Geum.ru

Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008

Вид материалаДиплом
Подобный материал:
1   ...   76   77   78   79   80   81   82   83   ...   188

Використання антицитомегаловірусного імуноглобуліну в лікуванні ВІЛ-інфікованих жінок із цитомегаловірусною інфекцією

Кобрин Т.З., Грижак І.Г.

Івано-Франківський державний медичний університет


На теперішній час розповсюдженість цитомегаловірусної інфекції (ЦМВ-інфекції) серед людської популяції за різними даними складає від 40% до 100% серопозитивних до цитомегаловіруса. Найчастіше маніфестні форми ЦМВ-інфекції спостерігаються на фоні імуносупресії: онкологічні захворювання, ВІЛ-інфекція/СНІД, після трансплантації органів та на фоні прийому великих доз стероїдних гормонів. Цитомегаловірусна інфекція є однією з причин розвитку серйозної акушерської та педіатричної патології при анте- і перинатальному інфікуванні плода. Особлива загроза такої передачі виникає при поєднаному інфікуванні вагітної вірусом імунодефіциту людини та цитомегаловірусом. Ступінь ураження тканин і органів плода залежить від вірулентності збудника, вірусного навантаження, термінів гестації. При ЦМВ-інфекції максимальне ураженя плода спостерігається в І триместрі, мінімальне – у ІІІ триместрі вагітності.

Метою роботи була оптимізація лікування ВІЛ-інфікованих пацієнтів із цитомегаловірусною інфекцією.

Нами обстежено 22 пацієнтки, з них – 14 ВІЛ-інфікованих жінок репродуктивного віку та 8 вагітних із підтвердженим діагнозом ВІЛ-інфекції (І та ІІ стадії). Діагноз ЦМВ-інфекції підтверджували методом визначення серологічних маркерів захворювання (анти CMV IgM та анти CMV IgG) у реакції твердофазного ІФА. Методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) встановлювали наявність реплікації віруса. Вагітні проходили обстеження на TORCH-інфекції (в т.ч. на ЦМВ-інфекцію) двічі – при взятті на облік (8-16 тижнів) та у термін 28 тижнів. З 28 тижня ВІЛ-інфіковані вагітні отримували профілактику вертикальної передачі віруса нетровіром в дозі 300 мг 2 рази на добу.

При лабораторному обстеженні виявили високі титри Ig G до цитомегаловіруса у 19 (86,3%) пацієнток, у 15 (78,9%) з них цитомегаловірусна інфекція була активною, що підтверджувалось виявленням специфічних Ig M. При дослідженні крові методом ПЛР у 12 (54,5%) визначили реплікацію віруса в слині, крові. При першому обстеженні вагітних ВІЛ-інфікованих жінок гостру ЦМВ-інфекцію виявили у однієї пацієнтки, в інших вагітних спостерігали активний перебіг хронічної форми ЦМВ-інфекції.

При клінічному обстеженні серопозитивних до ЦМВ-інфекції осіб виявили наявність субфебрильної температури протягом останнього місяця у 17 (89,4%) пацієнток, біль в суглобах і м’язах – у 9(47,4%), непродуктивний кашель – у 5(26,3%), висипання на шкірі – у 6 (31,6%), полілімфоаденопатію – у всіх серопозитивних, явища фарингіту – у 4(21,1%), гепатомегалію – у 12 (63,2%), спленомегалію – у 9 (47,4%) пацієнток. В загальному аналізі крові визначали відносний лімфоцитоз у 16 (84,2%) обстежених, а у 7 (36,1%) – у крові з’являлись атипові мононуклеари в кількості від 2% до 5%. При біохімічному дослідженні крові у 10 (52,6%) пацієнток підвищувалась активність АлАТ до 2 разів вище у порівнянні з максимальними показниками норми.

Препаратами вибору при етіотропному лікуванні хворих на ЦМВ-інфекцію залишаються ганцикловір і фоскарнет, які пригнічують синтез ДНК віруса. Препарати акцикловіру в даному випадку не ефективні, в зв’язку з тим, що цитомегаловірус не продукує тимідинкіназу. В раховуючи високу токсичність та широкий спектр побічої дії вищеперерахованих препаратів, для лікування наших пацієнтів ми використали імуноглобулін антицитомегаловірусний людини рідий вмробництва „Біофарма”. Для лікування ВІЛ-інфікованих жінок репродуктивного віку імуноглобулін призначали в дозі 10 мл дом’язово 5 днів підряд.

Після проведеного лікування загальний стан пацієнток покращувався, нормалізувалась температура тіла, зменшувався біль в суглобах і м’язах, зменшувались розміри печінки і селезінки, знижувалась активність АлАТ. При контрольних дослідженнях через 4-5 тижнів після лікування лише у 2 (10,5%) пацієнток визначались анти CMV IgM, а у 4 (21,0%) хворих методом ПЛР виділяли ДНК цитомегаловіруса. Після пологів лише у однієї дитини були ознаки гепатолієнального синдрому. При дослідженні крові новонароджених методом ПЛР ДНК цитомегаловіруса не було виявлено.

Таким чином, враховуючи обмежену кількість противірусних препаратів, які впливають на цитомегаловірус, їх високу токсичність та широкий спектр побічної дії, для лікування ВІЛ-інфікованих жінок репродуктивного віку та вагітних і профілактики вертикального шляху інфікування цитомегаловірусом ефективним є застосування антицитомегаловірусного імуноглобуліну.


Зависимость вирусологической неэффективности антиретровирусной терапии «Комбивир и Эфавиренц» от различных факторов

Козорез Е.И.1, Жаворонок С.В.2, Красавцев Е.Л.1

Гомельский государственный медицинский университет1, Белорусская академия последипломного образования2


Введение. На 01.01.2008 кумулятивное число ВИЧ-инфицированных пациентов Гомельской области составляло 4665, среди них получавших высокоактивную антиретровирусную терапию 467. Основная схема терапии первой линии, используемая для лечения ВИЧ-инфекции в мире и рекомендуемая клиническими протоколами проведения антиретровирусной терапии Республики Беларусь – это комбивир и эфавиренц [1,2,3,4].

Цель исследования: сравнить частоту выявления вирусологической неэффективности схемы «комбивир и эфавиренц» в зависимости от пола, возраста, пути заражения, клинической стадии болезни, исходного количества CD4+ клеток.

Материалы и методы. Было исследовано 52 пациента, из них 30 (57,6%) мужчин и 22 женщин (42,4%), состоящих на диспансерном учете в Гомельской областной инфекционной больнице. Они были распределены по следующим возрастным группам: 20 - 30 лет - 21 (40,3%) человек, 30 - 39 лет - 24 (46,2%), 40 лет и более – 7 (13,5%). 29 (55,7%) пациентов имели внутривенный путь передачи, 21 (40,3%) – половой путь, 2 (4%) – неуточненный путь. Стадия их заболевания определялась по клинической классификации СDC 1993 года, при этом стадию А2 имели 3 (5,7%) пациента, А3 – 2 (3,8%), В2 – 18 (34,7%), В3 – 19 (36,6%), С2 – 3 (5,7%), С3 – 7(13,5 %). Медиана CD4+ клеток в начале лечения составляла 208,5 (142-277,5). В исследование были включены пациенты, имевшие контроль вирусной нагрузки через 12 месяцев.

Результаты и обсуждение. Из 52 пациентов 33 (63,5%) имели вирусную нагрузку менее 500 копий/мл, 19 (36,5%) – вирусную нагрузку более 500 копий/мл. Было проведено сравнение частоты вирусологической неэффективности в зависимости от пола, возраста, пути заражения, клинической стадии болезни, исходного количества CD4+ клеток (табл. 1)

Таблица 1. Сравнение частоты вирусологической неэффективности в зависимости от пола, возраста, путей передачи, клинической стадии и исходного количества CD4+ клеток.

Признак

Вирусологическая неэффективность

Вирусологическая эффективность

р

Пол

Мужчины

8

22

0,09

Женщины

11

11

Возраст

До 30

9

12

0,46

После 30

10

21

Путь заражения

Внутривенный

10

19

0,56

Половой

9

12

Клиническая стадия болезни

Не - СПИД

16

26

0,63

СПИД

3

7

Исходное количество CD4+

До 200 кл в мкл

10

12

0,24

Более 200кл в мкл

9

21

Вывод. Не было выявлено достоверной частоты выявления вирусологической неэффективности схемы «комбивир и эфавиренц» в зависимости от пола, возраста, пути заражения, клинической стадии болезни, исходного количества CD4+ клеток.

Литература:

1. Клинические рекомендации. ВИЧ – инфекция и СПИД / под общ. ред. В.В. Покровского. – М.: ГЭОТАР-МЕД, 2006. – 112с.

2. Клинические стандарты (протоколы) проведения антиретровирусной терапии ВИЧ-инфекции. Диагностика, лечение и профилактика оппортунистических заболеваний у ВИЧ-инфицированных и больных СПИДом взрослых и подростков: утв. М-вом здравоохранения Респ. Беларусь 25.03.05. - Минск: Белсэнс, 2005.- 130с.

3. Hoffmann, C. HIV Medicine 2006 [Electronic resource] / C. Hoffmann, B. Kamps, J. Rockstroh. – Flying Publisher, 2006. - Mode of access: dicine. com. - Date of access: 14.06.2007.

4. Guidelines for the Use of Antiretroviral Agents in HIV-1-Infected Adults and Adolescents - October 10, 2006 [Electronic resource] / Developed by the Panel on Clinical Practices for Treatment of HIV infection convened by the Department of Health and Human Services (DHHS). – 2006. - Mode of access: nih.gov. - Date of access: 14.06.2007.