Geum.ru

Передмова

Вид материалаКурс лекцій

Содержание


2. Відновлення судового слідства
3. Складання вироку
4. Підписання вироку
5. Проголошення вироку
Висновки з питання 2
Висновки з теми
Рекомендована література до теми
Подобный материал:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   40
підетап. Дослідження доказів.

Порядок дослідження доказів кримінально-процесуальним законом не встановлено. Законодавець надає судову можливість самостійно після з'ясування думки учасників судового розгляду визначити порядок дослідження доказів. Однак практика йде таким шляхом:

— якщо підсудний визнає себе винним І бажає давати показання, то дослідження доказів починають із його допиту;

— якщо ж не визнає себе винним і показань да вати не бажає, то суд починає дослідження з допиту потерпілого, потім досліджує інші докази, а вже потім заслуховує показання підсудного, якщо він по­бажає їх давати;

- у складних, багатоепізодних справах дослідження доказів провадять поепізодно (за хронологічною, предметною або іншими ознаками);

— у справах із кількома підсудними першими зазвичай допитують тих, хто визнає вину і бажає давати показання.

Суд досліджує докази із застосуванням пізнавальних засобів про­цесуальної діяльності (див. вище).

3-й підетап. Закінчення судового слідства.

Суд (судді), закінчуючи судове слідство, діють у такій послідов­ності:

1) головуючий запитує в учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме;

2) у разі заявления клопотань суд (суддя) обговорює їх і вирішує, про що складає ухвалу (постанову);

3) після виконання додаткових дій із вирішення клопотань го­ловуючий оголошує судове слідство закінченим.

3-й етап стадії судового розгляду — судові дебати.

Судові дебати — це самостійна частина судового розгляду кри­мінальної справи, в якій його учасники дають оцінку діям підсуд­ного, аналізують досліджені в суді докази, висловлюють висновки щодо винуватості чи невинуватості підсудного, щодо кваліфікації дій, міри покарання та інших питань, що їх повинен вирішити суд при постановленні вироку.

Судові дебати провадять за такими правилами:

1 Учасники судових дебатів виступають у визначеному порядку, що передбачений ст. 318 КПК: прокурор, потерпілий і його пред­ставник, цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представ-

298

ники, захисник, підсудний. Порушення цього порядку, так само, як і позбавлення учасника судового розгляду (підсудного) слова у дебатах, є істотним порушенням процесуального закону і зумов­лює скасування вироку (п. 13 ч. 2 ст. 370 КПК).

Якщо у справі беруть участь кілька захисників, то послідовність їх виступів у дебатах визначають ці особи за домовленістю між собою. Якщо такої домовленості не досягнуто — це питання вирі­шує головуючий.

2. Учасники судового розгляду мають право в судових дебатах посилатися тільки на ті докази, які було досліджено в судовому засіданні. Якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази, суд за клопотанням учасника судового розгляду або з власної ініціативи відновлює судове слідство. Останнє провадить тільки в межах дослідження того доказу, у зв'язку із яким його було відновлено (провадити додаткову перевірку інших доказів суд не вправі). Після закінчення відновленого судового слідства суд знову відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставині надає можливість виступити із промовою всім учасникам судового розгляду (як тим, що вже виступили раніше, так і тим, які не встигли цього зробити).

3. Суд не вправі обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий зупиняє учасників судових дебатів лише у разі, якщо вони:

• у промовах виходять за межі розглядуваної справи;

• неетично висловлюються на адресу окремих осіб;

• розголошують інтимні сторони життя тощо.

Закон не дозволяє встановлювати регламент судових дебатів. Однак їх учасники у значних за обсягом справах вправі повідомити головуючому для планування проведення наступних частин судо­вого розгляду свою думку про час, який потрібен для їхньої промови.

4. Підсудний, якого видалили із зали судового засідання за пору­шення його розпорядку, у судових дебатах участі не бере.

5. Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками.

Репліка — це повторний виступ у судових дебатах із заперечен­ням на виступ іншого учасника судових дебатів. Обмін репліками здійснюють за такими правилами:

• учасник судових дебатів, який виявив бажання виступити із реплікою, повинен пояснити, з приводу чиєї промови і в якій саме частині він бажає виступити;

• заперечення можуть стосуватися будь-якого питання, що стосу­ється суті обвинувачення, характеру злочину, тлумачення окремих Доказів, висловлювань, які зачіпають інтереси підсудного, потерпі­лого, цивільного позивача чи цивільного відповідача;

299

• заборонено користуватися правом репліки з метою доповнити чи змінити свій виступ;

• репліка не обмежується в часі, але головуючий може зупинити виступ учасника, який:

— повторює раніше сказане;

— виходить за межі справи;

— допускає неетичні висловлювання на адресу Інших учасників тошо;

• відмова скористатися реплікою не означає згоди з висловле­ним у судовому засіданні;

• правом обмінятися репліками користуються не тільки у від­повідь на виступ прокурора, потерпшого, а й у відповідь на виступ іншого захисника, якщо у справі є кілька підсудних та інтереси одного суперечать інтересам інших;

• реплікою можна скористатися лише один раз;

• право останньої репліки належить підсудному.

Після закінчення виступів з репліками головуючий оголошує судові дебати закінченими.

4-й етап стадії судового розгляду — останнє слово підсудного.

Останнє слово підсудного — це самостійна частина судового роз­гляду, s якій підсудний реалізує своє конституційне право на захист безпосередньо перед видаленням суду до нарадчої кімнати для вирішення питання про його винуватість і покарання та постанов­ления вироку.

Виступ підсудного із останнім словом здійснюється за такими правилами.

1. Проголошення останнього слова — це право, а не обов'язок підсудного. Він може відмовитися від цього, не пояснюючи причин. Заяву про відмову обов'язково заносять до протоколу судового за­сідання.

2. Право на останнє слово зберігається у всіх випадках, в тому числі:

— якщо він відмовився від захисника;

— якщо він відмовився від давання показань;

• за тимчасового видалення його із зали судового засідання за порушення порядку (ч. 1 ст. 272 КПК).

3. Підсудний може бути позбавлений останнього слова у випадках:

— заочного розгляду справи (ст. 262 КПК);

— видалення за порушення порядку на весь час судового роз­гляду (ч. 1 ст. 272 КПК).

4. Порушення судом права підсудного на останнє слово є істот­ним порушенням кримінально-процесуального закону, наслідком цього є скасування вироку (п. ІЗ ч. 2 ст. 370 КПК).

5. Зміст останнього слова І час його проголошення не регла­ментовано. Однак головуючий може зупинити підсудного, якщо той

300



попускає нецензурні висловлювання, образи на адресу суддів та інших учасників, погрози шодо них тощо. В таких випадках голову­ючий попереджає підсудного про наслідки його подібної поведінки, якими можуть бути:

— позбавлення останнього слова;

— видалення із зали судового засідання.

6. Підсудний вправі наводити на свій захист будь-які аргументи.

7. Запитання до підсудного не ставлять.

8. Пояснення підсудного в останньому слові не розцінюють як докази і суд не може посилатися на них у вироку. Якшо підсудний у останньому слові посилається на:

— нові докази;

— участь інших осіб;

— нові докази, які не були предметом дослідження, то

суд поновлює судове слідство для перевірки викладеної підсуд­ним інформації.

9. Зміст останнього слова підсудний визначає самостійно, в тому числі без допомоги захисника. Тому клопотання з боку підсудного або його захисника щодо оголошення перерви для спільного форму­вання змісту останнього слова суд має визнавати безпідставним.

Значення останнього слова підсудного полягає в тому, що під його впливом значною мірою формується внутрішнє переконання суддів. Суд, видаляючись до нарадчої кімнати для постановления вироку, зберігає враження від останнього звернення до нього під­судного, його оцінки вчиненого, висловлених прохань і обіцянок. Саме тому після останнього слова підсудного суд негайно (з метою збереження вражень) видаляється до нарадчої кімнати.

Якщо суду потрібно зробити перерву у роботі перед видаленням до нарадчої кімнати, то її доцільно оголосити перед останнім словом підсудного, а якщо їх кілька — перед останнім словом одного із останніх підсудних.

Перед видаленням до нарадчої кімнати головуючий оголошує присутнім, коли орієнтовно суд повернеться для проголошення вироку.

5-й етап сталії судового розгляду — постановления вироку.

Постановления вироку — заключний етап стадії судового розгляду, зміст якого становлять нарада суддів в умовах, які унеможливлю­ють сторонній вплив на них, прийняття рішення і оформлення його вироком та проголошення вироку.

Процесуальний порядок постановления вироку.

1. Проведення наради суддів. Видалившись до нарадчої кімнати, СУД під керівництвом головуючого проводить нараду, в ході якої обговорюють всі питання, які підлягають вирішенню при постанов-•тенні вироку (ст. 324 КПК). Вирок постановляють тільки в нарадчій кімнаті.

ЗОЇ

Народна кімната — це ізольоване приміщення суду або інше спеціальне приміщення (в разі, якщо справу розглядають не в приміщенні суду), в якому суд колегіальне чи суддя одноособове постановляють вирок і яке є пристосованим для зосередженої і тривалої роботи суддів та убезпечує від можливого стороннього впливу на них.

Робота суддів в нарадчій кімнаті здійснюється за такими прави­лами:

• заборонено присутність сторонніх осіб (порушення цього пра­вила є безумовною підставою для скасування вироку, незалежно від тривалості перебування в нарадчій кімнаті сторонньої особи і від того, чи вплинув цей факт на суддів, чи ні);

Ф при постановленні вироку в нараді беруть участь лише судді, що входять до складу судової колегії у розглядуваній справі. Зміна складу суддів не допускається.

Якщо хтось із суддів не може продовжувати участь у нараді, його замінюють іншим суддею і розгляд справи розпочинають спочатку.

Запасний народний засідатель може бути включений до складу суду замість вибулого народного засідателя. Тоді суд відновлює роз­гляд справи і якщо народний засідатель не вимагає відновлення судових дій, суд видаляється до нарадчої кімнати, де нарада суддів починається спочатку;

• заборонено розголошувати міркування, що висловлювалися в нарадчій кімнаті. Тому суддя не може використовувати телефон­ний зв'язок ані для вирішення питань, пов'язаних зі справою, ані для вирішення особистих питань;

• всі питання обговорюють колегіальне в умовах рівноправнос­ті суддів, що запобігає однобічності висновків у кримінальній справі та допомагає уникнути судових помилок;

• головуючий подає свій голос останнім;

• заборонено залишати нарадчу кімнату до моменту проголо­шення вироку. Якщо протягом одного дня неможливо постано­вити вирок, то з настанням ночі суд вправі перервати нараду для відпочинку — до початку наступного робочого дня в суді.

Питання, з приводу яких проводиться нарада суддів, поділяють на такі групи:

1) група питань, пов 'язшшх із подією злочину:

— чи мало місце діяння;

• чи містить воно склад злочину;

— чя вчинив це діяння підсудний;

— чи винен він у вчиненні цього діяння тощо;

2) група питань, пов 'язаних із покаранням:

— чи підлягає підсудний покаранню;

— чи є обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання і які саме;

302


якою має бути міра покарання;

.—- визначення виду установи виконання покарань тощо;

3) група питань, пов'язаних із цивільно-правовими наслідками злочину:

— чи підлягає задоволенню цивільний позов;

— якщо так, то на чию користь і в якому розмірі;

— чи підлягають відшкодуванню збитки, завдані злочином, якщо цивільний позов не було заявлено;

— як учинити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову тощо;

4) група питань, пов 'язаних із:

— охороною майна засудженого;

— влаштуванням його неповнолітніх дітей, які залишилися без нагляду;

5) питання, що гарантує виконання вироку:

— обрання запобіжного заходу щодо підсудного до вступу вироку в законну силу.

2. Відновлення судового слідства (ст. 326 КПК). Підставою до відновлення судового слідства є визнання судом необхідності з'ясувати будь-яку обставину, що має значення для справи.

3. Складання вироку (ст. 332 КПК). Вирок пише один із суддів мовою, якою провадилося судове засідання. Виправлення застеріга­ються І підписуються всіма суддями в нарадчій кімнаті до проголо­шення вироку.

4. Підписання вироку (ст. 339 КПК). Вирок підписують всі судді. Якшо у вироку немає підпису хоча б одного із суддів, незалежно від причини цього, — це безумовна підстава до скасування вироку. Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою окрему думку, яку приєднують до справи, однак не оголошу­ють. Право на окрему думку зобов'язує суддів, які прийняли інше рішення, обґрунтовано відхилити думку судді, який залишився в меншості. Це посилює взаємний контроль суддів за правильністю рішень з будь-якого питання, обговорюваного при постановленні вироку.

5. Проголошення вироку (ст. 341 КПК). Вирок суду проголошують у залі судового засідання. Тільки з моменту проголошення вирок набуває силу акта правосуддя. Виходячи із цього законодавець вста­новив, що навіть при розгляді кримінальної справи в закритому засіданні вирок проголошують публічно. Всі присутні заслуховують вирок стоячи. Після проголошення вироку головуючий роз'яснює засудженому або виправданому:

— строк і порядок оскарження вироку;

— його право на ознайомлення з протоколом судового засідання і на подання зауважень на нього.

303

6. Вручення копії вироку засудженому або виправданому (ст. 344 КПК). Вирок вручають засудженому (виправданому) і направля­ють прокуророві в триденний строк після проголошення.

2.5. Кінцеві рішення стадії

У результаті розгляду кримінальної справи суд може ухвалити одне із таких кінцевих для цієї стадії рішень.

1. Вирок — це рішення суду першої (а в окремих випадках і апе­ляційної) інстанції, постановлене в судовому засіданні з питання про винуватість чи невинуватість підсудного та про призначення або непризначення йому покарання. Вирок може вирішувати й інші питання (про цивільний позов, речові докази тощо).

Ознаки вироку:

1) це єдине рішення в державі, згідно із яким особу може бути визнано винною у вчиненні злочину;

2) справедливість (справедливим є вирок, в якому правильно (із соціальних І особистих позицій) визначено міру рівності громадян перед законом і судом, міру злочинного діяння і покарання за нього);

3) із набранням вироком чинності втрачає правове значення презумпція невинуватості;

4) вирок є найавторитетнішим в кримінальному процесі рішен­ням, бо постановляється іменем держави;

5) він є обов'язковим до виконання всіма юридичними і фізич­ними особами;

6) це гарантія прав і законних інтересів громадян, бо постанов­ляється в процесуальній формі, що забезпечує його законність і обгрунтованість;

7) він має преюдиційне значення (див. п. 9 ч. 1 ст. 6 КПК). Вирок суду може бути обвинувальний або виправдувальний. Обвинувальний вирок суд постановляє лише за умови, якщо в

ході судового розгляду винуватість підсудного у вчиненні злочину доведено. Цей вирок не може грунтуватися на припущеннях. Обви­нувальний вирок може бути двох видів:

1} із призначенням покарання;

2) зі звільненням засудженого від відбування покарання на під­ставах, передбачених ст. 80 КК.

Виправдувальний вирок постановляють у випадках, якщо:

— не встановлено події злочину;

— у діянні підсудного немає складу злочину;

- не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Якщо при постановленні виправдувального вироку за недоведе­ністю участі підсудного у вчиненні злочину особа, яка вчинила цей злочин, залишається невиявленою, суд після набрання вироком

304



законної сили виносить ухвалу про направлення справи прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, винної у вчиненні цього злочину.

Вирок має певну структуру, яку визначено кримінальне-про­цесуальним законом. Цей процесуальний акт складається із трьох частин: 1) вступна (ст. 333 КПК); 2) мотивувальна (ст. 334 КПК); 3) резолютивна (ст. 335 КПК).

2. Рішення про направлення кримінальної справи на додаткове до-судове слідство (ст. 281 КПК).

3. Рішення про закриття кримінальної справи (ст. 282 КПК) прий­мається судом за наявності таких підстав:

• наявність обставин, передбачених пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 ст. 6 і статтями 7, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 КПК;

• відмова прокурора підтримувати державне обвинувачення і не­бажання потерпілого скористатися правом продовжувати підтри­мувати обвинувачення (ч. 2 ст. 267 КПК);

• примирення сторін або неявка потерпілого в судове засідання без поважних причин (у справах про злочини, зазначені у ч. 1 ст. 27 КПК.

Рішення про направлення справи на додаткове досудове слідство і про закриття справи суд оформлює ухвалою, а суддя — постано­вою. Ухвала (постанова) виноситься судом (суддею) у нарадчій кім­наті і викладається у вигляді окремого документа, який підписує весь склад суду.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:

1. Основним завданням стадії судового розгляду є вирішення судом питання про винуватість підсудного і його покарання. В цій стадії вирішують й інші питання: про застосування до підсудного запобіжного заходу, про цивільний позов, долю речових доказів та інші.

2. У стадії судового розгляду учасники кримінального процесу набувають додаткових прав.

3. Під час судового розгляду справи прокурор має право змінити обвинувачення.

4. За результатами розгляду кримінальної справи суд може поста­новити вирок (обвинувальний або виправдувальний), направити справу на додаткове розслідування, закрити справу.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Стадія судового розгляду кримінальної справи є основною (центральною) в системі стадій вітчизняного кримінального процесу.

2. У цій стадії перевіряють всі докази, за винятком випадків, коли сторони погоджуються на скорочене судове слідство.

305

3. Основним підсумковим кримінально-процесуальним рішен­ням стадії судового розгляду є вирок.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативи о-правові акти

1. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституцій­ним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституцій нос ті) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) від 2 листопада 2004 р. № І5-рп/2004 // Вісник Конституційного Суду України. — 2004. — № 5.

2. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 лютого 1991 р. № 1 "Про завдання судів України по підвищенню рівня правосуддя" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. - К., 2004.

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. № 3 "Про застосування судами України кримінально-процесуаль­ного законодавства, шо регулює повернення справ на додаткове розсліду­вання".

4. Про практику застосування судами законодавства, шо регулює закрит­тя кримінальних справ (узагальнення Судової палати у кримінальних спра­вах Верховного Суду України) // Вісник Верховного Суду України. — 2004. - № 2.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 грудня 1996 р. № 15 "Про практику призначення військовослужбовцям покарання у ви­ді тримання в дисциплінарному батальйоні" // Постанови Пленуму Вер­ховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. № II "Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ" // Постанови Пле­нуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офі­ційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.

S. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 р. № 5 "Про виконання судами України законодавства І постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановления вироку" // Постанови Пленуму Верховного Суду Укра­їни у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. - К.. 2004.

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України від і квітня 1994 р. № 3 "Про строки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ".

10. Постанова Президії Верховного Суду України від 20 лютого 2004 р. № 5 "Про стан здійснення судочинства у 2003 році і завдання на 2004 рік" // Вісник Верховного Суду України. — 2004. —- № 4.

11. Наказ Генерального прокурора України від 2S жовтня 2002 р. № 5 "Про організацію підтримання державного обвинувачення в суді, за-

306

безпечення його відповідності кримінальному та кримінально-процесу­альному законодавству"