Cols=2 gutter=24> 2005/№2 Засновники

Вид материала

Диплом

Содержание Регіони України Географія населення львівської області Природоохоронні об’єкти львівщини і вивчення їх у шкільному курсі географії

Подобный материал:

• Cols=2 gutter=24> 2005/№4 Засновники, 2823.78kb.
• Cols=2 gutter=24> 2004/№2 Засновники, 2407.74kb.
• Cols=2 gutter=24> 2007/№3 Засновники, 2007.95kb.
• Cols=2 gutter=24> 2004/№3 Засновники, 3012.42kb.
• Cols=2 gutter=24> 2006/№2 Засновники, 2232.08kb.
• Cols=2 gutter=24> 2004/№4 Засновники, 2183.65kb.
• Cols=2 gutter=24> 2007/№2 Засновники, 1975.25kb.
• Cols=2 gutter=24> 2006/№4 Засновники, 2613.23kb.
• Cols=2 gutter=47> пбоюл кошмак, 159.62kb.
• Cols=2 gutter=19> Академия наук о Земле Международный форум по проблемам науки, техники, 105.68kb.

Помітна диференціація етнонаціональ-ної структури населення у розрізі сільського і міського населення, що зберігається навіть попри тенденції до вирівнювання, свідчить про значну роль міграційного чинника у етногеоргафічних процесах як у минулому, так і в сучасних умовах. Про це свідчить, зокрема, і той факт, що, згідно з даними перепису 2001 року, 11,1% усіх громадян України народилися поза її межами. Нові тенденції впливу зовнішніх міграцій на етнонаціональну структуру населення Укра-їни з’явилися після проголошення неза-лежності України та інших республік колиш-нього СРСР, спричинивши хвилю переїздів (повернення на національну батьківщину, у тому числі й повернення депортованого населення, пошуки кращих соціально-еко-номічних можливостей, втеча від різних дискомфортних умов тощо). Причому, якщо на початку 90-х років обсяги еміграції насе-лення в Україну переважали обсяги імміграції, то після 1994 року міграційне сальдо стало від’ємним. Найбільше зовнішні міграції вплинули на кількість населення кримських татар і євреїв. Насамперед завдяки імміграції кількість кримських татар зросла в Україні за міжпереписний період у 5,3 раза, а кількість євреїв зменшилася більше, ніж у 4 рази.

Кількісні зміни в етнонаціональній структурі населення України упродовж 1989-2001 років виявляються і в якісних зрушеннях у територіальній структурі етнонаціональної сфери. Насамперед вони стосуються дифе-ренційованого зростання питомої ваги української етнічної нації у розрізі регіонів (див. табл. 3). У цьому аспекті за міжпере-писний період частка етнічних українців зросла у всіх регіонах, за винятком АР Крим, але найбільше у м. Києві та у східних і південних областях (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Мико-лаївська, Одеська, Харківська, Херсонська), тобто у тих регіонах, де на кінець 80-х вона була переважно нижчою, ніж у середньому по Україні. У результаті таких змін, які відбулися як внаслідок міграцій, природного руху населення, так і внаслідок зміни полі-тичної ситуації, зріс демографічний потенціал української етнічної нації. Отже, упродовж 90-х років спостерігалась прогресивна тен-денція до вирівнювання (деполяризації) етнонаціонального простору України.

Великий розрив кількісних співвідно-шень характерний і для етнічно неукраї-нського населення, адже частка найбільшої етнонаціональної меншини, росіян, переважає частку другої за кількістю етнонаціональної меншини: серед сільського населення – у 6,3 раза, серед міського – аж у 20,7 раза. Без росіян частка всіх інших етнонаціональних меншин і серед сільського, і серед міського населення приблизно однакова і становить відповідно 5,2 і 5,3%. Питома вага жодної з цих меншин не досягає в усьому населенні, і у міському зокрема, одного відсотка. У сільському населенні лише частка кримських татар становить один відсоток, а частка молдаван – 1,2%. Такі кількісні співвідно-шення у середовищі етнічно неукраїнського населення засвідчують, що на сьогодні в Україні є лише одна велика етнонаціональна група – етнічні росіяни і зовсім відсутні середні за людністю етнічні меншини. У групі малих етнонаціональних меншин доцільно виділити підгрупу з людністю понад 90 тис. осіб (білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї, вірмени, греки) та підгрупу людністю від 75 до 30 тис. осіб (татари, цигани, азербайджанці, грузини, німці, гагаузи). Інші етнонаціональні меншини з дуже малою чисельністю (менше 13 тис.) також утворю-ють окрему групу. Така демографічна класифікація етнонаціональних груп не може бути підставою для будь-яких громадянських обмежень, а навпаки має стати інформа-ційним орієнтиром щодо створення умов для збереження культурної самобутності.





Аналіз співвідношень чисельності етно-національних спільнот і груп у населенні України є лише одним зрізом етнонаціо-нальної структури, який необхідно доповнити аналізом етнотериторіальних поєднань, тобто дослідженням співвідношень ареалів ком-пактного розселення етнонаціональних спіль-нот і груп. Важливими в етнотериторіальних взаєминах є морфометричні співвідношення між етнічними ареалами. У цьому аспекті, якщо виділити площу території, де пере-важають представники різних етнонаціо-нальних груп, користуючись статистичними даними перепису 2001 р. у розрізі адмі-ністративних одиниць середньої ланки (адмі-ністративних районів і міст обласного підпо-рядкування), то прості підрахунки засвід-чують, що українці становлять більшість майже на 95% території. Інші етнонаціональні спільноти становлять більшість: росіяни – в адміністративних одиницях середньої ланки АР Крим (за винятком Красноперекопського і Первомайського районів), а також у Ста-нично-Луганському, Краснодонському райо-нах Луганської області; Путивльському райо-ні Сумської області, таких містах обласного підпорядкування Луганської області, як Краснодон, Свердловськ, Красний Луч, Ста-ханов та деяких містах обласного підпо-рядкування Донецької області; угорці – лише в Берегівському районі Закарпатської області; румуни – в Герцаївському районі Чернівець-кої області; молдавани – у Новоселицькому районі Чернівецької області, Ренійському районі (відносна більшість) Одеської області; болгари мають абсолютну більшість у Болградському районі і відносну більшість в Арцизькому, Тарутинському і Татарбу-нарському районах Одеської області. У жодному адміністративному районі чи місті обласного підпорядкування не становлять абсолютної чи відносної більшості кримські татари, євреї, поляки, гагаузи.

Загалом, враховуючи кількісні спів-відношення, немає підстав для абсо-лютизації поліетнічності України та більшо-сті її регіонів. Лише Одеську область, насам-перед її південно-західну частину (Південну Бесарабію), враховуючи високий ступінь етнонаціональної мозаїчності та множинність ареалів компактного розселення етнічних груп, можна однозначно вважати поліетніч-ним регіоном. Набула за останній період рис поліетнічного (переважно триетнічного) регіону й АР Крим. Структура населення ще двох регіонів (Донецька та Луганська області) має переважно двоетнічний характер. Слід зауважити, що за післявоєнний період частка компактних ареалів у межах території сучас-ної України, особливо в її внутрішніх райо-нах, де неукраїнське населення становить абсолютну чи відносну більшість, у резуль-таті депортацій, міграції, часткової асиміляції та геополітичних змін зменшилась. У сучас-них умовах така тенденція більш характерна для східних і південно-східних районів. Водночас прикордонні західні і південно-західні райони компактного розселення угор-ців, румунів, молдаван переважно залишаю-ться стійкими. Кількісний аналіз етнонаціо-нальної структури населення України як у компонентному, так і в територіальному відношенні, ще раз підтверджує, що Україна за етнотериторіальною структурою населення належить до типу переважно моноетнічних держав, понад 80% території яких – це ареал розселення одного етносу за наявності порівняно невеликих ареалів компактного розселення етнічних меншин та малих корінних народів.

Станом на перше січня 2004 р. у Львів-ській області проживає 2611,0 тис. осіб. За матеріалами Всеукраїнського перепису насе-лення 2001 р., чисельність населення Львів-ської області становить 2626,5 тис. осіб. За кількістю населення вона займає четверте місце серед областей України після Донець-кої (4841,1 тис. осіб), Дніпропетровської (3567,6 тис. осіб) та Харківської (2914,2 тис. осіб) і складає 5,4% від населення України.

Впродовж останніх півтора століття у динаміці чисельності населення Львівської області виділяються періоди його зростання і зменшення (див. табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка чисельності населення Львівської області у 1857–2001 рр.

Роки	Кількість населення, тис. осіб
1857	1087,8
1069	1190,1
1880	1483,6
1890	1594,5
1900	1806,5
1910	2075,0
1921	2066,5
1931	2348,0
1939	2452,0
1946	1831,0
1959	2107,9
1970	2428,9
1979	2583,9
1989	2747,7
1994	2770,3
2001	2626,5

Як видно з табл. 1, у другій половині ХІХ–ХХ ст. чисельність населення, в основ-ному, тільки збільшувалась, а саме, коли Львівщина була у складі Австро-Угорської імперії (до 1918 р.) та Польщі (1919–1939 рр.). Виділяються два періоди зменшен-ня кількості населення. Перший – на 8,5 тис. осіб. Причиною такого зменшення була І світова (1914–1918 рр.) і польсько-українська (1918–1919 рр.) війни. Другий – з 1939 по 1946 р., у якому кількість населення зменши-лась на 621,0 тис. осіб. Таке значне скорочен-ня чисельності населення відбулося у результаті ІІ світової війни (1939–1945 рр.) і примусового переселення на схід радянсь-кими каральними органами активістів украї-нського національно-визвольного руху та членів їх родин, частини польського насе-лення та ін. У 1939–1941 та 1944–1946 рр. тисячі людей були замордовані радянськими каральними органами.

За радянських часів (до 1991 р.) кількість населення різко збільшилась. Значний приріст населення був викликаний посиленою “інду-стріалізацією” області та додатнім сальдо мігра-цій. Зросла питома вага українського населення в регіоні. Відбулася урбанізація.

Починаючи з 1994 р., спостерігається депопуляція населення. Кількість його за сім років (у 1994–2001 рр.) зменшилась на 143,8 тис. осіб. Отже, демогеографічна ситуа-ція у Львівській області протягом останніх років зазнала суттєвих змін, визначивши не-гативні тенденції майже за всіма параметра-ми. Це зумовлено глибокою економічною і соціальною кризою, яка триває в області і в Україні загалом. Зменшення кількості насе-лення Львівської області відбулося за рахунок природного скорочення та від’ємного сальдо міграції.

Складовими відтворення населення є природний і механічний рух. Природний рух включає процеси народжуваності, смертності та природного приросту. Головним компо-нентом, що формує природний приріст насе-лення, є народжуваність.

У Львівській області цей показник ста-новить 9,2%, або 23569 осіб. Протягом остан-ніх років показник народжуваності змен-шується. Народжуваність у регіоні була і є більша серед сільського (9,5%), ніж серед міського (8,9%) населення. Це пояснюється тим, що в селах зберігається традиція багато-дітності і нижча частка розлучень, а також набагато менша міграційна рухомість жінок.

Другим основним компонентом при-родного руху населення є смертність. Коефі-цієнт смертності дорівнює 13,0%, або 33119 осіб. Порівняно з показниками смертності міського населення (11,2%), рівень смертно-сті є вищий серед сільського населення (15,6%), оскільки тут переважають особи старших вікових груп. На рівень смертності має вплив дитяча смертність, яка становить 12,3%. Найчастіше причиною дитячої смертності є вроджені вади, інфекційні та паразитичні хвороби. За останні роки, почи-наючи з 1996 р. до 2001 р., цей показник зменшився на 2,5%, що свідчить про покра-щення ситуації.

У результаті зменшення народжува-ності і збільшення смертності природний приріст на Львівщині, починаючи з 1994 р., став негативним. У 2001 р. природне скоро-чення дорівнювало – 3,8%, або – 9550 осіб. На формування негативного природного при-росту вплинула кризова соціально-еконо-мічна ситуація. Природний приріст населення у міській та сільській місцевості має суттєві відмінності. Природне зменшення населення у сільській місцевості розпочалось ще у 1991 р., а у міських поселеннях лише у 1997 р., і відповідно дорівнює – 2,3% і – 6,1% (2001 р.). Основною причиною цього є від-мінний віково-статевий склад серед міського і сільського населення.

Крім природного, на відтворення насе-лення Львівщини має вплив механічний рух населення. Починаючи з 1992 р., механічний приріст став від’ємним. У структурі зовніш-ніх міграцій 53,2% припадає на міждержавні і 46,8% на внутрішньодержавні міграції.

Механічне скорочення за рахунок міждержавної міграції у Львівській області у 2001р. складало – 1189 осіб (-0,5%) (число прибулих – 620 осіб (0,2%), вибулих – 1809 осіб (0,7%)). У міжрегіональній міграції ско-рочення населення дорівнює – 2108 осіб (-0,8%), число прибулих – 8434 особи (3,2%), число вибулих – 10542 особи (4,0%). Основ-ною причиною від’ємного приросту населен-ня за останні роки, починаючи з 1992–1993 рр. є соціально-економічна криза.

Найбільша маятникова міграція (що-денне доїжджання до місця праці або нав-чання) за чисельністю робітників, служ-бовців та учнів на 2001 р. була у Львові, Дрогобицькому та Сокальському районах. Отже, зміна умов відтворення населення може відбутися при покращенні економічного та соціального становища в регіоні.

Великий вплив на відтворення насе-лення має його віково-статевий склад, який показує співвідношення між особами певних вікових груп за статями. Для аналізу віково-статевого складу населення важливим є виділення трьох вікових груп:

1) до 15 р. – покоління дітей, або доро-бочого віку;

2) 15–54 (59) р. – покоління батьків, або робочого віку;

3) 55 (60) р. і більше – покоління прабатьків, або пенсійного віку.

Вікова структура населення Львівської області за переписом 2001р. є такою:

525,9 тис. осіб, або 20,2% – становить насе-лення молодшого від робочого віку;

1509,4 тис. осіб, або 57,9% – у робочому віці;

569,5 тис. осіб, або 21,9% – у пенсійному віці.

За міжпереписний період (1989–2001 рр.) питома вага дітей у загальній кіль-кості населення зменшилась на 3,8%, а осіб, старших за робочий вік, зросла на 2,5%. За цей період абсолютна кількість осіб у пенсійному віці зросла на 7,7%, тоді як за-гальна кількість населення області змен-шилась на 4,4%, що свідчить про подальше старіння населення.

Також за міжпереписний період у Львівській області не відбулося суттєвих змін у статевій структурі населення: кількість чоловіків становить 1245,1 тис. осіб, або 47,4% (1989 р. – 47,5%); жінок – 1381,4 тис. осіб, або 52,6% (1989 р. – 52,5%). На кожну тисячу жінок припадає 901 чоловік. Найви-щий цей показник у віковій групі 15–19 років – 1110 чоловіків. Починаючи з 35 років, він поступово зменшується: від 992 осіб у групі 35–40 років, до 227 осіб у групі 95–99 років.

За даними Всеукраїнського перепису населення, кількість чоловіків і жінок, які перебувають у шлюбі, склала 1266,8 тис. осіб. Серед чоловіків у віці 15 років і старших 28,1% тих, які ніколи не перебували у шлюбі, серед жінок – 18,9%.

Серед населення Львівської області помітна тенденція до підвищення його рівня освіти. За роки, що минули після перепису населення 1989 року, кількість осіб, які мають повну вищу освіту, зросла на 33,9%, а повну загальну середню освіту – на 27,8%. Підви-щення рівня освіти характерне для міського і для сільського населення, але суттєве зростання спостерігається саме серед сільсь-кого населення. Так, кількість осіб, які мали повну вищу освіту з розрахунку на 1000 осіб населення у віці 10 років і старші, збільши-лася порівняно з даними перепису 1989 року в містах на 26,3%, у селах – на 82,8%. Відпо-відну динаміку мав показник кількості осіб із повною загальною середньою освітою, підви-щення у містах склало 22,7%, у селах – 35,7%.

У період помітного зниження рівня життя велике значення має зайнятість насе-лення. Цей показник у 2001 р. у Львівській області сягнув 1123,7 тис. осіб (42,8% від всього населення). Чисельність зайнятих у Львівській області скоротилась порівняно з 1989 р. на 58,3 тис. осіб. Кількість зареєстро-ваних безробітних у 2001 р. становить 90,9 тис. осіб (6,1%), і тепер вона зменшується (у 2003 р. – 60,0 тис. осіб, або 4,0%). Тому в умовах економічної кризи, щоб забезпечити відносно вищий рівень життя населення в області, потрібно сформувати такий ринок праці, який відповідав би існуючому працересурсному потенціалу та забезпечував високу зайнятість населення.

За результатами Всеукраїнського пере-пису населення, кількість міського населення області склала 1558,7 тис. осіб (59,3%), сільського – 1067,8 тис. осіб (40,7%), в Україні відповідно – 67,2% і 32,8%. Серед районів області найбільш урбанізованим є Миколаївський, де частка міських жителів становить 48,7%. Найменше міського насе-лення у Дрогобицькому (8,1%), Стрийському (12,6%) та Пустомитівському (13,7%) райо-нах. На території Львівщини сформувалася моноцентрична Львівська агломерація та формується поліцентрична Дрогобицька агломерація.

Львівщина відноситься до регіонів України з високим ступенем національної однорідності населення. У національному складі населення області українці становлять 2471 тис. осіб, або 94,8% від загальної кількості населення (в Україні – 77,8%). За міжпереписний період абсолютна кількість українців зросла на 0,3%, а їх питома вага серед мешканців області на 4,4% (в Україні – на 5,1%). Найбільша їх питома вага (97,5% і більше) зосереджена у східних: Радехівсь-кому, Буському, Перемишлянському, Жида-чівському та південних: Сколівському і Турківському районах. Найменша питома вага українців (менше 90,0%) у центрі (Пустомитівський район) та південно-східно-му Дрогобицькому і Стрийському районах області. Серед етнічних меншин виділяються росіяни, поляки, білоруси та євреї.

Представники етнічних меншин прожи-вають здебільшого у Львові. Росіян нарахо-вується 92,6 тис. осіб (3,6% від населення Львівської області). Їхня питома вага у зага-льній чисельності населення за міжпере-писний період зменшилася на 3,6% (в Україні – на 4,8%). 64,6 тис. росіян мешкають у Льво-ві, що становить 8,9% від його населення.

Поляків налічується 18,9 тис. осіб (0,7% від всього населення). У Львові мешкає 6,4 тис. поляків. Значна частина їх проживає у сільській місцевості. На південному-заході області виділяється ареал їхнього сільського розселення. Це Мостиський район – 4,7 тис. (7,6% від загальної чисельності району), Самбірський – 1,3 тис. (1,7%) та Старосам-бірський район – 1,0 тис. (1,2%). У м. Самборі проживає 1,2 тис. осіб (3,3% від населення міста).

Білорусів у Львівській області є 5,4 тис. осіб (0,2% від всього населення). Здебільшого вони проживають у Львові – 3,1 тис. осіб (0,4%).

Євреїв налічується 2,2 тис. осіб (0,1% від всього населення). Абсолютна більшість їх переважно зосереджена у Львові – 1,9 тис. осіб.

За переписом населення 2001 року на Львівщині налічувалось 1930 населених пунк-тів, з них міських – 78 ( 43 міста і 35 селищ міського типу), сільських – 1852. Важливе значення для характеристики розміщення населення має його щільність. Щільність населення області – 120 осіб/км² (по Україні – 80 осіб/км²). Вища щільність населення тільки в Донецькій області (183 особи/км²). На Львівщині показник щільності населення коливається від 34 осіб/км² у Сколівському районі, до 136 осіб/км² у Миколаївському районі.

У перспективі на території Львівської області основними демогеографічними проб-лемами будуть: скорочення чисельності населення, викликане зменшенням народ-жуваності та зростанням смертності; Дефор-мація віково-статевого складу населення; вдосконалення обласної системи розселення.

Микола Назарук

Орися Турчинська

ПРИРОДООХОРОННІ ОБ’ЄКТИ ЛЬВІВЩИНИ І ВИВЧЕННЯ ЇХ У ШКІЛЬНОМУ КУРСІ ГЕОГРАФІЇ


Незалежна Україна у розбудові своєї державності орієнтується на основні принци-пи сталого розвитку, декларовані міжнарод-ним співтовариством на Конференції ООН з питань навколишнього середовища та розвит-ку, які передбачають збалансування потреб суспільства й можливостей природи. Тому зрозуміло, що визначальним чинником фор-мування світогляду, орієнтованого на безпеч-ний для довкілля розвиток, є якнайширша природоохоронна освіта з залученням усіх наявних можливостей.

Серед вчителів географії, екологів на-шого краю утвердилася цілком справедлива думка: природоохоронна освіта і виховання – єдиний послідовний процес, він має здійсню-ватися протягом усього життя людини на комплексній основі. Уже сьогодні для досяг-нення цієї мети використовують і офіційні установи освіти (дошкільні заклади, школи, ліцеї, гімназії, коледжі, вищі навчальні зак-лади, курси підвищення кваліфікації), інфор-маційні засоби (преса, радіо, телебачення, кіно, виставкова діяльність тощо).

Природоохоронна діяльність сприяє не тільки підготовці учнів до практичного вті-лення ідей, здобутих під час навчання, але й збагачує їх духовно, формує почуття єдності з природою, розвиває інстинкт відповідальності за свої вчинки, загартовує морально.

Важливим компонентом природоохо-ронної роботи є відвідування школярами природно-заповідних об’єктів свого краю у процесі вивчення географії. Це дає змогу учням ознайомитися з різними аспектами і підходами до природоохоронної справи. У школярів формуються мотиви необхідності і бажання, прагнення та інтерес до пізнання об’єктів, явищ живої природи і людини як природної істоти. Відвідуючи та вивчаючи природозаповідні об’єкти, діти розглядають наукові основи оптимізації взаємодії людини і суспільства з екологічними системами на базі ідей охорони природи, керованої ево-люції і перетворення біосфери в ноосферу.

Метою відвідування природно-запо-відних об’єктів під час вивчення географії є отримання знань про основні закономірності функціонування природних комплексів та глобальної біосфери, про роль живої природи у забезпеченні сприятливого стану довкілля та підвищення якості життя людей, а також формування розуміння внутрішньої етичної, естетичної, культурної цінності об’єктів жи-вої природи та закріплення такого розуміння у нормах повсякденної поведінки школярів і всього суспільства.

Відвідування учнями природозапо-відних об’єктів і участь у природоохоронних заходах, які проводяться на їхній території, формує у школярів відповідальне ставлення до природи. Саме тут забезпечується реаль-ний внесок школяра у справу охорони довкілля, він оволодіває нормами і правилами поведінки у природному середовищі.

Вивчення природи не тільки за підруч-ником, а й шляхом безпосереднього контакту з навколишнім середовищем виховує у школярів дбайливе ставлення до природи.

Вивчення природно-заповідних об’єктів краю дає усвідомлення того, що природа рід-ного краю становить першооснову прояву за-гальних закономірностей розвитку природи і суспільства в цілому, формує в учнів внут-рішню потребу любити свій край, зберігати і відстоювати його природу, приймати посиль-ну участь у вирішенні природоохоронних проблем.

“Пізнання природи, оволодіння знан-нями про неї ховає в собі ще не використані досі можливості для того, щоб знання форму-вали позиції людини – соціальні, моральні, естетичні, а ці позиції по суті і є світоглядом у дії. Природа – не тільки середовище навко-ло нас, а й всенародне добро й багатство, за яке кожний громадянин нашого суспільства відповідає” (В.О. Сухомлинський).

Розвиток екологічної освіти в установах природно – заповідного фонду визначено в Законі України “Про природно-заповідний фонд України”, що засвідчує їх статус як еколого-освітніх закладів. Положення “Про наукову діяльність заповідників і націо-нальних природних парків України” визначає схему отримання інформації від заповідників і національних природних парків щодо їх еколого-освітньої діяльності. Наступним кро-ком у розвитку і зміцненні нормативної бази у цій сфері стало “Положення про еколого-освітню діяльність заповідників і національ-них природних парків України”. Ці доку-менти містять норми про загальні принципи діяльності установ природно-заповідного фон-ду як осередків організації екологічної освіти та виховання, що мають на меті цілеспря-моване формування засад екологічної свідо-мості та поведінки, спрямованої на збереження та відновлення природної спадщини.

На сьогоднішній день у Львівській області функціонує 322 об’єкти та території природно-заповідного фонду різних рангів і категорій загальною площею майже 113 тис. га. Площа заповідного фонду становить 5,2% від площі області, що в середньому вище, ніж по Україні, але нижче від середньоєвро-пейського рівня (8-10%). Це такі об’єкти:

- природний заповідник – 1

- національні природні парки – 2

- регіональні ландшафтні парки – 3

- заказники – 38

- пам’ятки природи – 165

- дендрологічні парки – 2

- ботанічні сади – 3

- заповідні урочища – 48

- зоологічний парк – 1

- парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва – 59

Львівщина розміщена у 9-ти природ-но-географічних районах, серед яких: Роз-точчя, Карпати, Опілля. Саме тому перспек-тива розвитку заповідної справи головним чином повинна спрямовуватися на розширен-ня заповідних територій у кожному окремому комплексі.

Розточчя – один з найцікавіших фізико- географічних районів Європи, що характери-зується унікальними природними умовами, мальовничими ландшафтами, багатством лі-сового фонду, різноманіттям флори і фауни, цікавими печерними утвореннями.

Горбисте пасмо Розточчя простягається по території Львівської області (70 км) і Республіки Польща (110 км) смугою завшир-шки 18-20 км від міста Львова по території Яворівського і Жовківського районів до поль-ського міста Красьнік. Враховуючи важли-вість Розточчя у збереженні унікальних при-родних комплексів, тут створено два об’єкти найвищих категорій заповідності-природний заповідник “Розточчя” і національний при-родний парк “Яворівський”, а в майбутньому має бути створений біосферний заповідник.

Найбільшим об’єктом природно-запо-відного фонду на Розточчі є Яворівський національний парк площею 7078,6 га, ство-рений Указом Президента України від 4 лип-ня 1998 року, розкинутий на мальовничих пагорбах Головного Європейського вододілу, середні висоти рельєфу – 350 м, найвища точка Розточчя – г. Булава (397 м над рівнем моря). У парку росте понад тисячу видів рослин, з них 22 потребують охорони, а близь-ко 30 занесені до Червоної книги України (бе-ладонна звичайна, анемона лісова, лілія лісова, підсніжник звичайний). Територія покрита сосново-буково-дубовими лісами, грабовими дібровами, вільховими лісами на терасах р. Ве-рещиці. Тут зустрічаються козуля, благо-родний олень, куниця, норка, дика свиня, білка, лисиця, борсук, видра та інші.

Природний заповідник “Розточчя” (2080 га), створений постановою Ради Мі-ністрів УРСР від 5 жовтня 1984 року, унікаль-ний природний комплекс у межах фізико-географічного району “Розточчя”. Його тери-торією проходить східна межа Головного Європейського вододілу між басейнами Чор-ного і Балтійського морів. Територія в основ-ному зайнята мішаними, сосново-дубовими, грабово-дубовими та менше сосново-дубово-буковими лісами, а решта – лучно-болотними ценозами. На порівняно невеликій території тут співіснують понад тисячу видів вищих рослин, (26 з них занесені до Червоної книги), 132 види птахів, 33 види ссавців, (15 занесені до Червоної книги). У районі заповідника проходять межі ареалу бука лісового (пн.-с.) та сосни звичайної (пд.-с.), трапляються сте-пові елементи флори (осока низька, козиль-ник чорноплідний).

У 1999 році Указом Президента Украї-ни було створено національний природний парк “Сколівські Бескиди” площею 35684 га, який є найбільшим з об’єктів природно-заповідного фонду Львівської області. Його створено з метою збереження, відтворення та раціонального використання природних ланд-шафтів Карпат, що мають важливе природо-охоронне, естетичне, наукове, освітнє, рекреаційне значення. Він розташований у верхів’ях басейнів гірських річок Опір і Стрий в межах висот 600-1268 м. Найвища гора – Парашка (1268 м). У парку сформовані три висотні пояси: букових, буково-ялицевих та смереково-буково-ялицевих лісів. Корінні грабово-дубові ліси збереглися лише в околицях Сколе. У природній флорі парку є понад 600 видів судинних рослин, з яких 40 занесено до Червоної книги України. На тери-торії парку виявлено близько 30 лікувальних мінеральних джерел.

Не менш цікавою та різноманітною є й фауна НПП “Сколівські Бескиди”. Лише хребетних тут налічується близько 235 видів, у тому числі: ссавців близько 50 видів, птахів – 150, земноводних – 10, плазунів – 5 і риб –20 видів. Ще багатшою є фауна безхребетних, найпомітніші й найчисленніші з-поміж яких – комахи. З тварин, занесених до Червоної кни-ги України, у національному парку проживає 30 видів. Це ссавці: кутора мала, підковик малий, шировух європейський, нічниця довговуха, нориця водяна мала, горностай, борсук, видра річкова, кіт лісовий, рись, зубр; птахи: лелека чорний, орел-карлик, підорлики малий і великий, могильник, змієїд, беркут, лунь польовий, глухар, кроншнеп великий, пугач, сич волохатий, сова довгохвоста, соро-копуд сірий, королик червоноголовий, очере-тянка прудка; амфібії: тритони карпатський та альпійський, саламандра плямиста; риби: харіус європейський, вирезуб, чоп великий.

У зимовий період на території парку буває стабільний сніговий покрив, що робить його привабливим для гірськолижного спорту (Тисовець, Славськ).

Національний парк, розташований в центральній частині Бойківщини, має вагоме значення для збереження історико-культурної спадщини бойківського краю. Тут знаходя-ться цікаві історичні та архітектурні об’єкти, церкви, залишки оборонної давньоруської фортеці Тустань, долина з могилою кн. Свя-тослава, г. Маківка з могилами січових стрільців, г. Захара Беркута та інші.

Рекреаційний потенціал “Сколівського Бескиду” дозволяє розглядати екотуризм, як один з перспективних напрямів економіки. На території парку діє понад 40 туристичних і оздоровчих об’єктів різного призначення, але його потенційні можливості дозволяють у декілька разів збільшити їхню кількість.

На території Львівщини знаходяться три регіональні ландшафтні парки: “Верхньо-дністровські Бескиди”, “Надсянський” та “Знесіння”.

“Верхньодністровські Бескиди” (8356 га) розташовані у Старосамбірському районі. Для них характерні мальовничі гірські ландшафти. На території парку збереглися вікові букові та ялицево-букові ліси природного походження. Парк має важливе рекреаційне значення.

Парк “Надсянський” (19428 га) розта-шований у районі Стрийсько-Сянської Верхо-вини Турківського району. Парк охоплює верхів’я р. Сяну. В районі багата флора і фауна. Найвища вершина парку – гора Бучок (950 м). Природні, корінні букові та ялицево-букові ліси збереглися лише на найвищих вершинах. У 1998 р. комісією ЮНЕСКО прийнято рішення про включення території Надсянського регіонального ландшафтного парку до складу міжнародного Польсько-Словацько-Українського біосферного заповід-ника ”Східні Карпати”, внесеного до все-світнього реєстру біосферних заповідників.

Регіональний ландшафтний парк “Знесіння” (312 га) розташований в межах Львова на північно-східній його околиці. Територія парку займає північно-західну відрогу Подільського уступу – виразної межі між височиною Поділля та низиною Малого Полісся. Цінність височини полягає в тому, що вона розташована на межі кількох прородно-географічних районів: Південного Розточчя, Львівського Опілля, Давидівського пасма, Грядового Побужжя. На території парку можна знайти рідкісну степову рослин-ність, вкриті лісом пагорби, мальовничі долини із ставками і потоками. На території РЛП “Знесіння” знаходиться музей народної архітектури “Шевченківський гай”, сліди древньоруських городищ, храмів, монастирів. Функціонування такого об’єкту як “Знесіння” дає добру нагоду опрацювати методи збере-ження ресурсів довкілля в умовах великих сучасних міст. У перспективі РЛП ”Знесіння” має бути включений до біосферного запо-відника “Розточчя”.

На території Яворівського району особ-ливої уваги заслуговує орнітологічний заказник місцевого значення “Чолгинський”, створений 1997 року на базі технологічних відстійників ДГХТ “Яворівсірка”(820 га). Тут у період міграції зосереджується від 3 тис. до 10 тис. особин птахів. Серед них було вияв-лено 14-22 види птахів, занесених до Черво-ної книги України.

На території міста Львова знаходиться три об’єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення загальною пло-щею 81,7 га (ботанічні сади Львівського національного університету ім. І. Франка та Українського державного лісотехнічного уні-верситету, пам’ятка садово-паркового ми-стецтва “Стрийський парк”) та 13 об’єктів природно-заповідного фонду місцевого зна-чення загальною площею 602,7 га, до складу яких включено регіональний ландшафтний парк “Знесіння” (312 га), лісопарк “Погу-лянка” (100,3 га), ботанічний сад Львівського медичного університету (1,5 га), 2 геологічні пам’ятки природи – Медова печера (1,2 га) і “Кортулюва” гора (21,4 га), 8 парків – пам’я-ток садово-паркового мистецтва (166,3 га). Окрім цього, у місті під охороною знаходи-ться 18 ботанічних пам’яток природи (пере-важно це рідкісні дерева: магнолії, платани, скомпія, гінкго, тис ягідний та інші). В основ-ному ботанічні пам’ятки зосереджені у райо-нах старої забудови( вулиці Труша, Мушака, Котляревського та інші). Загалом, площа природно-заповідного фонду на території міста становить близько 16% від міської зеленої зони та 4% – від загальної площі міста.

У межах міста виявлено 26 видів рослин, які занесені до “Червоної книги України”. Загальна кількість видів вищих рослин у Львові становить 988, з яких лише 17% – аборигенні види.

На природоохоронні об’єкти покла-дається виконання таких завдань:

• збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об’єктів;
  
• створення умов для ефективного туризму та відпочинку;
  
• рекреаційна діяльність у природних умовах;
  
• сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.
  

Проведенню навчальних екскурсій з географії на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду сприяє ціла низка обста-вин, зокрема:

• наявність висококваліфікованих спеціа-лістів, які добре знають природні умови регіону і продоохоронні завдання;
  
• наявність відповідної бази (екологічні стежки, різноманітний прородоохоронний матеріал);
  
• організація і проведення лекцій, бесід, екскурсій школярами;
  
• надання методичної допомоги школам, дитячим таборам.
  

Сьогодні актуальним є залучення шко-лярів до активного процесу охорони природи, особливо в регіонах розміщення природно-заповідних об’єктів та пам’яток природи. Вдалим заходом щодо поширення еколо-гічних знань може бути залучення школярів до проведення природоохоронних акцій, таких як День Довкілля (третя субота квітня), Міжнародний день Землі (22 квітня). Все-світній день навколишнього середовища (5 червня), День зустрічі птахів (1 квітня), “Марш парків” (3-4 тиждень квітня).

Проведення еколого-просвітницьких за-ходів на базі об’єктів природно-заповідного фонду дозволяє надзвичайно ефективно впли-вати на світогляд школярів, використовуючи інформаційний та емоційний впливи.

Безпосередній контакт із природою – це елемент виховання зацікавленості, розвитку системного та логічного мислення, творчого світосприйняття і критичного аналізу. Тому організація екологічних (навчальних) стежок – це перспективна форма природоохоронної освіти. Основними завданнями екологічної стежки є:

• ознайомлення відвідувачів з об’єктами жи-вої та неживої природи;
  
• визначення та проведення на відповідних зупинках теоретичних та практичних за-нять, конкретної природоохоронної роботи;
  
• пропагування природоохоронних заходів, інформування про наявні на розробленому маршруті види рослин, пам’ятки природи, культури, привернення уваги до об’єктів антропогенного ландшафту, рекреаційних зон та інших об’єктів природної спадщини. Заслуговують на увагу екологічні стежини Заболоцівської СЗШ Бродівського р-ну, Грушівської СЗШ Дрогобицького р-ну, Білокамінської СЗШ Золочівського р-ну, Пеняківської СЗШ Бродівського р-ну, Забірківської СЗШ Жовківського р-ну.
  

Вивчення природоохоронних об’єктів необхідна складова реалізації програми шкільного курсу географії (Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Географія 5-11 класи. К.: Шкільний світ, 2001). Особлива увага приділяється цьому питанню у 5 кл. при вивченні тем: “Взаємодія людини і природи”, “Охорона природи”; у 6 кл. при вивченні теми: “Природа і населення своєї місцевості”; у 7 кл. при вивченні теми: “Земля – наш спільний дім”, у 8 і 9 кл. при вивченні тем: “Природні комплекси Укра-їни”; “Використання природних умов і при-родних ресурсів та їх охорона”; “При-родоохоронні території”; “Проблеми раціо-нального використання і охорони природних умов і ресурсів Львівської області”; у 9 кл. при вивченні теми: “Глобальні проблеми людства та їх прояв на території України”; у 10 кл. при вивченні теми: “Взаємодія суспіль-ства і природи. Світові природні ресурси”.

Акції і заходи, проведені та органі-зовані на природо-заповідних територіях, займають вагоме місце у розвитку пізна-вальних здібностей з географії. Вони повинні координуватися з навчальними програмами і об’єднуватися в єдиний план природо-охоронної освіти і виховання, який виступає складовою частиною навчально-виховної роботи в школі.