Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008
| Вид материала | Диплом |
- Учебник под редакцией, 9200.03kb.
- Під загальною редакцією проф. Малого В. П. проф. Кратенко I. С. Харків 2006, 5907.56kb.
- Р. А. Хальфин 08. 12. 2006 г. N 6530-рх методические рекомендации, 1062.91kb.
- Программа студенческой олимпиады мгмсу по стоматологии 30. 10., 33.94kb.
- Оао «Сильвинит» "ахиллес" соль древнего пермского моря пермь Соликамск. 2001 ббк. 65., 502.69kb.
- Удк 37 ббк 74. 05, 475.58kb.
- М. А. Рыбалко (отв редактор), проф, 973.68kb.
- Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007, 7242.75kb.
- Реферат циклу підручників «Україна в світовій політиці», 148.74kb.
- Колективу авторів у складі: проф. Гаращенко Ф. Г., проф. Закусило О. К., проф. Зайченко, 259.94kb.
Эффективность ферментных препаратов в терапии вирусного гепатита А у детей с пищевой аллергией
Калагина Л.С.
Нижегородская медицинская академия
Вирусные гепатиты у детей, особенно вирусный гепатит А (ВГА), относятся к числу распространённых болезней. Аллергия, в частности пищевая аллергия (ПА) у детей является фактором неблагоприятного влияния на течение и исходы ВГА
Цель исследования – оценка эффективности применения ферментных препаратов (панкреатина и мезима) у детей с ПА, больных ВГА.
Материал и методы. Под наблюдением находились 172 ребёнка с ПА, больных ВГА, в возрасте 3-14 лет. Около половины из них были девочки (48,2%). Пищевая аллергия у детей была документирована данными аллергологического кабинета, где они находились на диспансерном наблюдении до поступления в инфекционный стационар. Во всех случаях отмечалась полисенсибилизация одновременно к двум или трём пищевым продуктам Преобладающей клинической формой ПА была крапивница (83,1%), реже - атопический дерматит (15,1%) и бронхиальная астма сочетающаяся с крапивницей (1,6%).
Диагноз ВГА ставили по общепринятым клинико – лабораторным и эпидемиологическим тестам, подтверждая этиологию заболевания во всех случаях обнаружением в сыворотке крови специфических антител к вирусу гепатита А (анти – НАV Ig M)методом иммуноферментного анализа (ИФА). Клинический вариант, тяжесть заболевания, характер течения и исходы болезни оценивали в соответствии с приказом № 408 от 12.07.89. Во всех случаях имела место лёгкая желтушная форма болезни. Традиционную (базисную) терапию получил 131 ребёнок (I группа), дополнительно к традиционной (базисной) терапии 41 ребёнок получил ферментные препараты (I-Б группа).
Ферментные препараты (панкреатин или мезим) дети получали с первой недели поступления на лечение в стационар (вторая неделя болезни) на протяжении 14-20 дней. Группы детей были идентичны между собой по возрасту, полу наблюдаемых детей и клинической форме ПА.
Полученные данные обработаны статистически с вычислением критерия Стьюдента и показателя достоверности наблюдаемых различий (Р).
Результаты и выводы. Темпы выздоровления у наблюдаемых групп детей, больных лёгкой желтушной формой ВГА, оценивали по срокам нормализации основных клинико – лабораторных параметров. А именно по срокам нормализации самочувствия ребёнка (продолжительности интоксикации), окраски кала и мочи (день наступления криза), окраски кожи и слизистых (день исчезновения желтухи), размеров печени и показателей биохимического анализа крови на билирубин и ферменты (общего билирубина крови, АлАТ и тимоловой пробы). Сроки нормализации основных клинико-лабораторных показателей лёгкой желтушной формы ВГА у детей с ПА, получивших в острый период болезни дополнительно ферментные препараты, были существенно меньше против детей с ПА при традиционной (базисной) терапии заболевания (Р <0,001-0,05). Так, нормализация самочувствия ребёнка, окраски кала и мочи, кожи и слизистых, размеров печени, лабораторных показателей биохимического анализа крови на билирубин и ферменты у детей с ПА, получивших дополнительно в острый период ВГА ферментные препараты, наступала на 2-7 дней раньше против детей при традиционной (базисной) терапии заболевания. Таким образом, ферментные препараты (панкреатин и мезим) ускоряли темпы выздоровление детей с ПА при лёгкой желтушной форме ВГА и могут быть рекомендованы в терапии этих детей.
Ефективність фторхінолонових препаратів при хронічному пієлонефриті
Камінський В.Я.
Івано-Франківський державний медичний університет
Інфекції сечової системи є найбільш розповсюдженими з бактеріальних інфекцій людини. За даними літератури, інфекціями сечової системи протягом життя страждають близько 50-70% жінок. В останні роки спостерігається зростання захворюваності на пієлонефрит. Це пов’язано як із ростом вірулентності мікроорганізмів внаслідок набутої резистентності до антибіотиків, так і з поліпшенням якості діагностики захворювання. Важливою проблемою, яка стоїть перед лікарем, є вибір сучасних методів лікування і профілактики пієлонефриту.
Метою даного дослідження стало порівняння ефективності фторхінолонових препаратів другого (офлоксацин) та третього (левофлоксацин) поколінь у хворих хронічним пієлонефритом.
Для вирішення поставленої мети було обстежено 37 хворих на хронічний пієлонефрит у стадії загострення. Діагноз верифікували на основі клінічної картини та лабораторно-інструментальних досліджень (загальний аналіз крові та сечі, аналіз сечі за Нечипоренком, бактеріологічний аналіз сечі, УЗД нирок). Пацієнтів розділили на дві групи: І група – 17 хворих, які отримували в якості антибактеріального засобу офлоксацин по 200 мг двічі на добу; ІІ група – 20 хворих, які з цією ж метою вживали левофлоксацин по 500 мг один раз на добу. В обидвох групах лікування розпочинали з парентерального способу введення протягом 3-4 діб з наступним переходом на пероральний прийом тих самих препаратів протягом 5-7 діб. У 7 хворих першої групи та 8 хворих другої групи хронічний пієлонефрит було кваліфіковано як ускладнений (розвивався на фоні вроджених та набутих аномалій розвитку нирок, сечо-кам’яної хвороби, у пацієнтів чоловічої статі). Ефективність лікування оцінювали відразу після закінчення курсу терапії, через 2 тижні, через 3 місяці. З цією метою проводили загальний аналіз сечі, аналіз сечі за Нечипоренком та бактеріологічний аналіз сечі.
Як показали отримані результати, відразу після лікування позитивний клінічний та лабораторний ефект спостерігався в обидвох групах. Через два тижні у пацієнтів обидвох груп практично не спостерігалося клінічних ознак захворювання, хоча в окремих хворих зберігалася незначна лейкоцитурія, причому частіше в першій групі (7 проти 3). Через 3 місяці у 4 хворих першої групи відзначено рецидив захворювання, було повторно отримано із сечі збудника інфекційного процесу (у 3 – E.coli, в 1 – Proteus), в той час як в другій групі рецидив зафіксовано лише в одного пацієнта (посів росту не дав). Слід зазначити, що рецидиви хронічного пієлонефриту спостерігалися у хворих обидвох груп з ускладненими інфекціями сечової системи.
Таким чином, фторхінолонові препарати є достатньо ефективними в лікуванні хронічного пієлонефриту, причому препарати цієї групи вищого покоління можна рекомендувати пацієнтам саме з ускладненими інфекціями сечової системи.