Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол №3 від 25 квітня 2007 р. Київ 2007
| Вид материала | Документы |
- Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 3186.06kb.
- Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 4237.56kb.
- Методичні рекомендації, 87.62kb.
- А. М. Поповський, доктор філологічних наук, професор (Дніпропетровська юридична академія, 1578.44kb.
- Дудар Н. П., Филипович Л. О. Д81 Нові релігійні течії: український контекст (огляд,, 6232.65kb.
- Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 829.58kb.
- Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 547.21kb.
- Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 770.49kb.
- Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 3024.54kb.
- Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 1765.7kb.
ІV Всеукраїнська наукова-практична конференція
Міністерство праці і соціальної політики України
Академія педагогічних наук України
Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України
Кафедра психології
ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ БЕЗРОБІТНОГО
(матеріали ІV Всеукраїнської науково-практичної конференції)
25 травня 2007 року
Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол № 3 від 25 квітня 2007 р.
Київ 2007
УДК 159.9
ББК 88
П Розповсюдження і тиражування без офіційного дозволу ІПК ДСЗУ заборонено
-86
Матеріали друкуються в авторській редакції
Редакційна колегія:
| Киричук О.В. | дійсний член АПН України, д-р пед. наук, професор, головний редактор; |
| Маршавін Ю.М. | канд. істор. наук, доцент; |
| Туленков М.В. | канд. соц. наук, доцент; |
| Лукашевич М.П. | д-р філос. наук. професор; |
| Колесникова В.Ф. | канд. психол. наук, доцент (заступник головного редактора). |
П-86 Психологія особистості безробітного / Матеріали ІV-ї Всеукраїнської науково-практичної конференції (25 травня 2007 р.). / Відп. Ред. О.В. Киричук. Упорядники: Киричук О., Колесникова В., Шелест І., Матвієнко Л., Мілютіна К., Смирнова О. – К.: Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України, 2007. – 304 с.
У збірці матеріалів конференції висвітлюється широкий спектр питань психології безробітного, зокрема: теоретико-методологічні проблеми безробіття; рушійні сили активності безробітного на ринку праці; психологічні проблеми професійного навчання; форми і методи надання психологічної допомоги і підтримки безробітним в центрах зайнятості України.
ISBN 978-966-8640-22-3
© Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України (ІПК ДСЗУ), 2007
зміст
| розділ І. Теоретико-методологічні засади ПСИХОЛОГІЇ безробітного | ||
| Киричук О.В. | Психологія особистості апліканта в контексті СУБ’ЄКТНО-вчинкової парадигми | 5 |
| Лукашевич М.П. | Засоби масової комунікації як агенти трудової адаптації безробітних | 16 |
| Смирнова О.П. | ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ГОТОВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ БЕЗРОБІТНОГО ДО ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ | 24 |
| Зубалій Н.П. | Формування позитивного ставлення до підвищення професіоналізму психологів служби зайнятості | 32 |
| Розділ ІІ. методи і процедури психодіагностики активності безробітного | | |
| Логвиненко В.П. | Психологічний потенціал особистості безробітного | 37 |
| Киричук О.В. Горкун А.Г. | Вікові особливості окремих складових Я-концепції особистосі аплікантів | 46 |
| Киричук О.В. Бабенко С.В. Веретельнік В.В. | Особливості Я-концепції безробітних і працюючих жінок | 54 |
| Киричук О.В. Вишинська І.І. | Особливості самоактуалізації безробітних на ринку праці | 62 |
| Колесникова В.Ф. | формування позитивної Я-концепції в студентів-психологів | 70 |
| Дем’янюк Т.В. | Я-концепція особистості як фактор стратегії поведінки апліканта на ринку праці | 78 |
| Єгорова Є.В. | До проблеми адаптації особистості в ситуації життєвих змін | 88 |
| Алексєєва А.В | психологічна стать як чинник професійної самореалізації особистості | 96 |
| Коновальчук О.В. | Особливості динаміки професійно важливих якостей (пам’яті, та уваги) в діяльності спеціалістів служби зайнятості | 103 |
| Смирнова О.П. Соболь Н.І. | психологічні особливості мотиваційної сфери безробітних, які виявили готовність до підприємницької діяльності | 110 |
| Колесникова В.Ф. Штаманетян Л.С. | психологічний аспект особистості керівників та ефективність їх діяльності | 116 |
| Галаган Л.В. | психологічні детермінанти розвитку комунікативної компетентності керівника | 123 |
| Ортікова Н.В. | дослідження рівня самооцінки студентської молоді як важливого фактору у формуванні та розвитку їх конкурентоспроможності | 128 |
| розділ ІІІ. Психологічна допомога і підтримка безробітного на ринку праці | ||
| Киричук О.В. Ладижева О.В. | ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ дослідження впливу перенавчання на самоактуалізацію аплікантів на ринку праці | 136 |
| Побірченко Н.А. | економічна психологія в професійному навчанні безробітних | 144 |
| Мілютіна К.Л. | програма адаптації довготривалих безробітних на підприємствах | 153 |
| Синявський В.В. | психодіагностика індивідуально-психологічних особливостей учнів профтехучилищ, як важливий чинник підвищення якості їх професійної підготовки | 159 |
| Моськін С.І. | до проблеми професійної переорієнтації особистості | 171 |
| Смирнова О.П. Сторчак К.М. | особливості психічних станів безробітних – майбутніх підприємців | 178 |
| Смирнова О.П. Курлюк Є.І. | воля, як визначальний чинник психологічної готовності особистості безробітного до підприємницької діяльності | 182 |
| Литвинова Н.І | розвиток мотивів вибору робітничих професій- головний чинник запобігання безробіття | 185 |
| Коляденко Н.В. Здоровенко Н.В. | проблеми і перспективи професійного начання інвалідів в УМОВАХ сучасного ринку праці відповідно до вимог болонського процесу | 196 |
| розділ іV. стратегії та технології профілактики безробіття | ||
| Шелест І.І. Мед О.В. | вплив активної психологічної підтримки на психічні стани безробітних | 204 |
| Колесникова В.Ф. Галаган Л.В. | рівень самосвідомості як передумова ефективності подолання ситуації безробіття особистістю | 213 |
| Колесникова В.Ф. Дубяга Я.І. | психологічні особливості сімейного безробіття | 218 |
| Марченко І.Б. | профорієнтаційні методи корекції ставлення до професії | 228 |
| Мартинюк В.М. | професійне самовизначення в процесі професійної переорієнтації | 235 |
| Франчук О.І. | вплив бізнес-тренінгу на розвиток особистості | 241 |
| Корчевна О.В. | кар’єрна компетентність випускників внз у системі сприяння працевлаштуванню студентів | 251 |
| Лукашевич О.М. | психологічні аспекти дозвіллєвої самореалізації особистості в туризмі | 256 |
| Міропольська М.А. | До кадрового питання в державній службі зайнятості | 266 |
| Матвієнко Л.І. | особливості розвитку і формування психологічних якостей спеціалістів служби зайнятості | 272 |
| Колесникова В.Ф. Веретельнік В.В. | вплив внутрішньоособистісного конфлікту на характер взаємодії подружніх пар | 276 |
| Туленкова І.М. | Соціально-трудові очікування безробітних на ринку | 284 |
| Цицюрська О.А. | Вплив психологічного захисту на вчинкову активність особистості безробітного | 287 |
| Галустян Ю.М. Ноур А.М. | сучасні адаптаційні технології у стані безробіття | 292 |
| Шелест І.І. | самооцінка як складова Я-концепції бажаючих працевлаштуватись безробітних, схильних до девіантної поведінки | 299 |
розділ І
теоретико-методологічні засади психології особистості безробітного
О.В. Киричук
(м. Київ)
ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ АПЛІКАНТА В КОНТЕКСТІ СУБ’ЄКТНО-ВЧИНКОВОЇ ПАРАДИГМИ
Особистість – це найвища інстанція, що координує всю психічну діяльність індивіда, його поведінкову активність, соціальне обличчя людського „Я” для інших. Особистість виникає як засіб, інструмент для набуття людиною своєї сутності, вона – особистість постійно планує і спрямовує складний процес життєдіяльності, якого не має в живій природі – процес творення себе у власному життєвому світі.
На абстрактному узагальненому рівні особистість складна система (за висловом Г.С.Костюка - „система систем”, оскільки людину можна розглядати як систему на рівні організму, на рівні індивіда, на рівні особистості, й далі – на рівні індивідуальності, на рівні суб’єкта. Системний підхід до розгляду особистості (як і організму, індивіда, індивідуальності й суб’єкта), передбачає, з одного боку, сходження від абстрактного до конкретного, а з другого – компонентно-структурного, функціонального (зовнішнє і внутрішнє функціонування), генетичного й прогностичного аналізу [1].
Останніми роками в розвитку різних напрямів і галузей психологічної науки все більш виразно проявляє себе тенденція дослідження особистості в її істинних суб'єктних якостях. Все більша увага приділяється вивченню можливостей, процесів і умов саморозвитку і саморозкриттю людини на різних рівнях її суб'єктного буття. Початок суб’єктного підходу в психології поклав відомий російський психолог С.Л.Рубінштейн, який у загальну детермінацію буття включав не свідомість, а буття людини.
Українська психологія, спираючись на висхідну історичну традицію, що йде від Г.С.Сковороди, завжди прагнула до філософсько-психологічних узагальнень, особливо в питаннях виникнення, становлення, розвитку душевного, ”за-душевного” і духовного світів. Пізнання процесів психічного розвитку і його закономірностей, відзначав Г.С.Костюк, можливе лише на основі розкриття внутрішніх властивих йому суперечливих тенденцій. Тільки реалізуючи цю умову, спеціально підкреслював він, можна зрозуміти психічний розвиток особистості не як якийсь інертний процес, що штовхається зовнішньою, чужою для нього силою, а як „саморух”, „спонтанейний”, „внутрішньо-нобхідний рух” і побудувати справжню наукову теорію цього розвитку 2.
Відмічена традиція і сьогодні знаходить себе в розробці українськими психологами нових теоретико-методологічних принципів дослідження психічної реальності в її саморусі (В.А.Роменець, І.П.Маноха, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко та ін.) 3.
Принципово нові аспекти розгляду особистості як обєкта наукового вивчення відкриває наукова праця відомого українського психолога С.Д.Максименка “Ґенеза здійснення особистості” 4. Йдеться про принцип єдності біологічного і соціального при розкритті витоків активності особистості. Генетично-психологічний погляд на особистість, за твердженням автора, означає “розуміння особистості як унікальної цілісності, що само розвивається, саморегулюється і є носієм довічного вселюдського духу”, субєктом життєдіяльності 4, 243.
Суб’єктне буття означає, по-перше, вивільнення від об’єктних визначень і предметно-речових залежностей, від зовнішніх форм природного і соціального детермінізму, а по друге – вільного творення світу і себе в цьому світі, можливість бути автором власного життя [5].
Бути суб’єктом – значить бути джерелом активності, дії, думки, цінностей і смислів, хотіти і могти починати причинний ряд із самого себе, виходити за межі наперед визначеного, бути спроможним відповідально перетворювати світ і себе в цьому світі за власними проектами, враховуючи соціальні і природні закони світобудови.
Проте бути суб’єктом – це не тільки хотіти і могти, але самопричинно відповідально діяти у напрямі реалізації своїх інтенцій (життєвих диспозицій, потреб) і актуалізації своїх потенцій (когнітивних, афективних, аксіологічних і праксеологічних). Лише в процесі творчої самодіяльності особистість як суб’єкт свого життя, зокрема психічного, душевно-духовного, формується, розвивається (С.Л.Рубінштейн). Теоретичні моделі такої творчої самодіяльності знайшли своє відображення в розробках учнів і послідовників відомого в Україні психолога В.А.Роменця – В.О. Татенка, Т.М.Титаренко, І.П.Манохи, Т.С.Кириленко та ін.[3, 507- 587]. Зокрема йдеться про „вчинок істини” , „вчинок краси”, „вчинок добра”, „вчинок любові”, „вчинок екзистенції”, „вчинок самопізнання”, „вчинок самотворення”. Тут поняття „вчинковість” позначає індивідуально-неповторний, ціннісно-смисловий, культурно-особистісний вектори суб’єктивної активності людини. „Вчинкове довизнання людини як суб’єкта життєдіяльності, суб’єкта індивідуального психічного життя надає йому необхідної і достатньої сутнісної конкретизації, оскільки наповнює індивідуальне природнім для людини соціокультурним змістом і смислом” [6, 349].
Таким чином, з одного боку, ми маємо наукове знання про сутнісний отнопсихологічний проект автентичного людського буття, а з другого – індивідуально-неповторний вектор суб’єктної активності особистості як суб’єкта життєдіяльності.
Беручи до уваги вихідні положення системного підходу до розгляду поняття „особистість апліканта” [1], теоретико-методологічні засади розгортання таких понять як „суб’єктність” і „вчинковість” 3, результати широкого емпіричного обстеження аплікантів, їх стратегій поведінки на ринку праці [7] – зробимо спробу розглянути особистість безробітного в контексті суб’єктно-вчинкової парадигми.
Компонентно структурний аналіз на першому рівні конкретизації системи „особистість апліканта” дозволяє виділити три її підсистеми: ядро особистості, периферію ядра та життєдіяльність апліканта. У подальшому, на другому рівні сходження від абстрактного до конкретного, використовуючи при цьому функціональний та генетично-прогностичні вектори аналізу, розглянемо кожну із підсистем.
1. Ядро особистості апліканта. Тут серед інтенцій (іманентні, внутрішні успадковані передумови та індивідуальні особливості поведінки апліканта) можна виділити соціальні неусвідомлені життєві диспозиції: інстинкти життя і смерті (за З.Фрейдом) або біофілію-некрофілію (за Е.Фромом); успадковані життєві властивості - тривожність, імпульсивність, агресивність, сенситивність, психічну рівновагу (за С.Грофом); особливості оральної, анальної та стадної стадії індивідуального розвитку (за З.Фрейдом); астрологічні тригони вогню, повітря, води, землі (знаки Зодіака); потреби у безпеці, приналежності і любові, самоактуалізації та ін.(за К.Гольдштейном і А.Маслоу).
Серед життєвих потенцій, як показують результати теоретичного аналізу та емпіричного обстеження аплікантів, можна виділити чотири соціально життєві потенціали:
- афективний (на початковому етапі афекти інтегровані в комплексі пожвавлення дитини (крик, зморщування, почервоніння, неординарні рухи, посмішка у сні);
- когнітивний. Первинними тут виявляються ті процеси, які забезпечують контакт індивіда із зовнішнім середовищем через наочні форми, а саме відчуття й сприймання.
- аксіологічний. Гегель пов’язував вибір цінностей із онтологічними джерелами духовності, що йде з глибинного «Я», сила яка утворює й підтримує особистість, її суб’єктність. Цінність - це інтуїтивний пошук істини, ідей, символів, метафоричних образів;
- праксеологічний. Однією із форм праксеологічного потенціалу людини є її вроджені задатки, як інструменти задоволення потреб, що знаходять пізніше своє втілення в перцептивній (сприйняття, розуміння і оцінка людиною певних об’єктів), апперцептивній (залежність сприйняття об’єктів зовнішнього і внутрішнього світу від минулого досвіду, загального змісту психічної діяльності людини і її індивідуальних особливостей), інтелектуальній та афективній сферах життєвого досвіду [6].
Свого часу А.Адлер постулював наявність в особистості особливої інстанції – “креативного Я”, яка забезпечує існування за власними цілями і бажаннями, формування своїх життєвих шляхів і стилів 8.
З боку внутрішнього функціонування ядра особистості, то тут ми маємо справу із взаємодією неусвідомлених соціальних диспозицій, соціальних потреб і соціальних потенціалів (у формі задатків), що, з одного боку, зумовлюють внутрішнє функціонування ядра особистості компонентним складом і його структурою, а з другого – його зовнішньою функцією (суб’єктністю), яка за П.К.Анохіним, зумовлює характер взаємодії ядра особистості із зовнішнім світом – енерго-, психо-, інформаційним середовищем, зокрема взаємодію ядра особистості апліканта із його ситуацією безробіття.
Щодо генетичного аналізу, то виділені підсистеми ядра особистості (соціальні успадковані життєві диспозиції, потреби, потенції) у статевому, віковому аспекті, потребують конкретизації, інакше вони можуть розглядатися як абстрактні, чисто логічні структурні елементи ядра особистості апліканта. Але уже сьогодні можемо стверджувати, що розвиток життєвих успадкований диспозицій має йти від нижчих рівнів асоціальності до просоціальності; соціальних потреб – від фізіологічних до потреб у самоактуалізації й самореалізації; життєвих потенціалів – від усвідомлення власного тіла, навколишньої дійсності, інших людей до усвідомлення свого внутрішнього світу, від Я (Self) західного типу до крос-культурного Я, самоефективності в сфері діяльності та спілкування (А.Бандура). Як відомо І.М.Сєченов початок самосвідомості пов’язував із періодом, коли дитина починає виділяти себе з відчуттів, що йдуть від власного тіла (самовідчуття), від тих, що виникають внаслідок дії на неї предметів, явищ зовнішнього світу.
В онтогенезі відбувається формування суб'єктивного світу людини, основу якого складає «ядро суб’єктності», яке послідовно розвивається з відчуття самості, потім перетворюється в постійне почуття ідентичності і закріплюється в подальшому в динамічному Его людини (Ч. Райкрофт), її Я-концепції.
Категорія суб’єктності позначає міру свободи апліканта у житті, його здатності ставати причиною не тільки функціонування зовнішнього світу, але й власного, внутрішнього, будувати смисл буття, діяти і брати відповідальність за свої дії і вчинки.
Щодо прогностичного аналізу, то, як відомо, прогноз - це передбачення ситуацій (обставин, процесів, явищ, подій), які раніше не мали місця, але реально можливі у майбутньому. У психологічному плані прогноз міститься у психодіагностиці розвитку особистості і будується на вмінні зрозуміти внутрішню логіку саморуху цього процесу (Г.С.Костюк), щоб на основі минулого й теперішнього накреслити шляхи подальшого розвитку, встановити особливості реалізації життєвих інтенцій та потенцій через різні види, рівні вчинкової активності [1, 56-65].
2. Периферія ядра особистості апліканта (Я-концепція), що виступає результативною стороною взаємодії ядра особистості із енерго-, психо-, інформаційним середовищем, ситуацією безробіття. Компонентно-структурний аналіз дозволяє виділити в периферії ядра особистості апліканта:
– Я-образ як результат процесів самосвідомості, різнобічних уявлень про себе (я-фізичне, я-психічне, я-соціальне, я-духовне; я-був, я-є, я-буду; я-ідеальне, я-реальне);
- Самооцінку - цінність, значущість, якою аплікант наділяє себе в цілому і окремі сторони своєї особистості, діяльності, поведінки в ситуації безробіття. (самовідчуття на основі системи цінностей; адекватна, завищена, занижена; позитивна, негативна);
- Особистісне самовизначення як процес пошуку і знаходження в координатах ціннісно смислової свідомості свого місця в житті, результатом якого є трансформація особистісних смислів в якісно нові психологічні утворення - світосприймальні настанови і диспозиційні структури, що репрезентують вищий рівень (духовно-креативний) саморегуляції людини в умовах ситуації безробіття; усвідомлення своїх потреб, інтересів, можливостей; визначення свого місця в житті, суспільстві. Людина, писав Г.Рот - це істота, яка вимушена знову й знову визначати саму себе, оскільки людина - це не тільки те, ким вона вже є, але й те, ким вона сама себе робить і створює (особистісне, рольове, сімейне, професійне, життєве самовизначення; я-хочу, я-потрібно, я-можу);
- Самоактуалізацію як фундаментальну тенденцію організму актуалізуватися (К.Гольдштейн), зберігати і розвивати себе; як реакцію апліканта на Я-образ, самооцінку, на задоволеність (незадоволеність) собою, особистісне самовизначення власної ефективності в сфері діяльності та спілкування; прагнення особистості до самовдосконалення, повної реалізації своїх потенційних можливостей (оптимістичне самопочуття; самоактивація, впевненість в собі, вимогливість до себе).
В енерго-, психо-, інформаційному просторі є полюси добра і зла, позитивного і негативного, між якими постійно здійснюється обмінна взаємодія, яка творить енергетичний потенціал, що конденсує як заряди, що сприяють особистісному зростанню безробітного, його вдосконаленню, так і невротичні захисти, його агресивні прояви, панічні реакції, результатом чого виступає позитивна (позитивне ставлення до себе, самоповага, відчуття власної цінності, сприйняття себе) або негативна (негативне ставлення до себе, неприйняття себе, відчуття своєї неповноцінності) Я-концепція особистості апліканта. Узагальнюючою, результативною стороною самоактуалізації виступає процес цілепокладання.
3. Життєдіяльність особистості апліканта в умовах ситуації безробіття.
Цілепокладання особистості апліканта в ситуації безробіття є безпосередньою характеристикою життєдіяльності особистості апліканта, способом організації впорядкування власного життя в ситуації безробіття, досягненням все більш високого рівня суб’єктності. Як показують результати емпіричного дослідження аплікантів, цілепокладання може бути безпосереднім (цілеспрямований пошук роботи, намагання одержати другу спеціальність, одержати другу вищу освіту тощо) і опосередкованим. Опосередковані, непрямі цілі дають можливість апліканту долати деякі захисні механізми, комплекси, внутрішні заборони на шляху до задоволення життєво важливих потреб, потенційних можливостей.
Продуктом цілепокладання є той чи інший рівень активності апліканта на ринку праці. Активність, як відомо, є однією з основних характеристик особистості, що полягає у здатності її виступати збудником змін у взаємовідносинах з оточуючим світом (на відміну від реактивності, коли джерелом є зовнішній стимул), а також із самим собою.
Важливою складовою поведінки апліканта на ринку праці є пошукова активність, спрямована на зміну ситуації в умовах дефіциту інформації про ситуацію на ринку праці і відсутності прогнозу результатів власних дій. На думку В.С.Ротенберга, пошукова активність особистості – істотний адаптаційний фактор в умовах психологічного стресу, (що викликаний безробіттям), яка дозволяє уникнути його несприятливого психологічних і психосоматичних наслідків.
На особистісному рівні, як відомо, активність може бути не тільки адаптивною, тобто спрямованою на адаптацію до ситуації безробіття (наприклад, відмова від пошуку роботи), але й неадаптивною, що включає суперечність між метою і результатом активності апліканта. Неадаптивна активність передбачає продовження діяльності в обраному напрямку, навіть тоді, коли мета не досягнута. Вона може проявлятися як надситуативна, наднормативна, вчинкова активність - здатність апліканта виходити за межі ситуації безробіття і ставити перед собою цілі, що не випливають із вихідного завдання. Остання тісно пов’язана з актами творчості.
Психологічним механізмом того чи іншого рівня активності апліканта на ринку праці виступає саморегуляція – система психологічного самовпливу з метою управління своїм психологічним станом у відповідності з вимогами ситуації і доцільністю. Саморегуляція, як відомо, може здійснюватися на неусвідомленому рівні механізмами підтримки внутрішнього гомеостазу і пристосовницької поведінки (на імпульсивно-ситуативному рівні) і бути свідомою, довільним процесом на ґрунті засвоєння спеціальних методів мобілізації внутрішніх ресурсів (довільно-вольовому та духовно – креативного рівнях).
Таким чином, процеси саморегуляції та активності апліканта щільно між собою пов’язані, що дозволяє виділити чотири рівні активності апліканта на ринку праці.
Продуктом того чи іншого рівня саморегуляції виступають стратегії поведінки апліканта на ринку праці [7]. Так, на рівні імпульсивно-ситуативному, як свідчать емпіричні дослідження, ми маємо справу із стратегіями відмови від пошуку або хаотичного пошуку роботи на ринку праці; на рівні довільно-вольовому – із стратегією цілеспрямованого, активного пошуку роботи; на рівні духовно-креативному – із стратегією намагання одержати другу професію. Більше того, тут ми маємо справу із вчинком самопізнання, самокорекцією особистості в плані самоорганізації, самоутвердження, самодетермінації, самовдосконалення. Діалог із собою може проходити у формі духовно-катарисичної активності – самосповіді, самопереконання, самонаказу, самонавіювання, самопідкріплення та ін.
Узагальнюючи сказане вище, можна стверджувати, що тут ми маємо справу з трьома стратегіями апліканта в процесі життєдіяльності: життєвичерпуванням, життєпородженням, життєтворчістю.
Життєвичерпування - життєва стратегія, що визначається умовами ситуації безробіття та характеризується споживанням наявних ресурсів, що з нього надходять. Вона не має внутрішнього джерела саморозвитку та культивування нових можливостей, спрямованих на задоволення біологічних, соціальних та культурних потреб людини, які завжди виявляються обмеженими.
Життєпородження – життєва стратегія безробітного, що визначається, в першу чергу, самою людиною, яка здатна у рефлексивно-творчому зусиллі культивувати свої ресурси та потенційні можливості (когнітивні, афективні, аксіологічні, праксеологічні) необхідні для здійснення її задумів і бажань у зовнішньому середовищі на ринку праці.
Життєтворчість – стратегія спрямована на: постійну реалізацію та розвиток духовних потреб; на самоефективність у сфері діяльності та спілкування; прагнення апліканта до самоактуалізації; на подолання некрофільних тенденцій, негативних проявів орального, анального, стадного фаз психосоціального розвитку через “жертвоприношення”, “покаяння” – перших кроків трансформації людського буття в пошуках втраченого “Я”. Тут кожна мить є творчим актом, потенційною інновацією в будь-якій сфері діяльності та спілкування, що забезпечується та одночасно виступає результатом унікальності людини.
Література:
1. Киричук О.В. Психологія особистості апліканта: багатовекторний аналіз //Теоретико-методологічні проблеми розвитку особистості в системі неперервної освіти: Матеріали методологічного семінару АПН України 16 грудня 2004 року /За ред. Академіка С.Д.Максименка. – К.,2005. – 716 с.
2. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Рад. Школа, 1989. 608 с.
3. Основи психології: Підручник /За заг. ред.О.В.Киричука, В.А.Роменця. –Вид.6-те, стереотип. -К.:Либідь 2006. – 632 с.
4. Максименко С.Д. Ґенеза здійснення особистості. – К.: Видавництво ТОВ “КММ”, 2006. – 240 с.
5. Татенко В.А.Психология в субьектном измерении: Монография.- К.: Видавничий центр „Просвіта”, 1996. -404 с.
6. Татенко В.О. Суб’єктно-вчинкова парадигма в сучасній психології //Людина. Суб’єкт. Вчинок: Філософсько-психологічні студії/ За заг. ред. В.О.Татенка. – К.:Либідь, 2006. -360 с.
7. Киричук О.В. Стратегії поведінки аплікантів на ринку праці та їх психологічні характеристики/ Матеріали ІІ-ї Всеукраїнської науково-практичної конференції (26 травня 2005 р.) Відп. ред. О.В.Киричук. – К.: ІПК ДСЗУ, 2004. - 378 с.
8. Адлер А. Наука жить // Психология личности в трудах зарубежных психологов: Хрестоматия. – СПб: Питер, 2000. – С.52-64.
9. Киричук О.В. Психологія особистості (Опорний конспект лекцій) – К.:ІПК ДСЗУ, 2003.
Засоби масової комунікації як агенти трудової адаптації безробітних
Лукашевич М.П.
(м.Київ)
Сутнісною ознакою сучасного суспільства в контексті його впливу на поведінку людини, на її соціалізацію слід визнати зміну рейтингів серед основних агентів соціалізації. До їх складу (інститути сім’ї, освіти, виховання, релігії у взаємодії з безпосереднім соціальним середовищем) рішуче увійшов і швидко зайняв провідну позицію інститут масової комунікації, представлений пресою, радіо і телебаченням (ЗМК). Розглядаючи соціалізацію як сукупність змінюючих одна одну адаптацій людини до нових ситуацій в оточуючому середовищі, доречно розглянути можливості і тенденції впливу ЗМК на трудову адаптацію безробітних.
Трудова адаптація тут розуміється як процес і результат освоєння безробітним нової трудової ситуації, в якій він опинився. Зрозуміло, що уявлення, оцінка цієї ситуації багато в чому обумовлюється впливом ЗМК через образи цих ситуацій та ціннісні орієнтації, що ними (ЗМК) продукуються. Однак характер і масштаби впливів різними ЗМК мають свої особливості.
Преса відображувала політичні пристрасті та соціальні інтереси груп, які домінували в суспільстві. Преса була їхнім словом, трибуною, з якої вони проголошували свої ідеї і доктрини. Зміст останніх легко прочитувався з біржових і закордонних новин, з повідомлень про життя „вищого світу”, з опису місцевих подій.
Думається, що в ті часи масштаби поширення преси і вплив їх на аудиторію охоплював незначну частку населення. Ситуація радикально змінилась у 30-40 роки ХІХ ст., коли більшість населення отримала доступ до друкованих новин. У розвинених країнах Європи і в США набула поширення дешева „копійчана” преса. Французька газета „Ля Прес”, англійська „Дейлі телеграф”, американська „Сан” почали виходити масовими на той час накладами, враховуючи інформаційні уподобання аудиторії. Зважаючи на потреби і вимоги ринку, виробництво новин і газет дедалі більше ставало індустріальним за характером. Незамаскована політична упередженість і гострота преси, які слугували критерієм ефективності і доцільності ідеологічного впливу, доповнилися рекламою, сенсаційністю, що задовольняли інформаційний смак читача, здатного купувати газету. Однак відносна свобода від патронажу держави поєднувалася з відкритістю до імперативів економічної рентабельності і прибутковості. Сталося так, що дух капіталізму, який асоціюється із „свободою”, зумовив для преси інші залежності. Влада уособлюється державно-політичною елітою і різного роду капіталом, що й сьогодні залишаються найважливішими інститутами, які санкціонують конкретну ідеологічну і ціннісну забарвленість друкованого слова.
Швидко з’ясувалося, що невеличкі яскраві газетні повідомлення мають вражаючу здатність не тільки „висвітлювати стан” і транслювати новини суспільного життя за задумами журналістів і видавців, а й створювати соціально значущі образи дійсності за допомогою особливих літературних жанрів, мовних кліше і правил складання текстів, які значно відрізняються від властивих традиційній книжковій культурі. Крім того, мова преси поступово враховувала специфіку психологічного впливу слова на масову публіку, тобто те, що раціональне осмислення фрагментів тексту необов’язкове. Створювався новий стиль вербальної культури і спілкування. Його вторгнення до культурної традиції і способу життя мешканців міст стало помітним на початку ХХ ст., в період газетного буму. Вже тоді чітко проявився двозначний статус преси як невичерпного оперативного джерела інформації і як засобу, за допомогою якого свідомість аудиторії стає пересічною, насичується стереотипами, перейшов до інших мас-медіа, чиї технологічні можливості розкрили нові перспективи зв’язку і спілкування, але не елімінували суперечності. „Щоб бути масовою, тобто сприйматися якнайбільшою кількістю людей, інформація повинна концентрувати смисли і набувати форм у проміжку між оригінальним і банальним, поширюючи загальнодоступні соціальні значення і символи” [1, 157].
Корисним для нашого дослідження є думка С.Чукут щодо впливу преси на безперервну зміну відносин між соціальними спільнотами. Поділ за економічною, професійною ознакою, а також поділ, заснований на приватних інтересах, наприклад на робітників та господарів, селян та комерсантів під впливом дії сучасних засобів масової інформації втрачає свій традиційний характер. Зокрема, він трансформується пресою, котра пом’якшує його та надає йому форми громадської думки, яка потім виходить за його межі. При цьому менш вираженими стають ознаки професійних груп, їх роль і значущість у суспільному житті, їх вплив, статус та місце у суспільстві. [2, 210]. Таким чином під впливом преси (та інших ЗМК) послаблюється дія в суспільстві закону розподілу праці, нівелюються його прояви у диференції професій і спеціальностей, виявленні і пропаганді найбільш пріоритетних для суспільства професійних статусів і ролей. На його місці, як зазначає відомий французький фахівець у галузі психології мас С.Московічі, виникають нові лінії поділу відповідно до „теоретичних ідей, ідеальних устремлінь почуттів, які явно виділені та нав’язані пресою” [3, 230-237]. Тобто відбувається поділ відповідно до думок. З цього моменту людина скоріше належить до публіки, ніж до суспільного класу або професійної групи.
Як бачимо, незалежно від характеру груп, на які поділяється суспільство, релігійного, економічного чи навіть національного, публіка є певною мірою їх кінцевим станом, так би мовити, їх спільною деномінацією; саме до неї все і зводиться. Інтереси не зникають, але вони залишаються на задньому плані, в затінку. Преса ж перетворює їх то на теорії, то на пристрасті, котрі здебільшого стають спільними для переважної більшості громадян. Слід відзначити і те, що преса сприяє розвитку процесу масифікації, сутність якого полягає в тому, що всі класові та трудові конфлікти перетворюються на масові, на конфлікти пристрастей та ідеологій. Таким чином нівелюються протиріччя між носіями тих чи інших професійних статусів, розмиваються професійні ролі, їх соціальна значущість для розвитку суспільства. Започатковані під впливом преси, ці тенденції мають місце і в інших засобах комунікації, що суттєво розширили можливості для прояву цих тенденцій. Однак, хоча газетний бум з появою радіо, ТБ та Інтернету залишився в минулому, преса зберігає за собою одне з провідних місць щодо інформації про вакантні робочі місця, пропозиції трудових послуг. Саме газетні шпальти найбільш зручні для зберігання і неодноразового звернення до інформації про запити і пропозиції на ринку праці. Подібна інформація є доступною для людей, що шукають роботу. Існує система безкоштовних газет, журналів та рекламних видань, а також система служби зайнятості України, що допомагає у користуванні і пошуку робочих місць, та працевлаштуванні. Так формуються і зберігаються бази даних щодо робочих місць, в тому числі і на текстових (друкованих) носіях.
У інформаційному просторі України спостерігаються збереження інтересу громадян до газет. Більш як половина населення (57,4 %) в середньому витрачає на щоденне читання газет близько години. Поменшало людей, котрі зовсім не читають газет. Левову частку уваги читачі приділяють районним (20,5 %), міським (36,1 %) та обласним (24,5 %) газетам [1, 132-134], що важливо для нашого дослідження. Адже саме ці видання є основним джерелом інформації щодо регіональних ринків праці. В цілому пресі доводиться витримувати значну конкуренцію з боку інших мас-медіа, і зокрема радіо, що активно стало завойовувати масову аудиторію з початку ХХ ст. і швидко продемонструвало унікальну здатність з’єднувати мешканців різних територій.
Ми погоджуємося з оцінкою С.Чукут особливостей впливу радіо. Дійсно, вплив преси полягає в тому, що вона швидко навчила, як масифікувати людину. Вона (преса) зуміла знайти людину, коли вона одна, вдома, на роботі, на вулиці. Однак радіо та телебачення пішли ще далі. Вони приносять людині додому, створюють спеціально для неї в чотирьох стінах те, за чим раніше потрібно було їй йти в кав’ярню, на площу, в клуб. Відбувається своєрідне використання ними гіпнозу у величезному масштабі [2, 211-212].
В Україні перша радіопередача вийшла в ефір у 1924 р. Радіомовлення залучило до складу аудиторії сільське населення, у якого, принаймні в нашому суспільстві, звичка до цього джерела і орієнтація на те, що „повідомили по радіо”, і сьогодні досить стійкі. Як засвідчили проведені у 90-х роках соціологічні опитування української аудиторії, у сільській місцевості радіо слухають частіше, ніж дивляться телевізор.
Радіохвилі суттєво скоротили час доставки новин з центрів на периферію. Столиці й великі міста наблизилися до малих населених пунктів, що змінило уявлення про подолання не лише географічного, а й соціального простору. Це сприяло підвищенню поінформованості населення малих і сільських населених пунктів щодо попиту на ринках праці великих міст, вакантних посад і умов праці, що були значно привабливіші за місцеві. Зростала орієнтованість населення на трудову міграцію з периферії до центру.
Характерно, що в сучасній Україні радіо має досить значну аудиторію. Майже 40 % населення на щоденне прослухування радіопередач витрачають в середньому близько години, а 12 % слухають радіопередачі більше трьох годин на добу [4, 134]. Отже, в наявності досить суттєві можливості впливу на аудиторію. Хоча за змістом радіоканали орієнтуються переважно на музику і новини, особливо місцеві. Реклама ж, що займає все більше місце в обсязі передач, стосується, в основному товарів споживання. Щодо реклами послуг, то вони зосереджуються в основному навколо подання оздоровчих, освітніх та дозвіллєвих послуг.
Оцінюючи роль телебачення більшість дослідників наголошують на швидкому зростанні масштабів і можливостей його впливу на масову свідомість. Долучившись до системи мас-медіа у 30-х роках, уже через тридцять років воно у науковій, культурній, політичній і повсякденній рефлексії осмислюється як всемогутній засіб впливу на свідомість і стиль життя. Аудіовізуальні образи, які до цього були прерогативою кіно (також специфічного медіума масової комунікації), перетворилися на першочергового за значенням, легкістю засвоєння і привабливістю носія соціальної інформації.
Серед чинників, що сприяють перевагам ТБ серед інших ЗМК, дослідника посилаються на його відповідність людській природі. Людина за свою суттю – істота переважно лінива, до того ж, вона намагається все спрощувати, а не ускладнювати. Тому людині набагато цікавіше, простіше і головне – вимагає менше зусиль з її боку, ввімкнути телевізор і почути та побачити новини безпосередньо з нього. В результаті цього людина має можливість використовувати не лише органи зору та слуху й „живе споглядання”, які сприяють кращому засвоєнню отриманої інформації та її більш ефективному впливу. Тут задіяний весь набутий протягом багатовікової історії людства арсенал наочних засобів пропаганди й агітації, і майстерне використання впливу на психіку людини людського голосу, його інтонацій, міміки тощо. Таким чином телебачення сьогодні все сильніше впливає не лише на думки людини, а й на її почуття, поведінку, бажання, потреби, уподобання, відносини з іншими людьми, формування тієї чи іншої системи цінностей, громадянської позиції тощо. Все це зумовлює її безпосереднє ставлення до тих чи інших проблем сучасності. Отже, аудіовізуальні засоби комунікації мають величезну силу, яка може докорінно змінити життя планети і кожної людини зокрема, силу, яка може вийти з-під контролю держави та наробити чимало лиха. Ця сила, яка робить з людей роботоподібних істот, сила, яка перетворює їх життя на театр і, навпаки, театр на життя, призводить до його знецінення [2, 312].
Не розділяючи такої категоричності щодо впливу ТБ на людину, ми вважаємо, що дійсно поширення електронних засобів зв’язку, супутникового і кабельного телебачення, відеотехніки ставить сучасну людину в залежність від густої комунікаційної мережі. Аудіовізуальна комунікація є сталим фактом життя людини, а світ, який створюється нею з претензією на реальність, здатний конкурувати з дійсністю. Як показали дослідження американського соціолога Джорджа Гернбера, „завзяті телеглядачі схильні описувати реальність – її соціальну структуру, взаємовідносини між статусами, професійними групами, представниками різної статі, рівень злочинності – так, як подає її телебачення” [1, 158].
Отже, під впливом ТБ слід очікувати деякого викривлення уявлень глядачів щодо реального стану на ринку праці, можливостей, переваг і обмежень тих чи інших професій, їх престижності і реального попиту на них на регіональних ринках праці.
Слід зважити, що розглянуті тенденції носять глобальний характер і в певній мірі спостерігаються і на території Україні. Зокрема, саме ТБ належить провідне місце як за кількістю людей, які щодня дивляться телевізор, так і за часом, що його приділяють цьому заняттю. Соціологічний моніторинг Інституту соціології НАН України засвідчує, що 54 % дорослих громадян України проводять перед телевізором від години до трьох, а майже п’ята частина (19 %) – більше трьох годин щоденно [4, 133-134].
Характерно, що з появою ТБ продуктивність засобів масової комунікації стає колосальною. Накопичення символічного капіталу, а саме, множинність подій та уявлень, котрі постачають мас-медіа, ці відокремлені від людини за допомогою мікрофона і екрану та облич ведучих незіставне з тим, що було притаманне минулому. Суспільство, у певному розумінні відчувши струс, перейшло на новий етап своєї історії. Цей етап символічного капіталізму після індустріального та фінансового капіталізму базується вже не на машинах чи грошах, а на комунікації. Іншими словами, мас-медіа забезпечують грандіозне споживання авторитету. Подібне споживання в повній мірі поширюється на „авторитети професій”, „авторитети спеціальностей”, домінування яких на екранах ТБ, в ефірі і на шпальтах газет і журналів „структурує” громадську думку і індивідуальну свідомість громадян (особливо підлітків і молоді) стосовно необхідності і важливості для суспільства, значущості і престижності тих чи інших професій і видів робіт. На жаль, в такій „структурації” критерієм значущості професій не завжди виступає її суспільна цінність, місце у задоволенні матеріальних та духовних потреб. Отже, у суспільній свідомості відтворюються не оптимальна щодо перспектив розвитку суспільства, і навіть не реальна соціально-професійна структура суспільства, а її викривлений образ, що й слугує орієнтиром у професійній орієнтації, побудові своєї трудової кар’єри для значної частки підлітків і молоді. Наявність і впливовість подібної тенденції в пострадянських суспільствах, зокрема в Україні та Росії підтверджуються парадоксальним результатом соціологічних досліджень серед учнів шкіл, згідно яким серед найбільш перспективних і престижних „професій” визначались „рекетири” – для хлопчиків та „повії” – для дівчат.
Звернемо увагу на точку зору Сари Діккей, яка зазначає, що крім здатності до значного поширення засоби масової комунікації відрізняються від інших виразних форм, таких, що менше відтворюються і не так швидко і значно поширюються, тим, що вони створюють видимість однаковості всіх видів продукції, яка надходить до споживачів, котрі отримують майже однаковий матеріал одночасно [5, 44].
Отже, для споживачів інформації щодо майбутньої професії та місця роботи створюються видимість схожості, однаковості більшості професій і робіт, що без сумніву утруднює їх професійну орієнтацію і трудову адаптацію. Крім того, однаковість і одночасність подачі такої інформаційної продукції до більшості споживачів надають цим утрудненням масового характеру.
Література:
- Костенко Н.В. Масова комунікація // Соціологія: Навч. посібник / За ред. С.О.Макеєва – К.: Укр. Енцикл.Ім.М.П.Бажана, 1999.
- Чукут С.А. Генеза духовної культури (управлінський вимір): монографія. – К.: Вид-во УАДУ, 1999.
- Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс / Пер. с фр. – М.: Центр психологии и психотерапии, 1998.
- Паніна Н.В. Українське суспільство 1994-2005: Соціологічний моніторинг – К.: ТОВ „Видавництво Софія”, 2005.
- Дикей Сара. Антропология и ее вклад в изучение средств массовой коммуникации // Междунар.журн.социальн.наук. – Февраль – 1998. – Антропология – проблемы и перспективы. 1. Преступая привычные границы – ЮНЕСКО. Ин-тут Всеобщ.истории РАН. – С.135-152.
ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ГОТОВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ БЕЗРОБІТНОГО ДО ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ