Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008

Вид материала

Диплом

Содержание До еволюції сальмонельозу у дітей на сучасному етапі Татаркіна А.М., Копійченко Т.С., Вовк Т.Г., Білоконова Л.А., Сушко Л.М. Иммунореактивность и апоптоз на фоне антиретровирусной профилактики Теслова О.А., Барановская Е.И., Жаворонок С.В.

Подобный материал:

• Учебник под редакцией, 9200.03kb.
• Під загальною редакцією проф. Малого В. П. проф. Кратенко I. С. Харків 2006, 5907.56kb.
• Р. А. Хальфин 08. 12. 2006 г. N 6530-рх методические рекомендации, 1062.91kb.
• Программа студенческой олимпиады мгмсу по стоматологии 30. 10., 33.94kb.
• Оао «Сильвинит» "ахиллес" соль древнего пермского моря пермь Соликамск. 2001 ббк. 65., 502.69kb.
• Удк 37 ббк 74. 05, 475.58kb.
• М. А. Рыбалко (отв редактор), проф, 973.68kb.
• Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007, 7242.75kb.
• Реферат циклу підручників «Україна в світовій політиці», 148.74kb.
• Колективу авторів у складі: проф. Гаращенко Ф. Г., проф. Закусило О. К., проф. Зайченко, 259.94kb.

До еволюції сальмонельозу у дітей на сучасному етапі

Татаркіна А.М., Копійченко Т.С., Вовк Т.Г., Білоконова Л.А., Сушко Л.М.

Харківський національний медичний університет, Обласна дитяча інфекційна клінічна лікарня, м. Харків

Проблема сальмонельозу у дітей зберігає свою актуальність і посідає вагоме місце у структурі гострих кишкових інфекцій. Останні 20 років моніторювання сальмонельозу в умовах спеціалізованого інфекційного дитячого стаціонару встановили еволюцію етіологічної структури та клінічних проявів хвороби. З середини 80-х років поступово на зміну домінуючим штамам S. typhimurium прийшли S.enteritidis. Їх питома вага збільшилась з 14,7% – 42,3% у 1987– 1995 рр до 92,8% - 98,8 % у 2000 – 2007 рр.

З метою визначення особливостей клінічних проявів та перебігу сальмонельозу enteritidis був проведений порівняльний аналіз та співсталення у двох групах спостережень за хворими, що перенесли сальмонельозну інфекцію у різні відрізки часу.

Нами проведено ретроспективний аналіз 217 історій хвороб дітей, хворих на сальмонельоз обумовлений S.enteritidis, які перебували на стаціонарному лікуванні протягом 1987-1990рр ( 1 гр. спостережень). У якості порівняння ми проаналізували 174 історії хвороби дітей, хворих на сальмонельоз обумовлений тим же штамом, які перебували на лікуванні на протязі 2005-2007 рр. (2гр.).

Групи порівнянь співставлялись за віком, клінічною формою, преморбідною обтяжливістю та тяжкістю.

Встановлено, що і в останні роки захворювання сальмонельозом зберегло свої основні ознаки - йому , як і раніше, притаманні симптоми інтоксикації, ураження тонкого та товстого кишечника, тотальне ураження шлунково – кишечного тракту, залучення до патологічного процессу паренхиматозних органів. Але у хворих

1-ої гр. ймовірно частіше (Р<0,05) виявлялось збільшення печінки та селезінки (31.7% проти 15,8% відповідно), частіше діагнозувались ексикоз, кишковий токсикоз ( відміни суттєві у дітей раннього віку життя і, особливо - першого року (Р<0,05). Середнє перебування на ліжку у хворих першої групи в середньому зіставило

13, 8 ± 2,4, тоді, як у другій – 9,2 ± 1,3 дні. У 1-й групі середня тривалість лихоманкового періоду, діареї та бактеріовиділення сальмонел були значно (Р<0,05) довшими. Реєстрація ускладнень та рецидивів у хворих цієї групи відмічена частішою у 1,7 разів, а повторна госпіталізація складала майже 5% проти 0,8% – у 2-й групі.

Таким чином, еволюція сальмонельозу enteritidis в сучасний період направлена на збільшення його значущості в етіологічній структурі сальмонельозів. При збереженні його основних ознаків відносно минулого спостерігається більш сприятливий перебіг хвороби, зменьшення тяжкості патологічного процесу (за останні 5-7 років не зареєстровані тифоподібні форми сальмонельозу), що можливо повˆязано з великою кількістю природних, соціальних та біологічних чинників які призводять до змін навколишнього середовища, а також біологічних властивостей збудників.

Иммунореактивность и апоптоз на фоне антиретровирусной профилактики

Теслова О.А.¹, Барановская Е.И.¹, Жаворонок С.В.²

Гомельский государственный медицинский университет¹, Белорусская медицинская академия последипломного образования²

Цель. Выявить значение факторов гуморального и клеточного иммунитета, активности апоптоза при различных подходах к антиретровирусной профилактике (АРП) перинатальной передачи ВИЧ.

Материалы и методы. В исследование включено 52 ВИЧ-инфицированных беременных: 4 (7,7±3,7%) – без АРП, 16 (30,8±6,4%) – при профилактике азидотимидином, 32 (61,5±6,7%) – при высокоактивной (ВААРП). Учитывая различия в схемах и продолжительности АРП, мы ввели показатель интенсивности антиретровирусной профилактики (ИАРП), рассчитанный по формуле:

ИАРП=количество препаратов Х продолжительность применения в неделях.

В сыворотке крови, забранной из периферической вены накануне родоразрешения, определяли содержание цитокинов и Fas/APOs методом ИФА с использованием наборов реагентов для количественного определения человеческого интерлейкина-8 (ИЛ-8) и фактора некроза опухолей (ФНО), производства «Вектор-Бест», РФ, набора для количественного определения человеческого sFAS-лиганда (Fas/APOs), производства «Bender MedSystems GmbH», Австрия.

Определение числа CD4-лимфоцитов проводили через 6 – 9 месяцев после родоразрешения методом проточной цитофлюориметрии, используя наборы моноклональных антител, производства «Culcer», США.

Статистическую обработку результатов производили методами непараметрической статистики: рассчитывали критерии Крускала-Уоллиса (H) и Манна-Уитни (Z_T), применяли дисперсионный (F) и корреляционный (r) анализ.

Результаты и обсуждение. У женщин на фоне ВААРП увеличивалось содержание ИЛ-8 в сыворотке крови – Ме=43,68 пг/мл по сравнению с беременными без АРП или на фоне монопрофилактики, где Ме=2,64 пг/мл (Z_T=4,34, p<0,001), а Fas/APOs – снижалось, Ме=2236,8 и 3632,3 пг/мл соответственно (Z_T=7,68, p<0,001). Применение ВААРП приводит к уменьшению распада иммунных клеток и восстановлению их функции. Увеличение продолжительности приема препаратов вызывает снижение иммунологической аутоагрессии, что подтверждено в нашем опыте увеличением количества женщин с определяемым уровнем ФНО при продолжительности АРП менее 10 недель – 5 из 27 (18,5±7,5%) по сравнению с группой беременных, которые принимали антиретровирусные препараты дольше – 1 из 25 (4,0±3,9%), различия достоверны при сравнении величин (Z_T=12,0, p<0,001).

Увеличение ИАРП приводило к восстановлению иммунологического контроля и волнообразной динамике концентраций ФНО (Н=57,71, p<0,001) и ИЛ-8 (Н=20,10, p<0,001), что мы продемонстрировали на рисунке. Рисунок. Средние концентрации интерлейкина-8 и фактора некроза опухолей в зависимости от интенсивности антиретровирусной профилактики.



Снижение концентраций провоспалительных цитокинов при ИАРП более 30 мы связываем с элиминацией патогенов-триггеров при росте иммунокомпетентности.

Выявлена взаимосвязь числа CD4-лимфоцитов после родоразрешения с количеством антиретровирусных препаратов в схеме профилактики (r=0,26). При допустимом содержании в крови беременных Fas/APOs, число CD4-лимфоцитов после родов было достоверно выше – 641,9±375,4 кл/мкл, по сравнению с женщинами, у которых во время беременности отмечались аномально высокие концентрации Fas-лиганда: величина СD4-клеток у них составила 327,5±217,5/мкл (F=5,4, p<0,05).

Вывод. Проведение высокоактивной антиретровирусной профилактики на протяжении II-III триместров беременности тормозит апоптоз иммунных клеток, нормализует их функции, способствует восстановлению иммунореактивности организма, сохранению иммунокомпетентности после родоразрешения.