Передмова
| Вид материала | Курс лекцій |
- Частина захист інформації від витоку по технічнихканалах, 481.09kb.
- Передмова, 908.9kb.
- Управління освіти Кременчуцької міської ради Кременчуцька загальноосвітня школа І-ІІІ, 514.6kb.
- Передмова, 587.1kb.
- Передмова, 524.47kb.
- Передмова 5, 616.83kb.
- Правила безпечної роботи з інструментом та пристроями Київ 2001 передмова, 2909.45kb.
- Передмова, 1427.51kb.
- Правила безпеки для тютюнового та тютюново-ферментаційного виробництва передмова, 6226.62kb.
- Навчальний посібник підготовлено за сприяння Національного банку України, 5515.57kb.
кримінально-процесуальна у вигляді застосування суворішого запобіжного заходу (щодо обвинуваченого);
дисциплінарна (щодо керівників громадської організації чи трудового колективу, а також щодо осіб, яким було доручено виконання постанови загальних зборів).
Процесуальна характеристика нагляду командування військової частини.
1. Нагляд командування військової частини — це виконання командуванням військової частини покладеного на нього обов'язку із вжиття щодо обвинуваченого (підозрюваного, підсудного, засудженого), який є військовослужбовцем, заходів, передбачених статутами Збройних Сил України, для того, щоб забезпечити його належну поведінку та явку до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури І суду.
Хто здійснює нагляд. З юридичного погляду, командування військової частини — це її командир. Саме він згідно з п. 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України є єдиноначальником. А от хто саме повинен здійснювати нагляд — статутами не визначено. На практиці це роблять не тільки командири військових частин, а й начальники інших структурних одиниць Збройних Сил України: командири з'єднань, військові комісари, військові коменданти та начальники гарнізонів.
Щодо кого здійснюють нагляд. Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України від 25 березня 1992 р. "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовців поділяють на:
• рядовий склад;
• сержантський і старшинський склад;
• склад прапорщиків (мічманів);
• офіцерський (молодший, старший і вищий) склад. Здійснювати нагляд за двома останніми категоріями практично
неможливо. Прапорщики та офіцери після служби йдуть за межі військової частини — додому. А застосування таких способів нагляду, як таємне спостереження, чинним законом не передбачено. Тому на практиці нагляд командування військової частини обирають щодо рядових і сержантів та старшин.
1. Спосіб запобігання: вжиття відповідних спеціальних заходів командуванням військової частини. Ці заходи пов'язані з тим, шо військовослужбовець:
• перебуває під наглядом свого безпосереднього начальника або добового наряду;
• його позбавляють права на носіння зброї;
150
• не призначають до несення служби в складі варти (караулу);
• не звільняють із розташування військової частини;
• не направляють на роботу за межі військової частини.
Усі ці заходи статутами Збройних Сил України не передбачено, їх напрацьовано практикою.
3. Мета: забезпечення належної поведінки військовослужбовця, щодо якого обрано цей запобіжний захід, та явки його за викликом.
Поняття належної поведінки військовослужбовця не визначено ні кримінально-проиесуальним законом, ні статутами Збройних Сил України. Тож на практиці командування військової частини здійснює нагляд за власним розсудом: тримас військовослужбовців в ізольованих приміщеннях (іноді а коморах), на гауптвахті тощо.
4. Підстави: збігаються із загальними підставами застосування запобіжних заходів.
5. Умова: особа, щодо якої застосовують цей запобіжний захід, є військовослужбовцем.
6. Процесуальний порядок застосування:
1) складають постанову про застосування запобіжного заходу у вигляді нагляду командування військової частини;
2) постанову направляють командиру військової частини і одночасно йому повідомляють про суть справи;
3) встановивши нагляд, командир військової частини повідомляє про це органу, який обрав цей запобіжний захід.
7. Строк дії: з моменту встановлення командуванням військової частини нагляду до зміни цього запобіжного заходу; до закінчення провадження у справі; до звільнення військовослужбовця в запас. Обмеження строку дії нагляду командування військової частини закон не передбачає.
8. Юридична відповідальність:
кримінальна-процесуальна у вигляді заміни цього запобіжного заходу на більш суворий для військовослужбовця, шодо якого обрано нагляд;
дисциплінарна, передбачена Статутами Збройних Сил України для командування військової частини, яке не виконало покладених на нього обов'язків.
Процесуальна характеристика віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи.
1. Віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи — це покладання на зазначених суб'єктів обов'язку із забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його явки до органів дізнання, слідчого, прокурора і суду.
2. Спосіб запобігання — виконання батьками, опікунами, піклувальниками або адміністрацією дитячої установи обов'язку із забезпечення належної поведінки неповнолітнього і його явки за
151
викликом. Зазначені суб'єкти, які за законом повинні виховувати неповнолітнього, діють шляхом психологічного впливу на неповнолітнього,
3. Мета: збігається із загальною метою запобіжних заходів.
4. Підстави: такі самі, що й загальні підстави застосування запобіжних заходів.
5. Умовч: здатність батьків та інших суб'єктів досягти мети запобіжного заходу.
6. Процесуальний порядок:
1) з'ясування дізнавачем, слідчим, прокурором, судом (суддею) можливостей батьків (та інших суб'єктів) забезпечити яалежну поведінку неповнолітнього і явку його за викликом;
2) складання постанови про віддання неповнолітнього під
нагляд;
3) відібрання від осіб, яким передають під нагляд неповнолітнього, письмового зобов'язання;
4) роз'яснення особам, яким його передають, обов'язків і попередження про відповідальність за їх невиконання,
7. Строк дії: від моменту відібрання письмового зобов'язання до моменту зміни чи скасування запобіжного заходу, обрання іншого заходу, припинення провадження у справі.
8. Юридична відповідальність; кримінально-процесуальна у вигляді:
- грошового стягнення в розмірі до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для осіб, яким неповнолітнього було передано під нагляд);
- зміна цього запобіжного заходу на більш суворий (для неповнолітнього обвинуваченого).
ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:
1. Запобіжні заходи поділяють на дві групи: 1) ізоляційні; 2) неізо-
ляційні.
2. Процесуальну характеристику запобіжних заходів доцільно здійснювати за такою логіко-правоаою схемою: 1} визначення поняття запобіжного заходу; 2) спосіб запобігання; 3) мета застосування; 4) підстави застосування; 5) умови застосування; 6) процесуальний порядок застосування; 7) строк дії; 8) юридична відповідальність за порушення.
ВИСНОВКИ З ТЕМИ:
1. Запобіжні заходи не є кримінальне-правовими санкціями, пов'язаними з визнанням особи винною у вчиненні злочину.
2. Ці заходи, на відміну від кримінально-правових санкцій, покликані забезпечити нормальний хід кримінальне-процесуальної діяльності, тобто вони С гарантією ефективного функціонування процесу.
152
3. В ідеалі механізм кримінальне-процесуального регулювання міг би функціонувати і без примусу. Держава, надаючи суб'єктам кримінального процесу права і покладаючи на них обов'язки, розраховує на те, шо завдяки громадській свідомості права активно використовуватимуть, а обов'язки добровільно виконуватимуть. Проте в дійсності механізм правового регулювання без примусу € абстракцією.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ
Нормативно -правові акти
1. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р.
2. Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй щодо заходів, не пов'язаних з тюремним ув'язненням (Токійські правила) від 14 грудня 1990 р.
3. Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. // Офіційний вісник України. - 1998. - № 13. - Ст. 270.
4. Звід принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню або арешту в будь-якій формі, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1988 р. // Негодченко О. В. Забезпечення прав і сеобод людини органами внутрішніх справ: Монографія. — Дніпропетровськ, 2002.
5. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. — Амстердам—Київ, 1996.
6. Закон України від ЗО червня 1993 р. '"Про попереднє ув'язнення" // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 35. — Ст. 360,
7. Закон України від 11 грудня 2003 р. "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" // Урядовий кур'єр. — 2004, — № 7. — 15 січня.
8. Закон України від 23 грудня 1997 р. "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" // Відомості Верховної Ради України. — 1998. - № 20. - Ст. 99.
9. Закон України від 24 березня 1999 р. "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" // Відомості Верховної Роди України. — 1999. -№ 22-23. - Ст. 197.
10. Закон України від 22 березня 2001 р. "Про розвідувальні органи України" // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 19. — Ст. 94.
11. Рішення Конституційного Суду України у справі за поданням 50 народних депутатів України шодо відповідності Конституції України (конституцій ності) положення ст. 150 Кримшально-лроцесуального кодексу України стосовно тяжкості злочину (справа про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу) від 8 липня 2003 р. № 14-рп/ 2003 // Офіційний вісник України. - 2003. - № 29. - Ст. 1486.
12. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. ,\5 4 "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді азяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях зізнання і досудового слідства" // Постанови Пленуму Верховного Сулу
153
України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За члг ред. В. Т. Маляренка. - К., 2004.
13. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 р. № 6 "Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу'' // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973 — 2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.
14. Положення про органи дізнання в системі МНС України, затгс. наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи від 27 квітня 2004 р. № 187 // Офіційний вісник України. — 2004. — № 23. — Ст. 1576.
15. Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України від 23 квітня 2001 р. N° 300/73 "Про заходи щодо дотримання законності при затриманні осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, обранні щодо них запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та додержанні встановлених законом строків затримання і тримання під вартою під час досудового слідства" // Офіційний вісник України. — 2001. — № 37. — С. 66.
Наукові та навчальне-методичні джерела
1. Ахпанов А. Н. Меры процессуального принуждения: социальная ценность, теория и практика применения. — Караганда, 1989.
2. Батюк В. Н. Задержание и заключение под стражу в стадии предварительного расследования. — К... 1990.
3. Баулін О. В., Беца О. В., Мельник М. !., Сірий М. І, та т. Затримання та взяття під варту в Україні: стан, проблеми удосконалення законодавства та практики його застосування: Посібник. — К., 2002.
4. Борисов В. 1., Глинська И. В., Зелененький В. С., Шило О. Г. Затримання і взяття під варту в процесі дізнання та досудового слідства в Україні, — Харків, 2004.
5. Бортноеська 3. Реалізація права на свободу і особисту недоторканність в українському кримінальному процесі // Право України. — 2003. — № 10.
6. Вєрцюх В., Вєрцюх І. Щодо правової невизначеності запобіжного заходу у вигляді нагляду командування військової частини // Право України. — 2001. - № 5.
7. Дубинский А. Я. Эффективность применения мер уголовно-процессуального принуждения органами предварительного расследования в системе МВД СССР. - К., 1985.
8. Зеленецкий В. С. Прокурорский надзор за законностью избрания ме| пресечения в стадии предварительного расследования. — Харьков, 1986.
9. Зинатуллин 3. 3. Уголовно-процессуальное принуждение и его фективность. — Казань. 1981.
10. Клочков В. Прокурорський нагляд за додержанням строків триман під вартою // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004. — № 8.
11. Петрухин И. Л. Неприкосновенность личности и принуждение уголовном процессе. — М., 1989.
12. llp'J-міч І. Запобіжний захід — взяття під варту // Прокура' Людина. Держава. — 2004. — № 6.
154
13. Практика дотримання судами строків провадження у кримінальних справах шодо підсудних, які тримаються під вартою // Вісник Верховного Суду України. — 2002 — № 6.
14. Реформування системи запобіжних заходів у кримінальному судочинстві. Останні зміни. Нові ідеї. Порівняльні матеріали: Збірник матеріалів. - К., 2000.
15. Рожнова S. В. Застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2003.
16. Михайлов В. А. Методологические основы мер пресечения. — М., 1998.
17. Міщенко С. М., Солодкий С. А. Взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства // Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 5.
18. Шило О., Глинська Н. Взяття під варту повинно застосовуватися виключно на підставі обгрунтованих процесуальних рішень // Право України. - 2004. - № 10.
19. Шило О. Г., Шпонька В П. Взяття під варту та продовження його строків на стадії досудового розслідування кримінальної справи: проблеми пра воза с тасування // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 8.
І
155
РОЗДІЛ 2. ДОСУДОВЕ ПРОВАДЖЕННЯ
ЛЕКЦІЯ 7
СТАДІЯ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ
1. Поняття, значення та загальні положення стадії порушення кримінальної справи.
2. Характеристика стадії порушення кримінальної справи.
2.1. Завдання стадії.
2.2. Коло учасників стадії.
2.3. Процесуальні засоби діяльності в стадії.
2.4. Етапи стадії.
2.5. Кінцеві рішення стадії.
1. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ
Термін "порушення кримінальної справи" позначає такі поняття:
1) інститут кримінальне)-процесуального права, зміст якого утворюють норми глави 8 КПК;
2) кримінальне-процесуальне рішення, яке приймають за результатами перевірки заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини;
3) стадія кримінального процесу.
Останнє значення найповніше відображає зміст цього терміна.
Порушення кримінальної справи — це перша стадія кримінального процесу, в якій орган дізнання, слідчий, прокурор або суддя приймають, реєструють, перевіряють і вирішують заяви, повідомлення та Іншу інформацію про злочини.
Стадію порушення не може оминути жодна кримінальна справа.
Правове значення стадії порушення кримінальної справи поділяють на кримінальне-правове і кримінальне-процесуальне.
Кримінально-правове значення полягає в тому, що в цій стадії розпочинається кваліфікація злочину:
• спочатку в реєстраційному документі (див. нижче);
156
• потім у постанові про порушення кримінальної справи. Крим шал ьно -процесуал ьне значення:
1) вона є своєрідним "процесуальним фільтром", завдяки якому є неможливим порушення кримінальної справи на підставі завідо-мо неправдивих даних, шо можуть міститися в первинному джерелі інформації про злочин;
2) є правовою підставою для провадження досудового слідства (здійснення слідчих дій, застосування запобіжних заходів, вжиття заходів до відшкодування завданої злочином шкоди тощо).
Поряд із принципами кримінального процесу у стадії порушення кримінальної справи діють також загальні положення, притаманні тільки для неї, а саме:
1) обов'язковість органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду приймати повідомлення про вчинені чи підготовлю-вані злочини, в тому числі й у справах, що не належать до їх відання, незалежно від повноти відображення в повідомленні відомостей про діяння, давності його вчинення тощо;
2) своєчасність початку кримінальне-процесуальної діяльності у всіх випадках, якщо для цього є передбачені законом приводи та підстави;
3) неприпустимість провадження за анонімним повідомленням;
4) забезпечення права кожного громадянина {незалежно від його віку, стану здоров'я, національності тощо) звернутися із заявою (повідомленням) до державного органу, що веде боротьбу Із злочинністю;
5) заборона провадження інших, окрім перевірних, процесуальних пізнавальних дій;
6) нерозголошеннн даних, що їх отримано в ході провадження у стадії порушення кримінальної справи, без відома особи, яка веде процес;
7) обмеженість у часі встановленими кримінальне-процесуальним законом термінами, які залежать від того, чи потребує інформація, що міститься в первинному джерелі, перевірки, чи кінцеве рішення може бути прийнято за результатами розгляду цього джерела без Його перевірки. Залежно від цього, терміни стадії порушення справи можуть бути:
• до 3 днів (якщо первинне джерело не потребує перевірки);
• до 10 днів (якщо необхідно здійснити перевірку джерела інформації).
Початковим моментом терміну стадії порушення справи є момент фактичного отримання органом дізнання, слідчим, прокурором чи суддею заяви (повідомлення) про злочин. Кінцевим — момент прийняття одного із її кінцевих рішень.
Зазначені терміни продовженню не підлягають.
157
ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:
1. Порушення кримінальної справи є першою стадією кримінального процесу, яку не може оминути жодна кримінальна справа.
2. У стадії порушення справи розпочинається кримінальне-правова кваліфікація злочину.
3. Тільки після порушення кримінальної справи в органів дізнання, досудового слідства і прокуратури виникає право на здійснення досудового слідства.
2. ХАРАКТЕРИСТИКА СТАДІЇ" ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ
2.1, Завдання стадії
Завдання стадії порушення кримінальної справи випливають із загальних завдань кримінального процесу. У цій стадії виконують такі завдання:
1) прийняття заяв, повідомлень та іншої Інформації про злочини;
2) реєстрація прийнятих джерел інформації про злочини;
3) перевірка цих джерел;
4) фіксація слідів злочину;
5) вжиття заходів ло припинення злочину, що триває;
6) вжиття заходів до усунення причин і умов, шо сприяли вчиненню злочину;
7) прийняття відповідного кінцевого процесуального рішення.
2.2. Коло учасників стадії
Учасниками провадження в стадії порушення кримінальної справи є:
1) ініціатори кримінального процесу:
• заявник або особа, яка повідомила про злочин. — громадяни
• підприємство, установа, організація, посадові особи, представники влади або громадськості;
• органи преси, шо опублікували матеріали про злочин;
• особа, яка з'явилася із повинною;
• посадові особи органів дізнання, досулового слідства, прокуратури і суду, які безпосередньо виявили ознаки злочину;
2) державні органи і посадові особи, які ведуть кримінальний процес:
• органи дізнання (особа, яка провалить дізнання);
• слідчий (начальник слідчого відділу);
• прокурор;
158
. суддя;
3) інші особи:
, від яких відбираються пояснення;
• громадяни, підприємства, установи, організації, у яких витребуються необхідні документи;
• особи, які провадять спеціальні дослідження, ревізії, інвентаризації, відомчі перевірки та відомчі експертизи;
• учасники оперативно-розшуковихдій, що провадяться до порушення кримінальної справи відповідно до ч. 5 ст. 97 КПК;
• учасники слідчих дій, дозволених законом для проведення до порушення кримінальної справи:
огляду місця події (ч- 2 ст. 190 КПК);
накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку (ч. З ст. 187 КПК).
2.3. Процесуальні .засоби діяльності в стадії
Для виконання завдань стадії порушення кримінальної справи в ній застосовують процесуальні засоби двох видів:
1) притаманні суто для цієї стадії:
• відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб (ч. 4 ст. 97 КПК);
• витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК);
• оперативно-розшукові дії (ч. 5 ст. 97 КПК);
2) властиві стадії досудового слідства, але як виняток дозволені для проведення в стадії порушення справи:
• огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК);
• накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку — може бути застосовано лише за наявності достатніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції, а також у інформації, якою обмінюються особи з допомогою засобів зв'язку, містяться дані про вчинений злочин, що мають доказове значення, і якщо Іншими способами одержати ці дані неможливо (ч. З ст. 187 КПК).