Передмова

Вид материала

Курс лекцій

Содержание Висновки з питання 4 Висновки з Притягнення особи як обвинуваченого 1. Сутність і значення притягнення особи як обвинуваченого

Подобный материал:

• Частина захист інформації від витоку по технічнихканалах, 481.09kb.
• Передмова, 908.9kb.
• Управління освіти Кременчуцької міської ради Кременчуцька загальноосвітня школа І-ІІІ, 514.6kb.
• Передмова, 587.1kb.
• Передмова, 524.47kb.
• Передмова 5, 616.83kb.
• Правила безпечної роботи з інструментом та пристроями Київ 2001 передмова, 2909.45kb.
• Передмова, 1427.51kb.
• Правила безпеки для тютюнового та тютюново-ферментаційного виробництва передмова, 6226.62kb.
• Навчальний посібник підготовлено за сприяння Національного банку України, 5515.57kb.

Експертиза (гл. 18, статті 75—76 КГЖ).

Експертиза — це слідча дія, змістом якої є дослідження за до­рученням слідчого доказів, яке провадять особи, що володіють знаннями в певній галузі (експерти), і складають висновок зі спе­ціальних питань.

Процесуальна характеристика призначення експертизи.

1. Експертизу проводять за постановою слідчого, в якій зазна­чають:

— підстави до її проведення;

— прізвище експерта або назву установи, яким доручено Ті про­ведення;

— питання, на які експерт повинен дати відповіді;

— об'єкти, які має бути досліджено;

— матеріали кримінальної справи (для ознайомлення з ними експерта).

2. Провадять без санкції прокурора і без рішення суду. Винятком є випадки, коли при проведенні судово-медичної або судове-психіат­ричної експертизи виникає потреба тривалого спостереження за обвинуваченим. У цьому разі слідчий повинен скласти подання, погодити його з прокурором І направити до суду для вирішення питання про поміщення обвинуваченого до відповідного медичного закладу. За позитивного вирішення цього питання суд виносить постанову. На неї прокурор, обвинувачений, його захисник чи за­конний представник протягом трьох діб можуть подати апеляцію до апеляційного суду. Подання апеляції не зупиняє виконання постанови судді.

3. Участь понятих не передбачено,

4. Мета експертизи: з'ясувати питання, для вирішення яких потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання.

5. Підстава: необхідність використання наукових, технічних або інших спеціальних знань для вирішення певних питань при про­вадженні в справі. Чи потрібно призначати експертизу — визначає в кожному окремому випадку посадова особа, яка здійснює про­вадження у кримінальній справі'. Однак у певних випадках призна­чення експертизи є обов'язковим (ст. 76 КПК), а саме:

1) для встановлення причин смерті;

2) для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;

' Хоча в практиці діяльності органів досудового слідства і сулу експертизу Призначають, як правило, в кожному випадку виникнення необхідності вико­ристання у кримінальній справі спеціальних знань.

213

3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвину­ваченого за наявності в справі даних, які зумовлюють сумнів щодо його осудності (обов'язок слідчого визначити психічний стан обви­нуваченого закріплено і в ст. 204 КПК);

4) для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені ст. 155 КК "Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості";

5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримі­нальну відповідальність і якшо про це немає відповідних докумен­тів і неможливо їх одержати.

6. Місце провадження:

— експертна установа;

— місце провадження досудового слідства;

— зал судового засідання.

7. Спеціальні правила:

1) як експерта може бути викликано будь-яку особу, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань;

2) не можуть бути експертами особи, які перебувають у службо­вій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами в справі;

3) питання, які ставлять експертові, і його висновок ие повинні виходити за межі спеціальних знань цієї особи (якшо питання ви­ходить за межі його компетенції або наданих матеріалів недостатньо для дачі висновку, експерт у письмовій формі повідомляє орган, що призначив експертизу, про неможливість дати висновок — ч. 4 ст. 77 КПК). Наприклад, заборонено ставити перед експертом питан­ня щодо юридичної кваліфікації дій обвинуваченого. Хоча останнім часом у теорії дискутують щодо можливості запровадження в кри­мінальний процес правової експертизи;

4) експерт дає висновок від свого імені та несе за нього особисту відповідальність;

5) висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слід­чого, прокурора і суду не є обов'язковим (але незгоду з ним має бути мотивовано у відповідних постанові, ухвалі, вироку).

8. Процесуальний порядок призначення і провадження експертизи. Визнавши провадження експертизи необхідним, слідчий виконує процесуальні дії а такій послідовності:

1) складає постанову про призначення експертизи — ст. 196 КПК;

2) ознайомлює з цією постановою обвинуваченого (підозрюва­ного) і роз'яснює йому права при призначенні та проведенні експер­тизи, про шо складає протокол, — ст. 197 КПК;

3) за необхідності одержує зразки для експертного дослідження в порядку, передбаченому ст. 199 КПК;

— складає постанову про вилучення або відібрання зразків по­черку та інших зразків, необхідних для експертного дослідження;

— вилучає або відбирає зразки, про що складає протокол;

4) направляє постанову, об'єкти, що підлягають дослідженню, та зразки до експертної установи — ст. 198 КПК;

5) після провадження експертизи та отримання висновку від експерта — оцінює цей висновок;

6) пред'являє обвинуваченому (підозрюваному) висновок експер­та, про що складає протокол,

9. Учасники призначення експертизи: слідчий і експерт (комісія експертів).

10. Способи фіксації: пунктом 3,9 Інструкції про особливості здій­снення судово-експертної діяльності атестованими судовими

-----„-------.....„.„т. „ .тшіліга bumy г ПҐЧ1ІЯПІЧҐ1НЯНИК ЄКСПЄПТ-

214

•-ЛІДЧИ)

вачени

снення сулин(_1-слиш;у 11 и І jimjinnuv 11 mw. >-.._и..,.,-... „_Jff—.......

експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експерт­них установах (затв. наказом Міністерства юстиції України від 24 грудня 2003 р. № ПО/5), передбачено можливість складання експертом за результатами провадження експертизи таких підсум­кових документів;

— висновок експерта;

- повідомлення про неможливість дати висновок.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 4:

1. Правова регламентація слідчих дій має системний характер.

2. Характеристику слідчих дій допільно здійснювати за логіко-правовою схемою, що дозволяє опанувати матеріал повно і всебічно.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Слідчі дії є частиною системи кримінальне-процесуальних

дій.

2. Вони є основними серед інших пізнавальних дій, здійсню­ваних у кримінальних справах.

3. Система слідчих дій не є сталою, вона постійно розвивається.

4. Слідчі дії здійснюють із урахуванням як загальних, так і спе­ціальних правил.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативио-правоеі акти

1. Закон України від 25 лютого 1994 р. "Про судову експертизу" // Голос України. — 1994 р. — 21 квітня.

2. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз, затв. наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5 // Офіційний вісник України, — 1998. — № 46. — Ст. 1715.

3. Інструкція про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, них, органів дізнання і ухгвл судів про привід підозрюваних, обвину-

:, підсудних, свідків, потерпілих, затв. наказом Міністра внутрішніх

215

справ України від 23 грудня 1995 p. № 864 // Офіційний вісник Укра­їни. - 1998. - № 46. - С- 172.

4. Інструкція про проведення судово-медичної експертизи, затв. наказом МОЗ України від 17 січня 1995 р. № 6 // Судові експертизи в Україні: Збірник нормативних актів: станом на 15 червня 2002 р. — К., 2002.

5. Інструкція про особливості здійснення с удово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спе­ціалізованих експертних установах, затв. наказом Міністерства юстиції України від 24 грудня 2003 р. № 170/5 // Офіційний вісник України. — 2003. - .V» 52. - Ч. 2. - Ст. 2853.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від ЗО травня 1997 р. № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.

Наукові та к а вчально-м столичні джерела

1. Аленин Ю. П. Процессуальные особенности производства следствен­ных действий. — Кіровоград, 2002.

2. Бараннік Р. Дотримання принципу свободи від самовикриття під час провадження слідчих дій // Право України. — 2004. — N° 7.

3. Банько І. М. Удосконалення процесуальної регламентації протоко­лювання слідчих дій та додатків до протоколів // Наук, вісник ДЮІ МВС України. - 2000. - № 3.

4. Горбачев О. Слідчі дії: термінологія, поняття, види // Вісник Акаде­мії правових наук України. — Харків, 1997. — Вип. 2.

5. Денисюк С. Ф., Шепитько В. Ю. Обыск В системе следственных действий: Науч.-практ. пособие. — Харьков, 1999-

6. Лоза Ю. Слідчі дії: поняття, сутність, ознаки, види // Право Укра­їни. - 2003. - N° 9.

7. Макаренко Є. І., Негодченко О, В., Тертишник В. М. Експертизи на досудовому слідстві. — Дніпропетровськ, 2001.

8. Макаренко Є. І., Негодченко О. В., Термитник В. М. Огляд місця події. — Дніпропетровськ, 2001.

9. Ромашок Б. Призначення експертизи на досудовому слідстві: деякі проблемні питання // Право України. -2003. — ]* 3.

10. Рыжаков А. П. Следственные действия (понятие, виды, порядок производства). — М., 2001.

11. Тертышиик В. М. Обыск. — Харьков, 1997.

12. Тертышнак В- М., Фурман Н. А. Допрос на предварительном следс­твии. — Харьков, 1996.

13. Удалова Л- Д- Освідування при розслідуванні злочинів. — К., 1998.

14. Черненко А. П. Кримінальне-процесуальна регламентація слідчих дій: Монографія. — Дніпропетровськ, 2005.

15. Черненко А. П. Система слідчих дій // Науковий вісник Юрид. акад. МВС України. - 2004. - № 2.

16. Черненко А П. Норми кримінально-процесуального права, що рег­ламентують слідчі дії: загальна характеристика // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004. - № 6.

17. Черненко А. П. Поняття та ознаки слідчої дії // Науковий вісник Юрид. акад. МВС України. - 2003'. — № 3.

18. Шейфер С. А. Следственные действия. Система и процессуальная форма. - М., 2001.

19. Юрина Л. Г., Юрин В. М. Контроль и запись переговоров. — М., 2002.

ЛЕКЦІЯ 10

ПРИТЯГНЕННЯ ОСОБИ ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО

1. Сутність і значення притягнення особи як обвинуваченого.

2. Підстави та умови притягнення особи як обвинуваченого.

3. Процесуальний порядок (процедура) притягнення особи як обвинуваченого.

4. Зміна і доповнення обвинувачення на досудовому слідстві.

1. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ПРИТЯГНЕННЯ ОСОБИ ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО

Викриття винних і забезпечення правильного застосування за­кону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до кримінальної відповідальності, і жоден невинний не був покараний, є завданнями кримінального судочинства (ст. 2 КПК).

Досудове слідство спрямовано на виконання цих завдань, а точ­ніше — на встановлення конкретної особи, винної у вчиненні злочину, за ознаками якого порушено кримінальну справу.

У разі виконання цього завдання повною мірою починає реалі­зовуватися функція обвинувачення в кримінальному процесі.

Притягнення особи як обвинуваченого і притягнення особи до кримі­нальної відповідальності — тісно пов'язані, але не тотожні поняття.

Кримінальна відповідальність — кримінально-правове поняття, пов'язане з кримінальним покаранням особи. В основі її в пра­вовій державі містяться правовідносини, однією із сторін яких є особа, що вчинила злочин, а тому зобов'язана зазнати певних правових обмежень, а іншою — держава з її правом публічного засудження винного і призначення законного, обгрунтованого і справедливого покарання. Ці правовідносини виникають Із моменту вчинення злочину. Отже, не органи держави, а закон покладає на винного кримінальну відповідальність. Суд своїм обвинувальним нироком лише констатує наявність кримінально-правових відносин і від імені держави покладає на винного покарання. Кримінальна відповідальність реалізується в стадії судового розгляду.

Загальним об'єктом всієї сукупності кримінальне-процесуаль­них відносин є зазначені вище відносини між особою і державою. У зв'язку з цим притягнення особи як обвинуваченого — це кримі­нально-процесуальне поняття, це лише наявність претензій держави На реалізацію свого права щодо публічного визнання особи винною. Притягнення особи як обвинуваченого означає попереднє визна-

216

217

чення змісту кримінально-правового спору між державою та обви­нуваченим', однак не передбачає визнання останнього винним, зло­чинцем. Акт притягнення особи як обвинуваченого може мати міс­це лише в стадії досудового слідства.

Сутність акту притягнення особи як обвинуваченого, який здій­снюється в стадії досудового слідства, полягає в тому, що слідчий робить попередній висновок про наявність між конкретною особою і державою кримінальне-право в их відносин.

Особа, вчинивши злочин, ставить себе в особливі відносини з державою, бо з моменту вчинення злочину вона зобов'язана відпо­відати за свої дії перед державою, до того ж:

• кримінальна відповідальність як визначений законом обоє 'язок понести відповідальність виникає з моменту вчинення злочину, не­залежно від того, чи знають про вчинення злочину відповідні органи державної влади;

• слідчий спеціальним процесуальним актом ставить особу в умови, за яких обоє 'язок понести кримінальну відповідальність тран­сформується в реальну необхідність (таким актом є постанова слід­чого про притягнення особи як обвинуваченого);

• висновок слідчого про винність особи має попередній характер (остаточно питання про винність вирішує суд, який І призначає покарання за вчинений злочин):

• у разі постановления обвинувального вироку суд встановлює покарання як матеріальне вираження кримінальної відповідаль­ності особи;

• якщо постановлено виправдувальний вирок, то це означає, що між особою, притягнутою як обвинувачений, і державою в дійсності не було розглядуваних у межах кримінальної справи кри­мінально-правових відносин, а висновки слідчого про наявність підстав для кримінальної відповідальності не було підтверджено.

Відповідно до викладених положень, обвинувачення слід визна­чати таким чином.

Обвинувачення — це вимога спочатку органів досудового слідства, а потім — прокурора (в справах приватного обвинувачення — ви­мога потерпілого) щодо судового визнання належного державі права

' Головними учасниками (сторонами! нього спору є. з одного боку, органи обвинувальної влади (слідчий, прокурор], а з іншого — особа, притягнута як обвинувачений. Змагальна конструкція кримінального процесу передбачає ве­дення такого спору перед незалежним і неупередженим арбітром — судом. На досудовому слідстві змагальні елементи виявляються поки незначною мірою, хоча і поступово розширюються. Вони стосуються в основному контролю суду за прийняттям органами обвинувальної влади рішень, якими суттєво обмежу­ються ПраВл уЧаСниКів КрйміНаЛЬНОГО ПрОЦССу ДаВаННЯ ЛОЇВОЛу На ПрОБйДЖсп-

ня обшуку в житлі або іншому володінні особи, арешт, зняття інформації з каналів зв"язку тощо).

218

публічно оголосити притягуваного до суду злочинцем і обгрунто­вано, відповідно до закону, справедливо його покарати.

Обвинувачення в кримінальному процесі виконує роль позову, який заявляють до конкретної особи слідчий і прокурор від імені держави в справах публічного обвинувачення, а потерпілий — від свого імені в справах приватного обвинувачення.

Обвинувачення є рушійною силою процесу. Наслідком відмови прокурора від підтримання обвинувачення і небажання потерпі­лого підтримувати обвинувачення перед судом є закриття судом кримінальної справи (ч. 2 ст. 282 КПК).

Обвинувачення в кримінальному процесі має такі ознаки:

1} розподіл обвинувачення у більшості кримінальних справ' на первинне та остаточне (назва первинного обвинувачення за Статутом кримінального судочинства 1864 p. (CKC) — "судовепереслідування" (статті 1 і 2 СКС), в юридичній літературі — "кримінальне пересліду­вання"; остаточне обвинувачення в законодавстві — "викриття обвинувачених перед судом " (статті 3 і 4 СКС), а в літературі — "під­тримання обвинувачення перед судом "І;

2) зближення діяльності з первинного обвинувачення І діяль­ності з розшуку і припинення злочинів (обмеження гласності, усності, тісна взаємодія з оперативно-розшуковими органами тощо);

3) має суворо Індивідуальний характер. У разі смерті обвинува­ченого обвинувачення не може переходити на інших осіб, а справу закривають на підставі п, 8 ч. 1 ст. 6 КПК. Однак близькі родичі та громадські організації вправі з метою реабілітації померлого про­сити про доведення досудового слідства до кінця (ч. З ст. 215 КПК). В цьому разі принцип змагальності має особливості реалізації. Змагання сторін здійснюється без участі обвинуваченого;

4) забезпечення обвинувачення державною підтримкою і підко­рення його державному контролю.

Обвинувачення має як якісні, так і кількісні характеристики.

Якісні характеристики обвинувачення визначаються кваліфіка­цією злочину (ів), що ставляться в вину особі, а кількісні — обся­гом обвинувачення, тобто кількістю злочинів, у вчиненні яких її обвинувачують. Ці характеристики мають значення для вирішення питань про зміну і доповнення обвинувачення (ч. І ст. 141, статті '5—277 КПК), про закриття справи в частині пред'явленого обви­нувачення (ч. 2ст. 141 КПК.) та в деяких інших випадках.

Залежно від того, хто здійснює обвинувачення, його поділя­ють на:

державне — прокурор; приватне — потерпілий;

За винятком справ приватного обвинувачення і справ, за якими допуска­ться досудова підготовка матеріалів у протокольній формі.

219

додаткове — поряд із прокурором чи потерпілим (основним об­винувачем) інші особи — представник потерпілого, громадський обвинувач' тощо;

субсидіарне (заміщаюче) обвинувачення — замість основного обвинувача іншими особами". Наприклад, якщо із кримінальної справи вибуває прокурор, а потерпілого, який би міг "підхопити" обвинувачення, у справі немає, то замість нього обвинувачем може бути будь-який громадян, якому не байдужі суспільні (публічні) інтереси.

Термін "притягнення особи як обвинуваченого" має в теорії кримінального процесу кілька значень:

1) процесуальний акт (дія);

2) етап стадії досудового слідства;

3) кримінальне-процесуальна процедура (певна послідовність дій слідчого);

4) форма первинної процесуально-обвинувальної діяльності дер- , жави щодо конкретної особи.

Притягнення слідчим особи як обвинуваченого в сучасному україн­ському кримінальному процесі слід розуміти як первинну форму процесуально-обвинувальної (процесуальної) діяльності щодо кон­кретної особи або як здійснення первинного (слідчого) обвинува­чення, що полягає у винесенні слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого, пред'явленні їй обвинувачення з роз'яс­ненням прав і допиті обвинуваченого.

Після притягнення особи як обвинуваченого слідчий продовжує обвинувальну діяльність, спрямовану на підтвердження пред'явле­ного обвинувачення, до направлення кримінальної справи з обви­нувальним висновком до прокурора, який здійснюватиме остаточне (державне) обвинувачення.

Остаточне (державне) обвинувачення до набрання чинності об­винувальним вироком суду проходить два етапи:

1) порушення державного обвинувачення прокурором шляхом затвердження обвинувального висновку після надходження від слід­чого кримінальної справи в порядку ст. 225 КПК (див. лекцію "Стадія порушення державного обвинувачення");

2) підтримання прокурором порушеного ним обвинувачення перед судом (у разі відмови прокурора від обвинувачення в стадії судового розгляду обвинувачення вправі підтримувати потерпілий — ч. З ст. 264, ч. 2 ст. 267 КПК).

Значення притягнення особи як обвинуваченого полягає в тому, що цей акт є по суті центральним актом стадії досудового слідства. Воно

Інститут громадського обвин\'вачеккя існував s Україні до 21 череня 2001 р.

" В Україні такого виду обвинувачення не існує.

220

_значугдим не лише для цієї стадії, а й для всього кримінального процесу в цілому.

Головні положення притягнення особи як обвинуваченого:

1. На етапі притягнення як обвинуваченого вперше формується первинне офіційне (публічне) обвинувачення. Надалі сформульо­вана на цьому етапі процесу обвинувальна теза може змінюватися, удосконалюватися ("шліфуватися"), однак І в первинному вигляді вона відіграє суттєву роль для всього подальшого процесу досліджен­ня обставин справи в стадії досудового слідства.

2. Акт притягнення як обвинуваченого свідчить про виникнення примінально-процесуальних правовідносин між обвинуваченим і орга­нами обвинувальної влади.

3. Він визначає загальний напрям подальшого розслідування (перевір­ка пояснень обвинуваченого; деталізація обвинувачення; вста­новлення обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання; встановлення розміру завданої злочином шкоди тощо).

4. Є основою для складання слідчим обвинувального висновку (зміст описової частини повністю витворюється в обвинувальному виснов­ку), більше того, обвинувачення, сформульоване в постанові про притягнення як обвинуваченого, зберігає своє значення до прийнят­тя остаточного рішення в справі (якшо його не змінить прокурор у суді).

Підпорядковані головним положення:

1. Із появою офіційного обвинувачення в кримінальній справі з'являється і конкретна особа, якої воно стосується, — обвинувачений (див. ст. 43 КПК).

2. Обвинувачений наділяється правами, які дозволяють йому за­хищатися від обвинувачення (ст. 43 КПК).

3. Слідчий зобов'язаний забезпечити обвинуваченому можливість здійснювати надані йому права (ст. 53 КПК).

4. У обвинуваченого виникають певні процесуальні обов'язки, за неви­конання яких до нього застосовують заходи кримінально-про­цесуального примусу (привід, запобіжні заходи, відсторонення від посади тощо).

5. У слідчого виникають процесуальні повноваження: на отримання від обвинуваченого шляхом допиту фактичних даних, на застосу­вання заходів процесуального примусу тощо.