Передмова

Вид материала

Курс лекцій

Содержание 3. Особливості судового розгляду Висновки з питання 3 Висновки з теми Рекомендована література Протокольна форма дос удової підго товки ма теріалів Висновки з питання 1 2. Гарантії прав учасників і загальні умови застосування пфдпм Висновки з питання 2 3. Процесуальний порядок Висновки з питання 3 Висновки з теми Рекомендована література до теми

Подобный материал:

• Частина захист інформації від витоку по технічнихканалах, 481.09kb.
• Передмова, 908.9kb.
• Управління освіти Кременчуцької міської ради Кременчуцька загальноосвітня школа І-ІІІ, 514.6kb.
• Передмова, 587.1kb.
• Передмова, 524.47kb.
• Передмова 5, 616.83kb.
• Правила безпечної роботи з інструментом та пристроями Київ 2001 передмова, 2909.45kb.
• Передмова, 1427.51kb.
• Правила безпеки для тютюнового та тютюново-ферментаційного виробництва передмова, 6226.62kb.
• Навчальний посібник підготовлено за сприяння Національного банку України, 5515.57kb.

3. ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ

Судовий розгляд кримінальних справ приватного обвинувачен­ня відбувається за загальними правилами, передбаченими главами 24—28 КПК. Особливості розгляду цих справ полягають у такому.

1. Оскільки прокурор не бере участі в судовому розгляді, то право підтримувати (ч. 1 ст. 267 КПК) і змінювати (ст. 277 КПК) обвину­вачення надано потерпілому. Він може змінювати обвинувачення тільки в межах статей кримінального закону, якими передбачено відповідальність за вчинення злочинів, справи про які розглядають у порядку справ приватного обвинувачення. Якщо ж у судовому засіданні буде встановлено дані, що вказують на вчинення підсуд­ним злочину, який слід розглядати в публічному порядку, то суддя має діяти згідно з вимогами ст. 276 КПК — не зупиняючи розгляду справи, винести постанову, якою про вчинення цього почину повідомити прокурора. Так само має діяти суддя і в разі встанов­лення під час судового слідства, що злочин, який переслідується в публічному порядку, вчинила інша особа (ст. 278 КПК).

2. Оскільки в судових дебатах беруть участь особи, які не мають юридичної освіти (потерпілий, підсудний), головуючий перед по­чатком дебатів повинен роз'яснити їх учасникам суть і значення цієї процесуальної дії.

390

3. При об'єднанні в одному провадженні зустрічних обвинува­чень слово для виголошення промови під час судових дебатів нада­ється учасникам судового розгляду один раз, причому спочатку особі, яка першою подала скаргу про порушення кримінальної справи. Це не позбавляє їх права обмінятися репліками.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:

1. У судовому розгляді кримінальної справи приватного обвину­вачення не бере участі прокурор.

2. У разі виявлення під час розгляду справи ознак злочину, шо переслідується в публічному порядку, суддя повідомляє про це про­курора.

3. У справах приватного обвинувачення, в яких об'єднано зустріч­ні обвинувачення, учасники виступають у дебатах один раз.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Особливості провадження у кримінальних справах приватного обвинувачення зумовлено особливостями злочинів.

2. Кримінальні справи приватного обвинувачення порушують не інакше як за скаргою потерпілого, і їх можуть бути закрито в разі його примирення з підсудним.

3. Під час судового розгляду справи обвинувачення підтримує потерпілий.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Норматив но-правові акти

1. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" // Вісник Верховного Суду України. -2004. - № 8.

2. Постанова Пленуму Верховного Суду України від ЗО травня 1997 р. № 7 "Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадя­нина" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. -К., 2004.

Наукові та їїавчально-методичні джерела

1. Альперт С. А. Производство по уголовным делам, возбуждаемым по жалобе потерпевшего. — Харьков, 1976.

2. Багаутдинов Ф. Расширение частных начал в уголовном процессе // Российская юстиция. — 2002. — N5 2.

3. Катъкало С. И. Судопроизводство по делам частного обвинения. — Л., 1972.

391

4. Ленский А. В., Якиноеич Ю. К. Производство по делам частного обвинения в уголовном процессе России. — М, 199S.

5. Лобойко Л. М. Дії органів дізнання у зв'язку зі скаргою потерпілого > вчинення злочину, провадження за яким здійснюється у порядку

справ приватного обвинувачення // Актуальні проблеми профілактики правопорушень підрозділами міліції громадської безпеки: Матеріали нау­ково-практичної конференції. - Івано-Франківськ, 2003.

6. Попелюшко В. Справи приватного обвинувачення: актуальні проб­леми, законодавчі парадокси // Право України. — 2003. — № 4.

7. Седаш Е- А. Частное начало в российском уголовном судопроизвод­стве. - Саратов, 2000.

8. Шейфер с: А., Петрова Н. Е. Проблемы реформирования производ-

1 делам частного обвинения в духе расширения частных начал в уголовном процессе РФ // Государство и право. - 1999 - № б

ЛЕКЦІЯ 25

ПРОТОКОЛЬНА ФОРМА ДОС УДОВОЇ ПІДГО ТОВКИ МА ТЕРІАЛІВ

1. Поняття протокольної форми досудової підготовки мате­ріалів (ПФДПМ).

2. Гарантії прав учасників і загальні умови застосування ПФДПМ.

3. Процесуальний порядок підготовки матеріалів за прото­кольною формою.

І. ПОНЯТТЯ ПРОТОКОЛЬНОЇ ФОРМИ ДОСУДОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ (ПФДПМ)

Протокольна форма досудової підготовки матеріалів — це особлива форма досудового провадження в кримінальному процесі, змістом якої є встановлення у спрощеному і прискореному порядку ознак очевидних злочинів, то не становлять великої суспільної небезпе­ки, за допомогою спеціальних засобів доказування без порушення кримінальної справи, за результатами якого складають протокол про обставини вчинення злочину.

Для позначення цієї особливої форми провадження у проце­суальній літературі застосовують такі терміни.

/. Спрощена форма провадження:

• застосовують спрощені процесуальні пізнавальні дії (відібрання пояснень, витребування документів тощо);

• не застосовують запобіжні заходи;

• не застосовують заходи забезпечення цивільного позову і кон­фіскації майна тощо.

Спрощення стосуються досудової діяльності. В суді провадження иідбувається без спрощень.

2. Прискорена форма провадження — провадження здійснюється швидше порівняно зі звичайним порядком:

• протягом 10 (у виняткових випадках — 20) днів треба встано­вити ті самі обставини, що і під час досудового слідства, яке триває протягом 2 місяців і більше;

• для судового розгляду кримінальної справи, порушеної за матеріалами протокольної форми, закон встановлює скорочений термін — 10 днів із моменту надходження справи до суду.

3. Сумарна форма провадження. Назва пов'язана з тим, що ця форма поєднує у собі риси, притаманні для:

• стадії порушення кримінальної справи (пізнавальні дії. строк провадження, кінцеві рішення);

392

393

. стадії досудового слідства (повне оволодіння предметом дока­зування).

4. Протокольна форма дізнання. Термін обумовлено назвою орга­ну, який здійснює провадження (орган дізнання)'.

Кожний із чотирьох термінів містить певні ознаки проваджен­ня, визначеного законодавцем як "Протокольна форма досудової підготовки матеріалів", але останнє ("протокольна форма дізнан­ня") найточніше відображає його сутність.

Значення ПФДПМ полягає в тому, шо вона дозволяє:

• максимально наблизити призначення судом кримінального по-! карання до моменту вчинення злочину. Отже, створюються реальні умови для більш ефективного розкриття і розслідування тяжких злочинів;

• усунути із процесуальної форми всі надлишки, тобто те, що без потреби ускладнює процес. У закордонному кримінальному про­цесі протягом тривалого часу застосовують спрощені процедури, і Наприклад, у Швеції поліція вправі утриматися від повідомлення прокуророві про малозначні злочини:

- якщо максимальною мірою покарання є штраф, а злочин було вчинено з необережності. В таких випадках поліційний чиновник може закрити справу або просто попередити правопо­рушника;

- якщо йдеться про крадіжку з магазину або іншу дрібну крадіжку і вартість викраденого менше 20 крон, поліційний чинов­ник може зробити правопорушнику зауваження¹.

Тенденція до спрощення судочинства є у багатьох європейських державах. Зокрема, Комітет Міністрів Ради Європи звернувся до держав—членів Ради Європи з Рекомендацією R (87) 18 стосовно спрощення кримінального правосуддя (прийнята Комітетом Міністрів 17 вересня 1987 р. під час 410-засідання делегатів мініст­рів). У п. В розділу 2 цієї Рекомендації "Сумарне судочинство, при­мирення обвинуваченого з потерпілим, спрощені процедури" І вказано, що у випадках дрібних порушень кримінального закону, якщо факти видаються доволі ясними і безперечно встановлено, що особа є автором порушення, можна застосовувати спрощеі судочинство, тобто письмове судочинство, прискорене судовій, органами. " Воно дозволяє зекономити час завдяки відсутності суді: вого засідання і призводить до рішень, що є аналогічними судови» постановам, таким, як постанова поліційного трибуналу (у сщ щеному порядку)" - п.п. 1 п. В розлічу 2 Рекомендацій.

Окрім протокольної, існують ше слідча і оперативно-розшукова форми дізнання (В. С. Зеленецький).

¹ Див.: Нельсон А. Преступление и ответственность за него // Введение в шведское право. — М.. 1986. — С. 147, 148.

394

Російський законодавець не прислухався до цих рекомендацій. КПК Російської Федерації, що набрав чинності з 1 липня 2002 p., не знає спрощеного провадження (ПФДПМ). Видається, що цей факт свідчить про запровадження в кримінальне-процесуальний закон юридичне-пізнавального максималізму та ігнорування реко­мендацій Ради Європи. Окрім того, ускладнене провадження у всіх без винятку кримінальних справах не сприяє економії не тільки часу, а й державних коштів.

Під час підготовки проекту нового КПК України норми, що регламентують ПФДПМ, кілька разів то з'являлися у проекті, то зникали. В останньому проекті (ухвалений Верховною Радою України у першому читанні) протокольну форму не регламен­товано.

Становлення ПФДПМ у кримінальному процесі відбувалося неоднозначно від самого початку її запровадження (в Україні роз­ділом 7 КПК було доповнено Указом Президії Верховної Ради УРСР від 24 січня 1967 p.). Найавторитетніші вчені-процесуалісти стверджували, що ця форма провадження є нежиттєздатною, бо вона с адміністративною діяльністю. Зокрема, М. С. Строгович на користь цього наводив такі аргументи:

1) кримінальне-процесуальна діяльність здійснюється у пору­шених кримінальних справах, а протокольна форма — без їх пору­шення;

2) хоча про протокольну форму йдеться в КПК, але ж у законі іноді є вказівки і на непроцесуальні дії (наприклад вжиття опера-тивно-розшукових заходів органом дізнання);

3) під час провадження, здійснюваного у протокольній формі, не забезпечуються гарантії кримінального процесу, однак дифе­ренціація Є допустимою, якщо вона спрямована на встановлення додаткових гарантій.

Інший метр юридичної науки В. М. Кудрявцев зазначав, що про диференціацію процесуальної форми можна буде вести мову в тому разі, якщо за низку діянь буде передбачено замість кримінальних інші види покарань.

Ці думки Є не зовсім точними з таких причин:

1) ПФДПМ регламентовано не адміністративним, а кримі­нально-процесуальним законом, тим, що керуються у своїй діяль­ності органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду;

2) обов'язок шодо здійснення цього провадження покладено не на адміністративні органи, а на органи дізнання, які здійснюють боротьбу зі злочинністю шляхом провадження кримінально-процесуальних дій із розкриття та розслідування злочинів;

3) провадження здійснюється за допомогою кримінально-процесуальних засобів: протокол; рішення прокурора про порушен-

395

ня кримінальної справи, про застосування запобіжного заходу, про складання обвинувального висновку тощо;

4) повноваження судді мають кримінально-лроцесуальний характер;

5) порядок розгляду справи у суді грунтується на загальних прин­ципах кримінального процесу;

6) законодавець спеціально і не регламентував прав та обов'язків правопорушників, але у ст. 425 КПК підкреслено, шо порядок провадження у справах про злочини, перераховані у цій статті, визначається загальними правилами КПК. Тобто, правопорушни­ки мають права, шо забезпечують і'м можливість обстоювати свої інтереси;

7) за вчинення злочинів, встановлення обставин вчинення яких здійснюється у протокольній формі, законодавець не запроваджує у судову практику інших видів покарання, окрім тих, що встанов­лено чинним кримінальним законом. Не визначено також будь-яких особливостей щодо порядку звернення до виконання і самого виконання вироків суду;

8) для ПФДП М зберігаються вимоги щодо предмета доказування у кримінальних справах.

Особливості ПФДПМпорівняно зі "звичайною" формою поляга­ють у такому:

1) кримінальну справу порушують за результатами дослідження обставин вчинення злочину, а не для їх досудового дослідження;

2) ПФДПМ не знає таких учасників кримінального процесу, як потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок та деякі інші;

3) процесуальний статус правопорушника, очевидців, "інших осіб" не узгоджується із статусами тих учасників, які б вони могли отримати у зв'язку із вчиненням злочину під час здійснення про­вадження у "звичайній" формі;

4) за результатами досудового провадження у протокольній формі складають не обвинувальний висновок, а протокол про обставини вчинення злочину, тому й така назва цього виду провадження.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

1. Протокольна форма є особливим видом провадження у віт­чизняному кримінальному процесі, яке характеризується певним спрощенням, прискоренням та сумарністю.

2. Підготовка матеріалів у протокольній формі є виключною компетенцією органів дізнання.

3. За результатами провадження складають протокол про обста­вини вчинення злочину.

2. ГАРАНТІЇ ПРАВ УЧАСНИКІВ І ЗАГАЛЬНІ УМОВИ ЗАСТОСУВАННЯ ПФДПМ

Питання про гарантії прав учасників ПФДПМ виникає у зв'яз­ку зі спрощеннями форми. Як відомо, кримінально-процесуальна форма є однією із гарантій не тільки ефективності кримінального процесу, а й дотримання прав всіх його учасники). Гарантіями прав учасників провадження, здійснюваного у протокольній формі, є:

1) доволі докладна регламентація діяльності органів дізнання, прокурора, суду;

2) заборона застосування ПФДПМ про злочини, вчинені не­повнолітніми та особами, які через свої психічні чи фізичні недоліки не можуть самі здійснювати право на захист;

3) відомчий контроль;

4) прокурорський нагляд;

5) право правопорушника заявляти клопотання і подавати скарги на дії працівників органів дізнання;

6) право правопорушника на ознайомлення з матеріалами про­вадження;

7) право прокурора повернути матеріали для провадження до­судового слідства в разі, якщо залишилися нез'ясованими Істотні обставини справи.

Загальні умови застосування ПФДПМ визначено як вимогами кри мін ально-процесуального закону, так і практики діяльності орга­нів дізнання з підготовки матеріалів у протокольній формі:

1) протокольна форма застосовується тільки у справах про зло­чини, що не становлять великої суспільної небезпеки (покарання за які до 5 років позбавлення волі). Перелік таких злочинів регла­ментовано у ст. 425 КПК (22 склади);

2) провадження у протокольній формі здійснюється тільки у справах про очевидні злочини. Правопорушники (зазвичай це ті, кого затримали з поличним на місці вчинення злочину або на кого прямо вказали очевидці) визнають свою вину І докладно розповіда­ють про вчинене. Під час судового розгляду у більшості таких справ залишається без зміни юридична оцінка (кваліфікація) злочину. У зв'язку з цим вироки, як правило, набирають чинності із закінчен­ням строку на апеляційне оскарження;

3) у ході підготовки матеріалів у протокольній формі заборо­нено провадити слідчі дії (винятком є ті, які законом дозволено провадити в стадії порушення кримінальної справи);

4) заборонено застосування запобіжних та інших примусових заходів, за винятком відібрання зобов'язання з'являтися за викли­ком органів дізнання і суду і повідомляти їм про зміну місця про­живання;

396

397

5) провадження у протокольній формі є виключною компетен­цією органу дізнання;

6) незалежність прийняття прокурором рішення про порушення кримінальної справи і направлення її до суду від тото, чи визнає правопорушник себе винним у вчиненні злочину;

7) термін провадження становить до 10 днів (у разі неможли­вості закінчити провадження у цей термін, його може продовжити відповідний прокурор до 20 днів). У Ідей строк зараховується час із моменту прийняття і реєстрації первинної інформації про злочин до моменту складання прокурором обвинувального висновку і направлення справи до суду.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:

1. Спрощення порядку провадження, здійснюваного у прото­кольній формі, не виключають гарантій прав її учасників.

2. Протокольну форму підготовки матеріалів застосовують тільки в певній категорії злочинів, перелік яких визначено процесуальним законом.

3. Строк провадження у протокольній формі становить до 10 днів, але може бути продовжений прокурором до 20 днів.

3. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК

ПІДГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ ЗА ПРОТОКОЛЬНОЮ ФОРМОЮ

Кримінально-процесуальним законом не врегульовано порядок прийняття начальником органу дізнання рішення про підготовку матеріалів у протокольній формі. На практиці це рішення оформ­люється дорученням начальника на ім'я певного працівника органу дізнання.

Процесуальний порядок підготовки матеріалів у протокольній формі полягає в тому, що орган дізнання і прокурор виконують певну сукупність дій, метою яких є забезпечення нормального судо­вого розгляду справи в суді. Залежно від того, хто здійснює ці дії, їх поділяють на два етапи.

На першому етапі діє орган дізнання, який:

встановлює:

1) обставини вчиненого злочину;

2) особу правопорушника;

3) очевидців;

4) інших осіб; витребує:

1) пояснення від громадян (правопорушника, очевидців, інших осіб);

398

2) довідку про наявність чи відсутність судимості;

3) характеристику на правопорушника;

4) інші матеріали, що мають значення для розгляду справи у суді, наприклад:

— у справі про крадіжку — протокол вилучення викраденого, довідку про вартість викраденого, акт інвентаризації чи ревізії тощо;

— у справі про угон транспортного засобу — копію технічного паспорта Ігього транспортного засобу, протокол огляду засобу тощо;

— у справі про хуліганство — акт судово-медичного освідування постраждалого, довідку про вартість пошкодженого майна тощо;

відбирає:

— від правопорушника — зобов'язання з'являтися за викликами органу дізнання і суду та повідомляти про зміну місця проживання.

Після виконання цих дій орган дізнання діє в такому порядку:

1) про обставини вчиненого злочину складає протокол. Зміст цього процесуального документа регламентовано ч. З ст. 426 КПК. До протоколу додають:

• усі зібрані матеріали;

• список осіб, яких належить викликати до суду;

2) протокол затверджує начальник органу дізнання;

3) пред'являє правопорушникові всі матеріали, в т. ч. і протокол, у прошитому та пронумерованому вигляді. Про ознайомлення з матеріалами роблять відмітку у протоколі, яку засвідчує своїм під­писом правопорушник;

4) протокол з усіма матеріалами направляє прокуророві.

На другому етапі прокурор, отримавши від органу дізнання мате­ріали, підготовлені у протокольній формі, діє в такому порядку:

1) порушує кримінальну справу (за наявності достатніх підстав для розгляду матеріалів у судовому засіданні);

2) обирає щодо правопорушника в необхідних випадках запо­біжний захід;

3) складає обвинувальний висновок;

4) направляє справу до суду.

Прокурор може прийняти й такі рішення:

• про повернення матеріалів для провадження досудового слід­ства;

• про відмову в порушенні кримінальної справи. Провадження у суді особливостей не має, за винятком того, що

справу має бути розглянуто протягом 10 днів із моменту надходження її до суду.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:

1. Досудове провадження у протокольній формі здійснюється в два етапи, на першому з яких його веде орган дізнання, а на Другому — прокурор.

399

2. Судовий розгляд кримінальної справи, порушеної прокуро­ром за матеріалами протокольної форми, не має особливостей, за винятком скороченого (10-денного) строку провадження.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Призначенням протокольної форми досудової підготовки ма­теріалів є наближення моменту покарання до моменту вчинення злочину.

2. При вирішенні питання про здійснення підготовки матеріа­лів у протокольній формі беруть ло уваги не тільки кримінально-правові (характеристики злочину), а й кримінально-процесуальні (дані, шо свідчать про очевидність злочину; відсутність необхід­ності провадження складних дій тошо) підстави.

3. Підготовка матеріалів у протокольній формі є виключною компетенцією органів дізнання, а порушення за цими матеріалами кримінальної справи — виключною компетенцією прокурора.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативно-правові акти

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 червня 1986 р. № 6 "Про застосування судами України законодавства про протокольну форму досудової підготовки матеріалів" // Постанови Пленуму Верхов­ного Суду України в кримінальних справах (1973—1998). — К., 1998.

Наукові та навчально-методичні джерела

1. Абдрахманов Р. С., Очередин В. Г. Протокольная форма досудебной подготовки материалов. — Волгоград, 1986.

2. Басков В. И. Протокольная форма досудебной подготовки материа­лов. — М, 19S9.

3. Баулін О. В., Карпов И. С., Паповченко О. L, Саеицький Д- О. Спро­щене провадження в Україні: історія, сучасність, перспективи: Навч. по-сіб. - К., 2004.

4. Баулін О. В., Поповченко О. І. Процесуальний порядок оформлення протокольної форми досудової підготовки матеріалів міліцією. — К., 2002.

5. Белозерое Ю. Н., Кармеева Л. М. Протокольная форма досудебной подготовки материалов органами дознания в советском уголовном про­цессе. - М., 1987.

6. Денисюк А. М. Протокольна форма досудоаої підготовки матеріалів. — К., 1993.

1. Захарова Т- П., Тищенко И. Н. Досудебное производство в прото­кольной форме. — Н. Новгород, 1991.

8. Малько А. Теоретические подходы к ускорению судопроизводства // Сов. юстиция. — 1989. — № 23.

9. Рзаев А. А., Ташибаев К. У. Протокольная форма досудебной подго­товки материалов. — Караганда, 1989,

10. Шаян А. Г., Черненко А. Л. Протокольна форма досудової підготов­ки матеріалів у кримінальному судочинстві України. — Дніпропетровськ, 2002.

400