Ерленд лу наївний. Супер з норвезької переклала Ірина Сабор, Львів, Літопис®, 2004

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

ПАПІРЕЦЬ

Ніяк не можу заснути.

Мені подумалося, що коли залишити собі шлем, то це аж ніяк не крок у керунку перетворення у сильну особистість.

А коли я нарешті засинаю, мені сниться, що ніхто мене не любить.

Ніч абсолютно не вдалася.

Перше, що я роблю, коли прокидаюся, - це набираю номер Хосе.

Розповідаю йому, хто я такий, і що знайшов його шлем, і що той може забрати собі його у чергових на дверях у моєму будинку за такою-то адресою.

Хосе дуже зрадів.

Каже, що з мого боку це дуже порядно. Він вже й не сподівався знайти той шлем.

- Люди в Нью-Йорку – як вовки, - каже.

Відповідаю, що в моєму вчинкові немає нічого особливого, і що йому не варто мені так дуже дякувати.

Мій брат гордиться мною, і за те обіцяє зафундувати мені сніданок у китайському ресторані неподалік.

Розтягую посмішку від вуха до вуха.

Я раптом дав собі сам зі всім раду. Мені здається, що після того, як я повернув шлем, мені на душі краще, аніж воно було б тоді, якби я взагалі його не чіпав.

Дивно так.

Їм зараз вермишель і розповідаю про свої плани стосовно гарячої лінії з “котиком маленьким”. Мій брат поставився до мого задуму трохи обережно, але й не так щоб вороже, і він навіть згоден докластися трохи до накопичення стартового капіталу.

Коли ми все подоїдали, підійшла до нас молоденька китаянка із тацею. На ній рахунок і два дрібних тістечка.

Всередині у тістечках ми знаходимо собі по папірцю, на якому записано коротеньке віщунство.

Братові попався папірець з такими словами: You are the center of every group’s attention^⁵².

На моєму – You will be advanced socially without any special effort^⁵³.

Фантастика. У багатьох аспектах – подушка для міцного сну.

Анітрохи не спонукає до дій.

Але якось так добре.

Мені зовсім не треба якось старатися. А все одно щось мені та й капне.

Ліпшого й не придумаєш.

БАГАТО

Про Нью-Йорк можна розповісти багато всякої дивини, але я переконаний, що це одне з тих небагатьох місць у світі, де можна відкопати більше розваг, аніж ти сам здатен переварити.

Сьогодні сталося багато-чого.

І чотири речі з того стосуються часу.

Спершу я знайшов отаку листівку.

THE TIME IS ALWAYS NOW

Потім – рекламу у New York Times.

Це реклама Tiffany Tesoro. Коштує 7500 доларів.

Я може колись і зможу собі до нього доробитися – он якщо багато народу візьметься телефонувати на лінію “котика маленького”.

Текст тієї реклами – просто супер. Особливо в тому місці, де про звук золота. І моєму братові це дуже сподобалося.

What we remember

Is what touches our heart

A certain gesture

The play og light

The sound of gold

The very moment itself^⁵⁴

Трохи пізніше, коли ми з братом зібралися до чергового музею, зустріли ми на вулиці дівчину, яка писала вірші за гроші.

Вона сказала, що коли я дам їй щось між 5 та 20 доларами, вона напише мені вірша.

Я дав їй 7 доларів і сказав, що вірш має бути про час.

Вона писала з десять хвилин.

Вийшов коротенький такий, але хороший віршик. Видно, звичайно ж, що над ним можна було ще трохи попотіти, але ж не можна завжди бути так критично настроєним. Та й дівчина зрештою була досить симпатична.

Ось той вірш:

Час

Схоплена

У пісочному годиннику твоїх обійм,

Коли пісок сиплеться

Крізь тіло нашого кохання,

Я, немов піщинка,

На мить стримана

Поза межами часу,

Огорнена ласкою твоїх рук,

Сповнена тією впевненістю,

Що коли я повертатимусь на другий бік,

Мій лікоть торкнеться твого ліктя.

А пісок, що невпинно

Збігає додолу пісочним годинником

Нашого кохання, -

З берега вічності,

І ніколи не вичерпається.

Четверту річ про час я надибав в Музеї радіо та телебачення. Мій брат розсівся дивитися якусь старезну передачу по телевізору. Він щось надто захопився – а я знудився.

З нічого робити гепнув я за комп”ютер і почав клацати по клавішах. Не знаю, що я там набрав, Time чи, може, Timex. У всякому разі, пошукова система видала мені море описів реклами годинників.

Це було якраз в точку.

Мені ж якраз так хочеться годинника!

Сидів я довго, перечитуючи короткий зміст рекламних роликів про годинники. Супер! Тепер я почуваю себе краще озброєним для вибору годинника - тоді, коли врешті настане той величний день.

Ось перший:

Цей ролик показує, що Citizen – стильний годинник, він підходить сучасним діловим чоловікам та жінкам. Образи чоловіків та жінок, які вчасно прибігають на здибанки під супровід пісні, “About a quarter to nine”.

Слоган : No other watch expresses time as beautifully.

А ось другий:

У цьому ролику Seiko декілька чоловіків і жінок розповідають, що їхні годинники Seiko вже багато років служать їм вірою та правдою. Вони всі як один переконані, що їхні годинники від Seiko відпрацювали кожну одну крону, яку за них відвалили.

Слоган: “Man invented time. Seiko perfected it.”

Третій:

У цьому ролику Swatch молода жінка слухає касету із уроками італійської, а водночас сидить собі у своїй спальні й розмальовує нігті лаком.

Четвертий:

У цьому рекламному ролику Timex показують величезного годинника разом із зображеннями людей, що то працюють, то забавляються. Голос за кадром втовкмачує, що Timex створив колекцію годинників, якими їхні власники можуть гордитися. Хочеш годинника для спорту – прошу дуже, для повернення вільного часу чи бізнесу, - Timex має все, що треба.

Слоган: “Bring the value of Timex Quartz into your world.”

П”ята:

У цьому ролику Timex John Cameron Swayze їде до до Акапулько, аби перевірити, наскільки той Timex водонепроникний насправді. Swayze стоїть і спостерігає за тим, як світовий чемпіон із стрибків у воду, Пол Гарсіа, стрибає з вершини добре відомої скелі в Акапулько, La Perla, на руці з годинником Timex.

Коли він врешті показується над поверхнею води, годинник все ще йде.

І що тут дивного, що люди купують Timex, а не що-небудь інше? – це Swayze так запитує.

Шоста:

Цей ролик чорно-білий. Тут рекламують спортивні годинники TAG Heuer.Зображені плавці та майстри спорту з вільної боротьби, які боряться з часом.

Слоган: “Success is a mind game.”

Сьома:

У цьому ролику Seiko показують серію фотографій чоловіків та жінок, на яких звалена величезна відповідальність – як вдома, так і на роботі.

Слоган: “When people are counting on you, you can count on Seiko”.

Я трохи розстроївся, що не знайшов серед них Rolex, і що там і словом не обмовилися про атомні годинники.

Але як Timex, так і Seiko, як, зрештою, і TAG Heuer, дуже мені припали до серця.

Вибрати тут щось одне й найкраще, не так вже й легко.

Цікаво, який годинник у Пола.

У нього ж напевно не який-небудь, а таки добротний.

Може навіть атомний!

Якщо приватним особам дозволено носити атомні годинники, то Пол мусить бути серед них.

Везунчики, холера.

Мені не так часто зустрічаються чотири речі підряд, які стосуються часу.

В кожному разі, не відразу всі в один день!

Наступного разу, вочевидь, довго доведеться чекати.

Окрім того, побачив я і багато чого іншого.

Мене щось певно починає переповнювати.

А ось що я ще бачив:

старшого чоловіка, який дякував мені й назвав мене братом за те, що я дав йому грошей на метро
офіціанта-в”єтнамця, який намагавсая розтовкмачити моєму братові, що той-от краб в цьому блюді твердий, а отой в другому – м”який.
Вуличку, бічну Wall Street, яку перегородили, бо там грало в бейсбол купа біржових брокерів
Латиноамериканця, який їхав на велосипеді, ну аж надто вже повільно
Телерепортаж про марку гітари Fender, там ще якийсь heavy-рокер видав, що гітара Fender схожа на жінку, і що з нею треба поводитися терпляче. І з глибокою шаною.
Групу сорокарічних, які грали баскетбол, але їм це вдавалося набагато гірше, аніж моєму татові.
Клінта Іствуда, який під”їхав до Музею сучасного мистецтва у розкішному лімузині
Чоловік у досить пристойному костюмі, який весело сміявся, глипаючи на якісь монети в руці
Порядно одягнену жінку, яка назвала велосипедиста asshole^⁵⁵
Старшого пана, який сидів під ліфтом і гукав щось до іншого чоловіка, приятеля напевно, у зеленій уніформі, який саме проходив мимо
Одну пані, яка спитала: “Are you going to make someone happy?“ – це коли я купував у неї квіти для власниці квартири, що ми тут винаймаємо
Дівчину по телепередачі, яка ридма плакала, бо мама її ніколи не любила, і завжди казала, що та товста і противна, і що вона не може на неї дивитися
Чоловіка, що дуже широко позіхав
Виставку, на якій один художник намалював дуже багато картин голубого собаки
Якогось типа у червоному костюмі, який стояв собі у Times Square і репетував у мікрофон: “Where is the love in our society today? There is no love.”

Будинок

Тепер ми з братом бавимося у Кімову гру.

Це та, де один хтось спочатку показує кілька предметів на підлозі або на столі, потім накриває їх якоюсь шматиною, я інший хтось мусить згадати, що там лежить.

Ми придумали, що той, хто переможе, буде вирішувати, чим на м сьогодні зайнятися.

Я назвав усе, а брат позабував з половину предметів.

Ось що він не згадав:

свій власний брелок із зайчатком
корок від пива
жетончик на метро
гумовий шарик

Так завжди неприємно забувати найочевидніші речі. Коли я стягнув шматину – тоді як брат вже здався – і він побачив той свій брелок з зайчатком, у нього вирвався стогін… Я зрозумів, що він порядно злий на себе.

Я його втішав, як міг, сказав, що йому ідеально вдається купа інших речей.

Всім же бодай щось та й виходить найкраще.

Мій брат подувся якусь хвильку, але ми вже якось то залагодили.

Ми відправилися до Empire State Building.

Коли ми вже наближалися, намагаюся розказати братові про те, як час пов”язаний з силою тяжіння, але що я тільки розтулю вуста, то він піднімає праву руку й хитає головою, ніби захищаючись від чогось.

Коли мій брат купує квитки, я записую номер телефону-автомату на першому поверсі: 502 58 03.

У мене план.

Поки що не хочу зраджувати його братові.

Щоби продертися до ліфту, треба було вистояти у черзі. Старша пані, що переді мною, тримає брошуру з різною інформацією про будинок. Заглядаю їй через плече. Там написано, що він 443 метри висотою, у ньому аж 77 ліфтів, які рухаються зі швидкістю десь поміж 200 і 400 метрів за хвилину.

А я знаю, що Empire State Building ще не найвищий у світі.

І він в Нью-Йорку навіть не найвищий.

Кілька днів тому я читав статтю про хмародери в New York Times. Зараз найвищі в світі Petronas Towers в Малайзії. Це вперше таке більш ніж за 100 років, що Америка не побила в чомусь рекордів. Sears Towers в Чикаго довго були найвищими, але одна установа, яку величають The Council on Tall Buildings and Urban Habitat, десь на днях постановила, що при підрахунку висоти будинку не враховуватимуться телевізійні антени, і тоді вийшло, що найвищими є оті вежі в Малайзії. От-от десь мають завершити будівництво World Financial Center в Шанхаї – а тоді саме він буде найвищим у світі. Доктор Лінн Бідл, голова тої ради, відмовився визнати поразку американської архітектури, - писалося в одній статті. Його там ще й процитували: “No, no, no. There are still many great things about American buildings. Oh, many, many great things.”

Як на мене, то все це така фігня. Найвищий будинок для мене все одно Empire State Building. Його навіть в кіно показують. Він же стоїть посеред самісінького Нью-Йорку! Про нього і Пол писав. А всі інші будинки можуть собі бути такими висчокими, як їм тільки захочеться.

Нарешті запаковуємося у ліфт. Через кілька секунд відчуваю, як в”януть мої бідні вуха. На цифровому табло в ліфті загоряється тільки кожен десятий поверх. З 50 до 60 він піднімається якихось пару секунд. Бачив би мене зараз Пол!

Дуже захотілося поплескати в долоні.

Видок фантастичний. Видно все. Море. Місто. Гори на горизонті.

Мій брат якийсь дуже систематичний. Він страшенно довго вичитує в брошурі про те, що в якій стороні світу розташовано.

Він береться мені все розказувати й тикати пальцями, але я вчасно якось затусовуюся серед туристів.

Нарешті відрив наверху телефон. Пересвідчуюся, що брат мене не бачить. Нашвидкоруч набираю номер телефону-автомату на першому поверсі. Пішли гудки. Якщо хтось підніме слухавку, то спитаю його чи її, чи вони знають, що час тут у мене нагорі йде трохи швидше, ніж там в них надолі.

Гудки йдуть довго. Дуже довго.

Ніхто не піднімає слухавки.

Нервує страшно.

Але ще трохи почекаю.

Аж тут піднімає слухавку якийсь тип.

Ало? – каже.
Ало, I’m calling from teh top of teh building, - кажу.
Yes? – каже.
Аre you aware that the time runs slightly faster at the top than it does at the bottom of this building? – запитую.
No, - відповідає.
Well, it does, - кажу.
All right, - каже бідака.
Are you impressed? – випитую далі.
Not really, - відповідає.
But that means that time doesn’t exist, - кажу.
Oh yeah? – каже.
So what do you think? – питаю.
I couldn’t care less, - каже той пан і вішає слухавку.

Дебіл.

Щоб хоч якось себе втішити, кидаю кілька монет у підзорну трубу й наводжу на вулицю, що внизу під нами. Вона аж кишить людьми й автомобілями.

Бачу чоловіка, що виходить з одного банку. Намагається спинити якесь таксі і постійно глипає на годинник.

Він такий же, як я, як і ти. Зовісм звичайний. У нього, напевно, жінка, діти, і маленький затишний будиночок у одному з містечок неподалік.

І він зі всіх сил старається, аби все було добре.