФ. Згідно зі ст. 98 Закону РФ про Консти­туційний Суд останній у разі прийняття скарги до розгляду сповіщає про це орган, у провадженні якого перебуває справа. Одержавши таке повідомлення, слідчий, керуючись ст. 103 згаданого закону, може зупинити провадження до прийняття Конституційним Судом рішення за скаргою.

За вітчизняним законодавством громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи також мають право на конституційне звернення (п. 4 ст. 13, ч. 1 ст. 43 Закону України "Про Конституційний Суд України"), тобто на заявления письмово­го клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи (ч. І ст. 42 згаданого Закону).

Згідно з ч. З ст. 57 того ж Закону строк провадження у справах за конституційними зверненнями не повинен перевищувати 6 місяців.

Доцільно було б у КПК регламентувати підставу до зупинення досудового слідства у кримінальній справі, пов'язану з поданням і розглядом конституційного звернення обвинуваченого про тлума­чення застосованого щодо нього закону і Конституції України. Шестимісячний строк конституційного провадження порівняно зі строком, на який зупиняється досудове слідство за іншими підста­вами, не є значним.

Правові наслідки рішення про зупинення досудового слідства:

!) кримінально-процесуальні:

• припинення провадження слідчих та інших процесуальних дій;

• переривання перебігу строку досудового слідства;

• переривання перебігу строку тримання під вартою особи, яка сховалася від слідства;

2) криміпально-правові:

• зупинення перебігу строків давності притягнення до кримі­нальної відповідальності особи, яка ухиляється від слідства (ч. 2

ст. 49 КК).

У літературі висловлено пропозицію (В. М. Тертишник) про те, що зупинення досудового слідства у зв'язку із невстановленням особи, яка вчинила злочин, має зумовлювати і цивільно-правові наслідки: передбачене ч. 1 ст. 1177 ЦК відшкодування фізичній особі (потерпілому) майнової шкоди, завданої внаслідок злочину. Згідно з ч. 2 цієї ж статті ЦК умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи, яка постраждала від злочину, встановлено законом. Однак досі відповідного закону в Україні немає.

Отже, після зупинення досудового слідства кримінальну справу не вважають завершеною. Вона й далі залишається за слідчим, так би мовити, "висить" на ньому. Справа може бути предметом проку­рорських чи відомчих перевірок щодо об фу нто в ан ості та законності зупинення слідства.

Необхідність зупинення досудового слідства за українським про­цесуальним законом зумовлено жорсткими строками провадження у кримінальній справі та необхідністю їх продовження (ст. 120 КПК). Між тим, у багатьох закордонних державах через брак регу­лювання процесуальних строків інституту зупинення провадження у справі немає взагалі (Франція) або ж він діє тільки в судових стадіях процесу (Німеччина)'.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

1. Зупинення досудового слідства зумовлюють об'єктивні причини.

2. Перелік підстав до зупинення досудового слідства є вичерпним.

3. Зупинення досудового слідства має як кримінально-проце­суальні, так і крим і надь но-правові наслідки.

2. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ЗУПИНЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

За наявності однієї із визначених законом (статті 206—209 КПК) підстав досудове слідство зупиняється мотивованою постановою слідчого, яка не потребує затвердження прокурором. Останньому направляють її копію.

1 У Німеччині існує інститут тимчасового припинення провадження у справі в стадії відкриття судового розгляду. Згідно ї § 205 КПК Німеччини "якщо відкриттю судового розгляду заважає тривала відсутність обвинуваченого або 'нша, пов'язана з його особою, перешкода, то суд шляхом прийняття постанови може тимчасово припинити провадження у справі. Головуючий в разі необхід­ності зобов'язаний забезпечити збереження доказів".

232

233

Якщо в справі притягнуто двох або декількох обвинувачених, а підстави для зупинення справи стосуються не всіх обвинувачених, слідчий вправі виділити і зупинити справу щодо окремих обвинува­чених (часткове зупинення слідства) або зупинити провадження в усій справі (повне зупинення слідства).