Я україни буковинський державний медичний університет т. В. Хмара, Б. Г. Макар методичні вказівки студентам I курсу фармацевтичного факультету освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр”
| Вид материала | Документы |
- Вінниця – 2006, 184.55kb.
- М забезпеченням з курсу «Туристське країнознавство» для студентів освітньо-кваліфікаційного, 393.26kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет, 220.11kb.
- Навчально-методичний комплекс з дисципліни фінансовий аналіз для підготовки фахівців, 940.06kb.
- Фондова лекція, 458.68kb.
- Міністерство аграрної політики України, 1697.15kb.
- Програма співбесіди з фінансів для абітурієнтів, що вступають за освітньо-кваліфікаційним, 89.87kb.
- Тематичний план лекцій з менеджменту та маркетингу у фармації для студентів ІV курсу, 162.83kb.
- Програма державного комплексного кваліфікаційного іспиту зі спеціальності 050100 «Маркетинг», 357.05kb.
- Міністерство охорони здоров’я України Буковинський державний медичний університет, 146.19kb.
- Поради студенту.
При описі внутрішніх органів чи структурно-функціональних утворень необхідно дотримуватися відповідної схеми. Це значно полегшує розуміння та засвоєння матеріалу. Ми пропонуємо найбільш простий порядок характеристики системи органів:
1. Назва органа українською мовою.
2. Опис загального плану будови органа, що включає:
а) вказівку на те, порожнистий орган чи паренхіматозний;
б) опис його форми;
в) назву частин або відділів органа;
г) будову його стінок;
д) пошарову будову та особливості шарів;
е) інші (при необхідності) відділи.
3. Топографія органа:
а) скелетотопія – проекція органа на кісткові структури (як правило, на хребтовий стовп, ребра, груднину або кістки тазу);
б) голотопія – просторове або тривимірне розміщення частин органа, водночас можна вказати проекцію органа на поверхню тулуба;
в) синтопія – взаємовідношення органа, що описується, із суміжними утвореннями.
4. Особливості структурної організації органа в цілому та його частин.
5. Функція органа.
5.1. Зміст теми:
Імунна система об’єднує органи і тканини, які забезпечують захист організму від генетично чужих клітин чи речовин, які потрапляють в організм зі зовнішнього середовища або утворюються в організмі.
Імунітет – спосіб захисту організму від живих тіл і речовин, які мають ознаки генетичної чужерідності. Наука про імунітет – імунологія, в теперішній час займає значне місце серед біологічних наук. за час існування імунології (понад 100 років) 14 робіт відзначені Нобелевською премією, наприклад три (1972, 1984, 1987) – за відкриття в ділянці генетики імуноглобулінів. Початок розвитку імунології можна віднести до 1796 року, коли Є. Дженнер запропонував спосіб застереження від оспи. У 1881 році Л. Пастер після експериментів з сибірською язвою і сказом сформував принцип створення вакцин із мікроорганізмів з послабленою вірулентністю, тобто спосіб створення імунітету. У 1890 році Є. Берлінг та П. Ерліх висунули гуморальну теорію імунітету.
В останнє десятиріччя людство зіткнулося з появою грізної пандемії – синдромом набутого імунодефіциту людини (СНІДу),збудником якого є новий вірус, що уражає імунну систему. Вивчення патогенезу ВІЛ-інфекції виявилося могутнім стимулом для подальшого розвитку імунології, методів діагностики інфекційних захворювань.
В розвитку імунології зараз спостерігається значний прогрес. Можна сказати без перебільшення, що після ери відкриття і вивчення антибіотиків, молекулярної біології наступила ера імунології. Кожен рік здійснюються нові відкриття. Імунні механізми беруть участь практично у всіх фізіологічних і патологічних процесах. Імунологія особливо тісно пов’язана з акушерством і гінекологією, онкологією. Так, безперечно, найбільшою тайною життя є само існування плода як гомотрансплантанта. Імунна система – це головний захисний механізм організму від рака. Вона реагує на дію антигенів, які присутні на поверхні ракових клітин. Словом “антиген” (від грец. анти – проти, генан - утворювати) позначається люба речовина, яка при попаданні в організм призводить до утворювання антитіл. Таким чином, антиген – це речовина, яка здатна викликати імунну відповідь.
Органи імунної системи знаходяться на границях середовищ перебування мікрофлори, в ділянках можливого потрапляння чужих утворів.
Характерним для органів імунної системи є ранній розвиток в ембріогенезі, зрілість їх у новонароджених, значний розвиток в дитячому та підлітковому віці. В подальшому відбувається вікова інволюція органів імунної системи, зменшення лімфоїдної тканини, розростання на її місці сполучної (жирової) тканини.
Органи імунної системи виробляють імунокомпетентні клітини, які забезпечують імунітет – несприятливість до речовин з чужими антигенними властивостями.
Органи імунної системи поділяються на:
І. Центральні:
- Кістковий мозок.
- Загруднинна залоза (тимус).
ІІ. Периферійні:
- Селезінка.
- Лімфатичні вузли.
- Лімфатичне кільце глотки.
- Поодинокі та скупчені лімфатичні вузлики (в стінках порожнистих органів, наприклад, тонкої кишки).
- Лімфоцити крові, лімфи.
Загруднинна залоза, або тимус (thymus) – непарний орган, має форму двозубої вилки, розміщена в грудній порожнині та частково в ділянці шиї. Маса тимуса в період максимального розвитку (10-15 років) становить 35-40 г, в старшому віці – 13-15 г.
Передня поверхня тимуса прилягає до задньої поверхні ручки і тіла груднини (до рівня ІУ ребрового хряща). Тимус належить до верхнього середостіння; позаду тимуса знаходяться аорта, легеневий стовбур, верхня порожниста і ліва плечоголовна вени.
Із-за своєї специфічної форми, яка нагадує вили або лист, використовуємої у древньому релігійному культі рослини – тіміана, ця залоза і отримала назву тимуса.
Тимус складається з двох асиметричних часток: правої (lobus dexter) і лівої (lobus sinister). Зовні тимус вкритий сполучнотканинною капсулою (capsula thymi), від якої відходять міжчасточкові перегородки, які поділяють паренхиму тимуса на часточки.
Часточка – це анатомічна одиниця тимуса. Периферійну частину часточки утворює кіркова речовина загруднинної залози (cortex thymi), центральну частину часточки формує мозкова речовина загруднинної залози (medulla thymi). Кіркова речовина складається з лімфоцитів тимуса (тимоцитів), які щільно прилягають один до одного. В мозковій речовині є тільця тимуса або тільця Гассаля (corpuscula thymi) – значно ущільнені епітеліальні клітини.
Строма тимуса утворена ретикулярною тканиною та зірчастої форми епітеліальними клітинами (епітеліоретикулоцитами). Волокна і клітини строми утворюють сітку, в петлях якої розміщені лімфоцити паренхіми.
Функція: в тимусі відбувається диференціація Т-лімфоцитів (тимус-залежних) зі стовбурових клітин, які потрапляють сюди з кісткового мозку. Потім Т-лімфоцити покидають тимус і потрапляють у периферійні органи імунної системи. Т-лімфоцити забезпечують клітинний імунітет шляхом накопичення та введення в дію сенсибілізованних (з підвищеною чутливістю) лімфоцитів, а також гуморальний імунітет шляхом синтезу специфічних антитіл.
Кістковий мозок (medulla ossium) являє собою кровотворну мієлоїдного ряду тканину, що знаходиться в комірках кісткових перекладин. У людини тут утворюються еритроцити, зернисті лейкоцити, кров’яні пластинки. Розрізняють червоний кістковий мозок (medulla ossium rubra) і жовтий кістковий мозок (medulla ossium flava).
Основними функціональними особливостями кісткового мозок є:
- кровотворна;
- обмінна;
- імунопоетична;
- кістковоутворюча;
- захисна.
У дорослих маса кісткового мозку дорівнює 3,4 – 5,9 % від маси тіла і становить 2-2,6 кг.
Червоний кістковий мозок займає порожнини кісток, які мають губчасту будову:
- епіфізи довгих трубчастих кісток;
- груднина;
- хребці;
- кістки черепа та ін.
Жовтий кістковий мозок заповнює порожнини діафізів трубчастих кісток. Не існує різкої межі між жовтим і червоним кістковим мозком. При деяких патологічних станах жовтий кістковий мозок може перетворюватися в червоний і навпаки.
У плодів і новонароджених зустрічається тільки червоний кістковий мозок. Кількість червоного кісткового мозку з віком зменшується.
Кістковий мозок – важливий орган кровотворення та імуногенезу. Ці дві функції пов’язані між собою, тому що стовбурові клітини. Що тут виробляються, є родоначальниками як деяких формених елементів крові, так і клітин імунної системи. В-компетентність стовбурові клітини набувають у кістковому мозку. Тому він в деякій мірі є ніби аналогом сумки Фабріціуса птахів.
Лімфатичний вузол (nodus lymphoideus s. nodus lymphaticus s. lymphonodus) має овальну форму. Кількість лімфатичних вузлів у групі від 2 – 12 до 6 – 400. Лімфатичні вузли лежать групами на шляху лімфатичних судин, які йдуть від органів і тканин до лімфатичних стовбурів і лімфатичних проток.
Лімфатичний вузол має ворота (hilum), через які входять артерії та нерви, а виходять вени і виносні лімфатичні судини.
Лімфатичний вузол вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої відходять капсулярні перекладки (trabeculae) в паренхіму. В ділянці воріт капсула потовщується і утворює ворітне (хіларне) потовщення, від якого в паренхіму відходять ворітні перекладки. Між перекладками знаходиться ретикулярна строма (ретикулярні волокна і клітини, які утворюють сітку з різними за величиною і формою петлями). В петлях ретикулярної строми знаходиться лімфоїдна тканина.
Паренхіму лімфатичного вузла поділяють на кіркову речовину (cortex) і мозкову речовину (medulla). На периферії вузла розміщена кіркова речовина, в центрі - мозкова речовина. У кірковій речовині знаходяться лімфоїдні вузлики, навколо них – лімфоїдна тканина (міжвузлові зони). На межі з мозковою речовиною є смуга лімфоїдної тканини – тимусзалежна (паракортикальна) зона, яка містить Т-лімфоцити. Мозкова речовина формує В-залежну зону.
Паранхіма лімфатичного вузла містить густу сітку каналів – лімфатичних синусів, по яких лімфа тече в напрямку від капсули до воріт. Функція: участь в захисних реакціях організму.
Селезінка (splen s. lien) – непарний орган, має форму півкулі. Маса селезінки – 150-200 г. Селезінка знаходиться в черевній порожнині, в лівій підребровій ділянці. Скелетотопія: на рівні ІХ-ХІ ребер. Діафрагмова поверхня (facies diaphragmatica) прилягає до ребрової частини діафрагми і відділена від стінки грудної клітки нижнім краєм легені. Нутрощева поверхня (facies visceralis) поділяється селезінковими воротами (hilum splenicum s. hilum lienale) на 3 поверхні:
- шлункову (fecies gastrica), яка контактує зі задньою поверхнею дна і тіла шлунка, хвостом підшлункової залози;
- ниркову (facies renalis) – прилягає до верхнього полюса лівої нирки і лівої надниркової залози;
- ободовокишкову (facies colica) – контактує з лівим згином ободової кишки.
Розрізняють два краї селезінки: верхній (margo superior) і нижній (margo inferior), а також два кінці: передній (extremitas anterior) і задній (extremitas posterior).
Селезінка зі всіх сторін вкрита очеревиною, має зв’язки: шлунково-селезінкову та діафрагмально-селезінкову.
Селезінка вкрита волокнистою оболонкою (tunica fibrosa) або капсолою (capsula), від якої в орган йдуть селезінкові переклдки (trabeculae splenicae), тісно пов’язані з інтраорганними кровоносними і лімфатичними судинами селезінки. Між перекладками знаходиться паренхіма – селезінкова пульпа (pulpa splenica). Розрізняють червону пульпу (pulpa rubra) і білу (pulpa alba). Червона пульпа знаходиться між венозними пазухами селезінки, складається з петель ретикулярної тканини, заповнених еритроцитами, лейкоцитами, лімфоцитами, макрофагами.
Біла пульпа утворена селезінковими лімфатичними вузликами та лімфатичними параартеріальними піхвами, які складаються з лімфоцитів та інших клітин лімфоїдної тканини і петель ретикулярної строми.
Функція: розпад еритроцитів (“кладовище еритроцитів”), утворення лейкоцитів, лімфоцитів.
Лімфатичне кільце глотки (anulus lymphoideus pharyngis) представлене мигдаликами:
- язиковий (tonsilla lingualis), непарний;
- піднебінний (tonsilla palatina), парний;
- глотковий (tonsilla pharyngealis), непарний;
- трубний (tonsilla tubaria), парний.
5.2. Теоретичні питання до заняття:
- Що таке імунна система і що до неї відноситься?
- Що відноситься до центральних органів імунної системи?
- Будова, топографія та функціональне значення центральних органів імунної системи.
- Що відноситься до периферійних органів імунної системи?
- Будова, топографія і функції периферійних органів імунної системи.
- Який зв’язок між центральними і периферійними органами імунної системи.
5.3. Задачі для самоконтролю:
1. Які органи не відносять до органів імунної системи?
*A. Печінка, жовтий кістковий мозок.
B. Селезінка, лімфатичні вузли.
C. Мигдалики, скупчені та поодинокі лімфатичні вузлики.
D. Загруднинна залоза.
E. Червоний кістковий мозок.
2. Які органи відносяться до центральних органів імунної системи?
*A. Загруднинна залоза, червоний кістковий мозок.
B. Печінка, селезінка.
C. Піднебінні мигдалики, лімфатичні вузли.
D. Загруднинна залоза.
E. Печінка, червоний кістковий мозок.
3. Які лімфоїдні утворення формують лімфоепітеліальне кільце Пирогова-Вальдейєра?
A. Піднебінні, під’язикові і піднижньощелепні мигдалики.
*B. Піднебінні, язиковий, трубні, глотковий.
C. Скупчені та поодинокі лімфатичні вузлики.
D. Лімфатичні вузли шиї.
E. Лімфатичні вузли шиї та мигдалики.
4. Де розташована загруднинна залоза?
A. Між стравоходом і дугою аорти.
B. Між легенями.
*C. В передній частині верхнього середостіння.
D. Між стравоходом і легенями.
E. В задньому середостінні.
5. Який з органів імунної системи відносять одночасно до ендокринних?
A. Піднебінні мигдалики.
B. Селезінку.
*C. Загруднинну залозу.
D. Лімфатичні вузли.
E. Скупчені лімфатичні вузлики клубової кишки.
6. Де розташована селезінка?
A. На рівні XII ребра.
B. На рівні клубової ямки.
C. На рівні VIII-X ребер.
*D. На рівні IX-XI ребер.
E. На рівні II-III поперекових хребців.
7. Як розташована селезінка відносно очеревини?
A. Не вкриває.
B. Екстраперитонеально.
C. Мезоперитонеально.
*D. Інтраперитонеально.
E. Ретроперитонеально.
8. Де розташовані скупчені лімфатичні вузлики?
A. В стінці дванадцятипалої кишки.
B. В стінці сліпої кишки.
C. В серозній оболонці тонкої кишки.
D. В серозній оболонці товстої кишки.
*E. В стінці клубової кишки.
9. Через які лімфатичні судини лімфа відтікає від органа до лімфатичного вузла?
A. Через відвідні лімфатичні судини.
B. Через виносні лімфатичні судини.
C. Через приносні і виносні лімфатичні судини.
*D. Через приносні лімфатичні судини.
E. Через лімфатичні посткапіляри.
10. Скільки воріт має соматичний лімфатичний вузол?
A. 3-4.
*B. 1.
C. 5-10.
D. 20-30.
E. 50-100.
11. Скільки воріт має вісцеральний лімфатичний взол?
*A. 3-4.
B. 1.
C. 5-10.
D. 20-30.
E. 50-100.
12. Де розташовані поодинокі лімфатичні вузлики?
*A. В товщі слизової оболонки органів травної і дихальної систем.
B. В товщі серозної оболонки органів травної і дихальної систем.
C. В середостінні.
D. В ЦНС.
E. В загруднинній залозі.
13. Який орган кровотворення і імунної системи є первинним джерелом утворення Т-лімфоцитів?
A. Селезінка.
*B. Загруднинна залоза.
C. Червоний кістковий мозок.
D. Мигдалики.
E. Поодинокі лімфатичні вузлики.
14. Який орган кровотворення і імунної системи є первинним джерелом утворення В-лімфоцитів?
A. Селезінка.
B. Загруднинна залоза.
*C. Червоний кістковий мозок.
D. Мигдалики.
15. Де розташована загруднинна залоза у дітей?
*A. На 1-1,5 см над ручкою груднини (зверху) і на рівні III-IV ребер знизу.
B. На рівні II-VII ребер.
C. На рівні V-X ребер.
D. На рівні IX-X ребер.
E. На шиї.
16. В якому органі кровотворення і імунної системи кров звільнюється від відживших старих еритроцитів?
A. В загруднинній залозі.
*B. В селезінці.
C. В червоному кістковому мозку.
D. В мигдаликах.
E. В скупчених і поодиноких лімфатичних вузликах.
17. Де розташований язиковий мигдалик?
A. Під язиком.
*B. В корені язика.
C. На кінчику язика.
D. В тілі язика.
E. По краях язика.
18. Де розташований піднебінний мигдалик?
*A. Між піднебінно-язиковою і піднебінно-глотковою дужками.
B. В товщі піднебінно-язикової дужки.
C. В товщі піднебінно-глоткової дужки.
D. В товщі м’якого піднебіння.
E. В товщі твердого піднебіння.
19. Де розташований глотковий мигдалик?
A. В товщі м’якого піднебіння.
*B. На межі верхньої і задньої стінок носової частини глотки.
C. На задній стінці ротової частини глотки.
D. На задній стінці гортанної частини глотки.
E. На передній стінці гортанної частини глотки.
20. Де розташований трубний мигдалик?
*A. На бічній стінці носової частини глотки.
B. На задній стінці носової частини глотки.
C. На задній стінці ротової частини глотки.
D. На задній стінці гортанної частини глотки.
E. На стінці слухової труби.
21. Який орган кровотворення і імунної системи є джерелом еритроцитів?
A. Загруднинна залоза.
B. Селезінка.
C. Мигдалики.
*D. Червоний кістковий мозок.
E. Скупчені та поодинокі лімфатичні вузлики.
5.4. Рекомендована література
5.4.1.Основна:
1. Головацький А.С., Черкасов В.Г., Сапін М.Р., Парахін А.І. Анатомія людини. У трьох томах. Том другий. – Вінниця: Нова Книга, 2007. –
456 с.
2. Матещук-Вацеба Л.Р. Нормальна анатомія: Навчально-методичний посібник. – Львів: Поклик сумління, 1997. – 269 с.
3. Лютик М.Д., Луканьова С.М. Анатомія та фізіологія людини: Підручник. – Чернівці: ВІЦ „Місто”, 2008. – 392 с.
5.4.2. Додаткова:
1. Синельников Р.Д., Синельников Я.Р., Синельников А.Я. Атлас анатомии человека: Учеб. пособие: В 4 т. Т. 2. – 7-е изд., перераб. – М.: РИА «Новая волна»: Издатель Умеренков, 2007. – С. 191-202.
2. Привес М.Г., Лысенков Н.К., Бушкович В.И. Анатомия человека. – 11-е изд., испр. и доп. – СПб: Гиппократ, 2000. – С. 346-356.
3. Воробьёв В.П. Атлас анатомии человека. – Мн.: Харвест, М..: АСТ, 2001. – С. 567.
4. Анатомия человека / Под ред. акад. АМН СССР М.Р.Сапина: в 2-х т. – М.: Медицина, 1986. – Т. 2. – 480 с.
5. Функциональная морфология органов иммунной системы: метод. рекомендации к самостоятельной работе студентов/под ред. проф. В.Н.Круцяка. – Черновцы, 1990. – 84с.
ТЕМА № 14: „ОРГАНИ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ. БУДОВА ТА ФУНКЦІЇ.”
Кількість годин – 4
1. Актуальність теми: Щитоподібна залоза, що виробляє гормони, які впливають на всі види обміну речовин, може змінювати свою функцію при різноманітних захворюваннях (наприклад, інфаркт міокарда, пневмонія). При одужанні хворого її функція стабілізується. Але довготривала надмірна чи недостатня кількість гормонів щитоподібної залози в організмі призводить до різноманітних захворювань, особливо у дітей з лабільною нервовою системою, у жінок після менопаузи та у дітей, про що повинен пам’ятати лікар.
Прищитоподібні залози виділяють паратгормон, який є одноланцюговим поліпептидом, що складається з 84 амінокислот і значною мірою діє на функцію нирок, метаболізм вітаміну Д та кістки. Вчені вважають, що 5% первинних каменів і 15% рецидивних каменів у нирці є наслідком гіперфункції прищитоподібних залоз. Біль в кістках, їх слабкість, ламкість та деформування (остеопороз) теж є наслідком гіперфункції цих залоз. Про це повинен пам’ятати лікар при лікуванні артритів, симптоматика яких не зникає ні при застосуванні фізпроцедур, ні при медикаментозному лікуванні.
Гормони кіркової речовини надниркових залоз впливають на функцію канальців нирок, що визначає загальний вміст калію, натрію та води в організмі. Крім того, вони мають протиінсулінову дію і впливають на статеве дозрівання. Отже, набряки, зміна кольору шкіри, надмірна вага, нерегулярність менструацій повинні наштовхувати лікаря на думку про захворювання надниркових залоз.
2. Навчальна мета: Вивчити будову, топографію та функцію залоз внутрішньої секреції.
2.1. Студент повинен знати:
- що таке залози зовнішньої і внутрішньої секреції, які їх ознаки;
- з яких джерел розвиваються залози внутрішньої секреції і як вони класифікуються за розвитком;
- особливості будови, топографії і функціональне значення бранхіогнної групи залоз: щитоподібної, прищитоподібних і загруднинної залоз;
- анатомо-функціональні особливості неврогенної групи залоз: гіпофіза, шишкоподібного тіла;
- які залози відносяться до групи адреналової системи, їх будова та функціональне значення;
- особливості будови, топографії та функції залоз ентодермального і мезодермального походження.
2.2. Студент повинен вміти:
- показати на таблицях, окремих препаратах, трупі залози внутрішньої секреції, звертаючи увагу на їх класифікацію;
- показати будову, топографію кожної залози внутрішньої секреції на препаратах, звертаючи увагу на функціональне значення кожної залози.
3. Базові знання, вміння, навички, що необхідні для вичення теми (міжпредметна інтеграція):
Дисципліни | Знати | Вміти |
| Біологія Фізіологія | Розвиток залоз внутрішньої секреції. Причини та механізми розладів ендокринної регуляції. | Провести порівняльний аналіз філогенезу органів ендокринної системи. Пояснити регуляцію діяльності ендокринних залоз нервовою системою (гіпоталамо-гіпофізарна система, еферентні впливи вегетативної нервової системи). |