Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності грущинський І. М., Кравчук В. М пограничний Є. П. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності. Науково-практичний посібник. Львів, Престиж-Інформ, 2000. 268 с

Вид материала

Содержание

1.2.1.6. Державне підприємство, засноване на державній власності
1.2.1.6.1. Казенне підприємство
2. Установчі документи підприємств
2.2. Вимоги до установчих документів

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 19

здійснення соціальне необхідної господарської діяльності, то право

на отримання місцевою радою та її органами та прибутку від діяльності

комунальних підприємств практично не використовується, хоча прямої

заборони щодо реалізації такого права немає.

Комунальні підприємства не можуть бути засновниками інших підприємств

без згоди органу, уповноваженого управляти комунальним майном.

1.2.1.6. ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО, ЗАСНОВАНЕ НА ДЕРЖАВНІЙ ВЛАСНОСТІ

А) Порядок створення. Підприємства створюються за рішенням відповідного

Органу, уповноваженого управляти державним майном.

Б) Умови формування майна. Майно, що є державною власністю і закріплене

\ la державним підприємством (крім казенного), належить йому на

праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського

відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається

зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії,

що не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства.

І У разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти

державним Майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державного

підприємства, Трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства

в оренду або , перетворення його в інше підприємство, засноване

на колективній власності.

Відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і

закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на

конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у

порядку, що визначається фондом державного майна України. Одержані

в результаті відчуження зазначеного Майна кошти направляються виключно на інвестиції.

!!27

Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства,

його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства

йому в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване

на колективній власності, за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника і згодою

кредиторів.

В) 0рганізація управління. На відміну від інших підприємств, у державних підприємствах значно розширені

повноваження трудового колективу. Трудовий колектив державного та

іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої Ради народних

депутатів у вартості майна становить більш, ніж 50 процентів:

1) розглядає разом з засновником зміни і доповнення статуту підприємства

(дію зупинено Декретом № 8-92 від 15.12.92 p.);

2) визначає разом з засновником підприємства умови найму керівника

(дію зупинено Декретом № 8-92 від 15.12.92 p.);

3) бере участь у вирішенні питання про виділення із складу підприємства

одного чи кількох структурних підрозділів для створення нового підприємства

(дію зупинено Декретом № 8-92 від 15.12.92 p.);

4) вирішує разом з власником питання про вступ чи вихід підприємства

з об'єднання підприємств;

5) погоджує пропозиції щодо передачі з державної у комунальну власність

майна закріпленого за підприємством, об'єктів соціальної інфраструктури,

споруджених за рахунок коштів підприємства, приймає рішення про

оренду підприємства, створення на основі трудового колективу органу

для переходу на оренду і викупу підприємства.

Г) Об'єм відповідальності засновника Держава не відповідає за зобов'язання

створених нею підприємств, а державні підприємства не відповідають

за зобов'язання держави.

1.2.1.6.1. КАЗЕННЕ ПІДПРИЄМСТВО

А) Порядок створення. Організаційно-правова форма казенного підприємства

введена до Закону України лПро підприємства в Україні» згідно з

Законом від 04.02.98р. Казенне підприємство є організаційно-правовою

формою державного підприємства, що відповідає одній з передбачених

законом умов і не підлягає приватизації. Відповідно до ст. 37 Закону

України лПро підприємства в Україні» державне підприємство, яке

відповідно до законодавства України не підлягає приватизації, може

бути перетворене в казенне підприємство за рішенням Кабінету Міністрів України.

Рішення про перетворення державного підприємства в казенне приймається

за однією з умов:

а) підприємство провадить виробничу чи іншу діяльність, котра відповідно

до законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством;

6) головним споживачем продукції підприємства (більш, ніж 50 відсотків) є держава;

в) підприємство е суб'єктом природних монополій.

Ліквідація і реорганізація казенного підприємства здійснюється за

рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства України.

!! 28

Казенне підприємство діє на підставі статуту, який затверджується

органом, уповноваженим управляти державним майном, та розробляється

на основі Типового статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Статутом казенного підприємства, крім загальних положень, вказаних

в ст.9 Закону України лПро підприємства в Україні», повинно передбачатись:

обов'язкову звітність казенного підприємства за формою, що встановлюється

Кабінетом Міністрів України: відповідальність керівника казенного

підприємства за результати господарської діяльності підприємства.

Б) Умови формування майна. Майно, що є у.державніи власності і закріплене

за казенним підприємством, належить йому на праві оперативного управління.

Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство

володіє та користується зазначеним майном. Казенне підприємство

має право розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного

управління майном, що е у державній власності, і належить до основних

фондів підприємства, лише з дозволу органу, уповноваженого управляти

відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном

казенного підприємства визначаються його статутом.

Казенні підприємства мають право вступати до асоціацій, консорціумів,

концернів та інших об'єднань підприємств лише за погодженням з

Кабінетом Міністрів України.

В) Організація управління. Відповідно до ст.38 Закону України лПро

підприємства в Україні» управління казенним підприємством здійснюють

органи, уповноважені управляти відповідним державним майном. Органами

управління казенними підприємствами е міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

Міністерство або інший центральний орган виконавчої влади:

а) призначає на посаду чи звільняє з посади керівника казенного

підприємства за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

б) затверджує статут казенного підприємства та зміни до нього, здійснює

контроль за додержанням статуту та приймає рішення у зв'язку з його порушенням;

в) здійснює контроль за ефективністю використання майна, що є у

державній власності і закріплене за казенним підприємством;

г) здійснює планування і фінансовий контроль за господарською діяльністю

казенного підприємства, затверджує фінансовий план і план розвитку

казенного підприємства та обов'язково укладає з ним державні контракти

на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб;

д) визначає порядок використання чистого прибутку казенного підприємства

шляхом встановлення обов'язкових нормативів розподілу такого прибутку:

е) затверджує умови та фонд оплати праці казенного підприємства

з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою.

П Об'єм відповідальності засновника. Казенне підприємство відповідає

за свої зобов'язання коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні,

крім основних фондів. При недостатності у казенного підприємства

таких коштів та майна відповідальність за його зобов'язання несе власник.

Детальна характеристика організаційно-правових форм підприємств

не ставилась за мету цієї роботи. Для читача, якого ці питання цікавлять

глибше, можемо порекомендувати ґрунтовну монографію О.Вінник "Господарські

товариства і виробничі кооперативи" - К, Знання, 1998.

!! 29

2. УСТАНОВЧІ ДОКУМЕНТИ ПІДПРИЄМСТВ

2.1. ПОНЯТТЯ УСТАНОВЧИХ ДОКУМЕНТІВ

Організаційний та правовий статус юридичної особи визначається її

установчими документами. Цей термін застосовується насамперед щодо

юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності (підприємств)

. Стосовно інших організацій для позначення локального нормативного

акту, на підставі якого вони діють, можуть використовуватися також

інші терміни - "статут", "положення".

Законодавство України, зокрема Цивільний кодекс України, Закони

"Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарські

товариства" та "Про об'єднання громадян" як локальні нормативні

документи, на підставі яких створюються і діють юридичні особи,

передбачають: 1) статут (для деяких підприємств, об'єднань громадян)

; 2) рішення про створення або установчий договір (для господарських

товариств); 3) положення, в тому числі положення про організації

даного виду (для об'єднань громадян).

Відповідно до ст.8 Закону України "Про підприємництво", установчими

документами суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи

є рішення власника майна про створення підприємства (якщо власників

двоє або більше - таким рішенням є установчий договір) та статут,

якщо це необхідно для створюваної організаційної форми. Для цього

виду юридичних осіб передбачено наявність двох установчих документів'

рішення власника майна, яке в деяких випадках може набувати форми

установ іого договору ;а статуту (в деяких випадках може не бути)

. Отже, щодо підприємств пріоритет рішення власника майна (установчого

договору) перед сгатутом законодавче закріплений. Це обгрунтовано:

волевиявлення щодо створення підприємства передує затвердженню його статуту.

Інакше регулюється питання щодо ус.аноачих документів Інших (некомерційних)

юридичних осіб. Навіть для тих з них, що можуть бути створені лише

декількома особами (наприклад, громадські організації) законом не

передбачено установчого договору, проте статут є обов'язковим у

всіх випадках (див. ст.14 Закону України "Про об'єднання громадян").

Питання про склад установчих документів вирішується законодавцем

по-різному в залежності від виду юридичної особи. Однією з причин

цього е відсутність єдиного наукового підходу до проблеми. Якщо

проаналізувати різні точки зору, що існують в юридичній науці на

даний час. то під установчими документами слід розуміти доку?»іенти,

що фіксують волевиявлення на створення юридичної особи, її правовий

статус, мету, для досягнення якої вона створюється, права та обов'язки

засновників та членів організації, умови її припинення, склад та

компетенцію органів юридичної особи, взаємовідносини з третіми особами.

Відмінність установчих документів від інших документів, необхідних

для створення та легалізації юридичної особи, полягає в тому, що

установчі документи визначають правовий статус організації та за

своїм характером є локальними нормативними актами. Норми установчих

документів, якщо вони не суперечать закону, обов'язкові не лише

для учасників, але й для усіх інших осіб, Установчі документи -

це своєрідна конституція для конкретної юридичної особи.

!!30

Значна частина норм організаційних законів є диспозитивними, тобто

застосовуються, якщо інше не передбачено установчими документами.

Тому засновники мають право самостійно врегульовувати більшість

питань, що можуть виникнути в процесі діяльності юридичної особи,

встановивши специфічні правила, які можуть і не збігатися з загальними

нормами. Межею дозволеного є заборони, що містяться в законодавстві

та імперативні норми, що застосовуються незалежно від бажань учасників.

Установчі документи - поняття комплексне, воно об'єднує два види документів:

рішення про створення юридичної особи (установчий договір) і статут.

Для деяких організаційно-правових форм юридичних осіб необхідними

є як установчий договір, так і статут. Зокрема на підставі договору

і статуту діють акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю,

товариства з додатковою відповідальністю. Правова природа установчого договору і статуту різна, хоча між ними є тісний взаємозв'язок.

Установчий договір-це договір, за яким сторони (засновники) зобов'язуються

створити юридичну особу, визначають порядок спільної діяльності

із створення юридичної особи, умови передачі їй свого майна та участі

в її діяльності. В договорі визначаються умови та порядок розподілу

між засновниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної

особи, виходу із складу засновників. Взаємні зобов'язання учасників

установчого договору можна умовно поділити на дві групи:

організаційні (зобов'язання здійснювати узгоджену діяльність із

створення юридичної особи та легалізації) і майнові (наділення створюваної

юридичної особи майном, статутним фондом) [17]. Єдиної думки щодо

правової природи установчого договору немає. Одні відносять їх до

договорів про сумісну діяльність, інші визначають установчий договір

як окремий вид договорів. Це викликано тим, що установчий договір

та договір про сумісну діяльність мають деякі спільні ознаки. Вони

відносяться до категорії організаційних договорів, є консенсуальними,

багатосторонніми, взаємозобов'язуючими, їх учасниками можуть бути

громадяни та юридичні особи. Але на відміну від договору про сумісну

діяльність установчий договір направлений на створення юридичної

особи та не припиняється після досягнення цієї мети. Створена юридична

особа сама є власником переданого їй засновниками майна, у відношенні

до якого(майна) вони зберігають лише зобов'язальні права, тоді як

за договором про сумісну діяльність майно, передане-сторонами для

здійснення поставлених завдань, належить їм на праві спільної часткової власності.

Законодавство не містить переліку обов'язкових реквізитів установчого

договору. Тому, вирішуючи питання про наявність договірних взаємовідносин,

слід виходити з того, що такий договір вважається укладеним, коли

між сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов,

необхідних для його виконання (ст.153 Цивільного кодексу України)

. Деякі з /мов випливають з чинного законодавства, зокрема, ч.2

ст.26, ст.67 і 76 Закону України "Про господарські товариства".

Щодо установчого договору застосовуються загальні норми цивільного

законодавства про угоди та зобов'язання, а також вимоги стосовно

доарбітражного врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні

господарських договорів, і

!!31

суперечок, що виникають при зміні та розірванні господарських договорів

(ст.10 і 11 Арбітражного процесуального Кодексу України).

На відміну від установчого договору, статут є локальним нормативним

актом, призначення якого полягає у визначенні статусу та обсягу

правоздатності юридичної особи, структури управління, визначення

умов припинення діяльності юридичної особи. Саме статут визначає

правове положення юридичної особи в цивільному

обороті.

В призначенні установчого договору та статуту є суттєва різниця,

яка впливає на їх зміст та юридичну природу. Установчий договір

покликаний насамперед зафіксувати відносини співзасновників, їх

зобов'язання щодо створення юридичної особи, а також основи її правового

статусу. Статут та установчий договір за змістом повинні суттєво

відрізнятися: в статуті немає потреби відтворювати взаємовідносини

засновників, які є конфіденційними. Статут покликаний визначити

правовий статус юридичної особи [16, с.93].

Установчий договір є рішенням про створення товариства, а статут-локальним

нормативним актом, що приймається у відповідності з таким рішенням.

Принципові моменти, що визначають основи правосуб'ектності товариства

та містяться в договорі, повинні бути відтворенні і в статуті товариства [22, с.б].

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про підприємництво" відповідальність

за відповідність чинному законодавству установчих документів, що

подаються для проведення реєстрації, несе власник (власники) або

уповноважені ним органи, які подають документи для реєстрації суб'єкта

підприємництва.

2.2. ВИМОГИ ДО УСТАНОВЧИХ ДОКУМЕНТІВ

Установчі документи поняття комплексне. Вимоги, що ставляться до змісту установчих документів треба розуміти як

вимоги до комплексу документів -установчого договору та статуту,

а не кожного з них зокрема.

Законодавство містить вимоги до змісту статуту, зокрема ст.9 Закону

України "Про підприємства в Україні" визначає, що статут повинен

містити дані про власника, найменування підприємства, його місцезнаходження,

предмет та цілі діяльності, органи управління, порядок їх формування,

компетенцію і повноваження трудового колективу та його виборних

органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації

та припинення діяльності підприємства. В статуті можуть вказуватися

й інші норми, пов'язані з особливостями діяльності підприємства

або визначені власником. Відсутність у статуті підприємства зазначених

умов є підставою для відмови в державній реєстрації підприємства

в зв'язку з тим, що установчі документи не відповідають вимогам закону.

Вимоги до змісту установчих документів господарських товариств містить

і ст 4 Закону України "Про господарські товариства". Установчі документи

повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його

діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження,

розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу

прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та

порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких

необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок

!!32

внесення змін до установчих документів і порядок ліквідації та реорганізації товариства.

Окремі реєстраційні органи вимагають дублювання значної кількості

норм як в статуті, так і в установчому договорі. Таким чином, виникає

конкуренція норм -ст.9 Закону України "Про підприємства в Україні"

і ст.4 Закону України "Про господарські товариства". Мотивується

це тим, що ст- 9 Закону України "Про підприємства в Україні" визначає

вимоги до статуту, тому в цьому документі повинні міститися всі

наведені у названій статті норми, а також норми, обов'язковість

яких передбачена ст.4 Закону України "Про господарські товариства".

Щодо змісту установчого договору, то він повинен відповідати вимогам

ст.4 Закону України "Про господарські товариства". Вважаємо, що

для такого тлумачення немає підстав. ' Господарські товариства є

одним з видів підприємств, їх створення визначається Спеціальним

нормативним актом - Законом України "Про господарські товариства".

Тому, на нашу думку, щодо установчих документів господарських товариств

повинна застосовуватися лише ст.4 цього закону, а не в сукупності

із ст. 9 Закону України "Про підприємства в Україні".

Установчі документи господарських товариств повинні також містити

відомості, передбачені ст.ст.37, 51, 65, 67 і 76 Закону України

"Про господарські товариства". Відсутність зазначених відомостей

в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.

Крім вимог, визначених спеціальними нормативними актами, установчий

договір повинен відповідати загальним вимогам стосовно договорів,

а саме містити назву та реквізити засновників (місце проживання,

стосовно юридичних осіб -Місцезнаходження, прізвище, ім'я, по-батькові

керівника, документ, на підставі якого Він діє, дата реєстрації

статут/ юридичної особи), умови припинення договору, Підписи сторін.

Отже, установчі документи повинні містити наступну інформацію:

Blog

Содержание