В. М. Галицький (переднє слово), Л. Г. Авдєєв 4), А. В. Алєксєєва 10), О. В. Астахова 3), С.І. Бандур 1), О.Є. Баришнікова 6), Л. В. Бондарчук 4), О. Ю. Вілкова 6), М.І. Десненко 5), О. М. Діденко (

Вид материала

Документы

Содержание 2.6. Психологічна діагностика безробітних 2.7. Соціально-психологічний вимір безробіття Соціальне самопочуття 2.8. Психологічна допомога безробітним Підвищення професійної мобільності Подолання маргиналізму “хронічних” безробітних і сприяння їхньому професійному самовизначенню

Подобный материал:

• Всеукраїнської науково-практичної конференції (30 жовтня 2009 р.) Київ 2009 ббк 74., 6863.63kb.
• Тамара мельник (методичні рекомендації для учителів-словесників) Севастополь, 642.86kb.
• Психологія пізнання І навчання, 221.1kb.
• Лекція 6 Тема : Основи психології спілкування, 252.65kb.
• Переднє слово, 11301.61kb.
• «Ми у Європі знаємо одну Русь — Київську,останнім королем якої  був Данило Галицький», 141.39kb.
• Д. Г. Діденко Аспірант кафедри асоіу автоматизовані Системи Обробки, 69.47kb.
• О. Д. Гудзинський доктор економічних наук, професор, 4226.79kb.
• Алєксєєва І. С. Професійний тренінг перекладача, 6.49kb.
• Приложение к лекции Ю. Астахова. Педагогика, 62.16kb.

2.6. Психологічна діагностика безробітних


Сучасна наука розглядає безробіття як природне, закономірне явище розвитку суспільства в ринкових умовах. Однак на сьогоднішній день безробіття є передусім соціально-психологічною проблемою, що потребує детального розгляду через призму розширення спектра власне психологічних послуг для незайнятого населення. У системі служби зайнятості цей напрям роботи має проводитися, насамперед, у рамках психологічної підтримки безробітних у центрах зайнятості.

Психологічна підтримка безробітного, на думку фахівців з питань організації психологічної роботи в службі зайнятості України, поряд із психологічною допомогою є складовою системи психологічної роботи служби зайнятості, спрямованої на прискорення повернення незайнятих громадян на роботу та їх соціально-психологічну реабілітацію. Фахівцями з організації психологічної роботи в службі зайнятості психологічна допомога визначається як спеціальні психологічні засоби та методи (психодіагностика, профконсультування, поглиблена психокорекція), які сприяють обґрунтованому соціально-професійному самовизначенню особистості, а саме розширенню уявлень людини про свої здібності (у тому числі про здібності до навчання), нахили, можливості, з метою вибору, зміни професії, визначення оптимальних шляхів працевлаштування.

На сьогодні серед визнаних методів роботи з безробітними (семінари, тренінги, клуби з техніки пошуку роботи, що спрямовані на підвищення активності безробітних у власному працевлаштуванні та сприяння зростанню їхньої конкурентоспроможності на ринку праці за рахунок відпрацювання навичок самопрезентації) власне психодіагностика не є пріоритетною. Так, за даними останнього соціологічного дослідження, проведеного в 2009–2010 роках співробітниками науково-дослідної лабораторії з профорієнтації незайнятого населення Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, 43,2% фахівців, спеціалістів з профорієнтації служби зайнятості відмітили психологічну допомогу серед послуг, яких найчастіше потребують довготривалі безробітні. Однак серед найбільш ефективних методів психологічного впливу для збільшення активності довготривалих безробітних тільки 14,3% назвали психологічну діагностику, для порівняння – психологічну консультацію назвали 39,4%, психологічний тренінг із підвищення мотивації до праці – 57,3%, психологічний тренінг із підвищення самооцінки – 31,98%, надання психологічної інформації під час семінарів – 38,4% фахівців). Відповідно, при відповіді на запитання, за якими напрямами професійної орієнтації і надання психологічної допомоги є потреба в першочерговому підвищенні кваліфікації працівників служби зайнятості, професійну інформацію відзначили 15,3% спеціалістів з профорієнтації служби зайнятості, професійне консультування – 30,6%, психологічну освіту – 31,5%, надання психологічної інформації під час семінарів – 23,15%, психологічну консультацію – 29,8%, психологічний тренінг – 45,1%, і тільки 15,27% назвали психологічну діагностику¹.

Активне залучення до профорієнтаційної роботи валідних психологічних технологій, які б стимулювали до ефективнішого пошуку інформації і прогнозування подальшого професійного розвитку, пошуку шляхів власної професійної реалізації, підвищення конкурентоспроможності на ринку праці, потребує як вдосконалення фахівцями служби зайнятості практичних навичок роботи з психодіагностичним інструментарієм, так і вироблення евристичних категорій психологічного аналізу механізмів і закономірностей функціонування особистості безробітного. Тому важливо обрати психологічну парадигму, на ґрунті якої в подальшому необхідно розробити модель псоходіагностичного дослідження особистості безробітного. Такою парадигмою може стати суб’єктно-вчинкова парадигма.

В основу моделювання сфер суб’єктності слід покласти п’ять теоретично обґрунтованих позицій:

- позиція відносного суб’єкта на рівні організму (діагностика індивідуально-типологічних характеристик людини, що виявляються в силі, напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу їх психічних процесів, аналіз показників тривожності, імпульсивності, агресивності, сенситивності, психічної рівноваги) . Підґрунтям цього рівня виступають нейрофізіологічні задатки, особливості темпераменту і спеціальні здібності, які є найбільш стійкими й найменше піддаються змінам;

- позиція моносуб’єкта на рівні індивіда (діагностика особливостей саморегуляції, самовираження, самоутвердження, виявлення стратегій поведінки апліката на ринку праці, аналіз психологічних характеристик суб’єктності). Саме на цьому рівні закладаються психологічні механізми здатності людини до професійної конкуренції на ринку праці, мотиваційна готовність до праці, фундамент професійного самовизначення;

- позиція полісуб’єкта на рівні особистості (діагностика інтересів, спрямованості, світогляду, переконань, характеру). Суб’єкт цього рівня діє передусім з позицій розумного егоїзму, оскільки, підкоряючись нормам суспільної моралі, шукає компромісних рішень між власними бажаннями та об’єктивними можливостями;

- позиція метасуб’єкта на рівні індивідуальності (діагностика інтелектуальних, адаптивних і творчих здібностей людини). Важливим індикатором духовності на цьому рівні виступає характер смислоутворювальних мотивів особистості на різних рівнях її функціонування як суб’єкта життєдіяльності, розкриття своїх інструментальних можливостей щодо впливу на природу, техніку, інших людей;

- позиція абсолютного суб’єкта на рівні Універсуму, діагностика
Я-образу (Я-фізичне, Я-психічне, Я-соціальне, Я-духовне; Я був, Я є, Я буду). Особливе місце тут належить самооцінці (завищеній, заниженій, адекватній), задоволеності/незадоволеності собою; прагненню особистості до самовдосконалення та повної реалізації своїх потенційних можливостей, закладених від природи. Це рівень життєвого самовизначення людини взагалі та життєвого самовизначення її в кризовій ситуації, якою є ситуація безробіття.

Спеціаліст-профконсультант залежно від ситуації клієнта надає адресну індивідуальну профконсультацію, в тому числі профконсультацію з використанням методів психодіагностики. Проведене психодіагностичне обстеження дає можливість зробити аналіз професійного потенціалу особистості, повніше та об’єктивніше проаналізувати індивідуально-психологічні та професійні якості. Психодіагностика стає тим інструментарієм, який у критичні моменти життя людини відкриває їй приховані резерви й актуальні нереалізовані можливості, дає змогу визначити відповідність вимогам професійної діяльності і внутрішні бар’єри успішної самореалізації.

Під час індивідуальних профконсультацій значна увага приділяється визначенню діапазону професійної спрямованості, формуванню особистого професійного плану, професійної кар’єри, можливостям зміни професійного шляху з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей людини, можливостей професійної реалізації через відкриття власної справи.


2.7. Соціально-психологічний вимір безробіття


З огляду на події останнього десятиріччя з упевненістю можна сказати, що економічні зміни в Україні активізували низку соціально-економічних проблем, які тягнуть за собою соціально-психологічні та психологічні проблеми. До останніх можна віднести і безробіття.

Сучасна наука і практика розглядають безробіття як природне багатовимірне явище в розвитку суспільства в ринкових умовах, яке має економічний, політичний, юридичний, психологічний і соціально-психологічний аспекти. З позицій соціально-психологічної науки безробіття можна розглядати як втрату зв’язку людини з інститутом трудової зайнятості, як одну з найважливіших проблем у системі відносин типу “людина – суспільство”. Не можна не брати до уваги ту обставину, що втрата роботи веде до послаблення зв’язків особистості з соціумом, який першочергово розкривається через статусно-рольову поведінку особистості, через трудову зайнятість.

Відомий австрійський соціальний психолог Марі Яхода виділяє п’ять функцій включення людини в трудову зайнятість. По-перше, участь у праці внаслідок своєї регулярності і певного часового розкладу день у день, з року в рік структурує повсякденне життя людини, робить його впорядкованим, вписує в ритм більш широких соціальних спільнот. По-друге, трудова зайнятість передбачає регулярну взаємодію з іншими людьми, що є передумовою для встановлення кожною особистістю професійних і дружніх контактів, розширення її соціального середовища. По-третє, участь у створенні різних товарів і послуг не лише формує зв’язок індивідуально-трудових цілей особи, але й пов’язує їх із цілями інших людей і організації, тобто праця є механізмом залучення індивіда до колективних цілей. Це робить його працю осмисленою, підтримує в нього почуття загальної компетенції. По-четверте, зайнятість формує соціальний статус людини, оскільки пов’язана з виконанням певних соціальних ролей та відповідною соціальною позицією в соціальній структурі суспільства. По-п’яте, зайнятість стимулює активність людини.

Звернення до соціально-психологічного аналізу ситуації безробіття зумовлене тим, що психологія подолання безробіття лежить на перехресті двох наукових векторів – психології особистості і психології ситуації. Саме тому для соціально-психологічного аналізу феномену безробіття доцільно використати синергетичний підхід, згідно з яким поведінка розглядається як результат безперервної взаємодії особистості із ситуацією, причому щодо особистості значущими є когнітивний і мотиваційний фактори, щодо ситуації – те психологічне значення, яке вона має для особистості.

Доцільно вкотре наголосити на тому, що однією із найважливіших соціально-психологічних характеристик людини є її статус у суспільстві. Тимчасово вивільнена людина частково втрачає не лише свій трудовий, а й соціальний статус, оскільки останній перебуває у прямій залежності від трудової діяльності. З точки зору соціальної психології втрата роботи і тривала професійна бездіяльність можуть приводити до втрати раніше сформованого статусу в суспільстві і самоповаги особистості.

Зі зміною статусу відповідно змінюється спосіб життя, стосунки з близькими. Людина випадає зі звичного для неї соціального середовища, системи соціальних зв’язків, своєї професійної групи, переходить до нової для неї соціальної групи безробітних, яким притаманні свій спосіб життя, свої групові цінності і мотиви, дискретне сприйняття свого життя в цілому, відсутність цілей в майбутньому, мотивації соціальної активності і низький рівень соціально-психологічної адаптації. Домінуючою цінністю є матеріальне становище. Для них характерні такі соціально-психологічні характеристики, як втрата довіри до влади, соціальне і політичне занепокоєння. Окремі дослідники фіксують зв’язок між безробіттям і насиллям, злочинністю, наркоманією, алкоголізмом, проявами агресії, спрямованої як на суспільство або окремих його членів, так і на самого себе, що, в свою чергу, веде до психічних та психосоматичних розладів.

Визначальними характеристиками поведінки безробітних як соціальної групи є соціальне та особистісне самопочуття. Соціальне самопочуття за своєю природою є тим соціально-психологічним феноменом, який в інтегральному вигляді відображає особливості соціальної позиції людини як суспільної істоти, її місце в структурі суспільства, характер включення в соціальні процеси, а також активність, направлену на забезпечення оптимальної самореалізації та існування в соціумі.

Соціальне самопочуття – це основа особистісного і суспільного настрою. Воно визначає внутрішню мотивацію вчинків людини і проявляється через різне світовідчуття. Останнє, у свою чергу, визначає конкретні потреби, бажання, інтереси й устремління людини, які керують її поведінкою. Константою соціального самопочуття є домінуючий позитивний настрій, соціальний оптимізм.

Індикаторами соціального самопочуття нашого суспільства за даними багатьох досліджень є:

• психологічна нестабільність;
  
• невпевненість у завтрашньому дні;
  
• зневіра у власних можливостях і власних силах;
  
• відсутність чітких особистісних цілей;
  
• моральна вразливість.
  

У соціальній психології поки що немає наукового інструментарію виміру соціального самопочуття, хоча різні соціологічні дослідження та спостереження чітко фіксують його негативний фон.

Оскільки людина – істота соціальна, то відповідно суспільство, в якому вона живе і працює, певним чином визначає всі її якісні характеристики, в тому числі й особистісне самопочуття. Індикаторами його в разі порушення зв’язків людини з інститутом трудової зайнятості можуть бути:

• зниження самооцінки;
  
• зменшення задоволеності життям;
  
• невпевненість у собі;
  
• підвищена емоційна напруга;
  
• депресивність;
  
• фрустрованість;
  
• невизначеність життєвої перспективи.
  

За своїм соціально-психологічним змістом трудова зайнятість – це сукупність зразків поведінки, правил, звичок, які формалізують соціальний зв’язок типу “людина – суспільство”. Наявність такого зв’язку вказує на включення в інститут трудової зайнятості, відсутність – веде до індивідуальної кризи зайнятості як різновиду життєвої кризи.

Життєва криза – це феномен внутрішнього світу людини, який виявляється в різних формах переживання непродуктивності свого життєвого шляху. Криза (від грецьк. crisis – поворотний пункт) характеризується тим, що породжується проблемою, яка стала перед індивідом і якої він не може уникнути і розв’язати за короткий час і звичним способом.

Індивідуальна криза зайнятості розглядається як руйнування, деформація, кардинальна перебудова значимих зв’язків особистості з інститутом трудової зайнятості, які ініціюються зовні або самою особистістю, супроводжуються змінами в її соціальному, матеріальному і професійному статусі, погіршують психологічне благополуччя, що підвищує вимоги до адаптаційних можливостей особистості, потребує певних зусиль з її боку.

Психологічні симптоми такої кризи характеризуються різними змінами в психологічному благополуччі особистості:

• відчуттям невпевненості в завтрашньому дні і залежності від зовнішніх обставин;
  
• зниженням рівня життя сім’ї безробітного, оскільки допомога по безробіттю менша, ніж заробітна плата;
  
• погіршенням психічного стану безробітного;
  
• високою стресовістю;
  
• низькою самоефективністю.
  

Подолання індивідуальної кризи зайнятості – це активний, перетворювальний процес самоорганізації особистості. При цьому самоорганізацію слід сприймати як розв’язання протиріччя між людиною і ситуацією за рахунок наявних внутрішніх і зовнішніх резервів. Вона може мати конструктивний і деструктивний характер залежно від результатів, яких досягнуто.

Не можна не визнати, що в ситуації соціальних змін єдиною умовою “соціального” виживання людини є достатній рівень розуміння того, що відбувається навколо, більш або менш адекватна його інтерпретація. Тому фокусом проблеми стає специфіка або особливості сприймання нею соціальної ситуації загалом і ситуації безробіття зокрема.

Аналіз суспільно-політичного життя, дані соціологічних досліджень свідчать про зумовленість характеру соціально-трудової поведінки особистості статевими, віковими особливостями, рівнем освіти та певними стереотипами поведінки.

Ринок праці завжди суб’єктивізований через поведінку його суб’єктів. На сьогодні в науковому світі немає усталеної думки щодо сутності ринку праці, але більшість учених схильні до визначення її як системи соціально-трудових відносин між роботодавцями і населенням. Знання психології суб’єкта ринку праці та тих явищ, які виникають в процесі соціально-трудових відносин, дозволяє реалізовувати державну політику у сфері зайнятості населення.

Ключовими поняттями для характеристики цих відносин є трудова діяльність і трудова поведінка. І діяльність, і поведінка індивіда – це форми активності людини. До внутрішніх чинників активності належить мотивація як відносно стабільна система мотивів, які визначають цю активність та її направленість. До зовнішніх сил належать фактори соціального середовища, в якому перебуває індивід: економічні, соціальні, політичні.

У ситуації безробіття людина стикається з багатьма проблемами, які вона не може вирішити самостійно. Ці проблеми зумовлені протиріччями між старою стереотипною моделлю поведінки (якостями людей, стилем їхньої роботи, знаннями, уміннями, ціннісними орієнтаціями) і новими умовами й вимогами трудової сфери; між сформованими цінностями особистості і необхідністю їх активної зміни під дією середовища; між самооцінкою особистістю щодо своєї конкурентоздатності і тим, як її реально оцінюють інші.

Незважаючи на те, що об’єктивно соціальний статус безробітного знизився, самооцінка більшості з них як соціально цінного працівника залишається незмінною. Людина не визнає своєї поразки і готова шукати роботу. В той же час вона визнає, що її соціальні позиції похитнулись і похитнулись суттєво. Можливість побачити позитивні речі в безробітті вказує на адаптивність поведінки і психологічну рухливість таких людей.

Ступінь адаптивності (пристосування) соціальної поведінки безробітного можна оцінити по тому, яку життєву стратегію – активну чи пасивну – сповідує людина. Практика фіксує два протилежних типи поведінки – адаптивну і неадаптивну – залежно від того, на кого безробітний покладає відповідальність за ситуацію, в якій він опинився.

В умовах безробіття людина потребує психологічної підтримки, яка полягає в корекції її стану для полегшення процесу працевлаштування і має здійснюватись на кількох рівнях: мотиваційному, когнітивному, емоційному, поведінковому. Відповідним має бути стан соціального середовища. Останній визначається державною політикою зайнятості, приорітетними напрямами соціально-психологічного удосконалення якої є адаптація, актуалізація і активізація як соціальних груп, так і кожної людини.

Для реалізації в державній політиці функції адаптації населення до ринкових умов необхідно:

• враховувати реакції населення на соціальну реальність;
  
• спрямовувати формування цінностей в суспільній свідомості;
  
• узгоджувати інтереси суб’єктів трудових відносин;
  
• регулювати правовими засобами конфлікти в соціально-трудовій сфері;
  
• забезпечувати сталий розвиток ринку праці.
  

Вирішення проблеми адаптації особистості до нових соціально-трудових відносин потребує:

• всебічного розвитку профорієнтації, професійної підготовки та перепідготовки населення;
  
• організації гнучких форм зайнятості;
  
• квотування робочих місць;
  
• сприяння самозайнятості і підприємництву;
  
• організації громадських робіт;
  
• сприяння тимчасовій зайнятості;
  
• організації допомоги людям з особливими потребами.
  

Основним інструментом державної політики, спрямованої на актуалізацію соціальної значущості трудової діяльності та актуалізацію соціально-психологічної ініціативи особистості є програма забезпечення основних напрямів державного управління у сфері зайнятості населення.

У той же час, як зазначають деякі дослідники, на сучасному етапі реформування суспільних відносин є суперечності, які справляють суттєвий вплив на соціально-психологічний стан суб’єктів ринку праці, насамперед такі:

• суперечність між законодавчо закріпленими правами людини у сфері праці та наявними умовами їхньої практичної реалізації;
  
• суперечність між вимогами ринку праці до трудової поведінки суб’єктів ринку праці та існуючою практикою організації та реалізації особистістю власної трудової активності;
  
• суперечність між ціннісними орієнтаціями, необхідними для ефективної організації праці за законами ринку, та наявною в суспільстві ринковою свідомістю;
  
• суперечність між напрямами здійснюваної закладами освіти підготовки фахівців та потребами ринку праці;
  
• суперечність між пропозицією праці для осіб окремих статевих, вікових категорій та запитами ринку праці;
  
• суперечність між організовуваними видами громадських робіт та готовністю безробітних до участі в них.
  

Це дає підстави стверджувати, що не існує ринку праці поза соціальною психологією. А тому актуалізується проблема соціально-психологічного підходу до його аналізу. Важливою умовою реформування ринку праці є створення соціально-психологічного середовища для залучення особистості в систему соціально-трудових відносин, для утвердження в суспільстві цінностей соціально значущої трудової поведінки.

Окрім удосконалення ринку праці в державній і регіональній політиці зайнятості слід передбачати також особливості соціально-психологічного напряму. Його умовно можна позначити як формування конструктивної мотивації зайнятості, змістовне зростання і духовне навантаження її компонентів. Лейтмотивом тут може стати вироблення у населення активної позиції у сфері самореалізації працею та трудового самозахисту за багатьма векторами. Це, зокрема, творення себе як професіонала; мистецтво пошуку праці; “пропонування себе” роботодавцеві; стійкість у конкурентній боротьбі на ринку праці; постійне духовне і особистісне самовдосконалення; “кар’єрна активність”; творення робочих місць “для себе”, у тому числі організація малих підприємств, фірм, установ тощо; організація з цією метою регіональних та локальних об’єднань безробітних для спільного трудового самозахисту та самозабезпечення працею.


2.8. Психологічна допомога безробітним


В наш час безробіття розглядається як атрибутика ринку праці. Однак довготривале безробіття завжди вважалося соціальною хворобою, що зумовлює зростання небажаних наслідків як в соціальній сфері, так і в сфері психічного життя безробітних. Психологічна робота з безробітними уже на перших етапах перебування на обліку в службі зайнятості є превентивним заходом довготривалого безробіття.

Аналіз теоретичних і практичних напрацювань учених (як вітчизняних, так і близького зарубіжжя) у сфері психології особистості безробітного виявляє, що психологічна допомога істотно сприяє працевлаштуванню і покращує психологічні характеристики безробітних.

Найвагоміші дослідження психології особистості безробітного у вітчизняній психології здійснено О.В. Киричуком та під його керівництвом. Встановлено обернену залежність терміну безробіття і активності безробітних, що ускладнюється впливом віку та індивідуальних особливостей; виявлено зв’язок активності безробітних із стратегіями поведінки, самоефективністю, саморегуляцією, ясністю “Я-концепції”, адаптемою. У роботах О.В. Киричука започатковано принципово новий підхід до вивчення особистості безробітного як суб’єкта життєдіяльності. Встановлено, що безробітним, які перебувають на різних рівнях суб’єктності, психологічна допомога з метою актуалізації активності на ринку праці має надаватися диференційовано, з урахування специфіки кожного рівня: найнижчому рівні суб’єктності – відносного суб’єкта – це сприяння подоланню негативних психічних станів, переконань і ставлень; на рівні моносуб’єкта – сприяння самопізнанню і самоприйняттю; на рівні полісуб’єкта – розвиток адекватності сприйняття ситуації, сприяння гармонізації самооцінки шляхом гармонізації ціннісно-смислової сфери; на рівні метасуб’єкта – сприяння перебудові цілей, посиленню соціального інтересу; на рівні абсолютного суб’єкта – робота із самооцінкою, самоактуалізацією через усвідомлення вищих цінностей і життєвих смислів.

Зміст психологічної роботи, її напрями для попередження довготривалого безробіття потребують науково-методичного розвитку.

У межах планової науково-дослідної теми лабораторії з профорієнтації Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України було здійснене дослідження зростання ефективності процесу працевлаштування безробітних за умови надання психологічної допомоги з урахуванням психологічних особливостей безробітних як суб’єктів життєдіяльності у ситуації безробіття.

Для вивчення безробітних було опрацьовано анкети 697 осіб, які перебували на обліку в службі зайнятості довше шести місяців. Додатково було опрацьовано анкети 105 безробітних, які перебували на обліку більше року, – довготривалих безробітних, що становило 11,8% загальної вибірки анкетованих. Для порівняння було опрацьовано анкети ще 102 безробітних, які перебували на обліку менше трьох місяців і встановлено, що за своїми соціальними характеристиками ці категорії практично не відрізняються.

Щодо стажу роботи і набутих професій відмінностей не спостерігається; щодо освіти відмінності незначні, однак спостерігається тенденція до зростання частки осіб без спеціальності із збільшенням терміну перебування безробітним, і відповідно зменшення частки осіб із спеціальністю. Тому можна припустити, що професійне навчання безробітних, особливо тих, хто професії не має, може бути одним із чинників, що запобігають “хронічному безробіттю”. Інновацією може стати введення в процес професійного навчання психологічного супроводу слухача із побудовою ним особистої моделі професійно-суб’єктного розвитку, її корекцією та контролем за її виконанням. Введення психологічного супроводу в процес професійного перенавчання безробітних із застосуванням моніторингу професійного зростання може бути одним із напрямів попередження довготривалого безробіття.

З психологічної точки зору, причина працевлаштування в коротший термін спеціалістів з вищою освітою полягає у їхній більшій психологічній культурі – більшій здатності до прийняття рішення, до саморегуляції, у вищому рівні суб’єктності. Здатність до прийняття рішення, до саморегуляції та рівень суб’єктності безробітних, які тривалий час не можуть працевлаштуватися, переважно низькі, що пов’язане із їх низькою самооцінкою та відсутністю належного індивідуального досвіду. Дослідженням було встановлено, що за низької самооцінки безробітних будь-які психологічні впливи на них є неефективними, тому психологічній роботі з подібною категорією має передувати тренінг підвищення самооцінки.

Підвищення самооцінки безробітних, у разі її низького рівня, а також підвищення психологічної культури мають бути напрямами психологічної групової (тренінгової) роботи з безробітними уже на перших етапах перебування їх на обліку в службі зайнятості для попередження довготривалого безробіття.

За результатами анкетування значні відмінності між досліджуваними категоріями безробітних спостерігаються у способах адаптації до ситуації безробіття, а саме щодо джерел прибутків, якими безробітні забезпечують своє існування (рис. 1). Спостерігається досить закономірна зміна джерел прибутків впродовж ситуації безробіття: спочатку основною є допомога родичів, потім – самодопомога (присадибне господарство, випадкові заробітки), і все більшого значення набувають соціальні виплати, а надія на заощадження заміщається надією на можливість взяти гроші в борг.



Рис. 1. Відмінності у джерелах існування безробітних


Зміна джерел існування безробітних, що здається цілком об’єктивно зумовленою і не пов’язаною із психічним життям, з психологічної точки зору свідчить про зміну стратегій поведінки (поступове домінування пристосовницьких стратегій поведінки), а враховуючи інші зміни психологічних властивостей безробітних, можна констатувати і зміну системи сприйняття безробітним власної ситуації. Із часом (у середньому після півроку) виникає специфічна система сприйняття та виникають специфічні риси, характерні для людини у ситуації кризи, як-от: зменшення адекватності відображення, фокусування на негативі, небачення позитивних можливостей, втрата віри в майбутнє. Образ бажаного майбутнього перестає виконувати координуючу роль в активності особистості, а натомість виникає переживання невизначеності, відмова від активної життєвої позиції, при цьому об’єктивність сприйняття стосується тільки негативу із тенденцією трансформації переживання негативу у погіршення самоставлення із зменшенням здатності до саморегуляції.

Для попередження довготривалого безробіття необхідною є інформаційна психологічна робота з безробітними (просвітницька, профілактична) щодо виникнення психологічних змін в особистості безробітного при тривалому перебуванні у ситуації безробіття. На перших етапах безробіття це має бути інформація-попередження про закономірності переживання людиною кризової ситуації в житті, про закономірні зміни, що відбуваються з особистістю при тривалому перебуванні у ситуації безробіття, які значно ускладнюють, іноді навіть унеможливлюють працевлаштування. Щодо довготривалих безробітних, то вже після півроку перебування на обліку необхідним є надання їм психологічної інформації про специфіку сприйняття у важкій життєвій ситуації, про роль власних переконань в житті, про саморегуляцію для збереження активності, працездатності і подолання негативних психічних станів та про самовизначення суб’єкта життя.

Серед інших зовнішніх характеристик довготривалого безробіття увагу привертає те, що довготривалі безробітні отримали набагато більше послуг у центрі зайнятості (рис. 2). Щодо послуг із психологічної допомоги, то безробітні, які стоять на обліку більше року, отримали їх вдвічі більше. Однак, як виявилося за результатами анкетування, віра безробітних в те, що психологічна допомога може сприяти їхньому працевлаштуванню досить низька і з часом перебування на обліку в службі зайнятості зменшується: серед безробітних, які перебувають на обліку в центрах зайнятості один – три місяці, 20% покладають надію на психологічну підтримку, а серед тих, хто перебуває на обліку більше року – 15% (рис. 3).



Рис. 2. Послуги, які отримали безробітні в центрі зайнятості




Рис. 3. Переконання безробітних щодо заходів, які могли б прискорити їхнє працевлаштування (у %)


Безробітні переважно вірять, що тільки інформація про нові вакансії може прискорити їхнє працевлаштування. Щодо діагностики схильностей до виду діяльності та напряму професійного навчання, то довготривалі безробітні покладають на неї вдвічі більші сподівання, ніж ті, хто тільки став на облік, тобто потреба в професійному самовизначенні у частини “хронічних” безробітних з часом актуалізується і готовність до іншого виду професійної діяльності, що надав би можливість виживати, дещо зростає. В той же час інформація про можливість зміни наявної професії на іншу, яка має попит на ринку праці і, відповідно, інформація про професії, які мають попит на ринку праці, цікавить переважно тих, хто тільки став на облік, та й то невелику частку – 10 і 3% (див. рис. 3). Це свідчить, що професійна мобільність безробітних низька, їм властиве небажання змінювати професію чи докладати зусиль для зміни. Підтвердженням низької професійної мобільності є те, що серед внутрішніх причин, які стоять на заваді працевлаштуванню безробітних, переважною є бажання працювати тільки за своєю професією (35 і 30%). На інші причини вказують набагато рідше. Кожний третій з опитаних визнає відсутність професійної мобільності, а виявляють її, ймовірно, набагато більше осіб. У цьому випадку ми маємо справу з переконанням як елементом ”Я-концепції”, що виконує роль соціальної установки.

Підвищення професійної мобільності є важливим напрямом психологічної роботи з безробітними з метою сприяння їхньому працевлаштуванню. Враховуючи, що висока професійна мобільність стала однією з невід’ємних характеристик людини в умовах ринку праці і його вимог до неї, а також те, що попит на професії змінюється постійно, а в деяких регіонах зміни, що відбулися, є незворотними і бажані вакансії можуть так і не з’явитися, психологам служби зайнятості необхідно докладати зусиль для підвищення професійної мобільності безробітних. Із довготривалими безробітними така робота повинна проводитися обов’язково.

Однак підвищення професійної мобільності є доцільним не завжди. Серед причин, що стоять на заваді успішному працевлаштуванню, кожен десятий безробітний вказує на невідповідність рівня професійних знань, умінь та навичок вимогам роботодавців, інакше кажучи, на низький рівень власної конкурентоздатності. Завищені вимоги до професіоналізму при прийомі на роботу є рисою сучасного ринку праці, тому вказана причина (невідповідність рівня професійних знань, умінь та навичок вимогам роботодавців) є цілком об’єктивною перешкодою у працевлаштуванні і одним із зовнішніх чинників довготривалого безробіття. Розв’язком завдання підвищення конкурентоздатності безробітних, з одного боку, можуть бути курси підвищення кваліфікації саме за тією професією, якою володіє безробітний, а з другого – підвищення за допомогою психологічного тренінгу соціально-комунікативної компетентності та активності в процесі працевлаштування із тим же рівнем професійної кваліфікації.

Аналіз результатів анкетування виявляє досить високий рівень професійного маргиналізму серед довготривалих безробітних. Тому сприяння професійному і життєвому самовизначенню є важливим напрямом запобігання довготривалому безробіттю.

Про власну невизначеність щодо подальших планів заявляє п’ята частина безробітних, які стоять на обліку довше року, тоді як серед тих, хто недавно став на облік, таких удвічі менше. Це дає можливість припустити, що особи, які від початку не визначилися щодо своїх планів, так і не спробували визначитися як мінімум впродовж року перебування у критичній ситуації безробіття або що відчуття невизначеності і втрати перспектив зростає з терміном перебування безробітним. Невизначеність щодо подальших планів є одним із сигналів про професійний маргиналізм таких безробітних і є підставою для надання їм психологічної допомоги із професійного самовизначення. Зазначимо, що метод психодіагностики є малоефективним у роботі з цією категорією громадян. Тут потрібна робота із ціннісно-смисловою сферою як індивідуальна, так і групова. В результаті безробітні можуть прийняти рішення про зміну спеціальності або ж цінність власної вже набутої спеціальності займе вищий ранг. Слід пам’ятати, що зростання їхньої активності у працевлаштуванні може бути тільки за рахунок особистісного зростання, коли їхня особистість зможе виконувати функцію адекватного інструменту в усіх сферах життєдіяльності, в тому числі і в професійній. Тобто необхідною є зміна інтегральної системи ставлень, інакше кажучи, психологічна робота з трансформації “Я-концепції”.

Подолання маргиналізму “хронічних” безробітних і сприяння їхньому професійному самовизначенню є ще одним суттєвим напрямом психологічної допомоги. Необхідною є глибока психологічна консультація, і, як правило, неодноразова, що доповнює групову роботу, в яку включений клієнт. Робота має вестися переважно в ціннісно-смисловій сфері і обов’язково із формування нових соціальних установок у “Я-концепції” з актуалізацією суб’єктності. Важливим є те, що подібна робота повинна починатися уже на перших порах ситуації безробіття.

Суттєвим напрямом психологічної допомоги має бути підсилення мотивації до вияву власної активності у процесі працевлаштування та взяття відповідальності на себе. Для цього необхідні зміни у потребнісно-мотиваційній сфері особистості безробітного, створення більш широкого кола актуальних мотивів, що були б підпорядковані основному – домінуючому мотивові працевлаштування. Це можливо за допомогою психологічного тренінгу з підвищення рівня суб’єктності. Тренінг даної тематики як груповий метод роботи у поєднанні із психологічною консультацією учасників є інноваційним способом роботи і ефективним засобом прискорення працевлаштування довготривалих безробітних.

Порівняння психологічних властивостей довготривалих безробітних та тих, хто тільки став на облік у центрі зайнятості, дозволило виявити характеристики, які є преддиспозиціями довготривалого безробіття: поганий стан здоров’я, фінансове неблагополуччя, сприйняття реальності через призму незадоволення, емоційний дискомфорт, пристосовницькі стратегії поведінки, пасивна життєва позиція, низька самоефективність, суб’єктивне сприйняття безробітними власних причин втрати роботи із відчуттям незадоволення, невизначеність щодо подальших планів, професійний маргиналізм.

Методами психологічної допомоги безробітним можна справді сприяти працевлаштуванню безробітних і збереженню їхнього психічного здоров’я. Формою такої допомоги може бути поєднання групової роботи з безробітними (психологічний тренінг) та індивідуальної професійної консультації. Серед основних напрямів психологічної роботи для попередження довготривалого безробіття мають бути актуалізація суб’єктності особистості, збільшення мотивації до вияву власної активності у процесі працевлаштування, подолання маргиналізму і сприяння професійному самовизначенню, покращення самоставлення, підвищення самоефективності, зміна фокусу сприйняття із негативу на позитив, із реальних перешкод на можливості свої і ситуаційні, ресоціалізація, зміна інтегральної системи ставлень, інакше кажучи, психологічна робота з трансформації “Я-концепції”, інформаційна психологічна робота (просвітницька, профілактична) щодо виникнення психологічних змін в особистості безробітного при тривалому перебуванні у ситуації безробіття.