Передмова

Вид материала

Курс лекцій

Содержание Висновки з питання 4 Висновки з теми Рекомендована література до теми Провадження у кримінальних 1. Імунітети працівників 4. Імунітет, пов'язаний із недоторканністю приміщень і документів. Недоторканними є Висновки з питання 1 2. Особливості кримінального судочинства Особливості провадження 3. Особливості судового розгляду з участю іноземних громадян. Висновки з питання 2 3. Поняття та різновиди правової допомоги у кримінальних справах 3.1. Поняття і порядок екстрадиції (видачі) особи, яка вчинила злочин

Подобный материал:

• Частина захист інформації від витоку по технічнихканалах, 481.09kb.
• Передмова, 908.9kb.
• Управління освіти Кременчуцької міської ради Кременчуцька загальноосвітня школа І-ІІІ, 514.6kb.
• Передмова, 587.1kb.
• Передмова, 524.47kb.
• Передмова 5, 616.83kb.
• Правила безпечної роботи з інструментом та пристроями Київ 2001 передмова, 2909.45kb.
• Передмова, 1427.51kb.
• Правила безпеки для тютюнового та тютюново-ферментаційного виробництва передмова, 6226.62kb.
• Навчальний посібник підготовлено за сприяння Національного банку України, 5515.57kb.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 4:

1. Розмір і порядок відшкодування шкоди залежить від реабілі-танта, який діє в межах міжгалузевого принципу дис позитивності.

2. Розмір шкоди і порядок її відшкодування визначає орган, який ухвалив реабілітаційне рішення.

3. Порядок визначення розміру шкоди та її відшкодування чітко регламентовано нормами права, що є гарантією реалізації права громадянина на поновлення своїх прав.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Реабілітація є міжгалузевим правовим інститутом, правильне застосування норм якого забезпечує не тільки поновлення прав громадян, а й поновлення престижу (іміджу) суду та правоохоронних органів, що уповноважені державою на ведення кримінального процесу, а, отже, і держави в цілому.

2. Відшкодування шкоди здійснюється за рахунок держави, що є гарантією її повернення громадянам.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативно-правоеі акти

1. Закон України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, до-судового слідства, прокуратури і суду" // Відомості Верховної Ради Укра­їни. - 1995. - № 1. - Ст. І.

2. Закон України від 17 квітня 1991 р. "Про реабілітацію жертв політич­них репресій на Україні" // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 22.

3. Положення про застосування Закону України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незакон­ними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", затв. спільним наказом Міністерства юстиції України, Генеральної про­куратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р. N° 6/5, 3, 41.

Наукові та навчальне-методичні джерела

1. Безлепкин Б. Т. Возмещение вреда, причиненного гражданину су-дебно-следственными органами. — М., І979.

411

2. Бойко О. Сильна держава має поважати право (відшкодування шко­ди, завданої незаконними діями правоохоронних органів) // Урядовий кур'єр. - 2004- - 20 березня (№ 53). - С. 5.

3. Капліна О. Поняття реабілітації у кримінальному процесі // Право України. — 1997. — № 1.

4. Озерський І. Реабілітація у кримінальному процесі // Право України. — 2004. - № 5.

5. Онопенко В. Судове приборкання незаконного кримінального пе­реслідування // Віче. — 2003. — N° 8,

6. Реабілітація репресованих: законодавство та судова практика: Офі­ційне видання / Укладачі В. Т. Маляренко, Є. І. Овчиннікав. — К., 1997.

7. Роеатюк І. Відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок не­обгрунтованої реалізації функції обвинувачення // Право України. 2003. - № 5.

8. Тертишник В. М. Кримінальне-процесуальне право України: Під­ручник. — 4-те вид., доп. і перероб. — К., 2003.

9. Тертишник В. М. Hay ко во-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. — К.., 2002.

10. Шумим М. Є. Реабілітація у кримінальному процесі. — Харків, 2001.

ЛЕКЦІЯ 27

ПРОВАДЖЕННЯ У КРИМІНАЛЬНИХ

СПРАВАХ, ПОВ'ЯЗАНЕ З УЧАСТЮ

ІНОЗЕМНИХ ГРОМАДЯН

1. Імунітети працівників дипломатичних представництв і кон­сульських установ іноземних держав.

2. Особливості кримінального судочинства у справах, пов'яза­них з участю іноземних громадян.

3. Поняття та різновиди правової допомоги у кримінальних справах.

3.1. Поняття і порядок екстрадиції (видачі) особи, яка вчинила злочин.

3.2. Поняття і порядок здійснення кримінального переслі­дування.

3.3. Інші види правової допомоги.

1. ІМУНІТЕТИ ПРАЦІВНИКІВ

ДИПЛОМАТИЧНИХ ПРЕДСТАВНИЦТВ

І КОНСУЛЬСЬКИХ УСТАНОВ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЯхАВ

Імунітет (від лат. immynitas — звільнення, позбавлення) — не­доторканність від чогось.

Щодо кримінального процесу дипломатичний (та інший) імунітет означає систему пільг та переваг, що звільняють певні категорії громадян від участі в судочинстві та юридичних санкцій за вчинен­ня в країні перебування протиправних дій.

Залежно від повноти імунітету всіх іноземних громадян можна поділити на три групи:

1) які перебувають під повною юрисдикцією української держави (туристи, журналісти та інші);

2) які мають дипломатичний імунітет в повному обсязі;

3) які мають обмежений дипломатичний імунітет.

Останні дві групи іноземних громадян можна об'єднати в одну, бо слідча і судова практика ставиться до громадян—представників першої групи як до осіб, які мають дипломатичний імунітет у повному обсязі.

Дипломатичний імунітет має такі різновиди.

1. Імунітет вія кримінальної юрисдикції України. Серед іноземних громадян, які мають дипломатичний імунітет, особливий статус мають ті, котрі користуються Імунітетом від кримінальної юрис­дикції України. Перелік цих осіб визначено Віденською конвенцією

412

413

про дипломатичні стосунки від 18 квітня 1961 р,' І Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи інозем­них держав в Україні. Зокрема, до них належать:

1) глави дипломатичних представництв іноземних держав, члени дипломатичного персоналу цих представництв, а також члени їхніх сімей, якщо вони проживають разом із ними і не є громадянами України;

2) співробітники адміністративно-технічного персоналу дипло­матичних представництв і члени їхніх сімей, що проживають разом Із ними, якщо ІІі співробітники і члени їхніх сімей не є громадянами України і не проживають в Україні постійно;

3) глави дипломатичних представництв, члени дипломатичного персоналу представництв іноземних держав у третій країні, кон­сульські посадові особи, члени спеціальних місій та їх дипломатич­ного персоналу, які проїжджають транзитом через територію України, і члени їхніх сімей, які супроводжують вказаних осіб або слідують окремо, щоб приєднатися до них або повернутись до своєї країни;

4) члени спеціальних місій та їх дипломатичного персоналу.

Співробітники обслуговуючого персоналу дипломатичних пред­ставництв, які не є громадянами України або не проживають в Україні постійно, глави консульських установ та інші консульські посадові особи користуються імунітетом від кримінальної юрис­дикції України лише щодо дій, вчинених ними при виконанні службових обоє 'язків.

Право цього виду імунітету не є довічним. Зазначені особи можуть підлягати юрисдикції України в тому разі, якщо відповідна іноземна держава або міжнародна організація дадуть на це згоду за дипломатичними каналами.

2. Імунітет, пов'язаний із особистою недоторканністю. Право корис­туватися особистою недоторканністю, окрім іноземних громадян, що мають імунітет від кримінальної юрисдикції, встановлено і для дипломатичних та консульських кур'єрів при виконанні ними своїх обов'язків.

Глав консульських установ та інших консульських посадових осіб може бути затримано або взято під варту лише в разі переслідуван­ня за вчинення тяжкого злочину або при виконанні вироку суду щодо них, який набрав законної сили. В разі порушення шодо цих осіб кримінальної справи або затримання чи взяття їх під варту особа, яка здійснює дізнання, слідчий або прокурор повинні негайно повідомити про це:

' Конвенція набула чинності 24 квітня 1964 p., ратифікована Українською РСР 21 березня 1964 р. І набрала чинності для УРСР 12 липня 1964 р.

414

• главу консульської установи (а у випадках, якщо він сам під-пягає таким заходам, -— державу, яку він представляє);

• Міністерство закордонних справ України.

3. Імунітет від давання показань. Цим видом імунітету користу­ються ті самі особи, що мають імунітет від кримінальної юрисдикції.

Вони:

• не зобов'язані давати показання як свідки або потерпілі;

• у разі згоди давати такі показання не зобов'язані з'являтися до слідчих органів, прокурора і суду. Виклик, вручений цим особам, не може містити попередження про застосування заходів проце­су ального примусу.

Главу консульської установи та інших консульських посадових осіб, а також співробітників адміністративно-технічного та обслу­говуючого персоналу консульської установи може бути викликано як свідків при провадженні кримінальних справ.

Співробітники адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу консульської установи не можуть відмовитися давати показання як свідки, крім показань у питаннях, пов'язаних із вико­нанням службових обов'язків. У разі відмови консульських посадових осіб давати показання як свідки до них не застосовують заходи примусу.

4. Імунітет, пов'язаний із недоторканністю приміщень і документів. Недоторканними є:

• приміщення дипломатичних представництв;

• резиденції глав дипломатичних представництв;

• житлові приміщення членів дипломатичного персоналу;

• папери та кореспонденція, що їм належать. Дипломатична пошта та пошта спеціальних місій не підлягає ні розпечатуванню, ні затриманню;

• майно, яке міститься в них, за винятками, передбаченими міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України;

• засоби пересування.

Це правило поширюється на житлові приміщення, які займа­ють співробітники адміністративно-технічного персоналу диплома­тичного представництва І члени їхніх сімей, що проживають разом із ними, якщо вони не є громадянами України або не проживають в Україні постійно.

Усі перелічені об'єкти згідно з положеннями Віденської кон­венції користуються імунітетом від обшуку, арешту та виконавчих дій. Слідча практика поширила ці положення також на огляд.

Доступ у зазначені приміщення можна отримати лише за зго­дою глави дипломатичного представництва або особи, яка його зай­має. Таку згоду запитує прокурор через Міністерство закордонних справ України.

415

Піл час обшуку, виїмки та арешту у згаданих приміщеннях є обов'язковою участь прокурора та представника Міністерства за­кордонних справ України.

Недоторканними є також приміщення, шо їх займають кон­сульські установи. Доступ до цих приміщень може мати місце лише за згодою:

• глави консульської установи або

• призначеної ним особи або

• глави дипломатичного представництва іноземної держави. Таку згоду запитують лише у випадках пожежі або іншого сти­хійного лиха, що потребують невідкладних заходів захисту.

Держава, яку представляє консульська установа, може відмови­тись від привілеїв та імунітетів працівників цієї установи.

Імунітети дипломатичних представників і консульських установ поширюються повною мірою і майно, фонди та актив Організації Об'єднаних Націй та її представників (Конвенція про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй — ст, 2: розділи 2—4; ст. 4: розділи 11, 12; ст. 5' розділи 18—20; ст. 6: розділи 22—23)',

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

1. Дипломатичний імунітет — це система пільг та переваг, що звільняють певні категорії іноземних громадян від участі в судо­чинстві та юридичних санкцій за вчинення б країні перебування протиправних дій.

2. Різновидами дипломатичного імунітету є: імунітет від кри­мінальної юрисдикції України; імунітет, пов'язаний із особистою недоторканністю; Імунітет від давання показань; імунітет, пов'яза­ний із недоторканністю приміщень і документів.

3. Держава, яку представляє консульська установа, може відмо­витись від привілеїв та імунітетів працівників цієї установи.

2. ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

У СПРАВАХ, ПОВ'ЯЗАНИХ З УЧАСТЮ ІНОЗЕМНИХ ГРОМАДЯН

Незалежно від того, чи мають іноземні громадяни імунітет, про­вадження у справах э їх участю має значні особливості.

Особливості провадження в стадії порушення кримінальної справи.

1. У разі звернення іноземних громадян із заявою про злочин або виявлення їх на місці злочину насамперед слід пересвідчитися в 'їх особі. Для цього слідчий (дізнавач), прокурор мають перевірити документи, що посвідчують особу іноземного громадянина.

¹ Україна стала учасницею Конвенції 20 листопада 1953 р.

416

Документом, що посвідчує особу іноземця, є закордонний паспорт, який може бути трьох видів:

— дипломатичний;

— службовий;

— національний (загальногромадянський).

У паспорті має бути в'їзна, виїзна або транзитна віза. Іноді інозем­цям видають спеціальний документ — в'їзну-виїзну візу.

2. На підтвердження наявності дипломатичного імунітету інозем­ний громадянин повинен пред'явити дипломатичну картку.

3. Посадова особа правоохоронного органу, до якої звернувся іноземний громадянин, зобов'язана негайно з'ясувати, якою мовою він робитиме заяву, давати пояснення і показання. Бажання користуватися послугами перекладача або відмову від його послуг має бути відображено в протоколі прийняття заяви. За необхід­ності негайно вживають заходів щодо залучення до провадження перекладача з тим, щоб складання протоколу заяви відбувалося з його участю.

4. Іноземного громадянина, який користується дипломатичним імунітетом, не попереджають про кримінальну йідповідальність за завідомо неправдиве повідомлення Про вчинення злочину (ст. 383 КК).

5. Якщо іноземний громадянин, який має дипломатичний іму­нітет, вчинив злочин, то на підставі п. 2 ч. 1 ст. б КПК приймають рішення про відмову в порушенні кримінальної справи у зв'язку з відсутністю складу злочину (відсутність суб'єкта злочину у зв'язку І наявністю імунітету в особи, яка вчинила діяння, передбачене кримінальним законом).

Особливості провадження в стадії досудового слідства.

1. Згідно зі ст. 182 КПК у приміщеннях, що їх займають диплома­тичні представництва, а також у тих, де проживають члени диплома­тичних представництв та 'їх сім'ї, які користуються правом диплома­тичної недоторканності, обшук і виїмку можна провадити лише за згодою дипломатичного представника.

Про згоду дипломатичних представників на обшук або виїмку робиться запит через Міністерство закордонних справ України.

Обшук і виїмка в зазначених приміщеннях провадяться обов'яз­ково в присутності прокурора і представника Міністерства закор­донних справ.

2. На наявне в приміщеннях дипломатичних представництв майно, а також засоби пересування дипломатичного представництва не може бути накладено арешт.

3. Заборонено накладати арешт на копесппнЯрншт — дипломатичну пошту.

417

4. Глааа дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу користуються особистою недоторканністю і не можуть бути заарештовані або затримані.

Консульські посадові особи можуть бути затримані або заареш­товані лише у разі переслідування за вчинення тяжкого злочину або виконання вироку (ухвали, постанови} суду, шо набрав законної

сили.

Про кожний випадок затримання або взяття під варту громадя­нина іноземної держави негайно повідомляється місцева консуль-_І ська установа цієї держави або, якщо такої немає, дипломатичне представництво цієї держави.

5. Для участі у провадженні слідчих дій може бути тимчасово иидано особу, яку утримують під вартою, на територію запитуючої держави, за умови, що ЇЇ буде повернуто протягом строку, вказаних запитуючою стороною. В такій видачі може бути відмовлено, якщо:

• особа, взята під варту, не погоджується на видачу;

• присутність иієї особи є необхідною для кримінального судо­чинства на території запитуваної держави;

• видача особи потягне за собою продовження строків тримання

під вартою.

6. Глава дипломатичного представництва і члени дипломатич­ного персоналу не зобов'язані давати показання як свідки.

Консульські службовці та працівники обслуговуючого персоналу не можуть відмовлятися давати показання як свідки.

Працівники консульської установи не зобов'язані давати пока­зання з питань, пов'язаних із виконанням службових обов'язків, а також ті, шо роз'яснюють законодавство акредитуючої держави.

У разі відмови консульських посадових осіб давати показання як свідки до них не може бути застосовано заходи примусу або по­карання,

7. При складанні постанови про притягнення як обвинуваченого іноземного громадянина та обвинувального висновку розмір завданої шкоди зазначається у грошових знаках як України, так і іноземної держави.

8. Затриманих, взятих під варту або засуджених до позбавлення волі іноземних громадян, як правило, утримують окремо від ук­раїнських громадян (ст, 8 Закону України "Про попереднє ув'яз­нення").

9. Кримінальні справи шодо іноземних громадян часто закрива­ють у зв'язку з відсутністю складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК) або направляють до суду для вирішення питання про звільнення іноземця від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обста­новки (ст. 7 КПК, ст. 48 КК) — при виїзді особи за межі території України.

418

3. Особливості судового розгляду з участю іноземних громадян.

Судовий розгляд з участю іноземних громадян здійснюється за за­гальними правилами за винятком зазначених вище особливостей, пов'язаних із взяттям підсудного під варту, засудженням його до позбавлення волі тощо.

Провадження у кримінальних справах щодо іноземних грома­дян, які не мають дипломатичного імунітету, а також щодо осіб без громадянства здійснюється за правилами, передбаченими для громадян України (ч. З ст. З КПК).

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:

1. Особливості провадження у кримінальних справах з участю іноземних громадян зумовлено їх особливим правовим статусом.

2. Особливості стосуються всіх стадій кримінального судочинства і найбільше — досудових.

3. Наявність у іноземного громадянина дипломатичного імуні­тету е спеціальною підставою, що виключає провадження у кри­мінальній справі.

3. ПОНЯТТЯ ТА РІЗНОВИДИ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

Правова допомога у кримінальних справах — не форма міжнарод­ного співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю, змістом якої є здійснення однією державою за запитом уповноваженого орга­ну іншої кримінально-процесуальних дій, правовою підставою яких є міжнародні угоди та положення національного законодавства.

Джерелами права, у яких визначено підстави і процесуальний порядок співробітництва, є:

1) міжнародні договори і конвенції;

2) національне законодавство, яке в односторонньому порядку визначає загальні правила надання правової допомоги та уповнова­жену установу або посадову особу.

Якщо між державами не укладено договорів щодо надання пра­вової допомоги, то вони діють на засадах взаємності, застосовуючи правила міжнародної ввічливості, коли задоволення клопотання про надання правової допомоги є виявом поваги однієї держави до іншої. При цьому держава, яка надає допомогу на таких засадах, розраховує на взаємність.

У чинному КПК порядок зносин судів, прокурорів, слідчих і органів дізнання з відповідними установами іноземних держав ре­гулює всього одна стаття — 31. Вона є бланкетною, бо відсилає до Інших законів України та міжнародних договорів.

419

Залежно від того, з яких питань надають правову допомогу, є такі її різновиди:

— видача (екстрадиція) осіб, які підлягають притягненню до кри­мінальної відповідальності або для відбуття покарання згідно з ви­роком суду;

— арешт осіб, які підлягають видачі;

— конвоювання осіб, яких видають у порядку екстрадиції;

— транзитне перевезення осіб, яких утримують під вартою;

— порушення і (або) продовження кримінального пересліду­вання;

— видача предметів, що мають значення в кримінальній справі;

— повідомлення про обвинувальні вироки і відомості про су­димість;

— інформування про міжнародні злочинні терористичні орга­нізації;

— виклик обвинувачених (підсудних), свідків, потерпілих та інших

осіб;

— вручення документів і допит громадян України, які перебува­ють за кордоном;

— обмін відомостями оперативно-розшукового та інформаційно-довідкового характеру та ін.

3.1. Поняття і порядок екстрадиції (видачі) особи, яка вчинила злочин

Екстрадиція (видача) особи, яка вчинила злочин, — це процедура, змістом якої ё передача особи державою, де вона' переховується, державі, на території якої було вчинено злочин, або тій, якій зло­чином було завдано найбільшої шкоди, чи державі, громадянином котрої е особа, для притягнення її до кримінальної відповідаль­ності або для забезпечення виконання шодо неї обвинувального

вироку суду.

Екстрадицію здійснюють на основі таких принципів:

1. Принцип подвійності кримінальності, згідно з яким:

• видача для притягнення до кримінальної відповідальності здій­снюється за такі діяння, які за законами запитуючої і запитуваної держав є караними і за вчинення яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін не менше І року або тяжче по­карання',

• видача для виконання вироку здійснюється за такі діяння, які відповідно до законодавства запитуючої і запитуваної держав є кара­ними і за здійснення яких особу було засуджено до позбавлення волі на термін не менше 6місяців або до тяжчого покарання.

2. Обов'язковість видачі Однією державою іншій за її запитом осіб, які перебувають на їх території, відповідно до умов, передба-

420

чених договором (конвенцією) для притягнення до кримінальної відповідальності або для виконання обвинувального вироку суду. Із нього принципу є винятки. Згідно зі ст. 57 Конвенції СНД видача не здійснюється, якщо:

1) особа, видачі якої вимагають, є громадянином запитуваної Договірної Сторони (зокрема, згідно з ч. 2 ст. 25 Конституції України громадянин України не може бути виданий іншій державі);

2) на момент отримання вимоги кримінальне переслідування чгідно із законодавством запитуваної Договірної Сторони не може бути порушено або вирок не може бути виконано унаслідок закін­чення терміну давності або І іншої законної підстави;

3) щодо особи, видачі якої вимагають, на території запитуваної Договірної Сторони за той самий злочин було ухвалено вирок або постанову про закриття провадження у справі, що набрала законної сиди;

4) злочин відповідно до законодавства запитуючої або запитуваної Договірної Сторони переслідується у порядку приватного обвину­вачення (за заявою потерпілого).

Згідно з Європейською конвенцією про видачу правопорушни­ків підставами до відмови у видачі також: є:

• політичний характер вчиненого особою злочину (Конвенцією передбачено, шо обвинувачення у вбивстві або замаху на вбивство глави держави або члена його сім'ї не заважає видачі);

• караність злочину смертною карою згідно із законодавством запитуючої держави, якщо тільки ця держава не дає достатніх, на думку запитуваної держави, гарантій, що вирок з покаранням у вигляді смертної кари не буде винесено, або, у разі його винесення, не буде звернено до виконання.

Вищезазначені підстави відмови у видачі мають імперативний характер.

У видачі також може бути відмовлено з підстави, що має дискре­ційний характер: якщо злочин, у зв'язку з яким вимагають видачі, вчинено на території запитуваної Договірної Сторони. Такий самий характер мають підстави, шо їх встановлюють окремі держави— учасниці міжнародних угод. Вони пов'язані із залишенням державою ча собою права не здійснювати видачу у випадках, не передбачених угодою, наприклад, якщо:

ф є підстави вважати, що особу, стосовно якої надійшов запит, було або буде піддано катуванню чи Іншим жорстоким або таким, що принижують її гідність, видам поводження або покарання або ж цій особі не буде забезпечено мінімальні гарантії, передбачені ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (Йому мають терміново І докладно повідомити мовою, яку він розуміє, про характер і підставу висунутого проти нього ой вин у ви ч єн ни, маїи достатньо часу та можливостей для підготовки свого захисту і мати

421

зносини з вибраним ним самим захисником; бути судимим без не­виправданої затримки та ін.);

• із міркувань гуманності, є достатні підстави вважати, що видача особи може спричинити для неї серйозні ускладнення через її похи­лий вік або стан здоров'я та ін.

У разі відмови у видачі запитуючу Договірну Сторону має бути поінформовано про підстави відмови.

3. Самостійність Договірної Сторони у вирішенні питання про видачу особи в разі надходження запитів про видачу від кількох держав (колізії запитів).

4. Заборона без згоди запитуваної Договірної Сторони притягати до кримінальної відповідальності видану особу або карати її за вчине­ний до видачі злочин, за який вона не була видана (питання про межі кримінального переслідування виданої особи).

5. Заборона без згоди запитуваної Договірної Сторони видавати особу третій державі. Згоди цієї Договірної Сторони не вимагають, нкшо видана особа до закінчення ] місяця після закінчення кримі­нального провадження, а у разі засудження — до закінчення 1 місяця після відбуття покарання або звільнення від нього не залишить територію запитуючої Договірної Сторони або якщо вона туди