Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності грущинський І. М., Кравчук В. М пограничний Є. П. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності. Науково-практичний посібник. Львів, Престиж-Інформ, 2000. 268 с

Вид материала

Содержание

3. Поняття та значення державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності
Підприємницької діяльності

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 19

фонду та інших фондів, якщо вони передбачені законом, наприклад,

резервного фонду. Порядок формування статутного фонду повинен передбачати

розмір, форму та строк внесення внеску.

Майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства

та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського

відання або оперативного управління. Майно, що є державною власністю

і закріплене за державним підприємством (крім казенного), належить

йому на праві повного господарського відання.

Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство

володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій

розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному

законодавству та статуту підприємства.

Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством,

належить йому на праві оперативного управління. Здійснюючи право

оперативного управління, казенне підприємство володіє та користується

зазначеним майном. Казенне підприємство має право розпоряджатися

закріпленим за ним на праві оперативного управління майном, що є

у державній власності і належить до

!!39

основних фондів підприємства, лише з дозволу органу, уповноваженого

управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження

іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті.

8. Умови припинення діяльності підприємства. Ця частина установчих

документів повинна передбачати підстави припинення діяльності підприємства,

порядок створення ліквідаційної комісії, використання майна, що

залишилося після ліквідації. Поряд з підставами припинення діяльності

підприємства, передбаченими законом, в установчих документах можуть

передбачатися додаткові: зменшення кількості учасників до передбаченої

межі, збитковість підприємницької діяльності тощо. Відповідно до

п.4.2. Інструкції Міністерства внутрішніх справ України від 18 жовтня 1993 p. N 643 (з наступними змінами і

доповненнями) "Про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень

на виготовлення печаток і штампів", печатки з емблемами з відповідним

описом, можуть бути виготовлені тільки в тому випадку, якщо емблема

передбачена у статуті підприємства. Символіка на емблемах повинна

відповідати характеру діяльності підприємств, а також функціям,

що виконують згідно з статутами такі юридичні особи. Тому, якщо

підприємство бажає мати печатку з зображенням емблеми, остання повинна

бути описана безпосередньо в статуті.

Установчі документи складаються у письмовій формі єдиним документом,

підписаним всіма учасниками. Укладати його можуть лише повністю

дієздатні громадяни та організації, що мають статус юридичної особи.

У випадку укладення договору частково дієздатними громадянами,

він є дійсним лише щодо повністю дієздатних осіб і є заперечним

щодо частково дієздатних [8, с.116]. Якщо одним з засновників е

юридична особа, то договір від і-.ого імені підписує керіві-.и.к

або інш,-'. особа, уповноважена відповідною довіреністю.

В науковій літературі висловлювалася думка про те, що угода, спрямована

на створення юридичної особи (установчий договір) має особистий

характер і не може здійснюватися через представників [2, с.67].

Законодавство України не містить такого обмеження і, вважаємо, обгрунтовано.

Установчий договір не можна відносити до договорів, що мають особистий

характер. Це випливає з можливості відступлення частки в статутному

фонді, наприклад, товариства з обмеженою відповідальністю, що не

впливає на існування товариства. Натомість, якщо б договір мав особистий

характер, юридична особа мала б припинитися.

Якщо установчий договір укладається органом державної влади або

управління, необхідно перевіряти чи така функція входить в перелік

завдань, для вирішення яких створений даний орган [2, с.68]. Слід

мати на увазі, що відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України

"Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності,

створених за участю державних підприємств" від 31.12.92 № 24-92,

державні підприємства за винятком будівельних організацій, підприємств

будівельної індустрії та будівельних матеріалів, які є засновниками

господарських товариств, що здійснюватимуть проектування та перспективне

будівництво за кордоном, не можуть бути засновниками підприємств

будь-яких організаційних форм та видів, господарських товариств,

кооперативів (надалі -суб'єктів підприємницької діяльності).

Відповідно до законодавств України, зокрема до п.5 Положення про

державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого Постановою

!!40

Кабінету Міністрів України № 740 від 25.05.1998р. (надалі - Положення)

, якщо власником (власниками) суб'єкта підприємницької діяльності

е фізична особа (фізичні особи), її (їх) підпис на установчих документах

потребує нотаріального засвідчення. Вважається, що вимога нотаріальної

форми установчого договору викликана намаганням забезпечити надійність

та сталість його умов та обмежити їх наступне коректування [16,

с.90]. Це навряд чи правильно, оскільки в такому випадку, норма

про нотаріальне посвідчення установчих документів повинна була б

поширюватися і на укладення установчих договорів між юридичними

особами. Вважаємо, що нотаріальне посвідчення установчих документів

в Україні виконує функцію перевірки правоздатності, дієздатності

та достовірності волевиявлення учасників договору - фізичних осіб.

Викликає заперечення також формулювання норми п.4 Положення, згідно

з якою нотаріальному посвідченню на установчих документах підлягає

підпис фізичної особи. Відповідно до п.142 Інструкції про порядок

вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (наказ Міністерства

Юстиції України від 14 червня 1994 p. № 18/5), надалі - Інструкція,

нотаріус засвідчує справжність підпису на документах, зміст котрих

не суперечить законові й не мають характеру угод та не містять у

собі відомостей, що ганьблять честь і гідність людини. Таким чином, при нотаріальному посвідченні установчого договору за участю фізичної особи, посвідчується

не підпис фізичної особи, а договір як такий. Натомість, на статуті

посвідчується підпис осіб, що його підписали, оскільки статут не

має характеру угоди.

!!41

3. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ СУБ'ЄКТІВ

ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Законодавство України не містить визначення поняття державної реєстрації.

її правову природу можна з'ясувати лише аналізуючи ті наслідки,

які закон пов'язує із здійсненням цієї процедури. Найбільш істотним

з них є виникнення в особи статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Державна реєстрація - юридичне обов'язкова умова реалізації права

на підприємницьку діяльність.

Ст.2 Закону України "Про підприємництво" визначає дві категорії

потенційних суб'єктів підприємницької діяльності: фізичних осіб

(громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства не

обмежених законом у правоздатності або дієздатності) та юридичних

осіб всіх форм власності. Право на вільний вибір організаційної

форми підприємництва належить самій особі, що бажає здійснювати

підприємницьку діяльність і гарантується ст.6 названого Закону.

Різна природа осіб, що мають право на підприємницьк у діяльність

(фізичні особи та юридичні особи) дає підстави розмежовувати і реєстрацію:

державна реєстрація фізичних осіб-підприємців"' і державна реєстрація

організацій як юридичних осіб. Такий поділ має важливе практичне

значення для встановлення процедури здійснення їх державної реєстрації.

Крім того, на відміну від громадян, правоздатність яких виникає

з моменту народження, тобто поза державною волею, в силу природних

факторів, для організацій державна реєстрація виконує подвійну функцію:

по-перше, з цього моменту у них виникає статус юридичної особи (цивільна

право-суб'єктність), по-друге, з моменту державної реєс '"рації

вони визнаються суб'єктами підприємницької діяльності. В силу ст.

26 Цивільного кодексу України, правоздатність всіх юридичних осіб

виникає з моменту затвердження їх статуту (положення), якщо статут

підлягає реєстрації, то з моменту їх державної реєстрації. За теперішнім

законодавством державній реєстрації підлягає більшість організацій,

за винятком хіба що органів державної влади та управління. До числа

організацій, лравосуб'єкт-ність яких виникає з моменту державної

реєстрації відносяться і такі, що не мають наміру здійснювати підприємницьку

діяльність: заклади освіти, благочинні фонди, творчі спілки, споживчі

кооперативи, об'єднання громадян тощо. Для останніх юридичний факт

державної реєстрації має лише значення моменту виникнення статусу

юридичної особи. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності

і організацій, що не мають наміру провадити підприємницьку діяльність,

здійснюється тими самими органами (за деякими винятками), але за

іншими нормативними актами.

Особливо чітко прослідковується правове значення державної реєстрації

організацій в порівнянні її з легалізацією. Ст.14 Закону України

"Про об'єднання

(**1) На практиці їх називають суб'єктами пщприємницько» діяльності

без створення юридичної особи Вважаємо застосування такого терміну

невиправданим. Доцільнішим, на нашу думку, є позначення такої категорії

осіб терміном "фізична особа-підприємець" або "підприємець" на відміну

ви "підприємства".

!!42

громадян" пояснює легалізацію як офіційне визнання організації.

Легалізація відбувається шляхом повідомлення про заснування або

шляхом державної реєстрації. Статус юридичної особи виникає у організації

лише в другому випадку. Це свідчить про те, що законодавець безпосередньо

пов'язує державну реєстрацію з виникненням статусу юридичної особи.

Засновники організації мають право самостійно визначати в якій

сфері суспільних відносин і якими шляхами буде діяти організація

і чи потрібен створюваній ними організації статус юридичної особи,

який надає організації цивільну правосуб'єктність.

Важливо підкреслити, що по суті державна реєстрація організацій

не надає їм правосуб'єктності, а лише визнає її. Не держава визначає

зміст правосуб'єктності організації. Вона лише стверджує, визнає

її, контролює правоузгодженість задекларованої мети організації та шляхи її здійснення. Джерелом правосуб'єктності організації є правосуб'єктність

її засновників (учасників, членів). Саме вони закріплюють в установчих

документах створюваної ними організації статус юридичної особи.

Для позначення процедури державної реєстрації законодавець застосовує

терміни "державна реєстрація підприємства" (ст.6 Закону України

"Про підприємства в Україні"), "державна реєстрація підприємництва"

(ст.8 Закону України "Про підприємництво"). Якщо тлумачити наведені

поняття дослівно, то стає незрозумілим що саме реєструється - організація

(якою є підприємство) чи діяльність (підприємництво).

Оскільки найбільш істотним наслідком державної реєстрації для організації

є визнання її юридичною особою, реєстрації підлягає саме організація,

а не її діяльність чи установчі документи. Для фізичних осіб правове

значення державної реєстрації полягає в тому, що з цього моменту

вони мають право здійснювати підприємницьку діяльність. Державна

реєстрація, так би мовити, є необхідним проміжним юридичним фактом,

з яким закон пов'язує можливість реалізації її правоздатності у

сфері підприємництва своїми діями. Таким чином, з моменту державної

реєстрації фізичні особи набувають дієздатності у сфері підприємницької

діяльності. Виходячи з цього, вважаємо, що для позначення державної

реєстрації організацій доцільно застосовувати термін "державна реєстрація

організацій як юридичних осіб", а для позначення державної реєстрації

фізичних осіб -"державна реєстрація підприємців".

Для з'ясування правової природи державної реєстрації важливим є

з'ясування її співвідношення з іншими реєстраційними процедурами,

передбаченими законом. В Україні виділяють три взаємопов'язані

системи реєстрації: спеціальну, відомчу та загальну (статистичну)

. Спеціальна державна реєстрація полягає у тому, що за організацією

(фізичною особою) визнається статус учасника певних правовідносин,

наприклад, підприємницьких. Так, ст.8 Закону України "Про підприємництво"

передбачає порядок здійснення державної реєстрації суб'єктів підприємницької

діяльності, в тому числі і тих, що не мають статусу юридичної особи

- фізичних осіб. Спеціальною державною реєстрацією можна вважати

і реєстрацію об'єднань громадян, яка здійснюється Міністерством

юстиції України та його обласними управліннями.

Відомча реєстрація передбачає реєстрацію суб'єктів підприємницької

діяльності, тобто осіб. що пройшли процедуру спеціальної реєстрації, як учасників

!!43

певних, чітко визначених суспільних правовідносин, що знаходяться

у віданні певного державного органу. Так, постановою Кабінету Міністрів

України від 17 листопада 1997 p. № 1287 "Про державну реєстрацію

друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та

розміри реєстраційних зборів" встановлено, що державну реєстрацію

інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності здійснює

Міністерство інформації.

Загальна реєстрація юридичних осіб здійснюється Міністерством статистики

України (його обласними управліннями) відповідно до Положення про

Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого

постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 p. № 118.

Відповідно до п.3 цього Положення до Державного реєстру включаються

дані про суб'єктів господарської

діяльності:

1) юридичних осіб, а також їх філії, відділення, представництва,

інші відокремлені підрозділи, що розташовані на території України

і провадять свою діяльність на підставі законодавства України;

2) юридичних осіб, а також їх філії, відділення, представництва,

інші відокремлені підрозділи, розташовані за межами України, які

створені з участю юридичних осіб України і діють відповідно до законодавства

іноземних держав.

Класифікація видів державної реєстрації має умовний характер, оскільки

існують органи, які здійснюють одночасно і спеціальну, і відомчу

реєстрацію, наприклад, державну реєстрацію комерційних банків здійснює

Національний банк України.

Неоднозначнім залишається і питання про основне призначення держД

wo} реєстрації. Серед дослідників цього правового явища існує декілька думок стосовно

пояснення сутності та мети державної реєстрації. Перші вбачають

її поизначення у первинній легітимації учасників господарського

обороту, котра складається з трьох елементів:

а) державний облік суб'єктів підприємницької діяльності:

б) збір публічно-достовірних даних про їх правове, майнове та організаційне становище;

в) контроль законності виникнення, зміни і припинення правового

статусу підприємця [7, с.47].

Другі вважають, що державна реєстрація необхідна, коли мета організації

може бути досягнута лише шляхом участі у суспільних майнових правовідносинах

і є передумовою участі організації у таких відносинах [9, с.74-77].

Третя група дослідників метою державної реєстрації підприємств вважає

надання підприємству формально-юридичних ознак суб'єкта права, згідно

з якими воно починає функціонувати у господарсько-правовому обороті

як загальновідома для третіх осіб і органів держави юридична особа [12, с.64].

А.Ноздрачьов метою державної реєстрації вважає визнання (підтвердження)

факту утворення підприємця в будь-якій організаційно-правовій формі

з метою обліку та контролю за законністю виникнення, реорганізації

та ліквідації [11, с.25].

В радянській цивілістиці правова природа державної реєстрації, як

така, не досліджувалася в зв'язку з тим, що більшість підприємств

виникало в дозвільному порядку. Державна діяльність при створенні

підприємств в період соціалістичної

!!44

держави полягала в санкціонуванні створення юридичної особи. Цим

держава забезпечувала відповідність поставлених перед організацією

цілей та завдань своїм інтересам [20, с.141].

Визначити правову природу державної реєстрації суб'єктів підприємницької

діяльності надзвичайно складно, в першу чергу, в зв'язку з існуванням

двох видів суб'єктів: фізичних і юридичних осіб. Правові наслідки

державної реєстрації кожної групи суб'єктів мають свої особливості.

Вважаємо, що призначенням державної реєстрації юридичних осіб є

визнання за організаціями статусу учасників цивільноправових відносин

(отже і підприємницьких), тобто статусу юридичної особи; а фізичних

осіб - надання їм дієздатності у сфері підприємницької діяльності.

В зв'язку з цим, у Державний реєстр не повинні включатися органи

державної влади, а також учасники цивільних правовідносин, що не

мають і не можуть мати статусу юридичної особи (відокремлені підрозділи,

фізичні особи-підприємці). Фізичні особи-підприємці повинні включатися

в загальний реєстр громадян України, що, власне, зараз і відбувається.

В зв'язку з існуванням декількох систем реєстрації є певні складності

у визначенні моменту набуття організацією правосуб'єктності. Якщо

тлумачити зміст поняття державної реєстрації, то це діяльність,

що полягає у включенні в Державний реєстр. Правом ведення такого

реєстру наділене Міністерство статистики України. Інші органи, які

здіснюють спеціальну і відомчу реєстрацію, реєстрів, як таких не

ведуть, їх функція полягає не стільки у включенні в реєстр, скільки

у попередньому контролі законності створення організацій, установчі

документи яких подані на реєстрацію. За діючим законодавством статус

юридичної особи виникає у організацій саме з моменту спеціальної реєстрації.

Вищезазначене слідує і з роз'яснення Міністерства статистики України

від 16.07.96р. № 17-3-5/93 з питань діючого законодавства з приводу

послідовності скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької

діяльності, їх ліквідації та виключення з Єдиного державного реєстру

підприємств та організацій України, у відповідності з яким державна

реєстрація підтверджує отримання статусу юридичної особи, після

чого суб'єкт підприємницької діяльності включаєтся в Державний реєстр,

який є реєстром юридичних осіб. Органи державної реєстрації, скасовуючи

державну реєстрацію, підтверджують позбавлення підприємця статусу

юридичної особи на підставі документів, отриманих після здійснення

всіх заходів по його ліквідації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Тільки після цього він виключається з Державного реєстру, оскільки вже не є юридичною особою. Разом з

тим, п.4 ст.34 Закону лПро підприємства в Україні» передбачає, що

підприємство вважається ліквідованим з моменту виключення його з

Державного реєстру України. ведення якого покладено на Міністерство

статистики України.

Крім того, та ж функція, ведення Реєстру суб'єктів підприємницької

діяльності, покладена і на Ліцензійну палату України (п.3 Положення

про Ліцензійну палату України, Указ Президента України від 16 липня

1997р. №648/97). Створення такого Реєстру вже розпочалося.

До прийняття Закону "Про внесення змін до Закону України "Про підприємництво"

від 23.12.97р. ідентифікаційні коди юридичним особам присвоювалися

Blog

Содержание