Передмова

Вид материала

Курс лекцій

Содержание Рекомендована література до теми Особливості провадження із застосування примусових заходів медичного характеру 1. Підстави провадження в справах неосудних та обмежено осудних осіб Висновки з питання 1 2. Особливості предмета доказування Висновки з 3. Загальні особливості провадження Висновки з питання 3 4. Особливості досудового провадження Л Особливості, що виявляються в стадії порушення кримінальної справи 2. Особливості, що виявляються в стадії досудового слідства 3. Особливості, що виявляються в стадії порушення державного обвинув ачення Висновки з питання 4

Подобный материал:

• Частина захист інформації від витоку по технічнихканалах, 481.09kb.
• Передмова, 908.9kb.
• Управління освіти Кременчуцької міської ради Кременчуцька загальноосвітня школа І-ІІІ, 514.6kb.
• Передмова, 587.1kb.
• Передмова, 524.47kb.
• Передмова 5, 616.83kb.
• Правила безпечної роботи з інструментом та пристроями Київ 2001 передмова, 2909.45kb.
• Передмова, 1427.51kb.
• Правила безпеки для тютюнового та тютюново-ферментаційного виробництва передмова, 6226.62kb.
• Навчальний посібник підготовлено за сприяння Національного банку України, 5515.57kb.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативно-правові акти

1. Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінські правила"). Прийняті на 96-му пленарному засіданні ООН у 1985 р. // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. — Амстердам—Київ, 1996.

2. Конвенція про права дитини. Ухвалена 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. // Зібрання чинних міжнародних договорів Ук­раїни. - 1990. - № 1. - С. 205.

3. Руководящие принципы Организации Объединенных Наций для предупреждения преступности среди несовершеннолетних (Эр-Риядские руководящие принципы). Приняты и провозглашены резолюцией 45/112 Генеральной Ассамблеи от 14 декабря 1990 года // Права человека: Сбор­ник международных договоров. — Том I. Универсальные договоры. Орга­низация Объединенных Наций. — Нью-Йорк — Женева, 1994.

4. Закон України від 21 квітня 1995 р. "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 6. - Ст. 35.

370

5. Закон України від 26 квітня 2001 р. "Про охорону дитинства" // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № ЗО. — Ст. 142.

6. Указ Президента України від 18 лютого 2002 р. "Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод грома­дян" (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента від 29 жовтня

2003 р. № 1227/2003 ) // Офіційний вісник України. — 2002. — М° 8. -

С. 85.

7. Укаї Президента України від 12 січня 2004 р. № 27/2004 "Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності служби дільничних інспек­торів міліції" // Офіційний вісник України. — 2004. — № 2. — Ст. 32.

8. Типове положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. № 565 // Офіційний вісник України. — І997. — № 24. — С. 61.

9. Наказ Генерального прокурора України від 28 жовтня 2002 р. № 3/1 •'Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів про права неповнолітніх".

10. Положення про приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ, затв. наказом МВС України від 13 липня 1996 р. № 384.

11. Положення про Міністерство України у справах сім'ї, дітей і молоді, затв. Указом Президента України від ЗО липня 2004 р. // Урядовий кур'єр. -2004. — № 31. — 11 серпня.

12. Наказ МВС України від 4 жовтня 2003 p. J* 1155 "Про вдоскона­лення реагування на повідомлення про злочини, інші правопорушення і події та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України".

13. Інструкція про порядок приймання, реєстрації та розгляду в орга­нах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочи­ни, що вчинені або готуються, затв. наказом МВС України від 6 травня

2004 р. № 400.

14. Інструкція з організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України та взаємодії їх з іншими структурними підрозділами органів внутрішніх справ України у розкритті та розслідуванні злочинів, затв. наказом МВС України від 25 грудня 2003 р. № 1600.

15. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 травня 2002 р. № 6 "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К„ 2004.

16. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. N° 5 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх" // Постанови Пленуму Верховного Суду Ук­раїни у кримінальних справах (1973-2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.

Наукові та навчальне-методичні джерела

1. Бояров В. І. Залучення спеціалістів-психологів до слідства у кримі­нальних сппяяа* // Пісник прокуратури — 2002. — N° 6.

371

2. Боярська О. Внесок у майбутнє України (судочинство у справах неповнолітніх) // Юридичний вісник України. — 2002. — 27 липня — 2 серпня (№ ЗО).

3. Гуковская Н. И., Дояъова М. И., Миньковский Г. М. Расследование и судебное разбирательство дел о преступлениях несовершеннолетних. —' М., 1974.

4. Дубинский А. Я. Разрешение органами внутренних дел заявлений и сообщений о преступлениях несовершеннолетних. — К., 1988.

5. Дубинский А. Я. Применение следователями органов внутренних дел мер пресечения к несовершеннолетним. — К., 1988.

6. Землянська В. Запровадження відновлюючих підходів: зміна погля­ду на кримінальне судочинство // Право України. — 2003. — N° 10.

7. Дукоянчиков Е. Д., Письменный Д. П. Разрешение органами внутрен­них дел заявлений и сообщений о преступлениях несовершеннолетних. — К., 1987.

8. Нор В. Т., Костицкии М. В. Судебно-психологическая экспертиза в уголовном процессе. — К., 1985.

9. Омеяьяненко Г. М. Провадження у справах про злочини неповноліт­ніх як диференціація кримінальне-процесуальної форми: Навч. посіб. -К., 2002.

10. Сєдих К. В., Сєдах С. М., /ас/й Ю. В. Деякі питання застосування психологічної експертизи в судовій практиці // Вісник Верховного Суду України. - 1999. - № 2.

11. Ягодинський В. Вирішення кримінальних справ про суспільне не­безпечні діяння, вчинені особами, які не досягли віку кримінальної від­повідальності // Право України. — 2001. — № 11.

372

ЛЕКЦІЯ 23

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

1. Підстави провадження в справах неосудних та обмежено осудних осіб.

2. Особливості предмета доказування у справах неосудних та обмежено осудних осіб.

3. Загальні особливості провадження у кримінальних справах неосудних та обмежено осудних осіб.

4. Особливості досудового провадження у справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені неосудними особами, та злочини, вчинені обмежено осудними особами.

5. Особливості судового провадження у кримінальних справах неосудних та обмежено осудних осіб.

6. Рішення суду у справах неосудних і обмежено осудних осіб. Зміна І скасування примусових заходів медичного ха­рактеру.

1. ПІДСТАВИ ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ НЕОСУДНИХ ТА ОБМЕЖЕНО ОСУДНИХ ОСІБ

Суб'єктом злочину є фізична, осудна особа, яка досягла віку кри­мінальної відповідальності.

Осудність — це можливість особи усвідомлювати свої дії (без­діяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19 КК).

Питання про осудність чи неосудність виникає кожного разу, коли у кримінальній справі з'являються дані про психічну хворобу особи, яка вчинила діяння, що є предметом досудового слідства чи судового розгляду. Психічна хвороба може зумовлювати три стани особи.

1. Неосудність — це відсутність можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок:

• хронічного психічного захворювання або

• тимчасового розладу психічної діяльності або

• недоумства або

• іншого хворобливого стану психіки.

Згідно зі ст. 2 КК кримінальній відповідальності підлягає винна особа. Неосудність особи виключає її винність, а, отже, і кримі­нальну відповідальність. Тут слід зважати на таке:

• якщо особа перебувала в неосудному стані під час вчинення -Ііяння, то тоді вона взагалі не підлягає відповідальності;

373

* якшо особа вчинила діяння в осудному стані, а потім (до поста­новления рішення у справі судом) стала неосудною, то до неї засто­совують примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати: покаранню.

2. Обмежена осудність — такий стан особи, за якого вона через наявний у неї психічний розлад не здатна повною мірою усві­домлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними (ч, 1 ст. 20 КК).

Визнання особи обмежено осудною суд враховує при призна­ченні покарання і це може бути підставою до застосування при­мусових заходів медичного характеру.

З процесуального погляду стан неосудності або обмеженої осуд­ності особи — це обмежена можливість її участі в доказуванні та неможливість самостійно захищати свої права.

3. Стан осудності. За такого стану наявність психічної хвороби не позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяль­ність) і керувати ними. В такому разі провадження у кримінальній справі здійснюється у звичайному порядку,

У межах цієї лекції буде розглянуто два перших стани особи, пов'язані з її психічною хворобою, бо саме вони є фактичними підставами провадження із застосування примусових заходів медич­ного характеру.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1;

1. Психічна хвороба зумовлює три стани особи: неосудність, обме­жену осудність, осудність.

2. Підставами здійснення провадження із застосування примусо­вих заходів медичного характеру є стан неосудності або обмеженої осудності особи.

2. ОСОБЛИВОСТІ ПРЕДМЕТА ДОКАЗУВАННЯ

У СПРАВАХ НЕОСУДНИХ ТА ОБМЕЖЕНО ОСУДНИХ ОСІБ

Предмет доказування у цих справах має особливості. Наприклад, якщо діяння вчинила неосудна особа, то питання про встановлення вини (умислу чи необережності), мотив та інші ознаки суб'єктив­ної сторони не розглядають, так само, як і питання щодо обставин, шо впливають на ступінь І характер покарання (бо таке не призна­чають).

Окремої (спеціальної) статті, в якій би було повно визначено предмет доказування у справах неосудних і обмежено осудних осіб, у КПК немає.

374

Хоча в ч. 2 ст. 417 КПК йдеться про те, що під час досудового слідства провадять всі необхідні слідчі дії для всебічного і повного з'ясування:

• обставин вчиненого суспільне небезпечного діяння;

• особи того, хто його вчинив;

• обставин, що характеризують шо особу;

• обставин, що характеризують її психічне захворювання. Якшо поєднати елементи предмета доказування у кримінальній

справі, передбачені ст. 64 КПК, та обставини, зазначені у ч. 2 ст. 417 КПК (конкретизувавши останні), то до предмета доказування у кримінальних справах неосудних та обмежено осудних осіб можна віднести такі елементи:

1) час, місце, спосіб та інші обставини вчинення діяння, перед­баченого КК;

2) вчинення такого діяння саме цією особою;

3) наявність у особи, яка вчинила діяння, психічного захворю­вання у минулому, ступінь і характер психічної хвороби в момент вчинення суспільне небезпечного діяння, а також на час розсліду­вання чи судового розгляду справи;

4) обставини, що характеризують цю особу;

5) характер І розмір шкоди, завданої в результаті суспільне не­безпечного діяння.

На можливий стан неосудності особи можуть вказувати такі ознаки:

• перенесені травми голови (в т. ч. під час пологів);

• неадекватна, така, що відхиляється від нормальної, поведінка особи вдома, на роботі, під час провадження з нею слідчих дій, в камері ізолятора тимчасового тримання чи слідчого ізолятора. Озна­ками такої поведінки можуть бути невмотивовані чи не контрольова­ні дії особи в момент вчинення протиправного діяння або в процесі провадження у справі;

• перебування на обліку у лікаря-психіатра.

Дані щодо цих ознак можна встановити із таких джерел:

• від самої особи, щодо якої здійснюється провадження у кри­мінальній справі. Іноді ця особа наполягає на призначенні судово-психіатричної експертизи, зазначаючи, що у неї були травми голови, але до лікарні вона не зверталася. В неї наморочиться і болить голова тощо. За наявності таких даних слід призначати психіатричну експертизу;

• від родичів та інших осіб, в т. ч. співкамерників, працівників ITT, C13O, чергового по райвідділу;

— довідки (історії хвороби) із психіатричного (психоневроло­гічного) диспансера за місцем проживання;

— довідки (історії хвороби) із військкомату;

375

— військового квитка (в разі звільнення особи віл проходження військової служби в ньому роблять відповідний запис);

— характеристики з місця проживання, роботи, навчання, служби тошо.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:

і. У кримінальних справах про суспільне небезпечні діяння не­осудних осіб не встановлюють обставини, що стосуються суб'єк­тивної сторони діяння та впливають на покарання.

2. Ознаками, що вказують на можливу наявність стану неосуд­ності, є перенесені травми голови, неадекватна поведінка особи, перебування на обліку у лікаря-психіатра.

3. ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ

У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ НЕОСУДНИХ ТА ОБМЕЖЕНО ОСУДНИХ ОСІБ

Провадження у кримінальних справах неосудних та обмежено осуд­них осіб вирізняється від загального порядку провадження.

І. Обов'язковим є провадження досудового слідства, в тому числі:

— у справах приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК);

— у справах про злочини, передбачені ст. 425 КПК.

Вимога, сформульована в ст. 111 К.ПК, пояснюється не тільки складністю провадження щодо осіб, хворих на психічну хворобу, а й тим (і це головне), шо иі особи через свою психічну неповноцін­ність не можуть самі здійснювати право на захист, а тому потребують допомоги захисника.

2. Обов'язковою є участь у кримінальній справі захисника (п. 5 ч. І ст. 45 КПК), в тому числі і під час провадження окремих слід­чих дій із підзахисним,

3. Є додаткові обставини, що підлягають доказуванню у кримі­нальній справі (див. вище),

4. Особу, щодо якої здійснюється провадження, не наділено пра­вами, шо дають їй можливість захищатися (її не притягають як обвинуваченого),

5. Функції кримінального процесу набувають особливого змісту (за винятком функції вирішення кримінальної справи).

6. Принцип змагальності реалізується без участі особи, шо якої здійснюється провадження.

7. Обов'язковим є призначення суд о во-психіатричної експертизи (п. З ст. 76, ст. 204 КПК), Підготовка матеріалів для призначення судово-психіатричної експертизи відбувається в такому порядку:

• кримінальну справу підшивають;

376

• аркуші справи нумерують (експерти посилатимуться на них У висновку);

• у справі мають бути характеристики особи, яку направляють на експертизу;

• до справи додають історії хвороби, вилучені із усіх місць, де особа перебувала на лікуванні за увесь період наявності в неї пси­хічної хвороби;

• довідку із раЙБІйськкомату про те, чому не проходив службу в Збройних силах. Якшо через розлад психіки (п. 1—10) —- то прово­дять виїмку історії хвороби із РВК;

• обов'язково — протоколи допитів родичів та інших осіб щодо поведінки в побуті, за місцем роботи тощо;

• паспорт;

• військовий квиток;

• постанову про призначення судово- психіатричної експертизи складають у трьох примірниках: 1) у кримінальну справу; 2) екс­пертам; 3) до слідчого ізолятора (якщо особу заарештовано);

• якщо обвинуваченого не заарештовано — додають постанову судді, складену ним на підставі подання слідчого, погодженого з прокурором. На підставі цієї постанови обвинуваченого поміщають до відповідного медичного закладу в примусовому порядку (ст. 205 КПК) у разі, якщо він відмовляється пройти амбулаторне експертне дослідження або виникає потреба в тривалому спостереженні за ним.

8. Психічне захворювання обвинуваченого, що є тимчасовим, може бути підставою до зупинення досудового слідства (п. 2 Ч- 1 сг. 206 КПК). Якшо хвороба тривала (хронічна), то слідство закін­чують складанням постанови про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру (ч. З ст. 417 КПК),

9. Є можливість закрити кримінальну справу в разі визнання непотрібним застосовувати примусові заходи медичного характеру (ч, 1 ст. 421 КПК).

10. Справи підсудні місцевому суду (ч. 1 ст. 419 КПК).

11. Суд (суддя) не може постановити вирок; виносять ухвалу (постанову) про застосування до особи примусових заходів медич­ного характеру (ч. І ст. 421 КПК).

Зазначений више перелік особливостей провадження не є ви­черпним.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:

1. Провадження у кримінальних справах про неосудних і обмеже­но осудних осіб здійснюється за загальними правилами судочинства.

2. Особливості провадження в цих справах пов'язані із необ­хідністю забезпечити права особи, щодо якої здійснюється про-

377

вадження, бо саму її через хворобливий стан правами, які б давали їй можливість захищатися, не наділено.

3. За результатами провадження у справах із застосування при­мусових заходів медичного характеру складають не вирок, а ухвалу або постанову.

4. ОСОБЛИВОСТІ ДОСУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

У СПРАВАХ ПРО СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ ДІЯННЯ,

ВЧИНЕНІ НЕОСУДНИМИ ОСОБАМИ, ТА ЗЛОЧИНИ,

ВЧИНЕНІ ОБМЕЖЕНО ОСУДНИМИ ОСОБАМИ

Всі ці особливості залежно від того, в якій стадії досудового провадження вони виявляються, поділяють на три групи,

Л Особливості, що виявляються в стадії порушення кримінальної справи:

1) наявність у особи психічної хвороби не є підставою до відмови в порушенні кримінальної справи;

2) не може бути прийнято рішення про порушення кримінальної справи щодо особи, у якої в цій стадії встановлено психічну хворобу. В такому разі справу порушують за фактом вчинення суспільне небезпечного діяння.

2. Особливості, що виявляються в стадії досудового слідства:

1) слідчі дії можуть проводитися без участі неосудної особи (якшо за висновком експерта або довідкою лікаря психічне захворювання особи перешкоджає її участі у слідчих діях);

2) не складають постанову про притягнення як обвинуваченого щодо неосудного, бо він не є суб'єктом злочину. Щодо обмежено осудного таку постанову складають, йому пред'являється обвину­вачення (ст. 144 КПК), але з обов'язковою участю захисника;

3) неосудного, який становить суспільну небезпеку, беруть під варту. Підставою до обрання нього запобіжного заходу є дані про те, що особа може продовжувати вчиняти суспільне небезпечні діян­ня. Інші запобіжні заходи щодо неосудного не обирають, бо особа, не усвідомлюючи свої дії, все одно їх порушуватиме. Щодо обме­жено осудного обирають будь-які запобіжні заходи;

4) цивільний позов пред'являють до осіб, котрі несуть матеріаль­ну відповідальність за діяння опікуваних ними психічно хворих;

5) неосудна особа може за рішенням слідчого не брати участі в ознайомленні з матеріалами досудового слідства (тоді з цими матеріалами ознайомлюється тільки захисник). Обмежено осудні та осудні особи, які брали участь у вчиненні забороненого кримінальним законом діяння разом із неосудною особою, озна­йомлюються із матеріалами справи у загальному порядку (ст. 218 КПК);

378


6) по закінченні досудового слідства складають не обвинуваль­ний висновок, а постанову про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру (форма постанови схожа із формою обвину­вального висновку). Додатки до постанови такі самі, як і до обви­нувального висновку. Особливості полягають у тому, що в довідці про рух кримінальної справи зазначають час призначення і строк проведення судово-психіатричної експертизи; в списку осіб, що під­лягають виклику, — місце перебування неосудного. Щодо осудних осіб, які разом із неосудним вчинили суспільне небезпечне діяння, складають обвинувальний висновок. В цьому разі справу направ­ляють до суду з постановою про вирішення питання про застосу-вання примусових заходів медичного характеру та обвинувальним висновком.

Під час розслідування цієї категорії справ певні труднощі орга­нізаційно-процесуального характеру виникають через те, шо:

1) немає такого виду доказів, як показання обвинуваченого;

2) не може бути клопотань обвинуваченого, що могли б сприяти всебічному і повному дослідженню обставин справи;

3) через невелику кількість таких справ у слідчого, як правило, немає досвіду 'їх розслідування.

3. Особливості, що виявляються в стадії порушення державного обвинув ачення:

\) по суті, цієї стадії в розглядуваних справах не існує, бо дер­жавне обвинувачення не порушують;

2) одержавши від слідчого справу з постановою про направлення її до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру, прокурор (ст. 418 КПК):

• погодившись із постановою, затверджує ЇЇ і надсилає справу до

суду;

• визнавши, шо психіатрична експертиза та інші докази, зібрані Із справі, є недостатніми для того, шоб зробити висновок про психіч­ний стан обвинуваченого, або що в справі не зібрано достатніх доказів про те, шо суспільне небезпечне діяння, щодо якого про­вадилось досудове слідство, вчинено цією особою, повертає справу зі своєю письмовою вказівкою слідчому для проведення додаткового досудового слідства.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 4:

1. Наявність у особи психічної хвороби не може бути підставою до відмови У порушенні кримінальної справи, так само, як і до порушення кримінальної справи щодо конкретної особи (справу порушують за фактом діяння).

379

2. У стадії досудового слідства неосудну особу можуть не до­пускати до участі в слідчих діях, щодо неї не складають постанову про притягнення як обвинуваченого.

3. За результатами досудовото слідства складають не обвинуваль­ний висновок, а постанову про направлення кримінальної справи ло суду для вирішення питання про застосування примусових захс дів медичного характеру.