Наказ моз україни від 18 березня 2011 р. №148
| Вид материала | Документы |
- Програма структурована на модуль, змістовні модулі, теми у відповідності до вимог "Рекомендації, 575.36kb.
- Наказ моз україни від 23 березня 2011 р. №158, 2943.5kb.
- Назва реферату: Аптеки, завдання, функції, класифікація, вимоги до діяльності Розділ, 108.15kb.
- Наказ моз україни від 21 жовтня 2011, 3815.77kb.
- Наказ моз україни від 05 травня 2011, 3646.93kb.
- Наказ моз україни від 03 жовтня 2011, 3578.04kb.
- Наказ моз україни від 28 січня 2011 р. №39, 7215.06kb.
- Наказ моз україни від 14 липня 2011, 1358.47kb.
- Кабінету Міністрів України від 27. 02. 2012 №148 до пункту 1 зазначеного Порядку, визначили,, 34.5kb.
- Затверджено наказ Міністерства охорони здоров’я України від 13. 07. 2005 №350, 103.8kb.
Діти. берлітіонÒ 600 ОД не призначається для лікування дітей та підлітків через відсутність досвіду клінічного застосування.
Особливості застосування. На початку лікування полінейропатії через регенераційні процеси можливе короткочасне посилення парестезій з відчуттям «повзання мурашок». При застосуванні a-ліпоєвої кислоти у хворих на цукровий діабет необхідний частий контроль рівня глюкози у крові. В окремих випадках необхідно зменшити дози протидіабетичних препаратів, щоб запобігти розвитку гіпоглікемії. Регулярне вживання алкогольних напоїв є значним фактором ризику розвитку та прогресування полінейропатії і може перешкоджати успіху в лікуванні, тому під час лікування і в періоди між курсами лікування слід уникати вживання алкоголю.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Не відомо.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. Цисплатин втрачає дію при одночасному застосуванні із БерлітіономÒ 600 ОД. Під впливом a-ліпоєвої кислоти може посилюватись цукрознижувальна дія інсуліну або пероральних антидіабетичних засобів, тому на початковій стадії лікування БерлітіономÒ 600 ОД, показаний більш частий контроль рівня цукру в крові. В окремих випадках, з метою попередження появи симптомів гіпоглікемії, може знадобитися зменшення дози інсуліну або дози перорального антидіабетичного засобу.
Регулярне вживання алкоголю є значним фактором ризику виникнення полінейропатії та прогресування її клінічного перебігу, і з цієї причини може перешкоджати успіху лікування препаратом. Тому принципова рекомендація хворим на полінейропатію – наскільки це можливо відмовитись від вживання алкоголю. Це саме стосується і періодів, коли лікування не проводиться.
Наказ МОЗ України від 01 березня 2011 р. № 116
ВІРЕАД
таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 300 мг № 30 у флаконах UA/8274/01/01
Гілеад Сайєнсиз Інк. США Гілеад Сайєнсиз Лімітед, Ірландія;
Нікомед ГмбХ, Німеччина;
Патеон Інк., Канада
Ірландія/
Німеччина/
Канада
Протипоказання.
Підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Віреад не слід приймати у комбінації з препаратами, що містять тенофовіру дизопроксилу фумарат.
Пацієнти віком молодше 18 років.
Побічні реакції.
Розлади з боку нервової системи: запаморочення.
З боку імунної системи: алергічні реакції.
Метаболізм та харчові розлади: гіпофосфатемія, лактат-ацидоз.
З боку системи дихання: задишка.
З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, нудота, блювання, метеоризм, біль в низу живота, підвищення рівня амілази, панкреатит.
З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня печінкових ферментів, гепатит.
З боку шкіри: висипи.
З боку опорно-рухового апарату: міопатія та остеомаляція (асоційовані з патологією проксимальних канальців).
З боку нирок та сечовидільної системи: ниркові порушення, ниркова недостатність, гостра ниркова недостатність, синдром Фанконі, патологія проксимальних канальців, протеїнурія, підвищення рівня креатиніну, гострий некроз канальців, нефрогенний нецукровий діабет, поліурія, інтерстиціальний нефрит (включно із гострими випадками).
Загальні розлади: астенія.
Застосування у період вагітності і годування груддю.
Контрольованих досліджень у вагітних жінок не проводилось. Оскільки дослідження на вплив репродуктивної функції у тварин не завжди дозволяють передбачити реакцію у людини, препарат можна застосовувати під час вагітності за життєвими показаннями, коли користь від застосування перевищує ризик для плода.
Жінки, які годують груддю: не рекомендують ВІЛ-інфікованим матерям годувати груддю немовлят, щоб запобігти ризику постнатальної передачі ВІЛ. Невідомо, чи тенофовір проникає у людське молоко. Через ризик передачі ВІЛ-інфекції та можливість виникнення тяжких побічних реакцій у немовляти, матері не повинні годувати груддю протягом терапії препаратом.
Діти. Безпека та ефективність у пацієнтів молодше 18 років не була встановлена, тому препарат не слід застосовувати у педіатричній практиці. Особливості застосування.
Віреад не слід застосовувати в комбінації з препаратами, що містять тенофовіру дизопроксилу фумарат, оскільки він є складовою цих препаратів.
Лактат-ацидоз/Виражене збільшення печінки зі стеатозом
При застосуванні аналогів нуклеозидів окремо чи в поєднанні з іншими антиретровірусними препаратами були повідомлення про лактат-ацидоз, виражене збільшення печінки зі стеатозом та летальні випадки включно. Більшість таких випадків спостерігалось у жінок. Ожиріння та застосування нуклеозидів тривалої дії можуть бути фактором ризику. Особливо обережно слід застосовувати аналоги нуклеозидів пацієнтам із відомими факторами ризику при захворюванні печінки, однак такі випадки були зареєстровані у пацієнтів і без наявності відомих факторів ризику. Лікування Віреадом пацієнта, у якого з’явились клінічні або лабораторні ознаки лактат-ацидозу або явної гепатотоксичності (котрі можуть включати збільшення печінки та стеатоз навіть при відсутності вираженого підвищення рівня трансаміназ), повинно бути припинено.
Пацієнти одночасно інфіковані ВІЛ та вірусом гепатиту В
Рекомендується всім ВІЛ-інфікованим пацієнтам зробити аналіз на наявність хронічного гепатиту В перед початком антиретровірусної терапії. Віреад не схвалений для лікування хронічних інфекцій вірусу гепатиту В (HBV). Безпека та ефективність Віреад не встановлена для пацієнтів, одночасно інфікованих HBV та ВІЛ. Було повідомлено про виражене різке загострення гепатиту В у пацієнтів, одночасно інфікованих ВІЛ та HBV, які припинили приймати Віреад. У пацієнтів, одночасно інфікованих ВІЛ та HBV, які припинили приймати Віреад, функція печінки повинна контролюватись клінічно та лабораторно щонайменше протягом кількох місяців.
Ниркові порушення
Тенофовір в основному виводиться нирками. Ниркові порушення, які включають гостру ниркову недостатність та синдром Фанконі (ураження ниркових канальців із тяжкою гіпофосфатемією), були помічені при застосуванні Віреаду.
Рекомендується у всіх пацієнтів визначати кліренс креатиніну перед початком лікування, а також впродовж терапії. У пацієнтів із загрозою ниркової недостатності необхідно постійно контролювати рівні кліренсу креатиніну та фосфору у сироватці крові.
Корекція інтервалу між дозами Віреаду та ретельне спостереження за функцією нирок рекомендується для всіх пацієнтів із кліренсом креатиніну <50 мл/хв.
Немає даних щодо безпечності та ефективності прийому Віреаду пацієнтами, які мали ниркову недостатність і дотримувалися даних вказівок про дозування. Тому потенціальну користь від прийому Віреаду слід оцінювати у порівнянні із потенціальним ризиком токсичного впливу на нирки.
Слід уникати призначення Віреаду одночасно або після нещодавнього застосування нефротоксичних діючих речовин.
Вплив на кістки при лікуванні Віреадом
В клінічному дослідженні спостерігалось зменшення відносно початкового рівня мінеральної щільності кісткової тканини (BMD) у кістках поперекового відділу та стегнових кістках під час лікування Віреадом або в групі активного контролю. Більшість випадків зниження мінеральної щільності кісткової тканини спостерігалися протягом перших 24-48 тижнів та зберігалися впродовж 144 тижнів дослідження.
У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з патологічними переломами кісток в анамнезі та ризиком остеопенії слід спостерігати за станом кісток. Якщо є підозра на аномалію кісток, необхідно провести відповідну консультацію.
Повідомлялося про випадки остеомаляції (пов’язані із патологією проксимальних ниркових канальців), що асоціювалися з використанням Віреаду.
Розподіл у жировій тканині
У пацієнтів, які отримували антиретровірусну терапію спостерігали перерозподіл/акумуляцію жирової тканини тіла, включаючи ожиріння у ділянці живота, дорсоцервікальне відкладення жиру (“горб бізона”), втрату жирової тканини на кінцівках, втрату жирової тканини на обличчі, збільшення грудей та “кушингоподібний вигляд”. Механізм та довготривалі наслідки цих випадків не відомі. Причинно-наслідковий зв’язок не був встановлений.
Синдром імунного відновлення
Повідомлялось про синдром імунного відновлення у пацієнтів, які застосовували комбіновану антиретровірусну терапію, у тому числі Віреад. Під час початкової фази комбінованого антиретровірусного лікування у пацієнтів, чия імунна система реагує на лікування, може розвинутися запальна реакція на уповільнені або залишкові опортуністичні інфекції (інфекції, спричинені Mycobacterium avium, цитомегаловірусна інфекція, пневмонія, спричинена Pneumocystis jirovecii (РСР) або туберкульоз), які можуть потребувати подальшої оцінки та лікування.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Дослідження щодо вивчення впливу препарату на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами не проводилися. Пацієнти повинні бути проінформовані про можливе запаморочення при лікуванні тенофовіру дизопоксилу фумаратом.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Сумісне застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину дозою 400 мг на добу призводить до підвищення системної дії диданозину. Слід проводити ретельне спостереження за пацієнтами, які одночасно застосовують тенофовіру дизопроксилу фумарат та диданозин, щодо побічних ефектів, пов'язаних із диданозином (панкреатит, лактоцидоз). Супресія кількості лімфоцитів CD4 спостерігалась у пацієнтів, які одержували тенофовіру дизопроксилу фумарат з диданозином у дозі 400 мг на добу.
Дорослим з масою тіла >60 кг дозу диданозину слід зменшити до 250 мг, якщо він призначається разом із Віреадом. Немає доступних даних щодо рекомендацій по корекції дози диданозину у пацієнтів із масою тіла <60 кг.
Атазанавір та лопінавір/ритонавір проявили здатність підвищувати концентрацію тенофовіру. Механізм такої взаємодії не відомий. Пацієнти, які отримують атазанавір та лопінавір/ритонавір та Віреад, повинні спостерігатись на випадок небажаних Віреад-асоційованих явищ. Пацієнтам, у яких розвинулись побічні ефекти внаслідок прийому препарату, слід припинити його застосування.
Препарат зменшує площу під кривою “концентрація/час” та мінімальну концентрацію атазанавіру. При сумісному призначенні з Віреадом рекомендується приймати атазанавір 300 мг разом з ритонавіром 100 мг. Атазанавір без ритонавіру не слід застосовувати одночасно з Віреад.
Тенофовір, головним чином, виводиться нирками шляхом клубочкової фільтрації та активної канальцевої секреції. Одночасне застосування Віреаду з препаратами, що послаблюють функцію нирок або конкурують за активну канальцеву секрецію, може підвищити концентрацію у сироватці крові тенофовіру та інших препаратів, які виводяться нирками, через конкурування за цей шлях виведення. Прикладами можуть бути адефовір дипівоксил, цидофовір, ацикловір, валацикловір, ганцикловір та валганцикловір.
Вищі концентрації тенофовіру роблять можливими небажані Віреад-асоційовані явища, в тому числі ниркові розлади.
Тенофовір не пригнічує in vitro метаболізм речовин через жоден із людських цитохромів CYP450, CYP3A4, CYP2D6, CYP2C9 або CYP2E1. Однак спостерігється невелике (6%) статистично значуще зменшення в метаболізмі субстрату CYP1A.
Не спостерігалося клінічно значущих лікарських взаємодій між тенофовіру дизопроксилу фумаратом і абакавіром, адефовіру дипівоксилом, іфавіренцем, емтрицитабіном, індинавіром, ламівудином, лопінавіром/ритонавіром, метадоном, нелфінавіром, пероральними контрацептивами, рибавірином і саквінавіром/ритонавіром у дослідженнях, проведених на здорових добровольцях.
Підвищена чутливість до діючої речовини чи до будь-якої з допоміжних речовин.
Дитячий вік.
Побічні реакції.
За даними клінічних досліджень побічні реакції, виникнення яких пов’язують з лікуванням Віреадом подані нижче за класами системи органів організму та абсолютною частотою спостереження. Частота визначається як: дуже часта (≥ 1/10) або часта (≥ 1/100, < 1/10).
Порушення харчування та обміну речовин.
Дуже часті: гіпофосфатемія.
Порушення з боку нервової системи.
Дуже часті: запаморочення.
Порушення з боку травної системи.
Дуже часті: діарея, блювання, нудота.
Часті: метеоризм.
Приблизно 1 % пацієнтів, які отримували тенофовіру дизопроксилу фумарат, перервали лікування у зв’язку зі шлунково-кишковими явищами.
Комбінована антиретровірусна терапія була пов’язана з метаболічними відхиленнями від норми, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, інсулінова резистентність, гіперглікемія та гіперлактатемія (див. розділ Особливості застосування).
Комбінована антиретровірусна терапія була пов’язана з перерозподілом у ВІЛ пацієнтів жирів в організмі (ліподистрофія), включаючи втрату периферійного та лицевого підшкірного жиру, підвищену кількість внутрішньочеревного та нутрощевого жиру, гіпертрофію грудей та накопичення жиру у спинно-шийній ділянці (бичачий горб).
У ВІЛ інфікованих пацієнтів з тяжкою імунною недостатністю на час введення комбінованої антиретровірусної терапії (CART) може виникнути запальна реакція на асимптоматичні або залишкові опортуністичні інфекції (див. розділ Особливості застосування).
Повідомлялося про випадки остеонекрозу, зокрема, у пацієнтів із загально визнаними факторами ризику, розвиненого ВІЛ-захворювання або тривалого впливу комбінованої антиретровірусної терапії (CART). Частота таких випадків невідома (див. розділ Особливості застосування).
Постмаркетингові дослідження. Частота випадків визначалася як поодинокі (≥ 1/10 000, < 1/1 000) або рідкісні (< 1/10 000), включаючи окремі повідомлення. Оскільки про ці явища повідомлялося добровільно оцінку частоти не завжди можна було провести.
Порушення харчування та обміну речовин.
Поодинокі: лактат-ацидоз.
Невідомо: гіпокаліємія.
Респіраторні, торакальні та середостінні порушення.
Рідкісні: утруднене дихання.
Порушення з боку травної системи.
Поодинокі: панкреатит.
Порушення з боку гепатобіліарної системи.
Поодинокі: підвищення рівня АЛТ.
Рідкісні: гепатит.
Невідомо: жирова дегенерація печінки.
Порушення з боку шкіри та підшкірної целюлярної тканини.
Поодинокі: висипання.
Порушення з боку м’язово-скелетної системи та сполучної тканини.
Невідомо: рабдоміоліз, остеомаляція (проявляється як біль в кістках та нечасто є однією з причин переломів), м’язова слабкість, міопатія.
Порушення з боку сечовидільної системи.
Поодинокі: гостра ниркова недостатність, ниркова недостатність, проксимальна ниркова тубулопатія (включаючи синдром Фанконі), підвищений креатинін.
Рідкісні: гострий тубулярний некроз.
Невідомо: нефрит (включаючи гострий інтерстиціальний нефрит), нефрогенний нецукровий діабет.
Системні порушення та ускладнення у місці введення.
Рідкісні: астенія, розвиток головного болю, втома.
Як наслідок проксимальної ниркової тубулопатії можуть спостерігатися несприятливі реакції, зазначені під назвами систем організму вище: рабдоміоліз, остеомаляція (проявляється як біль в кістках та нечасто є однією з причин переломів), гіпокаліємія, м’язова слабкість, міопатія та гіпофосфатемія. Ці явища не є такими, що у разі відсутності проксимальної ниркової тубулопатії вважаються причинно пов’язаними з лікуванням тенофовіру дизопроксилу фумаратом.
У пацієнтів, хворих на гепатит В, після відміни лікування спостерігали клінічні та лабораторні свідчення загострення гепатиту (див. розділ Особливості застосування).
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність
Клінічні дані стосовно впливу тенофовіру дизопроксилу фурамату на вагітність обмежені.
Дослідження на тваринах не вказують на прямі чи опосередковані несприятливі впливи тенофовіру дизопроксилу на вагітність, розвиток плода або постнатальний розвиток.
Тенофовіру дизопроксилу фумарат може застосовуватися під час вагітності тільки у разі, якщо потенційна користь для матері виправдовує потенційний ризик для дитини.
Враховуючи, що потенційний ризик для плода невідомий, застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату жінкам, які мають можливість завагітніти, повинно супроводжуватися застосуванням ефективних контрацептивних засобів.
Годування груддю
Під час досліджень на тваринах було показано, що тенофовір потрапляє в молоко. Невідомо, чи потрапляє тенофовір в молоко людини. Тому рекомендується, щоб матері, які отримують тенофовіру дизопроксилу фумарат, не годували груддю.
Загалом рекомендується, щоб ВІЛ- та HBV-інфіковані жінки не годували груддю для того, щоб уникнути передачі ВІЛ та HBV до дитини.
Діти.
Безпека та ефективність застосування пацієнтам віком до 18 років не були встановлені, тому препарат не слід застосовувати у педіатричній практиці.
Особливості застосування.
Загальні. Тенофовіру дизопроксилу фумарат не було досліджено у пацієнтів віком до 18 років та у пацієнтів, старших 65 років. Пацієнти старшого віку мають більшу ймовірність погіршення функції нирок, отже слід бути обережним при лікуванні тенофовіру дизопроксилу фумаратом пацієнтів старшого віку.
Пацієнти мають бути поінформовані про відсутність доказів того, що тенофовіру дизопроксилу фумарат запобігає ризику передачі ВІЛ іншим особам шляхом статевого контакту або потрапляння у кров. Відповідні запобіжні заходи слід продовжувати вживати.
Віреад містить лактози моногідрат. Отже, пацієнти з такими рідкісними спадковими проблемами, як непереносимість галактози, лактазна недостатність чи порушення глюкозо-галактозної всмоктуваності, не повинні отримувати цей лікарський препарат.
Супутнє введення інших лікарських засобів.
- Віреад не слід вводити з іншими лікарськими засобами, що містять тенофовіру дизопроксилу фумарат (трувадою або атріплою).
- Віреад не слід вводити одночасно з адефовіру дипівоксилом.
- Не рекомендується одночасне введення тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину. Одночасне введення тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину призводить до 40–60 % підвищення системної експозиції до диданозину, що може збільшувати ризик пов’язаних з диданозином несприятливих явищ. Повідомлялося про нечасті, іноді летальні, випадки панкреатиту та лактоцидозу. Одночасне введення тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину в дозі 400 мг на добу було пов’язане зі значним зменшенням кількості клітин CD4, можливо через міжклітинну взаємодію, що підвищує фосфорильований (тобто активний) диданозин. Зменшене дозування 250 мг диданозину, що вводиться разом з терапією тенофовіру дизопроксилу фумаратом, було зв’язане з повідомленнями про високу частоту вірусологічно невдалого лікування при кількох досліджених комбінаціях для лікування ВІЛ-1 інфекції.
Потрійна терапія з нуклеозидами/нуклеотидами. Надходили повідомлення про високу частоту вірусологічно невдалого лікування та появу резистентності на ранній стадії у ВІЛ-пацієнтів, якщо тенофовіру дизопроксилу фумарат поєднувався з ламівудином та абакавіром, а також з ламівудином та диданозином за схемою введення 1 раз на добу.
Функція нирок. Тенофовір головним чином виводиться нирками. Надходили повідомлення про ниркову недостатність, ниркові порушення, підвищений рівень креатиніну, гіпофосфатемію та проксимальну тубулопатію (включаючи синдром Фанконі) при застосуванні тенофовіру дизопроксилу фумарату в клінічній практиці (див. розділ Побічні реакції).
Безпечність тенофовіру для нирок досліджувалася тільки у пацієнтів з дуже обмеженими ступенями порушень ниркової функції (кліренс креатиніну < 80 мл/хв).
Рекомендується проведення розрахунку кліренсу креатиніну в усіх пацієнтів до початку лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом та спостереження за функцією нирок (кліренс креатиніну та рівень фосфату в сироватці) кожні 4 тижні протягом першого року, а потім -кожні 3 місяці. Для пацієнтів з підвищеним ризиком порушення ниркової функції, включаючи пацієнтів, які раніше мали ниркові явища під час отримання адефовіру дипівоксилу, слід розглянути необхідність проведення більш частого спостереження за функцією нирок.
Якщо рівень фосфату у сироватці крові < 1,5 мг/дл (0,48 ммоль/л) або кліренс креатиніну зменшений до < 50 мл/хв, у будь-якого пацієнта, який отримує тенофовіру дизопроксилу фумарат, слід провести повторну оцінку функції нирок протягом 1 тижня, включаючи визначення рівня глюкози в крові, калію в крові та концентрації глюкози в сечі (див. розділ Побічні реакції, проксимальна тубулопатія). Потрібно також розглянути необхідність відміни лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом у пацієнтів зі зменшенням кліренсу креатиніну до < 50 мл/хв або зменшенням рівня фосфату в сироватці крові до < 1,0 мг/дл (0,32 ммоль/л).
Слід уникати застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату з одночасним або нещодавнім застосуванням нефротоксичних лікарських засобів (наприклад аміноглікозидів, амфотерицину B, фоскарнету, ганцикловіру, пентамідину, ванкоміцину, цидофовіру та інтерлейкіну - 2). Якщо одночасного застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату та нефротоксичних засобів уникнути неможливо, слід щотижня спостерігати за функцією нирок.
Не було проведено клінічних оцінок тенофовіру дизопроксилу фумарату у пацієнтів, які отримують лікарські засоби, що виводяться тим самим шляхом – нирками, включаючи транспортні білки транспортерів органічних іонів людини (human organic anion transporter – hOAT) 1 та 3 або MRP 4 (наприклад цидофовір - відомий нефротоксичний лікарський засіб). Ці ниркові транспортні білки можуть бути причиною тубулярної секреції та частково ниркового виведення тенофовіру і цидофовіру. Тому фармакокінетика лікарських засобів, які виводяться тим самим нирковим шляхом, включаючи транспортні білки hOAT 1 та 3 або MRP 4, може змінюватися у разі одночасного введення. Якщо тільки немає нагальної необхідності, одночасне застосування лікарських засобів, що виводяться однаково нирковим шляхом, не рекомендується. Якщо такого застосування уникнути неможливо, слід щотижнево спостерігати за функцією нирок (див. розділ Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).
Вплив на кістки. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів під час 144 тижневого контрольованого клінічного дослідження, в якому порівнювали тенофовіру дизопроксилу фумарат із ставудином у комбінації з ламівудином та іфавіренцом у пацієнтів, які раніше не приймали антиретровірусні препарати, в обох експериментальних групах спостерігали невелике зменшення мінеральної щільності кістки стегна та хребта. За 144 тижні зменшення мінеральної щільності кістки хребта та зміни біомаркерів кістки були значно більшими в групі, яка отримувала тенофовіру дизопроксилу фумарат. Зменшення мінеральної щільності кісток стегна були значно більшими в цій групі до 96 тижнів. Проте після 144 тижнів не спостерігали підвищеного ризику переломів або свідчень клінічно істотних відхилень стану кісток від норми.
Кісткові аномалії (що нечасто були однією з причин переломів) можуть бути пов’язані з проксимальною нирковою тубулопатією (див. розділ Побічна реакція). Якщо виникає підозра на кісткові аномалії, тоді слід отримати відповідні консультації.
Хвороби печінки. Безпечність тенофовіру для пацієнтів з некомпенсованими хворобами печінки у цей час досліджується та ще ретельно не оцінена.
Дотепер не має даних з безпеки та ефективності застосування тенофовіру пацієнтам після пересадженої печінки.
Загострення гепатиту
Загострення після лікування. Спонтанні загострення хронічного гепатиту типу B є відносно частими та характеризуються тимчасовим підвищенням рівня аланінамінотрансферази (АЛТ) в сироватці крові. Після початку антивірусного лікування рівень АЛТ в сироватці крові може у деяких пацієнтів підвищуватися зі зменшенням рівнів ДНК вірусу гепатиту типу B людини (hepatitis B virus – HBV) в сироватці крові. У пацієнтів, яких лікують тенофовіром, загострення під час лікування звичайно спостерігаються після 4 8 тижнів лікування. У пацієнтів зі скомпенсованим захворюванням печінки ці підвищення рівня АЛТ в сироватці крові взагалі не супроводжуються підвищенням концентрації білірубіну в сироватці крові або печінковою декомпенсацією. Пацієнти з цирозом печінки можуть мати підвищений ризик печінкової декомпенсації після загострення гепатиту, а отже, за ними слід ретельно спостерігати під час лікування.
Загострення після припинення лікування. Також повідомлялося про гострий напад гепатиту у пацієнтів, які припинили лікування гепатиту B. Загострення після лікування звичайно пов’язані з підвищенням ДНК HBV, і більшість із них виявляються самообмеженими. Проте повідомлялося про тяжкі загострення, включаючи летальні випадки. Протягом 6 місяців після припинення лікування гепатиту В слід кожного місяця контролювати функціональне становище печінки за клінічними та лабораторними показниками. У разі необхідності може бути виправданим поновлення лікування гепатиту B. Для пацієнтів з розвиненим захворюванням печінки або цирозом, припинення лікування не рекомендується, оскільки загострення гепатиту після лікування може призводити до печінкової декомпенсації.
У пацієнтів з некомпенсованим захворюванням печінки загострення гепатиту є особливо серйозними, а іноді летальними.
Супутнє інфікування гепатитом C або D. Дані стосовно ефективності тенофовіру у пацієнтів із супутнім інфікуванням вірусом гепатиту C або D відсутні.
Супутнє інфікування ВІЛ 1 та гепатитом B. У зв’язку з ризиком розвитку ВІЛ-резистентності, у пацієнтів із супутнім інфікуванням ВІЛ/ HBV тенофовіру дизопроксилу фумарат слід застосовувати тільки як частину відповідної антиретровірусної комбінованої схеми. Пацієнти, у яких раніше були порушення функції печінки, включаючи хронічний активний гепатит, мають підвищену частоту порушень функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії, і за ними слід спостерігати відповідно до стандартної практики. Якщо є докази погіршення перебігу хвороби печінки у таких пацієнтів, слід розглянути питання про необхідність перерви в лікуванні або відміни лікування. Проте слід відмітити, що підвищення рівня АЛТ може бути частиною кліренсу у хворих на вірусний гепатит В під час лікування тенофовіром, див. вище «Загострення гепатиту».
Лактат-ацидоз. Про лактат-ацидоз, що звичайно пов’язаний з жировою дегенерацією печінки, повідомлялося при застосуванні аналогів нуклеозидів. Доклінічні та клінічні дані вказують на те, що ризик виникнення лактат-ацидозу, ефекту впливу класу аналогів нуклеозиду, для тенофовіру дизопроксилу фумарату є низьким. Проте, оскільки тенофовір структурно близький до аналогів нуклеозиду, цей ризик не можна виключити. Ранні симптоми (симптоматична гіперлактатемія) включають доброякісні симптоми з боку системи травлення (нудоту, блювання та біль в у животі), неспецифічне нездужання, втрату апетиту, втрату маси тіла, респіраторні симптоми (часте та (або) глибоке дихання) або неврологічні симптоми (включаючи рухову слабкість). Лактат-ацидоз має високу летальність та може бути пов’язаний з панкреатитом, печінковою недостатністю або нирковою недостатністю. Взагалі лактат-ацидоз спостерігається після кількох місяців лікування.
Лікування аналогами нуклеозиду має бути припинено за умов симптоматичної гіперлактемії та метаболічного або молочного ацидозу, поступово зростаючої гепатомегалії або швидкого підвищення рівнів амінотрансферази.
Слід бути обережним при введенні аналогів нуклеозиду будь-якому пацієнту (особливо жінкам з ожирінням) з гепатомегалією, гепатитом або іншими відомими факторами ризику захворювання печінки та жирової дегенерації печінки (включаючи певні лікарські засоби та алкоголь). Лікування пацієнтів, що мають супутнє інфікування гепатитом C, альфа-інтерфероном та рибавірином, може становити особливий ризик.
За пацієнтами з підвищеним ризиком слід ретельно спостерігати.
Ліподистрофія (ліпоатрофія/ліпоматоз). У пацієнтів із ВІЛ-інфекцією комбінована антиретровірусна терапія була пов’язана з перерозподілом жиру в організмі (ліподистрофія). Тривалі наслідки цих явищ на сьогодні невідомі. Підвищений ризик ліподистрофії був зумовлений, зокрема, літнім віком пацієнтів та пов’язаний з більшою тривалістю антиретровірусного лікування та зі спричиненими цими порушеннями метаболізму. Слід звертати увагу на показники ліпідів сироватки крові натще та на рівень глюкози в крові. У разі клінічної необхідності слід контролювати порушення метаболізму ліпідів (див. розділ Побічні реакції).
Тенофовір структурно належить до аналогів нуклеозиду, отже ризик ліподистрофії виключити не можна. Проте 144 тижневі клінічні дані, отримані у ВІЛ інфікованих пацієнтів, які раніше не лікувалися антиретровірусними засобами, вказують на те, що ризик ліподистрофії у разі тенофовіру дизопроксилу фумарату був меншим, ніж при ставудині, якщо він вводиться разом з ламівудином та іфавіренцом.
Порушення мітохондріальної функції. Було показано in vitro та in vivo, що нуклеозидні та нуклеотидні аналоги призводять до ураження мітохондрій різного ступеня. Надходили повідомлення про мітохондріальну дисфункцію у ВІЛ-негативних дітей раннього віку, які зазнали впливу нуклеозидних аналогів in utero та (або) у постнатальний період. Основними несприятливими явищами, про які повідомлялися, були гематологічні порушення (анемія, нейтропенія) та метаболічні порушення (гіперлактатемія, гіперліпаземія). Ці явища часто є короткочасними. Надходили повідомлення про деякі неврологічні порушення, що починалися пізніше (гіпертонія, конвульсії, аномальна поведінка). На сьогодні невідомо, чи неврологічні порушення є тимчасовими чи постійними. Будь-яка дитина, яка зазнала впливу аналогів нуклеозиду та нуклеотиду in utero, навіть ВІЛ-негативні діти, мають пройти клінічне та лабораторне спостереження та повне обстеження стосовно можливості порушення мітохондріальної функції у випадку відповідних симптомів. Ці результати не впливають на поточні національні рекомендації застосовувати антиретровірусне лікування вагітним жінкам для профілактики вертикальної передачі ВІЛ.
Синдром імунної реактивації. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжкою імунною недостатністю на час введення комбінованої антиретровірусної терапії (combination antiretroviral therapy – CART) може виникнути запальна реакція на асимптоматичні або залишкові опортуністичні патогени, що може бути причиною серйозних клінічних станів або посилення симптомів. Типово такі реакції спостерігалися протягом перших кількох тижнів або місяців початку CART. Відповідними прикладами є цитомегаловірусний реніт, генералізовані та (або) вогнищеві мікобактеріальні інфекції та пневмонія Pneumocystis jiroveci. Будь-які запальні симптоми слід оцінювати та у разі необхідності призначати лікування.
Остеонекроз. Хоча етіологія вважається багатофакторною (включаючи застосування кортикостероїдів, вживання алкоголю, тяжке пригнічення імунітету, високе значення індексу маси тіла), про випадки остеонекрозу повідомлялося особливо стосовно пацієнтів з розвиненим ВІЛ-захворюванням та (або) тривалим впливом комбінованої антиретровірусної терапії (CART). Пацієнтам слід порадити звернутися за порадою до лікаря, якщо вони відчувають болі в суглобах, негнучкість суглобів або утруднення під час рухів.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом та іншими механізмами.
Не було проведено досліджень стосовно впливу на здатність керувати автомобілем та використовувати механізми. Проте пацієнти мають бути поінформовані, що повідомлялося про запаморочення під час лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
На основі результатів експериментів in vitro та відомого шляху виведення тенофовіру можливість взаємодій, що опосередковуються CYP450, за участі тенофовіру та інших лікарських засобів низька.
Не рекомендується одночасне застосування.
Віреад не слід вводити з іншими лікарськими засобами, що містять тенофовіру дизопроксилу фумарат (трувада або атріпла).
Віреад не слід вводити одночасно з адефовіру дипівоксилом.
Диданозин. Одночасне введення тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину не рекомендується (див. розділ Особливості застосування та таблицю 1).
Медичні препарати, що виводяться нирками. Оскільки тенофовір головним чином виводиться нирками, одночасне введення тенофовіру дизопроксилу фумарату з лікарськими препаратами, що зменшують ниркову фільтрацію або конкурують за активну канальцеву секрецію шляхом транспортних білків hOAT 1, hOAT 3 або MRP 4 (наприклад з цидофовіром) може підвищувати концентрацію тенофовіру в сироватці крові та (або) лікарських препаратів, що вводяться одночасно.
Враховуючи, що такролім може впливати на функцію нирок, рекомендується ретельне спостереження, якщо він вводиться з тенофовіру дизопроксилу фумаратом.
Інші взаємодії.
Взаємодії між тенофовіроу дизопроксилу фумаратом, інгібіторами протеази та антиретровірусними засобами, що не є інгібіторами протеази, зазначені в таблиці нижче (збільшення позначено «↑», зменшення – «↓», відсутність змін – «↔», двічі на добу – «b.i.d.» та один раз на добу – «q.d.»).
Таблиця
Взаємодії між тенофовіру дизопроксилу фумаратом та іншими лікарськими засобами
| Лікарський засіб за напрямками лікування (доза в мг) | Вплив на рівні препарату, середня відсоткова зміна AUC, Cmax, Cmin | Рекомендація стосовно одночасного введення з тенофовіру дизопроксилу фумаратом 300 мг |
| ПРОТИІНФЕКЦІЙНІ | ||
| Антиретровірусні | ||
| Інгібітори протеази | ||
| Атазанавір/ритонавір (300 q.d./100 q.d./300 q.d.) | Атазанавір: AUC: ↓ 25 % Cmax: ↓ 28 % Cmin: ↓ 26 % Тенофовір: AUC: ↑ 37 % Cmax: ↑ 34 % Cmin: ↑ 29 % | Коригування дози не рекомендується. Збільшена експозиція до тенофовіру може посилювати пов’язані з тенофовіром несприятливі явища, включаючи ниркові порушення. Слід ретельно спостерігати за функцією нирок. |
| Лопінавір/ритонавір (400 q.d./100 q.d./300 q.d.) | Лопінавір/ритонавір. Немає істотного впливу на параметри ФК лопінавіру/ритонавіру. Тенофовір: AUC: ↑ 32 % Cmax: ↔ Cmin: ↑ 51 % | Коригування дози не рекомендується. Збільшена експозиція до тенофовіру може посилювати пов’язані з тенофовіром несприятливі явища, включаючи ниркові порушення. Слід ретельно спостерігати за функцією нирок. |
| Дарунавір/ритонавір (300 q.d./100 q.d./300 q.d.) | Дарунавір. Немає істотного впливу на параметри ФК дарунавіру/ритонавіру. Тенофовір: AUC: ↑ 22 % Cmin: ↑ 37 % | Коригування дози не рекомендується. Збільшена експозиція до тенофовіру може посилювати пов’язані з тенофовіром несприятливі явища, включаючи ниркові порушення. Слід ретельно спостерігати за функцією нирок. |
| Нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (nucleoside reverse transcriptase inhibitors – NRTIs) | ||
| Диданозин | Одночасне введення тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину призводить до 40–60 % підвищення системної експозиції до диданозину, що може збільшувати ризик пов’язаних з диданозином несприятливих явищ. Повідомлялося про нечасті, іноді летальні, випадки панкреатиту та лактоцидозу. Одночасне введення тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину в дозі 400 мг на добу було пов’язане зі значним зменшенням кількості клітин CD4, можливо, у зв’язку з міжклітинною взаємодією, що підвищує фосфорильований (тобто активний) диданозин. Зменшене дозування в 250 мг диданозину, що вводиться разом з тенофовіру дизопроксилу фумаратом, було пов’язане з повідомленнями про високу частоту вірусологічно невдалого лікування при кількох досліджених комбінаціях для лікування ВІЛ-1 інфекції. | Одночасне введення тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину не рекомендується. |
| Адефовіру дипівоксил | AUC: ↔ Cmax: ↔ | Тенофовіру дизопроксилу фумарат не слід вводити одночасно з адефовіру дипівоксилом. |
| Ентекавір | AUC: ↔ Cmax: ↔ | Не було клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій, якщо тенофовіру дизопроксилу фумарат вводився одночасно з ентекавіром. |
Дослідження, проведені з іншими лікарськими засобами. Не спостерігалося клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій, якщо тенофовіру дизопроксилу фумарат вводився одночасно з емтрицитабіном, ламіведином, індинавіром, іфавіренцом, нельфінавіром, саквінавіром (підсиленого ритонавіру), метадоном, рибавірином, рифампіцином, такролімом та гормональним контрацептивом норгестиматом/етиніл естрадіолом.
Наказ МОЗ України від 01 березня 2011 р. № 116
КОЛДРЕКС® ЮНІОР ХОТРЕМ
порошок для орального розчину у пакетиках № 10 UA/9408/01/01
ГлаксоСмітКлайн Консьюмер Хелскер Великобританія
Протипоказання.
Гіперчутливість до будь-якого з компонентів, що входять до складу препарату; порушення функції печінки або тяжкі порушення функції нирок, артеріальна гіпертензія, гіпертиреоз, цукровий діабет, захворювання серця, вагітність. Препарат протипоказаний пацієнтам, які застосовують трициклічні антидепресанти або бета-блокатори, або особам, які приймають/приймали протягом двох останніх тижнів інгібітори моноаміноксидази. Дитячий вік до 6 років.