Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008
| Вид материала | Диплом |
- Учебник под редакцией, 9200.03kb.
- Під загальною редакцією проф. Малого В. П. проф. Кратенко I. С. Харків 2006, 5907.56kb.
- Р. А. Хальфин 08. 12. 2006 г. N 6530-рх методические рекомендации, 1062.91kb.
- Программа студенческой олимпиады мгмсу по стоматологии 30. 10., 33.94kb.
- Оао «Сильвинит» "ахиллес" соль древнего пермского моря пермь Соликамск. 2001 ббк. 65., 502.69kb.
- Удк 37 ббк 74. 05, 475.58kb.
- М. А. Рыбалко (отв редактор), проф, 973.68kb.
- Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007, 7242.75kb.
- Реферат циклу підручників «Україна в світовій політиці», 148.74kb.
- Колективу авторів у складі: проф. Гаращенко Ф. Г., проф. Закусило О. К., проф. Зайченко, 259.94kb.
Вплив герпетичної інфекції на імунопрофілактику поліомієліту
Маричев І.Л., Задорожна В.І.
Державна установа «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Академії медичних наук України»
Питання формування стійкого імунітету після щеплення привертає увагу багатьох дослідників. Доведено, що інфекційні та паразитарні хвороби значно впливають на його рівні. У зв'язку з широким розповсюдженням герпетичних вірусів серед населення різних вікових груп, виникає питання їх впливу на стан імунологічної реактивності організму та формування поствакцинального імунітету.
Метою роботи було вивчення впливу герпетичної інфекції на рівень антитіл до поліовірусів. Досліджувалися сироватки крові серопозитивні на антитіла до вірусу простого герпесу 1,2 (ВПГ) від 59 практично здорових осіб при використанні методу полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). 30 сироваток взято у дітей віком від 9 місяців до 16 років, 29 сироваток – у осіб старше 17 років.
При дослідженні сироваток крові по визначенню рівня специфічним антитіл до поліовірусу встановлено, що у дітей першого року життя з позитивними знахідками в ПЛР, рівень антитіл до поліовірусу типів 1 та 2 становив 2,3 ± 0,27 log2 та 2,0 ± 0,82 log2 відповідно. До поліовірусу типу 3 антитіл не виявлено.
У групі дітей з негативним результатом визначення фрагментів ДНК ВПГ 1,2, рівень антитіл до поліовірусів типів 1 та 2 відповідно був в 1,96 та 2,4 рази вищим. До поліовірусу 3 типу рівень антитіл становив 1,3 ± 0,6 log2.
У групі "позитивних" дітей віком від 1 до 7 років, рівень антитіл до різних типів поліовірусів був у 0,4 - 2,4 рази нижчим, ніж у "негативних" по ДНК ВПГ 1,2 дітей.
У осіб віком від 8 до 16 років визначалася аналогічна тенденція залежності рівня антитіл до поліовірусів та факту наявності ДНК ВПГ 1,2. Так, у дітей, "позитивних" на ДНК ВПГ 1,2, рівень антитіл до поліовірусу типу 1 суттєво не відрізнявся від показників інших двох груп. Зберігалася відповідна різниця (1,7 рази) між аналогічними показниками у "негативних" дітей цієї групи. Різниця між показниками напруженості імунітету до поліовірусів типу 2 та 3 становила 4,3 та 2,1 відповідно. У групі осіб від 17 років і старше при дослідженні рівня антитіл визначається загальна тенденція (незалежно від результатів молекулярно-біологічних досліджень) до зменшення напруженості імунітету до всіх трьох типів поліовірусів. Найбільш суттєво зменшувався рівень антитіл до поліовірусів типів 1 та 2. Визначалася і значно більша різниця в напруженості специфічного імунітету до поліовірусу в групах “позитивних“ і "негативних" по ДНК ВПГ 1,2.
Одержані дані молекулярно - біологічних досліджень підтверджують зв'язок між активаціє о ВПГ (по виявленню ДНК ВПГ 1,2) і низьким рівнем антитіл до поліовірусів.
Вивчення процесів формування резистентності мікроорганізмів до дії дезінфекційних засобів
Марієвський В.Ф., Таран В.В., Матошко Г.В., Кролевецька Н.М.
ДУ "Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім.. Л.В. Громашевського АМН України", м. Київ
Однією із найбільш гострих проблем сучасної охорони здоров’я залишаються внутрішньолікарняні інфекції, які навіть в економічно розвинутих країнах реєструються у 4,5-9 % госпіталізованих хворих.
Внутрішньолікарняні інфекції об’єднують найрізноманітніші інфекційні захворювання, що виникають у хворих під час діагностичного обстеження або лікування у лікувально-профілактичних закладах. Характерним для їх розповсюдження є різноманітність шляхів і факторів передачі збудника інфекції. Важливу роль відіграє також зміна етіологічної структури збудників, а також формування госпітальних штамів умовно-патогенних мікроорганізмів, які характеризуються підвищеною стійкістю до дії антимікробних препаратів, зокрема, до дезінфектантів та антисептиків. Серед причин формування штамів, резистентних до дії дезінфекційних засобів, - порушення правил приготування та застосування дезінфекційних розчинів, використання обмеженого у якісному відношенні асортименту дезінфектантів, порушення технологій проведення дезінфекційних заходів.
В результаті порівняльного дослідження чутливості музейних та виділених з об’єктів внутрішньолікарняного середовища штамів умовно-патогенних мікроорганізмів до дії дезінфекційних засобів встановлено, що госпітальні штами мікроорганізмів відрізняються більшою стійкістю до дії дезінфекційних засобів із найбільш застосовуваних у медичній практиці груп хлоровмісних та четвертинних амонієвих сполук, альдегідовмісних засобів та похідних гуанідину у порівнянні із музейними штамами, включаючи штами E. coli 1257 та S. aureus 906, які використовуються в якості тест-культур при дослідженні антимікробних та дезінфікуючих властивостей нових дезінфекційних засобів.
З метою вивчення механізмів формування резистентності мікроорганізмів проведені послідовні пасажі музейного штаму E. coli на поживних середовищах із вмістом дезінфектантів, в результаті було селекціоновано 3 субкультури зі зрослою стійкістю до дії дезінфекційних засобів із групи четвертинних амонієвих та хлоровмісних сполук, а також із групи композиційних альдегідовмісних засобів, причому стійкість до представників груп хлоровмісних та четвертинних амонієвих сполук зберігалась після двомісячної перерви в пасажах, що свідчить про можливість формування стійкості мікроорганізмів в умовах застосування мінімально чутливих концентрацій дезінфектантів в умовах лікувально-профілактичного закладу.
Формування стійкості мікроорганізмів в умовах навколишнього середовища можна пояснити тим, що протимікробний чинник, попри свою суто клітинну спрямованість у реальних умовах контамінованих поверхонь, в тому числі в експерименті, діє на популяцію мікроорганізмів, яка являє собою, як правило, неоднорідну множину. Частина з них можуть бути в анабіотичному стані через несприятливі умови на поверхні об’єкту, інші частини популяції будуть неоднаковими в своїх властивостях через те, що знаходяться на різних стадіях індивідуального розвитку клітин. До того ж кожна мікробна популяція складається з субклонів з тими чи іншими варіаціями генотипу. Крім біологічної неоднорідності існують фізичні чинники впливу на ефективність дезінфекційного засобу – нерівності поверхні, щілини тощо, які притаманні навіть поверхням найвитонченішої обробки. Крім фізичної неоднорідності поверхонь треба враховувати і природні механізми мікробного забруднення, обумовлені виділенням мікроорганізмів із організму з детритом, слизом тощо. А це означає, що вони інфектонізовані – тобто складають розрізнені агрегації з продуктами емісії. Антимікробний засіб, що ефективно діяв у пробірці, може не спрацьовувати в реальних умовах через перелічені біологічні і абіологічні чинники. Особливо, якщо засіб використовується на практиці у гранично чутливих концентраціях, визначених у лабораторних умовах, які не враховують особливостей природної гетерогенної популяції. Враховуючи зазначені особливості, оцінка дезінфекційного засобу має базуватись, як на дії засобу на мікробну клітину в ідеалізованих умовах (in vitro), так і на популяцію в умовах, наближених до реальних.
Враховуючи викладене, великого значення набуває також проведення моніторингу за стійкістю госпітальних штамів, що циркулюють у лікувально-профілактичному закладі, до дії дезінфекційних засобів, що в ньому застосовуються. Тактика проведення дезінфекційних заходів у конкретному стаціонарі має ґрунтуватись на оптимальному виборі дезінфектантів із урахуванням ефективності засобу щодо актуальних для цього закладу штамів збудників інфекційних захворювань, особливостей об’єктів знезараження та обґрунтованій результатами досліджень ротації дезінфекційних засобів у лікувально-профілактичних закладах.