Передмова

Вид материалаКурс лекцій

Содержание


Висновки з питання 2
3. Особливості судового розгляду в справах про злочини неповнолітніх
Висновки з питання 3
Висновки з теми
Подобный материал:
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   40
неповнолітніх;

361

— повертати до місця постійного проживання, навчання або направляти до спеціальних установ для неповнолітніх у термін не більше 8 годин з моменту виявлення неповнолітніх, яких було під­кинуто, або які заблукали чи залишили сім'ю або навчально-виховя( заклади;

— викликати неповнолітніх, їх батьків (усиновителів) або опіку­нів (піклувальників), а також інших осіб у справах та інших мате­ріалах про правопорушення і у разі ухилення без поважних причин від явки за викликом — піддавати їх приводу;

— відвідувати неповнолітніх правопорушників за місцем їх про­живання, навчання, роботи, проводити бесіди з ними, їх батьками (усиновителями) або опікунами (піклувальниками);

— отримувати від підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності відомості, необхідні у зв'язку з матеріалами про правопорушення, шо перебувають у його провадженні;

— затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях неповнолітніх віком до 15 років, які залишилися без опіки, — на період до передачі їх законним представникам або до влаштування у встановленому порядку, а неповнолітніх, які вчинили правопорушення до досягнення віку, з якого за такі діяння особи підлягають кримінальній відповідальності, — до передачі їх закон­ним представникам або направлення до приймал ьників-розподіль-ників, але не більше ніж на 8 годин;

— здійснювати згідно з чинним законодавством гласні та негласні оперативно-розшукові заходи з метою розкриття починів, учинених неповнолітніми або за їх участю;

— виявляти, вести облік осіб, які втягують неповнолітніх в анти­громадську діяльність;

— проводити обшуки, вилучення та інші слідчі дії відповідно до кримінально-процесуального законодавства;

— проводити за наявності законних підстав огляд неповнолітніх, речей, які є при них, транспортних засобів;

— вилучати документи і предмети, що можуть бути речовими доказами правопорушення або використані на шкоду здоров'ю не­повнолітніх;

— складати протоколи про адміністративні правопорушення неповнолітніх, а також їх батьків (усиновителів) або опікунів (піклу­вальників), які не виконують обов'язків щодо виховання і навчання неповнолітніх, інформувати відповідні служби у справах неповно­літніх;

— вносити підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності обов'язкові для розгляду подання про необхід­ність усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопо­рушень неповнолітніми;


— доставляти в органи внутрішніх справ на строк до 3 годин неповнолітніх, які вчинили адміністративне правопорушення, але не досягли віку, з якого настає адміністративна відповідальність, для встановлення особи, обставин вчинення правопорушення та передачі їх батькам чи особам, які їх замінюють;

— негайно повідомляти органи прокуратури, а після встанов­лення особи неповнолітнього відразу сповіщати батьків чи осіб, які їх замінюють, про затримання цього неповнолітнього, у тому числі й про його адміністративне затримання;

— повідомляти органи опіки та піклування за місцем перебу­вання неповнолітнього про відомий факт залишення його без опіки (піклування) батьків;

— інформувати відповідні служби у справах неповнолітніх про неповнолітніх, які затримані чи обвинувачуються у вчиненні зло­чинів.

5. Слідчий може використати результати не пов'язаної безпо­середньо із розслідуваним злочином (попередньої) діяльності під­розділів кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Він має право:

— допитати співробітників цього підрозділу з метою з'ясування характеристики неповнолітнього; умов його життя та виховання; обставин, що негативно впливали на виховання;

— провести в підрозділі кримінальної міліції у справах неповно­літніх виїмку необхідних документів, що не становлять службової таємниці.

6. Закон передбачає низку додаткових правил щодо закінчення досудового слідства в справах неповнолітніх:

1) під час оголошення неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явлення йому матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутній законний представник неповноліт­нього (ч. 2 ст. 440 КПК).

Участь останнього не виключає обов'язкової участі захисника в ознайомленні зі справою. Однак, на відміну від захисника, законний представник не має права ознайомлюватися з матеріалами справи окремо від обвинуваченого. Він має право роз'яснювати не­повнолітньому сутність пред'явленого обвинувачення, обговорю­вати з захисником та обвинуваченим клопотання про провадження додаткових слідчих дій, витребування та приєднання до справи доказів;

2) якщо в кримінальній справі буде встановлено, що суспільне небезпечне діяння вчинено особою у віці 11 років І до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, слідчий вино­сить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справу разом із постановою направляють прокуророві.

363

Неповнолітньому, шодо якого винесено постанову про закриття справи, а також його батькам або особам, що їх замінюють, п направленням справи прокуророві надається можливість ознайо митися з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають праї користуватись послугами захисника.

Якщо встановлено, що особу, яка вчинила злочин у віІІІ аід 1 років до досягнення віку кримінальної відповідальності суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке КК пе­редбачено покарання у вигляді позбавлення волі понад 5 років, необхідно в зв'язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слід­чого або органу дізнання, за згодою прокурора за вмотивованим рішенням суду, її може бути поміщено у приймальник-розподіл fa-ник для неповнолітніх на строк до ЗО діб. Участь захисника у таких справах є обов'язковою з моменту першого допиту неповнолітньо­го або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника (п. 6 ст. 45 КПК);

3) слідчий, установивши в кримінальній справі, що суспільне небезпечне діяння вчинено дитиною, яка досягла 11-рІчного віку, виносить постанову про закриття справи з додержанням вимог ч. 2 ст. 7-3 КПК, про що повідомляє прокурора і службу е справах не­повнолітніх за місцем проживання особи;

4) чинне кримінальне-процесуальне законодавство передбачає можливість звільнення неповнолітнього у віці від 16 (14) до 18 років, який вчинив злочин, від кримінальної відповідальності із застосу­ванням до нього примусових заходів виховного характеру.

Згідно зі ст. 9 КПК прокурор, а також слідчий за згодою проку­рора, на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 9? КК, виносять мотивовану постанову про направлення справи для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. В цьому разі неповнолітньому з додержанням вимог статей 438 і 440 КПК пред'являють обвинувачення і після винесення постано­ви надають можливість ознайомлення з усіма матеріалами справи. Справу зі списком осіб, які підлягають виклику до суду, прокурор надсилає до суду.

Для звільнення неповнолітнього від кримінальної вїдповідаль- , ності із застосуванням до нього примусових заходів виховного ха- | рактеру необхідна сукупність таких умов:

1) встановлення події злочину;

2) злочин належить до категорії злочинів невеликої або серед­ньої тяжкості;

3) можливість виправлення неповнолітнього без застосування кримінального покарання;

4) відсутність заперечення з боку неповнолітнього або його за­конного представника про закриття кримінальної справи за цією підставою,

364

рішення про звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру приймає суд у порядку, передбаченому ст. 7-3 КПК.

У закордонних державах існують інші варіанти звільнення не­повнолітніх від кримінальної відповідальності, причому не судом і навіть не поліцією, а громадськістю. Наприклад, з 1989 р. у Новій Зеландії діє закон "Про дітей, молодь та їх сім'ї". Згідно з ним поліція має право передавати кримінальні справи для вирішення на сімейній конференції, яку організовує представник системи соціального забезпечення. Конференція — це зустріч правопоруш­ника і жертви, в ній також беруть участь члени сім'ї, родичі, авто­ритетні у громаді люди, друзі, вчителі тощо. Під час зустрічі всі присутні досліджують факти та шукають вирішення ситуації, в тому числі з відшкодуванням шкоди. Рішення, яким неповнолітній звіль­няється від кримінальної відповідальності, має бути прийнято учас­никами конференції одноголосно. В Новій Зеландії близько 80% кримінальних справ закривають за наслідками сімейних конфе­ренцій. Вони були настільки успішними, що нині їх проводять у Австралії, Великобританії, Нідерландах, Швеції, Бельгії1.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2;

1. Процесуальні особливості провадження, здійснюваного у зв'язку із вчиненням неповнолітніми злочинів (суспільне небез­печних діянь), стосуються обох стадій досудового провадження — порушення кримінальної справи і досудового слідства.

2. У стадії порушення кримінальної справи особливості про­вадження виявляються на етапах прийняття заяв, їх перевірки (в основному -- відібрання пояснень) і вирішення (прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи).

3. Під час досудового слідства особливості провадження сто­суються або всієї стадії (обов'язковість провадження досудового слідства; провадження його слідчими органів внутрішніх справ; можливість виділення справи про злочин неповнолітнього в окреме провадження), або окремих процесуальних дій (пред'явлення неповнолітньому обвинувачення; його допиту; давання доручень органу дізнання; закінчення досудового слідства).

3. ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ В СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Особливості провадження в справах неповнолітніх, що виявля­ються в центральній стадії кримінального процесу — судовому роз­гляді, полягають у такому.

' Дин,: Земллпсока В. Запровадження виїнуолІОІОЧйл .~.._І.,_.с Зміна ПОІЛп на кримінальне судочинство // Право України. — 2003. — № 10. — С, 155.

365

1. Справу, що надійшла до суду від прокурора з постановою про її закриття і застосування примусових заходів виховного характеру (в порядку ст. 7-3 чи ст. 9 КПК), суддя або голова суду, якщо він згоден із таким рішенням, призначає до розгляду в суді у строк не пізніше 10 днів, а в разі незгоди — повертає прокуророві мотивова­ною постановою (ч. 2 ст. 447 КПК).

Справи розглядають:

за такими правилами:

• судове засідання має бути відкритим (за винятком випадків, передбачених ст. 20 КПК.);

• участь прокурора і захисника є обов'язковою;

• судові дебати не провадять;

• останнє слово особі, щодо якої розглядають справу, не надають;

• під час розгляду справи обов'язково ведеться протокол; у такому порядку:

• заслуховують пояснення неповнолітнього і його законного представника;

• перевіряють докази, які доводять чи спростовують вчинення особою суспільне небезпечного діяння;

• перевіряють інші обставини, що мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусового заходу виховного характеру;

• після закінчення судової перевірки справи свої думки вислов­люють прокурор, потім захисник;

• заслухавши думки прокурора і захисника, суд виходить до на-радчої кімнати для винесення ухвали (постанови), де вирішує такі питання:

1) чи мало місце суспільне небезпечне діяння, з приводу якого провадилося досудове слідство;

2) чи винна у ньому діянні особа, щодо якої розглядають справу;

3) який саме примусовий захід виховного характеру, передбаче­ний ч. 2 ст. 105 КК, має бути застосовано до цієї особи' і на який строк.

Якщо є достатні підстави вважати, що особа, яка підлягає направ­ленню до спеціального навчальне-виховного закладу, займатиметься протиправною діяльністю, а також з метою забезпечення виконан­ня своєї ухвали (постанови), суд вправі тимчасово, строком до ЗО

' Перелік примусових заходів виховного характеру є вичерпним. Сул впрані призначити один або кілька з них і разом з ним призначити неповнолітньому вихователя. Однак, як свідчить практика, сули застосовують до неповнолітнього лише один примусовий захід виховного характеру, переважно (76,8%) — пере­дачу неповнолітнього під нагляд батьків (див.: розділ 13 Узагальнення судової палати у кримінальних справах Верховного суду України '-Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнений їх у злочинну діяльність" від 29 серпня 2003 p.).

366

діб, помістити цю особу у приймальник-розподільник для не­повнолітніх, який доставляє її до спеціального навчально-вихов­ного закладу.

Спеціальними навчально-виховними закладами для неповноліт­ніх, які потребують особливих умов виховання, згідно із Законом України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеці­альні установи для неповнолітніх" (статті 8—9) є загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації.

До загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляють за рішенням суду неповнолітніх віком від И до 14 років, а до про­фесійних училищ соціальної реабілітації — віком від 14 років.

Неповнолітніх тримають у зазначених школах І професійних училишах соціальної реабілітації у межах встановленого судом тер­міну, але не більше 3 років.

У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації неповнолітніх можуть тримати у виняткових випадках до досягнення ними 15 років, а у професійних училищах соціальної реабілітації — до досягнення 19 років, якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки.

Учні загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, яким випов­нилося 15 років, але які не стали на шлях виправлення, за рішенням суду за місцезнаходженням зазначеного закладу можуть бути переве­дені до професійного училища соціальної реабілітації, lie переведен­ня може здійснюватися у межах терміну, встановленого рішенням суду, що застосував примусовий захід виховного характеру, але не більше 3 років.

Звільнення учнів із навчально-виховних закладів соціальної реабілітації провадиться достроково або після закінчення терміну перебування.

Неповнолітні, звільнені із загальноосвітніх шкіл соціальної реа­білітації, направляються директором школи до батьків (усино­вителів) або опікунів (піклувальників), а ті, які не мають батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), — до відповідних навчально-виховних закладів загального типу.

Неповнолітні, звільнені з професійних училищ соціальної реа­білітації, направляються директором училища, як правило, за місцем проживання для працевлаштування за набутою спеціальніс­тю, а в окремих випадках — до іншої місцевості за умови письмового підтвердження відповідної служби у справах неповнолітніх або державної служби зайнятості про можливість працевлаштування та забезпечення житлом неповнолітнього у цій місцевості.

Дострокове звільнення неповнолітніх із загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації провадиться судом >а місцезнаходженням закладу за клопотанням ради школи чи училища.

367

Для неповнолітніх, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації, в державній системі охорони здоров'я за, визначенням уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах сім'ї та молоді і Міністерства охорони здоров'я України створюються центри медико-соціальної реабілітації не­повнолітніх.

До центрів медико-соціальної реабілітації направляються не­повнолітні віком від 11 років на підставі висновку меди ко-експерт­ної комісії.

Неповнолітні перебувають у центрах медико-соціальної реабілі­тації протягом терміну, необхідного для лікування, але не більше 2 років.

2. У ній категорії справ можливе обмеження принципу гласності судового розгляду. Згідно з вимогами ст. 20 КПК закритий судовий розгляд допускається за мотивованою ухвалою суду (постановою судді) в справах про злочини осіб, які не досягли І6-річного віку. Закрите судове засідання проводять у разі, якщо необхідно досягти найбільш сприятливих умов для одержання правдивих показань від неповнолітнього та усунення можливого негативного впливу на нього сторонніх осіб.

Згідно зі ст. 444 КПК суд (суддя) має право сиоєю ухвалою (поста­новою) видалити неповнолітнього підсудного з зали судового за­сідання на час дослідження обставин, що можуть негативно впли­нути на нього. Якщо обставини, які досліджувались у відсутності неповнолітнього підсудного, пов'язані з його обвинуваченням, голо­вуючий повідомляє про них підсудному після повернення його до зали судового засідання.

За необхідності допитати батьків або Інших законних представ­ників неповнолітнього як свідків, суд заслуховує їх показання. У виняткових випадках, якщо участь законного представника в судово­му засіданні може завдати шкоди інтересам неповнолітнього підсуд­ного, суд має право своєю мотивованою ухвалою обмежити участь законного представника в тій чи іншій частині судового засідання, або усунути його від участі в судовому розгляді і допустити замість нього іншого законного представника неповнолітнього підсудного.

3. У стадії судового розгляду законний представник може бути одночасно захисником і цивільним відповідачем. Якщо він у судове засідання не з'явився, суд вислуховує думку учасників судового розгляду про можливість слухання справи за його відсутності. Суд вирішує питання позитивно тільки у разі, якщо відсутність законно­го представника не заважатиме встановленню істини в справі.

4. Про час та місце судового розгляду справи суд також повідом­ляє службу у справах неповнолітніх та кримінальну міліцію у справах неповнолітніх. Питання про участь у судовому розгляді представни-

ка служби в справах неповнолітніх суд вирішує в кожній справі, в якій неповнолітнього притягнуто як обвинуваченого.

5. Згідно зі ст. 443 КПК про час і місце розгляду справи непов­нолітнього суд повідомляє підприємство, установу та організацію, в яких навчався чи працював неповнолітній, а в разі потреби й інші організації. Представники цих організацій мають право бути присутніми в залі судового засідання І з дозволу суду дають пояс­нення. В необхідних випадках 'їх допитують як свідків.

6. Розглянувши справу і визнавши підсудного винним, суд має право:

1) постановити обвинувальний вирок і призначити підсудному покарання, передбачене кримінальним законом. При постановленні вироку, крім питань, що вирішуються у всіх кримінальних справах, суд зобов'язаний у разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням чи застосування до нього покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, обговорити питання про не­обхідність призначення неповнолітньому громадського вихователя. Вирішивши питання позитивно, суд повинен зазначити про це у вироку;

2) винести постанову про закриття кримінальної справи із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:

1. Для участі в судовому розгляді справ щодо неповнолітнього суд може залучити суб'єктів, які за законом несуть відповідальність за його виховання.

2. Судовий розгляд кримінальної справи, закритої слідчим за погодженням із прокурором у зв'язку з направленням її до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру, здійснюється за особливими правилами і в особливому порядку, які істотно відрізняються від загальних правил судового розгляду.

3. Суд у кримінальній справі щодо неповнолітнього, що надійшла з обвинувальним висновком, має право (за наявності до того підстав) не постановляти вирок, а закрити справу і застосувати примусові заходи виховного характеру.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Особливий порядок провадження у кримінальних справах неповнолітніх осіб зумовлено соціально-психологічними характе­ристиками цих осіб І необхідністю забезпечити реалізацію їхніх прав і законних інтересів.

368

369

2. Порядок вирішення кримінальних справ про злочини І суспіль­не небезпечні діяння неповнолітніх осіб визначається, головним чином, віком цих осіб:

Вік особи

Кримінально-процесуальне рішення

Процесуальна підстава

До 1J років

Відмова в порушенні криміналь­ної справи або закриття кримі­нальної справи

п. 5 ч. І ст. б,

статті 213, 214 КПК

Від П років до віку кримі­нальної відповідаль­ності (14 чи 16 років)

Застосування примусових захо­дів виховного характеру

ст. 7-3, части­ни 2—4 ст. 447 КПК

Від 14 (16) років до до­сягнення повноліття (18 років)

Направлення справи до суду з обвинувальним висновком і поста­новления судом вироку

ст. 225, глава 28, статті 445, 446 КПК

Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності і застосування до нього примусових заходів виховного характеру

ст. 9, ч. 1 ст. 447 КПК