Geum.ru

В. М. Галицький (переднє слово), Л. Г. Авдєєв 4), А. В. Алєксєєва 10), О. В. Астахова 3), С.І. Бандур 1), О.Є. Баришнікова 6), Л. В. Бондарчук 4), О. Ю. Вілкова 6), М.І. Десненко 5), О. М. Діденко (

Вид материалаДокументы

Содержание


2.4. Сприяння працевлаштуванню осіб з інвалідністю
2.5. Поведінка особистості в ситуації безробіття
Подобный материал:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   23

2.4. Сприяння працевлаштуванню осіб з інвалідністю


Права людей з інвалідністю на працю забезпечуються відповідно до законів України “Про зайнятість населення”, “Про загальнообов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття” та “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Державна служба зайнятості сприяє трудовій реабілітації осіб з інвалідністю та здійснює пошук для них підходящої роботи згідно з рекомендаціями медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професії (спеціальності), кваліфікації та знань, які вони мають, а також з урахуванням їхніх побажань.

Поряд із загальними проблемами (брак вільних робочих місць на ринку праці, низький рівень пропонованої заробітної плати і таке інше), з якими стикаються в процесі пошуку роботи та при працевлаштуванні особи з інвалідністю, людей з інвалідністю очікують також і досить специфічні проблеми. Головними серед них є ті, що пов’язані із станом їхнього здоров’я. Тому в роботі з такою групою клієнтів фахівці державної служби зайнятості особливе значення надають індивідуальному підходу, зокрема врахуванню особливостей різних нозологій інвалідності при працевлаштуванні, та комплексному підходу до вирішення проблем, що виникають.

Базовою умовою успішного працевлаштування будь-якого клієнта служби зайнятості, у тому числі осіб з інвалідністю, є сформованість у них достатнього рівня мотивації до праці. Без цього зусилля спеціалістів, спрямовані на забезпечення клієнта трудовою зайнятістю, будуть неефективними. Необхідність розвитку мотивації до праці у людей з інвалідністю, порівняно з іншими клієнтами служби зайнятості, є ще більш актуальною, оскільки в процесі працевлаштування їм необхідно долати більше перешкод та, відповідно, докладати більше зусиль для отримання результату. Розвитку мотивації до праці в осіб з інвалідністю у службі зайнятості приділяється значна увага: в арсеналі заходів, спрямованих на посилення мотивації, – проведення спеціальних бесід, семінарів, тренінгів, занять, зустрічей тощо. До цієї роботи залучаються також партнери державної служби зайнятості України.

У цілому для осіб з інвалідністю характерним є досить високий рівень мотивації до праці. Це зумовлене різними причинами, серед яких значимими для цієї групи, крім матеріальної винагороди за працю, є можливість спілкування з людьми, професійна реалізація та кар’єрні перспективи, можливість бути корисним для суспільства, а також прагнення до подолання соціальної ізоляції. Проте серед певної частини людей з інвалідністю ще досить поширеними є інфантилізм, пасивність, незрілість та несамостійність суджень та дій, утриманські настрої. Всі ці мотиваційні особливості враховуються спеціалістами державної служби зайнятості при роботі з даною категорією клієнтів – при побудові бесід, визначенні їх змісту та психологічного спрямування, при підборі певного інструментарію методик, переліку аргументів тощо.

Важливою характеристикою, що значною мірою може або сприяти успішності процесу працевлаштування особи або, навпаки, ускладнювати його, є рівень її соціальної компетентності. Це – соціальні вміння та навички, потрібні для успішного вирішення проблем, які зустрічаються в повсякденному житті і є необхідними для функціонування особи в соціумі (вміння та навички щодо адаптації, налагодження контактів, вміння вести розмову, поводитися в колективі відповідно до ситуації і динаміки її розвитку, вміння аналізувати життєві ситуації в аспекті діяльності соціальних інститутів і поведінки інших людей та включати ці знання в схему регуляції власної поведінки тощо).

Через ряд причин, зумовлених інвалідністю, і перш за все пов’язаних із соціальною ізоляцією осіб з інвалідністю, останні часто мають потребу в підвищенні рівня своєї соціальної компетентності. Успішне вирішення цієї проблеми, у свою чергу, дає можливість підвищити загальний рівень конкурентоспроможності таких людей на ринку праці та робить процес їх працевлаштування більш успішним. Заходи, які проводить державна служба зайнятості для підвищення рівня соціальної компетентності людей з інвалідністю (консультації, бесіди, тренінги, семінари, направлення до партнерських організацій), спрямовані на розвиток в них комунікативних навичок, подолання їх власних застарілих стереотипів, формування навичок впевненої поведінки, максимально повне ознайомлення з медичними, психологічними, соціальними та юридичними особливостями їх стану та статусу.

Надзвичайно важливим для успішного працевлаштування осіб з інвалідністю є правильний вибір професії. Особливо це актуально для молоді, яка вперше обирає свій професійний шлях. Багато бід окремих людей та економіки в цілому пов’язане з тим, що часто люди працюють не на своєму місці, не за своїм покликанням, схильністю, психофізіологічними можливостями та здібностями. Неправильно зроблений вибір – це марно витрачені кошти і час на здобуття “непідходящої” спеціальності, погане закріплення кадрів на робочих місцях, проблеми у працевлаштуванні.

Професійна орієнтація людей з інвалідністю покликана допомогти їм зробити правильний професійний вибір. Це – комплекс заходів, спрямованих на виявлення професійних інтересів та професійних можливостей цієї категорії клієнтів служби зайнятості, врахування потреб ринку праці у фахівцях обраних ними професій. Кінцевою метою цих заходів є підвищення конкурентоспроможності людей з інвалідністю і їх працевлаштування. Надання особам з інвалідністю професійної інформації, професійних консультацій та професійний добір здійснюються через індивідуальні й групові форми роботи (індивідуальні та групові консультації, семінари, тестування, надання інформації тощо). У цілому професійна орієнтація людей з інвалідністю реалізується в центрах зайнятості за загальною схемою, але з урахуванням певних особливостей, які є важливими при підборі підходящої професії для клієнтів цієї групи (перш за все медичних обмежень та рекомендацій МСЕК).

Для людей з інвалідністю, які планують розпочати свій трудовий шлях, набуття професійних навичок є життєво необхідним, а для тих із них, які тривалий час не працювали, – це часто єдиний реальний спосіб повернутись до професійної діяльності та одержати роботу. Професійне навчання особи з інвалідністю – це процес, спрямований на оволодіння нею знаннями, навичками та уміннями у сфері доступної їй професійної діяльності, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності на ринку праці, професійному розвитку, а отже – її працевлаштуванню. Професійне навчання є також важливою ланкою реабілітаційного процесу людей з інвалідністю і пов’язане з іншими його складовими – трудовою, соціальною, психологічною та медичною реабілітацією.

Професійне навчання осіб з інвалідністю здійснюється у формі професійної підготовки, підвищення кваліфікації або перепідготовки. Організація його має свої особливості, оскільки навчання в загальних групах може мати для людини з інвалідністю як позитивні (протидія тиску виключення й ізоляції, підвищення самооцінки, розвиток комунікативних навичок тощо), так і негативні сторони (утруднення засвоєння матеріалу через брак спеціалізованих засобів навчання та неможливість врахування рівня та особливостей прояву певних можливостей цих осіб), а для частини людей з інвалідністю є взагалі неприйнятним. Державна служба зайнятості організовує професійне навчання людей з інвалідністю за різними формами та в навчальних закладах різних типів (як у загальних навчальних закладах, так і в спеціалізованих), у тісній співпраці з партнерами, перш за все навчальними закладами.

Заходи, які здійснює державна служба зайнятості щодо працевлаштування людей з інвалідністю, передбачають злагоджену, скоординовану роботу всіх підрозділів центрів зайнятості та партнерських організацій. Цей напрям роботи має чітку внутрішню логіку та певну послідовність дій. Безпосередньо процес надання послуг з працевлаштування особам з інвалідністю, як і інших категорій і груп клієнтів, складається з чотирьох етапів. Перший етап – це виявлення намірів і побажань людей з інвалідністю щодо майбутньої роботи. Другий етап – з’ясування професійно-ділових якостей кожного з них; вивчення висновку МСЕК щодо протипоказань і рекомендацій для майбутньої роботи. Третій етап – це вибір разом із клієнтом із усього спектра програм і послуг, що може надавати центр зайнятості, тих, що будуть в пригоді саме для цього клієнта і прискорять його працевлаштування на підходящу роботу. Четвертий етап – реалізація визначених засобів сприяння працевлаштуванню клієнта із залученням до цього процесу спеціалістів різних підрозділів центру зайнятості, а також партнерських організацій.

На виконання цього широкого кола завдань спрямовується Індивідуальна програма працевлаштування особи з інвалідністю (ІПП), яка розробляється кожним центром зайнятості спільно з клієнтом. Метою ІПП є визначення найкоротшого і водночас найефективнішого шляху працевлаштування особи з інвалідністю на гідну роботу. Ця програма складається в разі, якщо на час звернення до державної служби зайнятості для такої людини немає підходящої роботи. За змістом ІПП являє собою перелік заходів, що мають виконувати центри зайнятості і клієнт, для підвищення конкурентоспроможності останнього на ринку праці, кращої адаптації його до реальних умов місцевого ринку праці, а також для пошуку підходящого робочого місця, яке забезпечить працевлаштування конкретної особи.

Усі зазначені заходи (спрямовані на підвищення рівня трудової мотивації та соціальної компетентності осіб з інвалідністю, заходи з їх профорієнтації та професійного навчання, розробка та виконання ІПП) можна розглядати як важливий підготовчий етап безпосереднього процесу підбору роботи для людей з інвалідністю. Ефективність цього процесу визначається наявністю на ринку праці вільних робочих місць та вакантних посад, на які можуть бути прийняті люди з інвалідністю залежно від рівня інвалідності, характеру захворювання та ступеня трудового потенціалу. За психофізичними показниками одні особи з інвалідністю можуть ефективно працювати на звичайних робочих місцях, інші – на робочих місцях, які адаптовані відповідно до їхніх можливостей шляхом незначного дообладнання, а деякі – лише на спеціальних робочих місцях. Усі ці фактори беруться до уваги при підборі роботи для конкретної людини.

На початку трудової діяльності за підібраною вакансією в людини з інвалідністю, як правило, виникає ряд проблем, які пов’язані з адаптацією на новому робочому місці. Це непростий період для будь-якого нового працівника, а для людини з інвалідністю він може бути пов’язаний із значно більшою кількістю проблем як внутрішнього, так і зовнішнього характеру, які зумовлені інвалідністю та особливостями певних нозологій.

Для людини з інвалідністю підтримка та допомога фахівців на етапі кризи адаптації є особливо важливою, оскільки, спричинені нею ускладнення можуть бути для особи з інвалідністю настільки суттєвими, що вона не завжди спроможна подолати їх самотужки. Це може стати причиною апатії, зневіри у своїх силах та взагалі у можливості успішної власної трудової діяльності, що, у свою чергу, може призвести до звільнення працівника. Тож особливістю ефективного працевлаштування людей з інвалідністю є підтримка їх і після працевлаштування, а надто на етапі адаптації на новому робочому місці, оскільки від оперативності і ефективності вирішення проблем цього періоду залежить, чи звільниться працівник, чи залишиться працювати. Зауважимо, що така діяльність не є властивою для служби зайнятості і не входить до її прямих функцій, але вона дає змогу уникнути необхідності здійснення повторного комплексу дій з працевлаштування клієнта.

Заходами сприяння адаптації особам з інвалідністю на робочому місці (як до прийому клієнта на роботу, так і після початку його трудової діяльності) є проведення спеціальних бесід, консультацій, семінарів, тренінгів, зустрічей тощо. Ця робота має проводитись у тісній співпраці з роботодавцями, профспілками підприємств і організацій (якщо вони є) або з галузевими профспілками, центрами соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді та неурядовими організаціями (як самих інвалідів, так і тими, що займаються проблемами інвалідності взагалі).

Підготовка персоналу центрів зайнятості до роботи з такою специфічною групою клієнтів, як особи з інвалідністю, передбачає формування правової компетентності з багатьох аспектів процесу їх працевлаштування. Обов’язковою також є підготовка персоналу з питань комунікативної компетентності. Спеціалісти центрів зайнятості повинні мати певні психологічні знання та навички для встановлення контакту з цими клієнтами, ведення бесіди, вміти в процесі спілкування знаходити компромісні рішення, адекватно сприймати людей, що мають інвалідність різних нозологій. Треба знати їхні особливості та вміти поводитися з цією категорією шукачів роботи, адже люди з інвалідністю можуть бути дуже вразливими та більш чутливими.

Для надання особам з інвалідністю якісних послуг у центрах зайнятості облаштовують для них спеціальні інформаційні куточки, спеціальні робочі місця для спеціалістів та забезпечують безбар’єрне середовище для цих клієнтів.

PR-заходи є невід’ємною складовою будь-якої сучасної інформаційної кампанії державної служби зайнятості. Метою інформаційної кампанії, яка спрямована на сприяння працевлаштуванню людей з інвалідністю, є зміна ставлення до цієї проблеми перш за все самих людей з інвалідністю, роботодавців та суспільства в цілому. Через інформування та роз’яснення PR-заходи мають зламати застарілі стереотипи, які ще існують в суспільстві по відношенню до людей з інвалідністю як до слабких, маловартісних, не здатних до активної діяльності істот, популяризувати прагнення цих людей до прояву активної життєвої позиції, до самореалізації через трудову діяльність, висвітлити позитивні приклади такої самореалізації, яка стала можливою завдяки діяльності державної служби зайнятості. Таким чином утверджується образ СЗ як установи, що може ефективно вирішувати проблеми працевлаштування людей з інвалідністю.

Під час проведення інформаційних кампаній державна служба зайнятості використовує друковану продукцію (прес-релізи, брошури, буклети), також теле- та радіопрограми, відеокліпи, інформаційні та рекламні ролики тощо, проводить семінари, круглі столи, особисті зустрічі.

Вирішення проблем працевлаштування людей з інвалідністю неможливе без активної участі у цьому процесі роботодавців як важливих соціальних партнерів державної служби зайнятості. Саме вони забезпечують створення робочих місць і приймають рішення про прийняття (або не прийняття) на роботу тієї чи іншої особи. Без згоди роботодавця влаштувати на роботу людину з інвалідністю просто неможливо. Тому досить серйозною проблемою є негативна позиція значної частини роботодавців щодо прийому на роботу цих людей.

Сьогодні в Україні є певні заохочувальні механізми для роботодавців щодо працевлаштування людей з інвалідністю, а саме:
      • цільова безвідсоткова позика роботодавцям строком на три роки для створення робочих місць для людей з інвалідністю;
      • дотації на створення спеціальних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що перебувають на обліку в державній службі зайнятості як безробітні;
      • дотації для покриття витрат на заробітну плату в разі працевлаштування безробітної особи з інвалідністю, якщо їй не потрібно створювати спеціальне робоче місце або якщо воно вже створене власним коштом роботодавця.

Але очевидним є той факт, що ці механізми ефективно не спрацьовують. Імовірно, це відбувається з двох основних причин: по-перше, серед роботодавців поширеною є думка про занадто велику проблемність людей з інвалідністю та низький ефект від їхньої праці, упереджене ставлення до них з усіх питань, що пов’язані з прийняттям їх на роботу; по-друге, роботодавці часто не знають, як вирішувати проблеми, що виникають при працевлаштуванні людей з інвалідністю, куди і на якому етапі звертатись по допомогу в їх вирішенні, і таке інше.

На подолання цих негативних тенденцій спрямована робота, яка проводиться службою зайнятості з роботодавцями. При цьому особливого значення набуває налагодження співробітництва служби зайнятості з роботодавцями та організація ефективної співпраці з ними. Взаємодія служби зайнятості з роботодавцями відбувається за такими напрямами:
    • інформаційно-роз’яснювальна робота;
    • збір інформації про вакансії;
    • консультування роботодавців з питань адаптації існуючих чи створення нових робочих місць для працевлаштування людей з інвалідністю.

Кожен з цих напрямів передбачає низку заходів щодо налагодження ефективної співпраці з роботодавцями. До цієї роботи слід залучати також партнерські організації – профспілкові комітети, органи влади, соціальні установи, фонди, громадські організації, засоби масової інформації.

Ефективно розв’язати проблему трудової зайнятості людей з інвалідністю неможливо як окрему соціальну проблему, у відриві від налагодження співробітництва всіх зацікавлених сторін, а саме державних органів/установ та громадських організацій, які опікуються їх проблемами та сприяють зайнятості людей з інвалідністю.

Інтеграція і реінтеграція людей з інвалідністю у життя суспільства, у трудову зайнятість має будуватися на сучасній – “відкритій” моделі. Ця модель передбачає залучення людей з інвалідністю до вирішення проблем, пов’язаних із сприянням їхньому працевлаштуванню, як рівних партнерів.

Громадські організації людей з інвалідністю (ГОІ) не мають владних повноважень і ресурсної бази державних установ, таких, наприклад, як державна служба зайнятості, її соціально-економічного і організаційного потенціалу, однак вони мають низку характеристик, які не властиві державним структурам, але без яких неможливо обійтись у практичному вирішенні проблем людей з інвалідністю, у тому числі пов’язаних з їх працевлаштуванням.

З основних соціальних характеристик ГОІ випливає важливий практичний висновок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме: у процесі вирішення проблем людей з інвалідністю ГОІ можуть і мають виконувати певні специфічні функції, які державна служба зайнятості просто на в змозі реалізовувати в повному обсязі або виконує з набагато меншим ефектом. Саме на цьому поділі і взаємному доповненні функцій ґрунтується соціальне партнерство державної служби зайнятості як державної установи і ГОІ як організацій недержавного сектору у вирішенні соціальних проблем людей з інвалідністю, пов’язаних з їх працевлаштуванням і зайнятістю.

Щодо співпраці державної служби зайнятості з іншими установами та організаціями-партнерами з метою вирішення проблем працевлаштування людей з інвалідністю та створення для них робочих місць, то тут слід виділити співробітництво з відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів, центрами реабілітації для людей з інвалідністю, центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, МСЕК, місцевими управліннями праці та соціального захисту населення, органами виконавчої влади, а також з приватними кадровими агенціями та комерційними організаціями. Певною мірою ця співпраця сьогодні забезпечується законодавчо.

Державна служба зайнятості України докладає чимало зусиль для вдосконалення роботи з особами, які мають інвалідність, та пошуку нових підходів і форм роботи, а також відпрацьовує інноваційну систему заходів щодо сприяння працевлаштуванню людей з інвалідністю в сучасних умовах ринку праці. Але тільки конструктивна взаємодія всіх організацій, що беруть участь у забезпеченні зайнятості осіб з інвалідністю, та позитивне і небайдуже ставлення соціуму в цілому до проблем інвалідності, можуть забезпечити ефективне вирішення проблем зайнятості людей з інвалідністю в нашій державі.


2.5. Поведінка особистості в ситуації безробіття


Сучасні інтерпретації різноманітних криз особистості дозволяють припустити, що їх подолання є формою перетворювальної активності, яка реалізується у внутрішньому й зовнішньому планах, спрямована як на навколишні обставини, так і на саму людину, має мотиваційні, вольові, рефлексивні, комунікативні аспекти, залежить від сформованих особистісних якостей і поточних взаємодій особистості з умовами життєдіяльності.

Подолання ситуації безробіття як однієї з причин криз особистості розглядається в контексті суб’єктно-діяльнісного та суб’єктно-вчинкового підходу, у рамках моделей копінг-поведінки. Серед найбільш гострих проблем, що постають перед дослідниками, є проблеми внутрішнього світу індивіда, його самосвідомості як регулятора думок і вчинків у подоланні безробіття, визначення специфічних для даної ситуації стратегій поведінки на ринку праці для досягнення бажаного результату.

Поняття “стратегія” стосовно процесу подолання ситуації безробіття характеризує певні способи поведінки людини, яка опинилася в цій соціально-психологічній ситуації. Стратегії можуть бути активними й пасивно вичікувальними, з позитивним або негативним ефектом, безпосередньої (прямої) і опосередкованої (непрямої) дії, продуктивними і непродуктивними. Вони можуть бути спрямовані на пошук допомоги й інформації, на зміну важкої ситуації, а також визначати інші форми поведінки. Але яким би не був характер цих дій, їхня функція – усунення, або зниження стресу, викликаного втратою роботи, або відновлення професійного становища.

Працевлаштування й збереження психологічного благополуччя вважаються основними критеріями (результатами) подолання ситуації безробіття. При цьому працевлаштування є провідним критерієм, оскільки в суспільстві сучасного типу саме оплачувана праця є основою виживання людини.

Звертаючись до служби зайнятості, людина найчастіше розглядає цей свій крок як останню можливість знайти роботу. Висока пошукова активність або, принаймні, велике бажання знайти роботу зберігаються в безробітного від двох-трьох до п’яти-шести місяців, при цьому більшість людей бажає одержати роботу неодмінно за своєю або суміжною спеціальністю. Якщо за цей строк людині не вдається знайти роботу, вона поступово примиряється зі своїм становищем, знаходить у ньому певні позитивні сторони, виявляючи, попри інше, що в даних економічних обставинах воно приносить навіть більше матеріальних вигод, ніж статус працюючої людини.

Перебуваючи на обліку в центрі зайнятості близько року, багато хто, особливо жінки, значною мірою втрачають бажання працювати й продовжують шукати роботу через необхідність виконувати цей зовсім не важкий обов’язок безробітного. Найчастіше вони знаходять які-небудь види додаткового заробітку або захоплюються роллю домогосподарки (а в деяких випадках і “домогосподаря”). Провідним мотивом на цей час виявляється не пошук роботи, а збереження безперервного стажу роботи або одержання додаткового доходу у вигляді матеріальної допомоги. Якщо людині вдається зареєструватися як безробітний повторно або навіть у третій-четвертий раз після зняття з обліку, вона нерідко стає впевненою і її вже не гнітить становище й перспективи безробіття.

Експерти свідчать, що змінюється соціокультурна й професійна структура безробітних: зменшується кількість так званих “літунів” і зростає кількість тепер уже колишнього “кадрового складу” підприємств. Ще відносно недавно безробітними ставали в основному ті, хто не відрізнявся високими робочими й моральними якостями, їх звільняли в першу чергу і їх намагалися не брати на роботу. Однак часи змінилися, й скорочення штатів набуло масового характеру. Безробітними стають цілком кваліфіковані й навіть відмінні працівники. Економічна криза змушує людей пристосовуватися до нових умов, використовуючи найрізноманітніші засоби й не нехтуючи жодними. У суспільстві змінився стереотип уявлення про безробіття й безробітного, так само як змінилися трудові стереотипи. Все це має пряме відношення до швидкої зміни поведінки безробітного на ринку праці, що відбувається як у місті, так і в селі, причому в селі цей процес розвивається навіть із випередженням.

Безробіття відносять до критичної стресогенної ситуації (макростресора), що потребує якісної реорганізації в структурі “індивід–навколишній світ” і супроводжується стійкими афективними реакціями. Подолання безробіття забезпечується мобілізацією особистістих ресурсів, які проявляються в певних формах (стратегіях) поведінки, когнітивних та емоційних діях. Характер цих стратегій значною мірою залежить від особистісних особливостей, життєвого досвіду й інших психологічних факторів, які визначають індивідуальну своєрідність (стиль) процесу подолання стану безробіття.

Є різні види стратегій поведінки індивіда, які визначаються специфікою стресогенних ситуацій (у тому числі ситуацією безробіття) й індивідуальними характеристиками людини, особливостями її психологічного реагування на ситуацію.

Результати емпіричних досліджень поведінкових стратегій аплікантів на ринку праці, проведених українським вченим О.В. Киричуком, дали можливість виявити п’ять споріднених стратегій: 1) цілеспрямований, активний пошук роботи; 2) відмова від пошуку роботи; 3) хаотичний пошук; 4) орієнтація на одержання другої спеціальності; 5) згода на будь-яку роботу. Автор висловив припущення, що прояви вчинкової активності за критерієм продуктивності, залежать, з одного боку, від рівня ефективності роботи центрів зайнятості, а з другого – від рівня самореалізації аплікантів у ситуації безробіття.

В західній літературі для характеристики способів поведінки людини в різних життєвих ситуаціях використовується поняття “coping behavior” (копінг-поведінка або поведінка подолання)1. Кохен та Лазарус, узагальнивши дані багатьох дослідників, виділили п’ять основних завдань копінгу:
  1. мінімізація негативного впливу обставин та підвищення можливостей відновлення;
  2. терпіння, пристосування або регулювання, перетворення життєвих ситуацій;
  3. підтримка позитивного образу “Я”, упевненості у своїх силах;
  4. підтримка емоційної рівноваги;
  5. підтримка, збереження тісних контактів з іншими людьми.

Поведінка подолання оцінюється як успішна, якщо усуває фізіологічні та зменшує психологічні прояви напруження; дає особистості можливість відновити активність, запобігає дистресу. Одна й та сама людини може використовувати або різні стратегії, або найбільш типові для неї. В конкретній ситуації для подолання труднощів можлива реалізація декількох різнорідних копінг-стратегій. Успішність використання певної стратегії в ситуації безробіття не гарантує її ефективності в інших ситуаціях. Ефективність певної стратегії поведінки подолання залежить не тільки від ситуації, а й від її когнітивної оцінки суб’єктом.

Західними психологами Р. Лазарусом і С. Фолкман запропоновані “інструментальна” і “паліативна” моделі подолання й відповідні їм проблемно і особистісно (емоційно) орієнтовані способи (стратегії) подолання. В їх працях підкреслюється пріоритет набутих механізмів подолання стресу порівняно з вродженими. Подолання стресу, сфокусоване на проблемі, забезпечується різними шляхами навчання або розв’язання методом спроб і помилок.

Іншими західними дослідниками (К. Матені та ін.) висловлено припущення, що подолання стресу можна розглядати з позицій оперативних і превентивних впливів на стресову ситуації й реакції людини на неї. Способами превентивного подолання є уникання стресорів шляхом регулювання умов життя й діяльності, оптимізація рівня вимог ситуації до людини, зміна поведінки, що викликає стрес, та розвиток особистих ресурсів для подолання стресу. Способи оперативного подолання стресу – це контроль за діючими стресорами й ознаками стресу (оцінка ситуації й вибір адекватної індивідуально кращої стратегії поведінки); “наступ” на стресори (визначення можливості прямого усунення стресорів – вирішення проблеми, пошук інформації, якої бракує, й т.ін.); організація ресурсів (мобілізація ефективних зусиль для подолання стресу); підвищення стійкості до стресорів шляхом когнітивної переоцінки їхньої сприйманої значимості, вольових зусиль і т.ін.; зниження збудження (зменшення психічної напруженості за рахунок застосування методів корекції стану).

М. Вебер вважає, що основний “репертуар” стратегій психологічного подолання стресу містить такі форми: реальне (когнітивне або поведінкове) розв’язання проблеми; пошук соціальної підтримки; переоцінка ситуації на свою користь; захист і відкидання проблеми; відхилення й уникнення; жаль до самого себе; зниження самооцінки; емоційна експресія.

П. Вонг зі співробітниками розробили концепцію подолання стресу, що включає превентивні, самоперетворюючі, екзистенційні й духовні стратегії – активні реакції людини, що залежать від її здатності до символізування, прогнозування, саморефлексії, духовного прояву, саморозвитку й самовдосконалення.

Російські психологи також зробили свій внесок у розв’язання цієї проблеми. Л.І. Анциферова запропонувала класифікацію стратегій подолання стресу з урахуванням особливостей когнітивного й поведінкового рівня регуляції цього процесу й своєрідності важких життєвих і трудових ситуацій. Нею виділені перетворюючі стратегії, прийоми пристосування до важких ситуацій, допоміжні прийоми самозбереження, “метастратегічні техніки” життя, прийоми вдосконалення моральних засад особистості. Автор відзначає, що “подолання – це процес, у якому на різних його етапах суб’єкт використовує різні стратегії, іноді навіть об’єднуючи їх. При цьому... не існує таких стратегій, які були б ефективними у всіх важких ситуаціях”1. Потрібно й можна вчити боротьбі з життєвими труднощами, але якими прийомами варто користуватися, вирішує сам суб’єкт, виходячи зі своїх індивідуально-психологічних особливостей, життєвого досвіду, значимості подій і інших факторів.

С.К. Нартова-Бочавер пропонує як можливі підстави для класифікації такі ознаки подолання стресу: орієнтованість, або локус подолання (на проблему або на себе); сфера психічного, у якій розгортається подолання (зовнішня діяльність, уявлення або почуття); ефективність (дає бажаний результат при усуненні труднощів чи ні); часова тривалість отриманого ефекту (вирішується ситуація радикально або потребує повернення до неї); ситуації, що провокують поведінку подолання стресу (кризові або повсякденні)2.

Є досить велика кількість різних класифікацій стратегій копінг-поведінки. Так А.І. Пріхідько виділила три основних критерії, на яких будуються ці класифікації:

1. Емоційний/проблемний:

емоційно-фокусований копінг – спрямований на врегулювання емоційної реакції;

проблемно-фокусований – спрямований на те, щоб упоратися із проблемою або змінити ситуацію, що викликала стрес.

2. Когнітивний/поведінковий:

“прихований” внутрішній копінг – когнітивне вирішення проблеми, метою якого є зміна неприємної ситуації, що викликає стрес;

“відкритий” поведінковий копінг – орієнтований на поведінкові дії, використовуються копінг-тратегії, які спостерігаються у поведінці.

3. Успішний/неуспішний:

успішний копінг – використовуються конструктивні стратегії, що приводять в остаточному підсумку до подолання важкої ситуації, що викликала стрес;

неуспішний копінг – використовуються неконструктивні стратегії, що заважають подоланню важкої ситуації.

Проведений аналіз сучасних досліджень стратегій поведінки особистості в ситуації безробіття значною мірою будується за “законами” подолання стресу як ситуації, що потребує додаткової мобілізації відповідних ресурсів і змін у поведінці людини. Ресурси є тими фізичними і духовними можливостями людини, мобілізація яких забезпечує виконання програми подолання безробіття. Ресурси регуляції різних форм активності людини (включаючи трудову діяльність) – це певний функціональний потенціал, що забезпечує високий рівень реалізації активності, виконання трудових завдань, досягнення заданих показників протягом певного часу.

Всі ресурси людини відповідно до їх ролі в регуляції долаючої поведінки можна розділити на кілька видів: особистісні, соціальні, психологічні, професійні, фізичні й матеріальні1. Особистісні ресурси включають риси й установки, які впливають на регуляцію поведінки в різних стресогенних ситуаціях. До найбільш значимих належать: самоконтроль, самооцінка, почуття власної гідності, “самоефективність” (оцінка власних можливостей успішно працювати й уявлення про власний рівень успішності подолання стресу), оптимізм, почуття зв’язку зі світом, мотивація та інші. Соціальні ресурси визначаються рівнем соціальної й моральної підтримки, життєвими цінностями, контролем довіри (віра в себе, упевненість), міжособистісними відносинами й т.д. Психологічні ресурси відображають когнітивні, психомоторні, емоційні, вольові й інші можливості людини забезпечувати вирішення проблеми або контролювати емоції. Професійні ресурси – це рівень знань, навичок, умінь, досвіду, необхідний для розв’язання завдань у важкій ситуації. Фізичні ресурси визначаються рівнем фізичного й психічного здоров’я та функціональних резервів організму. Матеріальні ресурси відображають фінансові, житлові й інші види забезпечення людини. Ефективність використання цих ресурсів залежить від параметрів, що характеризують як саме завдання (величина навантаження) або ситуацію (ступінь загрози, відповідальності й т.д.), так і можливості людини. Комплекс особистісних, психологічних, професійних і фізичних ресурсів людини розглядається науковцями як єдиний особистий ресурс.

Проведений аналіз сучасних досліджень з проблеми стратегій поведінки у важких ситуаціях дозволяє висловити судження про те, що подолання безробіття забезпечується мобілізацією особистих ресурсів, які проявляються в певних формах (стратегіях) поведінки і когнітивних діях. Характер цих стратегій значною мірою залежить від реакцій особистості на специфіку соціально-психологічної ситуації безробіття, життєвого досвіду й інших психологічних факторів, які визначають індивідуальну своєрідність (стиль) процесу подолання.

Слід зазначити, що термін перебування в ситуації безробіття, особливості когнітивного оцінювання ситуації та особистих ресурсів, коливання рівня переживання можуть визначати мінливість (нестабільність) не тільки стратегій, але й стилю подолання стресу. Крім того, у міру розвитку людини в результаті формування життєвого й професійного досвіду, набуття навичок поведінки в ситуації безробіття, зміни рівня емоційної стійкості/нестійкості, перетворення ціннісно-значеннєвих орієнтацій та інших трансформацій особистості в процесі життя істотно змінюється склад і можливості ресурсів, стратегій і стилів поведінки.