Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008

Вид материалаДиплом

Содержание


Характеристика ентеровірусних менінгітів (2005- 2006 рр.) Задорожна В.І., Бондаренко В.І., Зубкова Н.Л., Бура Т.О., Ведмеденко В
До питання профілактики персистенції вакцинних поліовірусів Задорожна В.І., Демчишина І.В., Бондаренко В.І., Бура Т.О., Зубкова
Подобный материал:
1   ...   64   65   66   67   68   69   70   71   ...   188

Характеристика ентеровірусних менінгітів (2005- 2006 рр.)

Задорожна В.І., Бондаренко В.І., Зубкова Н.Л., Бура Т.О., Ведмеденко В.В.

Державна установа „Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Академії медичних наук України”


Ентеровірусні менінгіти продовжують залишатися світовою проблемою охорони здоров’я. Для цієї клінічної форми ентеровірусних інфекцій є характерною як спорадична захворюваність, так й епідемічні спалахи із залученням від декількох десятків до декількох сотень осіб. Актуальність захворюваності на ентеровірусні менінгіти для України обумовила введення до офіційної статистичної звітності рубрики „вірусні менінгіти”.

Метою роботи було визначення етіологічної ролі ентеровірусів при серозних менінгітах у сучасних умовах. Проаналізовано результати вірусологічного обстеження 1070 хворих із зазначеним діагнозом за період 2005–2006 рр.

Для виділення ентеровірусів використовували перещеплювальні клітинні культури НЕр-2 (Epidermoid carcinoma, larynx, human), RD (Rabdomiosarcoma, embrional, human). Для вирощування перещеплювальної культури клітин використовували поживні середовища 199, Ігла МЕМ. Як стимулятор росту культури клітин використовували ембріональну сироватку великої рогатої худоби.

Діагноз ентеровірусного менінгіту підтверджено у 108 пацієнтів (10,1% від числа обстежених). За роками дослідження частота виділення ентеровірусів становила відповідно (2,00,7)% (8 штамів) та (14,81,37)% (100 штамів). Питома вага вірусів Коксакі В серед вірусних агентів становила 33,3%, вірусів ЕСНО – 54,6%, інших ентеровірусів – 5,6%. Не типувалися діагностичними ентеровірусними сироватками 6,5% ізолятів.

За зазначений період для ентеровірусних менінгітів характерною була осіння сезонність, у той час, як в попередні роки – літньо-осіння. Зазначена тенденція характерною була й для інших нейроінфекцій ентеровірусної етіології. Більшість випадків ентеровірусних менінгітів мали місце у вересні–листопаді місяцях.

Серед ідентифікованих вірусів ЕСНО, ізольованих від хворих на серозні менінгіти, превалювали віруси ЕСНО-11 та ЕСНО-13.

Таким чином, проведені дослідження свідчать, що на теперішній час близько 10% серозних менінгітів, що реєструються в Україні, мають ентеровірусну етіологію. Ентеровіруси є РНК-місткими вірусами, тому своєчасна етіологічна діагностика серозних менінгітів має значення для вибору антивірусної терапії.


До питання профілактики персистенції вакцинних поліовірусів

Задорожна В.І., Демчишина І.В., Бондаренко В.І., Бура Т.О., Зубкова Н.Л., Ведмеденко В.В.

Державна установа „Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Академії медичних наук України”


В умовах ерадикації поліомієліту важливим є проведення вірусологічного моніторингу здорових дітей з обов’язковою внутрішньотиповою диференціацією виділених штамів поліовірусів, оскільки персистенція відіграє важливу роль у збереженні збудника, можливості його розповсюдження серед інших груп населення з подальшим формуванням варіантів вірусу зі зміненими генетичними властивостями.

Перевага під час відбору контингентів обстежуваних надавалася дітям організованих колективів (дитячі дошкільні установи, будинки дитини), а також дітям з невідомим анамнезом щеплень та щепленим з порушенням календаря. За період 1998–2005 рр. обстежено 31402 особи, ізольовано 143 штами поліовірусу.

Серед дітей, що екскретували поліовіруси, 41% складали особи від народження до 2 років, 30% - діти 2-3 років, 21% - 4-6 років включно. Частота виділення поліовірусів за період спостереження становила 0,50%, за роками зазначений показник коливався від 0,18% (2002 р.) до 1,14% (2000 р.) (Т=4,9). Із 143 штамів поліовірусів (0,46%), виділених від здорових дітей, переважна більшість припадала на поліовіруси типу 3 (56 штамів, 39%), поліовіруси типів 1 та 2 визначалися у 34% та 27% відповідно. За результатами проведених досліджень найбільша кількість позитивних знахідок зареєстрована у 2000 р. (35,0%, 50 штамів), найменша у 2005 р. (5 штамів – 3,5%). Встановлено закономірність щодо чергування інтенсивності циркуляції поліовірусів: тип 3 – тип 1 – тип 3 і т.д. Ймовірно, високі рівні віруснейтралізуючих антитіл до поліовірусу типу 2 забезпечують його швидку елімінацію з організму вакцинованого, до поліовірусів типів 1 та 3 вони є нижчими, що сприяє їх тривалій персистенції.

Протягом року існує хвильоподібний підйом частоти виділення поліовірусів з інтервалом 1 місяць. У лютому, квітні, червні, серпні та грудні показник виділення перевищує такий у попередні місяці в 5-7 разів і в жовтні набуває максимального значення (збільшення показника в 10 разів). Очевидно, що пік у жовтні пов’язаний з щорічним формуванням організованих дитячих колективів у вересні та активізацією проведення вакцинації після періоду літніх відпусток.

Загалом частота виділення поліовірусів від здорових (0,46%) була вищою, ніж від хворих з інфекційною патологією (0,30%) (Т=4,0). Також зазначений показник у здорових перевищував такий у хворих на нейроінфекцію (Т=2,0). Інтенсивність циркуляції серед людей мала більш стабільні значення з вираженою тенденцією до зниження в останні два роки, що пояснюється застосуванням для імунізації перших двох доз інактивованої поліомієлітної вакцини. Таким чином, на підставі наведених даних можна говорити про провідну роль дитячих організованих колективів у підтримці циркуляції вакциноспоріднених поліовірусів. Єдиним засобом, що дозволить знизити інтенсивність їх циркуляції, може бути перехід на застосування тільки інактивованої поліомієлітної вакцини.