Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008

Вид материала

Диплом

Содержание Микробиологические особенности острого среднею отита у детей Исломов А.Й., Мирзаева М.А., Алиев А.А. Сучасне лікування рецидивуючої бешихи Ільїна Н.І., Чемич М.Д., Захлєбаєва В.В.

Подобный материал:

• Учебник под редакцией, 9200.03kb.
• Під загальною редакцією проф. Малого В. П. проф. Кратенко I. С. Харків 2006, 5907.56kb.
• Р. А. Хальфин 08. 12. 2006 г. N 6530-рх методические рекомендации, 1062.91kb.
• Программа студенческой олимпиады мгмсу по стоматологии 30. 10., 33.94kb.
• Оао «Сильвинит» "ахиллес" соль древнего пермского моря пермь Соликамск. 2001 ббк. 65., 502.69kb.
• Удк 37 ббк 74. 05, 475.58kb.
• М. А. Рыбалко (отв редактор), проф, 973.68kb.
• Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007, 7242.75kb.
• Реферат циклу підручників «Україна в світовій політиці», 148.74kb.
• Колективу авторів у складі: проф. Гаращенко Ф. Г., проф. Закусило О. К., проф. Зайченко, 259.94kb.

Микробиологические особенности острого среднею отита у детей

Исломов А.Й., Мирзаева М.А., Алиев А.А.

Ташкентский педиатрический медицинский институт

Острый средней отит у детей, одна из часто встречаемое заболевание в отоларингологический патологии.

Заболевание проходит тяжелой или легкой форме и часто переходит в хроническую форму. Нами всего обследовано 155 больных детей с острым средным отитом (ОСО), из них составляет мальчики – 91, девочки – 64 больных. Распределение больных по полу и возрастам , дали следующую картину: в возрасте 1-3 г – мальчики 58%, девочки – 42%, 4-6 лет – соответственно 69% и 31%, 7-10лет – 49% и 51%, 11-14лет – 63% и 37%, 15 лет и выше – 5% и 4 %.

Анализ полученных данных указывает, что мальчики больше болеют ОСО, нежели чем девочки. Что касается возрастного состава то ОСО дети болеют чаще в возрасте от 1 до 14 лет, особенно в возрасте 1-3 года и 7-10 лет.

При изучении микробного пейзажа при ОСО у детей получили следующие данные: в основном из патологического материала выделяли золотистый стафилококк (34,5%) и эпидермальный стафилококки (38,4%) и в меньших случаях другие флоры, как псевдомонады (20,3%) , энтеробактерии (19,9%), неспорообра-зующие анаэробы (8,7%), гемолитический стрептококк (3,4%), St Pneumoniae (3,1%), Neisseriae spp (3.0%) клебсиеллы (7,3%) и прочие.

Следует отметить. что бактерии высевались как в монокультуре , так и в ассоциации. Наибольший процент золотистого и эпидермального стафилакокка, псевдомонада и энтеробактерии высевались в ассоциациях (соответственно 34,5%, 38,4%, 20,3%, 19,9%, ). Как видно, здесь доминируют золотистые и эпидермальные стафилакокки. Такое же преимущества кокковой флоры наблюдали и в ассоциациях микроорганизмов. Так. золотистый стафилококк выделялось в ассоциациях с энтеробактериями (14,1%) , псевдомонодами(13,9%), с анаэробами (10,8%) и прочие. В отдельных случаях бактерии высевались в ассоциации 3х-4х видов.

При изучении культурально-биологических своств возбудителей в 7-14% случаев мы наблюдали отклонении от нормы тех , или иних свойств возбудителей , с которимы проводили дополнительные исследования как атипичных штаммов возбудителей . Этот материал будет опубликовано в другом сообщении.

Нами также была изучена чувствительность выделенных штаммов к наиболее часто применяемым в отолорингологической практике антибиотикам.Результаты исследования показали, что многие штаммы,особенно кокковая флора, оказались антибиотикорезистентными к часто применяем препаратам. Так, золотистый стафилококк оказалось устойчивым к бензилпенициллину, цефазолу, линкомицину и гентамицину и проявляли чувствительность к таким антибиотикам, как цефуроксиму, клоритромицину, цефтриоксиму, оксациллину. Самую высокую устойчивость к ряду антибиотикам, как линкомицин, бензилпенициллин, клоритромицин, амоксициллин, цефураксим, цефазол и др.проявляли штаммы псевдомонадов. Однако клебсиеллы оказались чувствительными ко всем применяемым антибиотикам.

Таким образом, полученные данные свидетельствует, что одным из часто распространенным гнойно – восполительным заболеваниям уха у детей младшего и среднею возраста является средный отит , причиной которого является попадание в ухо различными путями разнообразные микроорганизмы .Но главенствующий роль при этом принадлежит кокковой флоре и псевдомонадам . Микроорганизми могут вызвать воспалительный процесс в среднем ухе как в монокультуре, так и в ассоциациях различных видов бактерии и большинство из них является резистентными к часто применяемым в отоларингологической прктике антибиотикам.

Сучасне лікування рецидивуючої бешихи

Ільїна Н.І., Чемич М.Д., Захлєбаєва В.В.

Сумський державний університет, медичний інститут, кафедра інфекційних хвороб

Протягом багатьох років бешиха вважалась тяжкою епідемічною хворобою, що перебігала з різноманітними ускладненнями. Досягнення сучасної антибіотикотерапії призвели до зміни наших уявлень про це захворювання. В наш час бешиху відносять до спорадичних, малоконтагіозних інфекцій з невисокою летальністю. Сучасна проблема захворювання характеризується розвитком частих рецидивів, що пов’язано з низькою ефективністю протирецидивного лікування.

Лікування повинно бути патогенетично обгрунтованим. У хворих на бешиху виявлено дисоційоване порушення кори наднирників зі зменшенням її глюкокортикоїдної функції, що відіграє велику роль у формуванні лімфостазу при рецидивуванні недуги. Захворювання відноситься до інфекційно-алергічних з наявністю у патогенезі інфекційно-токсичного і алергічного компонентів до гемолітичного стрептококу. Порушення гіпофізарно-наднирникової системи визначають ступінь сенсибілізації організму до збудника. Гіпофізарно-адреналова система є важливим фактором, що визначає неспецифічну реактивність організму, яка відіграє головну роль у формуванні рецидивуючих і хронічних форм.

Лікування рецидивуючої бешихи повинно проводитися в два етапи. На першому етапі для попередження частих рецидивів захворювання необхідно здійснювати комплексне повноцінне лікування хворих у період рецидивів з використанням двокурсової антибіотикотерапії, імуностимулюючих засобів та глюкокортикоїдів (при формуванні лімфостазів).

Ведуче місце у комплексному лікуванні бешихи займає антибіотикотерапія. Необхідно застосовувати антибіотики бактерицидної дії. Ми відмовились від призначення хворим досить популярного лінкоміцину, аміноглікозидів, а також цефалоспоринів І-ІІ поколінь внаслідок їх низької ефективності. Перевагу віддаємо цефалоспоринам ІІІ-IV поколінь у комбінації з внутрішньовенним введенням 0,5 % розчіну метрогілу. Перший курс антибіотикотерапії триває 7-10 днів, для другого курсу доцільно призначати макроліди другого покоління (азитроміцин, азимед, азицин) протягом 6-7 днів. Ці антибіотики здатні пригнічувати розвиток фагоцитованих мікроорганізмів і створювати високі концентрації у вогнищі запалення. Антибіотикотерапію необхідно проводити на фоні призначення імуномодуляторів: циклоферону, тималіну або Т-активіну, імунофану, оскільки у хворих на бешиху знижується кількість Т-лімфоцитів. Тималін виявився більш ефективним, ніж циклоферон, його призначали внутришньом’язово по 10 мг 1 раз на добу протягом 10 днів. Призначення препарату сприяло швидкому зворотньому розвитку хвороби.

Хворі на бешиху потребують призначення десинсибілізуючих препаратів, а також вітамінів групи В, С. При наявності інтоксикації доцільна інфузійна терапія протягом 3-5 днів з обов’язковою корекцією згортальної системи крові введенням гепарину, тренталу, курантилу. Ці препарати покращують мікроциркуляцію і мають антиагрегантні властивості.

В останні роки в клініці впроваджена аутогемотерапія з використанням озонованих розчинів хлориду натрія. При тяжкому перебігу захворювання, частих рецидивах виправдало себе ультрафіолетове опромінення аутологічної крові (3-4 сеанси).

При наявності значного набряку, а також формуванні лімфостазу між курсами антибіотикотерапії необхідно призначати преднізолон (15 – 20 мг/ на добу) з урахуванням його протизапальної та десенсибілізуючої дії.

Місцева терапія проводилась хворим з бульозними формами захворювання з локалізацією процесу на кінцівках (пов’язки з антисептиками, поточна газація озоно-кисневою сумішшю).

У гострому періоді хворим на рецидивуючу бешиху традиційно проводилось УФО, у періоді реконвалесценції – магнітотерапія, аплікації парафіну, озокериту, електрофорез з хлоридом кальція, лідазою при наявності набрякового синдрому.

Це перший етап комплексного лікування хворих на рецидивуючу бешиху під час рецидиву. Наступний етап – щомісячне введення пеніцилінів пролонгованої дії (ретарпен, біцилін – 5) протягом 1-3 років.

Таким чином, сучасне лікування рецидивуючої бешихи повинно включати комбіноване використання антибактеріальних препаратів нової генерації, імуномодулювальних середників, немедикаментозні засоби та проводитись послідовно і тривало.