Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008
| Вид материала | Диплом |
- Учебник под редакцией, 9200.03kb.
- Під загальною редакцією проф. Малого В. П. проф. Кратенко I. С. Харків 2006, 5907.56kb.
- Р. А. Хальфин 08. 12. 2006 г. N 6530-рх методические рекомендации, 1062.91kb.
- Программа студенческой олимпиады мгмсу по стоматологии 30. 10., 33.94kb.
- Оао «Сильвинит» "ахиллес" соль древнего пермского моря пермь Соликамск. 2001 ббк. 65., 502.69kb.
- Удк 37 ббк 74. 05, 475.58kb.
- М. А. Рыбалко (отв редактор), проф, 973.68kb.
- Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007, 7242.75kb.
- Реферат циклу підручників «Україна в світовій політиці», 148.74kb.
- Колективу авторів у складі: проф. Гаращенко Ф. Г., проф. Закусило О. К., проф. Зайченко, 259.94kb.
Савво В.М., Мамалуй Н.И., Ананьева Н.В.
Харьковская медицинская академия последипломного образования
На этапах наблюдения длительностью от 7 до 32 лет прослежены особенности начального периода и эволюции острой ревматической лихорадки (ОРЛ) у 300 пациентов, впервые заболевших в возрасте 4-15 лет. Анализ преморбидного фона больных свидетельствовал о том, что большинство из них переносили частые острые респираторные заболевания и ангины. Очаги хронической инфекции в виде тонзиллофарингита и тонзиллита выявлены у 89,6% наблюдаемого контингента больных. Примерно у половины из них (44,3%) отмечены сочетанные очаговые поражения. У 97,4% детей развитию ОРЛ и повторных её атак предшествовала острая носоглоточная инфекция. При этом симптоматика манифестного острого тонзиллита ( ангины) отмечалась у 19% больных, большинство из которых не получали антибактериальную терапию либо лечение было нерациональным. У 59% пациентов А-стрептококковая ( БГСГА) инфекция протекала «под маской» острого респираторного вирусного заболевания, при котором лечение антибиотиками также не проводилось. У 3,8% больных этой подгруппы был диагностирован передневерхнешейный лимфаденит. 19,4% детей с ОРЛ перенесли стёртую форму БГСГА- инфекции при отсутствии терапии и соответствующих наблюдений педиатра. У 6 больных (2,6%) этиологически значимым фактором выступала скарлатина. В собственных исследованиях показана превентивная эффективность в отношении развития атак ОРЛ современных режимов антибактериальной терапии острых БГСА – тонзиллитов. Больным с высоким риском развития заболевания (случаи ОРЛ в семье): бензилпенициллин 50 – 100 тыс. ЕД/кг/сут. в/м в 4 введения, 5-10 дней с последующей однократной инъекцией бензатин бензилпенициллина; больным с низким риском развития ОРЛ: амоксициллин 25-30 мг/кг/сут. в 3 приема, 10 дней; альтернативная терапия, в т.ч. при непереносимости пенициллина: макролиды : спирамицин 150 тыс. МЕ/кг/сут. в 3 приема, 7-10 дней, детям старше 7 лет - 3 млн. МЕ/сут.; азитромицин 10 мг/кг/сут. в 1 прием в первый день, 5 мг/кг/сут со 2 по 5 день; кларитромицин 15 мг/кг/сут. в 2 приема, 7-10 дней; рокситромицин 100-200 мг/сут. в 2 приема, 7 дней; мидекамицин – 30-50 мг/кг/сут. в 3 приема, 7-10 дней; джозамицин 30-50 мг/кг/сут. в 3 приема, 7-10 дней; оральные формы цефалоспоринов: цефалексин 25-50 мг/кг/сут. в 4 приема, 10 дней; цефадроксил 40-50 мг/кг/сут. в 2 приема, 7-14 дней; цефаклор 20-40 мг/кг/сут. в 3 приема, 7-10 дней; цефуроксим аксетил 30-50 мг/кг/сут. в 3 приема, 7-10 дней; цефиксим 8 мг/кг/сут. в 2 приема, 7-10 дней. При тяжелых и осложненных вариантах острого БГСА- тонзиллита, требующих госпитализации больных, предложены режимы стартовой ступенчатой антибактериальной терапии Используемым режимам терапии был присущ также более высокий комплайенс пациентов.
Режим I. В первые 3 суток лечения назначается цефуроксим парентерально в дозе 60-100 мг/кг/сутки в 3 введения. После исчезновения налетов на небных миндалинах, нормализации или снижения до низких субфебрильных цифр температуры тела, уменьшения выраженности синдрома интоксикации, с 4 по 10 сутки проводится второй ( пероральный) этап терапии цефуроксимом аксетилом в дозе 30-50 мг/кг/сутки в 3 приема.
Режим II – терапия переключения. На парентеральном ее этапе используется цефазолин в дозе 50-100 мг/кг/сутки в 2-4 введения, на пероральном – цефадроксил в дозе 40-50 мг/кг/сутки детям с массой тела до 40 кг, 1,5-2,0 г/сутки при массе тела более 40 кг, в 2 приема.
Режим III рекомендуется при тяжелом рецидивирующем БГСА-тонзиллите, а также пациентам, получавшим в предшествующие 1-3 месяца лечение бета-лактамными антибиотиками по поводу различных заболеваний. В первые 3 суток лечения назначается амоксициллин клавуланат в дозе 90 мг/кг/ сутки ( в перерасчете на весь комплекс) в 3 введения в виде медленной внутривенной инфузии. С 4 по 10 сутки от начала терапии препарат может использоваться перорально в дозе 20-40 мг/кг/сутки ( в перерасчете на амоксициллин) в 3 приема.
Определены клинико-эпидемиологические ситуации, при которых целезообразно превентивное назначение однократной инъекции бензатин бензилпенициллина: больному острым БГСГА-тонзиллитом - при сомнительном комплайенсе относительно перорального приёма антибиотиков; контактным лицам - при наличии случаев ОРЛ в семье; неблагоприятных социально-бытовых условиях; вспышках БГСГА-инфекции в закрытых коллективах.
Випадок привізного бруцельозу в Запорізькій області (досвід лікування)
Савельєв В.Г.1, Оніщенко Т.Є.1, Бондарева В.В.2, Рябоконь О.В.1
Запорізький державний медичний університет1, Запорізька обласна інфекційна лікарня2
Проблема бруцельозу впродовж багатьох років продовжує залишатися актуальною. Однією з найяскравіших клінічних особливостей сучасного бруцельозу є наявність вираженої тенденції до переходу захворювання в хронічну форму з частою подальшою інвалідизацією (Покровский В.И., Пак С.Г. с соавт., 2004).
Бруцельоз зустрічається на всіх континентах світу, але особливо широко він реєструється в країнах Середземномор’я. В Україні, у теперішній час, реєструються лише поодинокі випадки привізного бруцельозу. Зокрема, за останні п'ять років було завезено до України 11 випадків бруцельозу (у 2002р. – 1; 2003р. – 2; 2004р. – 2; 2005р. – 1 і в 2006р. – 5). Випадки завезення бруцельозу в нашу країну були відмічені з Португалії, Іспанії та Азербайджану.
Випадок привізного бруцельозу в Запоріжжі з “благополучної” Європи, що приводиться нижче, зокрема з Португалії, представляє особливий інтерес, оскільки в Запоріжжі і області дане захворювання не реєструвалося більше 20 років.
Хворий Х., 34 роки, знаходився в інфекційній лікарні з 20.05.07р. по 15.06.07р. Він був направлений в лікарню з лихоманкою неясного генезу і підозрою на бруцельоз. Як нам вдалося з'ясувати, хворий Х., знаходився в Португалії з 2000р. по 2007р., де працював будівельником. У червні – липні 2006 року вперше відчув болі в лівому гомілковостопному, колінному і тазостегновому суглобах. Не лікувався. Болі купувалися самостійно. Проте, після переохолодження (купався в озері) підвищилася температура до 39°С, з'явилися слабкість, пітливість, болі в правій половині грудної клітини та лівому гомілковостопному суглобі. Протягом 2-х тижнів хворий знаходився в стаціонарі в Португалії, де йому і було виставлено діагноз “Бруцельоз”. Протягом цього періоду хворий отримав антибактеріальну терапію (ріфампіцин і доксициклін) в середньо-терапевтичних дозах. У зв'язку з поліпшенням стану хворий припинив прийом антибіотиків самостійно і виїхав до України. З епідемічного анамнезу з'ясовано, що в Португалії хворий постійно вживав некип’ячене козине молоко.
При надходженні до стаціонару хворий пред'являв скарги на підвищення температури тіла до 39,2°С протягом 5 днів, озноби, пітливість, слабкість, стомлюваність, серцебиття, безсоння, внутрішню тривогу, болі в лівому гомілковостопному суглобі та утруднення при ходьбі. Хворий приймав жарознижуючі препарати, які ефекту не давали.
Стан хворого при огляді був оцінений як середньотяжкий. Привертала увагу млявість, дратівливість, неспокійний сон, висока лихоманка, незначне збільшення підщелепних лімфовузлів. В області лівого гомілковостопного суглобу спостерігалася набряклість, гіперемія шкірних покривів у області зовнішньої кісточки, хворобливість при пальпації та відчуття жару, обмеження й хворобливість суглобу при пальпації та русі. На рентгенограмі лівого гомілковостопного суглобу кісткової патології не виявлено.
У гемограмі при надходженні спостерігалися помірний лейкоцитоз (до 10x109/л) прискорена ШЗЕ до 44 мм/год. У протеїнограмі визначалася помірно виражена діспротеїнемія, незначне зниження альбумін-глобулінового коефіцієнту (до 1,27).
Дослідження крові на стерильність, гемокультуру, ієрсиніоз і плазмодії малярії були негативні. Реакція Райта-Хеддельсона в динаміці спостереження дала змогу зареєструвати підвищення титру антитіл з 1:100 до 1:200.
Таким чином, враховуючи скарги хворого, тривалість захворювання (близько одного року), зміни з боку лівого гомілковостопного суглоба, лихоманка, безсоння, позитивну реакцію Райта – Хеддельсона, а також вживання козиного молока, дозволили нам вставити діагноз “Хронічний бруцельоз, кістково-суглобова форма з ураженням лівого гомілковостопного суглоба, рецидивуючий перебіг, фаза загострення”.
Хворий отримав комплексну терапію із застосуванням антибіотиків, протизапальних, десенсибілізуючих, загальностимулюючих, дезінтоксикаційних і симптоматичних засобів, фізіотерапії. Антибактеріальна терапія була представлена внутрішньовенним введенням лефлоксацину 500 мг протягом 10 днів, потім по 250 мг 2 рази на день. Курс склав 8 тижнів. Загальностімулююча терапія була представлена внутрішньом'язовим введенням 2 -х курсів циклоферону по 5 ін'єкцій (0,25) з перервою 10 днів. Лікування хворого включало: лоратадін, диклофенак, йогурт, ністатин, УВЧ на лівий гомілковостопний суглоб № 7.
На тлі проводимого лікування зниження температури тіла відзначено на 3-й день, однак субфебрильна температура утримувалася до 13-го дня стаціонарного лікування. Біль, гіперемія і набряклість у суглобі почали зменшуватися наприкінці першого тижня лікування. Напередодні виписки біль у суглобі хворого не турбував, він міг самостійно пересуватися с паличкою. Рухова функція суглоба відновилася к кінцю 2-го місяця лікування.
Таким чином, лікування активних форм бруцельозу потребує призначення комплексної терапії: етіотропної, патогенетичної, імунокоригуючої та фізіотерапії. Етіотропна терапія має бути представлена сучасними антибіотиками (лефлоксацин та інші), курс лікування - не менше 8 тижнів.