Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності грущинський І. М., Кравчук В. М пограничний Є. П. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності. Науково-практичний посібник. Львів, Престиж-Інформ, 2000. 268 с

Вид материала

Содержание

4.2. Первинна державна реєстрація
4.3. Державна реєстрація змін і доповнень до установчих документів

Подобный материал:

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 19

Відмова у державній реєстрації можлива лише на підставах, визначених

законом. Така відмова можлива при здійсненні будь-якої реєстраційної процедури.

Відповідно до ст.8 Закону України лПро підприємництво» такими підставами є:

1) невідповідність установчих документів вимогам закону;

2) відсутність частини документів необхідних гля реєстрації, Невирішеними

залишаються питання про те, чи можлива Відмова, якщо не відповідають

законодавству документи, що не відносяться до установчих, або не

подано всіх необхідних для реєстрації документів. Наприклад, не

відповідає вимогам закону реєстраційна картка? На практиці в такому

випадку пишуть лзауваження».

Відмова у державній реєстрації повинна бути викладена у письмовій

формі з зазначенням підстав, підписана і видана заявнику на протязі

5 днів (в той самий строк, протягом якого здійснюється державна

реєстрація). У відмові повинно бути визначено якому саме закону

не відповідають установчі документи. Усна відмова не допускається.

4.2. ПЕРВИННА ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ

Відповідно до ст.7 Закону України лПро власність», ст.5 Закону України

лПро підприємництво» створення підприємств не вимагає попереднього

погодження з будь-якими державними чи громадськими органами. Підприємства

виникають в явочному порядку на підставі загального закону. Слід

вважати неправомірними вимоги попереднього узгодження установчих

документів з органами влади, а також погодження місцезнаходження

суб'єкта підприємницької діяльності. Винятком є погодження з Антимонопольним

комітетом України створення суб'єкта підприємницької діяльності,

який буде займати монопольне становище на ринку.

Реєстраційний орган повинен приймати документи незалежно від часу

їх складення. Відмова можлива лише в тому випадку, коли після складення документів

!!52

відбулися зміни законодавства, внаслідок чого подані документи (їх

частини) суперечать закону.

На практиці реєстраційні органи вимагають попереднього узгодження

найменування створюваного підприємства. Це пов'язано з недопущенням створення суб'єктів з однаковими

найменуваннями. Хоча процедура погодження назв і не передбачена

Положенням, її застосування має позитивні наслідки для впорядкування

ділового обороту і охорони фірмових найменувань.

Перелік документів, що подаються для первинної державної реєстрації,

встановлений законом. Відповідно до ст.8 Закону України лПро підприємництво»

та п.2 Положення про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької

діяльності-юридичної особи реєстраційному органу подаються такі документи:

1. Рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними)

органу про створення юридичне/особи (крім приватного підприємства)

. Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким

рішенням е установчий договір, у деяких випадках протокол установчих

зборів (конференції).

Рішення про створення підприємства повинно прийматися власником

або уповноваженим ним органом - органом державної влади та управління,

до компетенції якого відноситься прийняття рішень про створення

підприємств (органи, уповноважені управляти державним майном), особи,

повноваження яких грунтуються на дорученні.

При створенні приватних підприємств рішення власника не вимагається,

ос-кільки сам факт затвердження статуту та нотаріальне засвідчення

підпису засновника свідчить про засновницьке волевиявлення.

Установчий договір подається при створенні господарських товариств

усіх вадів. При створенні колективного підприємства, кооперативів,

споживчих товариств, колективних сільськогосподарських підприємств

подається протокол установчих зборів трудового колективу або членів

організації. Установчий договір при цьому не складається. Рішення

власника майна або уповноваженого ним органу оформляється наказом

(розпорядженням) або іншим письмовим документом розпорядчого характеру,

в якому повинно бути зазначено про створення підприємства, про

затвердження його статуту, і, як правило, про призначення керівних органів.

2. Статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми

підприємництва.

Подається два оригінали і одна завірена належним чином копія. Законом

не передбачається статут для створення повного та командитного товариства

(договірні товариства). Не визначено чіткого переліку установчих

документів для створення об'єднань підприємств. Відповідно до ст.

3 Закону України лПро підприємства в Україні» об'єднання діють на

основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками

чи власниками. У зв'язку з цим, об'єднання підприємств конкретного

виду не може мати одночасно два установчих документи: статут і договір.

Аналіз ст.3 Закону України лПро підприємства в Україні» дає підстави

віднести до договірних об'єднань асоціації та корпорації (діють

на підставі договору), а консорціуми і концерни -до статутних (діють

на підставі статуту).

!!53

3. Реєстраційна картка встановленого зразка, котра є водночас заявою

про державну реєстрацію.

Реєстраційна картка заповнюється заявником особисто(працівники реєстраційного

органу зобов'язані безкоштовно надавати допомогу в її заповненні)

. Реєстраційна картка містить основну інформацію, що характеризує

суб'єкт підприємницької діяльності: найменування, місцезнаходження,

інформацію про засновників, розмір статутного фонду, предмет діяльності,

відомості про керівника, наявність відокремлених підрозділів (філій,

представництв). Картка заповняється в одному примірнику.

Працівники реєстраційного органу перевіряють правильності заповнення

реєстраційної картки. В зв'язку з цим, на місцях вимагають у заявника

пред'явити довідки про присвоєння ідентифікаційних номерів засновникам

підприємства. Таку практику слід визнати обгрунтованою, оскільки

заявник несе відповідальність лише за відповідність вимогам законодавства

установчих документів. Реєстраційна картка таким документом не є.

4. Документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до

статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі,

передбаченому законом.

Законодавством передбачається сплата не менше 30% розміру статутного фонду товариства з обмеженою

відповідальністю (ст.52 Закону України лПро господарські товариства»)

і товариства з додатковою відповідальністю (ст.65 вказаного закону

і; 50% - для закритих акціонерних товариств (ст.31 вказаного закону):

30% за умови покриття підпискою не менше 60% емітованих акцій -для

відкритих акціонерних товариств (ст. ЗО вказаного закону), 25% внеску

вкладника - для командитних товариств(ст.80 вказаного закону) .

Традиційно, документом, що засвідчує сплату внеску (його частини)

є довідка з банківської установи. В довідці повинно бути зазначено

розмір внеску кожного учасника, оскільки ч.2 ст.52 Закону України

лПро господарські товариства» передбачає, що кожен учасник повинен

внести не менше 30% свого внеску. Крім цього, внесення внесків готівкою

можна підтверджувати квитанціями з відміткою банку про виконання.

Ст. 13 Закону України лПро господарські товариства», що містить

загальну норму про види вкладів учасників, передбачає, що вкладами

учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди,

обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування

землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами,

обладнанням, інші майнові права, в тому числі на інтелектуальну

власність, грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Якщо при внесенні внесків грошима проблем з підтвердженням внесків

не виникає, то зовсім інша справа, якщо вони вносяться не в грошовій

формі. Наприклад, при створенні товариств з обмеженою відповідальністю

виникає питання яку норму закону застосовувати: ст.13 Закону України

лПро господарські товариства», котра не встановлює обмежень на вид

вкладів чи ст.52 цього ж Закону, котра передбачає підтвердження

банківською установою 30% внеску. Проблема в тому, що Законом України

лПро банки і банківську діяльність» не передбачено банківської

!!54

операції по прийняттю негрошових внесків, тому банки не нададуть

жодного підтвердження про внесення внесків у майновій формі. Внаслідок

цього, учасники не можуть сформувати статутний фонд товариства з

обмеженою відповідальністю одними лише негрошовими вкладами. В даному

випадку має місце конкуренція між загальною і спеціальною нормою.

Ст.52 Закону України лПро господарські товариства» має спеціальний

характер по відношенню до ст.13 цього ж закону, тому слід визнати

обгрунованими вимоги реєстраційних органів подавати довідки банківської

установи про внесення 30% внеску кожним учасником. На практиці рекомендують

принаймні 30% вкладу вносити грошима, а решту - в негрошовій формі.

Разом з тим, вважаємо, що немає потреби штучно обмежувати права

засновників товариств з обмеженою відповідальністю обирати форми

внесення вкладу. Важливим є не вид вкладу, а його об'єктивна оцінка

та реальність внесення. Крім того, в умовах збільшення розміру мінімальної

заробітної плати частина Підприємців не зможе скористатися своїм

правом на створення ТзОВ в зв'язку з неможливістю сплатити первинні

внески грошима.

Як альтернативу вищевикладеному окремі реєстраційні органи допускають

внесення початкових вкладів у негрошовій формі. Доказами внесення

частини вкладу у статутний фонд майном виступають акти прийняття-передачі майна на

відповідальне зберігання сторонній юридичній особі або одному з

учасників, який

діє від імені ще незареєстрованого товариства, з зобов'язанням передати

останньому майно після реєстрації. При цьому реєстраційному органу не надано

права перевіряти наявність майна, що зноситься в статутний фонд товариства,

належність його учасникам та об'єктивність оцінки.

Питання формування статутного фонду майном має велике значення як

для учасників товариств, так і для кредиторів товариства. З одного

боку, якщо заборонити учасникам товариства вносити початкові внески

у натуральній формі, то для частини Підприємців створення підприємства

у формі ТзОВ буде неможливим. З другого

боку, існуючий порядок оцінки майнових внесків самими учасниками

допускає зловживання (завищення оцінки, передача майна товариству без достатніх підстав,

відмова від передачі майна тощо), а це може спричинити порушення

прав кредиторів товариства.

Вважаємо, що закон повинен регулювати питання внесення негрошових

внесків. На практиці реєструючі органи вимагають подання документів,

що засвідчують належність учасникам майна, що вноситься в статутний

фонд (договори і'купівлі-продажу, інші договори, чеки, накладні,

акти тощо) та його оцінку (експертні висновки, довідки консалтингових

фірм тощо). З огляду на існуюче Положення такі вимоги незаконні

- реєстраційний орган не повинен виконувати контрольні функцї |ПО

відношенню до створюваних підприємств.

Ст.13 Закону України лПро господарські товариства» передбачає аудиторську

перевірку фінансового стану засновників відкритих акціонерних товариств

(крім фізичних осіб) щодо їх спроможності зробити відповідні внески

до статутного фонду. Якщо врахувати, що Положення не передбачає

подання висновку аудитора для державної реєстрації ВАТ, то можна

вважати, що норма ст.13 не має відношення

!!55

до здійснення реєстраційних процедур. Для державної реєстрації не

важливо чи спроможні засновники внести внески (оплатити акції),

а чи внесені вони фактично 5. Документ, Що засвідчує внесення плати

за державну реєстрацію. Документи подаються органу реєстрації за

місцем знаходження суб'єкта підприємницької діяльності. Відповідно

до п.4 Положення, якщо місцезнаходження суб'єкта на дату реєстрації

є місцезнаходження (місце проживання) одного із співзасновників,

то підтверджувати місцезнаходження не потрібно. Якщо підприємство

реєструється не за місцезнаходженням засновника, то воно підтверджується

відповідним договором. Договір від імені майбутньої юридичної особи

укладає один із співзасновників або укладається угода під умовою

згідно з ст. 61 Цивільного

кодексу України.

Якщо засновником (одним із засновників) суб'єкта підприємницької

діяльності є юридична особа, її державна реєстрація підтверджується

свідоцтвом про державну реєстрацію (п.5 Положення). Ліцензійна палата

у Практичному коментарі до п.5 Положення висловила думку, що необхідно

подавати нотаріально посвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію

і пред'являти його оригінал. Таке тлумачення є прикладом розширеного

тлумачення норми закону і йому не відповідає. Подібне розуміння

закону створює значні практичні ускладнення.

Іноземна юридична особа засвідчує свою реєстрацію у країні місцезнаходження

Це може бути витяг із торговельного, банківського або судового реєстру

тощо Документ повинен бути засвідчений згідно із законодавством

країни його видачі, рекладвний українською мовою та легалізований

у консульській установі України, якщо міжнародними договорами, у

яких бере участь Україна, не передбачено інше Зазначений документ

може бути також засвідчений у посольстві відповідної держави в Україні

та легалізований в Міністерстві закордонних справ України. Відповідно

до Практичного коментаря можуть подаватися як оригінали, так і нотаріально

посвідчені копії легалізованих документів.

У Постанові Правління Національного банку України від 18 грудня

1998 року № 527 "Про затвердження Інструкції про відкриття банками

рахунків у національній та іноземній валюті" зареєстрованої в Міністерстві

юстиції України 24 грудня 1998р. за № 819/3259 легалізацію визначено

як надання юридичної сили документам, які були видані на території

іноземної держави. Не потрібна легалізація документів, які були

видані в Республіці Албанія, Народно-демократичній Республіці Алжир,

Республіці Болгарія, Соціалістичній Республіці В'єтнам, Корейській

Народно-Демократичній Республіці, Республіці Куба, Монголії, Республіці

Польща, Румунії, Словацькій Республіці. Угорській Республіці; країнах,

що утворилися на території колишньої СФРЮ; Чеській Республіці,

Латвійській Республіці, Литовській Республіці, Естонській Республіці,

Російській Федерації, Республіці Вірменія, Республіці Білорусь

Республіці Грузія, Республіці Молдова, Республіці Казахстан, Республіці

Киргизстан, республіці Таджикистан, Туркменістані, Республіці Узбекистан, Республіці Азербайджан.

Установчі документи подаються у трьох примірниках, з яких два -

оригінали, а один - нотаріально завірена копія. Оригінали замість

копій подаватися не можуть, оскільки в такому випадку реєстраційний

орган змушений був би видавати два

!!56

примірники оригіналу. Саме на оригіналі в подальшому ставляться

відмітки про зміни та доповнення. Виходячи з Практичного коментаря,

Ліцензійна палата України вважає, що за бажанням заявника орган

реєстрації може прийняти додатково дві-три копії установчих документів

для відміток про реєстрацію. Відповідно до п.12 Положення копії

повертаються разом з видачею свідоцтва про державну реєстрацію.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність

без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого

зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки

про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи-платника

податків та інших обов'язкових Платежів, дві фотокартки і документ,

що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Прийнявши документи

для реєстрації, реєстраційний орган повинен видати заявнику (надіслати

поштою) довідку, у якій фіксується дата надходження документів до

реєстраційного органу.

Реєстраційний орган видає заявнику свідоцтво про державну реєстрацію

-єдиний документ, що засвідчує факт створення підприємства і е підставою

для Виготовлення печаток та штампів, відкриття рахунків у банківській установі.

Те. що в результаті первинної реєстрації заявнику видається зазначене

вище Свідоцтво є її відмінною рисою. При здійсненні інших реєстраційних

процедур Свідоцтво про державну реєстрацію не видається. Може видаватися його дублікат.

Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб'єктів

підприємницької діяльності додаткові документи, не передбачені законом.

Після проведення державної реєстрації заявнику видаються під розписку

наступні документи:

1) оригінал свідоцтва про державну реєстрацію;

2) три копії свіаоитва про державну реєстрацію, завірених реєстраційним

Органом (подальшою нотаріального засвідчення такі копії не потребують);

3) оригінал та копію статуту з відміткою про реєстрацію;

4) оригінал та копію установчого договору з відміткою про реєстрацію.

У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації

надсилають примірник реєстраційної картки з відміткою про державну

реєстрацію відповідному державному податковому органу (за місцем

знаходження суб'єкта підприємницької діяльності) і органу державної

статистики (обласне управління статистики) та подають відомості

про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів

Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України.

4.3. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ЗМІН І ДОПОВНЕНЬ ДО УСТАНОВЧИХ ДОКУМЕНТІВ

Зміни до установчих документів - це зміна окремих положень установчого

договору чи статуту прийняті вищим органом юридичної особи. Доповнення

до установчих документів - це включення до установчих документів

положень, які раніше були відсутні, Зміни і доповнення до установчих

документів затверджуються вищим органом підприємства (загальними

зборами акціонерів, засновником, зборами учасників тощо). В цій

групі реєстраційних процедур можна виділити наступні:

!!57

а) державна реєстрація зміни місцезнаходження;

6) державна реєстрація зміни складу учасників;

в) державна реєстрація зміни статутного фонду;

г) державна реєстрація змін інших положень установчих документів.

Внесення зміч (доповнень) до установчих документів оформляється

окремими додатками до них або шляхом їх викладення у новій редакції.

У разі внесення установчих документів у новій редакції в цілому

на їх титулі робиться відповідна відмітка (наприклад, статут приватного

підприємства лX» (у новій редакції). На титулі додатків до установчих

документів органом державної реєстрації робиться відмітка про те,

що зазначені документи є невід'ємною частиною відповідних установчих

документів. Аналогічні відмітки робляться на оригіналі установчих документів.

За тлумаченням Ліцензійної Палати, з яким повністю погод>куємося,

прийняття нової редакції статуту не викликає необхідність обов'язкового

прийняття нової редакції установчого договору.

Зміни і доповнення, що подаються на реєстрацію, повинні бути оформлені

у відповідності з вимогами Положення, а саме: викладені українською

мовою, прошиті, пронумеровані, підписані (у випадку, коли учасниками

є фізичні особи -справжність Їх підписів засвідчується нотаріально).

Законодавством встановлений 5-ти денний строк подання змін і доповнень

до установчих документів на реєстрацію. Законом не передбачено прав

органу державної реєстрації відмовити у реєстрації змін і доповнень

до установчих документів, якщо вони подані з порушенням встановлених строків.

Відповідна до ч.23 Положення зміни (допои.чення) в установчих документах

Blog

Содержание