Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008

Вид материала

Содержание

Обгрунтування доцільності застосування мінеральної води «Ташань» у реабілітаційно-профілактичній терапії хворих на хронічні захв
Катеренчук І.П., Безпалий М.О., Вірченко В.В., Ткаченко Л.А., Вірченко Ю.В., Мицик Ф.Ф., Шулик В.М., Бондарь В.М., Шатрава Ф.М.
Участие условно-патогенной микрофлоры в развитии пневмонии

Подобный материал:

1 ... 73 74 75 76 77 78 79 80 ... 188

Обгрунтування доцільності застосування мінеральної води «Ташань» у реабілітаційно-профілактичній терапії хворих на хронічні захворювання печінки і жовчного міхура

Катеренчук І.П., Безпалий М.О., Вірченко В.В., Ткаченко Л.А., Вірченко Ю.В., Мицик Ф.Ф., Шулик В.М., Бондарь В.М., Шатрава Ф.М.

Вищий державний навчальний заклад України «Українська медична стоматологічна академія», Полтава, «Санаторій «Сосновий бір»

Проблема реабілітаційного лікування хворих на хронічні захворювання печінки і жовчного міхура є надзвичайно актуальною. Головним завданням такої терапії є не лише відновлення морфо-функціональної архітектоніки печінки, але і покращення загального стану пацієнтів, усунення наявних клінічних проявів, нормалізація функцій сусідних функціонально-споріднених органів (підшункової залози, кишечника). Для досягення цієї мети ефективним є використання у коплексній терапії прийому мінеральних вод і, зокрема, мінеральної води «Ташань». Мінеральна вода «Ташань» добувається з свердловини №1004, що знаходиться у с. Власівка Зіньківського району Полтавської області на території санаторію «Сосновий бір». Ця мінеральна вода має гарні органолептичні якості. Вона прозора, не має неприємного запаху, слабосолона, має слаболужну реакцію (рН 7,3-7,4). По співвідношенню основних катіонів і аніонів вода є хлоридно-натрієвою. У воді містяться у невеликій кількості різноманітні мікроелементи, які використовуються у бальнеології і надають воді специфічних властивостей. Тобто, ця вода по своєму основному хімічному складу, загальній мінералізації, концентрації мікроелементів відноситься до категорії мінеральних без специфічних компонентів і властивостей. Цілющі властивості мінеральної води визначаються трьома основними складовими – іонами, газами і біологічно-активними речовинами. Серед іонів найбільш цінними є хлор, натрій, кальцій і магній, серед газів – вуглекислий газ, сірководень, азот, метан, серед біологічно-активних речовин – йод, бром, залізо.

Згідно хімічного аналізу води (№178 від 23 квітня 2007 р.) та висновку Українського НДІ медичної реабілітації та курортології медичними показами для застосування цієї мінеральної води є серед інших хронічні захворювання печінки і жовчовидільних шляхів, гепатити, дискінезії жовчовидільних шляхів, холецистити, ангіохоліти різної етіології без схильності до загострення, постхолецистектомічний синдром, хронічні панкреатити.

Завданнями нашого дослідження було вивчити ефективність лікувальної і реабілітаційної терапії хворих на хронічний неактивний гепатит, поєднаний з дискінезіями жовчовидільних шляхів з застосуванням мінеральної води «Ташань», добутої з свердловини №1004-г.

Клінічні дослідження проведені у 27 чол., яким призначали мінеральну воду «Ташань» по 200-300 мл за 30 хвилин до прийому їжі. Температура води визначалася супутньою дискінезією жовчовидільних шляхів – при атонічній формі дискінезії хворі приймали воду кімнатної температури, при гіпертонічній – теплою (t 40-45⁰С). Курсовий прийом води був не менше 30 днів, найкращий ефект доягався при загальному прийомі води в об’ємі 30 літрів.

Прийом води забезпечував зникнення проявів диспепсичного синдрому (сухості і гіркоти у роті, нудоти, печії), клінічних проявів захворювання (зменшення або зникнення болючості у ділянці печінки і жовчного міхура). У хворих нормалізувалась функція підшлункової залози і кишечника, що обгрунтовує доцільність застосування цієї мінеральної води у комплексній реабілітаційній терапії хворих з хронічними захворюванни печінки і жовчовидільних шляхів.

Участие условно-патогенной микрофлоры в развитии пневмонии

Катрецкая Г.Г.², Маслов Ю.Н.¹, Быкова Л.П.¹, Годовалов А.П.³

ГОУ ВПО Пермская государственная медицинская академия им. ак. Е.А. Вагнера Росздрава¹; Медико - Санитарная Часть № 6²; Центр государственного санитарно-эпидемиологического надзора медико-санитарной части главного управления внутренних дел по Пермскому краю³

Цель работы - изучение структуры и антибиотикочувствительности условно-патогенной микрофлоры (УПМ) нижних дыхательных путей у пациентов с гнойно-воспалительными заболеваниями легких.

С 2005 по 2007 гг. обследовано 317 больных (возраст от 18 до 80 лет) из отделения реанимации и интенсивной терапии (ОРИТ), а также пульмонологического отделения (ПО) многопрофильного стационара. Материалом служил бронхоальвеолярный лаваж от пациентов, находящихся на ИВЛ в ОРИТ, а также мокрота пациентов ПО. Выделение и идентификацию микробных культур осуществляли общепринятыми методами. Всего изучено 590 микробных культур. Чувствительность к антибактериальным препаратам (АБП) основных групп (пенициллины, цефалоспорины, аминогликозиды, макролиды и фторхинолоны) определяли в соответствии с МУК 4.2.1890-04.

Более половины культур (54%) составили грамположительные кокки, среди которых чаще встречались стрептококки (25,5%) и стафилококки (23,3%), реже - энтерококки (5,2%). На второе место по частоте встречаемости (более 30%) вышла грибковая флора, представленная грибами рода Candida (20.4%) и значительно реже дрожжевыми грибками (9,5%). Доля грамотрицательной флоры составила 15,3%, в том числе представителей семейства Enterobacteriaceae - 9%, неферментирующих бактерий -6,3%. Прочие микроорганизмы выделяли с частотой менее 1%. Среди стрептококков преобладали S.viridans (57,4%), реже встречались S.pyogenes (29%), S.pneumoniae и S.agalactiae (по 6,8%). Среди стафилококков преобладали коагулазоотрицательные виды (67%), лидирующее положение среди которых занимали S.epidermidis (50,6%) и S.haemolyticus (45.3%). Доля коагулазоположительных стафилококков (S.aureus) составила 33%. Среди дрожжеподобных грибов преобладал вид C.albicans (62%), из прочих видов - C.tropicalis (16,9%) и C.krusei (11%). Наиболее частыми представителями энтеробактерий оказались E.coli (38,6%), K.pneumoniae (30.7%) и Enterobacter spp. (28.8%). Неферментирующие бактерии (НГОБ) были представлены культурами Acinetobacter spp. (53%), а также Pseudomonas spp – 47%.

При анализе показателей антибиотикорезистентности выявлен ряд общих тенденций. Наблюдалось повышение удельного веса культур, обладающих множественной резистентностью и, соответственно, снижение доли культур, чувствительных ко всем препаратам. Последнее явление было особенно выражено среди культур НГОБ (с 50 до 42%) стафилококков (с 86 до 79%), а также стрептококков (с 70 до 65%). Наименее активно вытеснение чувствительных вариантов происходило у энтерококков и энтеробактерий (снижение на 2% за три года). Самой резистентной в целом оказалась выборка культур гемофильной палочки, где каждый представитель обладал устойчивостью минимум к 2-3 препаратам. Характеризуя изменения уровня чувствительности основных представителей УПМ к отдельным антибиотикам, отметим, прежде всего, повышение доли оксациллинрезистентных коагулазонегативных стафилококков (с 34 до 40% в ОРИТ и с 34 до 56% в ПО). Эти же бактерии в ОРИТ стали более устойчивыми к линкомицину, эритромицину и ципрофлоксацину. Культуры золотистого стафилококка из ОРИТ также реже оказывались чувствительными к ципрофлоксацину. Рост удельного веса антибиотикорезистентных культур у стрептококков отличался минимальной динамикой: данные показатели в течение 3-х лет колебались в пределах 10% без тенденции к росту. Более высокий процент резистентных культур отмечался при этом у менее патогенных зеленящих стрептококков и энтерококков. Самыми же чувствительными оказались культуры S.pneumoniaе, которые в 100% случаев проявляли чувствительность ко всем препаратам. Среди грамотрицательных бактерий в описываемый период происходило падение уровня чувствительности к бета-лактамным антибиотикам и аминогликозидам. Так, уровень резистентных культур среди энтеробактерий из ОРИТ вырос следующим образом: к ампициллину от 0 до 100%, к амикацину от 0 до 50%, к цефотаксиму от 100%-ной чувствительности всей выборки до 50%-ной умеренной чувствительности. Аналогичные показатели за 2007 год у НГОБ из ОРИТ составили: амикацин - 17%, ампициллин и цефотаксим - по 33% резистентных культур. Динамика резистентности среди культур энтеробактерий и НГОБ, выделенных в ПО, была аналогичной. Единственным препаратом, сохранившим 100%-ную активность против грамотрицательных бактерий, остался ципрофлоксацин. Интересно, что тенденция, аналогичная росту лекарственной устойчивости, прослеживалась и в таком консервативном показателе, как фаголизабельность. Так, доля чувствительных к фагу культур за 3 года сократилась у стафилококков - на 19%, у НГОБ - на 50%, у энтеробактерий - на 13,5%. Отметим, что и у культур дрожжеподобных грибков присутствовала тенденция к увеличению доли резистентных вариантов с 3% в 2005 году до 10% в 2007 году. При сопоставлении показателей по отделениям обращает на себя внимание отсутствие ожидаемого превосходства культур из ОРИТ по уровню лекарственной устойчивости, напротив, показатели резистентности культур от пациентов ПО зачастую оказывались выше.

Многолетние наблюдения за УПМ в отдельно взятом лечебном учреждении позволяют увидеть, помимо основных тенденций, своеобразие структуры УПМ по видовому спектру и уровню антибиотикорезистентности, что может (и должно) стать основой для формирования взвешенной и обоснованной стратегии антимикробной терапии.