Передмова

Вид материала

Курс лекцій

Содержание Висновки з питання 3 Висновки з теми Рекомендована література до теми Рекомендована література до всіх тем

Подобный материал:

• Частина захист інформації від витоку по технічнихканалах, 481.09kb.
• Передмова, 908.9kb.
• Управління освіти Кременчуцької міської ради Кременчуцька загальноосвітня школа І-ІІІ, 514.6kb.
• Передмова, 587.1kb.
• Передмова, 524.47kb.
• Передмова 5, 616.83kb.
• Правила безпечної роботи з інструментом та пристроями Київ 2001 передмова, 2909.45kb.
• Передмова, 1427.51kb.
• Правила безпеки для тютюнового та тютюново-ферментаційного виробництва передмова, 6226.62kb.
• Навчальний посібник підготовлено за сприяння Національного банку України, 5515.57kb.

3.2. "Угоди про ші.інішня вини'' в США

Цей американський (англосаксонський) кримінально-процесу­альний інститут є найвідомішим і найбільш вивченим серед віт­чизняних спеціалістів. Причина такої уваги наших учених до цього інституту полягає в тому, що він найбільш "контрастує" порівня­но з вітчизняним принципом встановлення істини у кожній кримі­нальній справі.

"Угоди про визнання" отримали процесуальне оформлення в США в XIX ст., де спочатку вони існували як правазастосовний за­хід (так само, як і медіація у Франції). Поступово їх було офіційно визнано і законодавцем, і суддями. Зокрема, в 1968—1970 роках

Юридичний вісник України. — 2005. — 22—28 січня. — С. 12.

Юридичний вісник України — 2005. — 22—28 січня. — С. 12.

446

447

Верховний Суд США у низці своїх рішень у конкретних справах визнав конституційність практики "угод про визнання", фактично остаточно їх легалізувавши.

Сутність інституту "угоди про визнання вини" можна розкрити через такі положення:

1. В американському кримінальному процесі, як відомо, перед судом ніколи не ставилося завдання щодо встановлення об'єктив­ної (матеріальної) істини, тобто;

• з'ясування всіх фактичних обставин справи;

• їх юридичної кваліфікації;

• прийняття належного рішення в інтересах абстрактного пуб­лічного правопорядку (безвідносно до того, на чому наполягають сторони).

У цьому сенсі функцією американського суду є не неупередже-не самостійне дослідження у кримінальній справі, а неупереджене вирішення суперечки між двома сторонами, шо змагаються.

Звісно, це не означає, шо суд є байдужим до істини. Він прагне встановити істину, але лише тією мірою, наскільки це є необхід­ним для того, щоб правильно вирішити суперечку. Тобто амери­канський суддя є не "дослідник", а "арбітр".

2. Змагальність визнається в американському процесі більшою цінністю, ніж абстрактне прагнення до об'єктивної істини.

Між принципами об'єктивної істини і змагальності є зворотна пропорція: чим меншою мірою суд зобов'язаний шукати істину офіційно, тим більшою мірою рух кримінального процесу і доля кримінальної справи визначаються процесуальною позицією сторін (ступенем їх активності).

Суд є пасивним у збиранні доказів. Останні подають сторони, які переконують суд у правильності своєї позиції.

3. За такого підходу відмова однієї із сторін від "змагання" зі своїм процесуальним опонентом має зв'язувати суд під час прий­няття ним рішення по суті справи (йдеться про певну подібність цинільних процесуальних відмови від позову і визнання позову).

Якщо від кримінального переслідування відмовляється сторона обвинувачення, то суд не вправі постановити обвинувальний вирок навіть у тому разі, якщо він переконаний у його повній обгрунто­ваності.

І навпаки, якщо обвинувачений визнає себе винним, то суд, пере­конавшись у добровільності визнання, зобов'язаний винести обви­нувальний вирок і призначити покарання без проведення судового слідства (навіть у скороченому обсязі).

4. Саме така ситуація становить зміст відомого англосаксон­ського інституту "оголошення себе винним", про шо вже йшлося. Переважну кількість обвинувальних вироків постановляють не в результаті успішного доказування з боку сторони обвинувачення,

448

а лише тому, що на початку судового розгляду обвинувачений відпо­вів "так" на запитання головуючого: "Чи визнаєте Ви себе винним у пред'явлених пунктах обвинувачення?"

5. Таке трактування змагальності в цілому та інститут "ого­лошення себе винним" і породили специфічний феномен судочин­ства — "угоди про визнання".

Оскільки визнання особою вини повністю позбавляє обвинува­чення від тягаря доказування і абсолютно зв'язує суд, то за відсут­ності суворо формалізованого попереднього провадження (де справу веде слідчий суддя, слідчий тошо) ніхто не заважає обвинуваченню і захисту "домовитися" таким чином, щоб обвинувачений визнав себе винним і був підданий кримінальному покаранню в обмін на певні "пільги", наприклад:

• виключення із обвинувального акта окремих епізодів обвину­вачення;

• більш м'яку (пільгову) кваліфікацію злочину тощо. Оскільки суд зв'язаний не тільки визнанням вини, а й межами

пред'явленого обвинувачення, то сторони за наявності "угоди" га­рантують для себе певні процесуальні та матеріально-правові блага, хоча і в "компромісному" варіанті.

6. Часто до перемовин між сторонами залучаються і судді. Суд до укладання угоди не повинен називати обвинуваченому міру по­карання. Інакше визнання ним вини розцінюватиметься як таке, що здійснено під тиском, а отже, і як юридичне нікчемне.

В юридичній літературі (Л. В. Головко) вважають, шо "угоди про визнання" є лише частковим звільненням від кримінального переслідування, бо особа легально звільняється від переслідування за вчинення інших злочинів (за винятком тих, за які вона переслі­дується в класичному порядку).

Окрім того, обвинувачений не усуває шкідливих наслідків вчи­нених діянь. Особа лише полегшує обвинуваченню притягнення "себе" до відповідальності за вчинення певних злочинів, за що от­римує від нього щось на зразок "індульгенції" за інші злочини.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:

1. У західних державах альтернативні способи вирішення кримі­нально-правових конфліктів застосовуються доволі широко.

2. Медіація застосовується у Франції тільки на стаді: вирішення прокурором питання про порушення публічного кримінального по­зову, в разі примирення сторін особа, яка вчинила злочин, повністю звільняється від кримінального переслідування.

3. "Угоди про визнання" у США є частковим звільненням від кримінального переслідування, їх укладають у стадії судового роз­гляду.

449

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Кримінальне-процесуальне право Франції є кодифікованим. У США не існує єдиного кодифікованого законодавчого акта, який би визначав порядок провадження у кримінальних справах.

2. Конституції Франції і США (так само, як і Конституція України) містять багато кримінально -процесуальних норм. У фран­цузькій доктрині досліджується новий феномен — " конституціє на лізація кри мін альн о -процесуального права".

3. Тягар доказування у Франції покладено на сторону обвинува­чення, а у США — як на сторону обвинувачення, так і на cтopo захисту.

4. У Франції, так само як і в США, ставляться підвищені вимопі щодо законності процедури збирання доказів.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Наукові та навчально-методичні джерела

1. Боботов С. В. Правосудие во Франіши. — М-, 1994.

2. Головко Л. В. Дознание и предварительное следствие в уголовном процессе Франции. — М., 1995.

3. Гуценко К. Ф. Основы уголовного процесса США. — М., 1993.

4. Гуценко К. Ф., Головко Л. В., Филимонов Б. А. Уголовный процесс западных государств. — М., 2002.

5. Калиноеский К. Б. Уголовный процесс современных зарубежных го­сударств. — М., 2000.

6. Махов В. Н., Пешков М- А. Уголовный процесс США (досудебные стадии). — М., 1998.

7. Михеенко М. М., Шибико В. П. Уголовно-процессуальное право Ве­ликобритании, США и Франции. — К., 1988.

8. Молдован В. В., Молдован А. В. Порівняльне кримінальне-процесу­альне право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США. — К., 1999.

9. Петрухан И. Л. Уголовный процесс зарубежных государств. — М., 1996.

10. Стойко Н. Г., Семухина О. Б. Уголовный процесс в США. — Крас­ноярск, 2000.

11. Филимонов Б. А. Основы теории доказательств в германском уго­ловном процессе. — М., 1994.

12. Cedras J. La justice penale aux Etats-Unis. — Paris, 1990.

13. Larguier J. La procedure penale. — Paris, 1994.

14. Pradel J. Droit penal. T. 2. Procedure penale. — Paris, Cujas, 1997.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ВСІХ ТЕМ

Норматнвно-правові акти

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № ЗО. - Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради Укра­їни. - 2001. - № 25-26. - Ст. 31.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1961. - № 2.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від ЗО травня 1997 р. № 7 "Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадя­нина" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред- В. Т. Мшіяренка. — К., 2004.

Наукові та навчальне-методичні джерела

1. Горбачев А. В. Уголовный процесе Украины (Структур но-л о гиче с кие схемы): Учебн.-метод, пособ. — Харьков, 2002.

2. Гумін О. М., Сибірна Р. І., Сергієнко Л. О., Устюгова О. Є. Криміналь­ний процес України (у питаннях та відповідях): Навч.-метод, посіб. -Львів, 2002.

3. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. — К., 2003.

4. Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю. М. Грошевого, В. М. Хотенця. — Харків, 2000.

5. Лооойко Л. М. Кримінальне-процесуальне право: Навч. посібник для підготовки до держ. Іспиту. — Дніпропетровськ, 2004.

6. Маляренко В. Т., Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України: Підручник. — К., 2004.

7. Михеенко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний промес України: Підручник. — К, 1999.

8. Мураеин А. Б. Уголовный пронесе: Учебн. пособ. — Харьков, 2000.

9. Тертишник В. М. Кримінально-проиесуальне право України: Під­ручник. — 4-е вид., доп. і перероб. — К., 2003.

10. Янович Ю. П. Уголовный пронесе Украины: Пособ. по подготовке к гос. (выпускному) экзамену. — Харьков, 1997.

450

451