Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008

Вид материалаДиплом

Содержание


Досвід застосування озонотерапії в комплексному лікуванні гострого менінгоенцефаліту Саєнко Т.Є., Панасюк О.Л., Матяш В.І.
Самарін Д.В.
Подобный материал:
1   ...   143   144   145   146   147   148   149   150   ...   188

Досвід застосування озонотерапії в комплексному лікуванні гострого менінгоенцефаліту

Саєнко Т.Є., Панасюк О.Л., Матяш В.І.

ДУ “Київський Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського” АМН України


Була застосована методика внутрішньовенної автогемоозонотерапії (ВАГОТ) в комбінації з інфузіями озонованого фізіологічного розчину (ОФР) в комплексі етіопатогенетичної інтенсивної терапії пацієнтки з тяжким перебігом гострого менінгоенцефаліту герпесвірусно-туберкульозної етіології, ускладненого гіпертензійно-гідроцефальним синдромом, окоруховими, когнітивними й стовбуровими порушеннями, лівобічним гемі- та правобічним прозопарезом, атрофією зорових нервів, порушенням функції тазових органів, на тлі міліарного туберкульозу легень.

Клінічне спостереження проводилось у відділенні інтенсивної терапії Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України. Хвора доставлена в ІЕІХ на 3-му тижні захворювання.

Озоно-кисневу суміш отримували за допомогою універсального медичного озонатора “Озон УМ-80” (виробник – Інститут озонотерапії та медичного обладнання, м. Харків), який здатний забезпечувати концентрацію озону в діапазоні від 0,2 до 80 мг/л з точністю вимірювання концентрації ±5% і кроком 0,1 мг/л (сертифіковано МОЗ України). Фізіологічний розчин об’ємом 200 мл барботували впродовж 10-12 хвилин зі швидкістю потоку 0,5 л/хв та заданою концентрацією озону 5,0 мг/л газової суміші (для досягнення концентрації озону в розчині 0,2 мг/л).

Інфузії ОФР вищезазначеного об’єму та концентрації проводились через день, чергуючись з автогемоозонуванням на фізіологічному розчині в об’ємі 200 мл (співвідношення кров/ОФР складало 1:1,5). ОФР вводили в центральну вену зі швидкістю 100-110 крапель за хвилину, ОФР з кров'ю – зі швидкістю 60-70 крапель за хвилину. Курс лікування склав 10 діб.

Хворій проводились часті люмбальні пункції з одноразовим введенням у субарахноїдальний простір 20 см3 озоно-кисневої суміші (вміст озону в газовій суміші 4,0 мг/л). Добова доза озону, що отримувала хвора, не перевищувала максимально допустимої. Їй не призначались етіотропні препарати під час озонотерапії, впродовж 2-х годин до й після виконання процедури.

Негативного впливу на стан пацієнтки за клініко-біохімічними показниками та ускладнень від маніпуляцій з озоном не спостерігалось. На фоні інтенсивної терапії, що проводилась, відмічено деяку позитивну динаміку захворювання – підвищення рівня свідомості до ступеня оглушення, появу більш співдружніх рухів очних яблук, зниження цитозу в спинномозковій рідині з 290 до 118 клітин, зростання рівня глюкози в лікворі з 1,1 до 1,4 ммоль/л. Однак, не дивлячись на вказані позитивні моменти, в пацієнтки зберігалась груба вогнищева симптоматика, когнітивні порушення, стійкий, резистентний до медикаментозної терапії, гіпертензійно-гідроцефальний синдром, гарячка. Відмічено чітку залежність покращення стану хворої переважно на тлі частих люмбальних пункцій чи евакуації спинномозкової рідини по ендолюмбальному катетеру, внаслідок чого хворій у Інституті нейрохірургії було проведено вентрикуло-перитонеальне шунтування.

Таким чином, озонування крові в комплексному лікуванні хворої з ураженням центральної нервової системи на тлі пізньо діагностованого дисемінованого туберкульозу, можливо, підвищило ефективність етіотропної терапії й дозволило стабілізувати перебіг прогресуючого патологічного процесу при відсутності побічних ефектів та ускладнень від застованої методики. Вважаємо, що озонотерапія в комплексному лікуванні нейроінфекцій є перспективним напрямком, що обгрунтовує доцільність проведення подальших досліджень.


Можливості визначення функціональних показників Т-хелперів для прогнозування перебігу ВІЛ-інфекції та оцінки ефективності антиретровірусної терапіїу перинатально інфікованих дітей раннього віку

Самарін Д.В.

Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика


Україна має найвищий показник ВІЛ-інфікованого населення в Європі, який складає 1.4% населення. Лише за останній, 2007 рік в країні зареєстровано:17670 нових випадків інфікування ВІЛ серед громадян України; з них біля 20% складають діти. Викликає занепокоєння той факт, що протягом останніх років зростає питома вага дітей серед осіб в яких було вперше виявлено інфікування ВІЛ. Запровадження антиретровірусної терапії (АРТ) дозволило змінити перебіг ВІЛ-інфекції перевівши її з розряду невиліковних хвороб в категорію хронічних. Однак, використання АРТ призвело до появи нових проблем, які торкаються своєчасності її призначення; моніторингу ефективності; моніторингу побічних явищ; моніторингу прихильності. Своєчасність призначення АРТ на сьогоднішній день визначається на підставі клінічних проявів, які відповідають прогресуючому перебігу ВІЛ інфекції, та ступеню імуносупресії, який визначається за рівнями CD3+CD4+ Т-хелперів. На сьогоднішній день існують дані, які вказують, що ак абсолютні так і відсоткові рівні Т-хелперів не завжди відбивають ступінь імуносупресії у ВІЛ-інфікованих дітей. Це обумовлює необхідність пошуку нових показників для оцінки стану імунної системи у ВІЛ інфікованих дітей.

Метою нашої роботи було вивчення можливостей використання функціональних показників імунної системи для оцінки ступеню імуносупресії у перинатально інфікованих ВІЛ дітей. Було проведено відкрите, порівняльне когорт не дослідження, в якому прийняли участь 92 дитини. В дослідженні приймали участь наступні групи дітей: діти які мали перинатальний контакт із ВІЛ (які виявилися ВІЛ-інфікованими, які виявилися не інфікованими ВІЛ), ВІЛ-інфіковані діти із швидко прогресуючим перебігом захворювання, які розглядалися як кандидати для проведення АРТ, ВІЛ-інфіковані діти, які перебували на ВААРТ щонайменше протягом 6 місяців, та контрольна група. Додатково до традиційного імунологічного дослідження усім дітям проводилася поглиблена оцінка функціонального стану Т-хелперів. Яка передбачала визначення експресії ізоформ CD45RA/RO, які характеризують процес переходу з наївних лімфоцитів в лімфоцити пам'яті, а також внутрішньоклітинної продукція цитокінів (TNF-A+, IFN-гамма, IL2+, IL4+, IL10+)та хемокінів (RANTES-VL1+) Т-хелперами. В ході дослідження було встановлено, що незважаючи на те, що у перинатально інфікованих ВІЛ дітей з повільно прогресуючим перебігом захворювання рівні основних субпопуляцій Т-лімфоцитів не відрізнялися від не інфікованих дітей, які мали перинатальний контакт із ВІЛ-інфекцією, вони мали достовірно вищі рівні Т-хелперів пам’яті, так саме як і більш високу інтенсивність продукції ними інтерферону гамма. При порівнянні функціональних показників Т-хелперів в групах дітей з швидко прогресуючим перебігом ВІЛ інфекції та дітей, які перебувають на АРТ, також було встановлено відмінності за рівнями Т-хелперів пам’яті та внутрішньоклітиною продукцією ними інтерферону гамма.

Отримані результати вказують, що визначення експресії ізоформ поверхневого рецептору CD45RA/CD45RO Т-хелперами, Т-цитотоксичними лімфоцитами та здатності Т-хелперів до внутрішньоклітинної продукції інтерферону гамма може використовуватися для оцінки прогнозування перебігу ВІЛ інфекції у дітей та оцінки ефективності антиретровірусної терапії. Необхідно створення прогностичної моделі перебігу ВІЛ інфекції з урахуванням функціональних показників Т-хелперів, яка дозволить визначити групу дітей, які будуть мати несприятливий перебіг ВІЛ інфекції та допоможе оцінювати ефективність антиретровірусної терапії.