Cols=2 gutter=24> 2005/№2 Засновники
| Вид материала | Диплом |
- Cols=2 gutter=24> 2005/№4 Засновники, 2823.78kb.
- Cols=2 gutter=24> 2004/№2 Засновники, 2407.74kb.
- Cols=2 gutter=24> 2007/№3 Засновники, 2007.95kb.
- Cols=2 gutter=24> 2004/№3 Засновники, 3012.42kb.
- Cols=2 gutter=24> 2006/№2 Засновники, 2232.08kb.
- Cols=2 gutter=24> 2004/№4 Засновники, 2183.65kb.
- Cols=2 gutter=24> 2007/№2 Засновники, 1975.25kb.
- Cols=2 gutter=24> 2006/№4 Засновники, 2613.23kb.
- Cols=2 gutter=47> пбоюл кошмак, 159.62kb.
- Cols=2 gutter=19> Академия наук о Земле Международный форум по проблемам науки, техники, 105.68kb.
сучасний світ
Михайло Кріль
Сучасна Хорватія
Офіційна назва – Республіка Хорватія.
Площа країни – 56 610 км2 , а територіальних вод – 31 067 км2. Хорватії належить 1185 островів Адріатичного узбережжя, з яких лише 66 заселені. Протяжність морського узбережжя становить 5 835 км. На півночі межує із Словенією та Угорщиною, на сході і півдні – Боснією і Герцоговиною, на півдні – з Чорногорією, на сході – з Сербією. На заході омивається водами Адріатичного моря.
Населення – 4,8 млн. осіб, у т.ч. хорвати – 78%, серби – 12%, мусульмани – 0,9%, угорці – 0,5%, словенці – 0,5%, італійці, чехи, албанці.
Релігійно-конфесійно виділяються римо-католики (76%), православні (11%), мусульмани (8%).
Столиця – Загреб (981 тис. осіб). Найбільшими містами є Спліт (190 тис.), Рієка (170 тис.), Осієк (105 тис.).
Адміністративно країна поділена на 21 округ. У Хорватії є 121 місто і 416 районних центрів.
Форма правління – парламентська республіка. Глава держави – президент. Законодавча влада належить парламенту (Сабор).
Діюча конституція прийнята 22 грудня 1992 р.
Валюта – куна (HRK) = 100 ліп. Курс на 18 лютого 2003 р. складав: 7.00 кун = 1 USD. В обігу є банкноти 5, 10, 20, 100, 500 і 1000 та монети 1, 2, 5 кун і 10, 20, 50 ліп.
Різниця з київським часом складає одну годину.
Святкові і вихідні дні: 1 січня (Новий рік), 6 січня (Йорданські свята), Великдень і Великодній понеділок, 1 травня (День праці), 30 травня (День незалежності), 22 червня (День антифашизму), 15 серпня (Успіння Богородиці), 1 листопада (День всіх святих), 25-26 грудня (Різдво).
Державні символи: герб – геральдичний щит, основу якого складають червоні і білі (срібні) поля (25) із стилізованою короною з п’яти історичних гербів Хорватії, Дубровника, Істрії, Далмації і Славонії. Прапор – полотнище червоного, білого і синього кольорів з розташованим в його центрі історичним хорватським гербом. Гімн – „Наша батьківщина прекрасна” (муз. І. Руняніна на слова А. Мічановіча „Хорватська батьківщина”).
Відправною точкою становлення сус-пільно-політичного плюралізму в Хорватії стали перші багатопартійні вибори у квітні-травні 1990 р. Передвиборча програма опози-ційного Хорватського демократичного союзу включала вимогу незалежності республіки, створення Великої Хорватії, що включала частину Боснії і Герцеговини. Ці гасла при-вели його до перемоги (більше 40% голосів або 2/3 місць у парламенті), а лідер Ф. Туджман став головою Президії Хорватії.
25 липня 1990 р. Сабор прийняв поправки до Конституції й ухвалив замінити державну символіку. У відповідь на дії влади з’їзд хорватських сербів прийняв Декларацію про суверенітет і автономію сербської меншини. Вони сформували свої представ-ницькі органи – парламент і уряд. 21 грудня 1990 р. в Кніні була проголошена Сербська автономна область Крайна (САОК).
Прийнята 22 грудня 1990 р. нова Кон-ституція, названа як Різдвяна, визначила Хорватію „національною державою хорватсь-кого народу” (у попередньому законі було положення про те, що республіка є державою хорватського і сербського народів) і надала президенту великих повноважень. 19 травня 1991 р. відбувся всехорватський референдум з приводу виходу Хорватії зі складу СФРЮ (мешканці САОК бойкотували цей плебіс-цит). Його результати (91,17%) стали право-вою підставою для проголошення 25 червня 1991 р. незалежної хорватської держави. Одночасно хорватські представники були відкликані з Союзного віча і Скупщини СФРЮ. У січні 1992 р. Хорватію визнали країни Європейського союзу, а у травні вона стала членом ООН.
За таких умов у місцях компактного проживання сербів розпочалися воєнні дії між хорватськими і сербськими озброєними формуваннями. Останнім надавали дійову підтримку добровольці з Сербії і регулярні частини практично просербської Югослав-ської народної армії. Намагаючись розв’язати складну ситуацію, хорватський парламент у грудні 1991 р. прийняв конституційний закон про права і свободи людини та права націо-нальних і етнічних меншин. Відповідно до цього закону представники етнічних меншин, які складали понад 8% від усього населення, мали право на пропорційне представництво в парламенті, уряді і вищих судових органах Хорватії. На такі права у час прийняття закону могла претендувати тільки сербська меншина.
Проте керівництво сербського націона-льного руху в Хорватії не прийняло надану їм автономію. 24 грудня 1991 р. політичні лідери САОК проголосили створення незалежної Республіки Сербська Крайна (РСК). На її території була запроваджена в дію Консти-туція СФРЮ, склалася однопартійна система (Сербська демократична партія). Таким чи-ном близько третини території хорватської держави вийшло з-під юрисдикції Загреба.
Становлення суверенної хорватської держави проходило в умовах кривавої і руйнівної хорватсько-сербської війни (січень 1992 р. – серпень 1995 р.). Протягом цього часу хорватська територія, поділена на Республіку Хорватію і Республіку Сербська Крайна, перебувала у надзвичайних умовах воєнного часу, а економіка – під жорстким державним контролем. Реформи були призу-пинені, майже повністю були зруйновані система комунікацій, залізнична мережа. У січні 1992 р. обсяг промислового вироб-ництва становив лише третину від рівня 1989 р. Різке погіршення соціально-еконо-мічного становища в країні призвело до утвердження в суспільній свідомості хорватів антисербських настроїв.
У роки війни в Хорватії сформувався режим особистої влади Ф. Туджмана, а його партія (ХДС), яка повністю злилася з маши-ною державного управління, проводила політику придушення інакомислення і жорсткого контролю над ЗМІ. Надзвичай-ними функціями була наділена Національна рада оборони і безпеки, яка часом підміняла уряд і парламент.
У серпні 1992 р. в Хорватії пройшли дострокові парламентські і президентські вибори. Президентом був знову обраний Ф. Туджман (57%). Його конкуренти залиши-лися далеко позаду: Д. Будіша (лідер Хор-ватського соціально-ліберального союзу) – 21,7% і С. Дабчевич-Кучар (лідер Хорватсь-кої національної партії) – 6,02%.
На виборах до Сабору більшість голо-сів отримав ХДС (43,7 % і 85 із 127 манда-тів). Провідна опозиційна партія – ХСЛС – здобула підтримку 17,3 % виборців (13 ман-датів). Соціал-демократична партія – 5,4% (6 мандатів), Хорватська селянська партія – 4,6% і 3 мандати. Після виборів новий уряд сформував представник ХДС Н. Валентич, прихильник ринкової економіки та еко-номічної лібералізації. Пріоритетними ціля-ми уряду стали зменшення інфляції і приватизація.
У жовтні 1993 р. хорватський уряд запровадив стабілізаційну програму шокової терапії, яка на певний час дала позитивні результати. 30 травня 1994 р. було запро-ваджено національну валюту. До початку 1995 р. програма економічної стабілізації дала свої позитивні результати. Проте прива-тизація здійснювалася повільно. Більшість підприємств залишалися у державній власно-сті і орієнтувалися на випуск військової продукції. Структурні зміни проходили повільно через відсутність необхідних для цього коштів. Іноземні кредити були практично недоступні.
У центрі уваги хорватської громадсь-кості перебували також питання демократи-зації і взаємовідносин із сербською націо-нальною меншиною. Практично вся опозиція виступала за силове вирішення проблеми. Незважаючи на важке соціально-економічне становище, політичне керівництво Сербської Крайни (на той час вона стала етнічно чистою сербською територією) не погоджувалося на статус автономії в складі Хорватії і продовжувало сподіватися на утворення „Великої Сербії”.
Спроби міжнародних посередників вре-гулювати хорватсько-сербський конфлікт закінчилися безрезультатно. Ситуація різко змінилася навесні 1995 р. 31 березня за-кінчився мандат миротворчих сил ООН і вони покинули контрольовану ними територію. Цим скористався офіційний Загреб і 1 травня 1995 р. хорватські війська відновили воєнні дії. У серпні сербські формування були розгромлені, а Республіка Сербська Крайна перестала існувати.
Внаслідок тривалого збройного хорва-то-сербського конфлікту і масової міграції населення Хорватія стала моноетнічною державою, в якій національні меншини скла-дали не більше 4%. З відновленням терито-ріальної цілісності Хорватії на передній план виступили внутрішні соціально-економічні і політичні проблеми.
З кінця 1995 р. економічне і суспільно-політичне життя Хорватії характеризувалося відносною стабільністю. В умовах внутріш-нього миру хорватський президент і правля-чий ХДС здобули можливість відмовитися від авторитарного стилю управління суспіль-ством і почати справді демократичні реформи в усіх сферах суспільного життя. Авторитет Ф. Туджмана і керованої ним партії й надалі залишалися високими. На парламентських виборах 15 червня 1997 р. найбільшу кіль-кість голосів виборців зібрали представники ХДС, а на президентських 75-річний Ф. Туджман отримав 61,4% голосів і був переобраний на другий п’ятирічний термін. Його головному опоненту, соціал-демократу З. Томацу, висловили довіру майже 22% виборців. 15 січня 1998 р. війська ООН остаточно покинули межі Хорватії.
З кінця 90-х років економічне стано-вище в країні почало погіршуватися. Заборго-ваність держави щодо виплати зарплати доходила до двох років. У лютому 1998 р. у Загребі відбулася демонстрація за участю 30 тис. осіб. Демонстранти протестували проти зубожіння суспільства і урядової економічної політики. У 1999 р. 20% пра-цездатного населення були безробітними, зовнішній борг – близько $ 10 млрд., тобто 50% національного доходу. 17% усіх мешкан-ців країни становили особи старші 60 років (за міжнародними стандартами суспільство вважається старим при показнику 12%), а демографічні показники були від’ємними. Спостерігалося дедалі відчутніше розша-рування суспільства за майновою ознакою. Сам Ф. Туджман вважався одним з найбагат-ших лідерів посткомуністичних держав. Важливі позиції у державі займали члени його родини. Неспроможність уряду ефектив-но вирішити економічні питання стала однією з причин поразки правлячого ХДС на прези-дентських і парламентських виборах 1999–2000 рр.
Парламентські вибори у січні 2000 р. проходили за дещо зміненим виборчим законом. На цей раз кількість місць від хорватської діаспори вже залежала від чисельності хорватів, які проживали за рубежем. Результати виборів показали нове співвідношення політичних сил у країні. У виборах взяло участь 78% громадян з правом голосу.
Більшість голосів вперше одержали опозиційні ліві партії, що склали дві коаліції. Перша з них (Соціал-демократична партія І. Рачана і Хорватська соціально-ліберальна партія Д. Будіші) зайняла в парламенті 71 місце зі 150. Друга (Хорватська народна, Ліберальна, Селянська партії і Демокра-тичний рух Істрії) – 24 місця. Хорватський демократичний союз набрав лише 20% голосів і 40 місць у парламенті. Новий кабінет міністрів сформував з представників шести партій І. Рачан.
Дострокові президентські вибори (11 грудня 1999 р. Ф. Туджман помер) у другому турі 6 лютого 2000 р. принесли перемогу Стєпану Месічу, за якого проголосувало понад 56% виборців. Прихід до влади нових політичних сил дозволив розпочати консти-туційну реформу, спрямовану на створення парламентської республіки.
Однією з найважливіших причин пораз-ки ХДС на парламентських і президентських виборах стала несприятлива економічна ситуація. В другій половині 90-х років хор-ватська економіка функціонувала приблизно на 50% своєї потужності. Збитки від воєнних дій склали 18,7 млрд. доларів. У 1999 р. зов-нішній борг складав більше 10 млрд. амери-канських доларів, безробіття досягло 21%, а ВВП складав всього 82% від рівня 1990 р.
У заслугу новій владі варто поставити: зміну порядку формування уряду, здійснення принципів рівності всіх громадян перед законом і політичної відповідальності, прий-няття основних законів і стратегії реформ, встановлення контролю над спецслужбами, вихід із зовнішньополітичної ізоляції.
Водночас після тріумфальних для опо-зиції парламентських і президентських вибо-рів швидко стало помітним, що у країні продовжується протистояння націоналістич-них і реформістських політичних сил. Реформатори, здобувши владу, виявилися не готовими до ефективного управління (в уря-дову коаліцію увійшли шість партій з різною ідеологією). Як наслідок, реформаторська коаліція, очолювана соціал-демократами, не використала до кінця свій політичний потен-ціал. Окремі політичні сили вийшли з правля-чої коаліції. Хорватська соціально-ліберальна партія розпалася на три різні партії.
Листопадові парламентські вибори 2003 р. проходили під знаком намірів Хорва-тії вступити до Євросоюзу. Виборча явка склала 61,6%. Незважаючи на всі зусилля лівих втримати свої політичні позиції, пере-могли опозиційні сили в особі Хорватського демократичного союзу (лідер – Іво Санадер). Вони здобули 66 мандатів (33,9%), що на 7,2% (20 мандатів) більше, ніж у попередньо-му складі Сабору. Парламентськими стали також ще 12 політичних сил, які йшли на вибори самостійно, блокуючись з іншими: Соціал-демократична партія (34 мандати), Хорватська народна партія (10), Хорватська селянська партія (9), Хорватська партія права (8), Істрійське демократичне об’єднання (4), Паралельна партія ліберальних демократів, або Ваги (3), Хорватська партія пенсіонерів (3), Ліберальна партія (2), Хорватська соціал-ліберальна партія (2), Союз Примор’я – Горскі Котар (1), Демократичний центр (1), Хорватська демократична селянська партія (1).
Порівняно з попереднім складом Сабо-ру свої позиції зміцнили Хорватський демократичний союз і Хорватська партія права. Натомість коаліція чотирьох політич-них сил (Соціал-демократична партія, Істрійське демократичне об’єднання, Лібе-рально-демократична партія і Ліберальна партія) втратили 28 парламентських мандатів.
Національні меншини представлені таким чином: серби – депутатами від Неза-лежної демократичної сербської партії (3); італійці – незалежним депутатом (1); угорці – представником від Демократичного союзу угорців Хорватії (1); чехи і словаки – депу-татом від Хорватської селянської партії (1); австрійці, болгари, волохи, євреї, німці, поляки, росіяни, румуни, русини, українці, турки, цигани – депутатом від Німецького народного союзу – Національною асоціацією дунайських німців у Хорватії (1); албанці, боснійці, македонці, словенці, чорногорці – депутатом від Партії демократичної дії Хорватії (1).
Інтереси хорватської діаспори, яка у попередньому складі Сабору мала шість мандатів, на цей раз відстоюватимуть лише 4 депутати від Хорватського демократичного союзу. Це пов’язано із значним її зменшен-ням, викликаним поверненням хорватів на батьківщину.
Новий уряд (прем’єр-міністр Іво Санадер) утворили міністри від Хорватського демократичного союзу (13) і Демократичного центру (1).
Іво Санадер народився 8 червня 1953 р. у Спліті. Після закінчення Сплітської гімназії вчився на філософському факультеті Римського університету. У 1978-1982 рр. студіював романські мови і порівняльне літературознавство в Інсбрукському університеті (Австрія), де здобув науковий ступінь доктора наук. Згодом працював на різних посадах, пов’язаних з літературно-видавничою діяльністю, у Хорватії. З кінця 80-х років – на журналістській роботі в Австрії. У 1992-1993 рр. був міністром науки, технології та інформації. Згодом був головою адміністрації президента Ф. Туджмана і Головним секретарем Ради оборони і національної безпеки Хорватії. У 1996 р. повернувся на роботу в уряд як заступник міністра. У 2000 р. очолив Хорватський демократичний союз.
І. Санадер – член Союзу хорватських письменників і хорватської організації ПЕН-клубу. Із західних мов володіє італійською, німецькою, англійською, французькою. Дружина Міріяна працює викладачем археології у Загребському університеті. Мають двох доньок.
2 січня 2005 р. хорвати обирали главу держави. У першому турі на цю посаду претендували 13 кандидатів. Тоді для пере-моги С. Месічу не вистачило 0,8% голосів. Другий тур виборів відбувся 16 січня. На цей раз впевнену перемогу здобув діючий президент. Підтриманий лівоцентристськими політичними силами, він набрав майже 66% голосів виборців. 34% виборців голосували за його основного конкурента, віце-прем’єр мі-ністра Ядранку Косор, представника правля-чого Хорватського демократичного союзу.
Стєпан Месіч народився 24 грудня 1934 р. в Оряховиці. У 1961 р. закінчив юридичний факультет Загребського університету. Політичну діяльність розпочав як депутат Сабору Соціалістичної Республіки Хорватії (1967 р.). У 1967 р. разом з групою хорватських інтелектуалів розробив „Декларацію” про хорватську мову. За участь у хорватському національно-визвольному русі („Хорватська весна”) перебував в ув’язненні (1970–1975 рр.). До політичної діяльності повернувся на початку 1990 р. як один з лідерів Хорватського демократичного союзу. На перших після Другої світової війни багатопартійних виборах був обраний депутатом хорватського парламенту і став прем’єр-міністром Хорватії (травень-серпень 1990 р.). Відповідно до ухвали Сабору делегований членом Президії СФРЮ і був її останнім головою (залишив цю посаду у грудні 1991 р.). У 1992 р. обраний Головою Сабору Хорватії. У 1994 р. через незгоди з державно-політичною лінією ХДС вийшов з його складу і заснував нову політичну партію – Незалежних хорватських демократів. Після її розколу в 1997 р. був обраний заступником голови Хорватської народної партії і лідером її Загребської організації. Після обрання 7 лютого 2000 р. президентом заявив про свою позапартійність. З поширених іноземних мов знає російську і французьку.
Хорватія є країною із давніми історич-ними традиціями в економіці. Важка проми-словість включає металургійні і сталепро-катні підприємства, машинобудівні заводи, гідроелектростанції, суднобудівні верфі, заводи з виробництва цементу та залізобетон-них виробів. Провідними галузями промисло-вості є хімічна, деревообробна, фармацев-тична. У країні діють пивоварні, винно-горілчані заводи, підприємства з виробництва шкіряних виробів, переробки сільськогоспо-дарської продукції. Основною житницею країни є північно-східні райони: вирощують зернові (кукурудзу, пшеницю), цукровий буряк, сою, коноплі, льон, соняшник, картоп-лю, кормові культури, розводять велику рогату худобу. На підгір’ї і рівнинах тради-ційно займаються садівництвом (переважно культивують сливи і яблуні) та виногра-дарством. Основні культури гірських районів – ячмінь і картопля. Для Істрії і Далмації ха-рактерне виноградарство і виноробство, виро-щування ранніх овочів і південних плодових культур, зокрема цитрусових і оливок.
В останні роки зміцнення економіки пов’язано з урядовими заходами щодо стабі-лізації фінансової системи, зменшенням зов-нішнього боргу, новими умовами інвести-ційної діяльності. Починаючи з 2001 р., інвестована сума має складати не менше 500 тис. євро при умові створення робочих місць і запровадження нових технологій. Передба-чені також ґранти (до 2 000 євро) за кожне робоче місце. Кампанії, які інвестують близько 8 млн. євро і створять не менше 75 робочих місць, впродовж перших 10 років повністю звільняються від податків. Перед-бачені податкові пільги (сплата менше 7% податків) для тих, хто інвестує від 1,3 млн. євро і створить 30 та більше робочих місць. У країні діє 12 вільних економічних зон.
У структурі ВВП частка промисловості складає 20%, сільського господарства – 10%. Решта припадає на сферу послуг, яка постій-но вдосконалюється внаслідок пожвавлення з 2000 р. туристичного бізнесу.
Загальна чисельність економічно активного населення оцінюється в 1,68 млн. осіб. Безробіття залишається на високому рівні і впродовж 1999–2004 рр. мало тенден-цію до зростання: у 2004 р. безробітні скла-дали 24% усіх працездатних. Десятки тисяч хорватів працюють як заробітчани у західних країнах. Дещо зменшилися показники інфля-ції, що пояснюється відносною стабільністю хорватської куни.
Розвитку економіки сприяє розвинута транспортна система: 2,3 тис. км залізниць, 27,8 тис. км шосейних доріг (у т.ч. 330 км швидкісних магістралей), декілька морських портів (Рієка, Плоче, Пула, Спліт, Шібенік, Дубровник), два десятки летовищ. Судно-плавними є річки Сава і Дунай. Торговий флот налічує більше 50 суден, кожне з яких має більше 1 000 т вантажомісткості.
Хорватія поступово формує свій зов-нішній ринок. Основну товарну групу хорватського експорту складають продукція суднобудування, товари хімічної промисло-вості, металургії, будівельні матеріали, текстиль, одяг. Важливими зовнішньоторго-вими партнерами з експорту є Італія (18%), ФРН (15,7%), Боснія і Герцеговина (12,8%), Словенія (10,6%), Австрія (6,2%). Хорватія ввозить машини, транспортне і електрооблад-нання, паливо і паливні матеріали, продоволь-ство. Основна частка імпорту припадає на ФРН (18,5%), Італію (15,9%), Росію (8,6%), Словенію (7,9%), Австрію (7,1%). На загал, імпорт переважає над експортом.
Хорватія – країна туризму і відпочинку. На відміну від інших туристичних центрів, тут у радіусі близько ста кілометрів можна побачити море, скелі, порослі лісом гори і родючі рівнини. Це країна рідкісних за красою лісів, озер, мальовничих гір. Краса хорватської землі знайшла своє відображення у художніх творах та картинах відомих художників. Варто лише згадати, що події у комедії У. Шекспіра „Дванадцята ніч” відбуваються у Хорватії. Ця країна є батьківщиною прекрасних чорно-білих собак – далматинців. Хорвати створили першу серед слов’янських народів конституцію (1214 р.). Хорватський інженер Пенкал винайшов перову ручку (звідси й англійське „pen” – ручка).
На території Хорватії знаходиться п’ять історичних пам’яток, які внесені у список ЮНЕСКО. У Спліті діє найстаріший у світі римо-католицький костел (303 р.), у якому майже 1300 р. не переривалася відправа Св. Літургії. Також там розташований прекрасно збережений палац римського імператора Діоклетіана.
З початку 50-х років у Дубровнику проводиться щорічний (з 10 липня до 24 серпня) міжнародний фестиваль мистецтв „Дубровницькі літні ігри”. На цей час всі палаци, вежі, замки і парки старої частини міста перетворюються на живу сцену фести-валю. Тут можна побачити як старогрецькі трагедії, так і майже всю класику євро-пейського музичного і драматичного мис-тецтва. Складовою фестивалю є його музична частина (опера, балет, класичний танець, фольклор), міжнародні книжкові виставки, вечори поезії, виконуються нічні серенади.
Хорватія має міцні позиції на міжна-родній арені. З 1992 р. вона є членом ООН (1992 р.), Ради Європи (1996 р.), Всесвітньої організації торгівлі (2000 р.). Останнім часом країна посилено прагне інтегруватися до європейських і трансатлантичних структур. У червні 2004 р. ЄС назвав Хорватію офіційним кандидатом на вступ до цього об’єднання європейських держав. Офіційні переговори мають розпочатися у березні 2005 р. для того, щоб у 2007 р. країна стала повноправним членом Євросоюзу.
Хорватія бере участь у програмі НАТО „Партнерство задля миру”. Для вступу в НАТО країна має виконати низку вимог: повномасштабне співробітництво з Гаазьким трибуналом, видача генерала Анте Готовіни, швидке повернення сербських біженців та їхнього майна, дотримання прав людини і прав національних меншин, реформа судової системи і воєнна реформа. У країні вже вжито певних заходів щодо реформування армії, які передбачають її професіоналізацію і скоро-чення до 26 тис. осіб.
Хорватсько-українські відносини ново-го типу започаткував візит Ф. Туджмана до Києва 20-21 травня 1991 р. У результаті про-ведених переговорів було підписано угоду про торгово-економічні зв’язки та науково-технічне співробітництво. Хорватія однією з перших визнала незалежність України (5 грудня 1991 р.), а Україна стала першою дер-жавою-членом ООН, яка визнала незалеж-ність Хорватії (11 грудня 1991 р.). Диплома-тичні відносини між двома державами встановлені 18 лютого 1992 р. Укладені двосторонні угоди про співробітництво між зовнішньополітичними відомствами і кон-сульські відносини (26 січня 1994 р.), війсь-кову співпрацю (1996 р.). Серед помітних здобутків хорватсько-українських відносин можна виділити заснування Товариства дружби „Україна-Хорватія” у Києві (лютий 1992 р.), запровадження вивчення хорватської мови, культури та історії у Київському уні-верситеті ім. Т. Шевченка (1993 р.) і Львів-ському університеті ім. І. Франка (1998 р.).
Визначальною подією стало підписання безстрокового Договору про дружбу і співробітництво (24 жовтня 2002 р.), який визначив правові основи і напрямки дальших взаємин. Зокрема, передбачено створити договірно-правову базу для розширення двосторонніх відносин в усіх сферах, зокрема в економіці і торгівлі, для переміщення робочої сили та капіталу, використання права на започаткування ділової діяльності, надання послуг, узгодження національного законо-давства з європейським, для правосуддя і внутрішніх справ. Кожна із сторін буде надавати допомогу одна одній у тих міжнародних організаціях, в яких одна з них не є членом, але прагне здобути такий статус.
У 2003-2005 рр. відбулося кілька робо-чих засідань українсько-хорватської міжуря-дової комісії з питань торгово-економічного і науково-технічного співробітництва. Україна зацікавлена у співпраці з хорватськими підприємцями з залученням новітніх техно-логій у харчову, електротехнічну, легку, нафтопереробну галузі промисловості та налагодженням коопераційних зв’язків у будівництві літаків, розробці і виробництві дизельних двигунів, автомашин, спільному виробництві електроінструментів тощо.
Співпраця між двома країнами може розширюватися через спільні проекти у нафтовій промисловості, зокрема шляхом використання українських підземних сховищ газу для потреб Хорватії, надання послуг щодо проектування, спорудження, ремонту і діагностики об’єктів нафтогазової галузі. Розвинутий будівельний комплекс України надає можливість вирішувати питання будівництва у Хорватії великих промислових та спеціальних об’єктів, шляхів сполучення і об’єктів соціальної сфери. Підприємства України мають змогу постачати до Хорватії на взаємовигідних умовах будівельні матеріали (цемент, скло, декоративне камін-ня, покрівельні і теплоізоляційні матеріали).
