Передмова

Вид материала

Курс лекцій

Содержание Висновки з питання 1 2. Характеристика стадії досудового слідства 2.2. Коло учасників стадії Висновки з питання 2 Висновки з теми Рекомендована література до теми Лекція 9 слідчі дії 1. Поняття слідчих дій. Висновки з питання 1

Подобный материал:

• Частина захист інформації від витоку по технічнихканалах, 481.09kb.
• Передмова, 908.9kb.
• Управління освіти Кременчуцької міської ради Кременчуцька загальноосвітня школа І-ІІІ, 514.6kb.
• Передмова, 587.1kb.
• Передмова, 524.47kb.
• Передмова 5, 616.83kb.
• Правила безпечної роботи з інструментом та пристроями Київ 2001 передмова, 2909.45kb.
• Передмова, 1427.51kb.
• Правила безпеки для тютюнового та тютюново-ферментаційного виробництва передмова, 6226.62kb.
• Навчальний посібник підготовлено за сприяння Національного банку України, 5515.57kb.

клопотань (ст. 129 КПК).

Клопотання — це звернення у письмовій чи а усній формі заін­тересованого учасника досудового слідства до посадової особи, яка його веде, з метою домогтися виконання певних процесуальних дій на свою користь.

Учасники досудового слідства {підозрюваний, обвинувачений, його захисник, а також потерпілий і його представник, цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники) мають право заявити кло­потання про виконання будь-яких слідчих дій.

Слідчий зобов'язаний:

• розглянути у строк не більше 3 діб і задовольнити їх, якщо обставини, про встановлення яких заявлено клопотання, мають значення для справи;

180

• про результати розгляду клопотання повідомити особу, яка заявила клопотання (про повну або часткову відмову в клопотанні складають мотивовану постанову).

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

1. Досудове слідство є другою обов'язковою стадією криміналь­ного процесу у справах публічного та приватно-публічного обви­нувачення.

2. Досудове слідство здійснюється у двох формах: 1) дізнання; 2) власне досудове слідство.

3. У цій стадії остаточно кваліфікують злочин і визначають межі судового розгляду кримінальної справи.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА СТАДІЇ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

. 2.1. Завдання стадії

Для досягнення мети кримінального процесу, якою є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що беруть у ньому участь, у досудовому слідстві має бути виконано завдання щодо:

1) швидкого й повного розкриття злочинів;

2) викриття винних;

3) забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності;

4) забезпечення відшкодування шкоди, завданої злочином гро­мадянам, юридичним особам і державі;

5) виявлення та усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів.

2.2. Коло учасників стадії

Залежно від того, яку функцію виконують учасники під час до­судового слідства, їх можна поділити на такі групи.

/. Учасники, які виконують функцію кримінального переслідування:

• орган дізнання і особа, що провадить дізнання, — шляхом провадження слідчих і розшукових дій, застосування заходів про­цесуального примусу стосовно особи, щодо якої порушено кримі­нальну справу, та підозрюваного;

• орган досудового слідства (слідчий) — шляхом провадження слідчих дій та застосування заходів процесуального примусу сто­совно особи, щодо якої порушено кримінальну справу, підозрюва­ного та обвинуваченого;

181

• прокурор (за умови, що він, користуючись повноваженнями слідчого, провадить досудове слідство);

• потерпілий і його представник — шляхом заявления клопотань про провадження слідчих дій і застосування заходів процесуаль­ного примусу стосовно особи, щодо якої порушено кримінальну справу, підозрюваного та обвинуваченого;

• цивільний позивач і його представник — шляхом заявления до обвинуваченого цивільного позову про відшкодування завданої зло­чином шкоди.

2. Учасники, які виконують функцію захисту:

• підозрюваний — захищається від підозри у вчиненні злочину, сформульованої в протоколі затримання або в постанові про обран­ня запобіжного заходу до пред'явлення обвинувачення;

ф обвинувачений — захищається від обвинувачення, сформульо­ваного в постанові про притягнення як обвинуваченого;

• захисник — надає правову допомогу обвинуваченому (підозрю­ваному) у здійсненні ним захисту від обвинувачення (підозри);

• цивільний відповідач — захищається від заявленого цивільного позову;

• представник цивільного відповідача — надає правову допомогу цивільному відповідачеві у здійсненні ним захисту від цивільного позову.

3. Учасники, які виконують допоміжну функцію. У літературі їх розглядають як таких, що не мають особистого інтересу в кримі­нальній справі. Зважаючи на те, шо цим учасникам присвячено багато теоретичних праць загального характеру, назвемо тільки тих, які індивідуалізують стадію досудового слідства: поняті; статисти; особи, в яких провадять обшук; учасники виїмки лоштово-телеграф-ної кореспонденції; учасники відтворення обстановки та обставин події злочину; учасники освідуаання.

4. Суддя місцевого суду, який виконує функцію арбітра при вирішенні питань про:

• застосування запобіжного заходу, пов'язаного із позбавленням свободи, — взяття під варту;

• поміщення обвинуваченого до відповідного медичного закладу, якщо при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної екс­пертизи виникає необхідність тривалого спостереження за ним або дослідження його;

• провадження слідчих дій, пов'язаних із проникненням до житла чи іншого володіння особи (огляду, обшуку, примусової виїмки).

5. Голова апеляційного суду, який виконує функцію арбітра при вирішенні питання про: накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку.

Для врегулювання відносин між сторонами обвинувачення і за­хисту та арбітра (суду) застосовують змагальний метод правового регулювання.

182



2.3. Процесуальні засоби діяльності в стадії

Стрижнем кримінально-процесуальної діяльності, особливо в стадії досудового слідства, є доказування обставин злочину. З огля­ду на це переважну більшість процесуальних засобів становлять засоби пізнавальної діяльності слідчого, до яких належать:

згідно зч. 1 cm. 66 КПК:

• слідчі дії;

• вимога від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, які можуть встано­вити необхідні в справі фактичні дані;

• вимога проведення ревізій; згідно зч. 2 cm. 66 КПК:

• прийняття доказів, поданих підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами та організаціями;

згідно зч. З cm. 66 КПК:

• доручення особою, яка проводить дізнання, слідчим, проку­рором в справах, які перебувають в їх провадженні, підрозділам, які здійснюють оператинно-розшукову діяльність, про:

— проведення оперативно-розшукових заходів чи

— використання засобів для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.

Окрім пізнавальних у стадії досудового слідства застосовують суто процесуальні засоби:

1) процесуальні дії (роз'яснення прав учасникам розслідування, пред'явлення обвинувачення, забезпечення цивільного позову і передбаченої законом конфіскації майна, ознайомлення заінтере­сованих учасників з матеріалами кримінальної справи тощо);

2) процесуальні рішення (про притягнення як обвинуваченого, про обрання запобіжного заходу, про відсторонення обвинуваче­ного від посади, яку він обіймає, тощо).

2.4. Етани стадії

Найвдалішою є періодизація стадії досудового слідства, яку запро­понували М. М. Михеєнко, В. Т. Hop та В. П. Шибіко. На думку Цих учених, є 4 етапи цієї стадії:

1) провадження після порушення справи невідкладних та інших слідчих дій для з'ясування події злочину та участі в ньому конкрет­ної особи;

2) виконання процесуальних дій, пов'язаних із притягненням особи як обвинуваченого, пред'явленням їй обвинувачення, їїдопи-^Т(>м, застосуванням до неї запобіжних заходів та інших заходів проце-^сУального примусу (усунення обвинуваченого від посади тощо);

183

3) збирання й перевірка всіх інших необхідних доказів, які під-1 тверджують або спростовують обвинувачення, обтяжують чи] пом'якшують кримінальну відповідальність обвинуваченого;

4) виконання процесуальних дій, пов'язаних із закінченням роз слідування, зі складанням відповідного підсумкового проііесуалі ного документа й належним спрямуванням справи'.

2.5. Кінцеві рішення стад»

За результатами провадження на стадії досудового слідства прий­мають два види рішень:

1) про направлення справи до прокурора із:

• обвинувальним висновком (ст. 225 КПК);

• постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру

(ч. 2 ст. 417 КПК);

• постановою про закриття справи та застосування до неповно­літнього примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 7-3, ч. І ст. 9 КПК;ч. 1 ст. 97 КК);

• постановою про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від криміналь­ної відповідальності у зв'язку із:

• зміною обстановки (ст, 7 КПК; ст. 48 КК);

— дійовим каяттям (ст. 7-2 КПК; ст. 45 КК);

— примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим (ст. 8

КПК; ст. 46 КК);

— переданням особи на поруки колективу підприємства, установи

чи організації (ст. 10 КПК; ст. 47 КК);

— закінченням строків давності (ст. 11-1 КПК; ст. 49 КК);

2) про закриття кримінальної справи (ст. 213 КПК). Це рішення приймають:

• за наявності підстав, зазначених у ст. б КПК;

• за недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину. Кожне із зазначених рішень буде розглянуто далі у відповідних

лекціях.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:

1. У стадії досудового слідства здійснюються всі функції кримі­нального процесу.

2. Принцип змагальності в цій стадії реалізується через змагаль­ний метод правового регулювання процесуальних відносин між сто­ронами обвинувачення (кримінального переслідування) та захисту і арбітром (судом).

¹ Лив.: Михеснко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України; Підручник. — 2-е вид., перероб. І доп. — К., 1999. — С. 203.

184

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Стадія досудового слідства є проміжною між стадіями пору­шення кримінальної справи та висуненням державного обвинува­чення.

2. Зв'язок між стадіями порушення кримінальної справи і досу­дового слідства може бути тільки прямим, а між стадією досудово­го слідства і стадією висунення державного обвинувачення — як прямим, так і зворотнім.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативно-правові акти

1. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституцій­ним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень ст. 86 Конституції України, а також частини другої ст. 15 та частини першої ст. 16 Закону України "Про статус народного депутата України" (справа про запити і звернення народних депутатів України до органів дізнання і досудового слідства) від 20 березня 2002 р. № 4-рп/2002 (справа № 1-11/2002) // Офіційний вісник України. —

2002. — № 13. - ст. 668.

2. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституцій­ним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (ко не титу цінності) положень частини третьої ст, 120, частини шос­тої ст. 234, частини третьої ст. 236 Кримінальне-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) від ЗО січня 2003 р. (справа № і-12/2003) // Офіційний вісник України. —

2003. — № 6. — Ст. 245.

3. Наказ Генерального прокурора України від 28 жовтня 2004 р. № 4/і "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів орга­нами, які проводять дізнання та досудове слідство".

4. Наказ Генерального прокурора України від 5 серпня 1994 р. № 16 ''Про підслідність кримінальних справ військовим прокурорам".

5. Вказівка Генерального прокурора прокурорам областей, міст Києва, Севастополя та прирівняним до ник прокурорам від 18 лютого 1994 р. N° 15-08 окв. "Щодо практики продовження строків слідства".

6. Інструкція про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, затв. наказом МВС України від 14 квітня 2004 р. № 400 // Офіційний вісник України. - 2004. - № 19. - Ст. 1366.

7. Інструкція з організації діяльності органів досудового слідства в сис­темі МВС України та взаємодії їх з іншими структурними підрозділами органів внутрішніх справ України у розкритті та розслідуванні злочинів, затв. наказом МВС України від 25 грудня 2003 р. № 1600.

S. Наказ МВС України "Про вдосконалення діяльності штатних підроз­ділів дізнання системи МВС України" від 17 листопада 2003 р. № 1381.

Наукові та навчальне-методичні джерела

1. Бекетов М. Ю. Следователь органов внутренних дел и милиция: взаимодействие при расследовании преступлений: Учеб. пособ. — М._т 2004.

185

2. Григорьев В. Н., Селютин А. В. Подследственность в уголовном про­цессе (понятие, основания и порядок определения, проблемы разграниче­ния): Учеб. пособ. — М., 2002.

3. Гулина С. П., Чернышев В. Н., Шаповалова Л. И. Дознание в органах внутренних дел: Учеб. пособ. — Донецк, 2000.

4. Гуляев А. П. Следователь в уголовном процессе. — М., 1981.

5. Даневский В, П. Наше предварительное следствие: его недостатки и реформа. — К., 2003.

6. Джига М. В., Баулін О. В., Лук'янець С. /., Стахівський С. М. Про­вадження дізнання в Україні. — К., 1999.

7. Джига М. В., Лук'янець С. І. Довідник слідчого-початківця з питань кримінального процесу: Навч.-практ. посіб. — К., 2000.

8. Дізнання та слідство: Збірник нормативних документів / Укладачі: Шкарупа В. К., Білоус В. Т., Чигирина Г. Л. — Ірпінь, 2003.

9. Лубенський А. Я. Исполнение процессуальных решений следовате­ля. - К., 1984.

10. Дубинскии А. Я. Производство предварительного расследования ор­ганами внутренних дел: Учеб. пособ. — К., 1987.

11. Ілоковець Л. Проблеми реформування досудового слідства: пошук можливих шляхів вирішення // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004. — № 1.

12. Колбая Г. Н. Соотношение предварительного следствия и судебного разбирательства. — М., 1975.

13. Коржанський М., Литвак О. Причини неефективного слідства // Право України. — 2003. — № 5.

14. Ліпінський В. В., Лобойко Л. М., Макаренко Є. I., Тертишник В. М., Шиян А. Г. Дізнання в органах внутрішніх справ. — Дніпропетровськ, 2003.

і5. Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальний поліформізм як один із шляхів спрощення порядку досудового слідства // Організацій но-правові питання реформування досулового слідства в Україні. — Донецьк, 2003.

16. Макаркин А. И. Состязательность на предварительном следствии. -СПб., 2004.

17. Маляренко В. Т. Про досудове слідство, його недоліки і реформу // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 8.

18. МихайлеІІко О. Р. Складання процесуальних актів у кримінальних справах. — К., 1996.

19. Настільна книга слідчого / Панов М. І., Шепітько В. Ю., Коновало­ва В. О., Журавель В. А. та ін. — К., 2003.

20 Озерський І. В. Юридико-психологічні аспекти взаємодії слідчого з органом дізнання. — К., 2000.

21. Федченко В. Груповий метод розслідування кримінальних справ: деякі питання // Право України. — 2003. — № 1,

22. Чайковський А. С., Губар С. В., Довбня В. А. Дізнання та досудове слідство: історія і сучасність. — К., 2004.

23- Химичева Г. П. Досудебное производство по уголовным делам: концепция совершенствования уголовно-процессуальной деятельности. — М., 2003.

24. Шадрин В. С. Обеспечение прав личности при расследовании прес­туплений. — М., 2000.

25. Якимоеич Ю. К., Пан Т. Д. Досудебное производство по УПК Рос­сийской Федерации. — СПб., 2003.

186

ЛЕКЦІЯ 9 СЛІДЧІ ДІЇ

\. Поняття слідчих дій. Особливості норм кримінально-проце­суального права, які регламентують провадження слідчих дій.

2. Різновиди слідчих дій і їх система.

3. Загальні правила провадження слідчих дій.

4. Процесуальна характеристика окремих слідчих дій.

1. ПОНЯТТЯ СЛІДЧИХ ДІЙ.

ОСОБЛИВОСТІ НОРМ КРИМ1НАЛЫЮ-

ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА, ЯКІ РЕГЛАМЕНТУЮТЬ

ПРОВАДЖЕННЯ СЛІДЧИХ ДІЙ


У КПК термін "слідчі дії" згадано понад 90 разів. Однак визна­чення цього поняття закон не містить.

У "Руській Праяді" взагалі не було такого терміна. В цьому істо­ричному нормативному акті вжито вислів "гоніння по сліду", який у всіх слов'янських країнах означав "переслідувати злочинця" з метою спіймати його - "йти за слідом", "збирати сліди злочину" тощо.

У Статуті кримінального судочинстиа 1864 р. термін "слідчі дії" згадано вже багато разіи у сенсі засобів виявлення та фіксування слідів злочину. Наприклад, у ст. 292 Статуту вказано: "Коли у ви­падках, визначених законом, виявиться необхідним допитати обвинувачених або свідків, або ж провести іншу слідчу дію (курсів Авт.) поза дільницею, де виникло слідство, то виконання цих дій покладається на того слідчого, в дільниці якого вони по­винні бути проведені". У цій статті Статуту йдеться не лише про допит обвинувачених та свідків, а й про "інші слідчі дії"'.

КГЖУРСР 1927р. (сг. 107) слідчі дії розумів інакше, це: пред'яв­лення обвинувачення; допит обвинуваченого; оголошення об­винуваченому про закінчення попереднього слідства; складання 'бвинувального висновку. До слідчих дій законодавець відносив поряд із пізнавальними також процесуальні дії, не пов'язані з вияв­ленням або фіксацією доказів у справі.

КПК 1960р. (чинний дотепер) не аніс ясності у розуміння понят­тя слідчих дій. Через це вчені вкладають різний зміст у цей термін:

Статут передбачав проведення таких слідчих дій, як огляд, освідування. ошук (статті 105—107, 315-356), виїмка (статті ПО—111, 357-376I, огляд і силування через обізнаних людей (статті 112, 325—335).

187

• всі дії слідчого (О. М. Ларін, І. М. Лузгін);

• вид пізнавальної діяльності слідчого (І. Є. Биховський);

• збирання доказів (С. А. Шейфер);

• дії (вид діяльності) з виявлення і закріплення доказів (Н. В. Жо-гін, Ф. Н. Фаткуллін);

• дії з одержання (збирання) доказів (Г. С. Казінян, А, Б. Солов-1 йов);

Ф комплекс пізнавальних і посвідчу вальних операцій (Г. Абду-j маджидов);

• засіб одержання і перевірки доказів (О. П. Рибаков).

У теорії кримінального процесу є два підходи до визначен поняття слідчих дій:

1) широкий — дефініцію поняття дають за суб'єктом (слідчий який здійснює слідчі дії. Прибічники цього підходу (О. М. Ларі

І. М. Лузгін) відносять до числа слідчих дій прийняття заяв п злочини, пред'явлення обвинувачення, ознайомлення обвинува ченого з матеріалами досудового слідства тощо, тобто всі прощ суальні дії, здійснення яких належить до компетенції слідчого;

2) вузький — переважає в теорії та практиці. Згідно з ним слід¹ дії визначаються таким чином.

Слідчі дії — це пізнавальні процесуальні дії, притаманні, в основ' ному, для стадії досудового слідства, і призначені для пошуку, в явлення, фіксації та перевірки фактичних даних у кримінальн справі.

Сукупність кримінально-процесуальних норм, які регламенту­ють слідчі дії, £ елементом доказового права, утворюючи правовий інститут слідчих дій.

Особливості норм інституту слідчих дій полягають у тому, що кожний їх елемент (гіпотеза, диспозиція, санкція) мають певну спе­цифіку:

1. У гіпотезі формулюється підстава до провадження слідчої дії. Наприклад, уч. 1 ст. 193 КПК зазначено: "при необхідності виявиш або засвідчити наявність у обвинуваченого, підозрюваного, потерпі­лого чи свідка особливих прикмет". З цього випливає, шо підставою до проведення освідування є необхідність виявлення або засвід­чення особливих прикмет. Така потреба виникає, якщо у справі є фактичні дані, шо свідчать про ймовірність існування на тілі пере­рахованих осіб особливих прикмет.

У деяких випадках закон не вказує в нормі на підстави до про­вадження слідчої дії. Однак це не означає, шо норма не містить гіпотези. Прикладом є ст. 17і КПК "Допит потерпілого". Гіпот!.- в цьому разі міститься в інший нормі — ст. 49 КПК. Підставою провадження допиту є факт визнання особи як потерпілого.

188

4 О

Є в нормах інституту слідчих дій і відсильні гіпотези. Наприклад, _ст 196 КПК відсилає до статей 75 і 76 КПК.

2 У диспозиції норм цього інституту викладено порядок (про­цедуру) провадження слідчої дії, склад її учасників, місце І час про­вадження тошо.

3. Санкції норм інституту слідчих дій за суб'єктом, якому їх ад­ресовано, поділяють на дві групи:

1) адресовані слідчому чи іншій посадовій особі, яка веде процес:

• кримінально-правові: за незаконний привід для допиту (ст. 371 КК); службове підроблення (ст. 366 КК);

• кримінально-процесуальні: скасування процесуальних рішень, прийнятих на основі даних, одержаних у результаті незаконно про­ведених слідчих дій;

2) адресовані іншим учасникам слідчих дій:

• кримінально-правові:

— для свідка — за завідомо неправдиві показання (ст. 384 КК) та за відмову від давання показань (ст. 385 КК);

— для потерпілого — за завідомо неправдиві показання (ст. 384 КК);

• для експерта — за завідомо неправдивий висновок (ст. 384 КК) та за відмову від виконання покладених на нього обов'язків (ст. 385 КК);

— для перекладача — за завідомо неправильний переклад (ст. 384 КК) та за відмову від виконання покладених на нього обов'язків (ст. 385 КК);

• кримінально-процесуальні: для свідка, потерпілого, підозрювано­го, обвинуваченого за неявку для участі у слідчих діях — привід;

• адміністративно-правові — за злісне ухилення свідка, потерпі­лого, експерта, перекладача від явки в органи досудового слідства або дізнання (ст. 185-4 КПК).

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

1. Кримінальне-процесуальний закон не містить визначення по­няття "слідчі дії".

2. У теорії кримінального пронесу є два підходи до визначення нього поняття: 1) широкий, згідно з яким слідчими вважають всі здійснювані слідчим процесуальні дії; 2) вузький, згідно з яким слід­чими є тільки ті дії, що мають пізнавальний характер.

3. У нормах правового інституту слідчих дій містяться гіпотеза, ⁸ якій сформульовано підставу до провадження конкретної дії; Диспозиція, яка регламентує процесуальний порядок (процедуру) провадження дії, коло учасників, час і місце її провадження; санкція.