Передмова

Вид материала

Курс лекцій

Содержание 5. Особливості судового провадження Особливості судового провадження Висновки з питання 5 6. Рішення суду у справах неосудних Зміна і скасування примусових заходів медичного характеру. Висновки з питання 6 Висновки з теми Рекомендована література до теми Лекція 24 особливості провадження 1. Поняття і Висновки з питання 1 2. Особливості порушення кримінальних Висновки з питання 2

Подобный материал:

• Частина захист інформації від витоку по технічнихканалах, 481.09kb.
• Передмова, 908.9kb.
• Управління освіти Кременчуцької міської ради Кременчуцька загальноосвітня школа І-ІІІ, 514.6kb.
• Передмова, 587.1kb.
• Передмова, 524.47kb.
• Передмова 5, 616.83kb.
• Правила безпечної роботи з інструментом та пристроями Київ 2001 передмова, 2909.45kb.
• Передмова, 1427.51kb.
• Правила безпеки для тютюнового та тютюново-ферментаційного виробництва передмова, 6226.62kb.
• Навчальний посібник підготовлено за сприяння Національного банку України, 5515.57kb.

5. ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ НЕОСУДНИХ ТА ОБМЕЖЕНО ОСУДНИХ ОСІБ

Перш ніж перейти до викладення особливостей судового провадження у кримінальних справах неосудних га обмежено осудних осіб, слід зазначити, що є спільного між цими справами та тими, провадження у яких здійснюється в загальному порядку:

— і в тих, і в інших справах діють загальні положення судового розгляду;

— справи розглядають у відкритому судовому засіданні;

- обов'язковою є участь прокурора і захисника;

— судове слідство провадять у загальному порядку (але якщо в судове засідання викликано неосудну особу, то спочатку заслухо­вують її пояснення, а потім — висновок експерта);

- питання про речові докази вирішують у загальному порядку. Особливості судового провадження:

1. У справах про застосування примусових заходів медичного характеру немає стадії попереднього розгляду справи суддею, тому: І

• справу суддя (якщо погодиться із постановою слідчого, за­твердженою прокурором) відразу вносить безпосередньо в судове засідання;

• Іа позитивного вирішення питання про достатність доказів для вирішення справи про застосування заходів суддя складає поста- І нову, а суд — ухвалу, в яких вирішуються й інші питання, пов'язані І з підготовкою справи до слухання в судовому засіданні:

— про список осіб, яких належить викликати в судове засідання; І

— про витребування додаткових доказів;

• про клопотання, заявлені учасниками процесу;

— інші питання, зазначені в ст. 253 КЛК.

2. Участь особи, шодо якої розглядають кримінальну справу, не є обов'язковою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому не І заважає характер її хвороби (в іншому випадку в судове засідання І викликають законного представника неосудного, якому суд забез­печує можливість:

- ознайомитися з матеріалами кримінальної справи; 380

— брати участь у судовому розгляді;

— подавати докази;

— заявляти відводи;

— заявляти клопотання.

Суд може допитати законного представника як свідка.

3. Особа, щодо якої розглядають справу, дає пояснення (а не показання), тому дані, що в них містяться, не є доказами; на них не можна посилатися у постанові чи ухвалі.

4. Не провадять судові дебати; замість них суд заслуховує висно­вок прокурора і думку захисника.

5. Психічно хворому не надають останнє слово.

6. Суд виносить ухвалу (суддя — постанову), а не вирок.

7 Якшо суспільне небезпечне діяння вчинено осудною особою (підсудним) і неосудною (обмежено осудною), то справу можуть розглядати водному судовому засіданні з дотриманням вимог КПК, що встановлюють порядок провадження у суді (судовий розгляд) щодо осудних і неосудних осіб. Вирок щодо підсудного та ухвалу (постанову) шодо неосудного чи обмежено осудного лостановляють одночасно (постанова Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 р. № 2 "Про судову практику по застосуванню приму­сових заходів медичного характеру").

8. Цивільний позов у цих справах не розглядають, В ухвалі суду (постанові судді) зазначають, що питання про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної неосудною (обмежено осудною) особою, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

9. Суд ие повинен допускати ніякого спрощення під час розгляду справ про застосування примусових заходів медичного характеру.

Якшо при розгляді справи в суді буде встановлено, що під­судний під час вчинення суспільне небезпечних дій був у стані неосудності або в подальшому захворів на психічну хворобу, яка позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд виносить про це ухвалу, а суддя — постанову і про­довжує розгляд справи за правилами провадження у справах про застосування примусових заходів медичного характеру (глава 34 КПК) - ст. 316 КПК.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 5:

1. У кримінальних справах про застосування примусових заходів медичного характеру немає стадії попереднього розгляду справи суддею.

2. Участь неосудної особи у судовому засіданні не е обов'язковою.

3. Якщо ж ця особа бере участь у иудовому розгляді справи, то вона не виступає у судових дебатах, їй не надають останнє слово.

381

6. РІШЕННЯ СУДУ У СПРАВАХ НЕОСУДНИХ

І ОБМЕЖЕНО ОСУДНИХ ОСІБ. ЗМІНА І СКАСУВАННЯ

ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

Суд за результатами розгляду кримінальної справи шодо неосуд­ного або обмежено осудного може постановити такі рішення:

І. Про застосування примусових заходів медичного характеру (їх види регламентовано ст. 94 КК) із вказівкою, яких саме (термін застосування не вказують). (Де рішення формулюється в ухвалі суду (постанові судді), в якому окрім відображення відповідей на питання, зазначені в cm, 420 КПК: чи мало місце суспільне небезпечне діяння, з приводу якого порушено кримінальну справу; чи вчинене це діяння особою, щодо якої розглядалася справа; чи вчинила ця особа діяння в стані неосудності (обмеженої осудності); чи слід застосовувати до неї примусові заходи медичного характеру і які саме, має міс­титися:

- формулювання суспільне небезпечного діяння, визнаного судом встановленим;

— посилання на перевірені в судовому засіданні докази;

— мотиви прийнятого рішення.

Призначаючи примусове лікування, суду необхідно винести ух­валу (судді — постанову) про скасування з часу доставления не­осудного (обмежено осудного) до лікувального закладу запобіжного заходу, якщо його було застосовано,

2. Про закриття кримінальної справи, якщо;

* суд визнає за непотрібне застосовувати згадані заходи у зв'язку з тим, що особа не є суспільне небезпечною (суд вправі передати особу на піклування родичам чи опікунам за обов'язкового лікар­ського нагляду);

• не буде доказано вчинення суспільне небезпечного діяння цією особою.

3. Про направлення справи для досудового слідства в загальному порядку (якшо неосудність особи не встановлено в судовому за­сіданні )-

Зміна і скасування примусових заходів медичного характеру.

Особи, щодо яких судом застосовано примусове лікування, під­дягають обов'язковому комісійному переосвідуеанню не рідше ніж один раз на б місяців.

Висновок комісії лікарів психіатрів може бути таким:

1) особа видужала повністю;

2) стан її здоров'я покращився настільки, що вже немає не­обхідності в раніше застосованих примусових заходах медичного характеру.

У першому випадку порядок дій є таким. 382

За наявності такого висновку головний психіатр органу охорони здоров'я, якому підпорядкований медичний заклад, де утримують особу, вносить подання до суду:

— який застосував примусові заходи або

— за місцем лікування.

До подання додають висновок комісії психіатрів.

Суд розглядає це подання в такому самому порядку, як і під час вирішення питання про застосування примусового лікування, однак повинен забезпечити явку особи, що видужала.

Якщо у суду є сумніви щодо правильності висновку комісії, то він може викликати в судове засідання її члена.

Суд має обов'язково повідомити адміністрацію психіатричної лікарні та головного психіатра про час розгляду справи.

Якщо примусове лікування скасовують щодо особи, яка захво­ріла після вчинення злочину, то суд повинен одночасно вирішити й питання про відновлення кримінальної справи. Останню не може бути відновлено, якщо:

— сплили строки давності притягнення до кримінальної відпо­відальності;

— скасовано кримінальний закон, шо діяв під час провадження у справі;

— видано акт амністії тощо.

За наявності таких обставин кримінальну справу закривають. Якщо справу відновлюють, то її направляють:

— для провадження досудового слідства;

— для судового розгляду з етапу судового слідства (якщо було встановлено факт наявності психічної хвороби).

Час перебування в медичному закладі, якщо цю особу буде за­суджено до позбавлення волі або виправних робіт, зараховують у строк відбування покарання.

У другому випадку (якщо покращився стан особи) змінюють при­мусовий захід на інший. Порядок дій е таким самим, тільки суд (суддя) своєю ухвалою (постановою) змінює примусовий захід на інший:

— із психіатричної лікарні з суворим наглядом особу госпіталі­зують до психіатричної лікарні з посиленим наглядом;

— із психіатричної лікарні з посиленим наглядом — до пси­хіатричної лікарні зі звичайним наглядом;

- скасовують госпіталізацію і вирішують питання про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

- особу передають на піклування родичам чи опікунам за обов'язкового лікарського нагляду.

На ухвалу, постанову, винесені судом або суддею про застосуван­ня, зміну чи скасування примусового лікування може бути подано

383

апеляційну чи касаційну скаргу або внесено апеляційне чи каса­ційне подання прокурора в загальному порядку.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 6:

і. У результаті судового розгляду кримінальної справи про не-' осудних чи обмежено осудних осіб може бути прийнято рішення про застосування примусових заходів медичного характеру, про закриття слрави, про направлення її для провадження досудового слідства.

2. Примусові заходи суд може скасувати (в разі повного виду­жання особи) або змінити (якщо стан її здоров'я покращився).

3. Якшо примусове лікування скасовують щодо особи, яка захво­ріла після вчинення злочину, то суд повинен одночасно вирішити й питання про відновлення кримінальної справи.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ;

1. Особливості провадження у кримінальних справах про застосу­вання примусових заходів медичного характеру передбачають не ускладнення процесу, а забезпечення прав особи, щодо якої його здійснюють.

2. У цих справах є обов'язковим провадження досудового слідства, участь захисника і провадження експертизи.

3. Принцип змагальності реалізується без участі особи, щодо якої здійснюється провадження.

4. Примусові заходи медичного характеру може бути застосовано, змінено і скасовано виключно за рішенням суду.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативно-правові акти

Постанова Пленуму Верховного Сулу України від 19 березня 1982 р. № 2 "Про судову практику по застосуванню примусових заходів медич­ного характеру" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримі­нальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Ма,ія-ренка. — К., 2004.

Наукові та навчальне-методи ч ні джерела

1. Галаган А. И. Особенности расследования органами внутренних дел общественно опасных деяний лиц, признаваемых невменяемыми. — К., 19S6.

2. Дергай Б. И. Особенности расследования по делам невменяемых. — Волгоград, 1976.

3. Ковтун Н. И. Производство по применению принудительных мер медицинского характера. — Н. Новгород, 1998.

4. Комарова ff. А., Сидорова Н. А. Производство по применению при­нудительных мер медицинского характера. — СПб., 1996.

5. Михайлова Т. А, Производство по применению принудительных мер медицинского характера. — М., 1987.

6. Николюк В. В., Кааьницкий В. В. Уголовно-процессуальная деятель­ность по применению принудительных мер медицинского характера. — Омск, 1990.

7. Радаев В. В. Расследование преступлений, совершенных лицами с психическими недостатками. — Волгоград, 1987.

8. Рыжаков А. П. Производство по применению принудительных мер медицинского характера. — М., 1997,

9. Щерба С. П. Расследование и судебное разбирательство по делам лии, страдающих физическими или психическими недостатками. — М., 1975.

10. Яцкевич А, Г. Процессуальное положение лиц, участвующих в произ­водстве по применению принудительных мер медицинского характера. — М., 1992.

384

385

ЛЕКЦІЯ 24 ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ

У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ

1. Поняття і загальні особливості провадження у криміналь­них справах приватного обвинувачення.

2. Особливості порушення кримінальних справ приватного обвинувачення.

3. Особливості судового розгляду кримінальних справ при­ватного обвинувачення.

1. ПОНЯТТЯ І ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

ПРОВАДЖЕННЯ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ

Кримінальні справи приватного обвинувачення — це справи, що порушують не інакше як за скаргою потерпілого, якому належить право підтримувати обвинувачення у суді, І які може бути закрито за примиренням потерпілого з підсудним.

У КПК порядок провадження у справах про такі злочини визна­чено лише трьома статтями (27, 111 і 251). Таку незначну увагу законодавця до кримінальне-процесуального провадження у справах про зазначені злочини можна пояснити лише тим, що відповідно до чинного кримінального законодавства вони належать до катего­рії злочинів невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 12 КК). Неповне правове регулювання провадження у справах приватного обвинувачення зумовлює багато проблем із відновленням громадянами своїх за­конних прав.

Загальні особливості справ приватного обвинувачення полягають у такому:

1) провадження у справах стосується певної категорії злочинів — передбачених ст. 125 "Умисне легке тілесне ушкодження", ч. ! ст. 126 "Побої" та ст. 356 "Самоправство" КК (останній — щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих грома­дян). Переважну більшість із них вчинюють на побутовому грунті. Учасниками кримінально-правових конфліктів є родичі, знайомі, товариші, співробітники. Тому в разі застосування публічного по­рядку провадження у таких кримінальних справах відносинам між учасниками конфлікту може бути заподіяно більшу шкоду, ніж та, що буде завдано загальносуспільним інтересам через незвернення потерпілого до державних органів.

386


2) кримінальні справи порушуються виключно т скаргою по­терпілого. Винятком є випадки, коли:

• справа має особливе громадське значення;

• потерпілий через свій безпорадний стан, залежність від об­винуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси.

За наявності таких обставин прокурор порушує справу і без скарги потерпілого. Після порушення така кримінальна справа стає справою публічного обвинувачення. У ній здійснюють досудове роз­слідування, її не може бути закрито за примиренням потерпілого з підсудним, тощо;

3) порушення кримінальних справ приватного обвинувачення є аиключною компетенцию судді;

4) дізнання і досудове слідство не провадяться. Останнє — лише у иипадках, якщо злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє пра­во на захист, а також якщо це визнає за необхідне прокурор чи суд (ст. 111 КПК);

5) обвинувачення в суді підтримує потерпілий. Він має повну свободу у розпорядженні обвинуваченням, що регламентується із застосуванням диспозитивного методу правового регулювання:

• якщо потерпілому було завдано шкоду кількома особами, то він самостійно визначає, щодо кого з них чи шодо всіх подавати скаргу і підтримувати обвинувачення;

ф якщо у справі декілька потерпілих, то кожен підтримує обви­нувачення самостійно, однак примирення одного із обвинувачених з підсудним не може бути підставою до закриття справи, якшо об­винувачення підтримують інші потерпілі;

• потерпілий може в будь-який момент відмовитися від обвину­вачення, що зумовлює закриття справи.

У справу приватного обвинувачення вправі в будь-який момент вступити прокурор і підтримувати обвинувачення в суді, якщо цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав громадян. Вступ прокурора в справу не позбавляє потерпілого його прав, але справа в цих випадках за примиренням потерпілого з під­судним закриттю не підлягає;

6) справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з підсудним. Примирення може статися тільки до видалення суду до нарадчої кімнати для постановления вироку.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

І. Вирішення питання про порушення кримінальної справи приватного обвинувачення та її закриття повністю залежить від волевиявлення потерпшого.

387

2. Дізнання і досудове слідство у цих справах не провадять.

3. Обвинувачення в суді підтримує не державний обвинувач (про­курор), а приватний обвинувач — потерпілий.

2. ОСОБЛИВОСТІ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ

Кримінальне-процесуальна діяльність в стадії порушення кри­мінальної справи має певні особливості.

1. Ця стадія збігається у часі зі стадією попереднього розгляду справи суддею. Строки діяльності в ній визначено ч. 2 (3 дні) або ч. 4 ст. 97 КПК(Шднів).

2. Справу мазке бути порушено тільки за наявності скарги потер­пілого чи його законного представника. У скарзі має бути чітко викла­дено підстави для порушення кримінальної справи, зокрема:

• обставини, час, місце, мотиви, наслідки вчинення злочину;

• його кримінальне-правова кваліфїкадія та відповідні докази;

• дані про особу, яку обвинувачують у його вчиненні;

• прохання про притягнення її до кримінальної відповідальності тощо.

Протягом тривалого часу в теорії та в практиці кримінальне- • процесуальної діяльності виникали проблеми, пов'язані зі звернен­ням потерпілих зі скаргами приватного обвинувачення не до суду, а до органів дізнання, досудового слідства чи прокуратури. Вони полягали в тому, шо ці органи:

— відмовлялися приймати скарги приватного обвинувачення або

• приймали скарги з наступною відмовою в порушенні кримі­нальної справи через відсутність складу іншого злочину (наприклад хуліганства) або

• приймали скарги і направляли їх за належністю до суду, але останній повертав їх до органу дізнання через неналежне оформ­лення.

Ці проблеми вирішено постановою Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № ІЗ "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпших від зло­чинів" (далі — постанова Пленуму № 13), в п. 27 якої зазначено, що "суддя не вправі відмовити у прийнятті скарги потерпілого про притягнення особи до кримінальної відповшальності за ст. 125, ч. 1 ст. 126, ст. 356 КК, якшо скарга надійшла до суду з прокуратури чи з інших компетентних органів у порядку, встановленому п. З ч. 2 ст. 97 КПК. При розгляді такої скарги суддя повинен викликати потерпілого і з'ясуэати його думку, а також інші обставини, необ­хідні для прийняття правильного рішення".

Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України є логічним з огляду на такі обставини. Громадяни не зобов'язані знати специ­фіку компетенції кожного з державних органів, які ведуть кри­мінальний процес. З цих питань дискутують навіть досвідчені практичні працівники і теоретики-юристи. У цьому випадку є важли­вим сам факт звернення громадянина до одного з органів держави з проханням про притягнення певної особи до кримінальної від­повідальності. Отже, заявник бажає, щоб за його заявою було вжито відповідних заходів — порушено кримінальну справу і притягнуто до кримінальної відповідальності особу, що вчинила злочин. 1 не важливо, що заявник помилився, направивши заяву не до того органу, до компетенції якого належить її розгляд чи перевірка. Го­ловне, що він, подаючи заяву, ініціював кримінальний процес. А завдання органів дізнання (міліції) в цьому випадку зводиться до визначення належності заяви до відповідного органу — прокура­тури або суду.

3. У стадії порушення кримінальної справи приватного обвинува­чення існують найкращі умови для примирення потерпшого з обвину­ваченим. У частині 2 п. 25 постанови Пленуму № ІЗ судам реко­мендовано якомога ширше використовувати у справах зазначеної категорії інститут примирення і підтримувати діяльність тих громад­ських організацій, які ставлять за мету досягнення такого прими­рення до судового розгляду справи, повідомляти осіб, шо вчинили злочин, про наявність у районі (місті) таких організацій, надавати останнім відповідну інформацію. На законодавчому рівні діяль­ність таких організацій не регламентовано. Однак, видається, Вер­ховний Суд України, даючи такі рекомендації, має рацію. Україні слід нарешті сприйняти інститут медіації (досудового вирішення кримінально-правових конфліктів посередниками — громадськими організаціями), що існує в багатьох західноєвропейських країнах.

4. За скаргою приватного обвинувачення суддя може прийняти одне із таких рішень;

• залишити скаргу без розгляду, якщо вона не відповідає вимо­гам, встановленим щодо обвинувального висновку, та повернути її особі, яка подала скаргу;

• відмовити у порушенні справи;

• надіслати скаргу за належністю прокуророві;

• порушити кримінальну справу і призначити її до судового роз­гляду.

5. Суддя складає єдину постанову про порушення кримінальної справи, призначення її до судового розгляду та про визнання особи потерпілим.

6. У разі надходження до суду поряд зі скаргою потерпілого зустрічної скарги суддя за наявності підстав виносить постанову

388

389

про порушення кримінальної справи за зустрічнії.» обвинуваченням і призначення справи до судового розгляду. У таких випадках обом заявникам надаються процесуальні права як потерпілого, так і під­судного.

7. Попередній розгляд справи відбувається за загальними правилами з тією лише відмінністю, що замість прокурора у судовому засіданні бере участь потерпілий.

8. Підсудному не пізніше ніж за три доби до дня слухання справи має бути вручено копію скарги потерпілого, копію постанови судді про порушення кримінальної справи та повістку про виклик його в судове засідання.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:

1. Стадія порушення кримінальної справи приватного обвину­вачення збігається у часі зі стадією попереднього розгляду справи суддею.

2. Справу може бути порушено тільки за скаргою потерпілого.

3. У разі надходження зустрічної скарги суддя порушує справу за зустрічним обвинуваченням.