Geum.ru

Cols=2 gutter=24> 2005/№2 Засновники

Вид материалаДиплом

Содержание


Олекса-Мирон Біланюк –
Степан Прокопович Тимошенко
Роман Михайлович Цегельський
Зіновій-Володимир Храпливий
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Література


1. Андрієнко Т., Онищенко В. Роль природно-заповідних територій в охороні біорізноманіття //Рідна природа.– №3. – 2003. – С. 19-21.

2. Закон України “Про природно-заповідний фонд України”. 16.06.92. №2456–ХV. Відомості Верховної Ради, 1993. – № 10.

3. Крижановська О., Петрович О. Установи природно-заповідного фонду як осередки екологічної освіти та виховання //Рідна природа. – №3. – 2003. – С. 14-17.

4. Львівський регіон. Екологічна ситуація. Тенденції розвитку. Перспективи. //Рідна природа. – №9. – 2003. – С. 9-79.

5. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Географія 5-11 класи. – К: Шкільний світ, 2001.

6. Стойко С. М. Система охорони природи у верхів’ї басейну Дністра. – Львів, 2004.





Віра Шаромова

До відзначення 2005 року –

Міжнародного року фізики


Ми можемо пишатися такими співвітчизниками

2005 рік за рішенням Генеральної конференції ЮНЕСКО оголошено Міжнарод-ним роком фізики. Міністерство освіти і нау-ки України розпорядженням № 104-р від 22.07.2004 р. рекомендує провести у навчаль-них закладах заходи на відзначення Міжна-родного року фізики та 100-річчя від дня народження відомого українського астронома Сергія Всехсвятського (23 травня 2005 року).

Цей фактор дає широкі можливості вчи-телю для використання гуманістичного та українознавчого аспектів викладання фізики як на уроках, так і в процесі позакласної роботи. Ознайомлення учнів з історією роз-витку фізики, з життям, науковою і громад-ською діяльністю видатних вчених минулого і сучасності, знання громадянської позиції окремих вчених є дієвим засобом виховання високої моральності і духовності, формуван-ня світогляду особистості, сприяє розвитку інтересу учнів до предмета. Та й ефективність засвоєння знань, безумовно, буде вищою, якщо вивчення відповідного навчального матеріалу (явищ, законів, теорій тощо) буде “прив’язане” до конкретних історичних осіб, розкриття цікавих фактів з їхнього життя, обставин, за яких ці відкриття здійснювались. У цьому випадку відповідні знання міцніше закріпляться у свідомості учнів.

Виконуючи програму “Внесок украї-нських фізиків та астрономів у світову науку”, обласна творча група вчителів фізики розробила чимало методичних матеріалів, які може використати вчитель фізики для набут-тя ним конкретних знань з історії фізики, необхідних для реалізації дидактичного принципу історизму, зокрема, його украї-нознавчого аспекту, який довший час зали-шався нерозкритим як у підручниках, так і в методичній літературі.

В останні роки стараннями окремих дослідників і подвижників почалось поступо-ве повернення незаслужено замовчуваних та нерідко змушених працювати поза межами України видатних учених світової величини. Повертаються імена, що їх більшовицький режим свідомо вилучив з енциклопедичних видань, шкільних, інститутських та універси-тетських підручників [2].

Нині відрадно констатувати, що як у шкільній програмі з фізики, так і у нових підручниках, передбачено вивчення україно-знавчих питань, вміщено короткі біографічні відомості про окремих світочів української науки, зокрема: Івана Пулюя, Юрія Кондра-тюка (Олександра Шаргея), Олександра Сма-кулу, Жоржа (Григорія) Шарпака (лауреата Нобелівської премії). Однак, цим не можна обмежуватись.

Відзначення Міжнародного року фізики розкриває широкі можливості вчителеві по-повнити знання учнів про внесок у розвиток фізики наших співвітчизників. Адже, як ска-зав видатний сучасний фізик українського походження Олекса Біланюк: “Найціннішими скарбами людства є його інтелектуальні та ду-ховні надбання. Причинитися до цих надбань є найшляхетнішим стремлінням людини” [7].

З цією метою вчителям фізики та астро-номії пропонуємо звернутись до календаря, укладеного автором цієї статті “Ювілейні дати українських учених-фізиків на 2005 рік” [10], який допоможе визначитись у персо-наліях видатних фізиків і астрономів, ювілей-ні дати яких відзначаються у цьому році.

Так, 20 червня 2005 року минає 100 років з дня народження видатного українського астро-нома Сергія Костянтиновича Всехсвятського.

Всехсвятський С.К. (20.06.1905–1984) – відомий астроном, професор, доктор фізико-математичних наук. Народився у Москві. Закінчив Московський університет (1925), 1924–1935 рр. – науковий співробітник Астрофізичного інституту (нині Державний астрономічний інститут ім. П. К. Штерн-берга); 1935–1939 рр. – співробітник, заступ-ник директора Пулковської обсерваторії (Росія); 1939–1981рр. – професор, зав. кафед-ри астрономії Київського університету.

Основні наукові праці стосуються фізики комет, Сонця і сонячної активності, проблем космогонії. Опрацював низку нових питань механічної теорії комет, довів швидку дезінтеграцію періодичних комет.

На основі вивчення сонячної корони за спостереженнями під час затемнень виявив існування протяжних корональних потоків (надалі названих “сонячним вітром”), які спричиняють магнітні бурі та збурення в іоносфері Землі. Разом зі своїми учнями розробив (1955) теорію динамічної корони Сонця. На новій основі розвинув гіпотезу Ж. Л. Лагранжа про викиди комет та інших малих тіл з поверхонь планет та їхніх супут-ників (1932). У 1958–1974 рр. підготував і опублікував фундаментальну працю “Фізичні характеристики комет”, в якій вміщено істо-рію всіх комет з найдавніших часів до 1971 року, вказано їх орбіти, зведення даних спостережень, перший у світі каталог абсо-лютних величин комет.

У 1960 році висунув гіпотезу про існування кільця навколо Юпітера, а згодом у 1979 році воно було виявлене американським космічним апаратом “Вояджер-1”.

У низці робіт вказав на вплив планет на розвиток сонячної активності. Співавтор колективної праці “Проблеми сучасної космо-гонії” (1969). Автор книги “Природа та по-ходження комет і метеорної речовини” (1967).

У 1974 році отримав премію Р. А. Бре-діхіна, у 1979 році його було нагороджено медаллю астрономічної ради АН СРСР “За виявлення нових астрономічних об’єктів” та медаллю ім. Ю. Гагаріна.

Іменем Всехсвятського названо нову планету № 2721 [5,6].

Принагідно варто звернути увагу учнів на ювілейну дату – 555 років від дня на-родження відомого у світі астронома, доктора філософії і медицини, ректора Болонського університету (Італія), нашого земляка Юрія Дрогобича (Котермака), уродженця м. Дрогобича. Використайте методичну розроб-ку – сценарій вечора-присвяти “Дрого-бицький звіздар”, автори: Возна О.І., Шаро-мова В.Р. [Фізика, 2004. – №15], який можна провести упродовж року в будь-який час, оскільки точна дата (місяць, число) народ-ження Юрія Дрогобича не збереглась.

9 вересня цього року минає 105 років від дня народження Олександра Смакули – надзвичайно цікавої постаті у науці, родом з Тернопілля, людини, якій нинішнє покоління повинно бути вдячним. Адже вся сучасна оптична техніка, де використовуються лінзи, була удосконалена завдяки відкриттю явища просвітлення оптики, здійсненого Олександ-ром Смакулою. [Методична розробка конфе-ренції старшокласників на тему “Олександр Смакула – автор відкриття століття” надру-кована у журналі “Педагогічна думка”] [11].

У квітні в газеті “Фізика” № 8 вийшла стаття про Бориса Грабовського, (сина видат-ного українського поета Павла Грабовського) “Син поета – творець електронного телеба-чення” – методична розробка конференції старшокласників, підготована у співавторстві з вчителями-методистами м. Львова Нечай О.І. (Військовий ліцей ім. Героїв Крут) та Чайки О.І. (СЗШ I-III ст. № 23) [20].

У січні 2003 року у Львові відбулась наукова конференція до 100-річчя від дня народження Остапа Стасіва, який народився у с. Борщовичі поблизу Львова, видатного кристалографа, засновника і директора Інсти-туту кристалофізики у Берліні. У Борщови-цькій СЗШ I-III ст. Пустомитівського району було проведено позакласний захід “Я тут народився …І за 100 років знову тут” (сце-нарій якого опубліковано в газеті “Фізика” №35, 2003.).

На допомогу вчителю пропонуємо довідниковий матеріал про видатних украї-нських фізиків та астрономів, творців фізич-ної науки, які своїми науковими доробками справили величезну стимулюючу дію на розвиток світової науки і техніки. Їх об’єднувало свого часу Наукове Товариство ім. Т. Шевченка (НТШ), що, як відомо, відно-вило свою діяльність 21 жовтня 1989 року у Львові.

Підготовано методичну розробку кон-ференції старшокласників на тему: “Наукове Товариство ім. Шевченка – феномен украї-нської науки”. Подаємо (у додатку) дещо розширену інформацію про сподвижників фізичної науки, які досягли широкого міжнародного визнання, працюючи у провід-них наукових центрах світу, були і є активними членами НТШ. Це, зокрема:
  • Роман Цегельський (1882–1956), професор Львівського державного університету, один із засновників товариства “Просвіта”;
  • Зіновій-Володимира Храпливий (1904–1983), відомий фізик-теоретик, професор Львівського університету, пізніше, з 1948 року – професор фізики в університеті Сент-Луїс (США);
  • Степан Тимошенко (1878–1972), видатний вчений-механік, академік, професор Каліфорнійського університету (США), член Академій Наук багатьох країн світу;
  • Іван Фешенко-Чопівський (1884–1949), професор, найвидатніший металознавець європейського континенту;
  • Олекса-Мирон Біланюк (н.15.12.1926), професор Свартморського коледжу, дійсний член НТШ, президент Української Вільної Академії Наук США.


Додаток


Іван Фещенко-Чопівський – видатний фахівець в галузі фізики та хімії металів, громадський діяч, учений-новатор. Народився 20 січня 1884 року в місті Чуднові на Житомирщині у сім’ї поштового службовця. Втративши в ранньому віці батька, майбутній вчений переїжджає разом з матір’ю з Чуднова до Житомира, де навчається у гімназії. Після її закінчення у 1903 році вступає на хімічний факультет Київської політехніки, у 1907 році отримує диплом інженера-металурга і зали-шається працювати у цьому інституті. У 1913 році вчений їде у дворічне відрядження до Німеччини, Франції, Італії з метою закінчення науково-дослідницької роботи. У Німеччині його застає Перша світова війна, яка дещо змінила його плани. Він повертається до Києва і працює асистентом кафедри неорга-нічної технології Київської політехніки. З лютого 1918 року і до 15 серпня 1921 року займається активною політичною діяльністю, це надзвичайно цікавий державотворчий етап у житті Фещенка-Чопівського. Це період його діяльності у трьох урядах. У 1917 році його обирають членом Центральної Ради, де він завдяки своїй діловитості та економічно-господарським знанням був призначений керівником Промислового департаменту Генерального секретаріату промисловості і торгівлі. У 1918 році його призначають на пост міністра промисловості і торгівлі у державному кабінеті УНР. У добу Директорії Іван Фещенко-Чопівський – заступник мініст-ра народного господарства, а з лютого 1919 року – міністр і заступник прем’єр-міністра. В одному з томів Записок Львівського НТШ (членом якого він був з 1926 року) розкри-вається образ Івана Фещенка-Чопівського як безкомпромісного патріота, талановитого парламентського лідера, що вміло проводив і підтримував ідею державності в умовах багатопартійного розмаїття ради.

У 1922 році Фещенко-Чопівський по-вертається до наукової роботи і очолює новостворену кафедру металографії та загальної металургії Гірничої академії у Кракові, яка згодом перетвориться у нау-ковий інститут металургії та термічної оброб-ки при цій же академії. У центрі уваги вчено-го – проблема дифузії різних елементів у залізі, нікелі, кобальті, міді, яку він вивчав методом поверхневого насичення. У 1927 році за ці праці Фещенко-Чопівський отримує у Варшавській політехніці докторський сту-пінь, а в 1931 році – звання професора Краків-ської гірничої академії.

У 1933 році його обирають членом-кореспондентом Польської академії наук. У 1930–1939 рр. Фещенко-Чопівський очолює польські наукові делегації на міжнародних металургійних конгресах у Бельгії, Німеч-чині, Франції, Англії, Швеції. Він дійсний член низки зарубіжних наукових металур-гійних товариств Англії, США, Німеччини.

Друга світова війна перервала велику творчу діяльність вченого. У березні 1945 року за активну суспільно-громадську діяль-ність Івана Фещенка-Чопівського заарешто-вують у м. Катовіце (Польща) і засилають до сталінського концтабору, де 2 вересня 1952 року він помер. Так трагічно обірвалося життя видатного європейського вченого та державного діяча нової України.

Іван Фещенко-Чопівський постає перед нами як один із найвидатніших металознавців європейського континенту. Він – автор близь-ко 140 наукових праць, опублікованих німе-цькою, польською, французькою, російською та англійською мовами, з проблем дифузії, впливу деформації на властивості металів та сплавів, хіміко-термічної та термічної оброб-ки, легування сталей та їх механічних власти-востей. Фещенко-Чопівський – автор тритом-ної монографії “Металознавство”.





Олекса-Мирон Біланюк – відомий американський вчений українського по-ходження, професор, дійсний член НТШ, іноземний член АН України, рідкісний у наш час науковець, який має наукові досягнення світового рівня у галузі як експери-ментальної, так і теоретичної фізики. Його експериментальні дослідження стосуються ядерної фізики і присвячені вивченню меха-нізмів ядерних реакцій і структури атомних ядер. В галузі теоретичної фізики важливою є його гіпотеза про існування частинок, так званих тахіонів, швидших від світла (що не суперечить теорії відносності), яку він обґрунтував спільно з індійськими фізиками Сударшаном та Дешпанде. Проблема існу-вання цих частинок залишається однією із найцікавіших та інтригуючих у сучасній фізиці. Олекса-Мирон Біланюк народився 15 грудня 1926 року у селі Тарнавка поблизу Риманова на Лемківщині в родині педагога. Його батько Петро Біланюк здобув освіту та науковий ступінь доктора фізичної географії у Карловому університеті (Прага), працював викладачем у різних навчальних закладах, у передвоєнні роки – у Львові. Тут Олекса закінчив шість класів, однак вступити до гімназії завадила Друга світова війна. Не оминула юнака примусова праця у Німеччині, пізніше табір для переміщених осіб, але доля усміхнулась йому. Восени 1945 року підрозділ ООН відкрив у Мюнхені (Німеч-чина) Університет і курси для переміщених осіб, куди потрапив і Олекса Біланюк, де досить добре опанував англійську мову, що відкрило йому широкі можливості для здобуття освіти. Наполегливість у самоосвіті й опануванні іноземних мов (нині він вільно володіє сімома європейськими мовами) дало змогу Олексі успішно навчатись у Лювенсь-кому університеті (Бельгія) і Мічиганському університеті (США), де він отримав ступінь доктора філософії (1957) як фахівець у ядерній фізиці. Саме у цій ділянці йому вдалось провести важливий комплекс досліджень у провідних наукових центрах Європи (Франція, Італія, Україна) та лабо-раторіях Мічиганського і Рочестерського університетів (США). Зокрема, разом з фран-цузькими колегами у 1980 році він здійснив одну з перших гіперядерних реакцій, у якій взаємодіяли не лише нуклони в ядрах, але й кварки в нуклонах. В Інституті ядерних досліджень у Києві професор Олекса-Мирон Біланюк провів дослідження ролі альфа-частинок у структурі ядер (1976), за які був відзначений премією імені К. Д. Синельникова.

Наукові дослідження світового рівня він успішно поєднує з викладацькою діяль-ністю у Свартморському коледжі біля Філадельфії (США). Активно і натхненно працює Олекса-Мирон Біланюк на гро-мадській ниві української діаспори. Протягом тривалого часу він є чільним діячем НТШ та президентом Української Вільної Академії Наук (США). Завдяки його ініціативі і наполегливості УВАН видала збірку науко-вих праць всесвітньо відомого українського математика Михайла Кравчука.

На запрошення фізичної комісії НТШ і Львівського національного університету 21 травня 2002 року на фізичному факультеті професор Олекса-Мирон Біланюк виголосив доповідь, присвячену 40-річчю концепції тахіонів, сприйняту з великим інтересом, а видавництво “Євросвіт” (Львів) здійснило видання вибраних праць Біланюка про гіпоте-зу тахіонів мовою оригіналів (англійською, французькою, італійською, українською, російською). (Тахіони. Вибрані публікації до 40-річчя тахіонової гіпотези. Львів: Євро-світ, 2002)

Олекса-Мирон Біланюк – людина ши-рокої ерудиції та різноманітних зацікавлень. Улюбленим його спортом є летунство, зокре-ма, планеризм. У США він має права професійного пілота та інструктора з польотів планерами й одномоторними літаками. Його всебічну підтримку відчувають члени фізичної комісії НТШ упродовж усіх років своєї діяльності.

Особлива глибина й змістовність притаманні його науково-популярним стат-тям, що впродовж останніх років регулярно з’являються на сторінках відомого українсь-кого журналу “Світ фізики” видавництва “Євросвіт” (Львів), членом редколегії якого є і Олекса-Мирон Біланюк.





Степан Прокопович Тимошенко – один із фундаторів Української Академії Наук, завідувач кафедри опору матеріалів і декан Київського політехнічного інституту, почесний професор багатьох університетів світу, видатний вчений-механік, геній інженерної справи, сподвижник Володимира Вернадського та Миколи Василенка, видат-ний український вчений XX століття. Наро-дився С. П. Тимошенко у селі Шпотівка, що на території сучасного Конотопського району Сумської області 23 грудня 1878 року в сім’ї землеміра. Батько його походив з кріпацької родини та отримав початкову освіту в поміщицькому домі. Закінчив у Харкові за два роки курси землемірів, а мати закінчила жіночу гімназію у Києві. Степан був старшим сином у сім’ї. Він здобував освіту спочатку вдома, а в 1889 році вступив у Роменське училище. Навчаючись тут, завжди був найкращим учнем. Після закінчення училища у 1896 році вступає до Шляхового інституту в Петербурзі, одного з найкращих вищих нав-чальних закладів Російської імперії, де готу-вали фахівців з проектування і будівництва шляхових мостів. Після успішного завер-шення навчання у 1900 році та проходження військової служби працює у механічних лабораторіях Шляхового та Політехнічного інститутів Петербурга. Там він проводив заняття з опору матеріалів та теоретичної ме-ханіки. Степан Тимошенко займався науко-вими дослідженнями і отримував цікаві результати. Це дозволило молодому вченому очолити кафедру опору матеріалів у Київському політехнічному інституті, а на початку 1909–1910 н.р. його було обрано деканом інженерно-будівельного факультету. У серпні 1911 року Тимошенко переїжджає до Петербурга, де стає професором Шляхо-вого, а згодом Політехнічного та Електро-технічного інститутів. Його було звільнено з Київської політехніки у зв’язку з протестом проти реакційного Столипінського цирку-ляра. До Києва він повернувся наприкінці 1917 року і був призначений членом комісії з організації Української Академії наук, невдовзі став академіком УАН. Восени 1918 року очолив інститут механіки. Емігрував у 1920 році у Югославію, де очолив кафедру опору матеріалів у Загребській політехніці. З 1922 року С. Тимошенко працює співро-бітником американської фірми, консультує, читає курс лекцій для інженерів фірми з теорії пружності та опору матеріалів. 1 червня 1923 року його обирають дійсним членом НТШ. У 1923 році Тимошенко повертається до викла-дацької роботи в галузі механіки у Мічи-ганському університеті. З вересня 1936 року Степан Тимошенко – професор Каліфорнійсь-кого університету у Стенфорді. У 1954 році припинив викладацьку роботу і зайнявся перевиданням своїх книг.

Тимошенко був членом Академій Наук багатьох країн світу, ряд вищих навчальних закладів присудили йому звання почесного доктора наук. За величезні заслуги в інже-нерній справі Степан Тимошенко неоднора-зово був відзначений різноманітними премія-ми та нагородами. Перелік їх зайняв би у нас не одну сторінку. Це справді геніальна постать у науці. А чи відвідував Степан Прокопович Тимошенко коли-небудь Украї-ну, чи за своє життя був у Радянському Союзі? Так, Степан Тимошенко був у Радянському Союзі двічі, 1958 і 1967 року. Приїздив на наукові симпозіуми. Першого разу побував у Львові, Харкові, Києві, Москві, Ленінграді. (Тут він востаннє зустрічався з Абрамом Йоффе – давнім товаришем дитинства, вони навчалися разом в Роменському реальному училищі.) За других відвідин побував у Ромнах, був у Києві, Москві, Ленінграді.

Не виключено, що, приймаючи рішення свого часу залишити рідну землю, він мріяв про своє повернення додому. Але доля розпорядилася інакше. Останні роки Степан Тимошенко провів у Німеччині, у місті Вупперталі, де мешкала його донька. Тут на 94-тому році життя, 29 травня 1972 року перестало битися його серце. Його прах похований у могилі дружини в американсь-кому місті Паль Альто. Варто відзначити, що посібники С. Тимошенка “Курс опору мате-ріалів” (1911) і “Курс теорії пружності” (1914–1916) стали класичними. В Америці вийшла його “Теорія коливань в інженерній справі”. Багато в чому рішенню Тимошенка виїхати за кордон сприяла позиція двох його братів. Менший брат Володимир Тимошенко – визначний український економіст, дійсний член НТШ і УВАН. Закінчив інститут кому-нікацій та економіки відділу Політехніки в Петербурзі 1911 року. 1917 року переїхав на Україну, був економічним консультантом українських урядів, 1919 року – економічний радник української дипломатичної місії на світовій конференції в Парижі. З 1922 року професор УГА та УВУ в Празі. Одержавши стипендію Рокфеллера, поїхав 1926 року на навчання в США. Докторат з економіки – у Корнельському університеті. До 1934 року викладав економічні науки в Мічиганському університеті. 1934–1936 рр. – науковий до-радник у Корнельському університеті. 1934–1935 рр. – науковий дорадник у Вашингтон-ському університеті. У 1936-1950 рр. – науко-вий дорадник у Вашингтонському міні-стерстві. Тимошенко – автор понад 50 науко-вих праць. Помер 1965 року в Менло-Парк (Каліфорнія).

Другий брат, Сергій, був архітектором і політичним діячем. Під час навчання він був активним діячем Української Студентської Громади. Після закінчення інституту працю-вав у Ковелі, Києві, Харкові (будував будин-ки в українському стилі). З початком рево-люції 1917 року – член Центральної Ради, лідерами якої були Винниченко, Петлюра, Антонович, Юркевич та інші. 1919–1920 рр. – міністр шляхів. 1922–1923 рр. – будував церкви в передмістях Львова. У 1924–1929 рр. – професор Української Господарсь-кої академії в Подєбрадах, 1930–1939 рр. – у Луцьку, головний архітектор на Волині, активний діяч Волинського Українського об’єднання: перший голова Товариства імені Петра Могили, заснованого 1931 року з метою поширення релігійної освіти. З 1946 року – у США, де і помер 1950 року. Ось такими були три брати Тимошенки, якими могла б гордитися будь-яка нація.

Три обдарування, три долі, три втрати для України з однієї лише родини. Усіх їх прийняла у своє лоно чужа американська земля, а серце кожного належало Україні. Згадавши, пам’ятаймо сподвижників украї-нської культури, до яких належать три брати з роду Тимошенків.





Роман Михайлович Цегельський – професор, доктор філософії, фізик, вчений і педагог, дійсний член НТШ (1914).

Народився 12 липня 1882 року у мальовничому містечку Кам’янці Струми-ловій (сьогодні Кам’янка-Бузька Львівської області). Його батько Михайло походив з давньої родини Цегельських. Національна свідомість у родині та матеріальний статок сприяли тому, що всі діти здобули вищу осві-ту, посіли помітні становища у суспільстві. Старший брат Лонгин Цегельський був міністром уряду ЗУНР. Роман вчився в українській академічній гімназії у Львові, яку закінчив з відзнакою. Це дало йому змогу у 1900 році без проблем вступити до Львівського університету на математично-природниче відділення філософського фа-культету. Цісарська влада давала значні переваги польським студентам над украї-нцями, тому атмосфера в університеті була неспокійна. Після того, як було вбито двох українських студентів, багато студентів-укра-їнців на знак протесту покинули Львівський університет і перевелися в інші європейські вузи, де їх радо приймали. Роман Цегель-ський, провчившись два семестри, перевівся спочатку до Праги, а згодом у Чернівці, де слухав курси фізики, математики, хімії, педагогіки. Чернівецький університет закін-чив у 1904 році, одержавши диплом з відзна-кою. Після закінчення університету працював учителем в української гімназії в Тернополі. Згодом повернувся до Чернівців, де працював у вчительській семінарії, маючи можливість частково працювати у Чернівецькому уні-верситеті і займатись науковою діяльністю. У 1911 році Чернівецький університет присвоїв Роману Цегельському звання доктора філо-софських наук.

18 березня 1914 року Наукове това-риство імені Т. Шевченка обрало його своїм дійсним членом, де він плідно працював, у тому числі 16 років дійсним членом управ-ління та понад 12 років секретарем. Під час Першої світової війни Роман Цегельський емігрував з родиною до Відня, де читав лекції в третій державній семінарії, що евакую-валась зі Львова.

Після війни у 1918 році повернувся до Чернівців, де був членом Національної Ради, яка проголосила злуку Буковини з Галичиною у Західно-Українській Народній Республіці. Після того, як румуни зайняли Чернівці, на основі договору ЗУНР з румунським урядом про обмін 150 родин, Цегельські повернулися до Львова. Міністерство освіти ЗУНР скеровує доктора Цегельського у Тернопіль. Коли поля-ки зайняли Галичину, він остаточно повертає-ться до Львова, де бере активну участь в організації Українського “таємного універси-тету”, в якому завідує кафедрою та читає курс експериментальної фізики (1919–1925).

До початку Другої світової війни працює в різних педагогічних закладах. Пара-лельно доктор Роман Цегельський працює у математично-природописно-лікарській секції НТШ, цікавиться проблемами експеримен-тальної фізики, теорії відносності та впоряд-кування наукової термінології. Свої праці друкує у “Віснику НТШ” та в інших журна-лах. Це, зокрема, оглядові статті “Іван Пулюй як науковий дослідник”. Більшість його нау-ково-популярних праць (близько 25) опублі-ковано у “Літературно-науковому віснику”, що виходив у Львові. Він також був автором трьох шкільних підручників. Доктор Роман Цегельський брав участь у наукових з’їздах і конференціях від імені НТШ. З розпуском НТШ у 1939 році відбулися зміни у творчому житті Романа Цегельського, наукових праць майже не пише, він зосереджується головно на педагогічній роботі. З січня 1940 року його, як доктора філософії та дійсного члена НТШ, запрошують на посаду професора та керівника кафедри фізики і математики у Львіський педагогічний інститут та за сумі-сництвом в. о. професора фізики у Львівський університет імені Івана Франка. Під час німецької окупації працював викладачем фізики та математики в учительській семіна-рії. Після війни його поновлюють на роботі у Педагогічному інституті та в університеті, де він читає загальний курс фізики на фізико-математичному та біологічному факультетах та історію фізики і методику викладання фізики на старших курсах.

7 лютого 1953 року родину Цегель-ських вивезли у Казахстан до міста Теміртау, де будувався металургійний комбінат. Через брак педагогічних кадрів Романові Цегельсь-кому пощастило працювати вчителем фізики і математики. У час так званої хрущовської відлиги, у липні 1954 року, його реабілітува-ли і він повертається на посаду доцента та завідувача кафедри фізики у Педагогічному інституті. Однак, невдовзі (3 жовтня 1956 року) вчений помирає внаслідок трагічного випадку.

Доктор Роман Цегельський віддав багато сил і енергії праці на освітянській ниві Галичини і Буковини. Він із когорти вчених, таких як Володимир Левицький, Володимир Кучер, Микола Чайковський, Мирон Зариць-кий, Василь Міліянчук, які через НТШ закладали фундамент української фізичної та математичної науки, за що їм належить шана і пам’ять від нащадків.





Зіновій-Володимир Храпливий. У відродженому НТШ стало традицією відзна-чати на засіданнях фізичної комісії ювілейні дати, пов’язані з іменами фізиків – дійсних членів НТШ. 15 березня 2004 року у Терно-полі відбулася наукова конференція “Сучасні проблеми квантової теорії”, присвячена 100-річчю З. Храпливого.

Професор З. Храпливий був дійсним членом НТШ з 1934 року, учителем гімназій у Перемишлі та Львові, професором Львівсь-кого університету та його проректором з навчальної роботи у 1939–1941 рр., профе-сором у Міжнародному вільному університеті в Мюнхені та з 1948 року – професором фізики в університеті міста Сент-Луїс у США.

Оскільки друга половина життя профе-сора пройшла за океаном, у радянський час згадувати його ім’я було “не модно”, сьогодні мало хто з фізиків середнього і навіть старшо-го покоління знає це прізвище. Після довгого замовчування перша офіційна згадка про вченого прозвучала у Львові на загальних зборах відродженого НТШ у 1990 році. У 1994 році заходами фізичної комісії НТШ та фізичного факультету ЛДУ імені Івана Франка відбувся науковий семінар на тему “Проблеми релятивістської квантової меха-ніки системи частинок” – присвячений 90-річчю від дня народження професора.

Зіновій-Володимир Храпливий наро-дився 15 березня 1904 року в селі Лисівці Заліщицького повіту Тернопільської області у родині сільського вчителя. Батько скоро помер, а мати залишилась з чотирма синами: Іваном, Романом, Євгеном і наймолодшим чотирирічним Зенком. Всі сини стали визна-ними представниками української інтелі-генції, що було безумовною заслугою матері, яка мусила жити на скромну пенсію вдови сільського вчителя.

У 1908 році родина переїздить до Тернополя, де Зенко закінчує народну школу. Вибух Першої світової війни змусив матір Зіновія емігрувати до Відня, а після війни у 1918 році вони повертаються до Збаража. У 1923 році Зіновій складає заочно іспит на атестат зрілості у Тернопільській гімназії. У тому ж році він записується на студії у Віденському і одночасно у Краківському університетах, але через брак засобів до існування залишає навчання і тільки у 1926 році вступає у Львівський університет, де у 1929 році складає іспит на звання вчителя фізики і математики. Це був тернистий шлях у науку юнака-українця. Педагогічну працю розпочинає у Перемишлі, а у 1936 році повертається до Львова на посаду вчителя фізики першої української академічної гімна-зії. Професор Храпливий – автор першого українського гімназійного підручника “Нарис фізики” (1938). Одночасно з педагогічною роботою Храпливий займається наукою. Це був час бурхливого розвитку квантової механіки, до цієї течії успішно долучився Зіновій Храпливий, який за короткий час написав дві праці: “Про від’ємні рівні в теорії Дірака”, “Про власний потенціал електрона в хвильовій механіці”, що лягли в основу його докторату.

Наукові успіхи доктора Храпливого достойно оцінила українська громадськість. З січня 1934 року його обирають дійсним членом НТШ, що на той час неофіційно уже прирівнювалось до Академії Наук. Зіновій Храпливий не обмежувався науковою роботою у секції НТШ, якою керував Володимир Ле-вицький, а брав активну участь у науково-організаційній роботі Товариства. Його оби-рають членом відділу НТШ, він виконує обо-в’язки секретаря відділу, і разом з Романом Цегельським редагує хроніки НТШ, виконує обов’язки референта Бактеріологічного хіміч-ного інституту, обирається членом Наукової Ради НТШ, завданням якої було визначати головні напрями наукової роботи НТШ.

У 1939–1941 рр. Зіновій Храпливий – професор кафедри теоретичної фізики, проректор з навчальної роботи Львівського університету. Під час Другої світової війни, коли університет не діяв, він працював редактором у “Видавництві шкільних книжок Львів-Краків”, а пізніше емігрував на Захід, спочатку до Відня, а потім до Мюнхена. Залишатись було небезпечно, багато членів НТШ уже було репресовано і розстріляно, в тому числі розстріляно професорів Кирила Студинського та Петра Франка – сина Івана Франка. У1945–1948 рр. Зіновій Храпливий – професор та завідувач кафедри фізики Міжнародного вільного університету та Укра-їнського техніко-господарського інституту в Мюнхені, а з 1948 року – професор фізики в університеті у Сент-Луїсі (США).

На американській землі відбувається новий науковий злет професора. Одна за одною з’являються праці, де він на рівні релятивістичної квантової механіки розв’язує низку задач взаємодії та розсіяння електронів. Професор Храпливий брав участь у числен-них наукових конференціях і симпозіумах, про що свідчать тези доповідей у “Рhуsісаl Rеvіеw”. Був дійсним членом Американ-ського НТШ, підтримував його матеріально, був членом Нью-Йоркської Академії Наук та членом американського фізичного това-риства, що свідчить про його світове визнання. У 1972 році З. Храпливий виходить на пенсію, але ще читає спецкурси. Як добрий знавець мов, займається перекладами, укла-дає словник. Помер у 1983 році, похований на цвинтарі св. Андрея у Баунд Бруку (цвинтар-пантеон визначних українців Америки). Професор Храпливий разом із дружиною Марією виховали двох дітей – сина Андрія та дочку Лесю. Андрій Храпливий пішов слідами свого батька, але на відміну від нього не став теоретиком. Він – інженер-фізик, практик, спеціаліст у галузі оптичних хвилеводів, заслужений працівник компанії Ей Ті Ен Ті Белл-Лабораторії у США, доктор наук, кілька разів приїздив на Україну – вже у післярадянський період. Дочка Леся Храпли-ва відома в діаспорі письменниця і гро-мадська діячка.



Література

1. Астрономічний енциклопедичний словник. /За заг. редакцією І.А. Климишина та А.О. Корсунь. – Львів, 2003. – 548 с.

2. Біланюк Олекса. Тахіони. Вибрані публікації до 40- річчя тахіонної гіпотези. – Львів: Євросвіт, 2002. – 160 с.

3. Гайда Р. Про одне повноцінне життя (До 70-річчя Олекси Біланюка). // Світ фізики. – Львів: Євросвіт, 1997. – № 2.

4. Гайда Р., Пляцко Р. Іван Пулюй. Визначні діячі НТШ. – Львів: НТШ, 1998. – 284 с.

5. Гайда Р., Влох О., Пляцко Р. Аксіоми для нащадків. – Львів: Каменяр, 1991. – 246 с.

6. Головач Ю. Фізичні дослідження вчених НТШ: етапи становлення. //Фізичний збірник НТШ. – Т.1. – Львів: НТШ, 1993 – 396 с.

7. Довгий Я., Тацуняк П. 120-річчя дійсного члена НТШ, доктора філософії Романа Цегельського. //Фізичний збірник НТШ. – Т.5. – Львів: НТШ, 2002. – С. 375-377.

8. Колчинский И.Г., Корсунь А.А., Родригес М.Г. Астрономы. Биографический справочник. – К.: Наукова думка, 1977. – 413 с.

9. Писаренко Г.С. Степан Прокопович Тимошенко. – К.: Наукова думка, 1991.

10. Попель О., Василь Міліянчук //Світ фізики. – Львів: Євросвіт, 2000. – № 1. – С. 16-19.

11. Тацуняк П. Про життєвий і творчий шлях професора З. Храпливого. //Фізичний збірник НТШ. – Т.2. – Львів: НТШ, 1996.

12. Ціж Б. Хронологія технічного прогресу. Історико-технічний довідник. Львів: Ліга-Прес, 2003. – 181 с.

13. Шаромова В.Р. Українські фізики у світовій науці. – Львів: ВНТЛ, 1999. – 94 с.

14. Шаромова В.Р. Ювілейні дати українських учених-фізиків на 2005 рік. //Фізика. – К.: Шк. світ, 2005. – №1.

15. Шаромова В.Р. Українознавчий аспект у процесі викладання фізики в школі. //Педагогічна думка. – Львів: ЛОІППО, 2003 – №1–2. – С. 75-84.

16. Шаромова В.Р., Возна О.І. Дрогобицький звіздар. Вечір-присвята Юрію Дрогобичу. //Фізика. – К.: Шк. світ, 2004. – №15. – С. 3-7.

17. Шаромова В.Р., Васьків І.М., Матківський Р.М. Я тут народивсь… І за 100 років знову тут. (До 100-річчя від дня народження видатного кристалофізика Остапа Стасіва) //Фізика. – К.: Шк. світ, 2003. – № 35.

18. Шаромова В.Р., Соколова В.І. Олександр Смакула – автор відкриття століття. Сценарій конференції старшокласників. //Фізика. – К.: Шк. світ, 2003. – № 32.

19. Шаромова В.Р., Дуда Я.Д. Україна і Нобелівські лауреати. Методична розробка конференції старшокласників. //Фізика. – К.: Шк. світ, 2003. – № 6.

20. Шевчук В. Телеустановка системи Б. Грабовського (До 100-річчя від дня народження творця цілковито електронної системи телебачення Бориса Грабовського). //Фізичний збірник НТШ. – Т.5. – Львів: НТШ, 2002. – С. 351-363.

21. Шендеровський Василь. Нехай негасне світ науки. /За ред. Емми Бабчук. – К.: Вид. “РАДА”, 2003.

22. Шопа Г., Бондарчук Я. Творчість – його кредо. Збірник на пошану Ярослава Довгого. – Львів: Євросвіт, 2003. – 90 с.