Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол №3 від 25 квітня 2007 р. Київ 2007

Вид материала

Документы

Содержание Формування позитивної Я-концепції в студентів – психологів Таблиця № 1 Схема програми формування позитивної Я-концепції в студентів-психологів Я-концепція особистості як фактор стратегії поведінки апліканта на ринку праці Репрезентативність вибірки Результати дослідження. Категорія досліджуваних Категорія досліджуваних Показники активності аплікантів Показники активності аплікантів До проблеми адаптації особистості в ситуації життєвих змін ПТНЗ з використанням тесту 16 РР Психологічна стать як чинник професійної Гіпотезою дослідження є припущення про те, що Головним завданням дослідження Результати дослідження Особливості динаміки професійно важливих якостей пам’яті та уваги) в діяльності спеціалістів служби зайнятості

Подобный материал:

• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 3186.06kb.
• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 4237.56kb.
• Методичні рекомендації, 87.62kb.
• А. М. Поповський, доктор філологічних наук, професор (Дніпропетровська юридична академія, 1578.44kb.
• Дудар Н. П., Филипович Л. О. Д81 Нові релігійні течії: український контекст (огляд,, 6232.65kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 829.58kb.
• Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 547.21kb.
• Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 770.49kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 3024.54kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 1765.7kb.

Формування позитивної Я-концепції в студентів – психологів

Колесникова В.Ф.

(м.Київ)

Проблема формування Я-концепції в психологічній та педагогічній науці є однією з основних. Це пов'язане з тим, що в будь-якому суспільстві вирішальну роль грає людина як втілення думки, розуму, цінностей суспільства, що має активну цивільну позицію та здатність реалізувати свій потенціал з метою розвитку суспільства. Безумовно, така людина, повинна мати чіткий «образ-Я», наділений розвиненою самосвідомістю, іншими словами, що має систему стійких усвідомлених подань про саму себе, зміст свого існування, призначення в житті, Я-концепцію.

Я-концепція - важлива характеристика особистості, що визначається як сукупність подань людини до себе, сполучена з їхньою оцінкою. Вона виконує три функції: сприяє внутрішній погодженості особистості, визначає інтерпретацію придбаного досвіду, є джерелом очікування щодо самого себе. Позитивна Я-концепція означає прийняття особистістю себе, її самоповага, відчуття самоцінності. Негативна Я-концепція визначає відчуття неповноцінності особистості, ущербності, що робить вкрай негативний вплив на емоційне самопочуття та соціальне поводження особистості.

Актуальність проблеми формування позитивної Я-концепції у студентів-психологів обумовлена тим, що на сьогоднішній день суспільство ставить завдання щодо всебічного розвитку студентів, але орієнтується в основному на пізнавально-інформаційний підхід і монологічний стиль взаємодії. До сучасних студентів ставиться усе більше вимог щодо рівня їхніх знань, збільшується їхнє інформаційне навантаження, оскільки суспільне виробництво вимагає високоосвічених і кваліфікованих кадрів. Ці навантаження доводяться на складний віковий період, коли особливого значення набувають відносини з навколишніми, оцінки й відношення інших, коли можуть виникати та загострюватися різноманітні особистісні проблеми. Тут дуже важливим є самовідношення людини, що виступає тлом функціонування й розвитку багатьох психічних новотворів.

Одним із стратегічних завдань сучасного суспільства є сприяння фізичному й психічному здоров'ю молоді, облік індивідуальних потреб, забезпечення можливостей постійного самовдосконалення особистості, створення умов для їхньої самореалізації. Тому проблема формування позитивної Я-концепції - важлива характеристика-параметр освітнього процесу на сучасному етапі формування гуманістично орієнтованого суспільства.

Метою дослідження є розробка та експериментальна перевірка ефективності програми по формуванню позитивної Я-концепції у студентів-психологів.

Гіпотезою нашого дослідження є припущення, що розробка та апробація психокорекційної програми буде сприяти формуванню позитивної Я-концепції у студентів-психологів.

У психологічній літературі існують різні підходи до вивчення Я-концепції, що, з одного боку, дозволяє виявити різні її компоненти, а з іншої утрудняє визначення конкретного змісту даного поняття.

Загальна проблема Я-концепції розглядалася в працях Р. Декарта, У. Джемса, И. Канта, Д. Локка А. Маслоу, Р. Бернса, А.А. Леонтьєва й ін. Соціально-психологічні умови розвитку Я-концепції розглядали Ч. Лантухи, Р. Мід, С.Л. Виготський, С.Л. Рубінштейн ін. Проблемою розвитку Я-концепції в онтогенезі особистості займалися З.Фрейд, Е. Еріксон, К. Роджерс, І.С. Кін й ін.

Незважаючи на розмаїтість підходів до даної проблеми, більшість дослідників розглядають Я-концепцію як складне структуроване утворення, цілісне й багатоаспектне по своїй природі, що складається з подань про власні характеристики й здатності індивіда, подань про можливості його взаємодії з іншими людьми й з навколишнім світом, ціннісних подань, багато в чому визначальний розвиток особистості й психічне здоров'я в цілому (У. Джемс, К. Роджерс, Р. Бернс, І.С. Кін й ін.). Я-концепція має три основні складові: емоційну (самооцінка), когнітивну (образ Я) і поведінкову (І.С. Кін, І.І. Чеснокова, Р. Бернс й ін.) Я-концепція може виступати в трьох функціонально-рольових аспектах: як засіб забезпечення внутрішньої погодженості, як інтерпретація досвіду, як сукупність очікувань.

Аналіз і вивчення досвіду роботи з досліджуваної проблеми показав, що на сьогоднішній день зміст роботи по формуванню позитивної Я-концепції характеризується різноманіттям методичних підходів. Не дивлячись на розмаїтість тренінгових вправ, прийомів і технік прийнято виділяти кілька базових методів, а саме, групову дискусію, ситуаційно-рольові ігри (Л.А. Петровська, Г.А. Ковальов, Т.С. Яценко), методи розвитку сензитивності, орієнтовані на тренування міжособистісної чутливості й сприйняття себе як психофізичної єдності (Ю.Н.Ємельянов), психогімнастичні методи та ін., які необхідно використати в комплексі.

Дослідження й формування позитивної Я-концепції у студентів-психологів є однієї з головних психолого-педагогічних завдань сучасного суспільства. Із цією метою ми спробували визначити рівень розвитку Я-концепції студентів-психологів і динаміку його зміни під впливом цілеспрямованої психокорекційної роботи з формування позитивної Я-концепції. Дослідницько-експериментальна робота проводилася серед студентів-психологів 1 курсу НПУ ім. М.П.Драгоманова та ІПК ДСЗУ.

Метою етапу, що констатує, дослідницько-експериментальну роботу була діагностика рівня розвитку емоційного, когнітивного й поведінкового компонентів Я-концепції студентів-психологів.

Нами була проведена методика дослідження Я-концепції К.Роджерса з метою вивчення рівня сформованості емоційного й когнітивного компонентів, а також методика «Готовність до саморозвитку» В.Павлова з метою дослідження рівня розвитку поведінкового компонента Я-концепції.

Результати дослідження, отримані за допомогою методики К.Роджерса, по визначенню рівня розвитку емоційного й когнітивного компонентів Я-концепції показують, що 37,5 % (6 чоловік) мають низький рівень розвитку емоційного компонента Я-концепції, 25 % (4 чоловік) - середній рівень, 37,5% (6 чоловік) мають високий рівень розвитку даного компонента. Середній показник емоційного компонента склав 49±24,63. В 25% випробуваних (4 чоловік) спостерігається низький рівень сформованості когнітивного компонента, 37,5 % (6 чоловік) мають середній рівень сформованості когнітивної складової Я-концепції, 37,5% (6 чоловік) - високий рівень сформованості когнітивного компонента. Середній показник когнітивного компонента склав 48,51±21,15.

Поведінковий компонент Я-концепції визначався по параметрах: «Хочу знати себе» (ГЗС) і «Можу з» (ГМС). Високому рівню сформованості Я-концепції (а саме її поведінкового компонента) відповідає квадрат «Б», середньому - «А», «Г», низькому - квадрат «В».

Як ми бачимо, 6,25% випробуваних мають більше можливостей до саморозвитку,ніж бажання зрозуміти себе (А), 50% - прагнуть знати про себе більше, але не володіють достатніми навичками самовдосконалення (Г), 43,75% випробуваних мають найбільш сприятливе сполучення ГМС, ГЗС – прагнення усе більш глибоко пізнавати себе в сполученні з потребою в дійсному самовдосконаленні (Б). Тобто, в 43,75 % випробуваних (7 чоловік) спостерігається високий рівень розвитку поведінкового компонента Я-концепції й в 56,25 % (9 чоловік) - середній. Середній показник ГЗС склав 5,06±1,18, середній показник ГМС склав 3,31±1,45.

Результати дослідження рівнів розвитку Я-концепції студентів-психологів показують, що лише 18,75% випробуваних мають високий рівень розвитку Я-концепції.

Метою формуючого етапу нашого дослідження була розробка й апробація психокорекційної програми по формуванню позитивної Я-концепції у студентів-психологів.

Мета програми: формування позитивної Я-концепції у студентів-психологів.

Завдання:

• емоційне й рухове розкріпачення;
  
• подолання замкнутості, відчуженості, мовчазності;
  
• формування позитивного самосприйняття й сприйняття іншими;
  
• формування адекватної самооцінки;
  
• розвиток комунікативних навичок;
  
• формування почуття причетності з іншими людьми, приналежності до групи.
  

Розроблена нами програма містить у собі техніки різних напрямків: психоаналізу, психосинтезу, гештальт-підхода, когнітивного й ін. Тренінг складається із трьох блоків: «Розігріваючого», «Розвиваючого» й «Закріпляючого». Вправи «Розігріваючого» блоку спрямовані на створення сприятливої атмосфери, що сприяє ефективній корекційній роботі. «Розвиваючий» блок спрямований безпосередньо на роботу з формування позитивної Я-концепції учасників, що припускає усвідомлення й оцінку учасниками своїх особистісних особливостей, розвиток уміння думати про себе в позитивному ключі й т.д. «Закріпляючий» блок має своєю метою закріплення нових подань особистості про себе. Всі заняття носять навчальний і корекційний характер.

Тренінг складається з 15 занять, частота проведення яких - 2 рази на

тиждень. Тривалість кожного заняття - 1,5 - 2 години.

Схема корекційної програми представлена в таблиці № 1.

Таблиця № 1

Схема програми формування позитивної Я-концепції в студентів-психологів

№ п/п	Зміст	Мети, завдання	Занять
1.	«Розігріваючий» «Сніжний ком», «Шістка», «Гуфі», «Сімейка Адамс», «Плітки», «Звірі» та ін.	Підготовка групи до роботи: знайомство з учасниками групи; установлення контакту із групою; подолання скутості й напруженості учасників; установлення довірчих відносин; взаєморозуміння й взаємопідтримка; емоційне й рухове розкріпачення учасників.	3
2.	«Розвиваючий» «Хто Я?» «Електричний стілець» «Це Я» «Пекло й рай», « Що Мовчить і говорить дзеркало», «Виступ без підготовки», «Асоціації», «Мафія» й ін.	Формування позитивного самовідношення: усвідомлення й оцінка учасниками своїх особистісних особливостей; вербалізована рефлексія з одержанням зворотного зв'язку; надання можливості побачити себе з погляду навколишніх; розвиток комунікативних навичок; розвиток уміння думати про себе в позитивному ключі; розвиток упевненості в собі; саморозкриття, почуття волі, розкутості.	10
3.	«Закріпляючий» «Компліменти», «Асоціації», «Скарбничка», «Винахідники» і ін.	Закріплення нових подань про себе: відпрацьовування вмінь самоаналізу; сприяння вивільненню творчого потенціалу; одержання позитивного зворотного зв'язку; створення мотивації до подальшого саморозвитку.	2

Формування позитивної Я-концепції у студентів - психологів є однією з актуальних психолого-педагогічних проблем. Дослідницько-експериментальна робота з визначення рівня розвитку Я-концепції студентів і динаміки його зміни під впливом цілеспрямованої корекційної роботи з формування позитивної Я-концепції студентів дозволяє зробити наступні висновки:

1. У ході проведення діагностичної роботи нам удалося виявити студентів з недостатнім рівнем розвитку емоційного, когнітивного й поведінкового компонентів Я-концепції, а також конкретизувати діагностичний інструментарій для визначення рівня розвитку компонентів Я-концепції.
   
2. На основі аналізу даних, отриманих у ході проведення експерименту, що констатує, удалося розробити й впровадити в навчально-виховний процес програму по формуванню позитивної Я-концепції студентів.
   
3. Результати контрольної діагностики показали, що:
   
   • до проведення корекційної роботи низький рівень розвитку емоційного компонента спостерігався в 37,5% випробуваних, після корекції кількість випробуваних з низьким рівнем розвитку емоційного компонента знизилося до 6,25%. Кількість випробуваних із середнім рівнем розвитку даного компонента підвищилося з 25% до 50%, з високим – з 37,5% до 43,75%. Середній показник рівня розвитку емоційного компонента до проведення корекційної роботи становив 49±24,63, після – склав 35,48±8,38,
     
   • до проведення корекційної роботи низький рівень розвитку когнітивного компонента спостерігався в 25% випробуваних, після корекції кількість випробуваних з низьким рівнем розвитку когнітивного компонента знизилося до 6,25%. Кількість випробуваних із середнім рівнем розвитку даного компонента підвищилося з 37,5% до 50%, з високим – з 37,5% до 43,75%. Середній показник рівня розвитку емоційного компонента до проведення корекційної роботи становив 48,51±21,15, після – склав 35,62±13,58,
     
   • до проведення корекційної роботи середній рівень розвитку поведінкового компонента спостерігався в 56,25% випробуваних, після корекції цей показник знизився до 31,25%. Кількість випробуваних з високим рівнем розвитку даного компонента підвищилося з 43,75% до 68,75%,
     
4. З метою аналізу ефективності проведеної нами корекційної роботи був обчислений показник вірогідності розходжень середніх значень по t-критерії Стъюдента. Аналіз показав достовірні відмінності між досліджуваними показниками емоційного, когнітивного й поведінкового компонентів Я-концепції до та після експерименту з імовірністю припустимої помилки рівної 0,05.
   

Таким чином, у результаті апробації розробленої програми по формуванню позитивної Я-концепції, ми прийшли до висновку, що вона ефективно працює й може бути використана в практиці роботи ВУЗа, спеціалізованої школи. Зіставлення результатів тестування членів групи на початку експериментальної роботи й після її завершення дозволяє зробити обґрунтований висновок про ефективність представленої програми.

Безумовно, робота в даному напрямку далеко не вичерпана і вимагає подальшої розробки питання розширення змісту роботи по формуванню позитивної Я-концепції у студентів.

Література:

1. Бернс Р. Розвиток Я-концепції й виховання. М., 1986.- 348 с.
   
2. Виготський Л.С. Педагогічна психологія / Під ред. В.В. Давидова. - М., Педагогіка, 1991. - 480 с.
   
3. Козлов Н.І. Формула особистості. - Спб., 1999. - 368 с.
   
4. Семиченко В.А. Психологія особистості. - К.: Видавець Єшке О.М., 2001. - 427 с.
   
5. Фельдштейн Д.И. Психологія становлення особистості. - М.: Міжнародна пед. академія, 1994. - 192 с.
   
6. Шевандрин Н.И. Психодіагностика, корекція й розвиток особистості. - М., 1999. - 512 с.
   

Я-КОНЦЕПЦІЯ ОСОБИСТОСТІ ЯК ФАКТОР СТРАТЕГІЇ ПОВЕДІНКИ АПЛІКАНТА НА РИНКУ ПРАЦІ

Дем’янюк Т.В.

(м.Київ)

На сучасному етапі розвитку ринку праці важливим є питання щодо визначення кола всіх можливих чинників, які лежать в основі такого цікавого поняття як „активність безробітного на ринку праці”. На вибір аплікантами тієї чи іншої стратегії поведінки, як відомо, впливають найрізноманітніші психологічні фактори [1], серед яких не останнє місце повинна посідати Я-концепція особистості як сукупність всіх уявлень людини щодо самої себе. На теоретичному рівні зв’язок Я-концепція-стратегія поведінки апліканта визнається [2,3], проте відсутність емпіричних досліджень як щодо особливостей Я-концепції безробітних, так і щодо підтвердження чи спростування впливу цих особливостей на вибір аплікантами тих чи інших стратегій поведінки, спонукала до дослідження питання, тим більше, що з’ясування особливостей Я-концепції аплікантів, які демонструють різні стратегії поведінки на ринку праці, дозволить не тільки просунутися у розумінні причин цих самих поведінкових стратегій, а й задуматися щодо можливих заходів, направлених на стимулювання внутрішніх чинників активності безробітних.

Мета дослідження: дослідити особливості, в тому числі і гендерні, Я-концепції аплікантів періоду середньої дорослості за їх певними стратегіями поведінки на ринку праці: конструктивною і деструктивною. При цьому стратегія відмови від пошуку роботи є показником деструктивної активності аплікантів, а стратегія згоди на будь-яку роботу – конструктивної; з’ясувати наявність чи відсутність залежності стратегії поведінки аплікантів на ринку праці від особливостей їх Я-концепції;

В ході емпіричного дослідження особливостей Я-концепції аплікантів застосовувалися чотири психодіагностичні методики:

а) методика діагностики адекватності самооцінки особистості, адаптована з урахуванням необхідних наукових вимог академіком О.В. Киричуком для встановлення адекватності самооцінки і Я образу аплікантів;

б) тест на самоефективність Моддуса-Шеєра, перекладений і адаптований з урахуванням необхідних наукових вимог А.В. Бояринцевою для дослідження рівня переконаності аплікантів щодо власної спроможності управляти подіями і власним життям [4];

в) шкала ясності Я-концепції Кемпбела (SCC) для встановлення рівня когнітивної репрезентації аплікантами власного внутрішнього світу [5];

г) короткий індекс самоактуалізації (SI) – як показник конструктивної активності апліканта на ринку праці. [5]

Репрезентативність вибірки - сформовані дві групи аплікантів по 50 осіб кожна. Перша група – апліканти, які відмовляються від пошуків роботи, друга – апліканти, які згодні на будь-яку роботу. Обидві групи рівнозначні за віком (30-40 років), терміном перебування на обліку в службі зайнятості (до місяця з моменту реєстрації та отримання статусу безробітного), а також в межах двох груп маємо однакову кількість представників обох статей (по 25 осіб).

Результати дослідження. Розглянемо особливості Я-концепції аплікантів за їх стратегіями поведінки на ринку праці.

Загальний розподіл показників рівня самооцінки аплікантів, що обирають стратегію відмови від пошуку роботи та стратегію згоди на будь-яку роботу подано на гістограмі 1. Як видно із гістограми 100 % респондентів групи аплікантів, які демонструють стратегію відмови від пошуку роботи, мають неадекватну самооцінку. Натомість таку ж самооцінку мають лише 40 % респондентів, які демонструють стратегію згоди на будь-яку роботу, з них же - 60 % мають адекватну самооцінку



Середні значення досліджуваної ознаки в респондентів групи аплікантів, які згодні на будь-яку роботу значно вищі, ніж в аплікантів, які відмовляються від її пошуків (0,53 проти 0,37). Значущість розходження доведено за допомогою t-критерію Стьюдента - .

Щодо гендерних особливостей за даною досліджуваною ознакою, то маємо схожу картину. Так самооцінка чоловіків, які відмовляються від пошуків роботи є далекою до адекватної, натомість, серед чоловіків, які демонструють стратегію згоди на будь-яку роботу, неадекватну самооцінку мають лише 28 % респондентів і 72 % - мають адекватну самооцінку (Гістограма 2).




Гістограма 3 відображає розподіл за рівнем самооцінки серед жінок: 100 % жінок, які демонструють стратегію відмови від пошуку роботи, також мають неадекватну самооцінку, натомість, серед жінок, які демонструють більш конструктивну стратегію на ринку праці, такий же рівень самооцінки мають лише 13 жінок (52% респондентів), а адекватну самооцінку мають 48 % жінок. В обох випадках значущість розходження у рівнях досліджуваної ознаки оцінено за допомогою U – критерію Манна-Уітні - .



Як бачимо, апліканти, які демонструють стратегію згоди на будь-яку роботу мають якісно вищі показники за рівнем самооцінки, що дає підстави зробити висновок щодо наявності недеформованого образу Я, як когнітивного елементу Я-концепції особистості.

Проаналізуємо стан речей щодо такого інтегрального показника Я-концепції як її ясність. Найважливіші значення двох вибірок наведено у таблиці 1 (М – середні значення ознаки, SD – середні квадратичні відхилення):

Таблиця 1.

Категорія досліджуваних	М	SD
Безробітні, що відмовляються від пошуку роботи	25,6	4,005
Безробітні, що згодні будь-яку роботу	47,36	6,38

В результаті статистичної обробки емпіричних даних встановлено, що рівень ясності Я-концепції аплікантів, які демонструють стратегію згоди на будь-яку роботу, переважає рівень ясності Я-концепції аплікантів, які відмовляються від пошуку роботи. Значущість розходження доведено за допомогою t-критерію Стьюдента - .

Також маємо розходження у рівнях досліджуваної ознаки між представниками однієї статі, але різних груп, значущість яких доведена за допомогою U – критерію Манна-Уітні - .

В ході емпіричного дослідження встановлено також, що безробітні, які згодні на будь-яку роботу, характеризуються вищим рівнем активності, ніж безробітні, які відмовляються від пошуків роботи, про що свідчать показники рівнів їх самоактуалізації та самоефективності у діяльності та спілкуванні.

Найважливіші значення двох вибірок щодо рівнів самоактуалізації аплікантів наведено у таблиці 2. (М – середні значення ознаки, SD – середні квадратичні відхилення):


Таблиця 2.

Категорія досліджуваних	М	SD
Безробітні, що відмовляються від пошуку роботи	36,56	8,94
Безробітні, що згодні будь-яку роботу	65,38	5,56

В результаті статистичної обробки емпіричних даних встановлено, що рівень самоактуалізації аплікантів, які згодні на будь-яку роботу, переважає рівень самоактуалізації аплікантів, які демонструють менш конструктивну стратегію поведінки на ринку праці – стратегію відмови від пошуку роботи. Значущість розходження доведено за допомогою критерію t-Стьюдента - .

Таку ж статистично значиму відмінність у рівнях самоактуалізації (за критерієм U- Манна-Уітні ) маємо серед представників однієї статі, але різних груп безробітних: рівень самоактуалізації і жінок, і чоловіків, які демонструють стратегію згоди на будь-яку роботу, перевищує рівень самоактуалізації жінок і чоловіків, які від неї відмовляються.

Щодо рівнів самоефективності аплікантів у діяльності і спілкуванні – тут також спостерігаються вже виявлені закономірності: рівні самоефективності (і в діяльності, і у спілкуванні) аплікантів, які згодні на будь-яку роботу, значно перевищують аналогічні показники в аплікантів, що демонструють менш конструктивну стратегію поведінки на ринку праці. На гістограмі 4 подано загальний розподіл досліджуваних за рівнями самоефективності у діяльності, а на гістограмі 5 – за рівнями самоефективності у спілкуванні. Середні значення як за ознакою самоефективності у діяльності (49,24 проти 13,02), так і за показниками самоефективності у спілкуванні (13,94 проти 3,78), вищі в аплікантів, які демонструють стратегію згоди на будь-яку роботу. Значущість розходжень доведено за допомогою t-критерію Стьюдента - .






Також, статистично значиму відмінність щодо самоефективності у діяльності і спілкуванні (за критерієм U- Манна-Уітні ) маємо серед представників однієї статі, але різних груп безробітних: рівні досліджуваних ознак вищі у жінок і чоловіків, що згодні на будь-яку роботу.

В результаті подальшої статистичної обробки емпіричних даних було встановлено статистично значущий позитивний кореляційний зв’язок між показниками ясності Я-концепції та показниками активності аплікантів на ринку праці – рівнями їхньої самоефективності у діяльності та спілкуванні, а також рівнем їх самоактуалізації.

Результати статистичної обробки даних, що підтверджують наявність кореляційних зв’язків на рівні статистичної значимості () наведені у таблиці 3:

Таблиця 3.

	Показники активності аплікантів (стратегія відмови від пошуку роботи)
	Самоефективність у діяльності	Самоефективність у спілкуванні	Рівень самоактуалізації
Ясність Я-концепції (стратегія відмови від пошуку роботи)	0,94*	0,97*	0,97*
	Показники активності аплікантів (стратегія згоди на будь-яку роботу)
	Самоефективність у діяльності	Самоефективність у спілкуванні	Рівень самоактуалізації
Ясність Я-концепції (стратегія згоди на будь-яку роботу)	0,77*	0,84*	0,95*

*значення ;

= 0,4485 ()

Таким чином, маємо всі підстави стверджувати, що стратегія поведінки безробітних на ринку праці дійсно залежить від особливостей їх Я-концепції.

Висновки. Аналіз та інтерпретація результатів емпіричного дослідження дають підстави стверджувати, що особливості Я-концепції аплікантів є одним із вагомих факторів їх активності, яка реалізується у виборі ними певних стратегій поведінки на ринку праці.

На користь цього висновку свідчать такі факти:

1. На рівні статистичної значущості між двома вибірками встановлено відмінності за досліджуваними ознаками. Так Я-концепція безробітних, які демонструють стратегію згоди на будь-яку роботу, порівняно з групою безробітних, які від неї відмовляються, характеризується:

а) якісно вищим рівнем самооцінки, а значить, і більш вищим рівнем ясності когнітивної складової Я-концепції - образу Я;

б) якісно вищим рівнем такого інтегрального показника Я-концепції як її ясність.

Такі ж статистично значимі відмінності маємо в результаті аналізу особливостей Я-концепції представників однієї статі, але різних груп безробітних, що ще раз підтверджує вже виявлені загальні тенденції.

2. В межах двох вибірок встановлено статистично значущий позитивний кореляційний зв’язок між показниками ясності Я-концепції та показниками активності аплікантів на ринку праці – рівнями їхньої самоефективності у діяльності та спілкуванні, а також рівнем їх самоактуалізації. Даний факт свідчить про те, що дійсно Я-концепція впливає на спрямованість активності апліканта або на пошук роботи (конструктивна активність апліканта), або на відмову від пошуку роботи (деструктивна активність).

3. На рівні статистичної значущості встановлено, що безробітні. які згодні на будь-яку роботу, характеризуються вищим рівнем активності, ніж безробітні, які відмовляються від пошуків роботи, про що свідчать показники їх самоактуалізації та самоефективності у діяльності та спілкуванні і що ще раз підтверджує факт впливу Я-концепції як сукупності всіх уявлень безробітного щодо самого себе на вибір ним стратегій поведінки на ринку праці.

Оскільки в рамках даної роботи були з’ясовані особливості Я-концепції безробітних, які відповідають лише двом стратегіям поведінки – стратегії відмови від пошуку роботи та стратегії згоди на будь-яку роботу, то наукового дослідження вимагають особливості Я-концепції безробітних, які виявляють інші стратегії поведінки на ринку праці: цілеспрямованого пошуку роботи, хаотичного пошуку роботи та стратегії орієнтації на одержання іншої професії.

Проте, вже на основі проведеного дослідження зрозуміло, що частина безробітних, яка характеризується наявністю негативної Я-концепції, потребує психологічної допомоги, яка може надаватися як у рамках індивідуальних форм роботи з незайнятим населенням, так і в рамках соціально-психологічного тренінгу. Зміст психологічної допомоги повинен полягати в формуванні адекватних образу Я та самооцінки, позитивної Я-концепції, навичок самопізнання та рефлексії. Такі завдання ставлять на часі, перш за все, підготовку кваліфікованих психологічних кадрів, яких дуже потребують відділи організації професійної орієнтації населення, та розробку відповідних науково і методично обґрунтованих технологій надання саме такої психологічної допомоги.

Література:

1. Киричук О.В., Блажкун Т.Д. Критерії та показники активності апліканта в процесі пошуку роботи. // Бюлетень ІПК ДСЗУ. – 2003. - № 2. – С. 16-19
   
2. Киричук О.В. Стратегії поведінки аплікантів на ринку праці та їх психологічні характеристики // Психологія особистості безробітного / Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (26 травня 2005 р.). – Відп. ред. О.В.Киричук. – К.: ІПК ДСЗУ, 2005.- С. 5-16
   
3. Корчевна О.В. Психологічні чинники формування активності апліканта. // Бюлетень ІПК ДСЗУ. – 2003. - № 1. – С. 7-8
   
4. Митина Л.М. Психология развития конкурентоспособной личности. – М., 2002. – С. 217
   
5. Шемелюк І.Я. Короткий індекс самоактуалізації та шкала ясності Я-концепції як показники особистісної зрілості. // Практична психологія та соціальна робота. – 2000. - № 6. – С. 26-27
   

ДО ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В СИТУАЦІЇ ЖИТТЄВИХ ЗМІН

Єлизавета Єгорова

(м. Київ)

Проблема безробіття - одна з найгостріших проблем нашого сьогодення. Людина, яка втрачає роботу, стає беззахисною як із соціально-економічної, так і з психологічної точки зору. Більшість дослідників розглядає ситуацію безробіття як кризову, оскільки під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників відбуваються значні зміни у життєвій ситуації особистості. Ці зміни потребують від неї великої внутрішньої роботи для того, щоб віднайти нові можливості та шляхи самореалізації, активно пристосуватися, тобто адаптуватися до нових умов соціального життя та професійної діяльності.

Сучасні уявлення про адаптацію, які ґрунтуються на працях І.П. Павлова, І.М. Сеченова, П.К. Анохіна, Г. Сельє, розглядають її як неперервний процес, який обумовлений здатністю до змін самого організму й середовища. Саме ця здатність до змін є необхідною передумовою існування людини і отже, основними механізмом її пристосування до різноманітних умов середовища, як природного, так і соціального. Забезпечення сталості через здатність до змінювання - це діалектична формула життя.

На психологічному та соціально-психологічному рівнях пристосування відбувається активна зміна індивіда, тобто ця зміна опосередковується його психікою. Таке пристосування має двосторонню спрямованість: активність, спрямована індивідом на себе та активність, спрямована на перетворення середовища. Отже, відбувається перебудова особистості (розвиток різноманітних індивідних властивостей) і середовища (Б.Д. Паригін, М.О. Славіна, В.І. Медведєв, Т.І Ронгінська).

В процесі адаптації людини до нових умов життя відбувається самоорганізація її особистості, перетворення її структури. Самоорганізація особистості відбувається під впливом як навчання та виховання, так і навколишнього середовища протягом всього життя людини. В свою чергу, дослідження самоорганізації особистості дозволяє прогнозувати розвиток адаптаційного процесу, розробляти рекомендації з його оптимізації.

Психологічний склад особистості (риси характеру, властивості темпераменту, показники інтелекту, переважаючі інтереси) утворюють у кожної людини стійку єдність, яку можна розглядати як сталість психологічного складу особистості. Проте ця сталість відносна. Багатьма психологами встановлено зміни психологічного складу особистості. Ці зміни є наслідком життєдіяльності людини. Відносно стійкі та відносно мінливі особливості особистості утворюють її психологічну структуру як складну єдність рис особистості в її цілісності та взаємозв'язку. Особистість розглядається як сукупність трьох її складових: біогенетичних задатків, впливів соціальних факторів (середовища, умов, норм) та її психосоціального ядра - „Я". Первинне статичне розуміння особистості поступово змінилося на динамічне, яке враховує пластичність нервових процесів і їх здатність до тренування факторами соціального оточення.

І.С. Кон, проаналізувавши найбільш відомі лонгітюдні дослідження (лонгітюд ленінградських психологів, каліфорнійський лонгітюд), прийшов до таких висновків: існує достатньо високій ступінь сталості особистості протягом всього її життя; ступінь цієї сталості різних особистісних властивостей неоднаковий; різним типам особистості відповідають різні типи розвитку; типи розвитку особистості залежать як від її індивідуально-типологічних, так і багатьох історичних умов, в яких вона існує і діє.

І.С. Кон підкреслює, що біологічно стабільні риси, які обумовлені генетично, або які виникають на ранніх стадіях онтогенезу, зберігаються протягом всього життя людини. Також ці риси більш пов'язані зі статтю, ніж віком. Культурно обумовлені риси, навпаки, більш мінливі, проте ця мінливість пов'язана з груповими або історичними відмінностями. Біокультурні риси змінюються як від біологічних, так і від соціокультурних умов.

Аналіз лонгітюдних досліджень показує значення самоорганізації особистості під впливом зовнішнього середовища, результат якої є зміна рис особистості та формування адаптивних характеристик, які сприяють успішному оволодінню соціальним середовищем.

Одразу ж постає питання, які характеристики особистості можна вважати адаптивними, тобто такими, які забезпечують успішність адаптаційного процесу, сутність якого становить відновлення можливості особистості функціонувати у змінюваних умовах середовища?

Результати численних досліджень не дають підстав говорити про існування єдиної універсальної адаптивної характеристики особистості, яка дозволяє їй адаптуватися до всього розмаїття факторів навколишнього середовища. Висока адаптація може бути досягнута за рахунок досить різних поєднань якостей особистості. Тому певний час панувала думка про доцільне визначення максимально адаптивного типу особистості. На сьогоднішній день існує велика кількість класифікацій характерів. Це наштовхує на думку про множинність способів особистісного пристосування до факторів зовнішнього середовища. Найбільш поширеними сучасними класифікаціями є класифікації К. Леонгарда та А.Є. Личко [1; 2]. Обидві ґрунтуються на акцентуаціях характеру (посилення певної риси). Акцентуації яскраво демонструють способи особистісного пристосування. Проте якщо проаналізувати типи характерів за обома класифікаціями, то в кожному з них існують адаптивні та дезадаптивні риси. Наприклад, демонстративна особистість (за класифікацією К. Леонгарда) вважається високо пристосованою і має такі адаптивні риси, як вміння підладжуватися під інших, налагоджувати контакти, викликати до себе довіру, артистичні здібності. Разом з тим, якщо ситуація вимагає прояву таких рис, як відданість, щирість, здатність до глибоких дружніх стосунків, вміння долати життєві труднощі, то демонстративна особистість стає дезадаптованою. Інший приклад, психастенічний тип (за класифікацією А.Є. Личко). У нього неадаптивними рисами вважаються невміння відповідати за себе та інших, нерішучість. Проте якщо особистість психастенічного типу врешті-решт приймає рішення, то для його втілення вона стає надзвичайно наполегливою, цілеспрямованою, прагне понад усе довести розпочату справу до кінця.

Отже, аналіз класифікацій свідчить про відсутність універсального адаптивного типу особистості. Важливі умови, фактори середовища, до яких відбувається адаптація. Саме вони визначають вимоги до особистості. Відповідно формування адаптивних характеристик особистості залежить від специфіки факторів середовища, їх тривалості, інтенсивності. Умовно ці фактори можна поділити на дві групи:

1. фактори, які діють постійно, впродовж тривалого часу;
   
2. фактори, які діють в обмежені періоди часу, ситуативно. Зовнішнє середовище являє собою набір різноманітних факторів, які
   

впливають на процес адаптації. Звідси велике розмаїття показників, за якими визначається ступінь пристосованості суб'єкта. Ці показники фіксують адаптивні зміни на всіх рівнях структури особистості:

емоційний: задоволеність діяльністю (навчанням, роботою), станом особистих справ, позитивний психічний стан; ціннісний: зміна спрямованості та ставлень особистості; когнітивний: ступінь повноти інформації про середовище; поведінковий: ступінь повноти інформації про середовище; рівень ефективності у спілкуванні та діяльності. Традиційним є виокремлення двох типів критеріїв адаптованості: об'єктивних та суб'єктивних.

До суб'єктивних критеріїв у сфері діяльності відносять такі психологічні характеристики: емоційне самопочуття, відповідальність, самостійність, творчі здібності, творче ставлення до діяльності, вольові якості, дисциплінованість, гармонійність структури ставлень особистості. Об'єктивним критерієм адаптованості частіше за все визначають успішність діяльності.

У сфері міжособистісних стосунків об'єктивним показником адаптованості особистості є її соціометричний статус, а суб'єктивними критеріями виступають емоційне самопочуття (настрій, психічний стан), задоволеність особистості своїм положенням в колективі, ставлення до інших і до себе.

В обох сферах (і діяльності, і міжособистісних стосунках) до внутрішнього критерію відносять показники психофізіологічних витрат індивіда.

Отже, існує достатньо велика кількість критеріїв, за якими оцінюється адаптація як цілісне явище. Проте, безсумнівно, основний критерій - це забезпечення досягнення особистістю мети діяльності при мінімальних внутрішніх витратах особистості.

Раніше було наголошено, що наявна ситуація актуалізує ті з властивостей особистості, які необхідні для ефективного виконання тієї

або іншої діяльності. Зміна функції призводить до зміни необхідних актуалізованих в цей час властивостей особистості.

Отже, адаптивними у кожному конкретному випадку виступають ті характеристики, які визначають активне пристосування до середовища, ситуації, діяльності.

Оцінюються адаптаційні можливості особистості за рівнем розвитку психологічних характеристик, які найбільш значущі для психічної регуляції діяльності і процесу адаптації Чим вищий рівень розвитку цих характеристик, тим вище вірогідність успішної адаптації, тим ширший

діапазон факторів зовнішнього середовища, до яких може пристосуватися індивід. Було виявлено зв'язок між цими психологічними особливостями.

Отже, вони утворюють інтегральну характеристику особистості - особистісний адаптаційний потенціал [3]. За цим інтегральним показником можливо диференціювати людей за ступенем їх стійкості до впливу психоемоційних стресорів. Серед цих психологічних характеристик найчастіше називають такі: нервово-психічна стійкість; самооцінка особистості; особистісна референтність; конфліктність особистості; потреба у спілкуванні; моральна нормативність особистості; рівень групової ідентифікації. Також встановлено взаємозв'язок між рівнем розвитку особистісного адаптаційного потенціалу (ОАП) і успішністю професійного навчання та професійної діяльності в умовах більш-менш помірних психоемоційних навантажень. [3]. До переліку зазначених якостей, нам вважається, необхідно додати ще одну властивість особистості - готовність до особистісних змін (спрямованість особистості на зміни у собі та здатність до саморозвитку), оскільки повноцінне опановування ускладнених мов існування ґрунтується на усвідомленні особистості необхідності самозмінення, перетворення свого внутрішнього світу.

З метою прогнозування успішності адаптації випускників ПТНЗ до умов ринку праці, який в значній мірі характеризується ситуаціями невизначеності та напруженості, нами було виявлено особливості та рівні розвитку ОАП в учнів ПТНЗ. Для оцінки рівня розвитку психологічних характеристик, які утворюють ОАП, використовувався тест 16 РР. Ось середні показники базових факторів за тестом 16 РР у досліджуваній виборці учнів.

Таблиця 1.

Усереднений профіль результатів дослідження учнів

ПТНЗ з використанням тесту 16 РР

Фактори	А	В	С	E	F	G	H	I	L	M	N	O	Q1	Q2	Q3	Q4
Показники	6	5	5	8	8	7	6	6	8	6	7	7	4	6	6	6

Відповідно до зазначених вище характеристик особистісного адаптивного потенціалу учні, перш за все, оцінювалися за факторами: А, С, Р, О, Н, М, N. та Q_4.

Як видно з таблиці 1 за значеннями цих факторів можна скласти наступний психологічний портрет щодо можливостей учнів збереження адекватності своєї поведінки у психотравмуючих ситуаціях. Отож, досліджуваним учням властиві емоційність, екстравертованість, легкість у спілкуванні (фактор А). Вони мають невисокий рівень емоційної стійкості (фактор С). Тому цілком логічні високі показники імпульсивності. До того ж вони активні, веселі, безтурботні, товариські (фактор F). Незважаючи на деяку свою легковажність, авантюрність, спонтанність (фактор Н), вони все ж таки можуть бути і наполегливими, надійними друзями з почуттям обов'язку (фактор G) з практичним спрямуванням (фактор М). Насамкінець, простежується тенденція до частого виникнення стану напруженості, фрустрації. Таким чином, учні ПТНЗ мають середні показники емоційної стійкості (фактор С), з більш-менш розвинутими морально-вольовими характеристиками (фактори О і Н), спрямовані на співпрацю (фактор А), розкуті (фактор Р), недовірливі (фактор >ї), раціональні, прагматичні (фактор М).

Отже, їм властиві характеристики, які визначають позитивний характер їхнього адаптивного процесу. Разом з тим їх значна фрустрованість, тривожність, схильність до імпульсивних, непоміркованих дій може значно ускладнити цей процес. Тому доцільно було б організувати роботу з психокорекції зазначених особливостей з метою оптимізації можливостей учнів активно адаптуватися у мінливому світі.

Виходячи з означених проблем учнів ПТНЗ, одним із можливих шляхів надання їм психологічної допомоги є індивідуальна консультування, в якому акцент необхідно робити на тому, що молода людина думає про свою проблему., як визначає і пояснює її виникнення. Поступово в процесі сумісної роботи з психологом повинні відбуватися певні зміни у баченні індивідом своєї проблеми, а отже, змінюватися і спосіб вирішення проблеми. Ці зміни стосуються характеру розуміння проблеми, яка починає сприйматися людиною не тільки, як утруднення, й можливість щось змінити у своєму житті на краще.

Щоб робота з учнем відбувалася у такому напряму, необхідно додержуватися певних принципів. По-перше, зосереджуватися на сильних сторонах особистості і її досягненнях. Важливо навчити учня виявляти свій позитивний потенціал і мобілізовувати його на подолання проблеми. Без допомоги психолога сам учень та взагалі будь-яка людина навряд чи зможуть зробити це самостійно, оскільки вони цілком зосереджуються на своїх труднощах та негативних переживаннях. По-друге, учень чекає від психолога пояснень причин виникнення своїх особистих проблем. Але це пояснення - не просто логічне розмірковування, воно має спрямовувати,

сприяти і підтримувати учня у його діях з їх подолання. По-третє, психолог орієнтує учня на майбутнє. Передбачаючи позитивне майбутнє, а не застрягаючи у виснажливій ситуації, учень починає з оптимізмом вирішувати свої сьогоденні труднощі. Мрії про майбутнє, позитивні почуття та настрій допомагають у пошуках способу вирішення актуальної проблеми, підвищенню ступеню усвідомлення вже прийнятих рішень та баченню певних змін ситуації на краще.

Окрім індивідуальної роботи з учнем, потрібна належна увага до нього з боку його викладачів та майстрів; створення в освітньому середовищі сприятливих умов для розвитку та задоволення соціально значущих потреб учнів; гармонізація його стосунків з оточуючими (рідними, товаришами по навчанню, друзями, вчителями). Отже, робота з розвитку адаптивного потенціалу особистості багатовекторна, і вона повинна здійснюватися як у площині „учень”, так і „учень - інші (соціальне середовище)”.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Леонгард К. Акцентуировнные личности. - М.: Феникс, 1989.
   
2. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. - Л.: Медицина, 1983.
   
3. Маклаков А.Г. Личностньїй адаптационньш потенциал: его мобилизация и прогнозиование в зкстремальньїх условиях // Психологический журнал. - 2001.-Т.22.-№і._с. 16-24.
   

УДК 159.922.8

ПСИХОЛОГІЧНА СТАТЬ ЯК ЧИННИК ПРОФЕСІЙНОЇ

САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Алєксєєва А. В.

(м.Київ)

Постановка проблеми: у сучасному українському суспільстві відбувається поступове розширення напрямів професійної самореалізації, а також зміна критеріїв професійної успішності, що зумовлює необхідність певних трансформацій у змісті та механізмах профорієнтаційної роботи.

Так, провідними завданнями профорієнтаційної роботи з безробітним населенням повинні бути як констатація певних здібностей, необхідних для оволодіння тією або іншою професією, так і розвиток професійних вмінь та якостей в процесі професійної ідентифікації особистості, а також актуалізація відповідних особистісних властивостей, що є необхідними чинниками успішної професійної самореалізації індивіда у сучасних соціально-економічних умовах.

Отже, підвищення потенціалу професійної успішності, що є необхідною умовою конкурентноздатності особистості, в ситуації безробіття є вкрай актуальним, що наголошує на необхідності докладного дослідження даної проблематики, особливо цікавим напрямом якого є вивчення психостатевих чинників професійної самореалізації.

Провідним напрямом даного дослідження є вивчення впливу стереотипності психологічної статі, а саме, ступеню відповідності бажаних маскулінно-фемінних рис типовим гендерним стереотипам, що існують у сучасному українському суспільстві, на потенційну успішність професійної самореалізації особистості в ситуації безробіття. Важливим чинником професійної самореалізації є також цілісність статевої ідентичності, яка залежить від відповідності ідеальних особистісних та бажаних соціальних проявів маскулінності-фемінності.

Важливим аспектом вивчення даної проблеми є також дослідження впливу статевої самооцінки, а саме, ступеню відповідності реальних та бажаних маскулінно-фемінних рис на потенційну успішність професійного саморозвитку.

Основною ідеєю розробки даної проблематики є дослідження впливу психологічної статі безробітних на особливості самоставлення, акцентуації характеру, мотиваційну сферу, локус контролю, адаптаційні можливості, мотивацію досягнення успіху та стійкість до стресових впливів, що складає певний психологічний симптомокомплекс, який є важливим чинником розвитку готовності особистості до професійної самореалізації.

Отже, запропонована концепція дослідження даної проблеми передбачає вивчення впливу психологічної статі, на формування певних психологічних підструктур, які визначатимуть ефективність становлення професійної ідентичності безробітних.

Гіпотезою дослідження є припущення про те, що: психологічна стать, як складне психологічне утворення, є важливим та значущим чинником, що зумовлює закономірності та особливості становлення професійної ідентичності безробітних.

Головним завданням дослідження є проведення констатуючого експерименту з метою визначення особливостей взаємозв’язку психологічної статі, а також її гендерних складових та закономірностей становлення професійної ідентичності безробітних.

Для вирішення завдання та перевірки гіпотези дослідження планується застосування наступного комплексу психодіагностичних методик:

• С. Бем “Психологічна стать”, адаптація О.Г. Лопухової, модифікація А.В. Алєксєєвої;
  

• Л. Рідер “Шкала вимірювання рівня психосоціального стресу”;
  

• К. Роджерс, К. Даймонд “Методика діагностики соціально-психологічної адаптації”;
  

• К. Леонгард “Акцентуації особистості”;
  

• А. Мехрабіан “Вимірювання мотивації досягнення”, модифікація М.Ш.Магомед-Емінова.
  

Результати дослідження:

У представниць жіночої статі стереотипність психологічної статі взаємопов’язана зі схильністю жінок до демонстративності та позитивним чином впливає на розвиток в них орієнтації на успіх, що може бути пояснено більшою впевненістю в собі даної категорії жінок, пов’язаною із відчуттям відповідності бажаних індивідуальних психостатевих рис визначеним гендерним нормам.

Висока стереотипність психологічної статі жінок супроводжується також нижчим рівнем стресових переживань та, відповідно, меншою збудливістю, відображенням чого є зниження психологічної неврівноваженості та схильності до агресивної поведінки (рис.1).













Рис.1. Вплив стереотипності психологічної статі на професійну самореалізацію жінок в ситуації безробіття

Таким чином, стереотипність психологічної статі підвищує орієнтацію жінок на успіх та знижує рівень особистісного стресу, що позитивним чином впливає на їх професійну самоактуалізацію.

У чоловіків стереотипність психологічної статі позитивним чином пов’язана з маскулінними характеристиками, а саме: чим більш маскулінними прагнуть бути досліджувані, тим більш відповідним стереотипу ідеального чоловіка є їх ідеальний психостатевий образ „Я”.

Отримані результати вказують на те, що стереотипність психологічної статі у чоловіків супроводжується меншою вираженістю циклотимної акцентуації характеру, проявом якої є надмірна мінливість настрою, а також нижчим рівнем стресу та меншою схильністю до поступливості.

Отже, стереотипність психологічної статі, зумовлена прагненням до значного посилення маскулінних рис, позитивним чином впливає на психологічне самопочуття чоловіків, зумовлюючи більш низький рівень стресу й психологічної нестійкості та знижує схильність до компромісів та поступок.

Цілісність статевої ідентичності чоловіків позитивним чином пов’язана зі статевою самооцінкою, а саме: чим вищою є статева самооцінка, тим більш автентичною є бажана соціальна стать. Цілісність статевої ідентичності позитивно впливає на ступінь емоційного комфорту та супроводжується наявністю демонстративної акцентуації, тоді як внутрішня суперечливість статевої ідентичності співвідноситься зі схильністю до депресії та підвищеним рівнем тривожності (рис.2).

























Рис.2. Вплив цілісності та стереотипності психологічної статі на професійну самореалізацію чоловіків в ситуації безробіття

Отже, цілісність статевої ідентичності позитивним чином впливає на емоційний комфорт чоловіків, а також супроводжується низькою схильністю до депресивних розладів та особиcтісної тривожності.

Важливим аспектом даного дослідження є також вивчення впливу статевої самооцінки на професійну самоідентифікацію безробітних. Так, статева самооцінка жінок зумовлена вираженістю їх фемінних рис, а саме: чим більш фемінною відчуває себе жінка, тим вищою є її статева самооцінка, що підкреслює роль фемінних властивостей в контексті емоційно-ціннісного статевого самоставлення представниць жіночої статі (див. рис.3).

Рис.3. Вплив статевої самооцінки на професійну самореалізацію жінок в ситуації безробіття

За результатами експерименту, жінки, що мають високу статеву самооцінку відрізняються вищим рівнем емоційного комфорту та інтернальності локусу контролю, який визначає здатність індивіда до свідомого керування власним життям та прийняття на себе відповідальності за власні успіхи та невдачі. Жінки з високою статевою самооцінкою також меншою мірою схильні до надмірної амбіційності, помсти та підозрілості, що є проявом психологічної гармонійності та зрілості.

Отже, наявність високої статевої самооцінки супроводжується позитивним емоційним самоставленням та високим рівнем керованості життєвого процесу, які є важливими передумовами успішної соціальної самореалізації, що підкреслює роль статевої самооцінки в контексті професійного становлення представниць жіночої статі.

Статева самооцінка чоловіків негативним чином взаємопов’язана з ідеальними фемінними характеристиками, а саме: чим більш фемінним прагне бути чоловік, тим нижчою є його статева самооцінка (див.рис.4).



















Рис.4. Вплив статевої самооцінки на професійну самореалізацію чоловіків в ситуації безробіття

Позитивна статева самооцінка сприятливим чином впливає на розвиток орієнтації на успіх, що є важливим чинником професійної самореалізації. Висока статева самооцінка співвідноситься з вираженими демонстративними тенденціями, а також з низькою психологічною мінливістю та емоційністю, що зумовлено невисоким рівнем бажаних фемінних рис у чоловіків з високою статевою самооцінкою.

Висновки: результати проведеного експериментального дослідження засвідчують, що розвиток орієнтації на успіх, яка є важливим чинником професійної самореалізації особистості, що є особливо актуальним в ситуації безробіття, зумовлений впливом психологічної статі індивіда, а саме: у чоловіків відчуття задоволеності власними маскулінно-фемінними характеристиками, проявом чого є висока статева самооцінка посилює їх орієнтацію на успіх, тоді як у жінок позитивним чинником формування відповідної орієнтації є відчуття стереотипності власної психологічної статі, зокрема відповідність власних ідеальних маскулінно-фемінних рис образу “ідеальної жінки”.

Висока стереотипність психологічної статі у представників обох статей зменшує відчуття психологічного стресу та неврівноваженості, а позитивна статева самооцінка, як вже було зазначено, викликає у чоловіків підвищення орієнтації на успіх, а у жінок посилює відчуття емоційного комфорту та керованості власного життя.

Отже, виявлені відмінності зумовлені більшою “соціальністю” представниць жіночої статі, проявом чого є вплив стереотипності психологічної статі на потенційну успішність їх професійної самореалізації, тоді як для чоловіків більш важливим, в даному контексті, виявляється відповідність власним ідеалам та нормам.

Таким чином, психологічна стать є важливим чинником професійної самореалізації чоловіків та жінок, вплив якої має певні відмінності, залежно від статевої належності безробітних та відповідних складових їх гендерної статі.

Подальшим напрямом досліджень з цієї теми є вивчення особливостей трансформації когнітивного простору чоловіка та жінки в процесі подолання “кризи безробіття”.


Особливості динаміки професійно важливих якостей пам’яті та уваги) в діяльності спеціалістів служби зайнятості

Коновальчук О.В.

(м. Київ)

Професійна діяльність людини, її ефективність, якість та безпека значною мірою визначаються придатністю індивіда до конкретної професії (або групи професій), а також до певної робочої діяльності, тобто до успішного засвоєння сукупності спеціальних знань, навичок, вмінь та ефективної їх реалізації в умовах конкретного трудового процесу.

Недостатня здатність до діяльності з різних причин часто призводять до зниження продуктивності праці та її надійності, плинності кадрів, розвитку психосоматичних розладів та міжособистісних конфліктів, незадоволеністю професією тощо.