Я україни буковинський державний медичний університет т. В. Хмара, Б. Г. Макар методичні вказівки студентам I курсу фармацевтичного факультету освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр”

Вид материала

Подобный материал:

1 ... 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 24

4. Поради студенту.

При описі внутрішніх органів чи структурно-функціональних утворень необхідно дотримуватися відповідної схеми. Це значно полегшує розуміння та засвоєння матеріалу. Ми пропонуємо найбільш простий порядок характеристики системи органів:

1. Назва органа українською та латинською мовами.

2. Опис загального плану будови органа, що включає:

а) вказівку на те, порожнистий орган чи паренхіматозний;

б) опис його форми;

в) назву частин або відділів органа;

г) будову його стінок;

д) пошарову будову та особливості шарів;

е) інші (при необхідності) відділи.

3. Топографія органа:

а) скелетотопія – проекція органа на кісткові структури (як правило, на хребтовий стовп, ребра, груднину або кістки тазу);

б) голотопія – просторове або тривимірне розміщення частин органа, водночас можна вказати проекцію органа на поверхню тулуба;

в) синтопія – взаємовідношення органа, що описується, із суміжними утвореннями.

4. Особливості структурної організації органа в цілому та його частин.

5. Функція органа.

6. Основні етапи історичного та індивідуального (філо- та онтогенез) розвитку органа.

7. Можливі варіанти будови та вади розвитку органа.

Зміст теми:

За структурно-функціональною організацією дихальна система людини (systema respiratorium) представлена такими відділами:

А. Дихальні шляхи:

І. Верхні:

1. Ніс (nasus):

а) зовнішній ніс – nasus externus;

б) носова порожнина – cavitas nasi.

2. Глотка (pharynх):

а) носова частина глотки – рагs nasalis pharyngis;

б) ротова частина глотки – рагs oralis pharyngis;

в) гортанна частина глотки – рагs laryngea pharyngis.

II. Нижні:

1. Гортань (larynx).

2. Трахея (tracheа).

3. Бронхи, бронхіальне дерево (bronchi, arbor bronchialis).

Б. Органи дихання:

Легені (pulmones).

У структурі зовнішнього носа розрізняють: корінь носа (radix nasi); спинку носа (dorsum nasi); крила носа (аlае nasi); кінчик носа (арех nasi).

Скелет зовнішнього носа представлений:

а) хрящовими утвореннями:

- латеральним хрящем (cartilago nasi lateralis), парним;

- великим хрящем крила носа (cartilago alaris major), парним;

- 2-3 малими хрящами крил носа (cartilagines alares minores), парними;

- хрящем носової перегородки (cartilago septi nasi), непарним.

б) кістковими структурами:

- носовою кісткою (os nasale), парною;

лобовим відростком верхньої щелепи (ргосеssus frontalis maxillae),

парним;

носовою частиною лобової кістки (pars nasalis ossis frontalis).

У носовій порожнині розрізняють такі стінки: верхню, нижню та бічну, а також перегородку.

а) верхня стінка носової порожнини представлена:

носовими кістками (os nasale);
носовою частиною лобової кістки (pars nasalis ossis frontalis);
решітчастою пластинкою решітчастої кістки (lamina cribrosa ossis

ethmoidalis);

тілом клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis).

б) нижня стінка утворена:

твердим піднебінням (palatum durum), яке представлене:

= піднебінними відростками верхньої щелепи (processus palatinus maxillae);

= горизонтальними пластинками піднебінної кістки (laminae horizontales ossis palatini).

в) бічну стінку носової порожнини утворюють:

сльозова кістка (os lacrimale);
верхня і середня носові раковини

(conchae nasales superior et media);

нижня носова раковина (concha nasalis inferior);
носова поверхня верхньої щелепи (facies nasalis maxillae);
лобовий відросток верхньої щелепи (processus frontalis maxillae);
перпендикулярна пластинка піднебінної кістки

(lamina perpendicularis ossis palatini);

присередня пластинка крилоподібного відростка клиноподібної кістки (lamina medialis processus pterigoidei ossis sphenoidalis).

г) носову перегородку утворюють:

перпендикулярна пластинка решітчастої кістки

(lamina perpendicularis ossis ethmoidalis);

леміш (vomer);
носовий гребінь піднебінного відростка верхньої щелепи

(crista nasalis processus palatini maxillae);

хрящ носової перегородки (cartilago septi nasi).

Перегородка носа ділиться на дві частини:

а) перетинчасту (pars membranacea), або рухому (pars mobilis);

б) кісткову (pars ossea), або нерухому (pars immobilis).

Для бічної стінки носової порожнини характерні кісткові випини, або вирости, листоподібної форми. Ці вирости називаються носовими раковинами (conchae nasales).

Розрізняють:

а) верхню носову раковину (concha nasalis superior);

б) середню носову раковину (concha nasalis media);

в) нижню носову раковину (concha nasalis inferior).

У носовій порожнині розрізняють такі відділи:

– присінок носа (vestibulum nasi) – відділ, який обмежений ніздрями і передніми краями носових раковин;

– власне носову порожнину (cavitas nasi proprium) – відділ, який розташований позаду від попереднього.

Присінок носа відокремлений від власне носової порожнини носовим порогом (limen nasi), який представлений підвищенням з боку крила носа.

У зв’язку з тим, що різні відділи носової порожнини спеціалізуються на виконанні певних функцій, розрізняють такі ділянки:

– дихальну ділянку (regio respiratoria), яка представлена нижнім, середнім і спільним носовими ходами;

– нюхову ділянку (regio olfactoria), яка розміщена в межах верхнього носового хода та клино-решітчастої заглибини, де знаходяться нюхові нейросенсорні клітини: І пара черепних нервів. Територіально ця ділянка займає частину слизової оболонки порожнини носа верхніх носових раковин і вільні, обернені до перегородки носа поверхні середніх носових раковин, а також відповідну верхню частину носової перегородки. Нижче розташовані відділи відносяться до дихальної ділянки.

Власне носова порожнина представлена носовими ходами.

У зв’язку з тим, що носові раковини досить сильно випинають у просвіт носової порожнини, майже досягаючи перегородки, кожна половина носової порожнини ділиться на три носові ходи:

– верхній (meatus nasi superior), обмежений зверху – верхньою та знизу – середньою носовими раковинами;

– середній (meatus nasi medius), розміщений між середньою і нижньою носовими раковинами;

– нижній (meatus nasi inferior), що знаходиться під нижньою носовою раковиною.

Простір носової порожнини, представлений у вигляді вузької вертикально розташованої щілини між перегородкою і загнутими вільними присередніми краями носових раковин, називається спільним носовим ходом (meatus nasi communis). Догори і дещо назад спільний носовий хід переходить у клино-решітчасту заглибину (recessus sphenoethmoidalis), більша частина якої знаходиться між верхньою носовою раковиною, решітчастою пластинкою решітчастої кістки і тілом клиноподібної кістки.

Зверху, з боків і ззаду носова порожнина оточена приносовими пазухами (sinus paranasales). Розрізняють такі пазухи:

– верхньощелепну (гайморову), (sinus maxillaris);

– клиноподібну (sinus sphenoidalis);

– лобову (sinus frontalis);

– решітчасті (sinus ethmoidales).

Носова порожнина в межах передньої частини присінка вкрита шкірою, а власне носова порожнина – слизовою (tunica mucosa). Перехід епідерміса присінка у слизову носової порожнини відбувається поступово, коли багатошаровий плоский епітелій стає незроговілим, а потім багаторядним циліндричним війчастим епітелієм з келихоподібними клітинами. Звичайним, так званим залозистим епітелієм вкриті перегородка і нижня стінка носової порожнини. Що стосується інших стінок, то вони мають свої особливості. Так, у нюховій ділянці слизова оболонка представлена клітинами високого багаторядного епітелію трьох різновидів:

– нюховими рецепторними (нейросенсорними) клітинами;

– підтримуючими клітинами;

– базальними клітинами.

Власна пластинка слизової оболонки середньої і нижньої носових раковин має оригінальну будову. Тут знаходиться велика кількість артеріол, капілярів і тонкостінних венул. За звичайних умов більшість цих судин перебуває у стані, при якому їх стінка втратила тонус. У деяких випадках (запалення, алергічні або індивідуально-залежні реакції) ці судини можуть переповнюватися кров’ю, внаслідок чого збільшується товщина всієї слизової, яка нагадує печеристу тканину. Це призводить до перекриття просвіту носової порожнини, а відповідно створюються певні утруднення при диханні. Тоді людина скаржиться на „закладений ніс”. Слизова оболонка приносових пазух вистелена війчастим епітелієм, хоча самі війки виражені слабо. Через малу кількість келихоподібних клітин у них менше виражена секреція слизу.

Носова порожнина сполучається:

– із зовнішнім середовищем через овальної форми парні утворення – ніздрі (nares):

– з носоглоткою через овальної форми вертикально розміщені отвори -хоани (choanae). Окрім того, у носову порожнину відкриваються такі утворення:

а) у клино-решітчасту заглибину – клиноподібна пазуха;

б) у верхній носовий хід – задні решітчасті пазухи;

в) у середній носовий хід:

– середні решітчасті пазухи;

– передні решітчасті пазухи;

– верхньощелепна пазуха;

– лобова пазуха.

г) у нижній носовий хід – нососльозова протока.

Функції порожнини носа та приносових пазух:

1. Забезпечення прохідності повітря, що вдихається і видихається.

2. Модуляція голосу, завдяки резонуючій властивості порожнини носа і, зокрема, приносових пазух.

3. Рецепція:

а) загальної чутливості;

б) специфічної нюхової чутливості. У товщі слизової оболонки нюхової ділянки розміщені спеціальні клітини – хеморецептори, що забезпечують рецепцію аналізатора нюху;

в) чутливості захисних рефлексів. Скупчення рецепторних елементів у межах ніздрів має важливе функціональне значення як на дефінітивному рівні, так і на всіх стадіях внутрішньоутробного періоду розвитку. Подразнення цих рецепторів, зокрема водою, або іншою рідиною, викликає миттєву реакцію затримки або й зупинки дихання, який мас назву рефлекса Кречмера. Цим пояснюється відсутність попадання навколоплодових вод у порожнину носа, а також та неймовірна, яку важко пояснити на перший погляд, поведінка дітей грудного віку й особливо новонароджених, що знаходяться у воді. Вони спокійно рухаються під водою, не дихають та не аспірують воду через ніс. Подібний ефект спостерігається і в дорослих, хоча рівень цього рефлексу, звичайно, знижений. У слизовій оболонці порожнини носа розміщений ряд оригінальних ірритантних рецепторів, подразнення яких викликає чихання, зміну об’єму, частоти та глибини дихання.

4. Захисна функція складається з декількох моментів:

а) зміна прямолінійного напряму потоку повітря в турбулентний;

б) очищення повітря, що вдихається, – за рахунок контакту його із слизовою оболонкою носа. Цьому сприяють форми і розміщення раковин у порожнині носа;

в) зігрівання повітря, що вдихається, за рахунок контакту із слизовою оболонкою порожнини носа та приносових пазух, які збагачені кровоносними судинами, внаслідок чого температура повітря, що вдихається, наближується до 36°-37°С;

г) зволоження повітря, за рахунок контакту із слизовою оболонкою їх стінок, внаслідок чого насичення повітря, що вдихається водяною парою, досягає в нижніх відділах 100%;

д) знешкодження повітря – бактеріостатична і бактерицидна дія слизової оболонки, завдяки наявності в ній лімфатичних фолікулів, окремих імунних клітин, а також екскрету слизової;

з) захисна функція забезпечується волоссям ніздрів (rhinothrix), подразнення яких може викликати чихання, зміну сили вдиху, затримку дихання або інші рефлекторні реакції;

ж) постійна евакуація часточок пилу назовні, завдяки спрямованому руху війок епітелію слизової оболонки носа.

Із порожнини носа через носову та ротову частини глотки при вдиху порція повітря потрапляє в гортань (lагуnх). І порожнина носа, і ротоглотка, стосовно проведення повітря, є пасивними утвореннями. Особливості ж будови гортані дозволяють забезпечити певним чином активну діяльність в акті дихання. Завдяки наявності чітких взаємодій структури скелета гортані, сполучень, хрящів, особливостей функції м’язів, забезпечується така, притаманна лише людині, багата гамма утворюваних звуків.

Гортань розташована в передньому верхньому відділі шиї. Склетотопічно її локалізація відповідає рівню розташування IV-VI шийних хребців. Позаду гортані розміщена гортанна частина глотки, з боків – загальна права і ліва сонні артерії, спереду, біля щитоподібного хряща – щитоподібна і прищитоподібні залози.

Гортань має власний скелет, представлений хрящами (cartilagines laryngealis). Розрізняють дві групи хрящів гортані:

1. Непарні:

– перснеподібний (cartilago cricoidea);

– щитоподібний (сагt. thyroidea);

– надгортанник (epiglottis).

2. Парні:

– черпакуватий (cart. arytenoidea);

– ріжкуватий (cart. corniculata);

клиноподібний (cart. cuneiformis).

Особливості будови хрящів гортані

Перснеподібний хрящ (cartilago cricoidea). Має форму кільця, частина якого значно і асиметрично розширена. За формою він нагадує перстень, і в ньому розрізняють: дугу хряща (arcus cartilaginis cricoideae); пластинку (lamina cartilaginis cricoideae). Пластинка займає приблизно 1/3 довжини обводу хряща, а дуга – 2/3. Пластинка у вигляді трапеції зміщена відносно площини згину дуги таким чином, що більша її частина розміщена вище площини дуги. По верхньому краю пластинки, біля її верхніх бічних кутів, розташовані суглобові поверхні для з’єднання з черпакуватими хрящами.

Щитоподібний хрящ (сагt. thyroidea). Складається з двох, чотирикутної форми, пластинок: правої і лівої, з’єднаних між собою передніми краями під кутом, приблизно 100°. У жінок цей кут більш тупий і досягає 120°, а у чоловіків він наближається до прямого. Кут щитоподібного хряща. зокрема його верхня ділянка, визначається у вигляді гортанного виступа (prominentia laryngea), або адамового яблука (Poimun Adami), вираженішого у чоловіків. Біля верхнього краю хряща, на рівні зрощення пластинок, розміщена верхня вирізка (incisura thyroidea superior), а біля нижнього – нижня вирізка (incisura thyroidea inferior). Задній край обох пластинок зверху і знизу закінчується виростами, що мають назву верхніх і нижніх рогів (cornu superius et inferius). На зовнішній поверхні щитоподібного хряща проходить так звана коса лінія (linea obliqua) – місце прикріплення м’язів шиї: m. sternothyroideus, m. thyrohyoideus.

Надгортанник (epiglottis) має форму пелюстки, у якої розрізняють пластинку (lamina epiglottidis) та ніжку (petiolus epiglottidis).

Черпакуватий хрящ (cart. arytenoidea) за формою нагадує піраміду, висотою приблизно 1,0-1,2 см. Має основу (basis cartilaginis arytenoideae) і верхівку (apex cartilaginis arytenoideae), a також три поверхні, або грані. Нижня поверхня основи називається суглобовою. Біля основи хряща розрізняють два відростки: голосовий (processus vocalis) і м’язовий (processus muscularis), розміщені в горизонтальній площині майже перпендикулярно один до одного та по відношенню до вертикальної осі хряща.

Ріжкуватий та клиноподібний хрящі (cartilago corniculata et cartilago cuneiformis) – маленькі, довжиною 2,0-3,0 мм, конічної форми утворення. Ці хрящі непостійні. Деколи вони взагалі можуть бути відсутні. Всі хрящі гортані з’єднуються між собою за допомогою суглобів, зв’язок і м’язів, формуючи своєрідний скелет гортані. Гармонійна та ювелірна рухомість хрящів гортані забезпечується унікальною диференційованою роботою м’язів, а також досконалістю їхніх з’єднань.

Порожнина гортані

Хрящі гортані, сполучнотканинні утвори, м’язи гортані та клітковина формують структурно та функціонально складну будову стінки порожнини гортані (cavitas laryngis). Верхній відділ порожнини гортані, звужений за рахунок черпакувато-надгортанних складок (plicae aryepiglotticae), називається входом до гортані (aditus laryngis). Він обмежений:

– спереду – вільним краєм надгортанника;

– з боків – черпакувато-надгортанними складками;

– ззаду – верхівками черпакуватих хрящів.

Між внутрішньою поверхнею кута щитоподібного хряща, поблизу верхньої його вирізки, з одного боку, та голосовими відростками правого і лівого черпакуватих хрящів – з іншого, натягуються голосові зв’язки (ligg. vocale), які становлять присередні відділи товщі голосових складок. Вище голосових складок розміщені несправжні голосові, або присінкові складки (plicae vestibulares). В їх товщі розташовуються присінкові зв’язки (ligg. vestibulare), які натягнуті між верхівками черпакуватих хрящів і внутрішньою поверхнею кута щитоподібного хряща.

Розширена частина порожнини гортані, розміщена вище несправжніх голосових (присінкових) складок, називається присінком гортані (vestibulum laryngis), а частина порожнини, що знаходиться нижче голосових складок – підголосниковою порожниною (cavitas infraglottica). Невеликих розмірів розширення між відповідними (правими і лівими) парами справжніх і несправжніх голосових складок носять назву шлуночків гортані (ventriculus laryngis), які спереду і зверху закінчуються заглибинами або гортанними мішечками (sacculus laryngis). Простір між парою правої і лівої присінкових складок називається присінковою щілиною (rima vestibuli), а, відповідно, між голосовими складками – голосовою щілиною (rima glottidis).

У зв’язку з цим, на фронтальному перерізі гортань має форму піскового годинника, в якого присінок, тобто найвужча центральна частина, представлений подвійним звуженням: верхнє звуження утворене правою і лівою присінковими, або несправжніми голосовими складками, в товщі яких розміщені відповідно права і ліва голосові зв’язки, і латеральніше – правий і лівий голосові м’язи. Несправжні, справжні голосові складки, а також м’язи і зв’язки, які розміщені в їх товщі, шлуночки і мішочки гортані називаються голосником (glottis).

У зв’язку з тим, що характер будови сполучнотканинного каркасу голосових складок не однорідний, а саме: задня їх частина, приблизно 1/3 довжини, представлена голосовим відростком черпакуватого хряща, а передні 2/3 – голосовими зв’язками, розрізняють такі частини голосової щілини:

– ділянка, розташована між голосовими відростками хрящів, – міжхрящова частина (pars intercartilaginea);

– ділянка, що знаходиться на рівні голосових зв’язок, – міжперетинкова частина (pars intermembranacea).

Природним продовженням гортані є дихальне горло, або трахея (trachea), яка являє собою пряму порожнисту трубку довжиною 12-14 см у чоловіків і 10-12 см у жінок. Діаметр просвіту трахеї індивідуально коливається в межах 1,4-2,4 см. Форма просвіту трахеї циліндрична, дещо стиснута в передньозадньому напрямку. Скелет трахеї, як порожнистого органа, представлений хрящами. Але, на відміну від гортані, будова хрящів трахеї більш проста. У цілому це 16-20 гіалінових хрящів, у вигляді незамкнутих кілець, товщина яких дорівнює 1-1,5 мм, а висота 3-4 мм. Перше кільце найбільш широке, а останнє має ту особливість, що воно посилає відростки до стінки бронхів. Решта хрящів трахеї дугоподібної форми, накладаючись один на одного, розташовуються таким чином, що їх вільні кінці обернені дозаду. Утворений між ними простір затягується щільною сполучнотканинною перетинкою, яка називається перетинчастою стінкою (paries membranaceus) трахеї. Ця стінка займає 1/3-1/5 обводу трахеї. Вона складається з гладеньком’язових шарів і фіброзної тканини. М’язові пучки прикріплюються до внутрішньої поверхні кілець, йдуть у поперечному напрямку і функціонують при диханні та кашлі. При скороченні м’язів відбувається звуження перетинчастої частини і зменшення просвіту трахеї. Окремі хрящі трахеї з’єднуються між собою кільцевими зв’язками (ligg. anularia). У товщі цих зв’язок, як і в товщі перетинчастої стінки, знаходяться гладеньком’язові волокна. Їх скорочення змінюють довжину трахеї та величину її поперечного перерізу.

У більшості випадків на рівні міжхребцевого диску між IV і V грудними хребцями трахея ділиться на два бронхи. Роздвоєння трахеї називається біфуркацією (bifurcatio tracheae). Знизу, в місці роздвоєння трахеї, з боку її просвіту визначається кіль (carina tracheae).

Топографо-анатомічно розрізняють дві частини трахеї:

– розташовану в межах шиї, шийну;

– довшу – грудну, що знаходиться в грудній порожнині.

Бронхи

Два бронхи, на які розділилася трахея, за своєю будовою і формою представляють зменшену копію трахеї. Їх називають головними (bronchi principales dexter et sinister), або легеневими (bronchi pulmonales), оскільки вони вентилюють праву і ліву легені. Початкові відділи правого і лівого головних бронхів відрізняються один від одного кількістю хрящових кілець і, відповідно, довжиною та діаметром. Правий бронх є ніби продовженням трахеї, він ширший і коротший за лівий бронх та складається з 6-8 хрящових кілець. Лівий бронх вужчий і довший, і складається з 9-12 кілець. Цей факт має важливе клінічне значення. Іноді мають місце нещасні випадки аспірації чужорідного тіла (частіше у дітей). Важливо пам’ятати, що у таких випадках більша ймовірність попадання чужорідного тіла саме в правий головний бронх. Відповідно і маніпуляції по видаленню чужорідного тіла варто починати проводити (бронхоскопія) з правого бронха. Трахеобронхіальний кут становить від 130 до 165° справа, а зліва – звичайно не перевищує 120-140°, що також необхідно враховувати при оперативних втручаннях і при бронхоскопії. Відмінними ознаками головних бронхів є:

Правий головний бронх	Лівий головний бронх
ширший	вужчий
коротший	довший
трахеобронхіальний кут
більший	менший
хід бронха прямолінійний	хід бронха S-подібний
ділиться частіше на
три часткові бронхи	два часткові бронхи

Blog

У носовій порожнині розрізняють такі стінки: верхню, нижню та бічну, а також перегородку.