Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості україни

Вид материала

Документы

Содержание Кудряченко А.І. Калінічева Г.І. 3. Список рекомендованої літератури та джерел 4. Перелік контрольних питань 5. Тестові завдання для перевірки знань 2. Перша система управління у Київській Русі мала назву 3. Сутність політичної роздробленості Київської Русі полягала в 4. Яку назву мало державне утворення, що продовжило державницькі традиції Київської Русі? 5. Яка модель суспільно-політичної організації (чи держави) була 6. Формально вищим органом влади Української козацької держави 7. Гетьман видавав загальнообов`язкові для усіх нормативні акти 8. Головним розпорядчим, виконавчим і судовим органом Української держави Б. Хмельницького був 9. На місцях управління Української козацької держави 10. Українська держава у період народно-визвольної війни 1648-1654 11. У Статуті Генерального Секретаріату зазначалось, що він є 12. Відповідно до прийнятої Генеральним Секретаріатом Декларації 13. Падіння Української Центральної Ради (УЦР) спричинено 14. Вищим органом влади доби Гетьманату був (була) 16. Україна здобула свою незалежність у 18. Вищим законодавчим органом в незалежній Україні є ... Полное содержание

Подобный материал:

• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 3024.54kb.
• Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 547.21kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 1765.7kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 829.58kb.
• Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості україни, 268.08kb.
• Міністерство промислової політики україни державний інститут підготовки кадрів, 472.75kb.
• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 4237.56kb.
• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 3186.06kb.
• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 3683.94kb.
• Кабінету Міністрів України, що забезпечує проведення єдиної державної політики у сфері, 267.15kb.

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ


Г.І. Калінічева


ГОЛОВНІ ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ

державного будівництва В УКРАЇНІ


Навчально-методична розробка теми


Модуль 3Н-1 «Основи теорії та історії державного будівництва в Україні» програми підвищення кваліфікації керівних працівників та спеціалістів державної служби зайнятості України


Київ 2010

Рецензенти:

Лукашевич М.П., доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри соціології та соціально-гуманітарних дисциплін ІПК ДСЗУ

Кудряченко А.І., доктор історичних наук, професор, директор Інституту європейських досліджень НАН України


Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України (30 грудня 2009 року, протокол №8).


Калінічева Г.І.

Головні історичні етапи державного будівництва в Україні: Навч.-метод. розробка – К.: ІПК ДСЗУ, 2010. – 44 с.


Подано навчально-методичні та інформаційні матеріали – програму теми, контрольні питання та тестові завдання для перевірки знань слухачів, список рекомендованої літератури, конспект лекції тощо.

Для використання під час занять і самостійної навчальної роботи слухачів центру підвищення кваліфікації ІПК ДСЗУ – керівних працівників та спеціалістів державної служби зайнятості України.


© Калінічева Г.І., 2010

© Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України (ІПК ДСЗУ), 2010


Зміст

1.	Зміст та навчальні елементи теми		4
2.	Мета та завдання вивчення теми		4
3.	Список рекомендованої літератури та джерел		5
4.	Перелік контрольних питань		8
5.	Тестові завдання для перевірки знань		8
6.	Конспект лекції "Головні історичні етапи державного будівництва в Україні»		10
	Київська Русь – перший досвід функціонування української держави. Галицько-Волинське князівство – наступник Київської Русі та державотворчих процесів. Становлення української національної держави у 1648-1654 рр. Козацька держава Богдана Хмельницького. Державотворчі процеси після Української національної революції 1917–1920 рр. Розбудова Української незалежної держави на початку 1990-х рр.		10 14 17 22 38

1. Зміст та навчальні елементи теми
   

Українська держава як суб'єкт загальноєвропейського історичного процесу. Київська Русь – перший реальний досвід функціонування української держави. Феодальне роздроблення країни та втрата державності.

Галицько-Волинське князівство – наступник Київської Русі та державотворчих процесів. Політичні та соціально-економічні наслідки захоплення українських земель Польщею.

Утворення козацької держави Богдана Хмельницького – яскравий прояв здатності українського народу до власної державної самоорганізації. Державницькі процеси в Гетьманщині. Причини, уроки та наслідки розпаду козацької держави.

Українська національна революція 1917-1920 рр. – друга спроба відновлення й розбудови української державності. Державницькі процеси в Галичині. ЗУНР. Здобутки і втрати Української національної революції 1917-1920 рр. Україна у складі СРСР.

Історична обумовленість набуття Україною державної самостійності на початку 90-х рр. ХХ ст. Історичний досвід боротьби за суверенітет: аналіз позитивних і негативних чинників державного розвитку.


2. Мета та завдання вивчення теми

• підвищити теоретичний рівень слухачів з проблем державотворення та узагальнити уявлення про історичний шлях України;
  
• вказати причини виникнення (відродження) і припинення існування конкретних форм української державності, а також чинники, що зумовили її еволюцію, характер і особливості;
  
• визначити характерні ознаки вітчизняної державності на різних історичних етапах;
  
• розкрити зміст та вказати хронологічні рамки й особливості трьох історичних спроб набуття Україною власної державності;
  
• поглибити знання про основні етапи української державності, її форми, правовий статус, еволюцію державних інститутів, визначних державних діячів України;
  
• проаналізувати становлення української державності на сучасному етапі;
  
• сприяти зміцненню державного патріотизму, використанню набутих знань, вмінь та переконань для активної участі у нинішній розбудові Української держави.
  

За результатами навчання слухачі повинні


знати:

• основні історичні етапи державного будівництва в Україні;
  
• характерні ознаки вітчизняної державності на різних історичних етапах;
  
• хронологічні рамки та особливості трьох історичних спроб набуття Україною власної державності;
  
• сутність сучасних державотворчих процесів, що відбуваються в Україні;
  

вміти:

• володіти необхідним фактичним і теоретичним матеріалом з питань державного будівництва;
  
• розуміти сутність історичних державотворчих процесів, що відбувались в Україні;
  
• самостійно аналізувати історичні події, що пов'язані з процесом державного будівництва в Україні;
  
• давати власну оцінку діяльності історичних постатей, знати загальні причини, що призвели до втрати самостійної державності в попередні історичні епохи;
  
• аналізувати історичні й політичні події, що пов'язані з процесом державного будівництва в Україні на сучасному етапі;
  
• демонструвати спроможність самостійно аналізувати сучасний перебіг подій та різні концепції й практичні програми подальшого державного розвитку України;
  
• обґрунтовувати і відстоювати власну позицію щодо подій та явищ суспільного життя на основі історичного минулого і сучасного розвитку держави;
  
• використовувати набуті знання в практичній діяльності державного службовця, спрямовуючи власну фахову діяльність на посилення дієздатності держави, її спроможності задовольняти необхідні потреби населення;
  
• застосовувати набуті знання для поширення державотворчих ідей та досвіду української державності серед населення;
  
• відстоювати власні переконання в політичних та ідеологічних дискусіях.
  

3. Список рекомендованої літератури та джерел


3.1. Основна література:

1. Адамський В., Андресюк Б., Бистрицький Є., Білий О., Бураковський І. Українська державність у ХХ столітті: Іст. - політологічний аналіз / О. Дергачов (ред.) – К.: Політична думка, 1996. – 435 с.
   
2. Бевз Т. А. Українська державність: ідеологія, політика, практика / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. – К. : ІПіЕНД, 2004. – 247 с.
   
3. Іванов В. М. Історія держави і права України: навч. посіб. — К. : Атіка, 2007. – 728 c.
   
4. Іванченко Р. П. Українська державність в 20 – 90-х рр.: Навч. посібник / Міжнародний ін-т лінгвістики і права. – К. : МІЛП, 2000. – 255 с.
   
5. Коцур А. П. Українська державність: історія та сучасність. – Чернівці : Золоті литаври, 2000. – 350 с.
   
6. Одинцова Г.С., Дзюндзюк В.Б., Мельтюхова Н.М. Теорія та історія державного управління: Нач. посіб. – К.: “Видавничий дім “Професіонал”, 2008. – 288 с.
   
7. Політична історія України ХХ століття: Підручник для студ. вищ. навч. закладів / Кудряченко А. І., Калінічева Г. І., Костиря А. А. – К. : МАУП, 2006. – 696 с.
   
8. Політична історія України: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. І. Танцюра (ред.). – К. : Видавничий центр "Академія", 2002. – 488 с.
   
9. Чайковський А. С., Батрименко В. І., Зайцев Л. О., Копиленко О. Л., Кривоніс В. М. Історія держави і права України: Підручник / А.С. Чайковський (ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2003. — 511с.
   

3.2. Додаткова література:

10. Барановська Н. П., Верстюк В. Ф., Віднянський С. В., Герасимчук М. С., Горбик В. О. Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001) / В.М. Литвин (відп.ред.). – К. : Видавничий дім "Альтернативи", 2001. – 703 с.
    
11. Бевз Т. А., Ведєнєєв Д. В., Гошуляк І. Л., Коріненко П. С., Солдатенко В. Ф. Українська революція і державність (1917- 1920 рр.). – К. : Парламентське вид-во, 1998. – 247 с.
    
12. Бодрухін В. М. Українська державність удільної доби (XII-XIV ст.) / Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля. – Луганськ : Видавництво СНУ ім. В.Даля, 2002. – 304 с.
    
13. Бойко О. Д. Нариси з новітньої історії України (1985-1991 рр.): Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. – К. : Кондор, 2004. – 358 с.
    
14. Бойко О. Д. Україна в 1985-1991 рр. Основні тенденції суспільно-політичного розвитку / НАН України; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. – К. : ІПіЕНД, 2002. – 306 с.
    
15. Горбань Ю. А., Марценюк Л. М., Слюсаренко А. Г. Застереження історією (Українська радянська державність у координатах більшовицької етнополітичної моделі. 1918–1920-ті роки) / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К. : Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2002. – 136 с.
    
16. Кульчицький С. В., Слісаренко А. Г. Україна на зламі історичних епох. Державотворчий процес 1985-1999 рр. – К., Екс об, 2000.
    
17. Литвин В. М. Україна: досвід та проблеми державотворення (90-ті роки ХХ ст.) / НАН України; Інститут історії України / В.А. Смолій (відп.ред.). — К. : Наукова думка, 2001. — 560 с.
    
18. Михальченко М. І., Журавський В. С., Танчер В. В.. Соціально- політична трансформація України: реальність, міфологеми, проблеми вибору. – К. : Логос, 1997. – 178 с.
    
19. Музиченко П. П. Історія держави і права України: навч. посіб. – 6-те вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2007. – 471 с.
    
20. Онуфрієнко О.В. Українська державність доби козацької: від воєнної демократії до парламентської республіки. – Запоріжжя : Павел, 1998. – 72 с.
    
21. Павленко Ю. В., Храмов Ю. О. Українська державність у 1917-1919 рр: Історико-генетичний аналіз / Центр досліджень науково-технічного потенціалу й історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України; Інститут гуманітарних досліджень Української академії наук національного прогресу. – К.: Манускрипт, 1995. – 262 с.
    
22. Політична історія України. XX ст.: У 6 т. / НАН України; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень / І. Ф. Курас (голов.ред.) – К. : Генеза, 2002.
    
23. Проблеми соборності України в ХХ столітті / НАН України; Інститут національних відносин і політології / І.Ф. Курас (ред.). – К., 1994. – 230 с.
    
24. Римаренко Ю. І., Курас І. Ф., Шемшученко Ю. С., Картунов О. В., Шкляр Л. Є. Національно- державне будівництво: Концептуальні підходи, сучасна наукова література / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького / Ю. І. Римаренко (ред.). – К. : Довіра, 1999. – 559 с.
    
25. Рогожин А. Й., Святоцький О. Д., Копиленко О. Л., Тищик Б. Й., Гончаренко В. Д. Історія держави і права України: Підруч. для студ. юрид. спец. вищих навч. закл.: У 2 т. / Академія правових наук України ; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / В.Я. Тацій (ред.) – К. : Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. – 578 с.
    
26. Рум'янцев В. О. Українська державність 1917-1922 рр.: Форми і проблеми розбудови. – Х. : Основа, 1996. – 164 с.
    

3.3. Нормативно-правові документи:

27. Акт проголошення незалежності України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
    
28. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 3. – Ст.429.; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта.
    
29. Закон України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР // Вісник Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – С.170.
    
30. Закон України "Про статус народного депутата" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта.
    
31. Конституція України. – К.: ЮРІНКОМ, 1996. – 43 с.; Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.; Конституція України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта.
    
32. Постанова Верховної Ради Української РСР "Про проголошення незалежності України" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта.
    

4. Перелік контрольних питань:


1. Якими були передумови утворення Київської Русі?

2. Які політичні причини зумовили ослаблення Київської Русі?

3. Охарактеризуйте нові риси організації та формування влади, що з’явились у Галицько-Волинській державі порівняно з добою Київської Русі.

4. Які ознаки державності були притаманні Українській козацькій державі Б. Хмельницького?

5. Назвіть органи управління та їх повноваження в Українській козацькій державі.

6. Які можна виділити етапи в процесі державотворення на українських землях 1917-1920 рр.?

7. Визначте перші кроки УНР на шляху українського державотворення. Розкрийте історичне значення Універсалів Центральної Ради.

8. Охарактеризуйте особливості Української держави за гетьмана П. Скоропадського.

9. Проаналізуйте внутрішню і зовнішню політику Директорії.

10. В чому полягають причини згортання державотворчих процесів в Україні на початку ХХ ст.?

11. Назвіть складові державних і політичних трансформацій в Україні після здобуття незалежності у 1991 році.

12. Яке історичне значення має здобуття Україною незалежності у 1991 році?


5. Тестові завдання для перевірки знань

1. Яку назву мала перша держава східних слов'ян?
   

а) Руська земля ; б) Князівство Київське; в) Новгородська земля;

г) Галицька земля; д) Московське князівство; д) Чернігівське князівство.


2. Перша система управління у Київській Русі мала назву :

а) десятинної, яка випливала з військової організації;

б) система "кормління";

в) двірцево-вотчинна система правління;

г) співправління двох князів (дуумвірат).


3. Сутність політичної роздробленості Київської Русі полягала в:

а) зміні унітарної монархії монархією федеративною;

б) занепаді країни в умовах безперервних князівських міжусобиць;

в) цілковитій руйнації єдиної держави, розпаді внутрішніх зв’язків;

г) утраті державної незалежності та заміні загальноруського законодавства удільним.


4. Яку назву мало державне утворення, що продовжило державницькі традиції Київської Русі?

а) Московське царство; б) Галицько-Волинське князівство;

в) Чернігівське князівство; г) Руська земля;

д) слов’яно-фінська Новгородська держава.


5. Яка модель суспільно-політичної організації (чи держави) була

покладена в основу відродженої держави Б. Хмельницького?

а) Речі Посполитої; б) Запорізької Січі;

в) Української козацької держави; г) Гетьманату;

д) Київської Русі; є) Галицько-Волинського князівства.


6. Формально вищим органом влади Української козацької держави

був (була):

а) Чорна (Військова) Рада; б) Військова Рада Війська Запорізького;

в) Гетьман; г) Державна Рада; д) Народна Рада; є) Генеральний уряд.


7. Гетьман видавав загальнообов`язкові для усіх нормативні акти,

які отримали назву:

а) конституцій; б) статутів; в) законів;

г) едиктів; д) універсалів; є) наказів.


8. Головним розпорядчим, виконавчим і судовим органом Української держави Б. Хмельницького був:

а) Генеральний Суд; б) Генеральний уряд; в) Гетьман;

г) полковий уряд; д) Сенат; є) рада козацької старшини.


9. На місцях управління Української козацької держави здійснювали:

а) посадники та волостителі; б) повітові сеймики; в) полкові та сотенні уряди;

г) повітові земства; д) полкові та сотенні управи.

10. Українська держава у період народно-визвольної війни 1648-1654

років мала форму:

а) конституційної монархії; б) абсолютної монархії;

в) демократичного республіканського правління;

г) станово-представницької монархічного правління;

д) аристократичного республіканського правління.


11. У Статуті Генерального Секретаріату зазначалось, що він є:

а) центральним виконавчим органом; б) розпорядчим і охоронним органом;

в) крайовим органом управління на Україні;

г) найвищим виконавчим і законодавчим органом;

д) вищим органом управління на Україні.


12. Відповідно до прийнятої Генеральним Секретаріатом Декларації

від 27 червня 1917 року, Українська Центральна Рада з виконавчого органу об’єднаних партійних і громадських групп стала:

а) політико-правовим органом; б) єдиним законодавчим органом;

в) найвищим виконавчим і законодавчим органом;

г) громадсько-політичним органом; д) вищим виконавчим органом;


13. Падіння Української Центральної Ради (УЦР) спричинено:

а) відкритою підтримкою УЦР селянських виступів і робітничих страйків;

б) відмовою УЦР від виконання умов Брест-Литовського мирного договору;

в) завершенням УЦР аграрної реформи та переданням землі в руки селян;

г) загостренням відносин УЦР з німецьким і австро-угорським командуванням.


14. Вищим органом влади доби Гетьманату був (була):

а) Рада Міністрів; б) Колегія Верховних правителів;

в) Гетьман; д) Державний сенат.


15. Вищий законодавчий орган Української Народної Республіки доби

Директорії:

а) Трудовий конгрес України; б) Державна Народна Рада;

в) Рада Народних Міністрів; г) Директорія.


16. Україна здобула свою незалежність у:

а) 1996 р.; б) 1991 р.; в) 1989 р.; г) 1917 р.


17. Акт про державну незалежність України був прийнятий:

а) 28 червня 1996 р.; б) 24 серпня 1991 р.;

в) 1 грудня 1991 р.; г) 17 вересня 1991 р.


18. Вищим законодавчим органом в незалежній Україні є:

а) Рада Національної безпеки; б) Верховна Рада;

в) Кабінет Міністрів; г) Президент.


6. Конспект лекції

"Головні історичні етапи державного будівництва в Україні»

1. Київська Русь – перший досвід функціонування
   

української держави


Україна, яка стала незалежною і суверенною державою у 1991 році, має багатовікову традицію державотворення. Проте становлення української державності проходило доволі складно і суперечливо на всіх етапах державного будівництва. Найголовнішими етапами державотворення є: державність Київської Русі, Українська національна державність (листопад 1917–1920 pp), державність суверенної України (з 1991 р. по теперішній час).

Історичні факти. Історія державницького поступу на території сучасної України бере свій початок від середини І тис. до н.е., коли у народів і племен Північного Причорномор'я з'являються перші державні утворення. Державотворча традиція українського народу була започаткована ще за часів Києворуської держави – одного з найяскравіших політичних феноменів тогочасного світу. У сучасному розумінні вона ще не була державою, адже більшість засад державності (централізоване державне управління, бюрократична система, державницька ідея, політичні інститути, політичні механізми, розв'язання проблем і протиріч) тільки зароджувалися. Та саме в цей період розпочався шлях українського народу до найвищого рівня своєї політичної організації – суверенної Української держави.

У процесі формування давньоруської державності можна простежити чотири етапи: 1) княжіння східних слов'ян; 2) утворення первісного ядра давньоруської державності – Руської землі; 3) формування південного та північного ранньодержавних утворень; 4) об'єднання цих утворень у середньовічну державу з центром у Києві.

Виникнення Давньоруської держави з центром у Києві було закономірним результатом внутрішнього соціально-економічного та політичного розвитку східних слов'ян. Однакові традиції, звичаєве право, закон, суд, військовий устрій, спільна боротьба проти зовнішніх ворогів сприяли етнічному згуртуванню східних слов'ян в єдину давньоруську народність. Етнічне консолідування східних слов'ян, детермінантою якого виступали інтеграційні політико-економічні та культурні процеси, обумовили виникнення в цей час певних елементів національної свідомості та почуття патріотизму. Отже, головними передумовами формування Київської держави були: 1) етнічна спільність племен; 2) намагання об’єднати сили для боротьби з кочівниками та Візантією; 3) розповсюдження та визнання єдиної християнської віри; 4) економічні інтереси; 5) намагання позбавитись внутрішніх міжусобних війн. Періодизація політичної історії Київської держави виглядає наступним чином: I період – формування руської державності в рамках землі полян (VI ст. 882р.); II період – розширення Київської Русі за рахунок приєднання інших слов’янських земель (882–1093 рр.).; III період – початок розпаду Київської Русі (1093 – 1169 рр.); IV період – руїна та занепад Київської держави (1169 –1240 рр.).

Першим князем Київської держави став Олег, князюванням якого (882 – 912 рр.) завершився процес утворення Київської Русі як державної спільності східних слов’ян. Під владою Києва об'єдналися два величезних слов'янських політичних центри – Київський і Новгородський. Ця подія, яку літопис відносить до 882 p., традиційно вважається датою утворення Давньоруської держави. Проте маємо зазначити, що 882 рік – це не рік створення держави у східного слов’янства, а рік династичного перевороту, коли замість династії Києвичів на княжому престолі з’являється династія Рюриковичів.

Київська Русь була тим фундаментом, з якого і розпочалося зведення української державності. Характер політичної діяльності Київської Русі, який визначився за Олега, лишався незмінним і за його наступника Ігоря (912–945 рр.). Вдова Ігоря Ольга, яка через малолітство свого сина Святослава стала великою княгинею (945–964 рр.), за час свого правління примножила міжнародний авторитет Русі. Цьому сприяли, зокрема, візит великої княгині до Константинополя, прийняття нею християнства та активізація двосторонніх відносин Давньоруської держави з іншими країнами. Ольга провела і декілька внутрішніх реформ, перш за все впорядкувала норми повинностей населення. Велике значення для зміцнення української державності мала адміністративно-фінансова реформа, якою було впорядковано збір податей. Таким чином, держава вперше отримала примітивний адміністративно-територіальний устрій, а також примітивну фінансову систему. Час правління Святослава (964–972 рр.) пройшов у безперервних війнах. Святослав провів державну реформу, внаслідок якої Київська Русь стає володінням однієї князівської династії. Діяльність Володимира Святославовича (980–1015 рр.) була спрямована на зміцнення внутрішнього та зовнішнього становища країни. У системі численних заходів, спрямованих на зміцнення Київської Русі, важливе місце посідала релігійна реформа: 988 року на Русі як офіційну державну релігію було запроваджено християнство в його візантійсько-православному варіанті. Нова релігія справила великий цементуючий вплив на процес формування української народності, сприяла зміцненню державності.

Період князювання Ярослава Мудрого (1019–1054 рр.) позначився новим піднесенням Київської Русі та її столиці, посиленню ролі християнства та визначенню місця церкви в системі державного управління. За Ярослава значно поширилися міжнародні зв’язки Київської Русі, яка підтримувала відносини з Візантією, Польщею, Угорщиною, Францією, Німеччиною, скандинавськими країнами. Після смерті Ярослава Мудрого Ярославичі по черзі займали київський стіл і певний час їм вдавалося спільно зберігати мир і єдність Руської держави. В 1072 році сини Ярослава зібралися у Вишгороді на раду, результатом якої стала ухвалення “Правди Ярославичів” – загальноруського кодексу права. З часом між Ярославичами виникають суперечки, які є першим свідченням початку політичного дроблення держави. Наприкінці XI – на початку XII ст. на політичну арену виступили онуки Ярослава Мудрого – Святополк Ізяславич (1093–1113 рр.) і Володимир Всеволодович Мономах (1113–1125 рр.), яким на деякий час вдалося припинити князівські чвари та організувати спільну боротьбу проти половців. В часи правління Володимира Мономаха внутрішнє становище Русі значно стабілізувалося. У системі заходів В. Мономаха, спрямованих на нормалізацію соціальної ситуації, винятково важливе місце посідало його законодавство. Як доповнення до Руської правди, був прийнятий Устав Володимира Мономаха, який значно обмежував безконтрольну діяльність адміністрації. Зміцнилися й міжнародні позиції Русі, особливо тісними стали її зв’язки з Візантією.

Після смерті Мономаха київський стіл перейшов до рук його сина Мстислава (1125–1132 рр.), правління якого характеризувалося піднесенням авторитету великого князя. На міжнародній арені Мстислав продовжував політику батька щодо забезпечення недоторканості державних кордонів і захисту загальноруських інтересів. З правлінням Ярополка (1132–1139 рр.) на українську землю знову прийшли чвари та міжусобиці. Падає значення великокнязівської влади. Протягом ста років з дня смерті Володимира II в 1146 р. в Києві було 47 князів, які зміняли на престолі один одного.

У 1169 році син Юрія Довгорукого – Андрій, князь Суздальський спільно з деякими київськими князями організував великий похід на Київ, який 8 березня 1169 р. було здано без бою. Фактично Київська Русь перестала існувати як держава. У 1174 році, готуючись до нового походу, Андрій був вбитий своїми ж прибічниками, що унеможливило втручання суздальських князів в київські справи. Але велике князівство стало номінальним титулом, бо Київ втратив всі свої землі. Князем без землі був Святослав III (1175–1194 рр.), бо вся Київщина належала Рюрикові, який і перейшов до Києва після смерті Святослава III. За його правління (1194–1215 рр.) загострюються конфлікти серед князів. Зокрема, лютою була ворожнеча Рюрика з галицько-волинським князем Романом Мстиславовичем. Впродовж 35 років Київ двічі було пограбовано й зруйновано. Навала татар 1240 року завершила процес його занепаду.

Державний лад. За своєю класовою сутністю Давньоруська держава була феодальною, а за формою – це відносно єдина держава, на чолі якої стояв монарх – Великий київський князь. До органів влади належали також боярська рада (рада при князі), віче. Компетенція та влада князя були необмежені і залежали від його авторитету та реальної сили, на яку він спирався. Перш за все, князь був воєначальником, йому належала ініціатива походів та їхня організація; він очолював адміністрацію і суд, повинен був “володеть й судить”, мав право приймати нові закони та змінювати старі. Князь збирав податки з населення, судові збори та кримінальні штрафи. Боярська рада, а спочатку – рада дружини князя, була невід’ємною частиною княжої управи, однак вона не стала державним органом з чітко окресленим складом, компетенцією та функціями. Віче являло собою орган влади, який зберігся з часів родоплемінного ладу. З ростом влади князя віча втрачають свою значущість, а коли влада київських князів занепадає – активізують свою діяльність. Здебільшого князі визнавали за вічем право обрання, затвердження або відмови. Обраний населенням князь мусив укласти з вічем “ряд”. Однак віче в Київській Русі не набуло таких форм, як в Новгороді чи Пскові, воно не мало визначеної компетенції, порядку скликання. Отже, можна зробити висновок, що ні боярська рада, ні віче в Київській Русі не набули парламентських форм і не перетворилися в постійні державні органи.

Органи управління. Чітко визначених органів управління в Київській Русі не було. Довгий час існувала десятинна система (тисяцькі, соцькі, десятники), яка збереглася від військової демократії і виконувала адміністративні, фінансові та інші функції. З часом її витісняє двірцево-вотчинна система управління. Поділ князівств на адміністративні одиниці не був чітким. Місцеве управління в містах князі здійснювали через посадників, які були представниками князя. Адміністративні та судові функції в містах виконували також княжі тіуни, вірники, мечники і отроки. Органом самоуправління була верв – сільська територіальна община. Місцева адміністрація “кормилася” за рахунок підлеглого населення. Влада князя і його адміністрації поширювалася на міста та населення земель, які не були зайняті боярами. Боярські вотчини поступово набувають імунітету і звільняються від князівської юрисдикції. Населення цих вотчин стає повністю підвладним боярам-власникам.

Правова система. Основними джерелами права в Україні – Русі були: звичаєве право, договори Русі з Візантією (907, 911, 945 та 971 рр., в яких містились окремі норми публічного, міжнародного та приватного права), князівське законодавство (договори князів з народом та княжі грамоти), Руська правда. Існування законодавчих норм ще задовго до Руської правди свідчить про те, що система права Київської Русі відповідала на той час розвинутому суспільству.

Київська Русь, що була однією з наймогутніших в Європі держав, проіснувала три століття і подібно до інших ранньосередньовічних держав, не могла існувати довгий час. Закономірним результатом втрати державної єдності та князівських міжусобиць став розпад Київської Русі у середині ХІІ століття на Київське, Галицьке, Волинське, Смоленське, Переяславське, Володимиро-Суздальське та інші князівства. Послаблення Київської держави, яка протягом двох століть розпалася на 15 окремих земель, що не визнавали влади Києва, природно, викликало її зубожіння: припинилася виплата данини, занепала зовнішня торгівля України – Русі, військо розділилося по окремих князівствах. Водночас із послабленням держави загострювалися міжусобні війни князів за великокнязівський стіл. Отже, серед причин занепаду Київської Русі варто назвати наступні: 1) занадто великі для середньовіччя розміри держави: вона була найбільшою в Європі, і до складу її входили не лише слов’яни, але й цілий конгломерат народів, об’єднаний владою династії та релігії; 2) численність династії викликала непорозуміння, боротьбу претендентів за великокняжий стіл; 3) політичні чвари та феодальне роздроблення.