Geum.ru

Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008

Вид материалаДиплом

Содержание


Імунологічні критерії адекватної імунної відповіді на НСV-інфекцію Малий В.П., Гололобова О.В., Лавелін С.Б.
Подобный материал:
1   ...   97   98   99   100   101   102   103   104   ...   188

Імунологічні критерії адекватної імунної відповіді на НСV-інфекцію

Малий В.П.1, Гололобова О.В.1, Лавелін С.Б.2

Харківська медична академія післядипломної освіти1, Харківській національний університет ім. В.Н. Каразіна2


Одним з основних факторів, що визначає подальший перебіг HCV-інфекції, є взаємодія вірусу та імунної системи людини (Колиуш, 2001, Пинский Л.Л., 2002, Bowen D.G., 2005 та ін.). До можливих патогенетичних причин, які обумовлюють тривалу персистенцію вірусу ГС, слід віднести слабку імунну реакцію, яка спричинена дією вірусних антигенів, недостатній синтез цитокінів, або нечутливість HCV до їх дії, вірусну інгібіцію обробки антигену і його представлення, порушення кооперативних взаємовідношень між імунними клітинами та ін. [Пинский Л.Л., 2002]. Відомо, що ефективність противірусного імунітету пов'язана, в першу чергу, з активністю клітинної ланки імунітету, яка регулюється переважно Th1 шляхом продукції відповідних цитокінів. Комплексний аналіз стану імунної відповіді, його характеру та інтенсивності, балансу субпопуляцій реагуючих клітин, продукції імунорегуляторних молекул має велике значення у вивченні патогенезу НСV-інфекції, що в кінцевому результаті, сприяє ідентифікації противірусної стратегії організму [Возіанова Ж.І., Корчинський Н.Ч., 2001]. У нашому дослідженні наведено результати аналізу стану клітинної та гуморальної ланок імунної відповіді на підставі дослідження вмісту основних субпопуляцій лімфоцитів, рівня загальних Ig А, М, G та ЦІК в периферичній крові хворих на ГГС та ХГС.

Метою нашої роботи було встановити критерії прогнозування перебігу HCV-інфекції на основі дослідження характеру порушень у системі імунорегуляції у хворих на HCV-інфекцію. Було обстежено 37 пацієнтів з гострим ГС (ГГС) в різні строки з моменту захворювання: у періоді розпалу до 10-го дня жовтяниці та в динаміці перед випискою в середньому на 30±1,6 день з початку жовтяничного періоду (період клініко-біохімічної ремісії), враховувалися також катамнестичні дані протягом року стосовно перебігу та наслідків захворювання. ГГС діагностували при наявності принаймні двох з наступних критеріїв: відомий чи передбачуваний гемоконтакт протягом попередніх 6 місяців (дані епіданамнезу), підвищення активності сироваткової АлАТ до 15-20 разів вище верхньої межі норми, визначення в сироватці крові anti-HCV IgМ, anti-HCV core, anti-HCV NS3 (при відсутності чи низькому титрі, anti- HCV NS-4, NS-5), позитивних результатах виявлення РНК HCV методом ПЛР. Субпопуляційний склад основних лімфоцитів з фенотипічними маркерами CD3+, CD4+, CD8, CD16+, CD20+, CD25+, а також вміст показників, що відображають стан гуморальної імунної відповіді – ЦІК та загальних неспецифічних Ig основних класів (A, M, G) вивчали у периферичній крові хворих на ГГС у динаміці захворювання – у періоді розпалу та клініко-біохімічної ремісії (перед випискою із стаціонару).

Для дослідження сироваткових рівнів ІЛ-2, ІЛ-4, ІЛ-10, ІФН-γ, використовували тест-системи ООО “Протеиновый контур” (Санкт-Петербург, Росія), а для ФНП-α – ООО “Цитокин” (Санкт-Петербург, Росія), користуючись інструкцією виробника. Основні субпопуляції лімфоцитів периферичної крові (CD3+, CD4+, CD8+, CD16+, CD20+, CD25+) визначали методом імунофлюоресцентної мікроскопії з використанням набору моноклональних та поліклональних антитіл для визначення диференційовочних антигенів лейкоцитів людини методом імунофлуоресценції „Статус” виробництва ООО „Сорбент” (м. Подольськ, Московська обл., Росія) відповідно до інструкції виробника. Для дослідження вмісту сироваткових Ig класів Ig А, М, G застосовували метод простої радіальної імунодифузії в гелі.

Виявлено, що різні наслідки хвороби в значній мірі обумовлювалися особливостями змісту та динаміки медіаторів імунної відповіді. За даними первинного обстеження рівень ІЛ-2 та ІФН-γ був у 1,5-2 рази вище в хворих з наступним одруженням порівняно з пацієнтами, у яких сформувався ХГС (144,7±9,2 пкг/мл та 110,6±8,2 пкг/мл проти 73,9±3,8 пкг/мл та 54,3±3,1 пкг/мл), в той час як середні рівні ІЛ-4, ІЛ-10 та ФНП-α були в 1,5-2 рази вище у хворих з наступною хронізацією порівняно з пацієнтами, у яких в подальшому, спостерігалось одуження (37,7±2,1 пкг/мл; 36,2±1,8 пкг/мл; 76,4±5,2 пкг/мл; проти 17,9±0,9 пкг/мл; 21,6±0,7 пкг/мл; 42,5±2,4 пкг/мл, відповідно), (p<0,05). Для прогнозування наслідків ГГС також важливо динамічне спостереження за вмістом медіаторів імунної відповіді. У більшості хворих з наступним одуженням виявлене істотне зниження показників медіаторів імунної відповіді в періоді клініко-біохімічної ремісії. Так, у хворих з наступним одуженням середні рівні ФНП-α, ІЛ-2, ІФН-γ, ІЛ-4, ІЛ-10 в цей період склали (30,3±2,1 пкг/мл; 48,6±2,8 пкг/мл; 32,5±2,4 пкг/мл; 19,8±0,9 пкг/мл; 27,4±2,0 пкг/мл), (p<0,05). У хворих на ГГС з наступною хронізацією захворювання не відбувалося нормалізації, а зберігались підвищені рівні ФНП-α, ІЛ-2, ІФН-γ в періоді клініко-біохімічної ремісії (55,4±2,5 пкг/мл; 94,±6,9 пкг/мл; 72,5±5,8 пкг/мл), а рівні ІЛ-4, ІЛ-10 ще більш підвищувалися (37,7±1,2 пкг/мл; 40,6±2,1 пкг/мл), (p<0,05).

Таким чином, визначення високих рівнів ІЛ-2 та ІФН-γ (більше 1,5-2 норм) при первинному обстеженні та нормалізація даних показників в періоді клініко-біохімічної ремісії є прогностичним критерієм сприятливого перебігу ГГС із формуванням паст-інфекції та одуження. Визначення високих рівнів ІЛ-4, ІЛ-10, ФНО-α (більш 1,5-2 норм) при первинному обстеженні і стійке збереження високих показників досліджуваних медіаторів імунної відповіді в періоді ранньої реконвалечценції є прогностичним критерієм хронізації.

Для прогнозування наслідків ГГС також важливо динамічне спостереження за вмістом регуляторних цитокінів. У більшості хворих з наступним одуженням виявлене істотне зниження показників медіаторів імунної відповіді в періоді клініко-біохімічної ремісії. Так, в періоді клініко-біохімічної ремісії ГГС у хворих з наступним одуженням середні рівні ФНП-α, ІЛ-2, ІФН-γ, ІЛ-4, ІЛ-10 склали (30,3±2,1 пкг/мл; 48,6±2,8 пкг/мл; 32,5±2,4 пкг/мл; 19,8±0,9 пкг/мл; 27,4±2,0 пкг/мл), (p<0,05). У хворих на ГГС з наступною хронізацією захворювання в періоді клініко-біохімічної ремісії не відбувалося нормалізації рівнів ЦК, а зберігались підвищені рівні ФНП-α, ІЛ-2, ІФН-γ (55,4±2,5 пкг/мл; 94,±6,9 пкг/мл; 72,5±5,8 пкг/мл), а рівні ІЛ-4, ІЛ-10 ще більш підвищувалися (37,7±1,2 пкг/мл; 40,6±2,1 пкг/мл), (p<0,05). Таким чином, швидка нормалізація вмісту цитокінів характеризує завершення інфекційного процесу та елімінацію збудника. Це відповідає зниженню рівня трансаміназ та зникненню HCV-РНК. Тривале, стійке збереження підвищених рівнів медіаторів свідчить про високий рівень реплікативної активності, коли імунна система продовжує боротьбу з HCV, пригнічуючи реплікацію вірусу, активуючи Th1-ефекторні механізми імунної відповіді. При цьому у хворих зберігається активна реплікація вірусу і висока ферментна активність. Високі показники ФНП-α, ІЛ-4, ІЛ-10 (більш 1,5-2 норм) при первинному дослідженні мали місце у хворих на ГГС з наступною хронізацією, тому що відображали активацію Th2-механізмів клітинного імунітету. Для хворих із хронизацією у періоді клініко-біохімічної ремісії більш характерні високі показники всіх досліджуваних цитокінів, що відображє активну реплікацію вірусу, яка зберігається, і активацію Th1 і Th2-ефекторних механізмів. Таким чином, визначення високих рівнів ІЛ-4, ІЛ-10, ФНО-α (більш 1,5-2 норм) при первинному обстеженні і стійке збереження високих показників досліджуваних медіаторів імунної відповіді в періоді клініко-біохімічної ремісії є прогностичним критерієм хронізації. Визначення високих рівнів ІЛ-2 та ІФН-γ (більше 1,5-2 норм) при первинному обстеженні та нормалізація даних показників в періоді клініко-біохімічної ремісії є прогностичним критерієм сприятливого перебігу ГГС із формуванням паст-інфекції та одуження.

У хворих з одуженням виявлялося підвищення вмісту CD3+, CD4+, ІРІ, CD16+, CD25+, Ig G у періоді клініко-біохімічної ремісії (68,4±1,5% та 1,38±0,08*10³/мкл; 39,4±1,05% та 0,8±0,04*10³/мкл; 1,4±0,3; 16,5±0,5% та 0,33±0,02*10³/мкл; 20,5±0,8% та 0,44±0,03*10³/мкл; 14,2±1,3 г/л) порівняно з періодом розпалу (63,4±1,2% та 1,32±0,06*10³/мкл; 32,2±1,01% та 0,68±0,03*10³/мкл; 1,2±0,04; 14,8±0,4% та 0,3±0,03*10³/мкл; 18,4±0,6% та 0,39±0,03*10³/мкл; 10,9±1,2 г/л). Вміст СD20+ IgM навпаки, вірогідно знижувався в процесі динамічного спостереження (з 20,3±0,3% та 0,45±0,03*10³/мкл до 16,2±0,4% та 0,3±0,02*10³/мкл; з 1,72±0,1 г/л до 1,15±0,2 г/л), (p<0,05).

У пацієнтів з наступним формуванням ХГС відзначалася інша динаміка імунограми. Показники CD3+, CD4+, ІРІ, CD16+, CD25+ знижувалися в періоді клініко-біохімічної ремісії (з 63,3±1,1% та 1,3±0,05*10³/мкл; 30,1±1,02% та 0,66±0,02*10³/мкл, 1,14±0,02; 13,9±0,3% та 0,28±0,01*10³/мкл; 16,5±0,5% та 0,3±0,03*10³/мкл на 60,1±1,1% та 1,29±0,04*10³/мкл; 29,2±0,9% та 0,62±0,03*10³/мкл; 1,1±0,03; 12,2±0,4% та 0,25±0,02*10³/мкл), тоді як зміст CD20+ та IgM вірогідно підвищувався (15,3±0,41% та 0,32±0,02*10³/мкл проти 18,4±0,5% та 0,39±0,02*10³/мкл; з 1,4±0,1 г/л до 1,8±0,1 г/л), p<0,05.

Таким чином, критерієм адекватної імунної реакції, що приводить до одуження при ГГС є визначення високих рівней ІЛ-2 та ІФН-γ (більше 1,5-2 норм) при первинному обстеженні та нормалізація даних показників в періоді клініко-біохімічної ремісії, а також наступні зміни показників імунного статусу: CD3+>63,4% та 1,32*10³/мкл; CD4+>32,2% та 0,68*10³/мкл; ІРІ>1,2, CD16+>14,8% та 0,3*10³/мкл; CD25+>18,4%: та 0,39*10³/мкл; CD20<16,2 та 0,3*10³/мкл.

До критеріїв неадекватної імунної відповіді, яка не призводить до елімінації вірусу у хворих з наступною хронізацією можна віднести наступні зміни в імунограмі, які мають місце в періоді розпалу ГГС та посилюються в періоді клініко-біохімічної ремісії: CD3+<63,4% та 1,32*10³/мкл; CD4+<32,2% та 0,68*10³/мкл; ІРІ<1,2, CD16+<14,8% та 0,3*10³/мкл; CD25+<18,4%: та 0,39*10³/мкл; CD20>16,2 та 0,3*10³/мкл. Визначення високих рівнів ІЛ-4, ІЛ-10, ФНО-α (більше 1,5-2 норм) при первинному обстеженні і стійке збереження високих показників досліджуваних медіаторів імунної відповіді (ІЛ-4, ІЛ-10, ФНО-α, СD20+, IgM) в періоді клініко-біохімічної ремісії є прогностичним критерієм хронізації HCV-інфекції.