Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008

Вид материала

Содержание

Ласеева М.Г., Павелкина В.Ф., Амплеева Н.П.
Ефективність Кламеду у лікуванні хворих на хронічний простатит, зумовлений хламідійною інфекцією Литвинець Є.А., Литвинець Л.Я.,

Подобный материал:

1 ... 93 94 95 96 97 98 99 100 ... 188

Ласеева М.Г., Павелкина В.Ф., Амплеева Н.П.

ГОУВПО «МГУ им. Н.П. Огарева», г. Саранск

Геморрагическая лихорадка с почечным синдромом (ГЛПС) – широко распространенное природно-очаговое заболевание, вызывающее большую тревогу в связи с возникновением эпидемических вспышек и тяжелым клиническим течением с опасными для жизни осложнениями. Ведущее место при геморрагической лихорадке с почечным синдромом занимает интоксикационный синдром, составной частью которого является эндотоксикоз.

Целью работы явилось изучение комплексной оценки интоксикационного синдрома при ГЛПС на фоне базисной терапии и при дополнительном применении препарата с антиоксидантным типом действия – эмоксипина.

Нами было обследовано 50 больных, 20 – 50 лет, средней степени тяжести. Пациенты основной группы (15 больных) дополнительно к базисному лечению получали эмоксипин (1% – 15,0 мл внутривенно капельно на 200 мл 0, 9 % раствора хлорида натрия, 1раз в сутки). Контрольную группу составили 35 больных, получавших базисную терапию. Сравнение лабораторных показателей проводили с группой практически здоровых лиц аналогичного возраста. Пациентов обследовали в олигурическом, полиурическом, раннем реконвалесцентном периодах (5 – 8, 11 – 15 и 19 – 21 дни болезни). Интенсивность эндогенной интоксикации (ЭИ) оценивали по накоплению малонового диальдегида (МДА) – вторичного продукта перекисного окисления липидов (ПОЛ), в реакции с 2-тиобарбитуровой кислотой, уровню молекул средней массы (МСМ), определяемых спектрофотометрическим способом, общей и эффективной концентрации альбумина (ОКА, ЭКА), определяемых флуоресцентным методом на анализаторе АКЛ-01 с помощью набора «Зонд-альбумин» в соответствии с инструкцией к набору, и рассчитанному по ним индексу токсичности (ИТ) и связывающей способности альбумина (ССА). Состояние антиоксидантной защиты (АОЗ) оценивали по активности каталазы плазмы и эритроцитов, которую исследовали спектрофотометрическим методом.

Проведенные исследования выявили стойкие и многокомпонентные проявления ЭИ при ГЛПС. МСМ (λ 254 и 280 нм) расцениваются как универсальный критерий ЭИ, в связи с чем определяли их содержание. Было обнаружено, что к периоду ранней реконвалесценции сохранялся высокий уровень МСМ, превышая показатели группы контроля при λ 254 нм в 1,3 и при λ 280 нм в 1,4 раза. Включение в терапию эмоксипина способствовало снижению данных показателей (МСМ λ254 нм – 0,223 ± 0,016 у.е. и МСМ λ280 нм – 0,236 ± 0,017 у.е.). Альбуминовый тест помогает исследовать ЭИ на основе изучения накопления и связывания токсинов. Уровень ОКА в начале наблюдения не отличался от показателей контрольной группы – 42,55 ± 1,37 г/л (р > 0,05).Установлено, что ОКА к периоду ранней реконвалесценции снижалась до 40,53 ± 1,32, р < 0,01, что может быть обусловлено усилением катаболических процессов и массивной протеинурией. Дополнительное применение эмоксипина привело к повышению ОКА в 1,1 раза. ЭКА на протяжении всего периода наблюдения была сниженной в 1,2 раза, а эмоксипин способствовал ее снижению. ИТ отражает степень заполнения активных центров различными токсическими веществами. ИТ у больных ГЛПС превышал данные контрольной группы в 12 раз на протяжении всего периода наблюдений. Антиоксидантный препарат вызывал уменьшение ИТ в 3 раза. ССА оставалась низкой на протяжении всего периода наблюдения (соответственно 89,59 ± 2,84%, 90,14 ± 3,56%, 91,98 ± 2,39%; р < 0,05). Включение в комплексную терапию эмоксипина приводило к повышению данного показателя.

Отмечена и активация процессов липопероксидации при ГЛПС. Концентрация МДА сохранялась повышенной весь период наблюдения и к периоду ранней реконвалесценции составила 5,95 ± 0,5 мкмоль/л, что в 2,7 раза больше концентрации в группе условно здоровых лиц. Дополнительное применение эмоксипина привело к снижению МДА к периоду ранней реконвалесценции – 3,19 ± 0,24 мкмоль/л. Изучение активности каталазы плазмы и эритроцитов показало снижение данных показателей как в начале заболевания, так и в период клинического выздоровления соответственно в 1,9 и 1,5 раза (р < 0,05). Применение эмоксипина дополнительно к традиционной терапии привело к значительному (в 1,6 раза) повышению активности каталазы плазмы и эритроцитов.

Таким образом, эмоксипин, примененный нами впервые при ГЛПС, значительно снижает явления эндогенной интоксикации. Включение этого препарата в комплексное лечение больных ГЛПС следует считать целесообразным.

Ефективність Кламеду у лікуванні хворих на хронічний простатит, зумовлений хламідійною інфекцією

Литвинець Є.А., Литвинець Л.Я., Козак О.О.

Івано-Франківський державний медичний університет

Найбільш авторитетні мікробіологічні дослідження свідчать про те, що в якості причинного фактору хронічного бактеріального простатиту найбільш часто виступають грамнегативні мікроби: в першу чергу – Е.coli; дальше йдуть Proteus, Enterobacter, Klebsiella, Pseudomonas. Грампозитивні бактерії (Enterococci, Staphylococci, Streptococci та інші) зустрічаються рідко. Нові наукові дані підтверджують роль хламідій у формуванні хронічного простатиту. Так, при обстеженні хворих з хламідійною інфекцією, ознаки простатиту виявляються більше, ніж у 46% хворих. У 15,7% пацієнтів, одночасно з хламідійним простатитом, виявляють везикуліт. Не дивлячись на вивчення урогенітального хламідіозу та застосування для лікування хворих високоефективних препаратів, рецидиви інфекції спостерігаються в 10-45% випадків. Тому проблема лікування хламідійної інфекції надзвичайно актуальна.

Ми застосовували Кламед в комплексному лікуванні 35 хворих на хронічний простатит, зумовлений хламідійною інфекцією та інфекційними асоціаціями. Хламідійна інфекція діагностована за допомогою ПЛР та імуноферментного аналізу (ІФА). Призначали Кламед по 500 мг 2 рази на добу на протязі 14 днів.

Кламед відноситься до класу макролідів і за хімічною будовою близький до еритроміцину. Препарат виявляє антибактеріальну активність з допомогою пригнічення синтезу протеїну, зв’язуючи його 5 ОS рибосомальною підгрупою. Поряд з антибіотикотерапією Кламедом, хворим призначали протизапальну терапію (свічки з нестероїдними протизапальними середниками) 2 рази на добу, трасректальну ультразвукову терапію апаратом “Барвінок” та протигрибкові препарати. Крім цього пацієнтам проводились мікроклізми з настою трави ехінацеї пурпурової. На курс лікування 10 мікроклізм через день.

Контроль лікування хламідійної інфекції проводили методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) через 1 місяць після закінчення терапії. Ефективність лікування оцінювали на основі наступних критеріїв: видужання – повне зникнення симптомів, від’ємні результати ПЛР; покращення – неповне зникнення симптомів, від’ємні результати ПЛР; відсутність ефекту – наявність симптомів захворювання, позитивні результати ПЛР.

Середній вік пацієнтів склав 29,2±2,4 років (від 19 до 45 років), тривалість захворювання від 8 місяців до 5 років (в середньому 2,6±1,2 роки). У 10 (28,5%) пацієнтів крім хламідій було виявлено уреаплазми, у 6 (17,1 %) хламідії поєднювалися з мікоплазмами, і у 4 (11,4%) була комбінація трьох інфекцій. Характерними скаргами хворих були відчуття дискомфорту в уретрі (печія, різі, свербіж), незначні виділення, дизуричні розлади, відчуття важкості або біль внизу живота, пахових ділянках, промежині з іррадіацією в яєчка, крижі. Більшість хворих відмічали ериктильну дисфункцію, яка найчастіше проявлялась зниженням лібідо і пришвидшеною еякуляцією. При ректальному пальцевому дослідженні передміхурова залоза збільшена в розмірах, пастозна, тістуватої консистенції, спостерігається згладження серединної боріздки, болючість при пальпації.

Так, при аналізі результатів лікування через 1 місяць, хламідії та інші інфекції не виявлені в жодного пацієнта, видужання констатовано у 32 (91,4%) пацієнтів, у 3 (8,7%) – покращення, тобто наявні від’ємні результати ПЛР, але залишились помірні симптоми простатиту. Даним хворим продовжено курс лікування простатиту. Також після завершення запропонованого нами курсу терапії, підтвердило зникнення запального процесу в передміхуровій залозі. Так кількість лейкоцитів в секреті передміхурової залози не перевищувала 6-8 в полі зору, відзначено підвищення кількості лецитинових зерен. В сечі та секреті передміхурової залози росту мікрофлори не виявлено. Пацієнти також відзначали значне зменшення суб’єктивних проявів, часто з повним зникненням болевого синдрому, а також значне поліпшення загального стану і копулятивної функції. Так сумарний бал по IPSS до лікування становив – 22,8±0,28 а після лікування – 2,8±0,05; індекс оцінки якості життя до лікування – 3,8±0,05, а після лікування - 1,6±0,05; оцінка загального стану по сумі балів до лікування – 26,6±0,3, а після лікування – 4,4±0,05. Також констатовано незначне зменшення об’єму передміхурової залози (дані УЗД).

Препарат Кламед (кларитроміцин) добре переносився хворими. Лише у двох пацієнтів виникала помірна нудота, яка не потребувала відміни препарату.

Таким чином, результати проведеного дослідження свідчать, що Кламед (кларитроміцин) компанії “Дарниця” є високоефективним та безпечним протимікробним препаратом для лікування хворих на хронічний простатит, зумовлений хламідійною інфекцією та інфекційними асоціаціями і демонструють добру активність по відношенню до хламідій, та інфекційних асоціацій які є відповідальними за розвиток запалення в передміхуровій залозі.

Висновки:

1. Застосування Кламеду (кларитроміцину) при лікуванні хворих на хронічний простатит, зумовлений хламідійною інфекцією та інфекційними асоціаціями дозволяє добитися позитивних результатів клініко-лабораторних показників та досягти стійкого клінічного ефекту.

2. Великою перевагою Кламеду є можливість його перорального застосування, добра переносимість, що дозволяє використовувати цей препарат в амбулаторній практиці.