Geum.ru

Вісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія географічна. 2004. Вип. 31. С. 96-100 Ser. Geogr. 2004. №31. Р. 96-100

Вид материалаДокументы

Содержание


Ключові слова
Антропогенне ландшафтознавство: витоки
98 Г. Денисик
Антропогенне ландшафтознавство: витоки
Подобный материал:
ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV

Серія географічна. 2004. Вип. 31. С. 96–100 Ser.Geogr. 2004. №31. Р. 96–100

УДК 911.5



АНТРОПОГЕННЕ ЛАНДШАФТОЗНАВСТВО:

ВИТОКИ, СТАНОВЛЕННЯ, ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Г. Денисик




Вінницький державний педагогічний

університет імені Михайла Коцюбинського,


вул. Острозького, 32, м. Вінниця, 21100 Україна


Розглянуто особливості розвитку “стикових” наук на прикладі антропогенного ландшафтознавства. Показано витоки, зародження, становлення й розвиток антропогенного ландшафтознавства протягом XVI – XX ст., роль українських вчених у процесі його формування, виділено головні напрями подальшого розвитку антропогенного ландшафтознавства, підтримано думку, що в майбутньому воно поступово замінить натуральне ландшафтознавство.


Ключові слова: антропогенне ландшафтознавство, витоки, становлення, перспективи розвитку.


У другій половині ХХ ст. внаслідок активного розвитку ландшафтознавства виокремилась низка міжгалузевих наук. Одні з них як зародились, так і зникли з наукового горизонту (меліоративне ландшафтознавство), інші ледь функціонують (геофізика ландшафтів), окремі розвивались бурхливо, не втратили свого значення й сьогодні, але поступово “затухають” (геохімія ландшафтів), деякі поки що функціонують і навіть розвиваються (антропогенне ландшафтознавство, ландшафтна екологія) тощо. Виникає актуальне питання: чому так сталося? Безперечно, що це об’єктивний розвиток стикових наук (кожної науки). Більш конкретної відповіді ми поки що дати не можемо, бо жодна з названих стикових наук, її історія – не досліджені. Є лише короткі історичні довідки про ці науки. Спробуємо детальніше розібратися в цьому питанні на прикладі антропогенного ландшафтознавства.

Антропогенне ландшафтознавство почало активно розвиватися лише з початку 70-х років ХХ ст. Не дивно, що його історія тільки частково розглянута в окремих статтях та розділах монографій Ф.М. Мількова (1986) в Росії та Г.І. Денисика (1998) в Україні. Здебільшого це або підсумки розвитку за якийсь період, або окремі розвідки в минуле.

Аналітичний огляд ландшафтознавчих праць за останні двадцять років засвідчує, що більшість з них написані з позицій антропогенного ландшафтознавства. Антропогенне ландшафтознавство розвивається, стає популярним серед науковців, що й підтвердила підсумкова конференція у Вінниці (Антропогенні географія й ландшафтознавство в ХХ і ХХІ століттях, 2003). Разом з тим, проблема історії розвитку антропогенного ландшафтознавства досі не вирішена.

Вважається, що нова наука (або новий напрям у науці) починають розвиватись після якогось відкриття або виходу книги, присвяченої новій проблемі. Не стало винятком й антропогенне ландшафтознавство, де відповідна роль відведена ________________________

© Денисик Г., 2004

АНТРОПОГЕННЕ ЛАНДШАФТОЗНАВСТВО: ВИТОКИ ... 97


книзі Ф.М. Мількова “Человек и ландшафты” [20]. Мабуть, у жодному випадку це не зовсім так: будь-яка наука чи новий її напрям обов’язково мають свої витоки, потім проходять процес становлення, і лише після цього й відповідного поштовху (відкриття, книги тощо) починають розвиватися як такі.

Витоки антропогенного ландшафтознавства частково розглянуті нами у статті [10]. Тут лише зазначимо, що антропогенне, як і усе ландшафтознавство, на наш погляд, відноситься до “вищих сфер” у географії, а тому немає “миттєвої”, “сьогоденної” практичної віддачі. Тому не дивно, що воно не зацікавило західноєвропейців, де зародилась й активно розвивалась антропогенна географія. Більше того, уже в ХVІ–ХІХ ст. природа й ландшафти Західної Європи були настільки антропогенізовані, що порівняти їх з натуральними не було змоги. Люди звикли до антропогенних ландшафтів і вважали їх за звичайні або натуральні. У Східній Європі, зокрема в Європейській Росії, і наприкінці ХІХ, і аж до середини ХХ ст. існувало унікальне поєднання натуральних й антропогенних ландшафтів, їх можна було спостерігати, досліджувати й порівнювати. Більше того, саме у ХХ ст. тут розпочався активний (правильніше – бурхливий) процес антропогенізації натуральних ландшафтів, особливо смуги мішаних лісів, тайги, в Азії – степів (цілинні землі). Йшло активне освоєння не окремих компонентів природи, а ландшафтів природних смуг, окремих регіонів. Першими вказали на антропогенний чинник та показали його вплив на ландшафтні комплекси В.В. Докучаєв та члени його експедиції. Отже, витоки антропогенного ландшафтознавства – в унікальному суспільному й природному середовищі, що сформувалося наприкінці ХІХ – першій половині ХХ ст., структурі ландшафтних комплексів Східноєвропейської рівнини, характері їхнього господарського освоєння.

Зародилось антропогенне ландшафтознавство одночасно з натуральним (класичним, традиційним, загальним) наприкінці ХІХ ст. завдяки узагальненню В.В. Докучаєвим даних земських експедицій (1882 – 1916) і експериментів, що апріорно з початку ХІХ ст. проводили українські землероби, лісівники та німецькі колоністи. Зародилося не в процесі вивчення натуральної (лісової чи лісостепової) природи, а на розораній степовій ниві. Не випадково класичні монографії В.В. Докучаєва (1953) та О.О. Ізмаїльського (1950) підготовлені на межі антропогенної географії і антропогенного ландшафтознавства. Первісний заряд агрофільності (а точніше, антропофільності) постійно супроводжував подальший розвиток ландшафтознавства. “Новий науковий напрям (ландшафтознавчий – Г.Д.) створився в процесі практичних досліджень природи для сільськогосподарських потреб” [19].

Становлення антропогенного ландшафтознавства відбулося протягом 30– 60-х років ХХ ст. У 1938 р. М.А. Первухін, підсумовуючи 20-річний період розвитку ландшафтознавства, зазначав “підвищену зацікавленість ландшафтознавців до перетворюючої ландшафт людської діяльності” і висловив думку, “що роль людини у створенні антропогенних ландшафтів ще чекає свого узагальнення” [23]. Сам термін “антропогенний ландшафт”, мабуть, належить А.Д. Гожеву (1930). Багато уваги вивченню антропогенного чинника у формуванні ландшафтів приділяв Л.Г. Рамен­ський (1935). На його думку, об’єктом дослідження ландшафтознавців мають стати не лише натуральні, але й змінені людиною і створені нею культурні ландшафти. Цікаве повідомлення про закономірності переходу лісових насаджень у степу в антропогенний ландшафт було в коротких тезах А.П. Ільїнського (1941). Трохи пізніше в Росії виходять праці Ю.Г. Саушкіна (1946), В.Л. Котельнікова (1950) та ба-

98 Г. Денисик


гатьох інших дослідників щодо змісту і типології сільськогосподарських ландшафтів. В Україні першим досвідом детального вивчення сільськогосподарських ландшафтів стала монографія “Нариси про природу і сільське господарство Українського Полісся” (1955). Ще раніше оригінальну працю, присвячену створенню і районуванню садових ландшафтів, опублікували в 1929 р. В.П. Попов і В.Л. Сими­ренко (1929). Не залишили поза увагою антропогенні ландшафти учасники Другої Всесоюзної наради з питань ландшафтознавства, що відбулася у Львові (1956 р.). За вивчення антропогенних ландшафтів тут активно виступили І.М. Забєлін, Ф.М. Міль­ков, К.І. Геренчук. В оглядових монографіях І.М. Забєлін (1974) присвятив окремі розділи антропогенним ландшафтам. Результати вивчення антропогенних ландшафтів країн світу колективом географів Московського університету узагальнив у монографії А.М. Рябчиков (1972). Підсумки розвитку антропогенного ландшафтознавства на початок 70-х років ХХ ст. зроблено в монографії Ф.М. Мількова “Человек и ландшафты” (1973).

Розвиток антропогенного ландшафтознавства припадає на кінець ХХ – початок ХХІ ст. Після виходу книги Ф.М. Мількова “Человек и ландшафты” на початку 70-х років ХХ ст. класичне ландшафтознавство, в особі А.Г. Ісаченка, розпочало дискусію. Її суть зводилась до одного питання: існують чи не існують “так называемые антропогенные ландшафты”. Час розставив усе на свої місця і вже у 1982 році на симпозіумі у Воронежі В.С. Преображенський відзначив новизну ідей і життєздатність антропогенного ландшафтознавства.

Українські ландшафтознавці спочатку (а окремі й зараз) поставились до антропогенного ландшафтознавства “спокійно”. Першими в Україні вивчення антропогенних ландшафтів Поділля розпочала група фізико-географів Чернівецького університету. Л.І. Воропай розглянула окремі питання теорії (1975), В.П. Коржик – термінології антропогенного ландшафтознавства (1978). У Сімферопольському (Таврійському) університеті цікаві дослідження в області польових і лісових антропогенних ландшафтів Криму проводив Г.Е. Гришанков (1977). Наприкінці 70-х – початку 80-х років техногенні ландшафти Приазов’я і Криму детально вивчав Ю.І. Глущенко (1971), Поділля – Г.І. Денисик (1984); селитебні ландшафти Поділля – Л.І. Воропай і М.М. Куниця (1982). Антропогенні ландшафти західних регіонів України частково вивчають географи Львівського університету, польові ландшафти Причорномор’я – науковці Одеського університету. Проблему стійкості ландшаф­тних комплексів до антропогенного навантаження успішно розробляють у Київському університеті; оригінальні дослідження радіаційних ландшафтів зони Чорнобильської АЕС проводять в Інституті географії НАН України.

З проблем антропогенного ландшафтознавства проведено вісім конференцій і три Мільковських читання (Воронеж 2000, 2001, Вінниця 2003). На наш погляд, завдяки об’єктивним і суб’єктивним обставинам в Україні на початку ХХІ ст. склалися найліпші умови для подальшого розвитку антропогенного ландшафтознавства. Його перспективи:
  • узагальнення набутих й подальший розвиток нових теоретичних і методологічних засад антропогенного ландшафтознавства; видання монографії на зразок (Денисик, 1998, 2001) й підручників для ВНЗ та шкіл;
  • удосконалення існуючих й розроблення нових методів дослідження антропогенних ландшафтів, особливо ландшафтно-технічних систем, антропогенних парагенетичних й парадинамічних систем, їхнє картографування;


АНТРОПОГЕННЕ ЛАНДШАФТОЗНАВСТВО: ВИТОКИ ... 99

  • поступове формування, з використанням уже існуючої, мережі стаціонарів з дослідження антропогенних ландшафтів рівнинних та гірських територій України;
  • широка популяризація антропогенного ландшафтознавства через періодичні та популярні видання типу серій “Земля Подільська”, “Природа й ландшафти Поділля” тощо.

Отже, антропогенне ландшафтознавство пройшло свій шлях розвитку: витоками воно сягає в XVI – XIX ст., зародилось наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., становлення проходило в першій половині – середині ХХ ст., активний розвиток наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. Його розвиток зумовлений постійним зростанням впливу людини на природу та збільшенням ролі й значення антропогенних ландшафтів в структурі сучасних ландшафтів.

Автор цієї статті поділяє думку В.С. Преображенського, висловлену ще у 1982 році у Воронежі: “Пройдет немного времени, и отпадет необходимость в названии антропогенного ландшафтоведения, так как под ландшафтоведением станут подразумевать учение об антропогенных ландшафтах, с выделением в нем особого раздела о естественных комплексах”.


________________________

  1. Антропогенні географія й ландшафтознавство в ХХ і ХХІ століттях. Вінниця, 2003.
  2. Воропай Л.И. Роль антропогенного фактора в развитии географической оболочки. Черновцы, 1975.
  3. Воропай Л.И., Куница М.Н. Селитебные геосистемы физико-географических районов Подолии. Черновцы, 1982.
  4. Глущенко Ю.И. К типологии антропогенно-природных комплексов Керченского полуострова // Проблемы географии Крыма. Симферополь, 1971.
  5. Гожев А.Д. Типы песков западной части Терско-Дагестанского массива и их хозяйственное использование // Изв. Русского геогр. об-ва, 1930. Т. 12.
  6. Гришанков Г.Е. Антропогенная интеграция и дифференциация ландшафтов в условиях Крыма // Вопр. географии. М., 1977. № 106.
  7. Денисик Г.И. Техногенные ландшафты Подолья, их структура, классификация и рациональное использование. Автореф. дис. ... канд. геогр. наук. Киев, 1984.
  8. Денисик Г.І. Антропогенні ландшафти Правобережної України. Вінниця, 1998.
  9. Денисик Г.І. Антропогенна географія й антропогенне ландшафтознавство // Наук. записки ВДПУ. Серія: Географія, 2001. Вип. 1.
  10. Денисик Г.І. Лісополе України. Вінниця, 2003.
  11. Докучаев В.В. Наши степи прежде и теперь. М., 1953.
  12. Дорфман Я.Р. Ландшафтно-географическая характеристика города Черновцы и его пригородного района. Автореф. дис. ... канд. геогр. наук. Львов, 1966.
  13. Забелин И.М. Физическая география в современном естествознании.
    М., 1974.

100 Г. Денисик

  1. Ильинский А.П. Закономерности перехода лесных посадок в степи в антропогенный ландшафт// Тезисы докл. на объединен. науч. сессии геогр. ф-та Ленингр. гос. ун-та. Л., 1941.
  2. Исаченко А.Г. О так называемых антропогенных ландшафтах // Изд. ВГО, 1974. Т. 106. Вып. 1.
  3. Ізмаїльський О.О. Як висох наш степ (1892). Харків, 1950.
  4. Койнов М.М. Ландшафт города Львова // Докл. и сообщ. Львовс. отдела ГО УССР. Львов, 1964.
  5. Коржик В.П. К вопросу классификации измененных геокомплексов // Физ. геогр. и геоморф. 1978. Вып. 19.
  6. Котельников В.Л. Задачи советского ландшафтоведения в связи с участием географов в выполнении Сталинского плана преобразования природы // Вопр. геогр. М., 1950. №23.
  7. Маринич А.М. Основные этапы ландшафтного изучения Украины // Природа Укр. ССР. Ландшафты. Киев, 1985.
  8. Мильков Ф.Н. Человек и ландшафты. М., 1973.
  9. Мильков Ф.Н. Физическая география: учение о ландшафте и географическая зональность. Воронеж, 1986.
  10. Нариси про природу і сільське господарство Українського Полісся. К., 1955.
  11. Первухин М.А. Ландшафтоведение в СССР // Землеведение. 1938. Т. 40. Вып. 1.
  12. Попов В.Н., Симиренко В.Л. Природно-історичні райони України. Мліїв, 1929.
  13. Раменский Л.Г. О принципиальных установках, основных понятиях и терминах производственной типологии земель, геоботаники и экологии // Сов. ботаника. 1935. №4.
  14. Рябчиков А.М. Структура и динамика геосферы, ее естественное развитие и изменение человеком. М., 1972.
  15. Саушкин Ю.Г. Культурный ландшафт // Вопр. геогр. М., 1946. №1.



science about antropogenic landscapes: Sources, becomings, prospects of development




G. Denisik




Michailo Kotzubynsky State Pedagogical University of Vinnitza,


Vinnitza, st. Ostros’kogo, 32, 21100 Ukraine


The features of “joint” sciences development are considered on the example of science about antropogenic landscapes. Sources, origins, becomings and development of science about antropogenic landscapes during ХVІ - ХХ ages, role of the Ukrainian scientists in the process of his forming are shown. Main directions of subsequent development of the science about antropogenic landscapes are selected.

Key words: antropogenic landscapes, sources, becomings, prospects of development



Стаття надійшла до редколегії 15.03.2004

Прийнята до друку 16.06.2004