Передмова
| Вид материала | Курс лекцій |
- Частина захист інформації від витоку по технічнихканалах, 481.09kb.
- Передмова, 908.9kb.
- Управління освіти Кременчуцької міської ради Кременчуцька загальноосвітня школа І-ІІІ, 514.6kb.
- Передмова, 587.1kb.
- Передмова, 524.47kb.
- Передмова 5, 616.83kb.
- Правила безпечної роботи з інструментом та пристроями Київ 2001 передмова, 2909.45kb.
- Передмова, 1427.51kb.
- Правила безпеки для тютюнового та тютюново-ферментаційного виробництва передмова, 6226.62kb.
- Навчальний посібник підготовлено за сприяння Національного банку України, 5515.57kb.
І. ПОНЯТТЯ І ЗНАЧЕННЯ ІНСТИТУТУ ПІДСУДНОСТІ
264
Термін "підсудність" не завжди вживають для позначення одного й того самого поняття.
1. Говорячи про підсудність, мають на увазі повноваження (компетенцію) конкретного суду або судів певного рівня щодо розгляду як суду першої інстанції якоїсь групи (категорії) кримінальних справ. Таке значення вкладають, наприклад, у словосполучення "підсудність місцевого суду", "підсудність апеляційного суду".
2. Частіше йдеться про підсудність справи, під якою розуміють такі якості (ознаки, особливості) справи, за якими вирішують питання про те, в якому саме суді і в якому складі цього суду має розглядатися справа.
Отже, визначити підсудність означає з'ясувати:
1) той сул, який має розглядати справу;
2) склад суду.
Питання про склад суду, що розглядає справу, не є новим для сучасного кримінального процесу. Після судової реформи 1922— і 924 років протягом 70 років у судах всіх рівнів для всіх кримінальних справ, що розглядали по першій інстанції, існував стандартний "набір" суддів: один суддя-про фе сі о нал і два народні засідателі. Tovry питання про склад суду не виникало.
Воно набуло практичного звучання після прийняття 17 червня 1992 р. Закону України про внесення змін до К.ПК. Цим Законом передбачено можливість розгляду кримінальної справи одноособово сУлдею, який діє від імені суду.
265
Питання щодо колегіального чи одноособового розгляду кримінальних справ регламентовано у ст, 17 КПК та ст. 13 Закону України "Про судоустрій України" з урахуванням інстанційності судового провадження. Згідно з цими статтями провадження здійснюється:
• у місцевому (районному, районному в місті, міському, міськ-районному) суді (по першій інстанції):
— суддею одноособове, якщо санкція статті кримінального закону, за якою обвинувачують підсудного, передбачає покарання до 10 років позбавлення волі або більш м'яке покарання;
— колегією у складі трьох суддів, якщо санкція передбачає покарання більше 10 років позбавлення волі, за умови, що підсудний заявив клопотання про колегіальний розгляд справи (право на це йому роз'яснюють під час ознайомлення з матеріалами досудового слідства);
• в апеляційному суді (в суді обласного рівня або військовому суді регіону):
• по першій інстанції в складі двох професійних суддів і трьох народних засідателів;
— в апеляційному порядку (по другій інстанції) — трьох професійних суддів;
— у виключному порядку — не менше трьох професійних суддів;
• у касаційному суді (Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України; Військова судова колегія Верховного Суду України)*:
— у касаційному порядку (по другій чи по третій інстанції) —- трьох професійних суддів;
- у виключному порядку — не менше трьох професійних суддів або на спільному засіданні Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України (не менше 2/3 складу кожної з палат)".
Трирівнева система кримінальних судів узгоджується із адміністративно-територіальним поділом держави і забезпечує доступність правосуддя для кожного громадянина (ч. З ст. З Закону України "Про судоустрій України").
' Законом України "Про судоустрій України" (п. З ч. 2 ст 18, статті 32—37, підпункт 5 п. З розділу 7 "Прикінцеві та перехідні положення") передбачаюся створення Касаційного Сулу України як самостійного державного органу. Однак Рішенням Конституцій ного Суду України від II грудня 2003 р. Ms 20-рп/2003 положення цього Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України через те, шо в ній не згадано про такий судовий орган.
" Грунтовніше питання про кількісний склад суду під час перегляду судових рішень в порядку виключного провадження буде розглянуто у лекції, присвяченій цій стадії кримінального процесу.
266
Статтею 31 згаданого Закону передбачено можливість розгляду кримінальних справ судами присяжних, які повинні діяти у загальних апеляційних судах (крім Апеляційного суду України). Однак правової регламентації здійснення ними правосуддя у процесуальному законі поки ше немає.
Оскільки нині триває жвава дискусія щодо доцільності запровадження судів присяжних в Україні, звернімося до історії їх виникнення та еволюції.
Суди присяжних (суди з участю народного елемента) почали формувати в Англії ще в період раннього Середньовіччя. У країнах континентальної Європи діяли переважно чиновницькі суди, що дісталися у спадок від абсолютизму. Природне бажання покінчити зі "старорежимними" судами спонукало віднайти нові форми організації суду. Тому звернули увагу на суди присяжних.
Останні було запроваджено вперше у Франції в КПК 1808 p., під впливом політики Наполеону їх сприйняли майже всі країни Європи. Однак наприкінці XIX ст. інтерес до цих судів став послабшав. З'явилися закони, які передбачали, шо присяжні під час розгляду кримінальної справи можуть (або зобов'язані) вимагати, щоб у нарадчій кімнаті разом із ними перебував І брав участь в ухваленні рішення суддя-професіонал (спочатку у Швейцарії, потім у Франції, Австрії та ін.).
Цей процес означав реорганізацію судів присяжних у суди з розширеним складом і початок відмови від суду присяжних.
В Україні тільки розпочинається процес пошуку нових ефективних форм організації суду у кримінальних справах. Запровадження спочатку в Конституції України, а потім і в Законі України "Про судоустрій України" положень щодо суду присяжних є першим кроком на цьому шляху.
Правильне визначення підсудності не можна вважати звичайною юридично-технічною акцією. Воно має істотне процесуальне значення, що полягає у такому:
1) запобігання суб'єктивізму посадових осіб (прокурорів, суддів) > вирішенні питання про те, до якого суду необхідно направити справу для її розгляду по суті (не в будь-який, а тільки в той, шо визначений нормами правового інституту підсудності);
2) вибір суду, де мають розглядати кримінальну справу, і визначення його складу є важливими передумовами для реалізації під час розгляду і вирішення справи принципу повноти, всебічності й об'єктивності дослідження обставин вчинення злочину;
3) забезпечується своєчасність винесення кінцевого судового рішення (вироку);
4) реалізується одне із невід'ємних прав людини — право на розгляд і вирішення кримінальної справи щодо неї компетентним судом, тобто тим, до підсудності якого належить певна справа
267
(ст. 7 Загальної декларації прав людини; ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ч. 1 розділу 2 Концепції судово-правової реформи в Україні від 28 квітня 1992 p.);
5) враховується специфіка окремих категорій злочинів (наприклад військових).
ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:
1. Під підсудністю розуміють, по-перше, повноваження (компе- і тенцію) суду (судів) певного рівня з розгляду кримінальних справ, no-друге, ознаки кримінальної справи, за якими її мають розглядати в певному суді.
2. Визначити підсудність означає визначити, в якому суді та в ' якому складі цього суду мають розглядати кримінальну справу.
3. Головне значення інституту підсудності полягає у запобіганні суб'єктивізму прокурорів та суддів при вирішенні питання про направлення справи до суду для її розгляду по суті.
2. ВИДИ ПІДСУДНОСТІ
До ознак (властивостей), які характеризують і визначають підсудність, належать ознаки самого злочину (рід, характер), суб'єкт злочину, місце його вчинення та зв'язок кримінальних справ між собою, якшо їх кілька. Визначаючи підсудність окремої кримінальної справи конкретному судові, перелічені ознаки беруть у сукупності й оцінюють одночасно. Залежно вія перелічених ознак (властивостей) закон встановлює такі види підсудності;
1) родову (предметну);
2) спеціальну;
3) територіальну (місцеву);
4) за зв'язком справ.
Родова (предметна) підсудність визначається родом (видом) та характером вчиненого злочину й обумовлюється його кваліфікацією. За цією ознакою розмежовують повноваження кожної ланки судової системи як суду першої інстанції. Родову підсудність регламентує І пряма вказівка закону про віднесення певних категорій кримінальних справ до розгляду і вирішення їх судом окремої ланки.
Наприклад, згідно зі ст, 33 КП К районному (міському) суду -основній ланці судової системи держави — підсудні всі кримінальні справи, крім тих, шо підсудні судам виїдого рівня і військовим судам.
Згілно з ч. 1 ст. 21 Закону України "Про судоустрій України" ці суди мають назву міс
суду Автономної Республіки Крим, апеляційним судам областей, міст Києва і Севастополя підсудні такі кримінальні справи:
1) про злочини проти основ національної безпеки України, передбачені:
. ст. 109 "Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади";
• ст. 110 "Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України";
• ст. 111 "Державна зрада";
• ст. 112 "Посягання на життя державного чи громадського діяча";
• ст. 113 "Диверсія";
• ст. 114 "Шпигунство" КК;
2) про злочини, за вчинення яких КК передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
Зазначені аспекти родової підсудності є кримінально-правовими.
У випадках особливої складності або важливості справи, підсудної місцевому суду, апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва І Севастополя мають право прийняти її до свого провадження (ст. 34 КПК). Ініціатива про це може виходити від голови місцевого суду, голови апеляційного суду, обласного прокурора (ч. З ст. 232 КПК).
Усі ці злочини становлять велику суспільну небезпеку, є складними і мають важливе громадське значення. Це — кршиінааьно-процесуальний аспект підсудності справ.
Спеціальна (персональна, суб'єктна) підсудність визначається особливостями суб'єкта почину (його службовим становищем).
Цей вид підсудності стосується переважно кримінальних справ про злочини військовослужбовців та військовозобов 'язаних під час проходження ними військової служби, а також суддів, народних депутатів та деяких інших категорій посадових осіб. Спеціальна підсудність — це підсудність військовим судам, бо вони є спеціальними судами, хоч і входять до загальної судової системи. Зокрема, ст. 19 Закону України "Про судоустрій України" вказує, що військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону.
Військовим судам підсудні справи про:
1) злочини, вчинені:
• військовослужбовцями Збройних Сил України, Прикордонних иійськ, Служби безпеки України та інших військових формувань, Що створюються Верховною Радою України і Президентом України;
• військовослужбовцями під час проходження ними військових зборів;
268
269
2) злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені особами начальницького складу установ виконання покарань.
Кримінальні справи про злочини військовослужбовців, які вийшли у відставку, підсудні військовим судам тільки у разі, якщо злочини пов'язані із виконанням ними у минулому службових обов'язків. У всіх інших випадках справи підсудні "цивільним" судам.'
Військовим судам гарнізонів як судам першої інстанції підсудні справи про злочини осіб, які мають військове звання до підлолков-І ника, капітана другого рангу включно, крім тих справ, які підсудні] військовим судам вищого рівня (ст. 36 КПК).
Військовим судам регіонів, Військоио-Морських Сил як судам першої інстанції підсудні:
1) справи про злочини осіб, які мають військове звання полковника, капітана першого рангу і више;
2) справи про злочини осіб, які обіймають посаду від командира полку, командира корабля першого рангу і више, а також осіб, рівних їм за службовим становищем;
3) справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу законом передбачено можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
Стаття 13 Закону України "Про статус суддів" встановлює, що кримінальну справу щодо судді Конституційного Суду України та будь-якого суду загальної юрисдикції розглядає у першій інстанції апеляційний суд. Залежно від місця вчинення злочину кримінальну справу щодо судді Конституційного Суду України та будь-якого загального чи господарського суду розглядають по першій інстанції апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.
Кримінальну справу щодо судді будь-якого військового суду розглядають по першій Інстанції військові апеляційні суди регіонів І та апеляційний суд Військово-Морських Сил України.
Підсудність таких справ визначає Голова Верховного Суду Ук- і раїни або його заступник. При цьому справу не може розглядати: той суд, у якому обвинувачений працював суддею.
Територіальна (місцева) підсудність визначається місцем вчинення злочину. За територіальною ознакою визначають, якому конкретно з однойменних судів підсудна певна справа. За загальним правилом, її розглядають у тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин. Якшо місце вчинення злочину встановити неможливо, то справу має розглядати суд, в районі діяльності якого] закінчено досудове слідство в цій справі (ст. 37 КПК).
Підсудність зя зв'язком справ визначається можливістю об'єднання в одному провадженні кримінальних справ про обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненні одного або кількох злочинів,
270
які (справи) підсудні за територіальною чи родовою ознакою різним судам.
При цьому діють такі правила'.
\) уразі об'єднання в одному провадженні кримінальних справ з обвинувачення декількох осіб у вчиненні декількох злочинів, якщо ці справи підсудні двом або декільком однойменним судам, справу розглядає той суд, в районі діяльності якого було порушено кримінальну справу або закінчено досудове слідство (ст. 39 КПК);
2) якщо одну особу або групу осіб обвинувачують у вчиненні декількох злочинів, справи про які підсудні різнойменним судам, то справу розглядає вищий з цих судів (ч. 1 ст. 40 КПК);
3) якщо одну особу або групу осіб обвинувачують у вчиненні декількох злочинів і справа хоча б про одну з них або про один із злочинів підсудна військовому суду, то справу розглядає військовий суд (ч. 2ст. 40 КПК).
Окрім того, у судах різних судових юрисдикцій (інстанцій) може бути запроваджено спеціалізацію суддів із розгляду конкретних категорій справ певної юрисдикції (ч. З ст. 19 Закону України "Про судоустрій України"; ч. 1 розділу 2 Концепції судове-правової реформи в Україні від 28 квітня 1992 p.).
ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:
1, До ознак, що характеризують і визначають підсудність, належать ознаки самого злочину (рід, характер), суб'єкт злочину, місце його вчинення та зв'язок кримінальних справ між собою, якщо їх декілька.
2. Залежно від цих ознак закон встановлює такі види підсудності: родову (предметну); спеціальну; територіальну (місцеву); за зв'язком справ.
3. ПЕРЕДЛІТНЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ З ОДНОГО СУДУ ДО ПІШОГО
Передання кримінальної справи з одного суду до іншого може мати місце з процесуальних або організаційних підстав. Всіх їх регламентовано ст. 38 КПК.
Процесуальними підставами є такі.
1. Непідсудність справи суду. В цьому разі суддя (суд) діє в такому порядку:
• якщо непідсудність виявлено в стадії попереднього розгляду справи, то справу одразу направляють за підсудністю за постановою судді;
• якщо підсудність справи іншому однойменному суду виявлено вже в ході судового засідання, то суд продовжує її розгляд, якщо це
271
не може завдати шкоди повноті та об'єктивності дослідження обставин справи. Якщо ж такої шкоди може бути завдано, то розгляд справи припиняють І її направляють за підсудністю;
• якщо з'ясують, що справа підсудна суду вищого рівня або військовому суду, то суд зобов'язаний надіслати справу за підсудністю. Якщо ж розгляд справи розпочато у суді вищого рівня, то навіть якщо з'ясують, що нона підсудна суду нижчого рівня, то передання її до цього суду не допускається.
Наведені вище винятки із правил про підсудність спрямовано на усунення тяганини і пов'язаної з нею затримки судового розгляду та вирішення кримінальної справи. Тому говорити про порушення права підсудного на розгляд його справи компетентним судом не можна.
2. Доцільність переданая справи. Передання кримінальної справи від суду, якому вона підсудна, до іншого однойменного суду з підстав доцільності може мати місце лише до початку її розгляду в судовому засіданні.
Доцільність полягає в забезпеченні:
• більш об'єктивного і повного розгляду справи;
• виховного впливу судового розгляду, що його може бути забезпечено у разі, якщо більшість свідків у справі перебувають на території діяльності однойменного суду або якщо там проживає чи працює обвинувачений.
Критерії визначення доцільності є досить "розмитими", бо в основу покладено оціночні поняття: "найбільш повний і об'єктивний розгляд справи", "найкраще забезпечення вихоиної ролі судового розгляду". Адже підсудний має право на "свій" суд, тобто той, який чітко визначено законом, а не той, що за суб'єктивними критеріями визначить для нього прокурор чи інший суд.
Організаційні підстави. Необхідність передання справи до іншого однойменного суду може виникнути і в інших випадках, з причин суто організаційного характеру:
• якщо у справі заявлено і задоволено відвід судді та можливості заміни його іншим немає. Згідно З ч. 4 ст. 57 КП К у випадках, якшо відведено головуючого суду, а також при його самовідводі слухання справи підкладають для заміни його іншим суддею або справу передають до суду вищого рівня для вирішення питання про її підсудність;
• якщо головуючий у справі вже брав участь у її розгляді, а можливостей сформувати новий склад суду після скасування вироку у цього суду немає. Така ситуація може мати місце в разі, якшо суд апеляційної інстанції направляє справу після скасування вироку в той самий суд, але в новому складі (ч. 2 ст. 374 КПК);
• якщо суд, якому підсудна справа, малочисельний і зайнятий розглядом Іншої справи протягом тривалого часу.
272
ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:
1. Передання кримінальної справи з одного суду до іншого може мати місце з процесуальних або з організаційних підстав.
2. Процесуальними підставами передачі справи є непідсудність справи суду та доцільність її передачі.
ВИСНОВКИ З ТЕМИ:
1. Підсудність визначається як повноваженнями судів, так і ознаками кримінальної справи.
2. В Україні кримінальні справи розглядаються як одноособове суддею, так і колегІально. Законом передбачено розгляд справ в суді присяжних, але останні на сьогодні ще не утворено.
3. Інститут підсудності є гарантією реалізації права підсудного на розгляд його справи компетентним судом, тобто тим, до підсудності якого вона належить.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ
Нормативно-правові акти
1. Закон України від 7 лютого 2002 р. "Про судоустрій України" // Офіційний вісник України. — 2002. — № 10. — Ст. 441.
2. Закон України від 15 грудня 1992 р. "Про статус суддів" // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 8. — Ст. 56.
3. Закон України від 23 грудня 1993 р. "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 1]. - Ст. 50.
4. Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2003 р. № 20-рп/2003 у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 3 частини другої ст. 18, статей 32, 33, 34, 35, 36, 37, підпункту 5 пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій України" (справа про Касаційний суд України) // Офіційний вісник України. — 2003. - № 51. — Ст. 2705.
5. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р. № 1506 "Про затвердження Порядку виплати винагороди та відшкодування витрат на проїзд І наймання житла, виплати добових народним засідателям і присяжним за час виконання ними обов'язків у суді" // Офіційний вісник України. - 2002. - № 42. - С. 103.
6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. nb 4 "Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В- Т. Маяяренка. -К., 2004.
7. Постанова Пленуму Верховного Суду України від IS червня 1999 р. № 10 "Про застосування законодавства, що передбачає державний захист
273
суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маля-ренка. — К., 2004.
Наукові та навчальне-методичні джерела
1. Бринцев В. Шляхи подальшого реформування судочинства з метою забезпечення належної дії Закону України "Про судоустрій України" //| Право України. - 2002. - № 10.
2. Брынцев В. Д. Единоличный судья в правовом государстве. Его ста-; туе и функции. — Харьков, 1995.
3. Гусева Л. Н. Подследственность и подсудность в советском уголовном процессе. — М., 1974.
4. Гальперин И. М. Предание суду. — М., 1965.
5. Котляр В. Суд присяжних не для України // Право України. -1998. - № 9.
6. Кулъчицький В., Сидорчук О. Суд присяжних І наукова думка про нього в Україні після судової реформи 1864 p. // Право України. -2003. - 3* 6.
7. Нечипорук С. Принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального і індивідуального порядку розгляду справ // Право України. - 2003. - № 11.
8. Русанова І. Становлення суду присяжних в Україні: деякі міркування // Право України. - 1999. - № 7.
9. Соловьев В. В., Громов Н. А., Симиїин В. И. Подсудность, ее признаки и значение // Российская юстиция. — 1995. — X? 10.
10. Тертишник В. М. Суд присяжних і мирові судді: історичний досвід, перспективи становлення та актуальні проблеми // Наук, вісник Дніпропетровського юрид. ін-ту МВС України. — 2000. — № 3.
11. Черепій П. М. Система і повноваження органів кримінального судочинства у ФРН і Україні. — К.; 2005.