Передмова

Вид материала

Курс лекцій

Подобный материал:

• Частина захист інформації від витоку по технічнихканалах, 481.09kb.
• Передмова, 908.9kb.
• Управління освіти Кременчуцької міської ради Кременчуцька загальноосвітня школа І-ІІІ, 514.6kb.
• Передмова, 587.1kb.
• Передмова, 524.47kb.
• Передмова 5, 616.83kb.
• Правила безпечної роботи з інструментом та пристроями Київ 2001 передмова, 2909.45kb.
• Передмова, 1427.51kb.
• Правила безпеки для тютюнового та тютюново-ферментаційного виробництва передмова, 6226.62kb.
• Навчальний посібник підготовлено за сприяння Національного банку України, 5515.57kb.

КПК;

• слідчому заборонено ставити навідні запитання (запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або під­казка до неї) — ч. 6 ст. 143 КПК.

8. Процесуальний порядок допиту:

• на початку допиту підозрюваному має бути роз'яснено його права, передбачені ст. 43-1 КПК, а також повідомлено, у вчиненні якого злочину його підозрюють, про що роблять відмітку в прото­колі його допиту;

• підозрюваний дає показання у вільній формі;

• у разі необхідності слідчий ставить йому запитання;

• процесуальне оформлення факту, змісту і результатів допиту (складання протоколу; ознайомлення з ним підозрюваного та інших осіб, якщо вони були присутні; внесення до протоколу доповнень, зауважень).

9. Учасники допиту:

• обов'язкові: слідчий, підозрюваний;

• необов'язкові;

— прокурор;

199

— захисник (за винятком випадків, коли його участь у справі є обов'язковою, — ст. 45 КПК);

- перекладач;

- спеціаліст;

— особа, яка розуміє знаки глухих і німих;

— педагог або лікар, батьки чи інші законні представники не­повнолітнього, який не досяг віку 16 років або якшо його визнано розумове відсталим — ч. 2 ст. 438 КПК).

10. Способи фіксації:

основний: протокол допиту підозрюваного (ст. 145 КПК);

додаткові: застосування фото-, кінозйомки; звуко-, відеозапису; складання планів, схем та інших матеріалів, які пояснюють його зміст.

Очна ставка (статті 172—173 КПК).

Очна ставка — це одночасний допит двох раніше допитаних осіб, у показаннях яких є Істотні суперечності.

Суперечності можуть полягати у:

— ствердженні однією і запереченні іншою особою одного і того самого факту, важливого для правильного вирішення кримі­нальної справи;

— значних розбіжностях щодо ознак певного об'єкта чи суб'єкта;

- суттєвих розбіжностях щодо інших обставин справи, що сто­суються предмета доказування: дати, часу, місця події тощо.

Процесуальна характеристика очної ставки.

1. Цю слідчу дію проводять без постанови слідчого.

2. Оскільки постанову про проведення очної ставки не скла­дають, то не потрібна і санкція прокурора чи дозвіл суду.

3. Участь понятих не передбачено.

4. Мета очної ставки: усунення суперечностей у показаннях і перевірка правдивості раніше отриманих показань.

5. Підстави до проведення очної ставки:

• попередній допит кожної з двох осіб, викликаних на очну ставку;

• наявність суперечностей у показаннях цих осіб.

6. Місце проведення очної ставки — місце провадження досудового слідства.

7. Спеціальні правила провадження:

• на очній ставці допитують одночасно у присутності одна одної не більше двох осіб;

* за необхідності слідчий вживає заходів для запобігання неба­жаним ексцесам, у т. ч. розправи з особою, яка дає викривальні показання;

• показання, які дали учасники очної ставки на попередніх допи­тах, у т. ч. зафіксовані за допомогою звукозапису, можна оголосити лише після дачі ними показань на очній ставці та запису їх до про­токолів.

200

8. Процесуальний порядок провадження:

1) на початку очної ставки слідчий встановлює, чи знають викли­кані на очну ставку особи один одного; в яких стосунках вони пере­бувають;

2) свідків попереджають про кримінальну відповідальність за від­мову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, а потерпілих — за дачу завідомо неправдивих показань (статті 384, 385 КК);

3) особам, яких викликано на очну ставку, по черзі пропонують дати показання про ті обставини справи, для з'ясування яких призна­чено очну ставку (як правило, першим пропонують відповісти тому, хто, на думку слідчого, дав під час допиту правдиві показання);

4) отримавши відповіді від обох учасників очної ставки, слідчий має право поставити додаткові запитання, а потім дозволити їм поста­вити запитання один одному (якщо вони стосуються кримінальної справи в цілому або обставин, шо стали підставою до провадження очної ставки);

5) всі відповіді та показання заносять до протоколу в тій послі­довності, в якій їх давали викликані особи, та в кінці підписуються ними.

9. Учасники очної ставки:

• слідчий;

• свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений — між цими особами може бути проведено очну ставку;

• можуть бути присутні: перекладач, законний представник, за­хисник та інші.

10. Способи фіксації:

основний: протокол очної ставки (ч. 4 ст. 173 КПК);

додаткові: застосування кінозйомки; звуко-, відеозапису.

Огляд (статті 190-192 КПК).

Огляд — це слідча дія, в ході якої виявляють, безпосередньо сприймають, оцінюють і фіксують стан, властивості та ознаки ма­теріальних об'єктів з метою отримання фактичних даних, шо мають значення для встановлення істини у кримінальній справі.

Різновидами огляду є: 1) огляд місцевості; 2) огляд приміщень; 3) огляд предметів; 4) огляд документів; 5) огляд трупа; 6) огляд житла або іншого володіння особи.

Процесуальна характеристика огляду.

1. Без постанови слідчого.

2. Без санкції прокурора і без рішення суду. Винятком є тільки огляд житла або іншого володіння особи, який може бути проведе­но тільки за постановою судді. Остання не підлягає оскарженню. У -еяких випадках оілял жиїла або іншого володіння особи може бути проведено і без постанови судді:

201

• у невідкладних випадках, пов язаних Із:

— урятуванням життя людей та майна;

— безпосереднім переслідуванням осіб, яких підозрюють у вчи­ненні злочину;

• за письмовою згодою власника;

• для проведення у невідкладних випадках огляду місця події в житлі чи іншому володінні особи, який здійснюється за її заявою або повідомленням про вчинений щодо неї злочин, а так само у разі відсутності цієї особи або неможливості отримати від неї згоду на проведення невідкладного огляду місця події.

У цих випадках слідчий у протоколі огляду обов'язково зазначає причини, що зумовили проведення огляду без постанови судді, та протягом доби з моменту проведення цієї дії повідомляє про здій­снений огляд житла чи іншого володіння особи та його наслідки прокурора, який здійснює нагляд за досудовим слідством.

3. Огляд завжди проводять у присутності понятих, яких має бути не менше двох.

4. Метою огляду є:

• виявлення і фіксація слідів злочину, речових доказів тощо;

— з'ясування обстановки злочину;

— з'ясування інших обставин,

5. Підставами до провадження огляду є:

• правові - статті 190-192 КПК;

— фактичні: 1) необхідність виявити і зафіксувати сліди злочину; 2) необхідність з'ясувати обстановку вчинення злочину та інші об­ставини.

6. Місце проведення огляду залежить від об'єкта огляду. Проводять огляд:

— місцевості та приміщень — на місцевості та у відповідному приміщенні;

— місця події — на місці, де було виявлено сліди злочину;

• предметів і документів: 1) за місцем провадження досудового слідства; 2) в місці обшуку і виїмки (ч. 5 ст. 191 КПК); 3) на місці події;

— трупа; 1) на місці події; 2) в моргу; 3) в місці обшуку; 4) в місці провадження експертизи (обласному бюро судово-медичної експертизи); 5) в місці ексгумації трупа.

Ексгумація — це виймання трупа із місця його поховання. Якщо виникне необхідність ексгумації трупа, слідчий складає про це поста­нову, яку затверджує прокурор. Труп виймають з місця поховання в присутності слідчого, судово-медичного експерта та двох понятих, про що складають протокол, який підписують усі зазначені особи.

7. Спеціальні правила провадження огляду:

• під час огляду заборонено відкривати замкнені приміщення та пошкоджувати будівлі та майно, що в них розташовано;

202

. огляд може бути проведено до порушення кримінальної справи (4.2ст. 190 КПК).

8. Процесуальний порядок огляду. Слідчий, який провадить огляд, здійснює його в такій послідовності:

1) роз'яснює учасникам огляду їх права та обов'язки;

2) у разі необхідності повідомляє учасників про застосування науково-технічних засобів;

3) оглядає об'єкт (приміщення, труп, предмет тощо);

4) складає протокол (в разі необхідності й додатки до нього);

5) ознайомлює учасників огляду з протоколом;

6) у разі надходження від учасників огляду зауважень і допов­нень вносить їх до протоколу;

. . 7) разом із учасниками підписує протокол.

9. Учасники огляду:

• обов'язкові: слідчий, поняті та власник житла чи іншого воло­діння.

• необов'язкові: спеціаліст (ч. 2 ст. 191 КПК); працівники орга­нів внутрішніх справ (ч. 4 ст. 191 КПК).

10. Способи фіксації: основний: протокол огляду;

додаткові: опис предметів, які підлягають вилученню; схеми; креслення; матеріали відеозапису; фотографії тощо.

Освідування (ст. 193 КПК).

Освідування — це слідча дія, що полягає в огляді обвинувачено­го, підозрюваного, потерпілого або свідка з метою виявлення на його тілі та засвідчення в матеріалах справи особливих прикмет або слідів злочину.

Стаття 193 КПК передбачає два види освідування:

— слідче, яке проводить слідчий;

— медичне, що проводить судово-медичний експерт або лікар. Процесуальна характеристика освідування.

1. Освідування проводять за постановою слідчого, в якій, крім загальних даних, передбачених ст, 130 КПК, коротко викладають обставини справи, зокрема ті, що зумовили необхідність проведення освідування, зазначають, хто підлягає освідуванню і з якою метою.

Крім того, для проведення судово-медичного освідування слідчий дає письмове доручення судово-медичному експертові або лікареві.

2. Для освідування не потрібна санкція прокурора або рішення

суду.

3. Поняті (і лікар як спеціаліст) можуть бути залучені до участі ^s освідуванні, якщо це визнає за необхідне слідчий (ч. 2 ст. 127 КЛК).

4. Мета освідування; виявлення або засвідчення наявності в осо-^и> тіло якої оглядають, особливих прикмет, а також слідів злочину.

203



Особливими прикметами можуть бути родимі плями, татуювання шрами, рубці, бородавки, дефекти статури, відсутність певних частині тіла, сліди колишніх хвороб, наприклад віспи, тощо.

Слідами злочину на тілі можуть бути синці, тілесні ушкодження, шо залишилися після вчинення насильницького злочину, плями] крові, сліпи виділення людського організму (слини, сперми тощо).]

Якшо для виконання освідування потрібні спеціальні знання в галузі медицини, призначають проведення судово-медичного осві-1 дування.

5. Підставою для проведення освідування є наявність зафіксо­ваних у матеріалах справи, зокрема, в протоколах допиту свідків,' потерпілих, протоколах обшуку, огляду місця події або предметів даних про те, що на тілі певної особи є особливі прикмети чи сліди ! злочину, виявлення чи засвідчення наявності яких має значення для правильного вирішення кримінальної справи, передусім для! встановлення осіб, які вчинили злочин.

Крім того, потерпілого можна освідувати, якщо про це заявляє клопотання обвинувачений (підозрюваний), захищаючись від звину­вачень у вчиненні насильницького злочину, висунутих потерпілим.

6. Місцем проведення освідування може бути:

• місце провадження досудового слідства (наприклад, кабінет слідчого, інша кімната, якщо освідування пов'язане з необхідністю' оголення особи, яка підлягає освідуванню, необхідно забезпечити, потрібні умови — ізольованість приміщення, санітарні норми тощо);

• медичний заклад (в т. ч. для проведення судово-медичного ос­відування);

• Інше приміщення, якщо воно відповідає встановленим сані­тарним нормам.

7. Спеціальні правила освідування:

• провадять незалежно від згоди особи, яка йому підлягає. Деякі вчені вважають, що примусово освідувати можна тільки підозрюва­ного та обвинуваченого, а свідка і потерпілого — лише за їх згодою. Ця позиція є неправильною, бо в такому разі слідчий позбавлений і можливості виконати обов'язок щодо вжиття всіх заходів до иста-1 новлення обставин вчинення злочину. Окрім того, в ст. 193 КПК зі цього приводу ніяких застережень немає, отже, виконання правила,! сформульованого в цій нормі, має бути забезпечено примусовою] силою держави;

• заборонено будь-які дії, якщо вони пов'язані з приниженням гідності освідуваної особи або є небезпечними для її здоров'я;

• слідчий і поняті не мають права бути присутніми при освіду-ванні особи іншої статі, якщо це пов'язано з необхідністю оголенняі особи, що підлягає освідуванню (у цьому разі проведення освілу-

ання може бути доручено слідчому або співробітникові органу ізиання відповідної статі або ж лікареві), g Процесуальний порядок освідування:

• винесення постанови слідчим;

• виклик особи, що підлягає освідуванню;

. встановлення особи, яка підлягає освідуванню;

• оголошення постанови слідчого особі, тіло якої оглядатимуть; . роз'яснення понятим (спеціалістові) їх прав та обов'язків;

• проведення освідування;

• вислуховування зауважень з боку спеціаліста (якщо він їх висловлює);

• складання протоколу слідчим;

• підписання протоколу слідчим, освідуваним, а також спеціа­лістом, понятими, якщо вони брали участь у цій слідчій дії.

Під час медичного освідування є свої особливості.

9. Учасники освідування:

1) обов'язкові:

• особа, яка проводить освідування:

• слідчий (за слідчого освідування);

— судово-медичний експерт або лікар (за судово-медичного ос­відування);

• особа, яка підлягає освідуванню:

— обвинувачений;

— підозрюваний;

— потерпілий;

— свідок.

2) необов'язкові:

• поняті;

— лікар як спеціаліст.

10. Способи фіксації. За результатами освідування слідчий скла­дає протокол, де зазначає час і місце освідування, особу, що була піддана освідуванню, понятих, спеціаліста, а також результати ос­відування, зауваження з приводу освідування.

За результатами судово-медичного освідування складають:

• судово-медичний експерт — акт;

• лікар — довідку.

Пред'явлення для впізнання (статті 174—175 КПК).

Пред'явлення для впізнання — це слідча дія, сутністю якої є пред'явлення свідкові, потерпілому, підозрюваному чи обвинува­ченому особи або предмета з метою встановлення належності їх До справи.

Процесуальна характеристика пред 'явлення для впізнання.

1. Провадять без постанови слідчого.

2. Без санкції прокурора та рішення суду.

204

205

3. З понятими, яких повинно бути не менше двох осіб (ч. ст. 174, ч.4ст. 175 КПК);

4. Мета — встановлення тотожності, схожості або відмінносі пред'явленої особи чи предмета з тими (особою чи предметом), особа, що впізнає, зберегла у пам'яті.

5. Підстави до проведення пред'явлення для впізнання:

• наявність у слідчого заяви свідка, потерпілого, обвинувачено­го чи підозрюваного, що вони бачили певний предмет або особу, зв'язку із подією, яка стосується розслідуваної справи;

• якщо впізнання особи — то наявність заяви Ідих учасників пре те, що особисто з нею не знайомі, але можуть впізнати;

• якщо один із учасників розслідування заявляє про особист знайомство з іншим учасником, а останній це заперечує,

6. Місце пред'явлення для впізнання — місце провадження досу-дового слідства,

7. Спеціальні правила пред'явлення для впізнання:

• обов'язковим є попередній допит того, хто впізнає;

• особу чи предмет пред'являють у кількості не менше трьох (унікальні предмети, труп — в однині);

• особа чи предмет, пред'явлені для впізнання, не повинні бути розміщені або поставлені в умови, які б виділяли їх серед інших;

• пред'явлені особи мають бути однієї статі, не мати різких від­мінностей у зовнішності, віці, одязі; предмети пред'являють серед інших однорідних об'єктів;

• із метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, цю дію провадять поза візуальним спостереженням тієї, кого впізнають, у] спеціально обладнаному приміщенні;

• заборонено пред'являти для впізнання одночасно кількох осіб, належність до справи яких перевіряють у ході цієї слідчої дії.

8. Процесуальний порядок пред'явлення для впізнання:

• до приміщення, де відбуватиметься впізнання, запрошують понятих, не менше двох осіб, "статистів"' і особу, яку буде пред'яв­лено для впізнання;

• особі, яку пред'являють для впізнання, пропонують зайняти будь-яке місце серед інших осіб, яких пред'являють; слідчий роз-j міщуе пред'явлений предмет серед інших;

• якщо той, хто впізнає, є свідком або потерпілим, його попе-. реджають про кримінальну відповідальність за дачу завідомої неправдивих показань, а свідка, крім того, і за відмову від дачІІ показань;

• особі пропонують вказати особу чи предмет, який він упізнав, ' та пояснити, за якими ознаками він дійшов такого висновку;

'"Статистами" в практиці слідчої діяльності називають осіб, серед яки» пред'являють особу для впізнання.

206


про результати впізнання обов'язково повідомляють особу, _KV пред'являли для впізнання;

• про результати пред'явлення для впізнання складають про­токол;

. всі учасники цієї слідчої дії підписують складений протокол.

9. Учасники цієї слідчої дії: , обов'язкові:

слідчий;

особа, яка впізнає;

особа, яку пред'являють для впізнання;

поняті;

"статисти" — особи, в числі яких пред'являють особу, стосунок до справи якої перевіряють;

. необов'язкові:

експерт; перекладач або особа, яка розуміє знаки глухонімих та інші;

захисник.

10. Способи фіксації: основний: протокол;

додаткові: матеріали фотозйомки, відеозапису.

Відтворення обстановки та обставин події (ст, 194 КПК).

Відтворення обстановки та обставин події — це слідча дія, яку провадять із метою перевірки й уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, підозрюваного чи обвинуваченого або даних, одержа­них при провадженні огляду та інших слідчих дій. У теорії цю дію поділяють на: 1) слідчий експеримент; 2) перевірку показань на місці. В проекті КПК їх регламентовано як самостійні.

Процесуальна характеристика відтворення обстановки та обста­вин події.

1. Без постанови слідчого,

2. Без санкції прокурора і без рішення суду.

3. Завжди в присутності понятих, яких має бути не менше двох.

4. Метою відтворення обстановки та обставин події є перевірка або уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, підозрюваного чи обвинуваченого або даних, одержаних при провадженні огляду та інших слідчих дій.

Предметом перевірки в ході відтворення обстановки і обставин події може бути:

1) можливість конкретної особи в певних умовах сприймати ту чи іншу подію, об'єкт (наприклад, можливість бачити, чути на певній відстані);

2) можливість виконання особою певних дій (наприклад, підняти певний предмет, пошити одяг тощо);

3) обЧктивна можливість подій чи дій (чи могла, наприклад, самозайнятися певна речовина в певних умовах);

207

4) як саме відбувалася подія (наприклад, чи може якийсь кинутий у річку предмет виплисти на берег у тому місці, де його виявили під час огляду місця події).

Уточнення — це з'ясування окремих обставин, що є додаткови­ми до основних (наприклад, у справі про дорожньо-транспортну пригоду уточнення швидкості руху автомобіля; у справі про тілесг ушкодження — механізм їх спричинення).

5. Підстави до провадження відтворення обстановки та обстав* події:

• правові — ст. 194 КЛК;

• фактичні — необхідність перевірити або уточнити результат допиту свідка, потерпілого, підозрюваного чи обвинуваченого а£ дані, одержані при провадженні огляду та інших слідчих дій.

6. Місце проведення визначає посадова особа, яка веде процес, залежно від умов забезпечення досягнення мети слідчої дії. Місцем відтворення обстановки та обставин події може бути: приміщення, місцевість (в тому числі місце події), місце провадження досудо-вого слідства тощо.

7. Спеціальні правила провадження:

• обстановку та обставини події має бути відтворено в умовах, максимально наближених до тих, в яких ця подія відбувалася;

• заборонено принижувати гідність осіб, що беруть участь у цій слідчій дії;

• заборонено виконання дій, небезпечних для життя і здоров'я учасників.

8. Процесуальний порядок відтворення обстановки та обставин події:

1) у місці провадження досудового слідства у присутності поня­тих учасник відтворення обстановки та обставин події розповідає про обставини, за яких відбувалася подія (дія);

2) усі учасники слідчої дії прибувають на місце;

3) перевірка та уточнення обставин на місці;

4) фіксація змісту, ходу і результатів відтворення обстановки та обставин події.

9. Учасники відтворення обстановки та обставин події:

• обов'язкові: слідчий, поняті;

• необов'язкові: обвинувачений, підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, спеціаліст, працівники органів внутрішніх справ та ін.

10. Способи фіксації: основний: протокол;

додаткові: схеми, креслення, матеріали відеозапису, фотозйомки тощо.

Обшук (глава 16 КПК).

Обшук — це слідча дія, що полягає у примусовому обстеженні приміщення та інших місць або окремих осіб з метою відшукати й

208

вилучити знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, що мають значення для встановлення істини у справі чи забезпечення цивільного позову. Обшук проводять також у випадку, якщо є достатні дані про те, шо в певному приміщенні або місці перебувають розшукувані особи, а також трупи чи тварини.

1. Обшук провадять за постановою слідчого. Без постанови мож­ливо у таких випадках:

— при затриманні її' чи взятті під варту або

— якщо є достатні підстави вважати, що перебуваючи в примі­щенні чи іншому місій, де проводиться обшук, вона ховає при собі предмети чи документи, що мають значення для справи.

2. Потрібна санкція прокурора чи його заступника (за винятком обшуку житла чи іншого володіння особи). У невідкладних випадках обшук може бути проведено без санкції прокурора, але з наступним його повідомленням протягом доби про проведений обшук та його результати. Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводять лише за постановою судді. У не­відкладних випадках, пов'язаних із урятуванням життя та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, яких підозрюють у вчине­ному злочині, обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді.

3. Обшук завжди проводять у присутності понятих.

4. Мета — виявити і вилучити об'єкти, які мають значення для встановлення істини в справі.

5. Підстави. Обшук проводять у разі, якщо є достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного позову, зберігаються в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи, якщо є достатні дані про те, що в певному приміщені або місці перебувають розшукувані особи, а також трупи чи тварини.

6. Місце проведення: будь-яке місце (житло чи інше приміщення, ділянки, місце вчинення злочину тощо).

7. Спеціальні правила провадження:

• слідчий повинен вжити заходів, шоб не було розголошено ви­явлені під час обшуку обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні;

• проводячи обшук, слідчий має право розкривати замкнені при­міщення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити;

• під час обшуку можуть вилучати лише предмети й документи, шо мають значення для справи, а також цінності й майно обвину­ваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного по­зову або можливої конфіскації майна. Предмети й документи, що

209

вилучені законом з обігу, підлягають вилученню, незалежно від ї_х

відношення до справи;

• під час обшуку особи той, хто обшукує, і поняті повинні бути тієї самої статі, Ідо Й обшукувана особа.

8. Процесуальний порядок обшуку:

1) слідчий складає постанову про проведення обшуку;

2) Отримує санкцію прокурора, а за необхідності провести обшук житла чи іншого володіння особи — за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства. Суддя виносить постанову про проведення обшуку або про ешмойщ в ньому, після розгляду подання і матеріалів справи. У приміщен­нях, шо їх займають дипломатичні представництва, а також у тих, де проживають члени дипломатичних представництв та їх сім'ї, які користуються правом дипломатичної недоторканності, обшук можна провадити лише за згодою дипломатичного представника. Про таку згоду роблять запит через Міністерство закордонних справ

України;

3) після отримання слідчим санкції прокурора чи постанови судді про проведення обшуку та згоди дипломатичних представників про­водять безпосередньо сам обшук;

4) перед обшуком слідчий пред'являє постанову особам, шо Займають приміщення, пропонує їм видати зазначені в постанові документи або предмети, а також вказати місце, де переховується злочинець. У разі відмови виконати його вимоги слідчий провадить обшук у примусовому порядку;

5) учасникам обшуку (обшукуваним, понятим, відповідним пред­ставникам) пояснюється право бути присутніми при всіх слідчих діях, робити з приводу них заяви, які підлягають занесенню до про­токолу;

6) слідчий провадить пошукові дії;

7) вилучені документи і предмети слідчий пред'являє понятим та іншим присутнім особам і фіксує в протоколі обшуку або виїм-І ки чи в доданому до нього описі, зазначаючи їх назиу, кількість,] міру, вагу, матеріал, з якого їх виготовлено, та індивідуальні ознаки. У необхідних випадках вилучені предмети і документи на місш обшуку упаковують і опечатують;

8) слідчий складає протокол обшуку у двох примірниках. До нього заносять усі заяви і зауваження осіб, присутніх під час обшуку] зроблені з приводу тих чи інших дій слідчого. Обидва примірники протоколу, а також опис вилучених предметів підписують слідчий] особа, у якої проводили обшук, та запрошені особи, що були при-j сутні. Другий примірник протоколу обшуку, а також другий при! мірник опису вручають особі, в якої проведено обшук, а в разі її відсутності — повнолітньому членові її сім'ї або представника житлово-експлуатацій hoi організації чи місцевої ради народи¹

210


депутатів. При проведенні обшуку на підприємстві, в установі або організації другий примірник протоколу та опису вручають пред­ставникові юридичної особи. Якшо протокол містить зауваження на неправильні дії, допущені під час обшуку, слідчий не пізніше двох днів повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за слідством.

9. Учасники обшуку:

• обов'язкові: слідчий, поняті та особа, яка займає певне примі­щення, а за її відсутності — представник житлово-експлуатаційної організації чи місцевої ради народних депутатів.

Обшук у приміщеннях, що їх займають юридичні особи, прово­диться в присутності їх представників. У приміщеннях, що їх займають особи, які користуються правом дипломатичної недотор­канності, — в присутності прокурора і представника Міністерства закордонних справ;

• необов'язкові: по можливості має бути забезпечено присут­ність обшукуваного або повнолітнього члена його родини, а за не­обхідності — також І потерпілого, В необхідних випадках слідчий вправі залучати до участі в проведенні обшуку працівників органів внутрішніх справ та відповідних спеціалістів.

10. Способи фіксації: основний: протокол;

додаткові: опис предметів, що підлягають вилученню; схеми; креслення, матеріали відеозапису, фотозйомки тощо.

Виїмка (глава 16 КПК).

Виїмка — це слідча дія, в ході якої вилучають об'єкти, місцезна­ходження яких достовірно відоме і які можуть мати значення для кримінальної справи.

Процесуальна характеристика виїмки.

1. Виїмку провадять за постановою слідчого.

2. Провадиться без санкції прокурора і без рішення суду. Винятки складають:

1) примусова виїмка в житлі або іншому володінні особи, яка провадиться за постановою судді місцевого суду;

2) виїмка кореспонденції провадиться за постановою голови апе­ляційного суду чи його заступника;

3) виїмка документів, що становлять державну та/або банків­ську таємницю проводиться тільки за вмотивованою постановою судді та в порядку, погодженому з керівником відповідної установи,

3. Завжди в присутності понятих, яких має бути не менше двох. Якщо провадять виїмку кореспонденції, то поняті мають бути служ­бовцями поштово-телеграфної установи.

4. Метою виїмки є:

1) вилучення предметів, документів, кореспонденції;

2) зняття Інформації з каналів зв'язку.

211

5. Підставою до виїмки е точні дані про те, що об'єкти знахо­диться в певної особи чи в пенному місці.

6. Місце проведення: будь-яке місце (житло чи інше приміщення, підприємство, установа, організація тощо).

7. Спеціальне правмо провадження: слідчий повинен вжити заходів, щоб не було розголошено виявлені під час виїмки обставини осо­бистого життя осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні.

8. Процесуальний порядок:

1) слідчий складає постанову про проведення виїмки. За необ­хідності провести примусову виїмку із житла або іншого володіння особи, слідчий за погодженням з прокурором звертається з подан­ням до судді за місцем провадження слідства;

2) після отримання постанови судді про проведення виїмки про­водиться безпосередньо сама виїмка;

3) перед початком виїмки слідчий пред'являє постанову особам, що займають приміщення, пропонує їм видати зазначені в поста­нові документи або предмети;

4) учасникам виїмки пояснюють право бути присутніми при всіх діях слідчого, робити з приводу них заяви, які підлягають занесенню до протоколу;

5) вилучає предмети й документи, що мають значення для справи (ті, що зазначені в постанові про виїмку). Всі документи і предмети, які підлягають вилученню, слідчий пред'являє понятим та Іншим присутнім особам і вносить дані про них до протоколу виїмки чи в доданий до нього опис із зазначенням їх назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак, У необхідних випадках вилучені предмети і документи на місці ви­їмки упаковують і опечатують;

6) протокол виїмки складають у двох примірниках. До нього заносять всі заяви і зауваження осіб, присутніх під час виїмки, зроб­лені з приводу тих чи інших дій слідчого. Обидва примірники про­токолу, а також опис вилучених предметів підписують слідчий, особа, у якої проводили виїмку, та запрошені особи, що були присутні. Другий примірник протоколу виїмки, а також другий примірник опису вручають особі, в якої проведено виїмку. При проведенні виїмки на підприємстві, в установі або організації другий примірник протоколу і опису вручають представникові юридичної особи.

9. Учасники виїмки:

• обов'язкові: слідчий, поняті та особа, яка займає приміщення;

• необов'язкові: в необхідних випадках слідчий вправі залучати до участі в проведенні виїмки працівників органів внутрішніх справ та відповідних спеціалістів.

212

10. Способи фіксації:

основний: протокол;

додаткові: опис предметів, що підлягають вилученню; схеми; крес­лення, матеріали відеозапису, фотозйомки тошо.