Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008
| Вид материала | Диплом |
- Учебник под редакцией, 9200.03kb.
- Під загальною редакцією проф. Малого В. П. проф. Кратенко I. С. Харків 2006, 5907.56kb.
- Р. А. Хальфин 08. 12. 2006 г. N 6530-рх методические рекомендации, 1062.91kb.
- Программа студенческой олимпиады мгмсу по стоматологии 30. 10., 33.94kb.
- Оао «Сильвинит» "ахиллес" соль древнего пермского моря пермь Соликамск. 2001 ббк. 65., 502.69kb.
- Удк 37 ббк 74. 05, 475.58kb.
- М. А. Рыбалко (отв редактор), проф, 973.68kb.
- Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007, 7242.75kb.
- Реферат циклу підручників «Україна в світовій політиці», 148.74kb.
- Колективу авторів у складі: проф. Гаращенко Ф. Г., проф. Закусило О. К., проф. Зайченко, 259.94kb.
Особливості перебігу інфекційного мононуклеозу, обумовленого вірусом Епштейну -Барр, у дітей першого року життя
Копійченко Т.С.1, Кузнецов С.В1., Татаркіна А.М.1, Вовк Т.Г1., Глебова Л.М.2, Онопко Н.В.2
Харківський національний медичний університет1, Обласна дитяча інфекційна клінічна лікарня, м. Харків2
На протязі останніх п’яти років на Україні відмічається підвищення випадків захворювань на інфекційний мононуклеоз (ІМ), обумовлений вірусом Епштейну-Барр. Це пов’язане як з покращенням діагностики ІМ, так і активацією опортуністичних інфекцій на тлі зниження функціональної активності імунної системи населення та зрушень адаптаційно-компенсаторних механізмів.
Мета роботи: установити особливості перебігу ІМ, обумовленого вірусом Епштейну-Барр, у дітей першого року життя.
Під наглядом знаходилося 48 дітей віком від 7 до 12 міс., хворих на ІМ. Діагноз установлювався за результатами клініко-епідеміологічних, гематологічних та імунологічних даних (виявлення специфічних антитіл класів імуноглобуліну М та імуноглобуліну G (ЕА-IgG). Усі діти були шпиталізовані до лікарні на 3-5 день захворювання. Переважаючим діагнозом (26 дітей-54,17%) при направленні в стаціонар був-гостра респіраторна інфекція (ГРІ) з кишковим синдромом. У 15 дітей (31,25%) діагностовано ГРІ і лише у 7 (14,58%) – ІМ.
У всіх дітей захворювання починалося гостро з підвищення температури тіла, появи помірних симптомів інтоксикації. Температура тіла у 25 пацієнтів (52,08%) була субфебрильною, у 13 (27,08 %) – фебрильною, у 10 (20,83 %) – високою фебрильною. Симптоми інтоксикації проявлялись в’ялістю, слабкістю, неспокоєм. У 7 дітей (14,58%) відмічалася одноразова, а у 5 (10,42%) – повторна блювота. У більшості (66,67%) пацієнтів на протязі 2-3 днів реєструвалася дисфункція кишечнику, кишкові коліки, зригування, що було розцінено як кишковий синдром основного захворювання. Катаральні явища були в вигляді гіперемії слизової оболонки ротоглотки і значно утрудненого дихання через ніс. Нашарування на мигдаликах виявлені лише у 2 дітей (4,17%). Поліаденопатія реєструвалась у 11 хворих (22,92%), у решти пацієнтів збільшувалися лише шийні лімфатичні вузли, розміри їх були незначні – 0,5х0,5 см. Збільшення печінки на 3-4 см відмічалося у 39 (81,25%) дітей, селезінки у 6 (12,50%). На другому тижні хвороби у 5 хворих (10,42%) з’являлась не рясна коре- чи скарлатиноподібна висипка. В гемограмі виявлявся лімфо-моноцитоз, плазматизація лімфо- і моноцитів. Віроцити були знайдені лише у чверті хворих. Ознаки гепатиту по біохімічним показникам та даним УЗД ми виявили у 6 хворих (12,50%).
Таким чином, у дітей першого року життя ІМ має атипову симптоматику, що призводить до діагностичних помилок. При невиразних проявах хвороби часто приєднуються ознаки ураження кишечнику та мезентеріальних лімфовузлів.
Сучасна ефективність антибактерійного лікування хворих на гострі кишкові інфекції
Копча В.С.1, Деркач С.А.2, Воронкіна І.А.2
Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського1, Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова, м. Харків2
Проаналізували медичні карти стаціонарних хворих 104 дітей віком від 1 до 7 років, госпіталізованих в інфекційну лікарню м. Харкова з ознаками гострої кишкової інфекції (ГКІ), а також 78 дітей такого ж віку та 94 дорослих, хворих на ГКІ, госпіталізованих у цей же період в інфекційні відділення м. Тернополя.
Зі 104 дітей в інфекційній лікарні м. Харкова 32 (30,8 %) лікувались з діагнозом «гострий шигельоз», 29 (27,9 %) – «сальмонельоз», 43 (41,3 %) – «гостра кишкова інфекція, спричинена умовно-патогенними збудниками». При цьому у 22 (21,2 %) дітей виділено 2 і більше збудників (всього 298 штамів): асоціації умовно-патогенних бактерій з патогенними мікроорганізмами. У 19 (18,2 %) пацієнтів недуга була легкого ступеня, у 58 (55,8 %) – середнього, у 27 (26,0 %) – тяжкого.
Серед хворих м. Тернополя шигельоз встановлено у 10 (12,8 %) дітей і 14 (14,9 %) дорослих, сальмонельоз – у 31 (39,7 %) дитини та 12 (12,8 %) дорослих. Гостра кишкова інфекція, спричинена умовно-патогенними збудниками, була у 37 (47,4 %) дітей та 68 (72,3 %) дорослих. При цьому мікст-інфекція (одночасно виділено 2-4 збудники) діагностована в 5 (6,4 %) дітей і 16 (17,0 %) дорослих. Легкий ступінь недуги встановлено у 9 (11,5 %) дітей і 19 (20,2 %) дорослих осіб, середній – у 57 (73,1 %) і 60 (63,8 %), тяжкий – у 12 (15,4 %) і 15 (16,0 %) пацієнтів відповідно.
Результати аналізу ефективності лікування антибактерійними препаратами свідчать, що використання антибіотиків не завжди приводило до санації макроорганізму.
Так, зі 104 пацієнтів з Харкова 94 (90,4 %) лікувались різними антибіотиками. Однак, у 92 (97,9 %) з них у період лікування продовжували виділятись патогенні та умовно-патогенні мікроби, а у 17 (18,1 %) – навіть через 7 днів після закінчення терапії.
Усі спостережувані хворі, які перебували на стаціонарному лікуванні у Тернополі, також отримували антибактерійні середники (антибіотики – усі діти та 69 (73,4 %) дорослих осіб, решта – похідні оксихіноліну чи сульфаніламіди). У період лікування у 18 (23,1 %) дітей повторно було виділено патогенні чи умовно-патогенні мікроорганізми (УПМ), але вже в період ранньої реконвалесценції досягнуто санацію організму усіх малюків. У 23 (33,3 %) дорослих осіб у період лікування продовжували виділятись збудники хвороби, однак в 11 (15,9 %) з них сформувалося реконвалесцентне бактеріоносійство.
Наведені матеріали підтверджують, що у хворих на ГКІ тривале виділення патогенних ентеробактерій та УПМ може бути пов’язане як з перенесенням інтеркурентних хвороб і лікуванням різними антибіотиками, так і з циркуляцією у довкіллі антибіотикорезистентних штамів. Ефективність етіотропного лікування дітей у Тернополі вища, ніж у Харкові – 100,0 проти 81,9 %.
Встановили, що ступінь чутливості ентеробактерій до антибіотиків суттєво коливається. Так, у Харкові шигели в 100,0 % випадків були стійкими до еритроміцину, а в 93,7 % – до пеніцилінів (ампіциліну, амоксициліну, карбеніциліну); 65,5-100,0 % сальмонел не чутливі до лінкоміцину, пеніцилінів та еритроміцину. До більшості антибіотиків дуже стійка паличка синьо-зеленого гною. Практично усі її вивчені штами були малочутливими до пеніцилінів, цефалексину, левоміцетину та зовсім не чутливими до еритроміцину і лінкоміцину.
Умовно-патогенна флора зберігає чутливість до поліміксину. У разі мікст-інфекції ефективним є карбеніцилін, однак помітно знижується чутливість збудників до лінкоміцину.
У Тернополі абсолютної резистентності усіх штамів шигел не відзначено, хоча більшість їх також була стійкою до пеніцилінів, еритроміцину і левоміцетину. Більшість штамів шигел була нечутливою до пеніцилінів, еритроміцину, поліміксину та левоміцетину. Однак досить дієвими зараз є фторхінолони (ципрофлоксацин і офлоксацин) та цефалоспорини (цефазолін, цефіксим).
Важливо зазначити, що, незважаючи на рекомендований підбір етіотропних середників, до яких збудник ГКІ найбільш чутливий іn vіtro, усе ж від призначення такого препарату терапевтичного ефекту може не бути. Найчастіше це зумовлено тим, що в запальних вогнищах, де концентрується збудник, при його внутрішньоклітинному паразитуванні не створюється терапевтичних концентрацій препарату. У процесі лікування бактерії можуть набувати стійкості до антибіотиків. У кишках людини антибактерійні препарати діють на складні мікробні асоціації, тому їх дія істотно відрізняється від дослідів з монокультурами іn vіtro. Існують, мабуть, й інші, ще не вивчені причини, що призводять до неефективності проведеної етіотропної терапії. Тому основним критерієм, що визначає доцільність продовження розпочатого лікування, повинна служити його клінічна ефективність.
Таким чином, значна частина збудників ГКІ резистентна до й досі широко використовуваних антибіотиків. Це повинно суттєво обмежити їх використання у хворих на ГКІ. З іншого боку, перспективним слід визнати подальше наукове вивчення можливих шляхів запобігання явищу антибіотикорезистентності та розробку нових, більш досконалих антибактерійних препаратів.