Geum.ru

Пріоритети технологічного розвитку України

Вид материалаДокументы

Содержание


4.5. Економічні аспекти формування оборонних бюджетів та видатків
4.6. Цивільно-військові відносини
Подобный материал:
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   37

4.5. Економічні аспекти формування оборонних бюджетів та видатків


Тут зусилля України мають бути спрямовані на застосування економічних критеріїв в управлінні оборонним бюджетом, як це прийнято в країнах - членах НАТО. Україна може використати досвід держав НАТО у таких напрямах:

- нові принципи управління на основі досвіду комерційного сектору, спрямовані на створення оборонних агентств, відповідальних за надійне постачання товарів та послуг у межах визначеного бюджету;

- поширення конкуренції на оборонну галузь у формі укладання контрактів, ринкового тестування та зовнішнього фінансування;

- вдосконалення методів обмеження витрат та перегляд пріоритетів у контексті скорочення наявних ресурсів.

Євроатлантична інтеграція порушує ще одну складну для України економічну проблему - фінансові витрати, пов'язані з членством у НАТО. Видатки на утримання збройних сил та цивільних і військових представництв у Альянсі загалом невеликі й не перевищують 0,5 % загальних витрат на оборону країни.

Україна потребує значних фінансових коштів на реформування та модернізацію Збройних Сил відповідно до стандартів НАТО. Останніми роками модернізація української армії майже не здійснювалася. Внаслідок цього через фізичну і моральну зношеність військової техніки бойовий потенціал Збройних Сил України зменшується щороку майже на 9 %. За цих умов у нашої держави немає іншого шляху, як скорочення структур та чисельності військ, спрямоване на перехід на раціональніші й дешевші європейські стандарти.

Успішна реалізація зазначених заходів багато в чому залежатиме від ефективності державного управління. На жаль, поки що адміністративна реформа в Україні здійснюється недостатніми темпами і має суттєві вади. Головними причинами цього є відсутність координуючого центру з проведення адміністративної реформи, некомплексність програмних документів з її проведення, недостатнє фінансове забезпечення. На розв'язанні цих проблем мають зосередити зусилля виконавча і законодавча гілки влади України.

4.6. Цивільно-військові відносини


Україна розглядає запровадження і вдосконалення демократичної системи цивільно-військових відносин як важливу складову євроатлантичної інтеграції. Наша держава взяла на себе відповідні міжнародні зобов'язання, що зафіксовано у низці документів, серед яких "Партнерство заради миру: рамковий документ" (1994 р.), "Кодекс поведінки стосовно військово-політичних аспектів безпеки", прийнятий на Будапештському саміті НБСЄ у 1994 р., Хартія про особливе партнерство між Україною і НАТО (1997 р.).

Головною складовою формування системи цивільно-військових відносин є запровадження цивільного контролю над силовими структурами, що визнається однією з головних ознак стабільного політичного режиму в країні, а також демократичної зрілості самого суспільства.

Одним з основних досягнень України у галузі забезпечення такого контролю є створення принципово нової законодавчої та нормативно-правової бази з військових і оборонних питань, яка, зокрема, забезпечує відповідну координацію зусиль суб'єктів державної влади та суспільства. Україна має значний досвід взаємин між цивільною владою та силовими структурами. Підпорядкованість військових вищому політичному керівництву та верховенство цивільних у визначенні стратегічних орієнтирів розвитку силових структур не викликає сумніву. Повноваження силових структур досить чітко окреслені в Конституції України. У Концепції національної безпеки України демократичний цивільний контроль над військовою сферою визначено як один з основних принципів забезпечення національної безпеки України.

Основна увага як у міжнародних зобов'язаннях, так і у внутрішніх політичних документах, акцентується насамперед на запровадженні цивільного контролю над Збройними Силами. Це цілком зрозуміло, оскільки саме вони перебувають у найбільш кризовому стані. Водночас саме у сфері контролю над Збройними Силами України, порівняно з іншими силовими структурами, ми маємо найбільш значні результати щодо запровадження цивільного контролю як механізму запобігання загрозі демократичним процесам у суспільстві.

На законодавчому рівні прийнято низку законодавчих актів (понад 120), що регламентують діяльність Збройних Сил та інших військових формувань України. Створено органи координації та контролю за діяльністю окремих силових структур з боку Президента України, завдяки яким з'явилися дієві важелі управління та керівництва Воєнною організацією держави.

Втілено в життя принцип департизації Збройних Сил та інших силових структур. Закон України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" забороняє військовослужбовцям бути членами політичних партій та брати участь у діяльності політичних рухів.

На законодавчому рівні розмежовані повноваження між Міністерством оборони і Генеральним штабом, що є головною юридичною передумовою для перетворення Міністерства оборони на орган переважно цивільного управління Збройними Силами України. Введено правову норму, згідно з якою припиняється військова служба військовослужбовців, обраних до парламенту, на час виконання ними депутатських повноважень.

Налагоджується механізм взаємодії між гілками державної влади у вирішенні питань розвитку оборонної сфери. Розгортається мережа неурядових дослідницьких та громадських організацій, які покликані здійснювати громадський контроль над оборонною сферою. В Україні сформовано систему соціальної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас, що довела свою життєздатність та ефективність.

Але трагічні події над Чорним морем (2001 р.) та у Скнилові (2002 р.) в черговий раз актуалізували увагу українського суспільства до проблеми дієвості цивільного контролю над силовими структурами і нагадали не тільки про необхідність удосконалення нормативно-законодавчого забезпечення, але й потребу та уміння виконавчих структур усіх рівнів його використовувати.

Сьогодні в Україні є певні здобутки у формуванні демократичних цивільно-військових відносин - створення громадського форуму для відкритого діалогу; підвищення рівня прозорості процесів планування і формування бюджету в сфері оборони.

Разом з тим військова служба в Україні втрачає престижність, що негативно позначається на довірі населення до Збройних Сил. Помітними стають ознаки відчуження між військовими та суспільством. Бракує цивільних експертів у сфері оборони і безпеки. Відсутня достатня підтримка Збройних Сил політичними партіями, громадськими організаціями, незалежними засобами масової інформації.

Низька довіра і з боку військових щодо компетентності цивільної влади в оборонній сфері. Військові ставляться до політичних лідерів переважно як до тимчасових фігур. Відсутня широка практика публічного обговорення військових проблем як з боку самих військових і політиків, так і з боку суспільства в цілому.

Отже, сьогодні перед Україною постає завдання формування такої системи цивільно-військових відносин, яка б відповідала розвитку демократії та громадянського суспільства у країні. Досягти цього можливо за рахунок:

- залучення представників владних структур та військового керівництва всіх рівнів до вивчення досвіду у сфері цивільно-військових відносин демократичних країн;

- залучення цивільних експертів, компетентних в оборонних питаннях, мас-медіа та академічних інститутів до формування дієвої демократичної системи цивільно-військових відносин;

- розробки, прийняття та імплементації пакета нормативно-правових актів, необхідних для забезпечення ефективного цивільного контролю у сфері оборони та безпеки;

- запровадження керівних цивільних посад у структурах Воєнної організації України і призначення на них цивільних осіб;

- розвитку функціональної системи оборонного фінансування, розширення прав парламенту і Комітету з питань національної безпеки і оборони, посилення їх конкретної участі у підготовці оборонного бюджету; створення інституту Уповноважених у справах військових у Верховній Раді України;

- досягнення більшої відкритості Збройних Сил, насамперед через відмову від надмірної таємності.

Україна розглядає призначення цивільних на ключові міністерські посади у силових структурах і умови їх ефективної роботи як важливий чинник прийняття виважених обґрунтованих і збалансованих рішень. Але йдеться не про формальне кадрове призначення, а про створення цілісної системи демократичного контролю у державному апараті у сфері безпеки і оборони.

Цивільно-військові відносини у демократичній державі - це не лише заходи з боку державних органів, а й контроль з боку суспільства через різні інституції, які здійснюють моніторинг ставлення громадян до воєнної політики держави, взаємин між населенням та військовими, умов служби у Збройних Силах.